Постанова

від 13.06.2023 по справі 914/2599/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 914/2599/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників сторін:

позивача - Піскун А. Й. (самопредставництво),

відповідача-1- Пастернака П. І. (адвоката),

відповідача-2 - Семиренка П. Я. (адвоката),

третіх осіб - не з`явилися,

прокурора - Підяша О. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги заступника керівника Львівської обласної прокуратури і Львівської міської ради

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 (колегія суддів: Марко Р. І. - головуючий, Скрипчук О. С., Матущак О. І.) і рішення Господарського суду Львівської області від 20.10.2022 (суддя Мазовіта А. Б.) у справі

за позовом Львівської міської ради та Регіонального ландшафтного парку "ЗНЕСІННЯ"

до: 1) Громадської організації "ВСЕУКРАЇНСЬКА СПІЛКА АВТОМОБІЛІСТІВ", 2) Приватного підприємства "ФАКТОРІЯ",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - Громадської організації "ПРАВОЗАХИСНИЙ ЦЕНТР ІМЕНІ ГЕНЕРАЛА УНР ВОЛОДИМИРА СІКЕВИЧА",

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: 1) державного реєстратора Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" Оприск О. М., 2) приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Паламар Руслани Іванівни, 3) Підприємства гаражного і технічного обслуговування "СЕРВІС" Львівської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів,

за участю Львівської обласної прокуратури,

про скасування рішень про державну реєстрацію права власності та визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Львівська міська рада та Регіональний ландшафтний парк "ЗНЕСІННЯ" (далі - РЛП "ЗНЕСІННЯ") звернулися до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до Громадської організації "ВСЕУКРАЇНСЬКА СПІЛКА АВТОМОБІЛІСТІВ" (далі - ГО "ВСЕУКРАЇНСЬКА СПІЛКА АВТОМОБІЛІСТІВ") та Приватного підприємства "Факторія" (далі - ПП "Факторія") про скасування рішення державного реєстратора Оприск О. М. від 28.05.2008, індексний номер 23431889, про державну реєстрацію права власності ГО "ВСЕУКРАЇНСЬКА СПІЛКА АВТОМОБІЛІСТІВ" на автостоянку № 3 загальною площею 17,7 м2, розташовану на вул. Харківській, 44 у м. Львові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 23431889); визнання недійсним договору купівлі-продажу автостоянки № 3 загальною площею 17,7 м2 на вул. Харківській, 44 у м. Львові, укладеного 06.04.2009 між ПП "Факторія" та ГО "ВСЕУКРАЇНСЬКА СПІЛКА АВТОМОБІЛІСТІВ", посвідченого приватним нотаріусом Паламар Р. І.; скасування рішення приватного нотаріуса Паламар Р. І. від 06.04.2009 про державну реєстрацію права власності ПП "Факторія" на автостоянку № 3 на вул. Харківській, 44 у м. Львові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 23431889).

1.2. Позивачі зазначали, що договір купівлі-продажу від 06.04.2009 автостоянки № 3 загальною площею 17,7 м2 на вул. Харківській, 44 у м. Львові укладено між ПП "Факторія" та ГО "ВСЕУКРАЇНСЬКА СПІЛКА АВТОМОБІЛІСТІВ" всупереч суспільним інтересам. Позивачі зауважували, що приміщення для охорони на автостоянці встановлено як тимчасову споруду без фундаменту, тому її не можна визнати капітальною спорудою, на яку видається окреме свідоцтво про право власності, тому недійсним є й правочин щодо відчуження цього об`єкта. Позивачі також посилалися на те, що державним реєстратором зареєстровано право власності на неіснуючий об`єкт нерухомого майна без будь-яких правовстановлюючих документів, внаслідок чого обтяжено земельну ділянку та порушено право територіальної громади на вільне розпорядження землями комунальної власності. Позивачі стверджували, що первинне право власності на автостоянку № 3 за ГО "ВСЕУКРАЇНСЬКА СПІЛКА АВТОМОБІЛІСТІВ" зареєстровано протиправно, тому подальше відчуження цього об`єкта є незаконним, а укладені договори купівлі-продажу належить визнати недійсними. Позивачі посилалися на положення статей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно".

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.10.2021 у справі № 914/2599/19, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.03.2023, відмовлено в задоволені позову Львівської міської ради та РЛП "ЗНЕСІННЯ" до ГО "Всеукраїнська спілка автомобілістів" та ПП "Факторія".

2.2. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що оспорювана позивачами державна реєстрація права власності ГО "ВСЕУКРАЇНСЬКА СПІЛКА АВТОМОБІЛІСТІВ" на автостоянку № 3 за адресою: м. Львів, вул. Харківська, 44, була проведена на підставі поданого заявником правовстановлюючого документа - рішення Господарського суду Львівської області від 01.04.2008 у справі № 19/36 про визнання права власності на об`єкт нерухомості, яке набрало законної сили та є чинним станом на дату розгляду цієї справи, та за наявності проведеної технічної інвентаризації об`єкта, тому зазначена державна реєстрація права власності була проведена з дотриманням вимог чинного на час її проведення законодавства, і підстав для її скасування немає. Суд першої інстанції також установив, що позивачами не доведено та у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, які би підтверджували, що договір купівлі-продажу автостоянки № 3 порушує публічний порядок, та що в осіб, які укладали цей договір, був наявний умисел (вина) на незаконне заволодіння майном.

Крім того, суд апеляційної інстанції зауважив, що позивачі звернулися до господарського суду з цим позовом у 2019 році. При цьому суд апеляційної інстанції встановив, що Львівська міська рада дізналася про оформлення права власності на автостоянку № 3 під час розгляду справи № 914/4407/15, тобто у 2015 році, а тому строк позовної давності для пред`явлення Львівською міською радою позову, встановлений статтею 257 Цивільного кодексу України, сплив ще у 2018 році. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що РЛП "ЗНЕСІННЯ" було відомо про рішення Господарського суду Львівської області від 01.04.2008 у справі №19/36, на підставі якого в подальшому відбулася реєстрація права власності на автостоянку, набагато раніше, ніж ним зазначено (04.05.2016 року). За наведених обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що РЛП "ЗНЕСІННЯ" також пропущено строк, визначений статтею 257 Цивільного кодексу України, для пред`явлення позову у цій справі. Однак суд апеляційної інстанції встановив, що відповідачами клопотання про застосування строку позовної давності не заявлялось, а лише було зазначено про це у відзиві.

3. Короткий зміст касаційних скарг та заперечень на них

3.1. Заступник керівника Львівської обласної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 і рішення Господарського суду Львівської області від 20.10.2022 у справі № 914/2599/19, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

3.2. Прокурор, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Прокурор, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, зазначає, що оскаржувані судові рішення є незаконними та підлягають скасуванню у зв`язку з невідповідністю висновків судів обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме: статей 179-182, 215, 228, 331, 392, Цивільного кодексу України, статей 3, 9, 17- 19, 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", та порушенням норм процесуального права, зокрема, статей 11, 13, 14, 236, 238 Господарського процесуального кодексу України.

Прокурор зазначає, що судами застосовано норми матеріального та процесуального права без урахування висновків щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме:

- застосовано статтю 182 Цивільного кодексу України, статтю 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" без урахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 10.05.2018 у справі № 910/15993/16, від 27.06.2018 у справі № 921/403/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15, від 13.11.2019 у справі № 916/665/18, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, від 27.06.2022 у справі № 904/8186/17, від 11.02.2020 у справі № 915/572/17, від 30.06.2021 у справі № 263/5988/19, від 21.12.2022 у справі № 263/18985/19; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16, від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20;

- застосовано статті 215, 228 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постановах Верховного Суду України від 18.11.2014 у справі № 21-422а14 та у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 911/1023/17.

3.4. Львівська міська рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 і рішення Господарського суду Львівської області від 20.10.2022 у справі № 914/2599/19, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

3.5. Львівська міська рада, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.6 Львівська міська рада, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, зазначає, що оскаржувані судові рішення є незаконними та підлягають скасуванню у зв`язку з невідповідністю висновків судів обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права (статей 179-181, 331, 392 Цивільного кодексу України) та порушення норм процесуального права (статей 75, 236, 238, 316 Господарського процесуального кодексу України). Скаржник вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій не застосовано правові позиції, висловлені у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 27.06.2022 у справі № 904/8186/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15, від 10.05.2018 у справі № 910/15993/16, від 13.11.2019 у справі № 916/665/18. Крім того, Львівська міська рада зазначає про порушення судами норм процесуального права, зокрема, статей 75, 236, 238, 316 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суди не дослідили всі її доводи та всі зібрані у справі докази (зокрема, частину висновку експертизи щодо будівлі прохідної під літ "Б-1").

3.7. ГО "ВСЕУКРАЇНСЬКА СПІЛКА АВТОМОБІЛІСТІВ" у відзиві на касаційну скаргу прокурора просить відмовити в задоволенні касаційної скарги на постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 і рішення Господарського суду Львівської області від 20.10.2022 у справі № 914/2599/19, зазначені судові рішення залишити без змін. ГО "ВСЕУКРАЇНСЬКА СПІЛКА АВТОМОБІЛІСТІВ" вважає, що доводи прокурора про неврахування судами висновків, викладених у наведених прокурором справах, є безпідставними, оскільки правовідносини у наведених прокурором справах та у справі 914/2599/19, що розглядається, є неподібними.

