Постанова

від 29.03.2023 по справі 363/2757/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

29 березня 2023 року

м. Київ

справа № 363/2757/15-ц

провадження № 61-798св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - прокурор Вишгородського району Київської області,

відповідачі: Богданівська сільська рада Вишгородського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року в складі колегії суддів: Мараєвої Н. Є., Заришняк Г. М., Рубан С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року прокурор Вишгородського району Київської області звернувся до суду з позовом до Богданівської сільської ради Вишгородського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та просив:

визнати незаконним та скасувати рішення Богданівської сільської ради Вишгородського району Київської області № 44 від 26 березня 2004 року «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» в частині надання земельної ділянки площею 0,1961 га ОСОБА_3 ;

визнати недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт серії ЯЖ № 211831 на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства;

витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1961 га для ведення особистого селянського господарства в селі Пилява Вишгородського району Київської області на користь територіальної громади села Пилява в особі Богданівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

На обґрунтування позову зазначав, що рішенням Богданівської сільської ради № 44 від 26 березня 2004 року ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,10 га та земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,31 га в селі Пилява Вишгородського району Київської області.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_3 17 липня 2006 року видано державний акт серії ЯВ № 785945 на право власності на дві земельні ділянки: з кадастровим номером 3221880803:15:093:0010 площею 0,1076 га, та з кадастровим номером 3221880803:15:093:0009 площею 0,1961 га.

Земельну ділянку з кадастровим номером 3221880803:15:093:0009, площею 0,1961 га, ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 28 грудня 2007 року продала ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, її спадкоємцем є ОСОБА_2 .

На замовлення ОСОБА_1 було виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо переоформлення державного акту на право власності на спірну земельну ділянку.

Під час огляду головним спеціалістом Держсільгоспінспекції в Київській області 14 травня 2015 року земельної ділянки площею 0,1961 га на АДРЕСА_1 встановлено, що на ній знаходиться недобудований будинок на відстані 9 м від урізу води затоки річки Тетерів. Будівельні роботи виконані на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, а саме для ведення особистого селянського господарства, тобто вбачається використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

08 травня 2015 року Державною екологічною інспекцією у Київській області проведено позапланову перевірку, за результатами якої встановлено, що на вищевказаній земельній ділянці, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , проведено незаконне будівництво житлової забудови в прибережній захисній смузі річки Тетерів (34 м від урізу води), чим порушено вимоги Земельного та Водного кодексів України.

У подальшому було складено схему розташування зазначеної земельної ділянки та встановлено, що вона розташована на відстані 3,04 м від урізу води річки Тетерів та частково накладається на заплаву річки Тетерів.

Оскільки спірна земельна ділянка розташована у прибережній захисній смузі водного об`єкта, рішення про її передачу у власність ОСОБА_3 є незаконним та підлягає скасуванню. Також незаконним є подальше відчуження цієї земельної ділянки ОСОБА_1 , тому прокурор Вишгородського району Київської області просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів попередніх інстанцій

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 18 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що спірна земельна ділянка розташована на відстані менше, ніж 50 м від урізу води річки Тетерів, належить до категорії земель водного фонду й у приватну власність передаватися не може, оскільки існування прибережних захисних смуг передбачене нормами закону. Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Таким чином, позовні вимоги прокурора ґрунтуються на законі, проте в їх задоволенні необхідно відмовити у зв`язку з пропуском позовної давності.

Постановою Верховного Суду від 05 серпня 2020 року постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку. Відмова у задоволенні віндикаційного позову через обрання неналежного способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки водного фонду.

Постановою Київського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 квітня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Богданівської сільської ради № 44 від 26 березня 2004 року «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» в частині надання земельної ділянки площею 0,1961 га ОСОБА_3 .

Визнано недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт серії ЯЖ №211831 на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1961 га для ведення особистого селянського господарства в селі Пилява Вишгородського району Київської області на користь територіальної громади села Пилява в особі Богданівської сільської ради.

Суд апеляційної інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог. Рішення Богданівської сільської ради Вишгородського району Київської області № 44 від 26 березня 2004 року «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» в частині надання земельної ділянки площею 0,1961 га ОСОБА_3 прийнято з порушенням вимог закону, як і державний акт серії ЯЖ №211831 на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3221880803:15:127:0152, виданий ОСОБА_1 .

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг

У січні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року та залишити в силі рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 квітня 2018 року.

На обґрунтування касаційної скарги зазначала про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц, від 28 листопада 2018 року в справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц, від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц, від 21 серпня 2019 року в справі № 911/3681/17, від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18, від 05 серпня 2020 року в справі № 363/2757/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Позивач заявив віндикаційний позов, тому в його задоволенні необхідно було відмовити з підстав обрання неналежного способу захисту порушеного права.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження розташування спірної земельної ділянки на території земель водного фону.

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року та залишити в силі рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 квітня 2018 року.

На обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц, від 05 серпня 2020 року в справі № 363/2757/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Він є належним власником та добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, оскільки придбав її на підставі відплатного договору купівлі-продажу від 28 грудня 2007 року. Позивач не довів факт вибуття земельної ділянки з володіння власника поза його волею.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1

13 квітня 2021 року справа № 363/2757/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Богданівської сільської ради ІХ сесії ХХІV скликання № 44 від 26 березня 2004 року ОСОБА_3 безкоштовно у приватну власність передано земельну ділянку в селі Пилява Вишгородського району площею 0,41 га, в тому числі для будівництва, обслуговування житлового будинку - 0,10 га, для ведення особистого підсобного господарства - 0,31 га.

Рішенням виконавчого комітету Богданівської сільської ради № 6 від 27 січня 2004 року затверджено матеріали технічної документації по складанню державних актів на право приватної власності на земельні ділянки громадянам села Пилява, у тому числі ОСОБА_3 .

З технічної документації із землеустрою, наданої ОСОБА_3 , вбачається, що висновки відповідних представників територіальних органів водного господарства відсутні.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_3 17 липня 2006 року видано державний акт серії ЯВ № 785945 на право власності на дві земельні ділянки: з кадастровим номером 3221880803:15:093:0010 площею 0,1076 га, та з кадастровим номером 3221880803:15:093:0009 площею 0,1961 га.

Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28 грудня 2007 року ОСОБА_3 , в інтересах якої діяла ОСОБА_2 , продала, а ОСОБА_1 придбав земельну ділянку, розташовану за адресою: Київська область, Вишгородський район, село Пилява, надану для ведення особистого селянського господарства, площа якої складає 0,1961 га.

На підставі даного договору ОСОБА_1 було отримано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 211831, але з іншим кадастровим номером земельної ділянки, ніж був в ОСОБА_3 , (3221880803:15:127:0152).

Під час огляду головним спеціалістом Держсільгоспінспекції в Київській області 14 травня 2015 року земельної ділянки площею 0,1961 га на АДРЕСА_1 встановлено, що на ній знаходиться недобудований будинок на відстані 9 м від урізу води затоки річки Тетерів, будівельні роботи виконані на земельній ділянці для ведення особистого селянського господарства, що не була відведена для цієї мети, тобто вбачається використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

08 травня 2015 року Державною екологічною інспекцією у Київській області проведено позапланову перевірку, за результатами якої встановлено, що на земельній ділянці площею 0,1961 га, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , проведено незаконне будівництво житлової забудови в прибережній захисній смузі річки Тетерів 34 м від урізу води, чим порушено вимоги Земельного та Водного кодексів України.

У подальшому було складено схему розташування земельної ділянки площею 0,1961 га та встановлено, що вона розташована на відстані 3,04 м від урізу води річки Тетерів та частково накладається на заплаву річки Тетерів.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі й землі водного фонду; віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Подібний порядок встановлено й для зміни цільового призначення земель, що згідно із частиною другою статті 20 ЗК України проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Відповідно до статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Згідно з частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Так, стаття 59 ЗК України передбачає обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість їх використання для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Аналогічне положення міститься й у статті 4 ЗК України 1990 року, відповідно до якої не можуть передаватись у колективну та приватну власність землі водного фонду, за винятком невеликих (до 3 га) ділянок водойм і боліт, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).

Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Такого висновку щодо застосування зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18).

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Згідно з частиною першою статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

У постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-319цс15 Верховний Суд України дійшов висновку про те, що у спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки, а визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права в подібних правовідносинах зробив Верховний Суд у постанові від 14 вересня 2022 року у справі № 368/1473/15-ц (провадження № 61-519св22).

Отже, власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про задоволення вимог про визнання незаконним та скасування рішення про передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_3 та визнання недійсним виданого ОСОБА_1 державного акта на право власності на вказану земельну ділянку.

Щодо вимог про витребування земельної ділянки на користь держави

Відповідно до частин перших статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина другастатті 152 ЗК України).

Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України. Тому зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням, зокрема, статті 59, підпункту «ґ» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

У постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу.

Належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність.

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17.

З огляду на те, що суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні вимог прокурора Вишгородського району Київської області про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, проте помилився з мотивами такої відмови, мотивувальну частину рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши її в редакції цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити касаційні скарги, оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення вимог про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння скасувати, а рішення суду першої інстанції в цій частині змінити шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

В іншій частині постанова Київського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року в частині вирішення позовних вимог прокурора Вишгородського району Київської області до Богданівської сільської ради Вишгородського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння скасувати, рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 квітня 2018 року в частині вказаних позовних вимог змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська СуддіА. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов