Ухвала

від 24.03.2023 по справі 466/1773/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

24 березня 2023 року

місто Київ

справа № 466/1773/22

провадження № 61-3213ск23

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Яремка В. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 05 липня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Колективного підприємства «Картограф» про зобов`язання виконати договір, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції заявника

01 березня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Львова віл 05 липня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року, у якій просив скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення, яким зобов`язати Колективне підприємство «Картограф» виконати договір від 10 серпня 2021 року № 375.

Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню із таких підстав.

Щодо вимог процесуального закону до викладу підстав касаційного оскарження судового рішення

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Положеннями зазначеної статті передбачено, що підставою для відкриття касаційного провадження є неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

При визначенні справ із подібними правовідносинами враховується предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені судами фактичні обставини справи, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Особа, яка подала касаційну скаргу, повинна врахувати, що у разі посилання у касаційній скарзі на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі має бути наведено обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Якщо касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, у такій скарзі зазначається, щодо якої саме норми права відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

У випадку оскарження судових рішень на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України з посиланням на частину першу статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити певний пункт частини першої статті 411 ЦПК України, який є обов`язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.

У випадку оскарження судових рішень на підставі частини третьої статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити певний пункт частини третьої статті 411 ЦПК України, з наведенням обґрунтувань таких доводів.

Виконання зазначених процесуальних вимоги має на меті унеможливити використання формального та беззмістовного викладу заявниками підстав касаційного оскарження. Тобто, заявник має не лише навести зміст відповідного пункту згаданих статей процесуального закону, а й викласти належне обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення відповідно до наведених вище правових норм.

Оцінка визначених заявником підстав касаційного оскарження судових рішень у цій справі

Визначаючи підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, заявник послався на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Проте у касаційній скарзі не наведено передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави касаційного оскарження судових рішень. Посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального права та/або порушення норм процесуального права, без зазначення наявності підстав, визначених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.

Висновок

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що подана заявником касаційна скарга не містить належного викладу підстав, передбачених процесуальним законом для оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Брула Гомез де ла Торе проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Отже, ОСОБА_1 не виконав вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження, а тому відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга підлягає поверненню.

Керуючись статтями 185, 389, 393 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 05 липня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року вважати неподаною та повернути заявнику.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя В. В. Яремко