ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/1252/23 Справа № 235/8195/21 Суддя у 1-й інстанції - Величко О.В. Суддя у 2-й інстанції - Тимченко О. О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 березня 2023 року м.Кривий Ріг
справа № 235/8195/21
провадження № 22-ц/803/1252/23
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
головуючого - Тимченко О.О.,
суддів: МірутиО.А.,Хейло Я.В.,
за участю секретаря судового засідання Тимофєєвої В.О.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 12 Покровської міської ради,
відповідач Відділ освіти Покровської міської ради,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу № 235/8195/21 за позовом ОСОБА_1 до Загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 12 Покровської міської ради, Відділу освіти Покровської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
за апеляційною скаргою Відділу освіти Покровської міської ради Донецької області,
на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12 січня 2022 року (суддя Величко О.В.), ухваленого в приміщенні Красноармійського міськрайонного суду Донецької області, повне судове рішення складено 12 січня 2022 року,
В С Т А Н О В И В:
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
В листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області з позовом, в обґрунтування якого посилалася на те, що вона працює вчителем з англійської мови Загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 12 Покровської міської ради. Наказом ЗОШ № 12 № 287 від 05.11.2021 року її було відсторонено від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення проти COVID-19. Вважала, що такі дії відповідача є незаконними, порушують її право на працю, тому просила суд скасувати наказ про відсторонення від роботи, зобов`язати поновити її на роботі вчителя закладу загальної середньої освіти з англійської мови та стягнути з ЗОШ І-ІІІ ступенів № 12 Покровської міської ради та відділу освіти Покровської міської ради на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу на день ухвалення рішення суду.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12 січня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: визнано незаконним та скасовано наказ Загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 12 Покровської міської ради Донецької області № 287 від 05.11.2021 року «Про відсторонення від роботи» в частині відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року ОСОБА_1 , вчителя закладу загальної середньої освіти з англійської мови та зобов`язано Загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів № 12 Покровської міської ради допустити ОСОБА_1 до виконання своїх трудових обов`язків. Стягнуто з Відділу освіти Покровської міської ради Донецької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 23345,96 грн з подальшим відрахуванням з цієї суми податків і обов`язкових платежів. Стягнуто з Загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 12 Покровської міської ради Донецької області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн. Стягнуто з Відділу освіти Покровської міської ради Донецької області в дохід держави судовий збір в сумі 233,45 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині допуску до роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць в розмірі 11672,98 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Судове рішення в частині визнання незаконним наказу щодо відсторонення від роботи мотивоване тим, що відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що відсторонення позивача відбулось з дотриманням трудового законодавства. Крім того, позивача було відсторонено від роботи на підставі нечинних на той час нормативних актів та всупереч встановленому порядку.
Стягуючи середній заробіток за час вимушеного прогулу з Відділу освіти Покровської міської ради Донецької області, суд першої інстанції виходив з факту здійснення централізованого фінансування (нарахування та виплата заробітної плати) Загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 12 саме Відділом освіти Покровської міської ради, на який покладається обов`язок профінансувати додаткові витрати роботодавця з приводу оплати праці працівника в разі порушення його прав.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
В апеляційній скарзі, поданій до апеляційного суду, Відділ освіти Покровської міської ради Донецької області посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач доказів проведення щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 не надав і не висловив заперечень щодо проведення нею цього щеплення. Також не подала доказів про наявність протипоказань, що позбавляють її можливості провести курс вакцинації від COVID-19. Натомість, позивач вказує на незаконність вимог відповідачів щодо проведення щеплення та втручання таким чином у особисте і сімейне життя та порушення права на таємницю про стан свого здоров`я. Крім того, зазначає, що держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей. Отже, право позивача на працю у навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовився від обов`язкового щеплення. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.
УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходив.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.
Представник відділу освіти Покровської міської ради Донецької області в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
Представник загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 12 Покровської міської ради в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Суд ухвалив, розглядати справу у відсутність сторін, які не з`явились, оскільки відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
ОСОБА_1 з 01.09.1995 року працює на посаді вчителя англійської мови в Загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 12 Покровської міської ради.
Наказом Загальноосвітньої школи № 12 № 281 від 21.10.2021 року позивача ознайомлено про обов`язкові щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 та дотримання наказу МОЗ від 04.10.2021 року № 2153 « Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».
29.10.2021 року адміністрацією Загальноосвітньої школи № 12 складено повідомлення на ім`я ОСОБА_1 про обов`язкове щеплення працівників освіти до 08.11.2021 року, яке остання відмовилась отримати, про що комісією у складі заступників директора з НВР та голови профспілкового комітету Загальноосвітньої школи № 12 складено відповідний акт № 3.
02.11.2021 року від ОСОБА_1 на адресу адміністрації Загальноосвітньої школи № 12 надійшла заява про відмову від ризикованого медичного втручання.
Наказом Загальноосвітньої школи № 12 за № 287 від 05.11.2021 року , на підставі статті 46 КЗпП України, частини 2 статті 12 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанови КМУ від 09.12.2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-СоV-2» (зі змінами), наказу МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», наказу відділу освіти Покровської міської ради від 03.11.2021 року № 668 «Про організацію освітнього процесу у закладах освіти з 08.11.2021», з метою запобігання поширенню на території громади гострої респіраторної хвороби COVID-19, відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року до усунення причин, що його зумовили ОСОБА_1 , вчителя закладу загальної середньої освіти з англійської мови.
З вищезазначеним наказом позивача ознайомлено під підпис.
Згідно з довідкою Відділу освіти Покровської міської ради від 12.01.2022 року за період роботи з 08.11.2021 року по 30.11.2021 року та з 01.12.2021 року по 31.12.2021 року заробітна плата ОСОБА_1 не нараховувалася.
Відповідно до довідки Відділу освіти Покровської міської ради за № 201 від 02.12.2021 року середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 530,59 грн.
ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Згідно із частиною 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Апеляційна скарга Відділу освіти Покровської міської ради підлягає частковому задоволенню.
МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА
Відповідно до частин 1, 3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не в повній мірі.
Судове рішення в частині визнання незаконним наказу щодо відсторонення від роботи мотивоване тим, що відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що відсторонення позивача відбулось з дотриманням трудового законодавства. Крім того, позивача було відсторонено від роботи на підставі нечинних на той час нормативних актів та всупереч встановленому порядку.
Стягуючи середній заробіток за час вимушеного прогулу з Відділу освіти Покровської міської ради Донецької області, суд першої інстанції виходив з факту здійснення централізованого фінансування (нарахування та виплата заробітної плати) Загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 12 саме Відділом освіти Покровської міської ради, на який покладається обов`язок профінансувати додаткові витрати роботодавця з приводу оплати праці працівника в разі порушення його прав.
Проте, апеляційний суд частково не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).
Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).
Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).
Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що: «нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети. За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить. Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо. Застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням. Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постановах від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20), від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17 (провадження № К/9901/283/18), від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 (провадження № 61-6307св20). З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті)».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Встановлено, що ОСОБА_1 працює вчителем з англійської мови Загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 12 Покровської міської ради Донецької області.
При зверненні з позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що її відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року на період карантину без збереження заробітної плати є незаконним та таким, що порушує її право на працю.
Зі змісту наказу Загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 12 Покровської міської ради № 287 від 05.11.2021 року «Про відсторонення від роботи» випливає, що позивача у справі ОСОБА_1 , вчителя закладу загальної середньої освіти з англійської мови, відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року до усунення причин, що його зумовили, як працівника, який підлягає обов`язковій вакцинації, однак відмовляється або ухиляється від проведення обов`язкових профілактичних щеплень та не надала медичний висновок про наявність протипоказання до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.
Суд першої інстанції встановив, що відсторонення позивача від роботи було здійснено з порушенням законодавства. Проте, такий висновок належним чином не мотивував, зокрема, не врахував, що відповідач не посилався на жодні факти, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи, застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, неможливість встановлення позивачу дистанційної/надомної форми організації праці тощо. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи, проте помилився щодо мотивів такого рішення. А тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні, з викладенням її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Щодо вирішення судом першої інстанції позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Відділу освіти Покровської міської ради Донецької області середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 23345,96 грн, то апеляційний суд вважає за необхідне зазначити таке.
Згідно із частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Заробітна плата це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу (частина перша статті 1 Закону України «Про оплату праці»).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) вказано, що «оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови. У зв`язку із цим у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати».
Якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Таким чином, у разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19).
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що оскільки позивача було незаконно відсторонено від роботи, вона з урахуванням зобов`язання Загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 12 Покровської міської ради допустити її до виконання своїх трудових обов`язків, має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Проте, суд помилково вважав, що належним відповідачем за цією вимогою є Відділ освіти Покровської міської ради Донецької області.
Так, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Колегія суддів виходить з того, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2022 року у справі № 733/1093/21 (провадження № 61-5550св22) вказано, що «при зверненні із позовом позивач просила, зокрема, стягнути з Більмачівської гімназії Ічнянської міської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 31 серпня 2021 року до дня поновлення на роботі; при відмові у задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу апеляційний суд зазначив, що фінансове забезпечення Більмачівської гімназії Ічнянської міської ради, в тому числі виплату заробітної плати, покладено на відділ освіти Ічнянської міської ради, який не було залучено до участі у справі співвідповідачем; апеляційний суд не врахував, що позивач перебувала у трудових відносинах із Більмачівською гімназією Ічнянської міської ради і саме на Більмачівську гімназію Ічнянської міської ради як роботодавця покладено передбачений статтею 21 КЗпП України обов`язок виплачувати працівникові заробітну плату; за таких обставин суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про те, що належним відповідачем за вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є відділ освіти Ічнянської міської ради».
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 01 березня 2023 року у справі № 607/20853/21.
Отже, в даній справі належним відповідачем за вимогами щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 12 Покровської міської ради, а не Відділ освіти Покровської міської ради Донецької області, як зазначив суд першої інстанції.
Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою відмови в позову. А тому рішення суду в частині стягнення з Відділу освіти Покровської міської ради Донецької області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до Відділу освіти Покровської міської ради.
Разом з тим, позивач має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу з Загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 12 Покровської міської ради.
Так, у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року №348).
Згідно з роз`ясненнями викладених у абзаці 3 пункту 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100.
За довідкою Відділу освіти Покровської міської ради Донецької області середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 530,59 грн. Цей розмір не заперечується позивачем, у зв`язку з чим не підлягає доказуванню.
Позивача відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року. отже, на користь ОСОБА_1 з Загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 12 Покровської міської ради Донецької області підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08 листопада 2021 року до 12 січня 2022 року (день ухвалення рішення судом першої інстанції) в розмірі 23345,96 грн, виходячи з розрахунку: 530,59 грн (середньоденна заробітна плата) х 44 дні (час вимушеного прогулу).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Згідно із частиною 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині мотивів визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, з викладенням мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
В частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні таких позовних вимог до відповідача Відділу освіти Покровської міської ради Донецької області та стягнення з Загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 12 Покровської міської ради на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 23345,96грн.
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
За частинами 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до частини 6 статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З огляду на те, що суд апеляційної інстанції скасовує рішення в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалює нове, а позивача в цій частині звільнено від сплати судового збору, судові витрати в розмірі 908,00 грн, пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції, слід стягнути з Загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 12 Покровської міської ради в дохід держави.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Відділу освіти Покровської міської ради Донецької області задовольнити частково.
Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12 січня 2022 року в частині визнання незаконним та скасування наказу Загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 12 Покровської міської ради Донецької області № 287 від 05 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи» в частині відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року ОСОБА_1 , вчителя закладу загальної середньої освіти з англійської мови, та зобов`язання допустити ОСОБА_1 до виконання своїх трудових обов`язків, змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12 січня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Відділу освіти Покровської міської ради Донецької області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відмовити.
Позов ОСОБА_1 в частині вимог до Загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 12 Покровської міської ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, задовольнити.
Стягнути з Загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 12 Покровської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 23345 (двадцять три тисячі триста сорок п`ять) гривень 96 копійок, з подальшим відрахуванням з цієї суми податків і обов`язкових платежів.
Стягнути з Загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 12 Покровської міської ради в дохід держави судові витрати, пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції, в розмірі 908,00 (дев`ятсот вісім) гривень.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий О.О.Тимченко
Судді: О.А. Мірута
Я.В. Хейло
Суд | Дніпровський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 29.03.2023 |
Оприлюднено | 30.03.2023 |
Номер документу | 109870687 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них |
Цивільне
Дніпровський апеляційний суд
Тимченко О. О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні