Постанова

від 20.03.2023 по справі 914/2599/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2023 р. Справа №914/2599/19

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді:Марка Р.І.,

Суддів:Матущака О.І.,

Скрипчук О.С.,

Секретар судового засідання: Чудяк Х.В.

за участю представників сторін:

від прокуратури: Максимовська С.С.;

від позивачів: Піскун А.Й., Панкевич К.О.;

від відповідача-1: Пастернак П.І.,

від відповідача-2: Семеренко П.Я.,

від третьої особи-1: не з`явився,

від третьої особи-2: не з`явився,

від третьої особи-3: не з`явився,

від третьої особи-4: не з`явився,

розглянув апеляційні скарги заступника керівника Львівської обласної прокуратури вих.№15/1-1629 вих.22 від 18.11.2022 року (вх. № 01-05/2827/22 від 21.11.2022 року) та Львівської міської ради б/н від б/д (вх. № 01-05/2953/22 від 30.11.2022)

на рішення Господарського суду Львівської області від 20.10.2022 року (повний текст рішення складено 31.10.2022 року)

у справі №914/2599/19 (суддя А.Б. Мазовіта)

за позовом: Львівської міської ради, м. Львів та Регіонального ландшафтного парку «Знесіння», м. Львів

до відповідача-1: Громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів», м. Київ

до відповідача-2: Приватного підприємства «Факторія», м. Львів

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Державний реєстратор Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» Оприск О.М., м. Львів

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Паламар Руслана Іванівна, Львів

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів: Громадська організація «Правозахисний центр імені генерала УНР Володимира Сікевича», м. Львів

третя особа-4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Підприємство гаражного і технічного обслуговування «Сервіс» Львівської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів, м. Львів

за участі прокурора на стороні позивачів: Прокуратура Львівської області, м. Львів

про скасування рішень про державну реєстрацію права власності та визнання недійсним договору

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.10.2021 у справі №914/2599/19 відмовлено в задоволені позову Львівської міської ради до Громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів» та Приватного підприємства «Факторія».

Суд першої інстанції, перевіривши наявні в справі докази, дійшов до висновку, що оскільки оспорювана позивачами державна реєстрація права власності ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів» на автостоянку №3 за адресою: м. Львів, вул. Харківська, 44 була проведена на підставі поданого заявником правовстановлюючого документа рішення Господарського суду Львівської області від 01.04.2008 у справі №19/36 про визнання права власності на об`єкт нерухомості, яке набрало законної сили та є чинним станом на дату розгляду даної справи, та за наявності проведеної технічної інвентаризації об`єкта, відповідно, така вищевказана державна реєстрація права власності була проведена з дотриманням вимог чинного на час її проведення законодавства і підстав для її скасування немає.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, заступник керівника Львівської обласної прокуратури та Львівська міська рада оскаржили таке в апеляційному порядку. Апеляційна скарга заступник керівника Львівської обласної прокуратури надіслана на адресу Західного апеляційного господарського суду 19.11.2022 та надійшла на поштову адресу суду 21.11.2022. Апеляційна скарга Львівської міської ради надіслана на адресу Західного апеляційного господарського суду 29.11.2022 та надійшла на поштову адресу суду 30.11.2022.

В апеляційній скарзі прокуратура вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконне та винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права з огляду на те, що в ході розгляду судової справи №19/36 не досліджувалось питання будівництва вказаної автостоянки (за адресою: м. Львів, вул. Харківська, 44) та прийняття її в експлуатацію у встановленому для об`єктів нерухомого майна порядку. В резолютивній частині рішення суду не вказано, що зазначена автостоянка є об`єктом нерухомого майна та його площа становить 17,7 кв.м. Рішенням суду визнано право на автостоянку, а не на нежитлове приміщення площею 17,7 кв.м. Прийняте судове рішення лише констатує визнання права власності за власником (позивачем) за наявності спору з відповідачем і не може бути підставою для державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Також, прокуратура вказує, що оскільки державна реєстрація права власності попередниками громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів» на спірну автостоянку не здійснювалась та відповідач відмовився виконати вимоги постанови пленуму Центральної ради Всеукраїнської спілки автомобілістів №2 від 09.06.2006 «Про стан використання власності Всеукраїнської спілки автомобілістів та заходи щодо й збереження», що полягає у ненаданні документів про передачу та експлуатацію автостоянки, тому судом при розгляді справи № 19/36 зроблено висновок про невизнання ПГТО «Сервіс» права власності позивача на вказане майно та порушення його майнових прав, оскільки це позбавляє. Громадську організацію «Всеукраїнська спілка автомобілістів» можливості провести державну реєстрацію її права власності на автостоянку та реалізовувати належне спілці право власності на спірне майно в повному обсязі.

Водночас, на думку прокуратури, судом не взято до уваги висновок експерта щодо того, що не надається можливим встановити чи будівля прохідної під літ. «Б-1» є тотожною будівлі дерев`яного кіоску, зазначеного у приймально-передавальному акті від 31.10.1978, оскільки у даному акті відсутні відомості про технічні характеристики дерев`яного кіоску.

В апеляційній скарзі Львівська міська рада вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконне та винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права з огляду на те, що реєстратором ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" в порушення встановленого порядку зареєстровано право власності на неіснуючий об`єкт нерухомого майна без будь-яких правовстановлюючих документів на такий внаслідок чого обтяжено земельну ділянку та порушено право територіальної громади на вільне розпорядження землями комунальної власності, а також користування Регіонального ландшафтного парку "Знесіння" оспорюваною земельною ділянкою.

19.12.2022 від Підприємства гаражного і технічного обслуговування «Сервіс» Львівської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів надійшов відзив б/н від 16.12.2022 (вх. №01-04/7247/22) на апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури, в якій третя особа 4 вважає доводи прокуратури безпідставними з огляду на те, що рішенням Господарського суду Львівської області від 01.04.2008р. у справі № 19/36 за ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів» було визнано право власності на автостоянку № 3 за адресою: м. Львів, вул. Харківська, 44 та в мотивувальній частині рішення господарського суду Львівської області від 01.04.2008р. у справі № 19/36 чітко зазначено, що така будівля автостоянки була передана Львівському обласному добровільному товариству «Автомотолюбитель роках» відповідно до постанови Кабінету Міністрів УРСР від 27.08.1976р. №420, наказу Міністерства автомобільного транспорту УРСР від 21.09.1976р. №280, наказу начальника об`єднання «Укравтотехобслуговування» Міністерства транспорту УРСР від 24.10.1978р. №277 і факт передачі оформлено прийомно-передаточним актом від 31.10.1978р.

20.01.2023 представником ПП «Факторія» адвокатом Семиренком П.Я. через канцелярію суду було подано відзив б/н від 19.01.2023 (вх. №01-04/399/23)на апеляційні скарги заступника керівника Львівської обласної прокуратури та Львівської міської ради, в якому відповідач 2 не погоджується із доводами апеляційних скарг з огляду на те, що головною річчю в автостоянці є будівля прохідної площею 17,7. кв.м., право власності на яку зареєстровано у встановленому законодавством порядку, а всі інші її складові частини такі як: прохідна, вбиральня,ворота, огорожа, вольєр, естакада, замощення не є самостійними об`єктами нерухомого майна, оскільки не відповідають головним ознакам нерухомості, а основним їхнім призначенням є допоміжна функція і окремо не підлягають інвентаризації з складанням окремого технічного паспорту, а підлягають відображенню в технічному паспорті як складова частина об`єкту нерухомості.

