Рішення

від 13.03.2023 по справі 760/24262/19

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

С О Л О М ' Я Н С Ь К И Й Р А Й О Н Н И Й С У Д М І С Т А К И Є В А

вул. Максима Кривоноса, 25, м. Київ, 03037; тел. (044) 249-79-26, факс:249-79-28;

вул. Грушецька, 1, м. Київ, 03113; тел.: (044) 456-51-65; факс: 456-93-08

e-mail:inbox@sl.ki.court.gov.ua, web: https://sl.ki.court.gov.ua

Код ЄДРПОУ: 02896762

Провадження 2/760/852/23

В справі 760/24262/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

І . Вступна частина

13 березня 2023 року в місті Києві

Солом`янський районний суд м. Києва

у складі головуючого судді Коробенка С.В.

за участю секретаря Семененко А.Д.

розглянув у судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Шевченківського районного суду м. Києва та Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди завданої органом державної влади.

ІІ. Описова частина

13 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Київського апеляційного із клопотанням про визначення підсудності в справі за його позовом до держави Україна в особі Шевченківського районного суду м. Києва та Державної казначейської служби про відшкодування шкоди завданої внаслідок недотримання гарантій визначених Конституцією України.

Ухвалою від 14 серпня 2019 року підсудність у справі визначена за Солом`янським районним судом м. Києва.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 02 вересня 2019 року в справі відкрите загальне позовне провадження, призначене підготовче засідання.

24 жовтня 2019 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 зі збільшеними позовними вимогами.

25 березня 2021 року до суду надійшла остання редакція позовних вимог ОСОБА_1 , в якій ним заявлені вимоги про:

- стягнення із Шевченківського районного суду міста Києва, Державної казначейської служби України в рахунок відшкодування шкоди суму в розмірі 440 538 гривень (чотириста сорок тисяч п`ятсот тридцять вісім гривень);

- стягнення із Шевченківського районного суду міста Києва, Державної казначейської служби України інфляційні втрати в розмірі 1 884 692,27 (один мільйон вісімсот вісімдесят чотири тисячі шістсот дев`яносто дві) гривни 27 копійок,

- стягнення із Шевченківського районного суду міста Києва, Державної казначейської служби України 3 % річних в розмірі 189 190 (сто вісімдесят дев`ять тисяч сто дев`яносто) гривень 00 копійок,

- стягнення із Шевченківського районного суду міста Києва, Державної казначейської служби України в рахунок відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 200 000 (двісті тисяч) гривень.

Свої вимоги Позивач ОСОБА_1 мотивує наступним.

07 листопада 2006 року Позивач, як він зазначає, уклав договір про участь у Фонді фінансування будівництва № 055-МА із Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Комфорт Інвест».

За умовами цього договору про участь у Фонді фінансування будівництва № 055-МА, позивач ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання інвестувати грошові кошти з будівництво двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , вартістю 440 538 гривень, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Комфорт Інвест» взяла на себе зобов`язання збудувати об`єкт інвестування (вказану квартиру) та ввести будинок АДРЕСА_2 в експлуатацію в 4 кварталі 2008 року.

На виконання умов договору про участь у Фонді фінансування будівництва № 055-МА, Позивач, як він зазначає, 10 листопада 2006 року сплатив на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Комфорт Інвест» повну суму інвестування будівництва за договором у розмірі 440 538 гривень, а 16 листопада 2006 року йому було видано ТОВ «Фінансова компанія «Комфорт Інвест» свідоцтво про участь у Фонді фінансування будівництва «Мілютенко - Житло».

Позивач вказує, що 12 травня 2008 року на виконання договору про участь у Фонді фінансування будівництва № 055-МА, між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Комфорт Інвест» було укладено також договір уступки майнових прав №055, за яким ОСОБА_1 (як Довірителю) було передано від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Комфорт Інвест» (як від Управителя), майнові права на закріплений за ним та повністю профінансований об`єкт інвестування - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Позивач стверджує, що у визначені свідоцтвом про участь у фонді фінансування будівництва «Мілютенко - Житло» від 16 листопада 2006 року терміни здачі будинку в експлуатацію, будівництво будинку АДРЕСА_2 не було навіть розпочато.

Зі спливом строку здачі будинку в експлуатацію із забудовником та управителем Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Комфорт Інвест», проводилися перемови, і строк виконання зобов`язань переносився ними на більш пізніший.

23 червня 2011 року позивач звернувся до Шевченківського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві із заявою про злочин, і прокуратурою Шевченківського району міста Києва порушено кримінальну справу № 60-2954, а у подальшому працівниками слідчого управління Головного управління МВС України в місті Києві 20 листопада 2012 року, у зв`язку із вступом в дію нового Кримінального процесуального кодексу України, відомості за зазначеними матеріалами кримінальної справи № 60-2954 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером кримінального провадження №12012110000000020.

В рамках розслідування кримінального провадження №12012110000000020 працівниками правоохоронних органів було встановлено, що 16 жовтня 2006 року ОСОБА_2 , діючи за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (на момент вчинення злочину ОСОБА_5 ), під приводом залучення інвестиції у фінансування будівництва житлового будинку по АДРЕСА_2 , забудовником якого являлось Товариство з обмеженою відповідальністю «МАРС» (код ЄДРПОУ 32528089), а генеральним підрядником будівництва якого являлось Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління «МЖК-1» (код ЄДРПОУ 33786281), директором якого являвся ОСОБА_3 , шляхом обману заволоділи грошовими коштами в сумі 440538 гривень, що належали ОСОБА_1

В подальшому грошовими коштами, які належали Позивачу, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розпорядились на власний розсуд шляхом їх перерахування на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління «МЖК-1» (код ЄДРПОУ 33786281) та на рахунки підприємств, які мають ознаки фіктивності і переведення їх у готівку.

Обвинувальний акт до Шевченківського районного суду міста Києва у кримінальному провадженні №12012110000000020 від 21.11.2012 за обвинуваченням ОСОБА_3 , Ж ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_2 за ч.4 ст.190 КК України був направлений ще 15 жовтня 2013 року.

Позивач зазначає, що розгляд даної справи здійснюється колегією суддів Шевченківського районного суду міста Києва.

Проте, незважаючи на те, що обвинувальний акт у справі скерований до суду вісім років тому (станом на день подання останньої редакції позову), колегія суддів Шевченківського районного суду міста Києва до розгляду справи по суті і дослідження доказів, які викривають ОСОБА_2 , ОСОБА_8 та ОСОБА_4 у скоєнні злочинів передбачених ч. 4 ст.190 КК України та ч. ч. 3, 4 ст.358 КК України не приступила.

Позивач зазначає, що протягом зазначеного періоду часу періодично раз на місяць, у Шевченківському районному суді міста Києва відбуваються судові засідання, на яких процесуальними керівниками прокуратури міста Києва у зазначеній справі зачитуються по 5-6 сторінок обвинувального акту, всього ж за шість років процесуальними керівниками зачитано лише близько 500 з понад 1500 його сторінок, у зв`язку з чим можна стверджувати, що у суді відбувається не розгляд справи, а цілковитий фарс, оскільки ні судом, ні прокуратурою не дотримуються розумні строки його розгляду.

Позивач вказує, що згідно з положеннями ст. 318 КПК України судовий розгляд справи повинен бути проведений і завершений упродовж розумного строку.

Будь-які процесуальні дії також мають здійснюватися без затримок, не пізніше граничних строків, установлених відповідними положеннями КПК.

Зазначає, що метою принципу розумності строків є захист сторін (як захисту, так і обвинувачення) від надмірного затягування процесу. Тяганина, властива роботі українських правоохоронних органів і судів, значною мірою знижує ефективність кримінального процесу й підриває довіру до держави.

Позивач звертає увагу суду на те, що при розгляді справ, пов`язаних із тривалістю судочинства, ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на принцип належного здійснення правосуддя, що припускає обов`язок держави запобігати появі будь-якого невиправданого відстрочення в розгляді справи.

ОСОБА_1 наполягає на тому, що у зв`язку із затягуванням розгляду справи № 761/27603/13-к Шевченківським районним судом міста Києва порушенні майнові права ОСОБА_1 в частині не повернення його власних коштів у відповідності до Закону.

Посилаючись на норми Конституції України, які мають пряму дію, Позивач вказує, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У зв`язку із бездіяльністю Держави, її основна охоронна функція не була виконана, а відповідно позивачу ОСОБА_1 не було відшкодовано збиток у розмірі 440 538 гривень, заподіяний злочином на території України.

Тобто прослідковується причинно - наслідковий зв`язку між невиконанням Державою своєї охоронної функції внаслідок бездіяльності її органів та негативних наслідків для позивача, у формі не відшкодування збитку, що є шкодою для Позивача.

У зв`язку із вище викладеним, Позивач вимагає стягнення з державного бюджету України через Державну казначейську службу України на свою користь відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 440 538 гривень, яка завдана внаслідок невиконання Державою своєї функції у формі бездіяльності її судової системи.

Крім того, посилаючись на ч. 2 ст. 625 України, враховуючи що зобов`язання з відшкодування матеріальної шкоди є грошовим зобов`язанням, Позивач просить стягнути з держави в особі Державного казначейства та Шевченківського районного суду м. Києва штрафні санкції вигляді 3% річних та інфляційних втрат за весь період бездіяльності щодо забезпечення ефективного правосуддя у розумний строк в кримінальній справі, в якій Позивач є потерпілим.

За розрахунком Позивача розмір його втрат від інфляції за період з 10 листопада 2006 року становить 1884692,27 гривень, а 3% річних становлять 189190,00 гривень.

Зазначені штрафні санкції Позивач просить стягнути з держави в особі Відповідачів на свою користь.

Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що у зв`язку із тривалим безрезультатним розглядом Шевченківським районним судом міста Києва кримінальної справи №761/27603/13-к, йому завдано конкретних душевних страждань, оскільки останній позбавлений права розпоряджатись та користуватись своїми коштами (майном) протягом тривалого часу та змушений витрачати час на нескінченні звернення до правоохоронних органів, судів щоб довести порушення своїх прав.

Позивач зазначає, що в 2006 році з метою інвестування в житло він позичав кошти у знайомих, коли курс долара США складав 5,50 грн за 1 долар, а станом на 2021 рік курс долара США становить 26,3 грн за 1 долар. Тобто 80 000 доларів США, які він позичив, у гривневому еквіваленті в 2006 році дорівнювали 440538,00 грн, а станом на 2021 рік 80000 доларів США у гривневому еквіваленті дорівнюють 2 104 000, 00 грн.

Оскільки Позивач, як він вказує, не розрахувався із боргом до цього часу, він вже 13 років працює на повернення свого боргу, що в декілька разів перевищує саму вартість квартири. В результаті він залишився і без коштів, і без квартири, в зв`язку із чим протягом тривалого періоду часу переживає сильні душевні страждання.

Розмір моральної шкоди, яка заподіяний йому державою, яка не забезпечила розгляд кримінальної справи та відшкодування йому завданої злочином шкоди у розумний строк, він оцінює в 200 000 гривень.

26 грудня 2019 року до суду надійшов відзив від Відповідача-1 Шевченківського районного суду м. Києва, в якому викладені заперечення проти задоволення позовних вимог з посиланням на те, що Шевченківський районний суд м. Києва, як юридична особа, не може бути Відповідачем за даним позовом. У випадку, ж якщо вважати саме Державу належним Відповідачем, яка представлена в особі Шевченківського районного суду м. Києва та Державного казначейства, представник Відповдіача-1 звернув увагу на те, що ОСОБА_1 не надав суду доказів наявності матеріальної та моральної шкоди, а також підстав покладення на державу відповідальності за завдану шкоду особами, кримінальна справа за обвинуваченням яких перебуває в провадження суду.

