Рішення

від 17.02.2023 по справі 758/13042/19

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/13042/19

Категорія 2

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2023 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва

у складі головуючого судді Ковбасюк О.О.,

з участю секретаря судового засідання Довгалюк О.В.,

позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представника позивачів ОСОБА_3 ,

відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору Чотирнадцята Київська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спадкове майно, -

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_4 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору Чотирнадцята Київська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спадкове майно.

В обґрунтування своїх вимог позивачі зазначили, що 29 серпня 1950 року було зареєстровано шлюб між їхніми батьками ОСОБА_5 , 1921 року народження, та ОСОБА_6 , 1922 року народження, про що Районним бюро записів актів цивільного стану Сталінського району м. Мінськ було зроблено актовий запис №1274.

12 серпня 1969 року батько позивачів ОСОБА_5 став членом Обслуговуючого кооперативу «Гаражний кооператив - ГК «Промінь», розташованого по АДРЕСА_6 Після вступу у кооператив за спільні кошти батьків господарським способом побудований гараж площею 18 кв.м., підвал площею 17,5 кв.м., який 1970 року введений в експлуатацію, що підтверджується довідкою вказаного автогаражного кооперативу №8 від 23 травня 2019 року та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26 листопада 2018 року.

У 1984 році за спільні кошти батьків батько сплатив перший внесок у Житлово-будівельний кооператив «Академічний-10» у розмірі 2607 крб. 03 коп., що становило 30% кошторисної вартості будівництва, а на 70% кошторисної вартості будівництва квартири в розмірі 6083 крб. 08 коп. була отримана державна позика, погашення якої відбувалося рівними частинами до 1990 року. Тобто на момент вступу батька у члени ЖБК він у повному обсязі за рахунок власних коштів, а також із урахуванням коштів матері позивачів, сплатив вартість кооперативної квартири.

04 лютого 1985 року батько став членом ЖБК «Академічний-10» та власником квартири АДРЕСА_1 , у якій був зареєстрований з 19 березня 1985 року по день своєї смерті.

ІНФОРМАЦІЯ_1 мати позивачів померла, після чого відкрилася спадщина на належне їй спадкове майно, а саме:

-на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ;

- на 1/2 частину гаража, розташованого в Обслуговуючому кооперативі «Гаражний кооператив - ГК «Промінь» по АДРЕСА_6

Будучи спадкоємцями першої черги до майна померлої ОСОБА_7 за законом, позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їхній батько ОСОБА_5 домовилися, що спадкове майно померлої буде оформлене на ім`я останнього та при цьому доньки померлої від спадщини не відмовилися.

В подальшому, у зв`язку зі вступом 27 січня 1988 року батька позивачів до членів Обслуговуючого кооперативу «Брестський», розташованого по вул. Брестській, 17 у м. Києві, батьком був поставлений господарським способом металевий гараж (гаражний бокс № НОМЕР_1 ), за який він повністю сплатив перший пайовий внесок та сплачував членські внески.

03 червня 1988 року батько позивачів уклав шлюб з відповідачкою по справі ОСОБА_4 та з 29 жовтня 1991 року вона стала проживати разом із ним у квартирі АДРЕСА_1 .

При цьому на час вступу у шлюб з відповідачкою батько позивачів був одноосібним власником вищевказаного майна.

ІНФОРМАЦІЯ_2 батько позивачів ОСОБА_5 помер, про що Відділом реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у м. Києві складено відповідний актовий запис №11283.

Після його смерті відкрилася спадщина на належне йому нерухоме майно, яким є:

-квартира АДРЕСА_1 ;

- гаражний бокс № НОМЕР_2 (гараж площею 18 кв.м., підвал площею 17,5 кв.м.) в Обслуговуючому кооперативі «Гаражний кооператив - ГК «Промінь» по АДРЕСА_6

- гаражний бокс № НОМЕР_1 в Обслуговуючому кооперативі «Брестський» по АДРЕСА_1

Оскільки заповіту ОСОБА_5 не складав, позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та відповідачка ОСОБА_4 є спадкоємцями до його майна за законом у рівних частинах.