Також, відповідач 2 вказує, що прохідна під літ. Б-1, навіс під літ. В, вбиральня під літ. Г, ворота №1, огорожа №2, ворота №3, вольєр №4 та замощення під літ. Г відносяться до об`єктів нерухомості, оскільки пов`язані з землею та не можуть бути переміщенні без негативних наслідків для певних конструктивних елементів (монолітного асфальтобетону, бетонних та бутобетонних основ та фундаментів). Естакада №5 станом на час проведення експертизи частково демонтована та відповідно до норм законодавства відноситься до об`єктів нерухомості.

23.01.2023 від представника відповідача 1 адвоката Пастернака П.І. надійшов відзив б/н від 23.01.2023 (вх. №01-04/421/23)на апеляційні скарги заступника керівника Львівської обласної прокуратури та Львівської міської ради, у прохальній частині якого викладено клопотання про поновлення строку для подання відзиву та прийняття його до розгляду.

Розглянувши клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву на позов, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 113 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Частиною 1 статті 263 встановлено, що учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 28.11.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Львівської обласної прокуратури та ухвалою суду від 27.12.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Львівської міської ради. Даними ухвалами встановлено десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на апеляційні скарги. Вказаний строк є таким, що встановлений судом та відповідає встановленому законом строку.

Клопотання про поновлення строку разом з відзивом на апеляційні скарги відповідачем 1 подано до суду 23.01.2023, що підтверджується відтиском печатки Західного апеляційного Господарського суду за вх. номером 01-04/421/23. Отже, відповідачем строк на подання відзиву на апеляційну скаргу пропущено.

В обґрунтування клопотання про поновлення строку на подання відзиву на апеляційні скарги відповідач 1 стверджує про те, що ним не було отримано ухвал суду від 28.11.2022 та від 27.12.2022, у зв`язку з чим відповідач не мав можливості скористатись своїм правом на подачу обґрунтованого відзиву на апеляційні скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до ч. 2 ст. 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

З метою повного та всебічного встановлення фактичних обставин справи, враховуючи, що продовження встановленого судом процесуального строку не ставиться у залежність від поважності причин його пропуску, суд, керуючись ч. 2 ст. 119 ГПК України, вважає за можливе з власної ініціативи продовжити відповідачу 1 строк для подання відзиву на апеляційні скарги до 23.01.2023 (фактична дата подання відзиву до суду) та врахувати його під час вирішення спору.

В поданому відзиві відповідач 1 не погоджується з доводами апеляційних скарг, оскільки висновок експерта № 026/20 від 21.09.2020р., що був поданий суду відповідачем 2 - ПП «Факторія», містить детальний опис проведених експертом досліджень та обґрунтовані відповіді на поставлені питання щодо належності автостоянки № 3 по вул. Харківській, 44 у м. Львові з приналежними до неї будівлями і спорудами до нерухомого майна та можливих років будівництва автостоянки, а отже будівля прохідної під літ. «Б-1» є тимчасовою спорудою без фундаменту, а тому не може бути визнана капітальною спорудою, на яку видається окреме свідоцтво про право власності.

Відповідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.11.2022 вказану справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Марка Р.І., суддів Матущака О.І., Скрипчук О.С.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 28.11.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Львівської обласної прокуратури та призначено розгляд справи на 19.12.2022.

19.12.2022 судове засідання не відбулося у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Марка Р.І.

Ухвалою суду від 22.12.2022 розгляд справи призначено на 23.01.2023.

Ухвалою суду від 27.12.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Львівської міської ради та розгляд апеляційних скарг у даній справі призначено на 23.01.2022.

Ухвалою суду від 23.01.2023 розгляд справи відкладено на 20.02.2023.

Ухвалою суду від 20.02.2023 розгляд справи відкладено на 13.03.2023.

Ухвалою суду від 13.03.2023 розгляд справи відкладено на 20.03.2023

У судовому засіданні 20.03.2023 прокурор та представник Львівської міської ради підтримали апеляційні скарги із підстав викладених у них та просили скасувати оскаржуване рішення. Відповідачі 1, 2 спростували доводи апеляційних скарг з підстав викладених у відзивах на апеляційні скарги.

Треті особи 1, 2, 3, 4 участі уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, про час та місце розгляду справи повідомлені.

У відповідності до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши апеляційну скаргу відповідача, Західний апеляційний суд встановив наступне.

21.06.2001 Львівською міською радою прийнято ухвалу №1113 «Про затвердження меж і надання земельної ділянки у постійне користування регіональному ландшафтному парку «Знесіння» у м. Львові та деякі територіальні і нормативно-організаційні питання функціонування регіонального ландшафтного парку «Знесіння», відповідно до п. 1.1 та п. 1.2 котрої Львівська міська рада ухвалила затвердити для Регіонального ландшафтного парку «Знесіння» як об`єкту природно-заповідного фонду України зовнішню межу, яка визначає територію парку, площею 312,0949 га, та межу охоронної зони, яка визначає територію, площею 473,6151 га. З території парку площею 312,0949 га надано у постійне користування Регіональному ландшафтному парку «Знесіння» земельні ділянки загальною площею 153,6903 га, у спільне користування парку з Львівською обласною дитячою клінічною лікарнею земельну ділянку площею 0,0947 га і залишено за іншими землекористувачами та землевласниками земельні ділянки загальною площею 158,3099 га.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.04.2008 у справі №19/36 за позовом Громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів» до Підприємства гаражного і технічного обслуговування «Сервіс» Львівської обласної організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів» про визнання права власності визнано за ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів» право власності на автостоянку №3, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Харківська, 44. Дане судове рішення не оскаржувалося та набрало законної сили.

На підставі заяви ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів» від 24.05.2008 та долучених до неї копій документів, зокрема, рішення Господарського суду Львівської області від 01.04.2008 у справі №19/36, а також матеріалів проведеної 28.05.2008 технічної інвентаризації, державним реєстратором Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» Оприск О.М. 28.05.2008 було прийнято рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно та внесено до Реєстру прав власності на нерухоме майно запис про право власності Громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів» на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 23431889) автостоянку №3, розташовану на вул. Харківській, 44 у м. Львові, загальна площа 17,7 кв.м.

30.12.2008 між ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів» (продавець) та Приватним підприємством «Факторія» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу автостоянки, який посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Паламар Р.В., про що внесено запис до реєстру за №1081.

За цим договором продавець продає, а покупець купує автостоянку №3, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Харківська, 44, загальною площею 17,7 кв.м і зобов`язується сплатити за неї обговорену грошову суму. До автостоянки відносяться наступні будівлі та споруди, позначені на плані літерами: «Б-1» - прохідна; «В» - навіс, «Г» - вбиральня; 1 - ворота; 2 - огорожа; 3 - ворота; 4 - вольєр; 5 - естакада; І - замощення.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.05.2016 у справі №914/4407/15 за позовом Регіонального ландшафтного парку «Знесіння» до Підприємства гаражного і технічного обслуговування «Сервіс» Львівської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів та Приватного підприємства «Факторія», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Львівської міської ради та Громадської організації «Правозахисний центр імені генерала УНР Володимира Сікевича» про зобов`язання звільнити земельну ділянку площею 0,4683 га по вул. Харківській, 42-44 у м. Львові в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.03.2017 рішення Господарського суду Львівської області від 05.05.2016 у справі №914/4407/15 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 09.11.2017 рішення Господарського суду Львівської області від 05.05.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.03.2017 у справі №914/4407/15 залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2018 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Львівської міської ради на рішення Господарського суду Львівської області від 05.05.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.03.2017 у справі №914/4407/15.

Висновком експерта №411 від 25.03.2022 за результатами судової земельно-технічної експертизи встановлено, що з`ясувати, чи входить земельна ділянка, площею 5059,5 кв.м, на якій знаходиться асфальтобетонне замощення, що належить ПП «Факторія», в межі земельної ділянки площею 14 868 кв.м, яка була закріплена як асфальтне покриття автостоянки за обласним виробничим об`єднанням «Львівтехобслуговування» та передана добровільному об`єднанню «Автомотолюбитель» Радою спілки автомобілістів Львівської області на баланс Підприємства гаражного та технічного обслуговування «Сервіс» не надається можливим, оскільки не було задоволено клопотання експерта від 16.06.2021 про надання додаткових документів. Прохідна під літ. Б-1, навіс під літ. В, вбиральня під літ. Г, ворота №1, огорожа №2, ворота №3, вольєр №4, та замощення під літ. І відносяться до об`єктів нерухомості, оскільки пов`язані з землею та не можуть бути переміщенні без негативних наслідків для певних конструктивних елементів (монолітного асфальтобетону, бетонних та бутобетонних основ та фундаментів). Естакада №5 станом на час проведення експертизи частково демонтована та відповідно до перелічених вище норм відноситься до об`єктів нерухомості. Встановити чи будівля прохідної під літ. Б-1 є тотожною будівлі дерев`яного кіоску, зазначеного у приймально-передавальному акті від 31.10.1978, не надається можливим, так як у даному акті відсутні відомості про технічні характеристики будівлі дерев`яного кіоску.

Вважаючи рішення державного реєстратора від 28.05.2008 про реєстрацію права власності Громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів» на об`єкт нерухомого майна автостоянку №3 загальною площею 17,7 кв.м, розташовану по вул. Харківській, 44 у м. Львові незаконним, Львівська міська рада та Регіональний ландшафтний парк «Знесіння» звернулися із позовною заявою до суду, у якій просять скасувати рішення державного реєстратора Оприск О.М. від 28.05.2008 індексний номер 23431889 про державну реєстрацію права власності ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів» на автостоянку №3 загальною площею 17,7 кв.м, розташовану на вул. Харківській, 44 у м. Львові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №23431889); визнати недійсним договір купівлі-продажу автостоянки №3 загальною площею 17,7 кв.м на вул.Харківській, 44 у м. Львові, укладений 06.04.2009 між ПП «Факторія» та ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів», посвідчений приватним нотаріусом Паламар Р.І.; скасувати рішення приватного нотаріуса Паламар Р.І. від 06.04.2009 про державну реєстрацію права власності ПП «Факторія» на автостоянку №3 на вул. Харківській, 44 у м. Львові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 23431889).

Дослідивши обставини справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, Західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ст.131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Виходячи з вимог п.п.1, 2 ч.1 ст. З Закону України "Про прокуратуру", діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.

Відповідно до частини 3 статті 23 цього ж нормативно-правового акту, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.

Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відтак, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає суду підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 319, ч. 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ч. 1 ст. 41 Конституції України).

Статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, зокрема, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Позивачами зазначено, що договір купівлі-продажу автостоянки укладено всупереч суспільним інтересам. Вказані аргументи позивачів відхиляються судом як безпідставні з огляду на наступне.

Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин 1-3 статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними №9 від 06.11.2009, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК.

До них відносяться:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Апелянтами не доведено та у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б підтверджували, що договір купівлі-продажу автостоянки порушує публічний порядок, та те, що у осіб, які укладали зазначений договір, був наявний умисел (вина) на незаконне заволодіння майном.

Згідно ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Як встановлено судом, рішенням Господарського суду Львівської області від 01.04.2008 у справі №19/36 визнано за ГО Всеукраїнська спілка автомобілістів право власності на автостоянку №3, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Харківська, 44. Вказане рішення набрало законної сили та є чинним на дату розгляду даної справи.

28.05.2008 на підставі вищевказаного рішення суду державним реєстратором було прийнято оспорюване рішення про реєстрацію за ГО Всеукраїнська спілка автомобілістів права власності на нерухоме майно автостоянку №3, розташовану на вул. Харківській, 44 у м. Львові, загальна площа 17,7 кв.м.

На час проведення оспорюваної державної реєстрації права власності порядок і правила здійснення такої державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомості регулювались Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 №7/5.

Згідно з абзацом 2 ч. 1 ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ч. 1 ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень).

Статтею 19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено перелік підстав (документів) для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, серед яких також передбачено і рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, що набрали законної сили.

Зазначене вище спростовує доводи позивачів про те, що державним реєстратором зареєстровано право власності на неіснуючий об`єкт нерухомого майна без будь-яких правовстановлюючих документів на такий.

Також нормами цієї статті передбачено перелік підстав, за наявності яких у державній реєстрації права може бути відмовлено, і цей перелік є виключним і розширеному тлумаченню не підлягає. Крім цього, відмова в державній реєстрації прав із підстав, зазначених в абзаці четвертому частини першої цієї статті, не позбавляє особу права повторно звернутися із заявою за умови усунення підстав для відмови у державній реєстрації прав (ч.1 та ч. 2 ст. 24 цього ж Закону).

Пунктом 1.3 Тимчасового положення передбачено, що державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.

Згідно з п. 1.4 Тимчасового положення державна реєстрація прав власності на нерухоме майно (далі реєстрація прав) це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв`язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об`єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів коштом особи, що звернулася до БТІ.

Відповідно до п. 1.13 Тимчасового положення реєстрація прав проводиться в такому порядку: приймання й перевірка документів, поданих для реєстрації прав власності на нерухоме майно; установлення відсутності підстав для відмови в реєстрації прав; прийняття рішення про реєстрацію прав власності або про відмову в реєстрації прав; унесення записів до Реєстру прав; учинення написів на правовстановлювальних документах; видача витягів із Реєстру прав про реєстрацію прав.

Пунктом 2.1 Тимчасового положення передбачено, що для реєстрації виникнення, існування, припинення прав власності на нерухоме майно та оформлення прав власності на нерухоме майно до БТІ разом із заявою про реєстрацію прав власності подаються правовстановлювальні документи (додаток 1), їх копії (нотаріально засвідчені), а також інші документи, що визначені цим Положенням.

В додатку 1 до Тимчасового положення міститься перелік правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна, серед яких зазначено рішення судів, третейських судів про визнання права власності на об`єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об`єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності.

Ця норма кореспондується з положенням статті 19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, відповідно до пункту 5 частини першої якої державна реєстрація прав проводиться на підставі, зокрема, рішень судів, що набрали законної сили.

Згідно п. 3.6 Тимчасового положення реєстрація прав проводиться після технічної інвентаризації об`єкта, права щодо якого підлягають реєстрації.

Водночас, відповідно до вимог п. 3.6 Тимчасового положення було проведено технічну інвентаризацію автостоянки №3 за адресою: м. Львів, вул. Харківська, 44, за результатами якої було складено інвентаризаційну справу та технічний паспорт, в яких відображені конструктивні елементи будівлі прохідної під літ. Б-1, що входила до складу вищевказаної автостоянки № 3, зокрема, зазначено про наявність бутобетонного фундаменту.

Крім цього, відповідно до висновку експерта №411 від 25.03.2022 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи встановлено, що прохідна під літ. Б-1, навіс під літ. В, вбиральня під літ. Г, ворота №1, огорожа №2, ворота №3, вольєр №4, та замощення під літ. І відносяться до об`єктів нерухомості, оскільки пов`язані з землею та не можуть бути переміщенні без негативних наслідків для певних конструктивних елементів (монолітного асфальтобетону, бетонних та бутобетонних основ та фундаментів).

Вказане вище спростовує доводи позивачів про те, що будівля прохідної під літ. Б-1 є тимчасовою спорудою без фундаменту, а отже така не може бути визнана капітальною спорудою, на яку видається окреме свідоцтво про право власності.

Згідно п. 1.3 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду від 24.05.2001 № 127 (далі Інструкція), Інструкція діє на всій території України для здійснення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна всіх форм власності.

Відповідно до п. 2 Інструкції, до об`єктів, що підлягають технічній інвентаризації, належать, зокрема: будинки і споруди громадського та виробничого призначення, інженерні мережі, елементи благоустрою тощо: господарські будівлі (сараї (хліви), гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні. погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції, сміттєзбірники тощо, господарські споруди (колодязі, вигрібні ями, огорожі, ворота, хвіртки, замощення тощо).

У відповідності до вищенаведених вимог п. 2 Інструкції при проведенні технічної інвентаризації будівлі автостоянки №3 за адресою: м. Львів, вул. Харківська, 44 було також проведено технічну інвентаризацію та відображено в матеріалах інвентаризаційної справи такі господарські будівлі і споруди як вбиральня (літ. Г), ворота (№1 та №3), огорожа (№2), вольєр (№4), естакада (№5), замощення (І) як об`єкти, що пов`язані з вищевказаною будівлею автостоянки спільним призначенням.

Відповідно до п. 6 Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №115 від 22.01.1996, автостоянка повинна мати тверде покриття (асфальтоване, бетонне, гравійне, щебеневе), огорожу, освітлення, телефонний зв`язок, приміщення для обслуговування персоналу, в`їзні-виїзні ворота із шлагбаумом та запасні ворота на випадок термінової евакуації транспортних засобів.

Згідно ст. 186 ЦК України (в редакції станом на момент прийняття рішення про право власності) річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 187 ЦК України передбачено, що складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.

Відповідно до ст.188 ЦК України якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ). Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, автостоянка є складною річчю із великою кількістю складових частин, котрі пов`язані спільним призначенням, і які не можуть бути відокремлені без їх пошкодження або істотного знецінення. Визнавши право власності на автостоянку №3 у м. Львів на вул. Харківська, 44, Господарський суд Львівської області тим самим визнав право власності на всі її приналежності та складові частини.

Вказані обставини щодо віднесення будівлі прохідної під літ. Б-1 площею 17,7 кв.м як головної речі та приналежних до неї господарських будівель і споруд: вбиральні (літ. Г), воріт (№1 та № 3), огорожі (№2), вольєру (№4), естакади (№5), замощення (І) до однієї складної речі автостоянки №3 за адресою: м. Львів, вул. Харківська, 44 із спільним призначенням було встановлено рішеннями судів у справі №914/4407/15 за позовом РЛП Знесіння до ПП Факторія та ПГіТО Сервіс ЛОО Всеукраїнської спілки автомобілістів про зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку.

Факт користування ділянкою на якій знаходиться спірна автостоянка підтверджується і матеріалами технічної інвентаризації, виготовлених у 1994-1996 років здійсненої на підставі постанови КМУ «Про порядок інвентаризації земельних ділянок, що перебувають у фактичному користуванні власників, землекористувачів» без відповідної реєстрації речового права.

Частиною 4 ст.75 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України серед основних засад (принципів) господарського судочинства є верховенство права, невід`ємним елементом та органічною складовою якого є принцип правової визначеності.

Вказаний принцип, серед іншого, передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі Брумареску проти Румунії, №28342/95).

В основі принципу правової визначеності, як одного з істотних елементів принципу верховенства права, лежить відоме з римського права положення res judicata (остаточності рішень), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися.

Як зазначив ЄСПЛ в пункті 46 рішення у справі №32053/13 Устименко проти України, згідно принципу res judicata жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

Також, як підтверджується матеріалами справи позивачі звернулися до Господарського суду з даним позовом у 2019 році.

При цьому, як зазначено в позовній заяві Львівська міська рада дізналася про оформлення права власності на автостоянку № 3 нібито під час розгляду справи №914/4407/15 за позовом Регіонального ландшафтного парку «Знесіння» до Підприємства гаражного і технічного обслуговування «Сервіс», ПП «Факторія», треті особи - Львівська міська рада, ГО «Правозахисний центр ім. генерала УНР Сікевича В. Сікевича» про зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку заг. площею 0, 4683 га по вул. Харківській, 42-44 у м. Львові, тобто у 2015 році.

Таким чином строк позовної давності для пред`явлення Львівською міською радою такого виду позову, що встановлений ст. 257 ЦК України, сплив ще у 2018 році

Крім того, як встановлено ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 27.05.2016 року у справі №19/36 «Регіональний ландшафтний парк «Знесіння» був наділений процесуальним статусом позивача у справі №914/4407/15, був присутній у судових засіданнях в процесі її розгляду, знайомився з матеріалами вказаної справи, а відповідачами неодноразово долучалась до матеріалів справи копія рішення Господарського суду Львівської області від 01.04.2008 року у справі №19/36, яким останні обґрунтовували свої заперечення проти позовних вимог та яке досліджувалося господарським судом під час розгляду справи №914/4407/15, що свідчить про обізнаність Регіонального ландшафтного парку «Знесіння» про наявність такого рішення у справі №19/36 та існування об`єктивної можливості для ознайомлення з текстом такого рішення».

Таким чином Львівський апеляційний господарський суд у зазначеній ухвалі від 27.05.2016 року у справі №19/36 приходить до висновку, що Регіональному ландшафтному парку «Знесіння» було відомо про існування рішення Господарського суду Львівської області від 01.04.2008 року у справі №19/36, на підставі якого в подальшому відбулася реєстрація права власності на автостоянку, набагато раніше, ніж ним зазначено (04.05.2016 року).

За наведених обставин вбачається, що Регіональним ландшафтним парком «Знесіння» також пропущений строк визначений ст. 257 ЦК України для пред`явлення позову у даній справі.

Однак відповідачами таке клопотання не заявлялось, а лише було зазначено про це у відзиві.

В засіданні також було зазначено апелянтами, що справа про скасування визнання права користування земельною ділянкою; визнання недійсною та скасування ухвали Львівської міської ради від 21.06.2001 р. № 113; визнання недійсним та скасування державного акту на право постійного користування землею І-ЛВ N004103 вирішена не відповідає дійсності, оскільки провадження у №914/125/19 зупинено до вирішення спору у справі №914/2599/19.

Зважаючи на наведене, оскільки оспорювана апелянтами державна реєстрація права власності ГО Всеукраїнська спілка автомобілістів на автостоянку №3 за адресою: м. Львів, вул. Харківська, 44 була проведена на підставі поданого заявником правовстановлюючого документа, а саме рішення Господарського суду Львівської області від 01.04.2008 у справі №19/36 про визнання права власності на об`єкт нерухомості, яке набрало законної сили та є чинним станом на дату розгляду даної справи, та за наявності проведеної технічної інвентаризації об`єкта, відповідно, така вищевказана державна реєстрація права власності була проведена з дотриманням вимог чинного на час її проведення законодавства і підстав для її скасування немає.

За приписами ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Статтею 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) не з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Скаржниками не доведено наявності підстав, визначених ст.277 ГПК України, для скасування рішення та для задоволення апеляційних скарг. Таких підстав апеляційним судом також не встановлено.

Отже, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

В силу положень ст. 129, 130 ГПК України судовий збір покладається на апелянтів.

У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Марка Р.І. з 22.03.2023 по 31.03.2023 повний текст постанови складено та підписано 03.04.2023.

Керуючись ст. ст. 86,129,236,254,269,270,275,276,281,282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційні скарги заступника керівника Львівської обласної прокуратури та Львівської міської ради залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 20.10.2022 у справі № 914/2599/19 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 03.04.2023.

Головуючий суддяМарко Р.І.

СуддяСкрипчук О.С.

СуддяМатущак О.І.