21 січня 2020 року до суду надійшла відповідь ОСОБА_1 на відзив Відповідача-1, в якому підкреслив, що належним Відповідачем за його позовом є саме Держава Україна, яка представлена в особі Суду та Казначейства. Вказує, що він вимушений позиватися до Держави і просити відшкодування збитків, які йому заподіяно на території України, оскільки Позивачу було гарантовано Державою безпеку та захист його прав від будь-яких порушень, однак Держава Україна, в даному випадку - Шевченківський районний суд м. Києва, не виконала взяті на себе гарантії, не виконала своїх прямих функцій і прямих обов`язків, внаслідок чого Держава повинна самостійно понести (відшкодувати) збитки завдані на її території.

Ухвалою від 19 листопада 2021 року було закрите підготовче засідання у справі.

В судове засіданні сторони не з`явилися, під Позивача надійшло клопотання про розгляд справи у його відсутність.

Неявка сторін не перешкоджає розгляду справи, на підставі наявних доказів.

ІІІ. Мотивувальна частина

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

В провадженні Шевченківського районного суду м. Києва перебуває обвинувальний акт з відповідними додатками у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 190 КК України, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12012110000000020 від 21 листопада 2012 року.

Зі змісту матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 визнаний потерпілим у вказаному кримінальному провадженні, як особа, грошовими коштами якої в розмірі 440538,00 гривень, заволоділи обвинувачені шляхом зловживання довірою (обману).

З листа Прокуратури м. Києва від 02.03.2018 за №04/2/4/1-5844-13 вбачається, що вказаний обвинувальний акт було направлено до Шевченківського районного суду м. Києва 25 жовтня 2013 року.

Таким чином, безспірно встановлено, що кримінальне провадження №12012110000000020 від 21 листопада 2012 року вже протягом тривалого терміну не знаходить свого вирішення в Шевченківському районному суді міста Києва.

Підставою позовних вимог в даній справі є заподіяння Позивачу ОСОБА_1 матеріальної та моральної шкоди внаслідок незабезпечення державою Україна дотримання розумних строків розгляду кримінальної справи, в якій Позивач ОСОБА_1 має статус потерпілої особи.

Нормами матеріального права, які регулюють відносини з відшкодування шкоди в даному випадку є положення Цивільного кодексу України.

Згідно із загальними підставами відповідальності за завдану майнову шкоду, визначеними статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ст.1173 ЦК України (спеціальна норма), шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою. Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно з положенням Цивільного процесуального кодексу України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частини перша та друга статті 48 ЦПК України).

За змістом частини четвертої статті 58 ЦПК України держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади відповідно до його компетенції. Від імені цього органу до 29 грудня 2019 року діяли його керівник або представник, а з указаної дати - керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади), або представник.

Відтак, суд вважає, що належним Відповідачем у даній справі є Держава, від імені якої діють Шевченківський районний суд міста Києва та Державна казначейська служба України.

Згідно з пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) кожен має право, зокрема, на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру. Така гарантія статті 6 Конвенції передбачена і у відповідних процесуальних законах. Порушення зазначеного принципу може негативно впливати на ефективність правосуддя та на авторитет судової влади.

Зазначений принцип імплементований в національне законодавство. Так, згідно з ч. 1 ст. 21 Кримінального процесуального кодексу України кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.

Як неодноразово зазначав ЄСПЛ у його рішеннях, саме до компетенції національних судів належить організувати судовий розгляд так, щоб він був швидким та ефективним (див. mutatis mutandis від 18 червня 2009 року у справі «Пилипей проти України» (Pilipey v. Ukraine, заява № 9025/03, § 31), рішення від 11 грудня 2008 року у справі «Лошенко проти України» (Loshenko v. Ukraine, заява № 11447/04, § 28), від 21 грудня 2006 року у справі «Мороз та інші проти України» (Moroz and Others v. Ukraine, заява № 36545/02, § 60) й інші).

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції). Метою цієї статті є забезпечення механізму, завдяки якому особи можуть скористатися засобами судового захисту на національному рівні від порушення конвенційних прав перед тим, як вдатися до механізму звернення до ЄСПЛ (див. mutatis mutandis рішення від 26 жовтня 2000 року у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Ukraine, заява № 30210/96, § 152)). Вирішальним для оцінки ефективності засобу юридичного захисту щодо скарги на тривалість провадження є те, чи забезпечує відповідний засіб, створений державою, адекватне виправлення ситуації постраждалої особи.

ЄСПЛ неодноразово визнавав порушення Україною пункту 1 статті 6 Конвенції щодо гарантування права на вирішення судом спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру впродовж розумного строку, а також порушення статті 13 Конвенції через відсутність ефективних юридичних засобів захисту від порушення зазначеного права (див., наприклад, рішення від 1 березня 2018 року у справі «Літвінюк проти України» (Litvinyuk v. Ukraine, заява № 55109/08, § 22-28), від 12 жовтня 2017 року у справі «Криворотова та інші проти України» (Krivorotova and Others v. Ukraine, заяви № 57166/08 та 3 інші, § 7-11), від 21 грудня 2006 року у справі «Мороз та інші проти України» (Moroz and Others v. Ukraine, заява № 36545/02, § 55-62, 66)).

З огляду на це для належного виконання рішень ЄСПЛ держава мала би вжити заходи загального характеру, спрямовані на недопущення визнання аналогічних порушень Конвенції у майбутньому (абзац дев`ятий частини першої статті 1, частина перша статті 13 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Одним із таких заходів є внесення змін до чинного законодавства.

У ситуації, якщо порушення права на розгляд справи впродовж розумного строку ще триває, законодавство має передбачати, насамперед, можливість запобігання продовженню такого порушення (гарантувати прискорення розгляду справи), тоді як у випадку, якщо суд уже розглянув справу з порушенням зазначеного права, має існувати доступний і ефективний компенсаторний механізм - адміністративний та/чи судовий.

Натомість, на сьогодні в законодавстві України немає спеціальних норм для звернення до суду з вимогою до держави про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої порушенням гарантії розумного строку розгляду судової справи, як і немає особливих процедур для швидкого розгляду такої вимоги.

Відтак, вирішення питання про відшкодування особі шкоди за порушення її права на розумний строк вирішення своєї справи судовим органом можливе лише в рамках загальних положень Цивільного кодексу України про відшкодування шкоди (як зазначено вище - статей 22, 1166, 1167, 1173 Кодексу).

При цьому, згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 25 червня 2020 року у справі №520/2261/19 питання про стягнення з Держави України (у вказаній справі - в особі Вищої ради правосуддя) компенсації за недотримання судом гарантії розумного строку розгляду справи не можна вирішити поза зв`язком зі з`ясуванням конкретних обставин її розгляду й оцінкою дій судді у цьому процесі, що може зробити лише ВРП у межах відповідних дисциплінарних процедур.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що лише в межах дисциплінарного провадження ВРП може оцінити обставини, що призвели до розгляду згаданої справи поза межами установлених законом строків, зокрема з`ясувати, чи було це наслідком протиправного порушення суддею вимог законодавства або ж недотримання розумного строку розгляду справи було викликане певними чинниками, що об`єктивно унеможливлювали її розгляд чи перешкоджали цьому (наприклад, об`єктивною неможливістю сформувати склад суду, перебування судді або учасника (учасників) справи в стані тимчасової непрацездатності, надмірним навантаженням на суддю, зловживанням учасником справи процесуальними правами та ін.), адже у кожній конкретній ситуації суд має віднайти баланс між потребою розглянути справу якомога швидше та вимогою дотримання прав всіх її учасників.

Наведене дало суддям Великої Палати ВС підстави для висновку про те, що порушене питання щодо стягнення з держави України (в особі відповідного органу) компенсації за недотримання судом розумних строків розгляду справи не може бути вирішене поза зв`язком зі з`ясуванням конкретних обставин її розгляду та оцінкою дій судді в цьому процесі, що відноситься до виключної компетенції ВРП у межах відповідних дисциплінарних процедур.

Натомість, матеріали справи не містять доказів звернення Позивача до Вищої ради правосуддя та відповідних результатів перевірки такого звернення.

Крім того, наявність або відсутність підстав для задоволення позову про відшкодування шкоди, завданої порушенням державою розумного строку розгляду справи, а також розмір такого відшкодування суд, очевидно, має оцінювати з урахуванням також таких критеріїв, вироблених у практиці ЄСПЛ, серед яких: юридична та фактична складність справи; поведінка сторін, а також інших учасників судового процесу; поведінка держави, її органів; важливість результату судового процесу для особи, яка скаржиться на його надмірну тривалість (див. mutatis mutandis рішення від 29 вересня 2011 року у справі «Скороход проти України» (Skorokhod v. Ukraine, заява № 47305/06, § 13), від 2 серпня 2010 року у справі «Федіна проти України» (Fedina v. Ukraine, заява № 17185/02, § 78), від 18 червня 2009 року у справі «Пилипей проти України» (Pilipey v. Ukraine, заява № 9025/03, § 29), від 11 грудня 2008 року у справі «Лошенко проти України» (Loshenko v. Ukraine, заява № 11447/04, § 36), від 13 листопада 2008 року у справі «Кушнаренко проти України» (Kushnarenko v. Ukraine, заява № 18010/04, § 19), від 21 грудня 2006 року у справі «Мороз та інші проти України» (Moroz and Others v. Ukrainе, заява № 36545/02, § 55), від 10 серпня 2006 року у справі «Кухарчук проти України» (Kukharchuk v. Ukrainе, заява № 10437/02, § 33), від 8 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України» (Smirnova v. Ukraine, заява № 36655/02, § 66) та інші).

Матеріали справи не містять достатньої інформації стосовно кримінальної справи, в якій ОСОБА_1 визнано потерпілим, зокрема: відсутні відомості щодо кількості учасників справи (потерпілих, свідків), щодо обсягів матеріалів кримінального правопорушення, кількості епізодів злочинної діяльності тощо. Тобто суд позбавлений можливості оцінити юридичну та фактичну складність вказаної справи.

З листа Шевченківського районного суду м. Києва від 07.07.2021 №З-76/01-19/117/2021/К-301 вбачається, в період з 26 листопада 2013 року по 14 липня 2021 року для розгляду справи по суті було призначено 95 судових засідань (Том 1, а. с. 212 - 214), що свідчить про те, що здійснення правосуддя у кримінальному провадженні у справі не залишене поза увагою суду. Натомість, відомості про тривалість вказаних судових засідань у справі відсутні, а причини їх відкладення суд не має повноважень оцінювати в межах даної справи.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 88 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що матеріали справи не містять достатньої сукупності доказів, які б давали підстави, з урахуванням викладених вище критеріїв, для висновку про те, що розумні строки розгляду Шевченківським районним судом м. Києва кримінальної справи №761/27603/13-к (кримінальне провадження №12012110000000020 від 21 листопада 2012 року) не дотримані.

За таких обставин позовні вимог ОСОБА_1 про відшкодування за рахунок Держави матеріальної та моральної шкоди задоволенню не підлягають.

IV. Резолютивна частина

Керуючись статтями 22, 23, 1166, 1167, 1173 Цивільного кодексу України, статтями 12, 141, 81, 263, 264, 273 ЦПК України, суд вирішив:

1.У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

2. Судові витрати віднести на рахунок держави.

3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

4. Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 ;

Відповідач-1: Шевченківський районний суд міста Києва, місцезнаходження: 03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, 31А, Ідентифікаційний номер юридичної особи: 02896710;

Відповідач-2: Державна казначейська служба України, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, Ідентифікаційний номер юридичної особи: 37567646.

Суддя: