Рішення

від 15.03.2023 по справі 205/3377/21

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

15.03.2023 Єдиний унікальний номер 205/3377/21

Провадження № 2/205/272/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2023 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді - Терещенко Т.П.,

за участю секретаря судового засідання Кривозуб О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРАЙД ЮА», про звільнення земельної ділянки шляхом знесення,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою, мотивуючи свої вимоги тим, що рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 вересня 2020 року у справі №205/3793/17 було відмовлено у повному обсязі у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору територіальна громада в особі Дніпровської міської ради та Державна архітектурно-будівельна інспекція України, про витребування майна і визнання прав власності на будинок, а рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2007 року визнано дійсним укладений 17 червня 1999 року між ОСОБА_6 та МКП «Фортуна» договір купівлі-продажу об`єкту незавершеного будівництва розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та визнано за ОСОБА_6 право власності на самочинно збудоване майно, розташоване за вищевказаною адресою, а саме на будівлю цеху А-2 загальною площею 305,2 кв.м. та будівлю незавершеного будівництва Б. Також встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер і його спадкоємцями є відповідачі. Відповідно до листа Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради №4/11-8 від 12 січня 2021 року станом на 11 січня 2021 року за результатами пошуку за адресою земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 не виявлено реєстраційних записів щодо договорів оренди землі, укладених між міською радою та юридичними або фізичними особами. Будівництво приміщення №6 антресоль, площею 9,3 кв.м, літ. А1-1прибудова коридор 15,8кв.м,літ. А2-1 прибудова приміщення, 103,4 кв.м, літ. Б-1 будівля складу 106,0 кв.м, літ. В-1 будівля цеху 104,4 кв.м, здійснено за відсутності декларації про початок будівельних робіт та декларації про готовність об`єкту до експлуатації. 09 березня 2021 року Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради було проведено обстеження земельної ділянки та складено акт №7/7-0321, яким встановлено, що на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , розташовані будівлі та споруди, та на момент перевірки договір оренди землі, державний акт на право приватної власності на землю під будівлю, інші документи, що надають право на користування земельною ділянкою відсутні. Зазначає, що спірне нерухоме майно було побудоване на земельній ділянці не відведеній для вказаної мети та за відсутності декларації про початок будівельних робіт і декларації про готовність об`єкту до експлуатації, та оскільки земельна ділянка в користування за адресою: АДРЕСА_1 , не оформлювалось ні померлим ОСОБА_6 , ні відповідачами, отже у них відсутні підстави щодо користування земельною ділянкою. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2007 року у справі №2-3599/07 за ОСОБА_6 визнано право власності на будівлю цеху літ. А-2, загальною площею 305,2 кв.м, та будівлю незавершеного будівництва літ. Б., отже вказані площі підтверджуються технічним паспортом від 10 червня 2006 року, а відповідно до технічного паспорту від 14 квітня 2017 року у 2016 році здійснено самочинне будівництво, а саме будівля цеху літ. А-2, збільшилась з 305,2 кв.м на 314,5 кв.м, побудовано прибудову коридор, літ. А1-1, поз. 5, загальною площею 15,8 кв.м; прибудову літ. А2-1,поз.16,загальною площею103,4кв.м;будівлю складуліт.Б-1,поз.1-3,загальною площею106,0кв.м;будівлю цехуліт.В-1,поз.1-2,загальною площею104,4кв.м,які побудованів 2016році ОСОБА_6 .Зазначає,що рішенням у справі №205/3793/17 було встановлено, що саме відповідачі є спадкоємцями ОСОБА_6 , отже до них перейшли права та обов`язки померлого. Вказує, що вбачаються ознаки порушення ст. ст. 124, 125, 126 ЗК України, а саме користування земельною ділянкою без належним чином оформлених документів. На підставі викладеного звернувся до суду з цим позовом, в якому просив зобов`язати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 2579 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , від самочинно побудованого майна привівши її у стан придатний для використання шляхом знесення приміщення №6 антресоль, площею 9,3 кв.м, літ. А1-1 прибудова коридор, площею 15,8 кв.м, літ. А2-1 прибудова приміщення, площею 103,4 кв.м, літ. Б-1 будівля складу, площею 106,0 кв.м, літ. В-1 будівля цеху, площею 104,4 кв.м, а також покласти судові витрати на відповідачів.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 квітня 2021 року було відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження.

06 вересня 2021 року ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2021 року було залучено до участі у справі в якості третьої особи - Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРАЙД ЮА».

08 лютого 2023 року ухвалами Ленінського районного суду м. Дніпропетровська відмовлено у задоволенні заяви представника третьої особи про закриття провадження та відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про повернення до стадії підготовчого провадження.

Представник позивача надав суду заяву про розгляд справи без фіксування судового процесу, а позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідачі у судове засідання не з`явилися, на підставі ст. ст. 128, 130 ЦПК України повідомлялися належним чином про день, час та місце розгляду справи, також виклик відповідачів здійснювався шляхом оприлюднення повідомлення про виклик до суду на офіційному веб-сайті Ленінського районного суду м. Дніпропетровська, однак про причини неявки суд не повідомили та не надали клопотання про відкладення розгляду справи чи розгляд справи без їх участі, заперечень проти позову суду не представив, а тому суд вважає за можливе розгляд справи проводити за відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів із винесенням заочного рішення.

Представник третьої особи надав суду заяву про розгляд справи без його участі, щодо задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у письмових поясненнях.

15 березня 2023 року ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська було вирішено питання про заочний розгляд справи.

За таких обставин, суд розглянув справу у відсутність учасників справи за правилами спрощеного позовного провадження з можливістю ухвалення заочного рішення відповідно до ст. 280 ЦПК України, оскільки відповідачі належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, не з`явилися в судове засідання без повідомлення причин, відзиву не подали.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, вивчивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши надані докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2007 року було часткового задоволено позовні вимоги ОСОБА_6 і Малого колективного підприємства «Фортуна» та визнано дійсним укладений 17 червня 1999 року між ОСОБА_6 і Малим колективним підприємством «Фортуна» договір купівлі-продажу об`єкту незавершеного будівництва розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та визнано за ОСОБА_6 право власності на самочинно збудоване майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на будівлю цеху А-2 загальною площею 305,2 кв.м і будівлю незавершеного будівництва Б, а також відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині проведення подальшої реєстрації будівлі без додаткових актів вводу в експлуатацію (а. с. 34-35).

Матеріалами справи підтверджено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_1 , виданим Ленінським районним у місті Дніпропетровську відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, про що зроблено відповідний актовий запис №864 (а.с.36).

Судом також встановлено, що згідно до інформаційної довідки №237042695 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, сформованої 15 грудня 2020 року, право власності на будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 305,2 кв.м (А-2 будівля цеху, а сходи, Б незавершене будівництво, №1-3 споруди), зареєстровано на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 12 грудня 2020 року на праві спільної часткової власності за ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 в розмірі по 1/3 частки за кожним (а. с. 56-58).

Також відповідно до технічного паспорту на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , виготовлений ФОП ОСОБА_7 на замовлення ОСОБА_2 , станом на 14 квітня 2017 року, наявні дані про самочинне будівництво, а саме: літ. А-2 будівля цеху, прибудова літ. А1-1, прибудова літ. А2-1, будівля складу літ. Б-1, будівля цеху літ. В-1 (а. с. 22-27).

Як було встановлено судом, рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 вересня 2020 року у справі №205/3793/17 було відмовлено у повному обсязі у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на щодо предмету спору: територіальна громада в особі Дніпровської міської ради та Державна архітектурно-будівельна інспекція України, про витребування майна та визнання прав власності на будинок. Зі змісту рішення суду вбачається, що позивачі звертались з позовними вимогами, в яких просили витребувати у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 належні кожному з них по 1/3 частини виробничого будинку АДРЕСА_1 , що належали ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , одержані ними у спадщину та передати ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в рахунок погашення боргу в сумі 15000 доларів США, що відповідно до курсу НБУ складає 391 050 грн.; визнати за ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у рівних частинах право власності на виробничий будинок АДРЕСА_1 , що складається з: (літ. «А-2»), загальною площею 433,7 кв.м, що складається з приміщень: 1 - цех, загальною площею 51,6 кв.м, 2 - цех, загальною площею 50,6 кв.м, 3 - цех, загальною площею 95,3 кв.м, 4 - приміщення, загальною площею 3,9 кв.м, 5 - коридор, загальною площею 15,8 кв.м, підсумок по І поверху 217,2 кв.м, з яких: корисної - 217,2 кв.м, основної - 201,4 кв.м, допоміжної - 15,8 кв.м; 6 - антресоль, загальною площею 9,3 кв.м, 7 - коридор, загальною площею 44,2 кв.м, 8 - побутові приміщення, загальною площею 23,6 кв.м, 9 - коридор, загальною площею 1,9 кв.м, 10 - туалет, загальною площею 2,3 кв.м, 11 - душова, загальною площею 5,1 кв.м, 12 - комора, загальною площею 4,1 кв.м, 13 - комора, загальною площею 5,2 кв.м, 14 - комора, загальною площею 7,9 кв.м, 15 - кабінет, загальною площею 9,5 кв.м, 16 - приміщення, загальною площею 103,4 кв.м, підсумок по II поверху 216,5 кв.м, з яких: корисної - 216,5 кв.м, основної - 112,9 кв.м, допоміжної - 103,6 кв.м; (літ. «Б-1»), загальною площею 106,0 кв.м, що складається з: 1 - склад, загальною площею 70,6 кв.м, 2 - склад, загальною площею 16,5 кв.м, 3 - компресорна, загальною площею 18,9 кв.м, підсумок по літ. «Б - 1» 106,0 кв.м, з яких: корисної - 106,0 кв.м, основної - 87,1 кв.м, допоміжної - 18,9 кв.м; (літ. «В - 1»), загальною площею 104,4 кв.м, що складається з: 1 - цех, загальною площею 53,9 кв.м, 2 - цех, загальною площею 50,5 кв.м, підсумок по літ. «В - 1» 104,4 кв.м, з яких: корисної - 104,4 кв.м, основної - 104,4 кв.м (а. с. 37-39).

Матеріалами справи також підтверджено, що 24 грудня 2020 року в листі №4/1-528 Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради було надано інформацію стосовно введення в експлуатацію будівлі цеху літ. А-2 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме, що в Реєстрі будівельної діяльності станом на час надання відповіді не міститься інформація про реєстрацію дозвільних документів за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 15).

Судом встановлено,що згідновідповіді назапит Департаментудержавної архітектурно-будівельноїінспекції уДніпропетровській області№1004-1.14/2185від 22грудня 2020року, відсутня інформація відповідно до даних Реєстру будівельної діяльності першої черги Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва з приводу видачі документів, які засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта: будівлі цеху літ. А-2 по АДРЕСА_1 (а. с. 14).

Також, згідно інформації Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради №4/11-8 від 12 січня 2021 року станом на 11 січня 2021 року за результатами пошуку за адресою земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 в системі не виявлено реєстраційних записів щодо договорів оренди землі, укладених між міською радою та юридичними або фізичними особами (а. с. 13).

Матеріалами справи підтверджено, що 09 березня 2021 року комісією на замовлення Департаменту правового забезпечення Дніпровської міської ради було проведено обстеження земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , та складено з цього приводу акт обстеження земельної ділянки, в ході обстеження було встановлено: відсутність правовстановлюючих документів на земельну ділянку; наявність на земельній ділянці будівель та споруд; відсутність документів, що підтверджують право власності та/або дозвіл на влаштування на частину будівель і споруд, які позначені в технічному паспорті, виготовленому ФОП ОСОБА_7 станом на 14 квітня 2017 року (прибудова літ. А1-1, прибудова літ. А2-1, будівля складу літ. Б-1, будівля цеху літ. В-1) (а. с. 50).

Разом з тим, судом встановлено, що членами робочої групи з питань самоврядного контролю за використанням та охороною земель на території міста Дніпра департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради було проведено позапланову перевірку з питань дотримання вимог земельного законодавства України при користуванні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , про що складено акт №05/21/25 від 20 травня 2021 року, в якому зазначено, що згідно даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ТОВ «ПРАЙД ЮА» є власником об`єктів нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: будівля, загальною площею 305,2 кв.м, опис: А-2 - будівля цеху, а сходи, Б незавершене будівництво, №1-3 споруди та виробничий будинок, опис: виробничий будинок літ. А-2, загальною площею 433,7 кв.м, літ. Б-1 будівля складу, загальною площею 106,0 кв.м, літ. В-1 будівля цеху, загальною площею 104,4 кв.м, літ. Г-Д вольєр, літ. Е убиральня, літ. Ж,З сарай (тимч.), літ. И вольєр, літ. К погріб з шийкою, №1 підпірна стіна, №2 ворота з хвірткою, №3,4 огорожа, №5 яма вигрібна, №6 ворота, №7 огорожа, №8 підпірна стіна, І замощення. Діючі цивільно-правові угоди між Дніпровською міською радою та ТОВ «ПРАЙД ЮА» на вищезазначену земельну ділянку відсутні, а згідно з Публічною кадастровою картою України земельна ділянка не сформована. Робоча група прийшла до висновку: документи, що посвідчують право на земельну ділянку, державний акт на право постійного користування земельною ділянкою (або свідоцтва про право власності) чи договори оренди землі, зареєстровані відповідно до чинного законодавства України відсутні, що є порушенням ст. ст. 125, 126 ЗК України, та вбачаються ознаки порушення ст. 531 КУпАП, п. «б» ч. 1 ст. 211 Земельного Кодексу України (а. с. 65-68).

Крім того, в матеріалах справи також наявний витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №252708156 від 14 квітня 2021 року, з якого вбачається, що право власності на будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 305,2 кв.м, що складається з: А-2 будівлі цеху, а сходів, Б незавершеного будівництва, №1-3 споруд, належить ТОВ «ПРАЙД ЮА» на підставі акту приймання-передачі майна до статутного капіталу ТОВ «ПРАЙД ЮА» від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 від 12 квітня 2021 року (а. с. 120).

Отже,з наявнихматеріалів справивбачається,що власникомнерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 на час розгляду справи є ТОВ «ПРАЙД ЮА», однак позивач звертається з позовом саме до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки зазначені ним самочинно побудовані приміщення і будівлі не були за реєстровані за ТОВ «ПРАЙД ЮА», та залишились за спадкоємцями ОСОБА_6 , які є відповідачами у справі.

При цьому, позивачем було заявлено позовні вимоги до відповідачів та обґрунтовано їх тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , спадкоємцями якого є відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які прийняли права та обов`язки після померлого, шляхом прийняття спадщини, тому знесення самочинних будівництв за адресою: АДРЕСА_1 , підлягає саме за їх рахунок.

Однак, представником ТОВ «ПРАЙД ЮА» у судовому засіданні було зазначено, що на вказані у позовній заяві приміщення і будівлі у товариства відсутні документи, однак всі ці об`єкти є по суті однією будівлею, загальною площею 433,7 кв.м, якою також користується ТОВ «ПРАЙД ЮА», а тому знесення вказаних у позовній заяві споруд, що розташовані на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , призведе до значних фінансових втрат товариства.

Позиція третьої особи ТОВ «ПРАЙД ЮА» вказує на те, що вони себе позиціонують, як добросовісного набувача нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , і на підтвердження цього надали до суду необхідні документи, при цьому пояснення представника ТОВ «ПРАЙД ЮА» та надані ним письмові докази також свідчать про безпідставність звернення з такого роду позовними вимогами саме до відповідачів у справі.

Відповідно до ст. ст. 2, 4 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка, на якій розташовано нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , належить територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради та віднесена до земель комунальної власності в силу ст.ст. 80, 83 Земельного кодексу України та ст. ст. 26, 60 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні».

Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною другою статті 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Статтею 211 ЗК України визначено, що самовільне зайняття земельних ділянок віднесено до порушень земельного законодавства, за яке громадяни та юридичні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для користування стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Стаття 1 ЗУ «Про державний контроль за використанням та охороною земель» передбачає, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно із ч. 1 ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

З системного аналізу положень статей 116, 123, 124, частини другої статті 134, статті 212 ЗК, статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» можна зробити висновок, що відповідно до вимог наведеного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18 січня 2021 року у справі № 264/7200/18 (провадження № 61-9659св20).

Як встановлено судом у вказаній справі, на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 дійсно розташовані будівлі і споруди, при цьому в матеріалах справі відсутні будь-які документи, що підтверджують існування будь-якого рішення про передачу земельної ділянки за вказаною адресою у користування/власність відповідачам, або будь-якій іншій фізичній або юридичній особі, та про існування таких документів заперечував позивач і надав докази на підтвердження своїх заперечень, а тому вказана земельна ділянка є власністю територіальної громади м. Дніпра, що не було спростовано відповідачами.

При цьому судом було встановлено, що в матеріалах справи наявні докази реєстрації права власності об`єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , але право власності зареєстровано на нерухоме майно, що є відмінним від того, щодо якого позивачем - Дніпровською міською радою було заявлено позовні вимоги.

При цьому, з матеріалів справи судом встановлено, що нерухоме майно, про яке йде мова у позовній заяві, є самочинним будівництвом.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що позовні вимоги щодо звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки від самочинного будівництва до відповідачів були заявлені позивачем, оскільки вони є спадкоємцями після смерті ОСОБА_6 , який згідно до обґрунтувань позовної заяви саме і здійснив самочинне будівництво за адресою: АДРЕСА_1 , і саме це на думку позивача є підставою для покладення саме на відповідачів такого обов`язку, але суд не може погодитись з такими висновками позивача з таких підстав.

Стаття 331 ЦК України регулює питання набуття права власності на новостворене майно та об`єкти незавершеного будівництва: право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Ураховуючи те, що за змістом статей 316, 317 ЦК України право власності це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але у межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини другої статті 376 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно із цивільного обороту.

Частиною третьою статті 331 ЦК України визначено, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі прибудови та інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на прибудови та інші споруди, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. Якщо спадкодавцем було здійснено самочинне будівництво (ч. 1 ст. 376 ЦК України) до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва (п. 7 пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику в справах про спадкування»).

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Право власності на об`єкти самочинного будівництва може бути визнано за спадкоємцем, що має право вимагати визнання такого права, виключно за умови наявності документів про право власності на землю або про право користування земельною ділянкою, що видані на ім`я спадкодавця або спадкоємця, та актів введення будівлі в експлуатацію, якщо їх наявність необхідна відповідно до вимог законодавства, чинного на час завершення будівництва.

Відповідно до п. 6 постанови пленуму ВССУ від 30 березня 2012 року №6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці. Права спадкоємців щодо самочинно збудованого майна визначаються судом відповідно до положень ст. 1218 ЦК та з урахуванням роз`яснень, наданих у п. 7 ППВСУ від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування».

За змістом зазначених роз`яснень спадкоємець не позбавлений права звернутись із позовними вимогами про визнання права власності на об`єкти самочинного будівництва в порядку спадкування. Це узгоджується із частинами 3, 5 ст. 376 ЦК і нормами про поняття спадкування та склад спадщини (статті 1216, 1218 ЦК).

Крім того, заслуговують уваги також висновки суду, які містяться в рішенні Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 вересня 2020 року у справі №205/3793/17, де судом було встановлено, що відповідно до технічного паспорту на спірний об`єкт, виготовленого ФОП ОСОБА_7 станом на 14 квітня 2017 року, у 2016 році у виробничому будинку АДРЕСА_1 були здійсненні прибудови і добудови, однак матеріали справи не містять доказів набуття ОСОБА_6 права власності на таке майно у встановленому законом порядку. З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що майно, яке позивачі просили витребувати у відповідачів та визнати за ними право власності має ознаки самочинного будівництва, яке не було зареєстровано за ОСОБА_6 у встановленому законом порядку, а отже не увійшло до складу спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також долучена до матеріалів справи копія спадкової справи після смерті ОСОБА_6 не містить підтвердження прийняття відповідачами у спадщину самочинно збудованих приміщень та будівель, які зазначені у позовній заяві.

Тобто, все вищезазначене у своїй сукупності свідчить про те, що самочинно побудоване нерухоме майно, зазначене у позовній заяві, не увійшло до складу спадщини після смерті ОСОБА_6 , і право власності на нього не було зареєстровано за відповідачами, а тому позовні вимоги щодо зобов`язання відповідачів звільнити самовільно зайняту земельну ділянку від самочинно побудованого майна шляхом знесення не можуть до них пред`являтись через відсутність для цього будь-яких правових підстав, оскільки позивачем не було доведено, що відповідачами було прийнято у спадщину спірне майно, або ж відповідачами було іншим способом набуто право власності на спірне нерухоме майно, а сама можливість такого набуття спростовується наявними в матеріалах справи доказами та приписами законодавства України.

Однак, з матеріалів справи вбачається реєстрація права власності на нерухоме майно загальною площею 305,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , саме за юридичною особою ТОВ «ПРАЙД ЮА», та відсутність доказів набуття права власності у встановленому законом порядку на самочинно збудовані приміщення і будівлі, зазначені у позовній заяві, саме за відповідачами.

Як вбачається зі змісту ст. ст. 51, 175 ЦПК України на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому, суд, при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. Якщо позивач помилився відносно обов`язку відповідача щодо поновлення порушеного права, суд має виходити із положень ст. 51 ЦПК України та з урахуванням ч. 5 ст. 12 ЦПК України роз`яснити позивачеві право на заміну неналежного відповідача.

Таким чином, суд, як державний орган, на який покладено обов`язок вирішення справи відповідно до закону, має право й зобов`язаний визначити суб`єктний склад учасників процесу залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню. Це передбачено п. 1 ч. 1ст. 189 ЦПК України та іншими нормами процесуального права, які передбачають заміну неналежного відповідача чи залучення співвідповідачів.

За змістом ст. 51 ЦПК України належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин. Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред`явленим позовом.

З аналізу наведеної статті слідує, що законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач.

З урахуванням принципу диспозитивності, суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.

Суд з цього приводу зазначає, що під час розгляду справи судом надавались роз`яснення про право позивача на подання клопотання про заміну неналежного відповідача або залучення співвідповідача, однак позивачем таких клопотань не заявлялось.

З аналізу положень ст.13 ЦПК України вбачається, що суд зобов`язаний вирішити справу за тим зверненням особи, що пред`явлене, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому (принцип диспозитивності цивільного судочинства).

Відповідач - це особа, яка на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб`єкта порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за цим позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (п.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі №523/9076/16-ц).

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вказаних норм закону позивач, звертаючись до суду з позовом, повинен довести факт порушення невизнання чи оспорення його прав свобод чи інтересів саме вказаним ним відповідачем. При цьому слід вважати, що заявлені позовні вимоги до неналежного відповідача задоволені судом бути не можуть, оскільки вказане слід вважати порушенням вимог процесуального закону, за якими суд не в змозі вирішувати та задовольняти позов без особи, яка повинна відповідати за позовом, прав, обов`язків, інтересів якої такий прямо стосується (належного відповідача).

Суд також зазначає, що відповідачі у справі жодного разу не були присутні у судових засіданнях та не надавали своїх заперечень щодо позовних вимог та пояснень по справі, що свідчить про їх незацікавленість у результаті розгляду справи і прийнятому судом рішенні, при цьому, представником третьої особи ТОВ «ПРАЙД ЮА» надавались суду пояснення у справі та обґрунтування заперечень щодо задоволення позовних вимог, що свідчить про їх намагання захистити свої права, як власника нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Зважаючи на викладене та у зв`язку з поданням позивачем позовної заяви до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які не є належними відповідачами у цій справі, та враховуючи, що суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи, і саме тому наявні правові підстави для відмови у задоволенні позову.

Таким чином, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню, з підстав наведених у мотивувальній частині рішення.

За змістом статті 141ЦПК України у разі відмови у задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 316, 317, 321, 331, 376, 391, 1218 ЦПК України, ст. 125, 152, 211, 212 ЗК України, ст. ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 133, 141, 206, 223, 247, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРАЙД ЮА», про звільнення земельної ділянки шляхом знесення - відмовити.

Судові витрати у вигляді судового збору покласти на позивача.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Сторони:

Позивач: Дніпровська міська рада, код ЄДРПОУ 26510514, місцезнаходження 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, буд. 75.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІПН НОМЕР_4 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3 .

Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРАЙД ЮА», код ЄДРПОУ 40673468, місцезнаходження 49087, м. Дніпро, вул. Василя Макуха, буд. 1.

Суддя: Т.П. Терещенко