Рішення

від 26.09.2007 по справі 2-45/07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 33023 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ

 РІШЕННЯ 

"26" вересня 2007 р.                                                                           

Справа  № 2-45/07

Господарський суд Рівненської

області, розглянувши матеріали справи

 за позовом   ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13,

ОСОБА_14, ОСОБА_15

до відповідача   АТЗТ "Взуття-2"

до

відповідача Управління комунальною власністю Рівненської міської ради

до

відповідача ОСОБА_16

до

відповідача ОСОБА_17

до

відповідача  ОСОБА_18

до

відповідача ОСОБА_19

до

відповідача ОСОБА_20

до

відповідача ОСОБА_21

до

відповідача ОСОБА_22

до

відповідача ОСОБА_23

до

відповідача ОСОБА_24

до

відповідача ОСОБА_25

до

відповідача ОСОБА_26

до

відповідача ОСОБА_27

до відповідача ОСОБА_28

 про визнання частково недійсним рішення зборів

акціонерів, про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу, про

визнання недійсним договору дарування.

Суддя  Войтюк В.Р.

Секретар судового засідання :

Бренчук Г.В.

Представники:

Від позивачів  :  

представник ОСОБА_29, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_15, ОСОБА_4   

Від

відповідачів : представники ОСОБА_30, ОСОБА_31

В

судовому засіданні було оголошено перерву з 21 вересня 2007 року до 26 вересня

2007 року,

Стаття 22 Господарського

процесуального кодексу України сторонам роз'яснена

СУТЬ  СПОРУ : ОСОБА_1 та

інші звернулися до Рівненського міського суду з позовом до Акціонерного

товариства закритого типу "Взуття-2", комітету  з приватизації Рівненської міської ради,

ОСОБА_16 та інших про визнання частково недійсним рішення зборів акціонерів

АТЗТ "Взуття-2" від 06 березня 2000 року, а саме, рішення про

приватизацію приміщення шляхом викупу, про визнання частково недійсним договору

купівлі-продажу частини нежитлового приміщення (42/100) в АДРЕСА_1, укладеного

між АТЗТ "Взуття-2" та комітетом з приватизації Рівненської міської

ради 25 травня 2000 року, та про визнання недійсним договору дарування від 16

лютого 2001 року, за яким АТЗТ "Взуття-2" подарувало частині

акціонерів викуплене приміщення.

Ухвалою Рівненського міського суду

від 20.02.2004р. заборонено керівництву ЗАТ "Взуття-2" провадити

будь-які дії по реорганізації та ліквідації підприємства, накладено арешт на

спірне приміщення.

Ухвалою Рівненського міського суду

ввід 26.02.2004р. заборонено відділу державної реєстрації Рівненської міської

ради реєструвати рішення загальних зборів АТЗТ "Взуття-2", що

стосується реорганізації та ліквідації вказаного підприємства.

Ухвалою апеляційного суду

Рівненської області від 22.04.2004р. у даній справі залишено без змін ухвалу

Рівненського міського суду від 26.02.2004р., а апеляційну скаргу представника

АТЗТ "Взуття-2" відхилено.

12.04.2006р. ухвалою Рівненського

міського суду відкрито провадження у справі та призначено по справі попереднє

судове засідання.

Ухвалою Рівненського міського суду

від 16.05.2006р. суддя провівши попереднє судове засідання по справі, призначив

справу до розгляду.

15 січня 2007 року представник

позивачів адвокат ОСОБА_32, діючи по довіреності від імені позивачів, подала

суду письмову заяву, в якій просить позовні вимоги про визнання недійсним

рішення зборів акціонерів АТЗТ "Взуття-2", та про визнання

частково недійсним договору купівлі-продажу залишити без  розгляду. 24 січня 2007 року представник

позивачів адвокат ОСОБА_32 подала суду письмову заяву про збільшення

позовних вимог, в якій просить суд визнати недійсним рішення загальних

зборів АТЗТ "Взуття-2" від 10 січня 2001 року в частині відчуження

приміщення шляхом оформлення договору дарування.

Ухвалою від 08.02.2007р.

Рівненський міський суд закрив провадження у справі з посиланням на ст. 205 ЦПК

України, у зв'язку з ліквідацією юридичної особи - відповідача по справі та

тому, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства

відповідно до вимог Закону України від 15.12.2006р. "Про внесення змін до

деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань

приватизації та з корпоративних спорів".

Постановою Львівського апеляційного

господарського суду від 25.06.07р. ухвалу Рівненського міського суду від

08.02.07р. скасовано.

При цьому апеляційним судом зазначено,

що із скасуванням ухвали суду першої інстанції від 08.02.2007р. про закриття

провадження у даній справі та про скасування заходів по забезпеченню позову,

залишаються в силі ухвала Рівненського міського суду від 20.02.2004р. про

заборону керівництву ЗАТ "Взуття-2" провадити будь-які дії по

реорганізації та ліквідації підприємства, накладення арешту на спірне

приміщення, та ухвала суду від 26.02.2004р. про заборону відділу державної

реєстрації Рівненської міської ради реєструвати рішення загальних зборів АТЗТ

"Взуття-2", що стосується реорганізації та ліквідації вказаного

підприємства.

Відповідно до вимог ст. 106 ГПК

України та Закону України від 15.12.2006р. "Про внесення змін до деяких

законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань

приватизації та з корпоративних спорів" апеляційним судом справу

передано на розгляд до господарського суду Рівненської області.

У ході розгляду справи

господарським судом Рівненської області позивачами тричі заявлявся відвід судді

- 13, 14, 21 вересня 2007 року.

Після отримання заяви про відвід №1

13 вересня 2007 року суд, з метою забезпечення об'єктивності, у той же день

ухвалою відклав розгляд справи до вирішення цієї заяви по суті і лише після її

відхилення ухвалою заступника голови суду від 14.09.07р. призначив справу до

розгляду на 21.09.07р.

Заява про відвід №2 надійшла

14.09.07р. На той час справа уже була призначена до слухання на 21.09.07р.

Зазначена заява також була

відхилена ухвалою заступника голови суду від 14.09.07р., а тому суд ухвалою від

17.09.07р.  підтвердив попередньо

призначене проведення засідання 21.09.07р.

Розгляд справи після заявлення

відводів №1 та №2, до їх вирішення не проводився.

Проте, у наступному судовому

засіданні 21.09.07р. позивачами утретє заявлений відвід судді з тих же підстав,

оцінка яким уже була дана заступником голови суду.

За таких обставин суд вважає, що

заявлення позивачами численних необґрунтованих відводів спрямоване

виключно  на штучне затягування процесу у

власних цілях.

Подібна практика суперечить, зокрема,

вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950

року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи

судом упродовж розумного строку.

З цього приводу Вищий господарський

суд України інформаційним листом від 03.08.07р. №01-8/622 звернув увагу на

таке.

Відповідно до частини третьої

статті 20 Господарського процесуального кодексу України сторони можуть заявити

відвід судді з підстав, зазначених у частині першій цієї статті.

Згідно з частиною третьою статті 22

ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їх

процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних

інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та

об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

У випадку, якщо на порушення

приписів останньої з наведених норм ГПК України учасник судового процесу

вдається до відвертого зловживання своїми правами шляхом заявлення численних

відводів судді, явно спрямованих на свідоме затягування судового процесу, господарський

суд не позбавлений права і можливості продовжити розгляд справи, в якій

заявлено відвід, у тому ж засіданні з обов'язковим зазначенням про це в

судовому рішенні та з наведенням у ньому відповідних мотивів.

Підтвердженням факту свідомого

затягування судового процесу, зокрема, є та обставина, що у всіх попередніх

судових засіданнях 30.08.07р., 10.09.07р., 13.09.07р. слухання справи по суті

не проводилось тому, що позивачем 30.08.07р. було заявлене клопотання про

відкладення справи для зміни предмету позову, 10.09.07р. заявлене клопотання

про відкладення справи і надання строку для ознайомлення із матеріалами справи,

відзивами відповідачів, додатками до відзивів та написання заперечень на

відзиви.

Проте, після засідання 10.09.07р. і

до заявлення відводу №1, та у подальшому позивачі не знайомилися з матеріалами

справи, додатками до відзивів, клопотань таких не подавали та не надавали

ніяких заперечень.

13, 14, 21.09.07р., позивачами

подані заяви про відвід без ознайомлення із матеріалами справи, що указує на

те, що клопотання заявлялись для затягування судового процесу.

З огляду на це, суд вважає можливим

розгляд справи по суті у засіданні 21.09.07р. про яке позивачі повідомлені

належним чином, прийняли у ньому участь та реалізовували свої права,

передбачені ст. 22 ГПК України.   

Після прийняття справи до розгляду

господарським судом Рівненської області, 30 серпня 2007 року від представника

позивачів ОСОБА_29 перед судовим засіданням надійшло 3 заяви-клопотання.

Заявою №1 позивачі відмовляються

від поданої 24 січня 2007 року в Рівненський міський суд заяви про

збільшення позовних вимог і просять зазначені у ній вимоги залишити без

розгляду.

Заявою №2 позивачі змінюють

позовні вимоги і формують їх наступним чином:

Винести судове рішення, яким

змінити розмір ідеальної частки проданого для АТЗТ "Взуття-2"

приміщення з 42/100 частини на 90/100 частину по Договору купівлі-продажу

приміщення АТЗТ "Взуття-2" за адресою: АДРЕСА_1 від 25 травня 2000

року.

Винести судове рішення, яким

визнати недійсним протокол №1 зборів від 10 січня 2001 року в частині, що

стосується відчуження приміщення (Витяг з протоколу №1 від 10.01.2001р.).

Винести судове рішення, яким

визнати повністю недійсним Договір дарування приміщення АТЗТ

"Взуття-2" за адресою: АДРЕСА_1 від 16 лютого 2001 року.

Заявою №3 відповідачі клопочуть про

таке:

Витребувати в якості доказів всі

матеріали та документи з відділу реєстрації Рівненської міської ради, що

стосуються юридичної особи АТЗТ "Взуття-2" (код ЗКПО 13993132,

адреса: АДРЕСА_1) за весь період діяльності підприємства, а також повну довідку

з ЄДР по вищевказаному підприємству.

Витребувати відповідні пояснення по

факту реєстрації рішень загальних зборів, реєстрації акцій, якими володіли

акціонери, по фактах, вказаних в Договорі купівлі-продажу від 25.05.2000р. та в

Договорі дарування від 16.02.2001 року, в Протоколі від 10.01.2001р. з боку

посадових осіб для можливого притягнення їх до участі в справі в якості третіх

осіб чи відповідачів посадових осіб: відділу реєстрації Рівненської міської

Ради, ВАТ "Рівне-Реєстр", правління Пенсійного фонду в м. Рівне,

податкової інспекції в м. Рівне, Рівненського міського бюро технічної

інвентаризації.

Притягнути до участі в справі в

якості відповідача голову правління АТЗТ "Взуття-2" ОСОБА_16, головного

бухгалтера АТЗТ "Взуття-2" ОСОБА_33, які підписували Договори

купівлі-продажу та дарування.

У ході судового засідання

30.08.09р. позивачі заявляють усне клопотання про чергову зміну позовних

вимог, для чого просять суд про відкладення справи.

31.08.2007р. до суду надійшла заява

позивачів із такими остаточними позовними вимогами.

Винести рішення про визнання

частково недійсним Договору купівлі-продажу від 25 травня 2000 року щодо

розміру частини нежитлового приміщення (42/100 частини) в буд. №2 по вул. Відінській

в м. Рівне між АТЗТ "Взуття-2" та Комітетом з приватизації

Рівненської міської Ради.

Винести судове рішення, яким

визнати частково недійсним Протокол зборів № 1 від 10 січня 2001 року в

частині, що стосується відчуження приміщення (Витяг з Протоколу № 1 від

10.01.2001 року).

Винести судове рішення, яким

визнати повністю недійсним Договір дарування приміщення АТЗТ

"Взуття-2" за адресою: АДРЕСА_1 від 16 лютого 2001 року.

Свої вимоги позивачі обґрунтовують

наступними обставинами.

Сторона вважає, що Протокол № 1 від

10 січня 2001 року в частині, що стосується відчуження приміщення не може

вважатись дійсним (чинним) з наступних причин.

- Вказані в цьому Протоколі

акціонери, що володіли 14 акціями, є позивачами по цій справі і не визнають

фактів вказаних у ньому.

- На зборах не розглядалось питання

про відчуження приміщення

- У Протоколі №1 вказано про

відчуження приміщення викупленого товариством "шляхом приватизації, а не

шляхом дарування".

- У Протоколі №1 зазначено, що

присутні на зборах "вирішили" передати (а не подарувати) приміщення у

спільну сумісну приватну власність.

- Заборонено використовувати для

формування "складеного капіталу" кошти, одержані в кредит.

- У Протоколі № 1 вказано, що

"по порядку денному голосували "за" - 45 акцій,

"проти" - 9 акцій", хоча голосування проводилось по кожному

питанню окремо, а не по всіх питаннях гуртом і не конкретизовано, хто із

акціонерів як голосував.

- Перелік акціонерів, які приймали

участь у зборах - відсутній.

Таким чином, на думку позивачів,

витяг з Протоколу №1 (як частина всього Протоколу) зборів учасників товариства

від 10 січня 2001 року, на якому ґрунтується Договір дарування від 16 лютого

2001 року  недійсний, такий, що не

відповідає вимогам ст. 40, 41, ст. 43 ЗУ "Про господарські

товариству", ст. 156, 159 ЦК України.

Крім того, позивачі посилаються на

те, що в Договорі купівлі-продажу приміщення від 25 травня 2000 року в частині

1.1 вказано, що продавець в особі начальника Комітету з приватизації

Рівненської міської ради зобов'язується продати покупцю в особі голови

Правління п. ОСОБА_16, що діє на підставі Статуту 42/100 ідеальної частки від

нежитлових приміщень, які вбудовані на першому поверсі 5-ти поверхового

цегельного житлового будинку, загальною площею 524, 8 кв.м, що знаходиться за

адресою: АДРЕСА_1.

Однак, як зазначають позивачі,

згідно Договору купівлі-продажу від 25 травня 2000 року  колективу АТЗТ продано лише 524,8 кв.м, що

складає не 42/100, а 39/100 від загальної площі 1 345, 6 кв.м.

Таким  чином, на думку сторони, Договір купівлі-продажу

приміщення АТЗТ “Взуття-2” за адресою 

АДРЕСА_1 від 25 травня 2000 року в тій його частині, що стосується

продажу розміру ідеальної частки  є

недійсний, такий що був оформленим без їх відома і бажання, в порушення

законних прав та інтересів, а також такий що не відповідає дійсності (фактичним

розрахункам площі).

Відповідачі позов не визнали,

посилаючись на такі обставини.

Управління  комунальною власністю зазначило, що укладаючи

договір купівлі-продажу комітет з приватизації продав АТЗТ  “Взуття-2” нежитлове приміщення площею 524,8

кв.м., що згідно довідки-характеристики Рівненського міського бюро технічної

інвентаризації, яка наявна в матеріалах справи, становить 42/100 ідеальної

частки від загальної площі нежитлових приміщень 1247,3 кв.м.

Згідно ст.33 Господарського кодексу

України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як

на підставу своїх вимог і заперечень. Вважає, що позивачі не надали ніяких

доказів, які б довели правомірність своїх вимог у частині визнання недійсним розміру

ідеальної частки.

Відповідачі-акціонери по позовній

вимозі № 1 зазначили, що оспорюваний договір відповідає за своїм змістом

чинному законодавству України, укладений в письмовій формі та нотаріально

посвідчений і підстави для визнання його недійсним відсутні. Голова правління

згідно своїх повноважень мала право підписувати договір.

По позовній вимозі № 2 зазначили,

що відповідачем у справі має бути акціонерне товариство, а не загальні збори чи

акціонери, а тому у цій частині провадження підлягає припиненню.

По позовній вимозі № 3 пояснили, що

оспорюваний договір укладено на підставі рішення загальних зборів акціонерів.

Договір відповідає чинному законодавству України, нотаріально посвідчений.

Заслухавши пояснення сторін, давши

оцінку наданим доказам та вивчивши матеріали справи суд прийшов до висновку, що

у задоволенні позову слід відмовити, а у частині вимог до АТЗТ “Взуття-2”

провадження у справі припинити.

При цьому суд врахував таке.

Позовні вимоги виникають із

корпоративних відносин.

Господарському суду підвідомчі

спори, що випливають з корпоративних відносин між учасником товариства та

товариством, а також між учасниками (ст.12 ГПК України). Корпоративними

відносинами є відносини, що випливають із корпоративних прав (ч.3 ст.167 ГК

України).

Відповідно до ч.1 ст.167 ГК України

корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному

фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь

цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки

прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої

відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та

статутними документами. Фізичні особи - позивачі та відповідачі, є акціонерами

ліквідованого товариства.

Позовна вимога № 1

оформлена як вимога винести судове рішення про визнання частково недійсним

договору купівлі-продажу від 25.05.00 р. щодо розміру частини нежитлового

приміщення (42/100 частини) в буд № 2  по

вул. Відінській в м.Рівне між АТЗТ “Взуття-2” та комітетом приватизації

Рівненської міської Ради.

Відповідно до ст.1 ГПК України

підприємства, установи організації мають право звертатися до господарського

суду згідно із встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх

порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

За змістом коментованої статті

порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на

момент звернення до суду, що позивачем 

не доведено.

Установлено, що відповідно до

договору оренди нежитлового приміщення № 1271/667 АТЗТ “Взуття-2”

орендувало  в управління  економіки міста нежитлове приміщення по

вул.Відінській 2, загальною площею 524,8 кв. м. Згідно договору купівлі-продажу

від 25 травня 2000 року Комітетом з приватизації Рівненської міської Ради було

продано АТЗТ “Взуття-2” нежитлове приміщення такої ж площі (524,8 кв.м.). Таким

чином, незалежно від того якою визначена ідеальна частка приміщення, покупцю

було продано ту частину приміщення на приватизацію якої він мав право (а.с.210-213

т.2).

Крім того, згідно

довідки-характеристики Рівненського міського бюро технічної інвентаризації №

623 від 25 травня 2000 року  загальний

розмір нежилої площі становить 1247,3 кв.м., а 42 % від цієї площі складає

524,8 кв.м., що правильно зазначено у договорі купівлі-продажу від

25.05.00 р., підтверджується оглянутими в судовому засіданні матеріалами

комунального підприємства "Рівненське міське бюро технічної

інвентаризації" та поясненнями його представника (а.с.222 т.2).

Згідно з ст. 215 Цивільного кодексу

України, ст. 46- ст.58 Цивільного кодексу УРСР 1963 року (чинного на момент

укладення договору купівлі-продажу), договір може бути визнано недійсним лише з

підстав і з наслідками, передбаченими законом.               

Відповідно до ст. 215 Цивільного

кодексу України, ст. 45- ст. 58 Цивільного кодексу УРСР  1963 року, підставою недійсності правочину є

недодержання в момент вчинення правочину сторонами наступних вимог: зміст

правочину не може суперечити цьому 

Кодексу,  іншим  актам 

цивільного  законодавства,  а також 

моральним засадам 

суспільства,  волевиявлення

учасника правочину має бути  вільним і

відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне

настання правових наслідків, що обумовлені ним; недодержання нотаріальної форми

правочину, передбаченої законом.

Оспорюваний договір відповідає за

своїм змістом чинному на той час законодавству України,  укладений в письмовій формі, нотаріально

посвідчений. Сторони по договору діяли у межах своїх повноважень.

Зокрема, комітет  з приватизації міської Ради діяв на підставі

Положення, затвердженого рішенням Рівненської міської ради від 08.08.95р.

Згідно п.1.2  Положення комітет сприяє проведенню державної

політики у сфері приватизації державного майна, є продавцем об'єктів

приватизації, а тому згаданий орган не “забрав собі 61 відсоток площі” не

приймаючи участі в утриманні цієї площі, як це стверджують позивачі.

Виконавчим органом акціонерного

товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або

інший орган, передбачений статутом. Правління діє від імені акціонерного

товариства в межах, передбачених Законом України "Про господарські

товариства" і статутом акціонерного товариства. Статтею 48 зазначеного

Закону передбачено, що голова правління акціонерного товариства вправі без

довіреності здійснювати дії від імені товариства.

Згідно із статтею 62 Цивільного

кодексу УРСР угода, укладена однією особою (представником) від імені другої

особи (яку представляють) в силу повноваження,  що ґрунтується на довіреності, законі або

адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права

і обов'язки особи, яку представляють.

Таким чином, вимога позивачів

визнати недійсним договір купівлі-продажу майна з підстави, що він підписаний

лише головою правління АТЗТ “Взуття-2” ОСОБА_16 суперечить ст.48 Закону України

“Про господарські товариства”  ст.62

Цивільного кодексу УРСР і підстави для залучення ОСОБА_16 в якості відповідача

відсутні.

При цьому, оскільки договір

укладений на підставі рішення загальних зборів 

акціонерів, то повідомлення чи додаткове погодження на таку дію окремих

акціонерів не передбачено.

Дану позовну вимогу позивачі

обгрунтовують також неможливістю передбачити вартість приміщення та суму

внесків кожного акціонера у березні 2000 року, оскільки договір

купівлі-продажу  відбувся у травні 2000

року.

Проте, згідно п.1.3 договору продаж

об`єкта вчинено за 86058 грн. і ця істотна умова договору погоджена сторонами,

виконана і обставин її неправильного визначення не встановлено.

Крім того, з боку товариства

договір укладений на підставі рішення загальних зборів акціонерів від 6

березня 2000 року,  яке не оспорювалось і

має силу досі, саме товариство ліквідоване, а звіт

ліквідатора та ліквідаційний баланс затверджені ухвалою суду від 21.04.05 р., з

боку іншого відповідача - управління комунальною власністю - порушень не

встановлено.

На інші, крім наведених вище,

обставини позивачі не посилаються, а тому у визнанні частково недійсним

зазначеного договору купівлі-продажу слід відмовити.

Позовна вимога №2 оформлена

вимогою винести судове рішення, яким визнати частково недійсним протокол

зборів, тобто рішення загальних зборів акціонерів, товариства № 1 від 10 січня

2001 року в частині, що стосується відчуження приміщення.

Отже, відповідачем у такому спорі

виступає саме акціонерне товариство, а не загальні збори, як орган управління,

і не акціонери, як учасники загальних зборів (ст.159 ЦК України, ст.180 ГК

України, п.6.2.4 Роз'яснень ВГСУ “Про деякі питання практики вирішення спорів,

пов'язаних із визнанням недійсними актів державних чи інших органів від

26.01.00р.№02-5/35" та узагальнення судової практики вирішення спорів,

пов'язаних із застосуванням Закону України “Про господарські товариства” у

частині регулювання діяльності акціонерних товариств затверджені Постановою

ВСУ  від 03.03.04р. №15).

Разом з тим, як слідує з ухвали про

визнання банкрутом, постановленої колегією з розгляду справ про банкрутство

господарського суду Рівненської області 21 

квітня 2005 року, повідомлення виконавчого  комітету Рівненської міської ради від 31

травня 2006 року №05-1917, а також із свідоцтва про державну реєстрацію

юридичної особи серії НОМЕР_1, юридична особа - акціонерне товариство закритого

типу “Взуття-2" ліквідована, 22 червня 2005 року проведено державну реєстрацію

припинення юридичної особи і відомості про юридичну особу виключені з Єдиного

реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (номер запису НОМЕР_2).

У перегляді зазначеної ухвали суду

у зв'язку з нововиявленими обставинами 31.08.07року господарським судом

Рівненської області відмовлено, справа № 8/4 (а.с.277-279 т.2).

Згідно з п.6 ст.80 ГПК України

господарський суд припиняє провадження у справі, якщо підприємство чи

організацію, які є сторонами, ліквідовано, а тому ліквідація юридичної особи АТЗТ

“Взуття-2”, яка є єдиним відповідачем по даному предмету позову є підставою для

прийняття такого рішення.

По цій позовній вимозі оцінка по

суті доводам позивача господарським судом не давалась, а тому зазначені у п.2

прохальної частини заяви №3 від 30.08.07р. документи не витребовувались і

посадові особи відділу реєстрації Рівненської міської Ради, ВАТ

"Рівне-реєстр", управління Пенсійного фонду в м. Рівне, Державної

податкової інспекції  м.Рівне для дачі

пояснень не викликались.

Зазначене клопотання задоволено у

частині залучення для дачі пояснень посадових осіб Рівненського міського бюро

технічної інвентаризації, а також витребувані дані із Єдиного реєстру юридичних

осіб та фізичних осіб-підприємців..

Позовна вимога №3

оформлена вимогою винести судове рішення, яким визнати повністю недійсним

договір дарування приміщення АТЗТ “Взуття-2” за адресою вул.Відінська буд. №2 в

м.Рівне від 16 лютого 2001 року,

Зазначена вимога не підлягає

задоволенню, оскільки відповідачами не порушені вимоги чинного законодавства

при укладенні цього договору.

Оспорюваний договір дарування було

укладено на підставі рішення загальних зборів акціонерів товариства, на яких

були присутні і частина позивачів. Сторонами даного договору були АТЗТ

„Взуття-2" та акціонери-відповідачі по справі.

Згідно зі ст. 215 Цивільного

кодексу України, ст. 46- ст.58 Цивільного кодексу УРСР 1963 року (чинного на

момент укладення договору дарування), договір може бути визнано недійсним лише

з підстав зазначених вище і з наслідками, передбаченими законом.

Обгрунтовуючи вимогу визнати

договір дарування недійсним позивачі посилаються лише на таку обставину:

протокол зборів, на якому грунтується договір дарування від 16.02.01р.

недійсний, суперечливий, такий, що не відповідає вимогам ст.40.41 ст.43 ЗУ “Про

господарські товариства”, ст.156, ст.159 ЦК України, деталізуючи її

дев'ятьма пунктами. 

Проте, договір дарування укладений

на підставі відповідного рішення загальних зборів акціонерів товариства, яке

прийняте в межах компетенції, на даний час чинне та не визнавалось

недійсним ні в частині ні в цілому.

Суду не надано ні оригіналу

протоколу зборів, ні його додатків, які відсутні у зв`язку з ліквідацією

АТЗТ. 

У копії протоколу зазначено, що

товариство придбало приміщення шляхом приватизації, а не відчужує шляхом

приватизації, як стверджують позивачі (а.с.199 т.1).

Твердження сторони про те, що

використання позики для викупу нежитлового приміщення заборонено -

спростовується приписами ст.6 Закону України "Про приватизацію невеликих

державних підприємств" та ст.21 Закону України "Про приватизацію

державного майна" відповідно до яких майно може бути придбане "за

рахунок власних і позичених коштів покупців".

Зазначення у рішенні зборів про

передачу приміщення у спільну сумісну приватну власність обумовлено "у

зв`язку з досягнутою домовленістю" і торкається можливого подальшого

спільного використання майна його набувачами, власник майна - товариство -

після укладення договору дарування його законність не оспорювало.

Крім того, одна із сторін

договору ліквідована, ліквідаційний баланс затверджений,  з боку “обдарованих” при укладені

договору дарування порушень законодавства не встановлено.

Підстав для залучення до справи в

якості відповідача ОСОБА_33, яка підписувала договір дарування, господарський

суд не вбачає, оскільки вона уповноважена на ці дії рішенням загальних зборів

учасників товариства від 10.01.01р.

Керуючись стст.1, 2,1 2, 21, 28,

33, 36, 43, 80, 82-84 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1.По позовній

вимозі про визнання частково недійсним Договору купівлі-продажу від 25 травня

2000 року щодо розміру частини нежитлового приміщення (42/100 частини) в буд. №

2 по вул.Відінській в місті Рівне між АТЗТ "Взуття-2" та Комітетом з

приватизації Рівненської міської Ради в задоволенні позову відмовити, а в частині

вимог до відповідача АТЗТ “Взуття” 2 припинити провадження у справі.

2.По

позовній вимозі про визнання частково недійсним протоколу (рішення) зборів № 1

від 10 січня 2001 року в частині, що стосується відчуження приміщення  провадження у справі припинити в зв'язку з

ліквідацією відповідача.

3.По

позовній вимозі про визнання недійсним Договору дарування приміщення АТЗТ

"Взуття-2" за адресою АДРЕСА_1 від 16 лютого 2001 року   в задоволенні позову відмовити, а в частині

вимог до відповідача АТЗТ 

"Взуття-2" припинити провадження у справі.

4.Скасувати

заходи по забезпеченню позову передбачені ухвалою Рівненського міського суду

від 20.02.2004 року про заборону керівництву ЗАТ “Взуття-2" провадити

будь-які дії по реорганізації та ліквідації підприємства, накладення арешту на

спірне приміщення, та ухвалою суду від 26.02.2004 року про заборону відділу

державної реєстрації Рівненської міської ради реєструвати рішення загальних

зборів АТЗТ "Взуття-2", що стосується реорганізації та ліквідації

вказаного підприємства.

5.Понесені

по справі судові витрати, а саме держмито в сумі 170 (сто сімдесят) грн. та

витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 (сто

вісімнадцять) грн. покласти на позивачів.

          Суддя                                                                 Войтюк В.Р.

підписано

"26" вересня 2007 р.