Постанова

від 07.04.2009 по справі 2а-1205/2009

КОНОТОПСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №2а-1205

2009 рік

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 квітня 2009 року Конотопський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого судді Разумової І.Є.

при секретарі Цукановій О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Конотопі справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Конотопі, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Конотопське управління Державного казначейства ГУДКУ у Сумській області про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та зобов’язання провести нарахування недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги за 2006-2008 роки в сумі 3789 грн. 10 коп. відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з вищевказаним позовом та прохає суд зобов’язати управління Пенсійного фонду України в м. Конотопі провести нарахування недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги за 2006-2008 роки в сумі 3789 грн. 10 коп., свої вимоги обґрунтовує тим, що вона є дитиною війни та відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 1 січня 2006 року їй повинна виплачуватися щомісячна соціальна допомога в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, з урахуванням положень ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої розмір мінімальної пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Однак, у 2006-2007 роках допомога їй як дитині війни не виплачувалася. З січня 2008 року щомісячну соціальну допомогу почали виплачувати, але лише у розмірі 10 відсотків від мінімальної пенсії за віком. Таким чином, загальний розмір недоплаченої їй державної соціальної допомоги як дитині війни становить 3789 грн. 30 коп. Прохає також поновити пропущений строк звернення до суду за захистом своїх порушених прав, оскільки лише на початку серпня 2007 року вона дізналася про порушення своїх прав, коли Конституційний Суд України ухвалив рішення від 9 липня 2007 року.

Позивачка ОСОБА_1 у судове засідання не з’явилась, надала заяву про розгляд справи без її участі у зв’язку зі станом здоров’я, свої позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити (а.с. 8).

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, надали заяву про розгляд справи без участі їх представника через зайнятість у інших справах, у позовних вимогах просять відмовити (а.с. 18). Крім того, вказують, що позивачка дійсно є дитиною війни та має право на отримання щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». В той же час, статтею 7 зазначеного Закону передбачено, що фінансування виплат по даному Закону проводиться із Державного бюджету України. Органи Пенсійного фонду України, відповідно до ст. 6,19 Конституції України, повинні діяти на підставі своїх повноважень та відповідно до Законів України, ніхто не може бути вимушений робити те, що не передбачено законодавством. Статтею 110 Закону України «Про Державний бюджет України» на 2006 рік» передбачене поетапне запровадження у 2006 році виплат дітям війни за результатами виконання державного бюджету у порядку, визначеному КМУ України. Оскільки на законодавчому рівні не було врегульовано, яким саме органом та за рахунок яких коштів та в якому порядку здійснюється призначення і виплата підвищення пенсій, то підвищення пенсій дітям війни у 2006 році проведено не було. Що стосується проведення виплат у 2007 році, то п. 12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» призупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 рік від 09.07.07 визнано такими, що не відповідають Конституції України норми ст. ст. 71,11 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік». Тобто вимоги позивачки щодо виплати їй підвищення пенсії за період з 09.07.07 є такими, що не суперечать чинному законодавству. Проте, механізм реалізації положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» був відсутній. У зв’язку з цим, Пенсійний фонд України звернувся за роз’ясненням до Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України та Міністерства праці та соціальної політики України. В листі № 21-26-561 від 31.08.07 Міністерство юстиції України зазначило, що питання пов’язане з визначенням величини мінімальної пенсії за віком, що застосовується при обчисленні підвищення пенсії особам, які мають статус дітей війни буде вирішено у законодавчому порядку і що підвищення пенсій буде проведене лише після прийняття відповідного законодавчого акту. Так як механізм реалізації положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» відсутній, то відповідно до роз’яснень Міністерства юстиції України питання щодо розмірів підвищення пенсій особам, яким встановлено статус дитини війни в 2006,2007 роках має бути вирішено після його законодавчого врегулювання. Це питання було врегульовано Законом України «Про Державний бюджет на 2008 рік», яким внесено зміни до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та визначено, що дітям війни до пенсії виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни - 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Вказані підвищення і були проведені позивачці. Вважає, що управління ПФУ в м. Конотопі діяло на підставі діючого законодавства та не допускало порушення прав позивача. Крім того, прохає суд застосувати строк позовної давності, так як про розмір підвищення пенсії позивачці було відомо протягом всього періоду одержання пенсії, тобто з січня 2006 року (а.с. 10-12).

Третя особа - Конотопське управління Державного казначейства ГУДКУ в Сумській області в судове засідання не з’явилася, в той як належним чином була повідомлена про час і місце розгляду справи, надала заяву про розгляд справи без участі її представника (а.с. 17).

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 є дитиною війни (а.с. 3,4) та має право на пільги, встановлені законодавством для дітей війни.

Даний факт відповідачем не оспорюється.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне стархування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Статтею 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" визначено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідач не заперечує, що розрахунок та виплата щомісячної державної соціальної підтримки дітям війни відповідно до Закону України "Про статус дітей війни» покладені на управління Пенсійного фонду України в м. Конотопі, яке і має бути відповідачем по даній справі.

Відповідно до п. 17 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» на 2006 рік зупинена дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Вказані положення Закону України «Про Державний бюджет» неконституційними визнані не були та нарахування і виплата державної соціальної підтримки дітям війни у 2006 році не проводилася.

Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено. ст. 111 вказаного закону визначено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на кого поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Проте, Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року за № 6-рп/2007 рік, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (неконституційності) положень ст. 29,36 ч. 2,56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, п. п. 7,9, 12,13,14,23,29,30,39,41,43,44,45,46, ст. 71, ст. ст. 98,101,103,111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян), визнано такими, що не відповідає Конституції України (є неконституційними) положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік»

Статтею 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. Крім того, відповідно до ст. ст. 61 та 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» Конституційний Суд України може визнати неконституційним правовий акт повністю або в окремій його частині. Рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов’язковими до виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони та інші правові акти або їх окремі положення їх окремі положення, що визнані неконституційними втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність.

Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим для виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти на підставі, в межах та у спосіб, передбачені законодавством України.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що з боку управління ПФУ в м. Конотопі не було допущено порушення прав позивачки щодо виплати їй державної соціальної підтримки як дитині війни за 2006 рік та з 1 січня до 9 липня 2007 року.

В той же час, суд вважає, що з дати ухвалення рішення Конституційним Судом України, тобто з 9 липня 2007 року, управління ПФУ України в м. Конотопі мало проводити підвищення пенсії дітям війни відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Статтею 64 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Суд вважає, що посилання відповідача для обґрунтування своїх заперечень проти позову в частині підвищення пенсії дітям війни за 2007 рік на відсутність механізму реалізації положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та на лист Міністерства юстиції України № 21-46-561 від 31.08.2007 року, є необгрунтованими та не можуть обмежувати права позивачки як дитини війни.

У листі Міністерства юстиції України № 21-46-561 від 31.08.2007 року на звернення Пенсійного фонду України від 06.08.2007 року, зазначено, що питання пов’язані з підвищенням пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» слід вирішувати шляхом внесення змін до Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Суд вважає, що з моменту прийняття Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності положення п. 12 ст. 71 Закону України „Про Державний бюджет на 2007 рік" ця норма Закону втратила чинність, а ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» чітко визначено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. З огляду на це, дане питання цілком врегульоване чинним законодавством України.

Пунктом 41 розділом ІІ Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік» були внесені зміни до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та ст. 6 вказаного закону була викладена в новій редакції, якою визначено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Відповідно до п. 14 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії підвищується на 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Як встановлено в судовому засіданні, позивачці в 2008 році здійснювалася виплата державної соціальної підтримки як дитині війни у розмірі 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, в грудні 2008 року в такому самому розмірі (а.с. 19).

Однак, рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 рік у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст. 65 розділу 1, п. п. 61,62,63,66 розділу ІІ, п. 3 розділу ІІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів» і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції

України (конституційності) положень ст. 67 розділу 1., п. п. 1-4,6-22,24-100 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнані неконституційними положення п. 36-100 розділу ІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів».

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає, що відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України з дати ухвалення рішення Конституційного Суду України, тобто з 22 травня 2008 року управління ПФУ України в м. Конотопі мало проводити підвищення пенсії дітям війни відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Суд критично оцінює посилання відповідача в своєму запереченні на те, що після прийняття рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року управлянням ПФУ в м. Конотопі підвищення пенсій дітей війни здійснювалося відповідно до п. 8 постанови КМУ України від 28.05.08 № 530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», оскільки рішення Конституційного Суду України є обов’язковим для виконання на території України, а інші нормативні акти мають прийматися у точній відповідності з Конституцією та Законами України. При наявності розбіжностей між законами і підзаконними нормативними актами, має застосовуватися закон.

