Постанова

від 03.04.2023 по справі 335/4242/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 03.04.2023 Справа № 335/4242/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №335/4242/22 Головуючий у 1-й інстанції: Шалагінова А.В.

Провадження №22-ц/807/775/23 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2023 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника - адвоката Бабіч Сергія Анатолійовича на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 січня 2023 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 14 лютого 2014 року Заводським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізтькій області, актовий запис № 21 між сторонами було зареєстровано шлюб. Сторони мають спільну доньку неповнолітню - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя з відповідачем не склалося, внаслідок чого подала позов про розірвання шлюбу. Дитина проживає з ОСОБА_2 та знаходиться на її утриманні. ОСОБА_1 з квітня 2022 року припинив надавати гроші на утримання дитини. ОСОБА_2 на даний час не працює. Відповідач зареєстрований як фізична особа-підприємець, має постійний дохід. Про наявність у відповідача інших дітей їй не відомо. Стан здоров`я в нього задовільний.

З огляду на викладене ОСОБА_2 просила суд стягнути з ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% від прожитково мінімуму дитини відповідного віку, до досягнення нею повноліття. Допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць. Судові витрати просить покласти на відповідача.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 січня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 21 липня 2022 року і до досягнення дитиною повноліття.

Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 в особі свого представника - адвоката Бабіча Сергія Анатолійовича подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 січня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_1 не є біологічним батьком неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується висновком експерта №3474/2739, проведеної в рамках цивільної справи №332/1618/22 за його позовом до ОСОБА_2 про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини. Судом не було взято до уваги, а позивач приховав, що ОСОБА_1 має серйозні проблеми зі здоров`ям та є інвалідом 2 групи, постійно перебуває під наглядом лікарів, та проходить курси лікування, на що витрачаються великі кошти. В матеріалах справи відсутні докази щодо проживання дитини разом з ОСОБА_2 та те, що дитина перебуває на її утриманні.

Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України до суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. При цьому, колегія суддів зазначає, що ухвалу про відкриття провадження у справі та апеляційну скаргу ОСОБА_2 отримала 15 березня 2023 року, про що свідчать рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального повадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 01 січня 2023 року це 268400 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2023 рік» з 01 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2684,00 грн (2684,00 грн х 100 = 268400 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Встановлено, що предметом позову в цій справі є стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 у свідоцтві про народження записаний батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідач інших аліментних зобов`язань не має, доказів того, що матеріальне становище відповідача не дає змоги сплачувати аліменти у розмірі, зазначеному у позовній заяві, останній суду не надав, у зв`язку з чим відповідач має можливість щомісячно та стабільно сплачувати аліменти на користь позивача на утримання їх спільної дитини, яка наразі проживає з позивачем, а тому з урахуванням принципу найкращого забезпечення інтересів дитини та положень статті 182 СК України, місцевий суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог у частині стягнення коштів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 21 липня 2022 року і до досягнення дитиною повноліття. Підстав, які б дозволяли прийти до висновку про необхідність стягувати аліменти в іншому розмірі чи взагалі відмовити в їх стягненні, в ході судового розгляду не встановлено.

З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.

Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, втановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Судом встановлено, що 14 лютого 2014 року між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , було укладено шлюб, про що Заводським районним у місті Запоріжжі відділом Державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області повторно видано Свідоцтво про шлюбі серії НОМЕР_1 та зроблено відповідний актовий запис №21 (а.с.2).

Сторони мають доньку, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого повторно Заводським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис №553 (а.с.3).

У свідоцтві про народження дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками вказані: ОСОБА_1 - батько, ОСОБА_2 - мати.

Частиною національного сімейного законодавства України є міжнародні договори, що регулюють сімейні відносини, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 13 СК України).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (частини друга та третя статті 150 СК України).

Права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 СК України (частина перша статті 121 СК України).

Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини (частина перша статті 122 СК України).

Походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану (частина перша статті 126 СК України).

Стаття 27 Конвенції ООН про права дитини, а також ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» гарантує дітям право на гідний (належний) рівень життя. Пряма відповідальність за створення належних умов, в рівній мірі лежить на батьках, оскільки згідно норм сімейного законодавства батько і мати мають рівні права та обов`язки по відношенню до дітей.

Відповідно до статей 180, 181 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються в частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Згідно із статтею 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та\або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Відповідно до ст 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом частин 1, 5 і 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Суд першої інстанції правильно установив, що сторони з 14 лютого 2014 року перебувають в зареєстрованому шлюбі, на даний час сторони разом не проживають.

Від спільного проживання сторони мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Батьком дитини у свідоцтві про народження записаний ОСОБА_1 (а.с.3).

Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи.

Як вбачається з довідки Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради № 04-47/3/2200 від 22 березня 2023 року, яка була надана на адресу апеляційного суду 23 березня 2023 року та приймається судом до уваги у цій справі як доказ, передбачений ч. 3 ст. 367 ЦПК України, з метою повного та всебічного апеляційного перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі, вбачається, що ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 19 жовтня 1989 року по теперішній час. За цією ж адресою з 27 грудня 2005 року по теперішній час зареєстрована ОСОБА_3 (а.с. 135).

Довідки про доходи або інше належне їм майно сторонами не надано.

Оскільки, судом першої інстанції встановлено, що неповнолітня донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 є її батьком та на нього покладено однаковий з ОСОБА_2 обов`язок щодо утримання і матеріального забезпечення їх дитини, добровільної згоди між батьками щодо порядку реалізації такого обов`язку не досягнуто, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання доньки у визначеному судом першої інстанції розмірі частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 21 липня 2022 року і до досягнення дитиною повноліття.

Будь-яких відомостей щодо наявності у відповідача на утриманні інших непрацездатних осіб, захворювань ні ОСОБА_1 , ні його представником - адвокатом Бабіч С.А. суду першої інстанції не надано. Належних та беззаперечних доказів з приводу того, що відповідач не може надати матеріальну допомогу на утримання неповнолітньої ОСОБА_3 , до досягнення нею повноліття, у визначеному судом розмірі, суду також не надано.

Визначений розмір аліментів відповідає вимогам статі 182 СК України, обставинам справи, інтересам та потребам дитини і необхідний для забезпечення належних умов їх фізичного, морального та соціального розвитку.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що даний розмір аліментів відповідатиме принципам розумності та справедливості.

Колегія суддів відхиляє доводи заявника про те, що ОСОБА_1 не є біологічним батьком дитини, тому не повинен сплачувати аліменти на утримання ОСОБА_6 з огляду на таке.

Так, стаття 121 СК України містить загальні підстави виникнення прав та обов`язків матері, батька і дитини, за якими: права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу. У відповідності до норм статті 122 СК України дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини. Згідно зі статтею 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров`я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: 1) за заявою матері та батька дитини. Частиною першою статті 126 СК України передбачено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану. Отже, за змістом зазначених норм права, походження дитини від певної особи визначається за фактом народження дитини від цієї особи в шлюбі або поза ним, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, документом закладу охорони здоров`я про народження дитини дружиною та свідоцтвом про народження дитини, виданим органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі актового запису про народження. За життя особи, записаної батьком дитини, ніхто інший, крім нього самого, оспорювати батьківство не має права. Факт походження дитини від певної особи є підставою для виникнення у цієї особи обов`язків щодо виховання та утримання дитини, визначених розділом ІІІ Сімейного кодексу України у тому числі обов`язків щодо утримання дитини. За загальним змістом цих норм обов`язок утримання дитини батьком дитини виникає з підстав походження дитині саме від цього батька або на підставі акта про визнання особи батьком.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 липня 2020 року по справі № 551/574/18.

Під час розгляду Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя справи №335/4242/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліменті на утримання неповнолітньої дитини, 15 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Заводського районного суду м. Запоріжжя із позовом до ОСОБА_7 про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини у зв`язку з тим, що він не є біологічним батьком дитини ОСОБА_3 (справа №332/1618/22).

На час ухвалення оскаржуваного рішення відсутнє рішення суду, яке набрало законної щодо виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини, а саме запису про те, що ОСОБА_1 не є батьком ОСОБА_3 .. Таке рішення також не було надано до апеляційеної скарги.

Наданий ОСОБА_1 до апеляційної скарги висновок експерта №3474 (ім)/2739 (мг) від 21 грудня 2021 року, складений експертом Комунальної утанови «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» ЗОР, на підставі ухвали Заводського районного суду м. Запоріжжя від 23 вересня 2022 року у справі №332/1618/22 щодо визначення можливого батьківства/виключення батьківства, не є підставою для відмови в задовленні позову про стягнення аліментів у цій справі, оскільки обов`язок ОСОБА_1 щодо утримання дитини ОСОБА_3 може бути припиненим на підставі рішення суду про виключення з актового запису про народження дитини відомостей про нього як про батька дитини, яке набрало законної сили.

Разом із тим, зазначені обставини підлягають перевірці під час розгляду справи про оспорювання батьківства і не впливають на можливість ухвалення рішення у цій справі, оскільки станом на момент звернення позивача до суду із даним позовом і до теперішнього часу відповідач зазначений батьком дитини у свідоцтві про її народження, а тому він має обов`язок з утримання дитини до досягнення нею повноліття. Отже, відсутні підстави для відмови у задоволенні позову щодо стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 ..

Колегія суддів зауважує, що відповідно до довідки Південно-міжрегіонального управлінн Міністерства юстиції ( м. Одеса) №216/32.21-24 від 17 березня 2023 року, яка була надана на адресу апеляційного суду та приймається судом до уваги у цій справі як доказ, передбачений ч. 3 ст. 367 ЦПК України, з метою повного, всебічного апеляційного перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, вбачається, що первинна реєстрація актового запису про народження дитини № 553 від 22 грудня 2005 року складеного Запорізьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції проведена відповідно до частини першої статті 135 СК України, за заявою матері (на той час ОСОБА_2 ), тобто відомості про батька дитини внесено за заявою матері. 18 березня 2014 року на підставі спільної заяви про визнання батьківства від 18 березня 2014 року № 19/02-04/2-58 внесено відомості щодо батька ОСОБА_1 , змінено прізвище дитини з ОСОБА_3 на ОСОБА_3 , по батькові з ОСОБА_3 на ОСОБА_3 та одночасно 18 березня 2014 року на підставі актового запису про шлюб № 21 від 14 лютого 2014 року змінено прізвище матері з ОСОБА_3 на ОСОБА_3 ( а.с.129-130).

Отже, на підставі спільної заяви про визнання батьківства, ОСОБА_1 визнав себе батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Доводи ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 не надано доказів, що дитина ОСОБА_3 проживає з матір`ю та знаходиться на її уриманні, є безпідставними, оскільки відповідачем не спростовано даний факт під час розгляду справи в суді першої інстанції. Напроти, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та неповнолітня дитина ОСОБА_3 зареєстровані за однією адресою: АДРЕСА_1 з 27 грудня 2005 року по теперішній час ( а.с.135).

Доводи ОСОБА_1 про те, що він є інвалідом другої групи, тяжко хворіє та витрачає багато ліків на своє лікування, тому не може сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі не заслуговують на увагу.

Дійсно, до апеляційної скарги ОСОБА_1 надав пенсійне посвідчення № НОМЕР_3 від 31 жовтня 2018 року з якого вбачається, що він є інвалідом ІІ групи загального захворювання, терміном дії довічно.

Однак, доказів щодо розміру отриманої пенсії ОСОБА_1 не надав. З виписного епікрізу з історії хвороби «ГКБЭ и СМП» за № 4641 та «ГКВЭМиСМП» нейрохірургічне відділення за № 26604, які останній надав до апеляційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні в період з 13 листопада 2003 року по 08 листопада 2003 року, з 10 березня 2004 року по 27 березня 2004 року. З витягу історії хвороби №9702, № 9685 міської клінічної лікарні екстренної та швидкої медичної допомоги м. Запоріжжя відділенння нейрохірургії, вбачається, що ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні в період з 03 травня 2015 року по 02 червня 2015 року, з 22 червня 2015 року по 19 липня 2015 року. Отже, ОСОБА_1 перебував на лікуванні у 2003, 2004, 2015 роках. Доказів того, що ОСОБА_1 проходив лікування у медичній установі під час розгляду данної справи, а також доказів на підтвердження понесених ним витрат на таке лікування, матеріали справи не містять, як і не містять доказів того, що розмір пенсії позбавляє відповідача можливості сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі.

Апеляційна скарга не містить посилання на докази, які б спростовували висновки суду першої інстанції.

З огляду на викладене доводи апеляційної скарги відповідача про неможливість надавати матеріальну допомогу на утримання дитини у визначеному судом розмірі не заслуговують на увагу.

Рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права, з додержанням норм процесуального права і підстав для його скасування у межах доводів апеляційної скарги немає.

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.

Оскільки судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, на підставі яких ухвалено законне і обґрунтоване рішення, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін, тому підстав для нового розподілу судових витрат немає.

Керуючись ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника - адвоката Бабіч Сергія Анатолійовича - залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 січня 2023 року у цій справі, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови,лише у випадкуякщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цьогоКодексупозбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повна постанова складена 03 квітня 2023 року.

Головуючий, суддя Суддя СуддяПодліянова Г.С. Гончар М.С. Маловічко С.В.