Постанова

від 14.06.2023 по справі 760/24262/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2023 року місто Київ

справа № 760/24262/19

провадження №22-ц/824/9693/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С.

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Держава Україна

відповідач - Державна казначейська служба України

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 13 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Шевченківського районного суду м. Києва, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути з Шевченківського районного суду міста Києва, Державної казначейської служби України в рахунок відшкодування шкоди суму в розмірі 440 538 гривень; інфляційні втрати у сумі 1 884 692,27 грн; 3% річних у розмірі 189 190 грн., а також 200 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що він визнаний потерпілим у кримінальному провадженні, яке порушено відносно ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Обвинувальний акт відносно вказаних осіб направлено до Шевченківського районного суду м. Києва ще 15 жовтня 2013 року і до цього часу суд до розгляду справи по суті не приступив.

Позивач наполягає на тому, що у зв`язку із затягуванням розгляду справи №761/27603/13-к Шевченківським районним судом м. Києва порушені його майнові права частині не повернення його власних коштів у відповідності до закону.

У зв`язку з бездіяльністю держави її основна охоронна функція не була виконана, а відповідно позивачу ОСОБА_1 не було відшкодовано збиток у розмірі 440 538 грн, заподіяний злочином на території України.

Посилаючись на частину другу статті 625 України, враховуючи що зобов`язання з відшкодування матеріальної шкоди є грошовим зобов`язанням, уважає, що має право на стягнення з держави в особі Державного казначейства та Шевченківського районного суду м. Києва штрафних санкцій у вигляді 3% річних та інфляційних втрат за весь період бездіяльності щодо забезпечення ефективного правосуддя у розумний строк в кримінальній справі, в якій він є потерпілим.

За розрахунком позивача розмір його втрат від інфляції за період з 10 листопада 2006 року становить 1 884 692,27 грн., а 3% річних - 189 190 грн.

Окрім того, ОСОБА_1 зазначає, що у зв`язку з тривалим безрезультатним розглядом судом кримінальної справи йому завдано конкретних душевних страждань, оскільки він позбавлений права розпоряджатись та користуватись своїми коштами (майном) протягом тривалого часу та змушений витрачати час на нескінченні звернення до правоохоронних органів, судів, щоб довести порушення своїх прав.

Розмір моральної шкоди, яка, на переконання позивача, заподіяна йому державою, що не забезпечила розгляд кримінальної справи та відшкодування йому завданої злочином шкоди у розумний строк, позивач оцінює у 200 000 грн.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 13 березня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з указаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що у зв`язку з бездіяльністю держави йому не було відшкодовано збиток у розмірі 440 538 грн., заподіяний злочином.

Зауважує, що Шевченківським районним судом м. Києва при розгляді кримінального провадження, за яким ОСОБА_1 є потерпілим, не дотримуються строки розгляду справи, чим завдано позивачу матеріальної та моральної шкоди, внаслідок чого держава повинна самостійно понести (відшкодувати) збитки, завдані на її території.

Інші учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили.

Позивач у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених у скарзі.

Інші учасники справи у судове засідання своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не сповістили, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.

Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення особи, яка бере участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом установлено, що в провадженні Шевченківського районного суду м. Києва перебуває обвинувальний акт з відповідними додатками у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 358, частиною четвертою статті 358, частиною четвертою статті 190 КК України, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12012110000000020 від 21 листопада 2012 року.

Зі змісту матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 визнаний потерпілим у вказаному кримінальному провадженні, як особа, грошовими коштами якої у розмірі 440 538 гривень, заволоділи обвинувачені шляхом зловживання довірою (обману).

Згідно листа Прокуратури міста Києва від 02 березня 2018 року №04/2/4/1-5844-13 вказаний обвинувальний акт було направлено до Шевченківського районного суду м. Києва 25 жовтня 2013 року.

Таким чином, безспірно встановлено, що кримінальне провадження №12012110000000020 від 21 листопада 2012 року вже протягом тривалого терміну не знаходить свого вирішення в Шевченківському районному суді міста Києва.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилається на те, що йому завдано матеріальної та моральної шкоди внаслідок незабезпечення державою Україна дотримання розумних строків розгляду кримінальної справи, в якій він має статус потерпілої особи.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що матеріали справи не містять достатньої сукупності доказів, які, з урахуванням викладених критеріїв, а саме відомостей щодо кількості учасників справи (потерпілих, свідків), щодо обсягів матеріалів кримінального правопорушення, кількості епізодів злочинної діяльності тощо, давали б підстави для висновку про те, що розумні строки розгляду Шевченківським районним судом м. Києва кримінальної справи №761/27603/13-к (кримінальне провадження №12012110000000020 від 21 листопада 2012 року) не дотримані.

Також суд першої інстанції зазначив, що на сьогодні в законодавстві України немає спеціальних норм для звернення до суду з вимогою до держави про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої порушенням гарантії розумного строку розгляду судової справи, як і немає особливих процедур для швидкого розгляду такої вимоги.

Висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів визначено відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог статті 56 Конституції України, статей 1173, 1174 ЦК України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень незалежно від вини цих органів чи посадових осіб.

Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

При вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керувався, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

За таких обставин саме на позивача покладається обов`язок довести обґрунтованість своїх вимог, а саме, наявність шкоди, протиправність поведінки того, хто заподіяв шкоду, та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою, і для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння матеріальної шкоди позивачеві необхідно довести наявність усієї сукупності вищезазначених ознак складу цивільного правопорушення, які необхідні для відшкодування шкоди в порядку статті 1173 ЦК України, тоді як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 квітня 2018 року (справа № 11-138заі18) висловила позицію, згідно з якою «протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.

Самі по собі строки поза зв`язком із конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк».

Для встановлення розумності строку розгляду конкретної справи Європейський суд з прав людини (наприклад, рішення від 27 червня 2000 року у справі «Фрідлендер проти Франції») виробив у своїй практиці кілька критеріїв, а саме: складність справи; поведінка скаржника; поведінка судових та інших державних органів; важливість предмету розгляду для заявника. Суд у своїй практиці неодноразово відзначав, що такий критерій є суб`єктивним і має трактуватись у кожному випадку, залежно він певних обставин.

Таким чином, розумність строку повинна оцінюватись через призму наведених критеріїв на предмет можливості розгляду справи протягом більш або менш тривалого строку. Тому, навіть значна тривалість розгляду справи може бути визнана розумною, з урахуванням певних індивідуальних обставин. Тут слід приділити особливу увагу тому, які саме причини сприяли більш тривалому розгляду справи та пропуску строків, встановлених законодавством.

Аналогічного висновку дійшла колегія суддів Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/120/19.

Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» він роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.

Поняття розумних строків розгляду справи в контексті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод нетотожне (неідентичне) поняттю процесуальних строків в національних системах права. Право Європейського Суду з прав людини є «автономним» і його тлумачення Судом Конвенції не пов`язане з тлумаченням права національними судами.

У пункті 1.6. Європейської хартії про статус суддів (Рада Європи, 1998 рік) з урахуванням положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом» зазначено, що на державу покладається обов`язок забезпечувати суддів всіма засобами, необхідними для належного виконання їхніх завдань, і зокрема, для розгляду справ в межах розумного періоду часу.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини завжди призначається компенсація за порушення прав людини. Так, рішенням від 27 липня 2004 року у справі «Ромашов проти України» Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту Суду, будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції повинна містити перелік претензій та має бути подана письмово разом з відповідними підтверджуючими документами чи свідоцтвами, без наявності яких Суд може відхилити вимогу повністю або частково.

Тож без встановлення фактичних обставин справи та оцінки наданих сторонами доказів неможливо зробити висновок з приводу додержання/недодержання державою Україною вимог пункту першого статті 6 Конвенції щодо забезпечення/незабезпечення права всіх учасників справи на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку.

Як неодноразово зазначав ЄСПЛ у його рішеннях, саме до компетенції національних судів належить організувати судовий розгляд так, щоб він був швидким та ефективним (див. mutatis mutandis від 18 червня 2009 року у справі «Пилипей проти України» (Pilipey v. Ukraine, заява № 9025/03, § 31), рішення від 11 грудня 2008 року у справі «Лошенко проти України» (Loshenko v. Ukraine, заява № 11447/04, § 28), від 21 грудня 2006 року у справі «Мороз та інші проти України» (Moroz and Others v. Ukraine, заява № 36545/02, § 60) й інші).

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції). Метою цієї статті є забезпечення механізму, завдяки якому особи можуть скористатися засобами судового захисту на національному рівні від порушення конвенційних прав перед тим, як вдатися до механізму звернення до ЄСПЛ (див. mutatis mutandis рішення від 26 жовтня 2000 року у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Ukraine, заява № 30210/96, § 152)). Вирішальним для оцінки ефективності засобу юридичного захисту щодо скарги на тривалість провадження є те, чи забезпечує відповідний засіб, створений державою, адекватне виправлення ситуації постраждалої особи.

ЄСПЛ неодноразово визнавав порушення Україною пункту 1 статті 6 Конвенції щодо гарантування права на вирішення судом спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру впродовж розумного строку, а також порушення статті 13 Конвенції через відсутність ефективних юридичних засобів захисту від порушення зазначеного права (див., наприклад, рішення від 1 березня 2018 року у справі «Літвінюк проти України» (Litvinyuk v. Ukraine, заява № 55109/08, § 22-28), від 12 жовтня 2017 року у справі «Криворотова та інші проти України» (Krivorotova and Others v. Ukraine, заяви № 57166/08 та 3 інші, § 7-11), від 21 грудня 2006 року у справі «Мороз та інші проти України» (Moroz and Others v. Ukraine, заява №36545/02, § 55-62, 66)).

З огляду на це для належного виконання рішень ЄСПЛ держава мала би вжити заходи загального характеру, спрямовані на недопущення визнання аналогічних порушень Конвенції у майбутньому (абзац дев`ятий частини першої статті 1, частина перша статті 13 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Одним із таких заходів є внесення змін до чинного законодавства.

У ситуації, якщо порушення права на розгляд справи впродовж розумного строку ще триває, законодавство має передбачати, насамперед, можливість запобігання продовженню такого порушення (гарантувати прискорення розгляду справи), тоді як у випадку, якщо суд уже розглянув справу з порушенням зазначеного права, має існувати доступний і ефективний компенсаторний механізм - адміністративний та/чи судовий.

Натомість, на сьогодні в законодавстві України немає спеціальних норм для звернення до суду з вимогою до держави про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої порушенням гарантії розумного строку розгляду судової справи, як і немає особливих процедур для швидкого розгляду такої вимоги.

Відтак, вирішення питання про відшкодування особі шкоди за порушення її права на розумний строк вирішення своєї справи судовим органом можливе лише в рамках загальних положень Цивільного кодексу України про відшкодування шкоди (як зазначено вище - статей 22, 1166, 1167, 1173 Кодексу).

Відповідно до змісту статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Разом з тим, як правильно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять достатньої інформації стосовно кримінальної справи, в якій ОСОБА_1 визнано потерпілим, зокрема: відсутні відомості щодо кількості учасників справи (потерпілих, свідків), щодо обсягів матеріалів кримінального правопорушення, кількості епізодів злочинної діяльності тощо. Тобто суд позбавлений можливості оцінити юридичну та фактичну складність вказаної справи.