Крім того, ч. 2 - 4 ст. 9 КАС України визначено, що суд вирішує справи на підставі Конституції та Законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативні акти, прийняті на підставі Конституції, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акту Конституції України, Закону України або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

За таких обставин, суд вважає, що за період з 9 липня 2007 року по грудень 2007 року включно та за період з 22 травня 2008 року по грудень 2008 року включно відповідачем було допущено порушення прав позивачки щодо підвищення їй пенсії як дитині війни на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», тобто її право на отримання державної соціальної підтримки як дитині війни.

В той же час, відповідно до ст. ст. 99,100 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася, або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, а пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

У своєму запереченні управління ПФУ в м. Конотопі наполягає на тому, що позивачкою пропущений строк звернення до суду з адміністративним позовом, а тому в задоволенні її вимог слід також відмовити у зв’язку з пропущенням строку звернення до адміністративного суду.

Позивачка ОСОБА_1 в позовній заяві просить поновити строк звернення до суду, оскільки вона дізналася про порушення своїх прав лише на початку серпня 2007 року, після висвітлення рішення Конституційного Суду України в пресі.

Державна соціальна підтримка як дитині війни (підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком), про нарахування якої прохає позивачка, носить щомісячний характер, заборгованості з виплати пенсії перед позивачкою не було, та про порушення своїх права вона мала дізналася безпосередньо при отриманні пенсії.

З позовом до суду ОСОБА_1 звернулася 19 березня 2009 року (а.с. 2).

Управління Пенсійного фонду України у м. Конотопі протягом 2006-2008 років не визнавало право позивача на отримання підвищення пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Згідно ч. 2 ст. 100 КАС України якщо суд визнає причину пропущення звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується судом в порядку, встановленому цим Кодексом.

Позивачкою ОСОБА_1 не надано доказів пропуску строку звернення до адміністративного суду з вимогами про зобов’язання управління ПФУ в м. Конотопі нарахувати їй як дитині війни щомісячну державну соціальну допомоги за 2007 рік з поважних причин (тривала хвороба, виїзд за межі України, відрядження тощо), а незнання діючого законодавства не може бути визнано поважною причиною пропущення строку звернення до адміністративного суду та суд вважає, що про порушення своїх прав позивачка повинна була дізнатися безпосередньо після отримання ним пенсії без відповідного підвищення як дитині війни.

Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та п. 15 Положення «Про Пенсійний фонд України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2007 р. № 1261, Пенсійний фонд України реалізує свої повноваження через створені у встановленому порядку територіальні управління; рішення про призначення та перерахунок пенсії приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Таким чином, рішення про призначення та перерахунок пенсії позивачки, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» покладено на управління пенсійного фонду України у м. Конотопі, за місцем проживання позивачки.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд також виходить з того, що вимоги про стягнення з управління Пенсійного фонду України в м. Конотопі доплати до пенсії у визначеній позивачкою грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки такі виплати не були їй нараховані, а суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, якому надані такі повноваження.

Між тим, виходячи зі змісту позову та для повного захисту прав позивачки, за захистом яких вона звернулася до суду, суд вважає необхідним, на підставі ч. 2 ст. 11 КАС України, вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м. Конотопі по невиконанню приписів ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", яка призвела до порушення прав позивачки на своєчасне нарахування та отримання доплати до пенсії.

За таких обставин, суд вважає, що управління Пенсійного фонду України в м. Конотопі слід зобов’язати слід зобов’язати здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове пенсійне страхування", та провести відповідні виплати за 2008 рік з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно.

Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ч. 3 ст. 94 КАС України. Керуючись ст. 6,19,124,152 Конституції України, ст. ст. 61,69 Закону України «Про Конституційний Суд України», ст. 3,6, 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», Законами України «Про державний бюджет на 2006-2008 роки», ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст. 14 закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.07 № 6-рп/2007 рік, Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.08 № 10-рп/2008 рік, 15 Положення «Про Пенсійний фонд України», ст. ст. 3,10,69-71,99,100,158-161 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м. Конотопі по невиконанню приписів ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», непроведению ОСОБА_1 як дитині війни перерахунку пенсії з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком та вчиненню дій по здійсненню відповідних виплат.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України у м. Конотопі здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове пенсійне страхування", та провести відповідні виплати за 2008 рік з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України понесені нею судові витрати в розмірі 1 грн. 70 коп.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Конотопський міськрайонний суд шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня складання постанови в повному обсязі, а апеляційної скарги - протягом 20 днів з дня подання заяви про апеляційне оскарження, або шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня складання постанови в повному обсязі без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження.