Постанова

від 08.12.2020 по справі 363/2757/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-А

Справа № 363/2757/15-ц Головуючий у 1 інстанції - Баличева М.Б.

Апеляційне провадження № 22-ц/824/12049/2020 Доповідач - Мараєва Н.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8.12.2020 р. Київський Апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду

цивільних справ :

Головуючого - Мараєвої Н.Є.,

Суддів - Заришняк Г.М., Рубан С.М.

При секретарі - Гаврюшенко К.О.

Розглянули у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного

суду в порядку спрощеного позовного провадження

Цивільну справу за апеляційною скаргою

Першого заступника прокурора Вишгородського району Київської області

на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 квітня 2018 року

в справі за позовом прокурора Вишгородського району Київської області до Богданівської

сільської ради Вишгородського району Київської області, ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання

державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування з незаконного

володіння земельної ділянки

Заслухавши доповідь судді Мараєвої Н.Є., пояснення осіб, які з`явилися, перевіривши

матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-

В с т а н о в и л а :

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 18 квітня 2018 року відмовлено у задоволенні позовних вимог прокурора Вишгородського району Київської області до Богданівської сільської ради Вишгородського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування з незаконного володіння земельної ділянки.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Так, рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 18 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено з посиланням на пропуск строків позовної давності.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що спірна земельна ділянка розташована на відстані менше, ніж 50 метрів від урізу води річки Тетерів, належить до категорії земель водного фонду, тому в приватну власність передаватися не може, оскільки існування прибережних захисних смуг передбачене нормами закону.

Відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом. Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Тому, суд виходив з того, що позовні вимоги прокурора ґрунтуються на законі, проте, в їх задоволенні необхідно відмовити за пропуском строків позовної давності, які сплинули у 2004 року, тоді як позов пред`явлено до суду 24 червня 2015 року, тобто з пропуском строку позовної давності, що згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України.

Постановою Верховного Суду від 5.08.2020 р. постанову Київського апеляційного суду від 6.11.2018 р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі перший заступника прокурора Вишгородського району Київської області просить скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 квітня 2018 року і постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на незаконність даного рішення, зокрема, що суд неповно з`ясував обставини справи, не дав належної оцінки доказам, порушив норми матеріального та процесуального права.

Так, обґрунтовуючи апеляційну скаргу прокурор посилався, зокрема, на те, що оскільки позов у даній справі поданий саме у зв`язку з необхідністю відновлення законності, в тому числі через протиправні дії посадових осіб відповідних державних органів, з урахуванням приписів частини другої статті 1 ЦК України правила позовної давності, передбачені цим кодексом, у спірних правовідносинах не можуть застосовуватися; зазначав, що судами належним чином не з`ясовано, з якого моменту у прокурора як у самостійного позивача, виникло право на звернення до суду з позовом в інтересах держави, а доводи про те, що таке право виникло у 2015 році в ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42015110000000228 так і залишилося не спростованими судами; що звернення прокурора спрямоване саме на задоволення суспільних потреб у відновленні законності при вирішені суспільно значущого питання про повернення державі в особі територіальної громади сіл Богдани та Пилява незаконно наданої у приватну власність земельної ділянки водного фонду з дотриманням балансу у державних (суспільних) і приватних інтересах.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, рішенням Богданівської сільської ради IX сесії ХХІУ скликання за №44 від 26 березня 2004 року ОСОБА_3 безкоштовно у приватну власність передано земельну ділянку, площею 0,41 га, в т.ч. для будівництва та обслуговування житлового будинку - 0,10 га, а для ведення особистого підсобного господарства - 0,31 га.; земельна ділянка розташована у с. Пилява Вишгородського району.

На підставі даного рішення ОСОБА_3 отримано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯВ №785945.

Рішенням виконавчого комітету Богданівської сільської ради №6 від 27 січня 2004 року затверджено матеріали технічної документації по складанню державних актів на право приватної власності на земельні ділянки громадянам с.Пилява, у т.ч. ОСОБА_3 .

Із технічної документації із землеустрою, наданої ОСОБА_3 вбачається, що висновки відповідних представників територіальних органів водного господарства відсутні.

Під час огляду головним спеціалістом Держсільгоспінспекції в Київській області 14 травня 2015 року земельної ділянки, площею 0,1961 га, по АДРЕСА_1 встановлено, що на ній знаходиться недобудований будинок, який збудований на відстані 9 м. від урізу води затоки річки Тетерів, що будівельні роботи виконані на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, а була призначена для ведення особистого селянського господарства, тобто вбачається використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

8 травня 2015 року Державною екологічною інспекцією у Київській області проведено позапланову перевірку за зверненням депутата Київської обласної ради, за результатами якої встановлено, що на земельній ділянці, площею 0,1961 га, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , проведено незаконне будівництво житлової забудови в прибережній захисній смузі річки Тетерів (за 34 м від урізу води), чим порушено вимоги Земельного та Водного кодексів України.

Вподальшому, було складено схему розташування земельної ділянки, площею 0,1961 га, та встановлено, що ця земельна ділянка розташована на відстані 3,04 м від урізу води річки Тетерів та частково накладається на заплаву річки Тетерів.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшли висновку що позовні вимоги є обгрунтованими, але не підлягають задоволенню, оскільки перебіг строку позовної давності за вимогами прокурора почався у 2004 році і пов`язується він із датою надання земельної ділянки ОСОБА_3 ; що прокурор не довів той факт, що він міг дізнатися про порушення свого цивільного права в зазначений період часу, що випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України.

Також, що контроль за використанням земельних ділянок і розпорядженнями ними на той час здійснювали органи Державного комітету України по земельних ресурсах, тому, саме ці органи погоджували документацію із землеустрою та здійснювали реєстрацію державного акту. Отже, про передачу спірної земельної ділянки у власність їм стало відомо від часу самої приватизації земельних ділянок. Тому, саме з цього часу починається перебіг позовної давності, тоді як позов пред`явлено до суду 24 червня 2015 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

Проте, з таким висновком судів погодитися не можна.

Так, скасовуючи попередні судові рішення, про які було зазначено вище, Верховний Суд, зокрема, зазначав, що пред`являючи позов, прокурор посилався на те, що сільська рада, приймаючи оскаржені рішення, розпорядилася землями, які знаходяться поза її межами та є землями водного фонду, а тому, не можуть бути передані у власність фізичним особам.

Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення засмічення та збереження їх водності (частина перша статті 60 ЗК України, частина перша статті 88 ВК України).

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173, і додаток 13 до цих правил).

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.

Згідно ч.4 ст.88 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України). Тому, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системне дослідження наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою за встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст.88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються в Порядку визначення.

Такий висновок узгоджується із позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71 цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13- ц(провадження № 14-452цс18) (пункт 44), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) (пункт 53), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19) (пункт 63.2).

Таким чином суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що рішення Богданівської сільської ради Вишгородського району Київської області № 44 від 26 березня 2004 року Про передачу земельних ділянок у приватну власність в частині надання земельної ділянки площею 0,1961 га ОСОБА_3 прийнято з порушенням вимог закону, як і державний акт серії ЯЖ №211831 на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3221880803:15:127:0152, виданий ОСОБА_1 .

Проте, Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землям) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (див. також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 22 травня 2018 року у справі 469/1203/15-ц (провадження № 14-71цс18), у пункті 70 постанови від 1 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц) (провадження № 14-452цс18 пункті 80 постанови від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/1- (провадження № 14-473цс18) та у пункті 96 постанови від 11 вересня 2019 року справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19)).

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу продовження порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 2: листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18 пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс18), пункт 81 постанов. Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), пункт 97 постанови від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19)).

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагати повернути таку ділянку (абзац п`ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)).

Відмова у задоволенні віндикаційного позову через обрання неналежного способу захисту не позбавляє позивача права заявити позов негаторний про повернення земельної ділянки водного фонду.

Проте, суд першої інстанції на зазначені вимоги закону уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позовної давності.

Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції не можна визнати законним і обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.268, 352, 367, 368, 374, 375, 376, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Вишгородського району Київської області - задовольнити.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 квітня 2018 року - скасувати та постановити нове рішення, яким позов прокурора Вишгородського району Київської області до Богданівської сільської ради Вишгородського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування з незаконного володіння земельної ділянки - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Богданівської сільської ради №44 від 26 березня 2004 року "Про передачу земельних ділянок у приватну власність" в частині надання земельної ділянки площею 0, 1961 га ОСОБА_3 .

Визнати недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт серії ЯЖ №211831 на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3221880803:15:127:0152.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1961 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3221880803:15:127:0152 в с. Пилява Вишгородського району Київської області на користь територіальної громади с. Пилява в особі Богданівської сільської ради.

Постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 23.12.2020 р.

Головуючий :

Судді :