З метою оформлення своїх спадкових прав позивачі звернулися до Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори, однак 16 квітня 2018 року завідувачем нотконтори була прийнята постанова про відмову у вчиненні нотаріальних дій, а саме у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом у зв`язку з відсутністю у позивачів необхідних для видачі таких свідоцтв документів, а саме свідоцтва про право власності на спірне майно.

Позивачі стверджують, що усі необхідні для оформлення спадщини документи знаходяться у відповідачки, однак вона відмовляється надати їх нотаріусу.

Ураховуючи вищенаведене, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд задовольнити їхній позов та визнати в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 за кожною із них, а також за відповідачкою ОСОБА_4 право власності на 1/3 частини:

- квартири АДРЕСА_1 ;

- гаража № НОМЕР_1 в Обслуговуючому кооперативі «Брестський» по АДРЕСА_1

- гаражного боксу № НОМЕР_2 в Обслуговуючому кооперативі «Гаражний кооператив - ГК «Промінь» по АДРЕСА_6

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 жовтня 2019 року справу було передано у провадження судді Корнілової Ж.О.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 жовтня 2020 року справу було передано у провадження судді Васильченка О.В., а 18 січня 2021 року - судді Ковбасюк О.О.

Ухвалою суду від 17 лютого 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Згідно з ухвалою суду від 10 серпня 2021 року задоволено клопотання представника позивачів та витребувано з Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори копії матеріалів спадкової справи, заведеної до майна померлого ОСОБА_5

29 листопада 2021 року на виконання ухвали до суду надійшли копії матеріалів вказаної спадкової справи.

Ухвалою суду від 14 вересня 2022 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивачі та їхній представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили задовольнити їх з підстав, наведених у позовній заяві. Окремо представник позивачів зазначила, що всі надані відповідачкою докази є неналежними та недопустимими, оскільки вони не посвідчені належним чином, а їх оригінали для огляду до суду нею не надано.

Відповідачка у судовому засіданні позову не визнала, вказуючи на те, що усе спірне майно було придбане нею разом із ОСОБА_5 під час їхнього шлюбу та за їхні спільні кошти, у зв`язку з чим підстави для визнання за позивачами права власності на таке майно відсутні. Крім того, відповідачка вказувала на те, що ще за життя ОСОБА_5 забезпечив обох позивачів, які є його доньками, окремим житлом, а тому їхні вимоги є безпідставними.

Представники відповідача ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

При цьому 17 лютого 2023 року на електронну адресу суду від представника відповідача ОСОБА_8 надійшло клопотання, у якому він просив перенести розгляд справи на іншу дату, вказуючи на те, що у цей же час він приймає участь у судовому засіданні по кримінальній справі.

Вирішуючи таке клопотання представника ОСОБА_8 , судом було враховано, що останній, приймаючи безпосередню участь у судовому засіданні 17 листопада 2022 року, під час якого судом було заслухано його усні пояснення, був належним чином, а саме під особисту письмову розписку, повідомлений про наступну дату судового засідання у справі, яке мало відбутися 23 січня 2023 року.

Однак 23 січня 2023 року представник ОСОБА_8 у судове засідання не з`явився, у зв`язку з чим розгляд справи було відкладено на 06 лютого 2023 року.

Під час повідомлення представника у телефонному режимі про вказану дату судового засідання останній повідомив секретарю судового засідання про неможливість його участі у розгляді справи 06 лютого 2023 року у зв`язку з його зайнятістю у розгляді кримінального провадження, після чого із ним було погоджено наступну дату судового засідання - 17 лютого 2023 року.

З огляду на наведене, із урахуванням думки позивачів та їх представника, а також відповідачки ОСОБА_4 , яка не заперечила щодо розгляду справи без участі її представників, судом було ухвалено проводити розгляд справи за відсутності представників відповідача.

Представник третьої особи Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори в судове засідання не з`явився, від завідувача вказаної нотаріальної контори надійшла заява про розгляд справи без участі представника третьої особи.

Заслухавши учасників справи, дослідивши письмові матеріали справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , позивач ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_4 , а їхніми батьками були ОСОБА_5 та ОСОБА_7 .

Шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_10 було зареєстровано 29 серпня 1950 року Районним бюро записів актів цивільного стану Сталінського району м. Мінськ, про що було зроблено актовий запис №1274, що, зокрема, вбачається зі змісту рішення Подільського районного суду м. Києва, ухваленого у справі №758/7264/18 за позовом ОСОБА_4 до Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори, треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Головне територіальне управління юстиції у місті Києві, про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності, яке було залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року.

В ході розгляду вищевказаної справи судом також було встановлено, що:

- ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що Шевченківським відділом запису актів громадського стану в книзі реєстрації актів про смерть зроблено відповідний запис №5250;

- 03 червня 1988 року ОСОБА_5 уклав шлюб з ОСОБА_4 , про що свідчить свідоцтво про шлюб, видане Подільським відділом ЗАГСу 03 червня 1988 року, актовий запис № 220;

- ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, про що 17 липня 2017 року Відділом реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у м. Києві складено відповідний актовий запис №11283 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 .

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на спадкове майно, до складу якого увійшли:

- квартира АДРЕСА_1 ;

- гаражний бокс № НОМЕР_2 (гараж площею 18 кв.м., підвал площею 17,5 кв.м.) в Обслуговуючому кооперативі «Гаражний кооператив - ГК «Промінь» по АДРЕСА_6

- гаражний бокс № НОМЕР_1 в Обслуговуючому кооперативі «Брестський» по АДРЕСА_1

Наявними у справі копіями матеріалів спадкової справи №641/2017, заведеної Чотирнадцятою Київською державною нотаріальною конторою 22 жовтня 2021 року до майна померлого ОСОБА_5 , підтверджується, що така справа була заведена на підставі заяви його дружини ОСОБА_4 від 02 листопада 2017 року про прийняття спадщини.

Крім того, із матеріалів вказаної спадкової справи вбачається, що із заявами про прийняття спадщини померлого ОСОБА_5 також звернулися його доньки: ІНФОРМАЦІЯ_5 - ОСОБА_2 ; 07 грудня 2017 року - ОСОБА_1 .

Згідно з постановою завідувача Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори від 16 квітня 2018 року №1354/02-31 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 у зв`язку з ненаданням ними документів, що посвідчують право власності спадкодавця та таке майно.

Наведена обставина стала підставою для звернення позивачів до суду із даним позовом.

Вирішуючи обґрунтованість доводів позивачів, наведених в обґрунтування позовних вимог, та заперечення таких доводів з боку відповідача, судом враховується наступне.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст.ст. 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з ч.1 ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Згідно з п.п. 4.15 п. 4 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно.

Відповідно до п. 3 глави 7 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, документи, на підставі яких вчинено нотаріальну дію, та документи або копії (витяги) з них, необхідні для вчинення нотаріальної дії, обов`язково долучаються до примірника правочину, свідоцтва тощо, які залишаються у справах нотаріуса.

Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Згідно з ч. 1 ст. 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду з правилами позовного провадження.

Крім того, у відповідності до п.37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», з урахуванням положень ч.1 ст. 15 та ст. 392 ЦК України в редакції 2003 року, власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належними доказами в розумінні ст. 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Як встановлено судом, спірна квартира АДРЕСА_1 , належала спадкодавцю ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності від 03 лютого 2003 року, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації.

Вказана обставина підтверджується наявною в матеріалах справи копією вказаного свідоцтва про право власності, а також була встановлена Подільським районним судом м. Києва в ході розгляду цивільної справи №758/7264/18.

Встановлено також, що право власності на спірну квартиру було зареєстроване за ОСОБА_5 20 січня 2003 року, тобто під час перебування його у шлюбі з відповідачкою ОСОБА_4 .

Статтею 60 СК України визначено, що майно, яке набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Набуваючи у власність майно, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання цим майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).

Судом також з`ясовано, що квартира АДРЕСА_1 була отримана ОСОБА_5 як членом ЖБК «Академічний-10».

До вказаного кооперативу ОСОБА_5 вступив у лютому 1985 року, тобто під час його перебування у шлюбі із матір`ю позивачів ОСОБА_7 .

Остання померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На час її смерті вартість кооперативної квартири у повному обсязі ними сплачена не була.

Повна вартість квартири була сплачена у 2017 році, тобто під час перебування ОСОБА_5 у шлюбі з відповідачкою ОСОБА_4 .

Вказані обставини, зокрема, підтверджуються довідкою ЖБК «Академічний-10» №02/18 від 23 січня 2018 року, відповідно до якої ОСОБА_5 був членом вказаного кооперативу та власником квартири АДРЕСА_1 з 04 лютого 1985 року. Сума пайового внеску за квартиру 8690 крб. 11 коп. сплачена повність, у тому числі:

-перший внесок в розмірі 30%, що складає 2607 крб. 03 коп. сплачений в 1984 році;

-надана позика на суму 6083 крб. 08 коп., яка виплачувалася рівними долями: в 1985 році сплачено 243 крб. 36 коп.; в 1986 році сплачено 243 крб. 36 коп.; в 1987 році сплачено 243 крб. 36 коп.; в 1988 році сплачено 243 крб. 36 коп.; в 1989 році сплачено 243 крб. 36 коп.; в 1990 році сплачена вся сума позики 4866 крб. 28 коп.

Обґрунтовуючи свої заперечення щодо позовних вимог, відповідачка ОСОБА_4 стверджує про те, що вказані суми грошової позики були сплачені за рахунок їхніх спільних із ОСОБА_5 грошових коштів, набутих ними за час шлюбу.

Судом приймаються до уваги такі її доводи як такі, що не спростовані позивачами, а також виходячи із встановленої статтею 60 СК України презумпції права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 04 березня 2021 року у справі №343/1294/18, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що вказана квартира була об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 як подружжя, а тому після смерті останнього відкрилася спадщина на 1/2 її частину.

Виходячи із принципу рівності часток спадкоємців за законом, встановленого ч. 1 ст. 1267 ЦК України, суд приходить до висновку, що позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , а також відповідачка ОСОБА_4 , які є спадкоємцями до його майна за законом однієї черги, мають право на рівні частки у спадщині померлого, тобто по 1/3 частці кожна.

Із урахуванням наведеного, частка кожної із позивачок у праві власності на цілу спірну квартиру дорівнює 1/6 (по 1/3 від 1/2 частини квартири, що спадкується після смерті ОСОБА_5 ).

Щодо іншого спадкового майна померлого ОСОБА_5 суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, 27 січня 1988 року ОСОБА_5 вступив до членів Обслуговуючого кооперативу «Брестський», розташованого по вул. Брестській, 17 у м. Києві.

Згідно з доводами позивачів їхній батько повністю сплатив перший пайовий внесок та сплачував членські внески до вказаного кооперативу, а в подальшому за вказаною адресою господарським способом поставив металевий гараж (гаражний бокс № НОМЕР_1 ).

Разом із цим, як вбачається з наявної в матеріалах справи копії довідки Обслуговуючого кооперативу «Брестський», ОСОБА_5 був членом цього кооперативу з 27 січня 1988 року до 16 липня 2017 року. Відомостей про розмір його пайового внеску не зберіглося. Жодний гараж у кооперативі ОСОБА_5 не належав, він користувався гаражним боксом № НОМЕР_1 , який поставив господарським способом та сплачував за нього членські внески.

За відсутності доказів протилежного, з огляду на те, що вказаний гараж було набуто ОСОБА_5 під час його перебування у шлюбі з ОСОБА_7 , суд вважає, що до складу спадщини останнього увійшла лише 1/2 частина вказаного майна.

Із урахуванням вищенаведеного принципу рівності часток спадкоємців (ч. 1 ст. 1267 ЦК України), суд приходить до висновку, що кожна із позивачів має право на 1/6 частину вказаного спадкового майна.

Крім того, судом з`ясовано, що 12 серпня 1969 року батько позивачів ОСОБА_5 став членом Обслуговуючого кооперативу «Гаражний кооператив - ГК «Промінь», розташованого по АДРЕСА_6

Після вступу у кооператив ОСОБА_5 господарським способом побудував гараж площею 18 кв.м. з підвалом площею 17,5 кв.м., який був введений в експлуатацію1970 року.

Згідно з доводами позивачів вказаний гараж був побудований за спільні кошти їхніх батьків, у зв`язку з чим він був об`єктом їх спільної сумісної власності як подружжя.

Суд визнає доведеними такі твердження позивачів, оскільки вони, зокрема, підтверджуються довідкою Обслуговуючого кооперативу «Гаражний кооператив - ГК «Промінь» №8 від 23 травня 2019 року, згідно з якою ОСОБА_5 був власником гаражного боксу № НОМЕР_2 по АДРЕСА_2 , побудованого господарським способом та введеного в експлуатацію 1979 року. Сума пайового внеску за гаражний бокс в розмірі 85 карбованців сплачена в 1969 році у повному обсязі.

При цьому судом враховується, що положеннями ст. 15 Закону України «Про власність», який діяв до вступу в законну силу Цивільного кодексу України в редакції 2003 року та який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, передбачалось, що член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Крім того, судом враховується, що чинною на час виникнення спірних правовідносин постановою Ради Міністрів СРСР №320 від 20 березня 1958 року «Про житлово-будівельну та дачно-будівельну кооперацію» було встановлено, що члени житлово- будівельних кооперативів зобов`язані внести до початку будівництва жилого будинку грошові кошти в розмірі повної вартості будівництва.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, неведеними у п. 6 постанови № 5 від 7 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» суди повинні мати на увазі, що законом може бути встановлений інший момент (підстава) набуття права власності. Зокрема, у разі повного внесення пайових внесків за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані члену житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства.

Встановлено судом і те, що після смерті матері позивачів ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , їхній батько ОСОБА_5 прийняв спадщину останньої в порядку ст. 549 ЦК УРСР 1963 року (положення якого діяли на час відкриття спадщини ОСОБА_7 ), у відповідності до якої, зокрема, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

На час смерті матері обидві позивачки були повнолітніми та із заявами про прийняття її спадщини не зверталися.

Крім того, як вказують самі позивачі, між ними та батьком була досягнута усна домовленість про те, що усе спадкове майно матері успадкує він.

Таким чином, на час реєстрації шлюбу ОСОБА_5 з відповідачкою ОСОБА_4 03 червня 1988 року останній був повноправним одноосібним власником вказаного гаража по АДРЕСА_2 .

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №146911577 від 26 листопада 2018 року, право приватної власності на вказаний гараж було зареєстроване за ОСОБА_5 06 грудня 2011 року на підставі дублікату довідки Обслуговуючого кооперативу «Гаражний кооператив - ГК «Промінь» №460 від 30 листопада 2011 року.

З огляду на наведене, суд вважає, що після смерті ОСОБА_5 до складу його спадщини увійшло право на власності на увесь вказаний об`єкт нерухомого майна.

Із урахуванням принципу рівності часток спадкоємців за законом, встановленого ч. 1 ст. 1267 ЦК України, суд приходить до висновку, що позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , а також відповідачка ОСОБА_4 , які є спадкоємцями до його майна за законом однієї черги, мають право на рівні частки цього спадкового майна, тобто по 1/3 частці кожна.

Разом із цим, вирішуючи позовні вимоги в частині визнання права власності на частину спадкового майна померлого ОСОБА_5 за відповідачкою ОСОБА_4 , суд враховує положення ст. 15 ЦК України, згідно з якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Згідно з принципом диспозитивності, встановленим ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Під час розгляду даної справи відповідачкою ОСОБА_4 не заявлено вимог з приводу її порушених, невизнаних або оспорюваних прав, із жодними позовними вимогами, у тому числі із зустрічними позовними вимогами у даній справі, вона до суду не зверталася.

Ураховуючи наведене, суд не вбачає підстав для визнання за відповідачкою ОСОБА_4 права власності на спадкове майно померлого ОСОБА_5 .

Окремо суд зазначає наступне.

Вирішуючи обґрунтованість доводів представника позивачів щодо неналежності та недопустимості доказів, наданих стороною відповідача, суд бере до уваги те, що відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» від 01 березня 2002 року).

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні й ілюзорні, а практичні й ефективні права (рішення ЄСПЛ у справі «Метьюз проти Сполученого Королівства» («Matthews v. the United Kingdom») [GC], заява № 24833/94, п. 34); право на доступ до суду повинно бути «практичним та ефективним», а не «теоретичним чи ілюзорним» (рішення у справі «Беллє проти Франції» («Bellet v. France»), заява № 23805/94, п. 36).

Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно з ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Отже, висновки суду не можуть бути підставою для позбавлення заявника права на звернення в судовому порядку за захистом порушених прав, свобод та інтересів, як складової частини права на справедливий суд, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Верховний Суд у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 488/3753/17-ц (провадження № 61-17011сво19) також зазначав, що надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя, у тому числі виконанню судового рішення та є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на наведене, суд критично оцінює посилання представника позивачів на недотримання стороною відповідача порядку засвідчення копій наданих до суду документів, бо такі свідчать про надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства.

Так, застосовані судом обмеження не повинні обмежувати чи зменшувати право доступу до суду таким чином або до такої міри, чим порушується сама сутність права.

При цьому, суд також зауважує, що докази, додані до позовної заяви позивачами, також подані без дотримання встановленого законодавством порядку засвідчення їх копій.

Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи усе вищенаведене, враховуючи встановлені обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини, встановивши порушення прав обох позивачів на спадкування після смерті їхнього батька ОСОБА_5 , а також неможливість оформлення ними своїх спадкових прав на належне померлому спадкове майно, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання за позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності на частину спадкового майна померлого ОСОБА_5 , а саме на визнання за кожною із них по:

- 1/6 частині квартири АДРЕСА_1 ;

- 1/6 частині гаража № НОМЕР_1 в Обслуговуючому кооперативі «Брестський» (код ЄДРПОУ 22895204) по вулиці Брестській,17 у м. Києві;

- 1/3 частині гаражного боксу № НОМЕР_2 в Обслуговуючому кооперативі «Гаражний кооператив - ГК «Промінь» (код ЄДРПОУ 22878281) по вулиці Ольжича, 48 у м. Києві.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 23, 81, 89, 258, 259, 263-268, 273 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору Чотирнадцята Київська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спадкове майно задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на:

- 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 ;

- 1/6 частину гаража № НОМЕР_1 в Обслуговуючому кооперативі «Брестський» (код ЄДРПОУ 22895204) по вулиці Брестській,17 у м. Києві;

- 1/3 частину гаражного боксу № НОМЕР_2 в Обслуговуючому кооперативі «Гаражний кооператив - ГК «Промінь» (код ЄДРПОУ 22878281) по вулиці Ольжича, 48 у м. Києві.

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на:

- 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 ;

- 1/6 частину гаража № НОМЕР_1 в Обслуговуючому кооперативі «Брестський» (код ЄДРПОУ 22895204) по вулиці Брестській,17 у м. Києві;

- 1/3 частину гаражного боксу № НОМЕР_2 в Обслуговуючому кооперативі «Гаражний кооператив - ГК «Промінь» (код ЄДРПОУ 22878281) по вулиці Ольжича, 48 у м. Києві.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

- позивачі:

ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ;

ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_5 ;

- відповідач - ОСОБА_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_6 ;

- третя особа - Чотирнадцята Київська державна нотаріальна контора, місцезнаходження: м. Київ, просп. Правди, буд. 33, код ЄДРПОУ 39023114.

Повний текст рішення складено 28.02.2023.

Суддя О. О. Ковбасюк