З листа Шевченківського районного суду м. Києва від 07 липня 2021 року №З-76/01-19/117/2021/К-301 вбачається, що в період з 26 листопада 2013 року по 14 липня 2021 року для розгляду справи по суті було призначено 95 судових засідань (том 1, а.с. 212-214), що свідчить про те, що здійснення правосуддя у кримінальному провадженні у справі не залишене поза увагою суду. Проте, відомості про тривалість вказаних судових засідань у справі відсутні, а причини їх відкладення суд не має повноважень оцінювати в межах даної справи.

Таким чином, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження безпідставного, невиправданого затягування, невжиття необхідних заходів щодо розгляду Шевченківським районним судом м. Києва справи №761/27603/13-к (кримінальне провадження №12012110000000020 від 21 листопада 2012 року).

Недоведеність факту спричинення позивачу шкоди у розумінні статей 1174, 1176 ЦК України без установлення усіх складових елементів, необхідних для цивільно-правової відповідальності свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Окрім того, вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді) інакше у такому випадку будуть порушені приписи статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які вказують на те, що здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу (Висновок Верховного Суду в постанові від 02 вересня 2020 року у справі №910/15758/19).

Схожого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 05 жовтня 2021 року у справі № 757/47675/18, де зазначив, що здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Закони України не передбачають можливості розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

У зв`язку із викладеним, розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді (суду), пов`язаних із розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено.

При цьому, згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 25 червня 2020 року у справі №520/2261/19 питання про стягнення з Держави України (у вказаній справі - в особі Вищої ради правосуддя) компенсації за недотримання судом гарантії розумного строку розгляду справи не можна вирішити поза зв`язком зі з`ясуванням конкретних обставин її розгляду й оцінкою дій судді у цьому процесі, що може зробити лише ВРП у межах відповідних дисциплінарних процедур.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що лише в межах дисциплінарного провадження Вища рада правосуддя може оцінити обставини, що призвели до розгляду згаданої справи поза межами установлених законом строків, зокрема з`ясувати, чи було це наслідком протиправного порушення суддею вимог законодавства або ж недотримання розумного строку розгляду справи було викликане певними чинниками, що об`єктивно унеможливлювали її розгляд чи перешкоджали цьому (наприклад, об`єктивною неможливістю сформувати склад суду, перебування судді або учасника (учасників) справи в стані тимчасової непрацездатності, надмірним навантаженням на суддю, зловживанням учасником справи процесуальними правами та ін.), адже у кожній конкретній ситуації суд має віднайти баланс між потребою розглянути справу якомога швидше та вимогою дотримання прав всіх її учасників.

Наведене дало суддям Великої Палати Верховного Суду підстави для висновку про те, що порушене питання щодо стягнення з держави України (в особі відповідного органу) компенсації за недотримання судом розумних строків розгляду справи не може бути вирішене поза зв`язком зі з`ясуванням конкретних обставин її розгляду та оцінкою дій судді в цьому процесі, що відноситься до виключної компетенції Вищої ради правосуддя у межах відповідних дисциплінарних процедур.

Проте, матеріали справи не містять доказів звернення ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя та відповідних результатів перевірки такого звернення.

На підставі викладеного, колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що матеріали справи не містять достатньої сукупності доказів, які б давали підстави, з урахуванням викладених вище критеріїв, для висновку про те, що розумні строки розгляду Шевченківським районним судом м. Києва кримінальної справи №761/27603/13-к (кримінальне провадження №12012110000000020 від 21 листопада 2012 року) не дотримані, а позовні вимоги, які, по суті, є оскарженням процесуальних дій судді (суду), пов`язаних із розглядом справи, нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено.

Враховуючи те, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, вже були досліджені місцевим судом та отримали належну правову оцінку, нових доводів або доказів, які б давали підстави для скасування рішення суду, скаржником не надано, колегія суддів уважає, що місцевий суд всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.

Обставин, які б свідчили про наявність підстав для сумніву у правильності висновків суду першої інстанції, в апеляційній скарзі не наведено.

Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін як такого, що є законним та обґрунтованим.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 13 березня 2023 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 22 червня 2023 року.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус