Постанова

від 05.08.2020 по справі 363/2757/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

05 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 363/2757/15-ц

провадження № 61-48760св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - прокурор Вишгородського району Київської області,

відповідачі: Богданівська сільська рада Вишгородського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 квітня 2018 року у складі судді Баличевої М. Б. та постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Сержанюка А. С., Іванової І. В., Матвієнко Ю. О.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року прокурор Вишгородського району Київської області звернувся з позовом до Богданівської сільської ради Вишгородського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування з незаконного володіння земельної ділянки.

Позов мотивований тим, що в ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні встановлено, що рішенням Богданівської сільської ради № 44 від 26 березня 2004 року ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 0,10 га, та земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 0,31 га, в с. Пилява, Вишгородського району, Київської області.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_4 17 липня 2006 року видано державний акт серії ЯВ №785945 на право власності на дві земельні ділянки, а саме: на земельну ділянку з кадастровим номером 3221880803:15:093:0010, площею 0,1076 га, та на земельну ділянку з кадастровим номером 3221880803:15:093:0009, площею 0,1961 га, розташовані в с. Пилява, Вишгородського району.

Земельну ділянку з кадастровим номером 3221880803:15:093:0009, площею 0,1961 га, для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 28 грудня 2007 року продала ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, її спадкоємцем є ОСОБА_2 .

На замовлення ОСОБА_1 було виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо переоформлення державного акту на право власності на спірну земельну ділянку.

Під час огляду 14 травня 2015 року земельної ділянки, площею 0,1961 га, по АДРЕСА_1 встановлено, що на ній знаходиться недобудований будинок, який збудований на відстані 9 м. від урізу води затоки річки Тетерів.

Поруч з будинком розташоване гаражне приміщення та земельна ділянка, огороджена парканом.

Під час даного огляду головним спеціалістом Держсільгоспінспекції в Київській області встановлено, що будівельні роботи виконані на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, а саме ведення особистого селянського господарства, тобто вбачається використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

08 травня 2015 року Державною екологічною інспекцією у Київській області проведено позапланову перевірку за результатами якої встановлено, що на земельній ділянці, площею 0,1961 га, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , проведено незаконне будівництво житлової забудови в прибережній захисній смузі річки Тетерів (34 м від урізу води ), чим порушено вимоги Земельного та Водного кодексів України.

У подальшому, було складено схему розташування земельної ділянки, площею 0,1961 га, та встановлено, що ця земельна ділянка розташована на відстані 3,04 м. від урізу води річки Тетерів та частково накладається на заплаву річки Тетерів.

Отже рішенням Богданівської сільської ради № 44 від 26 березня 2004 року ОСОБА_4 надано земельну ділянку, площею 0,1961 га, у власність для ведення особистого селянського господарства у межах прибережної захисної смуги річки Тетерів, у зв`язку із чим дане рішення прийнято усупереч вимог законодавства, так як порушено порядок зміни цільового призначення земель водного фонду на землі сільськогосподарського призначення, є незаконним та підлягає скасуванню в частині передачі у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки, площею 0,1961 га.

На підставі викладеного просив:

визнати незаконним та скасувати рішення Богданівської сільської ради Вишгородського району Київської області № 44 від 26.03.2004 року Про передачу земельних ділянок у приватну власність в частині надання земельної ділянки площею 0,1961 га ОСОБА_4 ;

визнати недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт серії ЯЖ № 211831 на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3221880803:15:127:0152;

витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1961 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3221880803:15:127:0152 в с. Пилява Вишгородського району Київської області на користь територіальної громади с. Пилява в особі Богданівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

Короткий зміст судових рішень

Справа судами розглядалась неодноразово.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 11 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17 лютого 2016 року, позовні вимоги прокурора Вишгородського району Київської області Дмитруня Ю.О. задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Богданіської сільської ради №44 від 26 березня 2004 року Про передачу земельних ділянок у приватну власність , в частині надання земельної ділянки площею 0,1961 га. ОСОБА_4 Визнано недійсним державний акт серії ЯЖ №211831 на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства з кадастровим № 3221880803:15:127:0152 на ім`я ОСОБА_1 . Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1961 га. для ведення особистого селянського господарства з кадастровим №3221880803:15:127:0152 розташовану в с. Пилява Вишгородського району Київській області на користь територіальної громади с.Пилява в особі Богданівської сільської ради. Стягнути з ОСОБА_1 судові витрати на користь держави.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справі від 12 жовтня 2016 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 11 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 17 лютого 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції виходив з того, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу. Але із висновками судів про застосування норм про строки позовної давності у справі погодитися не можна. З огляду на положення статті 261 ЦК України, статті 45 ЦПК України з урахуванням тієї обставини, що у даній справі прокурор пред`явив позов в інтересах держави в особі Держсільгоспінспекції, суди повинні були з`ясувати, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Держсільгоспінспекції з позовом про визнання недійсним спірного рішення міської ради, коли саме повноважному органу, право якого порушене, стало відомо про таке порушення. Разом з тим, суди не з`ясували, коли саме Держсільгоспінспекція довідалася або могла довідатися про порушення її права, тобто, коли почався перебіг позовної давності.

Короткий зміст оскаржених судових рішень

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 18 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено з посиланням на пропуск строків позовної давності.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що спірна земельна ділянка розташована на відстані менше, ніж 50 метрів від урізу води річки Тетерів, належить до категорії земель водного фонду й у приватну власність передаватися не може, оскільки існування прибережних захисних смуг передбачене нормами закону. Відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом. Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо. Отже позовні вимоги прокурора ґрунтуються на законі, проте, в їх задоволенні необхідно відмовити за пропуском строків позовної давності, які сплинули у 2004 року, тоді як позов пред`явлено до суду 24 червня 2015 року, тобто з пропуском строку позовної давності, що згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2018 року перший заступник прокурора Київської області подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскільки позов у даній справі поданий саме у зв`язку з необхідністю відновлення законності, в тому числі через протиправні дії посадових осіб відповідних державних органів, з урахуванням приписів частини другої статті 1 ЦК України правила позовної давності, передбачені цим кодексом, у спірних правовідносинах не можуть застосовуватися. Судами належним чином не з`ясовано, з якого моменту у прокурора, як самостійного позивача, виникло право на звернення до суду з позовом в інтересах держави, а доводи про те, що таке право виникло у 2015 році в ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42015110000000228 так і залишилося не спростованими судами.

Звернення прокурора до суду в даних спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільних потреб у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про повернення державі в особі територіальної громади сіл Богдани та Пилява незаконно наданої у приватну власність земельної ділянки водного фонду з дотриманням балансу у державних (суспільних) і приватних інтересів.

Позиція інших учасників справи

У лютому 2019 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області залишити без задоволення, а рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що рішення Богданівською сільською радою про передачу земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_4 було прийнято 26 березня 2004 року. Прокурор Вишгородського району Київської області звернувся до суду з позовом лише в червні 2015 року, тобто понад 11 років після прийняття оскаржуваного ним рішення. Прокурор зобов`язаний був одночасно з подачею позову, або в процесі судового засідання, подати заяву про поновлення строку позовної давності. Крім того, незалежно від того, чи позов пред`явлено прокурором в інтересах держави чи в інтересах держави в особі іншого повноважного органу, прокурор повинен дотримуватися вимог чинного законодавства і своєчасно, в установлений законом строк заявляти відповідні позовні вимоги.

Рух справи в суді касаційної інстанції:

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

У лютому 2019 року матеріали цивільної справи № 363/2757/15-ц надійшли до Верховного Суду та 15 квітня 2020 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що рішенням Богданівської сільської ради ІХ сесії ХХІУ скликання за №44 від 26 березня 2004 року ОСОБА_4 безкоштовно у приватну власність передано земельну ділянку, площею 0,41 га, в т.ч. для будівництва, обслуговування житлового будинку - 0,10 га, а для ведення особистого підсобного господарства - 0,31 га.

Земельна ділянка розташована у с. Пилява Вишгородського району.

На підставі даного рішення ОСОБА_4 отримано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №785945.

Рішенням виконавчого комітету Богданівської сільської ради №6 від 27 січня 2004 року затверджено матеріали технічної документації по складанню державних актів на право приватної власності на земельні ділянки громадянам с. Пилява, у т.ч. ОСОБА_4 .

Із технічної документації із землеустрою наданої ОСОБА_4 вбачається, що висновки відповідних представників територіальних органів водного господарства відсутні.

Під час огляду головним спеціалістом Держсільгоспінспекції в Київській області 14 травня 2015 року земельної ділянки, площею 0,1961 га, по АДРЕСА_1 встановлено, що на ній знаходиться недобудований будинок, який збудований на відстані 9 м. від урізу води затоки річки Тетерів, будівельні роботи виконані на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, а саме ведення особистого селянського господарства, тобто вбачається використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

08 травня 2015 року Державною екологічною інспекцією у Київській області проведено позапланову перевірку за зверненням депутата Київської обласної ради, за результатами якої встановлено, що на земельній ділянці, площею 0,1961 га, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , проведено незаконне будівництво житлової забудови в прибережній захисній смузі річки Тетерів 34 м від урізу води), чим порушено вимоги Земельного та Водного кодексів України.

У подальшому, було складено схему розташування земельної ділянки, площею 0,1961 га, та встановлено, що ця земельна ділянка розташована на відстані 3,04 м. від урізу води річки Тетерів та частково накладається на заплаву річки Тетерів.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшли висновку що позовні вимоги є обгрунтованими, але не підлягають задоволенню, оскільки перебіг позовної давності за вимогами прокурора почався, у 2004 році і пов`язується він із датою надання земельної ділянки ОСОБА_4 . Прокурор не довів той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права в зазначений період часу, що випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України. Контроль за використанням земельних ділянок і розпорядженнями ними, на той час, здійснювали органи Державного комітету України по земельних ресурсах. Саме ці органи погоджували документацію із землеустрою та здійснювали реєстрацію державного акту. Отже, про передачу спірної земельної ділянки у власність їм стало відомо від часу самої приватизації земельних ділянок. Тому саме з цього часу починається перебіг позовної давності,тоді як позов пред`явлено до суду 24 червня 2015 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

Однак, з таким висновком судів погодитися не можна.

Пред`являючи позов, прокурор посилався на те, що сільська рада, приймаючи оскаржені рішення, розпорядилася землями, які знаходяться поза її межами та є землями водного фонду, а відтак, не можуть бути передані у власність фізичним особам.

Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (частина перша статті 60 ЗК України, частина перша статті 88 ВК України).

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173, і додаток 13 до цих правил).

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.

За положеннями ч. 4 ст. 88 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення.

Наведений висновок узгоджується із позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц(провадження № 14-452цс18) (пункт 44), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) (пункт 53), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19) (пункт 63.2).

Таким чином суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що рішення Богданівської сільської ради Вишгородського району Київської області № 44 від 26 березня 2004 року Про передачу земельних ділянок у приватну власність в частині надання земельної ділянки площею 0,1961 га ОСОБА_4 прийнято з порушення вимог закону, як і державний акт серії ЯЖ № 211831 на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3221880803:15:127:0152, виданий ОСОБА_1 .

Проте, Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (див. також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-71цс18), у пункті 70 постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц) (провадження № 14-452цс18), у пункті 80 постанови від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та у пункті 96 постанови від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19)).

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), пункт 97 постанови від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19)). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (абзац п`ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)). Відмова у задоволенні віндикаційного позову через обрання неналежного способу захисту не позбавляє позивача права заявити позов негаторний про повернення земельної ділянки водного фонду.

Суд першої інстанції на зазначені вимоги закону уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позовної давності.

Крім того, суди не визначили, яким з огляду на практику Великої Палати Верховного Суду має бути належне матеріально правове регулювання спірних правовідносин (приписи ЦК України про витребування майна з чужого незаконного володіння чи статті 391 цього ж кодексу та частини другої статті 152 ЗК України щодо усунення перешкод у здійсненні позивачем права власності), та чи всі заявлені прокурором вимоги є належними способами захисту інтересів держави у цій справі. У разі, якщо суд дійде висновку про належність обраного способу захисту, він має оцінити дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірними земельними ділянками, зокрема легітимну мету такого втручання та пропорційність цій меті повернення ділянок законному володільцеві (див. пункти 125-128 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), пункти 125-126 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19)).

Відповідно до частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Оскільки суди належним чином не встановили правовідносини, які виникли між сторонами, не дослідили надані сторонами докази, тому суд касаційної інстанції в силу своїх процесуальних повноважень не може ухвалити судове рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку, що оскаржені рішення ухвалені при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржені рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 та 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргупершого заступника прокурора Київської області задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року скасувати.

Справу № 363 /2757/15-ц направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук