Постанова

від 22.03.2023 по справі 605/654/21

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 605/654/21Головуючий у 1-й інстанції Горуц Р.О. Провадження № 22-ц/817/267/23 Доповідач - Парандюк Т.С.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2023 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Парандюк Т.С.

суддів - Дикун С. І., Шевчук Г. М.,

за участі секретаря Сович Н.А.

та сторін апелянта ОСОБА_1 та її адвоката Яворського А.В.; представника ОСОБА_2 адвоката Федюшина О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №605/654/21 за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Яворського Андрія Васильовича на рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 23 грудня 2022 року, ухваленого суддею Горуц Р.О., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно,

В С Т А Н О В И В:

у грудні 2021 року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно за заповітом, у вигляді 3/4 частки земельної ділянки площею 1,3694 га, з кадастровим номером 6124883400:01:001:0010, що розташована на території Носівського старостинського округу (колишньої Лисецької сільської ради) Підгаєцької міської ради Тернопільського району Тернопільської області та належала його бабі ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позову посилається на те, що прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 , так як постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини в АДРЕСА_1 .

Рішенням Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 23грудня 2022 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на спадкове майно за законом, у вигляді 3/4 частки земельної ділянки площею 1,3694 га, з кадастровим номером 6124883400:01:001:0010, що розташована на території Носівського старостинського округу (колишньої Лисецької сільської ради) Підгаєцької міської ради Тернопільського району Тернопільської області, з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та належала ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судові витрати, а саме судовий збір в сумі 908 гривень сплачений позивачем при поданні позову до суду, стягнуто із ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , жительки АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 , ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).

Стягнуто з ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , жительки АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 , ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 гривень.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Яворський А.В. просить скасувати рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 23 грудня 2022 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги представник апелянта зазначив, що за адресою АДРЕСА_1 позивачем надано суду дві будинкові книги. Згідно будинкової книги для прописки громадян, що мешкають в будинку АДРЕСА_3 , яку розпочато 27 червня 1973 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є єдиним мешканцем. ОСОБА_3 знято з реєстрації у вищевказаному будинку 13 квітня 2011 року у зв`язку із смертю. Варто звернути увагу, що Виконавчий комітет Підгаєцької міської ради Тернопільської області станом на 13 квітня 2011 року не мав повноважень у сфері реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання, оскільки такими повноваженнями був наділений Відділ обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України в Тернопільській області, що підтверджується листом-відповіддю № 475 від 16.04.2021 року, а тому дані вказаній у цій будинковій книзі є недостовірними.

У іншій будинковій книзі для прописки громадян, що проживають по АДРЕСА_1 , яку розпочато 12.10.1998 р. у вказаному будинку зареєстровані: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 .

В той же час, ОСОБА_4 знято з реєстрації місця проживання 10.01.2008 року, ОСОБА_5 знято з реєстрації місця проживання - 20.08.2014 року, ОСОБА_2 знято з реєстрації місця проживання - 07.08.2018 року, ОСОБА_6 знято з реєстрації місця проживання - 22.08.2006 року.

Отже, на момент смерті ОСОБА_3 , у будинку АДРЕСА_3 були зареєстровані лише ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .

Звідси можна дійти висновку, що ми не можемо вважати належними та допустимими доказами жодну з цих будинкових книг, оскільки такі містять суперечливу інформацію.

Також як доказ не можна брати до уваги довідку № 609 для підтвердження чи спростування наведених позивачем фактів.

Відповідно до листа-відповіді від 16.04.2021 № 475 відомо, що: "За наявними даними обліку органу реєстрації Підгаєцької міської ради, інформація про ОСОБА_3 відсутня".

Тобто, наявна у позивача довідка № 609, яка нібито підтверджує факт проживання ОСОБА_2 разом із ОСОБА_3 на момент її смерті, не може вважатись достовірним доказом в силу вимог цивільного процесуального законодавства України, позаяк засвідчує обставини, яких не було в дійсності, в силу інших, більш вірогідних та достовірних, доказів.

Інформація щодо того, хто був зареєстрований за адресою АДРЕСА_4 додатково витребовувалась судом в межах розгляду справи № 605/18/21. Відповідно до листа-відповіді від 05.05.2021 № 541, інформація про ОСОБА_3 відсутня.

Однак судом зазначено, що: "Із відповіді Підгаєцької міської ради від 16квітня 2021 року за № 475 наданої на адвокатський запит представника відповідача вбачається, що за наявними даними обліку органу реєстрації Підгаєцької міської ради, інформація про ОСОБА_3 , відсутня, що є цілком очевидним, оскільки дана особа померла ІНФОРМАЦІЯ_1 :"

Таким чином, оскільки суд погодився із тим фактом, що у Підгаєцької міської ради відсутня інформація про ОСОБА_3 , тому надана позивачем довідка № 609 від 05 серпня 2020 року не могла бути взята судом до уваги. Більше того, інформація, яка зазначена у довідці № 609 суперечить інформації, що міститься у будинковій книзі для прописки громадян, що проживають по АДРЕСА_1 , яку розпочато 12.10.1998 року, а ймовірно, така є сфальсифікованою. А висновок суду є нелогічним, і таким, що не будується на матеріалах справи.

Крім цього, інформуємо суд, що у провадженні Підгаєцького районного суду Тернопільської області перебувала справа № 605/618/14-ц, провадження у якій відкрито за позовною заявою батька відповідача - ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа: Підгаєцький РС УДМС в Тернопільській області про позбавлення права користування жилим приміщенням та зняття з реєстрації місця проживання.

Згідно відомостей, що містяться на офіційному веб-порталі "Судова влада України" Калан М.М. подав до суду позовну заяву 26.09.2014. У відповідності до ст. 405 ЦК України (в редакції, що діяла станом на 26.09.2014) член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік. Тобто, станом на вересень 2014 року ОСОБА_2 щонайменше один рік не проживав за місцем реєстрації, наслідком чого є звернення третьою особою позовної заяви до суду.

Відповідно до ухвали Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 30 грудня 2014 року у справі № 605/618/14-ц судом закрито провадження у вказаній справі за відмовою позивача від позову.

На жаль, матеріали справи № 605/618/14-ц знищено за закінченням терміну зберігання у відповідності до Наказу Державної судової адміністрації України від 07.12.2017 № 1087 "Про затвердження Переліку судових справ і документів, що утворюються в діяльності суду, із зазначенням строків зберігання". Відповідно витребувати такі не являється можливим.

Доказом того, що ОСОБА_2 за фактом постійно не проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини є подання ним заяви про прийняття спадщини за заповітом та про видачу свідоцтва про право на спадщину, зареєстрована за № 570/4-1397-12.

Враховуючи те, що у Підгаєцькій міській раді відсутні відомості стосовно місця реєстрації та проживання ОСОБА_3 на момент її смерті, єдиновірним способом прийняття спадщини після померлої є - звернення до органів нотаріату із відповідною заявою.

Оскільки позивач, як спадкоємець за заповітом, на час відкриття спадщини не проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_3 та у передбачений законом строк для прийняття спадщини не подав нотаріусу відповідної заяви про прийняття спадщини, відповідно він не набув права на неї, то є таким, який не прийняв спадщину за заповітом.

Таким чином, єдиною спадкоємицею після смерті ОСОБА_3 є ОСОБА_1 , яка звернулась до нотаріального органу та подала заяву про прийняття спадщини.

Згідно Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 28103688 спадкову справу після померлої ОСОБА_3 заведено 19 вересня 2011 року.

Законодавством встановлень часові межі на подання заяви про прийняття спадщини. Зокрема, згідно ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

До позовної заяви позивач долучає копію заяви про прийняття спадщини за заповітом та про видачу свідоцтва про право на спадщину. Однак, подана копія заяви про прийняття спадщини за заповітом та про видачу свідоцтва про право на спадщину від 15 червня 2012 посвідчено другим секретарем з консульських питань Посольства України в Королівстві Іспанія - Негода Анастасією Андріївною.

Крайнім терміном на подання заяви про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_7 є ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відтак, просимо суд звернути увагу, що заяву про прийняття спадщини за заповітом та про видачу свідоцтва про право на спадщину від 15.06.2012 складено в поза передбачений законом строк для прийняття спадщини, а тому така не створює жодних юридичних наслідків, також ця заява відсутня в матеріалах спадкової справи, що свідчить про неприйняття ОСОБА_2 спадщини після померлої.

Таким чином, місцевий суд при ухваленні рішення від 23.12.2022 року виходив лише із доводів свідків, яких було допитано за заявою позивача та беручи до уваги сфальсифіковані на нашу думку докази. При цьому, суд не заслухав доводів свідків, яких було заявлено відповідачем.

Посилання відповідачки на те, що в Підгаєцькому районному суді у провадженні була цивільна справа № 605/618/14-ц про позбавлення ОСОБА_2 права користування жилим будинком по вищевказаній адресі ніяк не відноситься до 2011 року, так як справа була заведена в грудні 2014 року і не має ніяких підстав та доказів вважати, що він в 2011 році не проживав в АДРЕСА_1 .

Заповіт від 03 вересня 2010 року складений на ОСОБА_2 так і інші докази (довідки, акти, записи в будинковій книзі та інші) не були змінені чи скасовані або визнані недійсними. Всі протилежні твердження апелянтки є її домислом.

Представник ОСОБА_2 адвокат Федюшин О.М. подав відзив на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Яворського А.В. у якому зазначив, що згідно довідки Підгаєцької міської ради Тернопільської області від 05 серпня 2020 року за № 609, штампу в його паспорті в графі місце проживання він був прописаний та проживав з 07.08.2004 року в АДРЕСА_1 .

Це ж підтверджується і записом в будинковій книзі в розділі IV. Прописка. Знятий з реєстрації він був тільки 07.08.2018 року, про що вказано в даному розділі.

Крім того, згідно вищевказаної довідки міської ради на момент смерті бабці ОСОБА_3 позивач проживав разом з нею в АДРЕСА_1 та з батьком ОСОБА_4 .

У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник адвокат ЯворськийА.В. апеляційну скаргу підтримали з мотивів, викладених в ній.

Представника ОСОБА_2 адвокат Федюшин О.М апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката ЯворськогоА.В. не визнав, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, доповідача, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 на день відкриття спадщини після померлої ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 проживав разом із нею, а тому прийняв спадщину у відповідності до вимог чинного законодавства.

З даним висновком суду погоджується колегія суддів.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_7 в сім`ї: батька ОСОБА_1 та матері ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 09 жовтня 2012 року (т. 1, а.с. 10).

Батько позивача ОСОБА_8 народився ІНФОРМАЦІЯ_8 в сім`ї: батька ОСОБА_9 та матері ОСОБА_3 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 від 06 лютого 2008 року) (т.1, а.с.12).

ОСОБА_1 змінив прізвище на ОСОБА_4 , що видно із свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_5 від 05жовтня 2018 року(т.1, а.с.11).

ОСОБА_3 (бабці позивача) на праві приватної власності належала земельна ділянка площею 1,3694 га, з кадастровим номером 6124883400:01:001:0010, що розташована на території Носівського старостинського округу (колишньої Лисецької сільської ради) Підгаєцької міської ради Тернопільського району Тернопільської області, з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що стверджується витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 11 січня 2021 року, сформованим відділом у Підгаєцькому районі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку та державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД №205939 від 15 червня 2009 року (т. 1, а.с. 17,19-21).

14 травня 2008 року ОСОБА_3 у Лисецькій сільській раді Підгаєцького району Тернопільської області склала заповіт розпорядженням якого все належне їй майно заповіла відповідачці (т. 1 а.с. 205).

03 вересня 2010 року ОСОБА_3 у Галицькій сільській раді Підгаєцького району Тернопільської області склала заповіт, розпорядженням якого все належне їй майно заповіла позивачу (т. 1 а.с. 15, 206).

Із нотаріально посвідченого свідоцтва про право власності від 07 жовтня 1998 року, зареєстрованого в реєстрі за № 880, вбачається, що спадкодавець ОСОБА_3 , проживала в АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 226). Факт проживання і реєстрації ОСОБА_3 за даною адресою до дня її смерті підтверджується будинковою книжкою, виданої 27 червня 1973 року, актом № 237 від 02.06.2021 року (т.1, а.с.47-52, 27,54).

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ( свідоцтво про смерть серії НОМЕР_6 від 14 квітня 2011 року, т. 1, а.с. 14).

19 вересня 2011 року ОСОБА_1 подала до Підгаєцької державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини за заповітом, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_3 , яка постійно проживала в АДРЕСА_1 .

19.09.2011 року заведено спадкову справу за № 51718726 (т. 1, а.с. 47).

28 липня 2021 року відповідачкою було подано до Підгаєцької державної нотаріальної контори заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно, що залишилось після смерті ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 212-216).

Однак, нотаріусом було відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки такий заповіт було скасовано новим заповітом, який складений в користь іншої особи, яка прийняла спадщину та роз`яснено, що вона буде мати право на обов`язкову частку у спадковому майні (повнолітні непрацездатні діти спадкодавця), а саме на половину частки, яка належала б їй при спадкуванні за законом, якщо буде доведено, що вона являється дочкою померлої (т. 1 а.с. 234).

Відповідно до ст. ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

В силу ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Положенням ст. 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

За змістом ч. 1 ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт.

Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.

Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним (ч. ч. 1-3 ст. 1254 ЦК України).

Частинами 1, 3 ст. 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 1269 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України).

Не заслуговують на увагу твердження представника апелянта про те, що позивач на час смерті спадкодавця не проживав разом з останньою, своєчасно не подав заяви про прийняття спадщини, а отже і не прийняв спадщини після смерті ОСОБА_3 з огляду на наступне.

Так, із копії будинкової книги для прописки громадян, що мешкають у будинку АДРЕСА_3 видно, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , була зареєстрована за вказаною адресою 28 вересня 2005 року та знята з реєстрації 13 квітня 2011 року (час смерті останньої), при цьому позивач за вказаною адресою був зареєстрований 07 серпня 2004 року та знятий з реєстрації 07 серпня 2018 року (т. 1 а.с. 158-161).

Будинковолодіння знаходилось за адресою АДРЕСА_5 , а у 2021 перейменовано на АДРЕСА_1 в зв`язку із зміною назви вулиці( довідка, видана начальником відділу Центр надання адміністративних послуг Підгаєцької міської ради від 14 грудня 2021 року №1163 (т. 1 а.с. 54).

ОСОБА_3 проживала та померла в АДРЕСА_1 , що стверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 від 14 квітня 2011 року та актового запису про смерть за № 19 від 14 квітня 2011 року(т. 1 а.с. 14, 66).

Факт постійного проживання позивача разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини підтверджується довідкою за вих.№609 від 05 серпня 2020 року, виданою виконавчим комітетом Підгаєцької міської ради із якої вбачається, що за адресою АДРЕСА_1 проживала та була зареєстрована ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . На момент смерті з нею проживали та були зареєстровані: дружина сина - ОСОБА_5 , онук ОСОБА_2 та син ОСОБА_4 .

Також вищезазначений факт, стверджується комісійним актом встановлення факту проживання від 02 червня 2021 року за № 237 з якого видно, що ОСОБА_3 проживала за адресою: АДРЕСА_1 до дня її смерті. Вказане також підтверджується записом у будинковій книзі для прописки громадян, що мешкають у будинку за вказаною адресою.

Отже, вище викладені обставини свідчать про те, що за згаданою адресою станом на 13 квітня 2011 року проживали як ОСОБА_3 , так і позивач ОСОБА_10 , чим спростовуються доводи апеляційної скарги про не проживання останніх в спірному будинковолодінні.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Також, жодним належним та допустимим доказом не підтверджено посилання представника апелянта, що на час смерті спадкодавця позивач перебував за кордоном, оскільки як встановлено в суді першої інстанції та за інформацією Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 14 квітня 2021 року, Головний центр не може надати наявну у базі даних інформацію про перетинання державного кордону України ОСОБА_2 за період часу 2009-2013 роки, оскільки така інформація зберігається протягом п`яти років.

Із інформації відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України в Тернопільській області від 04 червня 2021 року за № 1116, яка надана на адвокатський запит представника позивача щодо реєстрації місця проживання спадкодавця, видно, що відомості про реєстрацію місця проживання осіб зберігаються в картотеці до надходження талонів зняття з реєстрації місця проживання в Україні стосовно цих осіб, після чого вилучаються і знищуються. Талони зняття з реєстрації місця проживання в Україні зберігаються в картотеці до надходження відомостей про реєстрацію місця проживання осіб за новим місцем проживання, після чого вилучаються і знищуються, а у разі смерті, зберігаються шість років після чого знищуються. Крім того, зазначено, що з 04 квітня 2016 року повноваження у сфері реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання делеговано органам місцевого самоврядування, як органам реєстрації.

Із відповіді Підгаєцької міської ради від 16 квітня 2021 року за № 475, наданої на адвокатський запит представника відповідача вбачається, що за наявними даними обліку органу реєстрації Підгаєцької міської ради, інформація про ОСОБА_3 , відсутня, що є цілком очевидним, оскільки дана особа померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Надуманими є також посилання представника апелянта на те, що позивачем із пропуском встановленого законодавством строку подано заяву про прийняття спадщини.

Із відмови нотаріуса від 01 вересня 2020 року № 503/01-16 вбачається, що позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті його баби ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , не у зв`язку із пропуском строку для подання заяви про прийняття спадщини, а через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно.

ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 був зареєстрований з 07 серпня 2004 року та знятий з реєстрації 07 серпня 2018 року.

Встановлено, що позивач прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 , так як постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини і протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не заявив про відмову від неї.

Посилання представника апелянта на те, що батько позивача у 2014 році звертався в суд до останнього з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, як на підтвердження того, що ОСОБА_2 на час відкриття спадщини ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) постійно не проживав із спадкодавцем, в жодному разі не може бути підтвердженням вказаних обставин, а є лише голослівними припущеннями представника відповідача.

Ухвалою Підгаєцького районного суду від 30 грудня 2014 року провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням закрито, за відмовою позивача від позову (т. 1 а.с. 81).

Голослівними є доводи представника апелянта про те, що довідка № 609 від 05.08.2020 року та лист-відповідь № 475 від 16.04.2021 року не можуть бути належними та допустимими доказами, так як посвідчують обставини, яких в дійсності не було, оскільки ними не надано жодного доказу на спростування цих аргументів, а навпаки, спростовуються матеріалами справи. Крім того, ці документи видані уже після смерті померлої ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_3 .

Враховуючи вищенаведене колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що враховуючи право відповідача на обов`язкову частку у спадковому майні, що залишилось після смерті ОСОБА_3 , позов слід задовольнити.

Також колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, а саме стягнення із відповідача на користь позивача 5000 грн. з огляду на наступне.

Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При цьому, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України відносить витрати на професійну правничу допомогу саме до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України).

Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Таким чином, склад та розмір витрат, пов`язаний з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), а також документи, що свідчать про фактичне надання таких послуг.

Наявність договірних відносин між адвокатом Федюшин О.М. та Рокецьким І.М. підтверджується договором на надання послуг представника в цивільній справі (в суді першої інстанції) від 16 листопада 2021 року №23.

Згідно вказаного Договору (п. 4), сторони погодили, що надання юридичної допомоги по справі представником в суді першої інстанції проводиться оплатно у строки і розміри по домовленості сторін із складанням акту про надання послуг із їх розрахунками. Оплата за правничу допомогу проводиться згідно квитанції.

Відповідно до акту про надання послуг від 30 листопада 2021 року, який є додатком до договору, розмір гонорару за надані послуги становить 5000 гривень.

За змістом квитанції до прибуткового касового ордера № 8 від 30листопада 2021 року, позивачем сплачено за надання правової допомоги згідно договору, кошти в сумі 5000 гривень.

Вказане також підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт (послуг) № 4 від 12 липня 2022 року.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії»(Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування, за наведеними у скарзі доводами, апеляційний суд не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують.

Судові витрати за розгляд справи в суді апеляційній інстанції покласти на сторони в межах ними понесеними у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Яворського Андрія Васильовича залишити без задоволення.

Рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 23грудня 2022 року без зміни.

Судові витрати покласти на сторони в межах ними понесеними.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24 березня 2023 року.

Головуюча Т.С. Парандюк

Судді: С.І. Дикун

Г.М. Шевчук