3.8. ПП "Факторія" у відзиві на касаційну скаргу прокурора просить залишити касаційну скаргу без задоволення, постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 і рішення Господарського суду Львівської області від 20.10.2022 у справі № 914/2599/19 - без змін. ПП "Факторія" зазначає про необґрунтованість доводів прокурора щодо неврахування судами висновків, викладених у зазначених прокурором справах, оскільки правовідносини у наведених прокурором справах є неподібними із правовідносинами у справі 914/2599/19, що розглядається.

3.9. ГО "ВСЕУКРАЇНСЬКА СПІЛКА АВТОМОБІЛІСТІВ" у відзиві на касаційну скаргу Львівської міської ради просить відмовити в задоволенні касаційної скарги на постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 і рішення Господарського суду Львівської області від 20.10.2022 у справі № 914/2599/19, зазначені судові рішення залишити без змін. ГО "ВСЕУКРАЇНСЬКА СПІЛКА АВТОМОБІЛІСТІВ" вважає, що доводи Львівської міської ради є безпідставними та необґрунтованими.

3.10. ПП "Факторія" у відзиві на касаційну скаргу Львівської міської ради просить залишити її без задоволення, постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 і рішення Господарського суду Львівської області від 20.10.2022 у справі № 914/2599/19 - без змін. ПП "Факторія" зазначає, що доводи Львівської міської ради, викладені у касаційній скарзі, зводяться до незгоди з висновками судів та суб`єктивного тлумачення скаржником обставин справи, встановлених судами. ПП "Факторія" вважає, що покликання Львівської міської ради на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 27.06.2022 у справі № 904/8186/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15, від 10.05.2018 у справі № 910/15993/16, від 13.11.2019 у справі № 916/665/18, є безпідставними, оскільки ці висновки стосуються інших правовідносин - правовідносин щодо можливості власника майна подати позов про визнання його права власності, а тому наведені висновки не є релевантними для справи, що розглядається.

3.11. Львівська обласна прокуратура у клопотанні/заяві від 08.06.2023 просить задовольнити касаційні скарги, скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 і рішення Господарського суду Львівської області від 20.10.2022 у справі № 914/2599/19, прийняти нове рішення, яким позов у цій справі задовольнити.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 21.06.2001 Львівською міською радою прийнято ухвалу № 1113 "Про затвердження меж і надання земельної ділянки у постійне користування Регіональним ландшафтним парком "ЗНЕСІННЯ" у м. Львові та деякі територіальні і нормативно-організаційні питання функціонування Регіонального ландшафтного парку "ЗНЕСІННЯ", відповідно до якої Львівська міська рада вирішила затвердити для РЛП "ЗНЕСІННЯ" як об`єкта природно-заповідного фонду України зовнішню межу, яка визначає територію парку площею 312,0949 га, та межу охоронної зони, яка визначає територію площею 473,6151 га. З території парку площею 312,0949 га надано у постійне користування РЛП "ЗНЕСІННЯ" земельні ділянки загальною площею 153,6903 га, у спільне користування РЛП "ЗНЕСІННЯ" з Львівською обласною дитячою клінічною лікарнею земельну ділянку площею 0,0947 га і залишено за іншими землекористувачами та землевласниками земельні ділянки загальною площею 158,3099 га.

4.2. Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.04.2008 у справі № 19/36 за позовом ГО "ВСЕУКРАЇНСЬКА СПІЛКА АВТОМОБІЛІСТІВ" до Підприємства гаражного і технічного обслуговування "Сервіс" Львівської обласної організації "Всеукраїнська спілка автомобілістів" про визнання права власності визнано за ГО "ВСЕУКРАЇНСЬКА СПІЛКА АВТОМОБІЛІСТІВ" право власності на автостоянку № 3, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Харківська, 44 (далі - автостоянка № 3). Судове рішення не оскаржувалося та набрало законної сили.

4.3. На підставі заяви ГО "ВСЕУКРАЇНСЬКА СПІЛКА АВТОМОБІЛІСТІВ" від 24.05.2008 та долучених до неї копій документів, зокрема, рішення Господарського суду Львівської області від 01.04.2008 у справі № 19/36, а також матеріалів проведеної 28.05.2008 технічної інвентаризації, державним реєстратором Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" Оприск О. М. 28.05.2008 було прийнято рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно та внесено до Реєстру прав власності на нерухоме майно запис про право власності ГО "ВСЕУКРАЇНСЬКА СПІЛКА АВТОМОБІЛІСТІВ" на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 23431889) - автостоянку № 3, загальна площа 17,7 м2.

4.4. 30.12.2008 між ГО "ВСЕУКРАЇНСЬКА СПІЛКА АВТОМОБІЛІСТІВ" (продавець) та ПП "Факторія" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу автостоянки, який посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Паламар Р. В., внесено запис до реєстру за № 1081.

За цим договором продавець продає, а покупець купує автостоянку № 3, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Харківська, 44, загальною площею 17,7 м2, і зобов`язується сплатити за неї обумовлену грошову суму. До автостоянки відносяться наступні будівлі та споруди, позначені на плані літерами: "Б-1" - прохідна; "В" - навіс, "Г" - вбиральня; 1 - ворота; 2 - огорожа; 3 - ворота; 4 - вольєр; 5 - естакада; І - замощення.

4.5. Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.05.2016 у справі № 914/4407/15, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.03.2017, за позовом РЛП "ЗНЕСІННЯ" до Підприємства гаражного і технічного обслуговування "Сервіс" Львівської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів та ПП "Факторія", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Львівської міської ради та Громадської організації "ПРАВОЗАХИСНИЙ ЦЕНТР ІМЕНІ ГЕНЕРАЛА УНР ВОЛОДИМИРА СІКЕВИЧА" про зобов`язання звільнити земельну ділянку площею 0,4683 га на вул. Харківській, 42-44 у м. Львові в задоволенні позовних вимог відмовлено.

4.6. Постановою Вищого господарського суду України від 09.11.2017 рішення Господарського суду Львівської області від 05.05.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.03.2017 у справі № 914/4407/15 залишено без змін.

4.7. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2018 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Львівської міської ради на рішення Господарського суду Львівської області від 05.05.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.03.2017 у справі № 914/4407/15.

4.8. Господарські суди зазначили, що згідно з висновком експерта від 25.03.2022 № 411 за результатами судової земельно-технічної експертизи встановлено, що з`ясувати, чи входить земельна ділянка площею 5059,5 м2, на якій знаходиться асфальтобетонне замощення, що належить ПП "Факторія", в межі земельної ділянки площею 14 868 м2, яка була закріплена як асфальтне покриття автостоянки за обласним виробничим об`єднанням "Львівтехобслуговування" та передана добровільному об`єднанню "Автомотолюбитель" Радою спілки автомобілістів Львівської області на баланс Підприємства гаражного та технічного обслуговування "Сервіс" неможливо, оскільки не було задоволено клопотання експерта від 16.06.2021 про надання додаткових документів. Прохідна під літ. "Б-1", навіс під літ. "В", вбиральня під літ. "Г", ворота № 1, огорожа № 2, ворота № 3, вольєр № 4, та замощення під літ. "І" належать до об`єктів нерухомості, оскільки пов`язані з землею та не можуть бути переміщенні без негативних наслідків для певних конструктивних елементів (монолітного асфальтобетону, бетонних та бутобетонних основ та фундаментів). Естакада № 5 станом на час проведення експертизи частково демонтована та відноситься до об`єктів нерухомості. Встановити, чи будівля прохідної під літ. "Б-1" є тотожною будівлі дерев`яного кіоска, зазначеного у приймально-передавальному акті від 31.10.1978, неможливо, оскільки у цьому акті відсутні відомості про технічні характеристики будівлі дерев`яного кіоску.

4.9. Спір виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав скасування рішень про державну реєстрацію права власності та визнання недійсним договору.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін і прокурора, дослідивши наведені у касаційних скаргах та відзивах доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги належить залишити без задоволення з огляду на таке.

5.3. Предметом позову у справі № 914/2599/19, що розглядається, є вимоги позивачів про скасування рішень про державну реєстрацію права власності та визнання недійсним договору з підстав, передбачених положеннями статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України.

5.4. Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є, зокрема, договори та інші правочини.

5.5. Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 Цивільного кодексу України.

5.6. Так, відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу (частина 1). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (частина 2). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3).

Отже, Цивільний кодекс України передбачає поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. Так, за ступенем недійсності правочину вони поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов. При цьому кожен із видів недійсності правочинів передбачає, зокрема, різні шляхи захисту цивільних прав та інтересів. Залежно від підстав визнання правочину недійсним настають різні правові наслідки (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 911/2961/19).

5.7. Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5).

5.8. Згідно з частинами 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

5.9. У зазначеній статті визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, а також встановлено їх перелік. Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, законодавець виходить зі змісту самої протиправної дії, її антисоціального характеру, а також значимості порушених прав і свобод людини та громадянина внаслідок вчинення такого правочину. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо тих, які стосуються суттєвих основ правопорядку. З огляду на зазначене, публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Об`єктивна сторона такого правочину вказує на суперечність його нормативно-правовим актам, в яких закріплюються конституційні права та свободи людини і громадянина, право державної, комунальної та приватної власності тощо. Суб`єктивна ознака правочину, що порушує публічний порядок, полягає у спрямованості дії сторони на досягнення протиправного результату, яка вказує на умисне вчинення такого правочину.

Отже, для нікчемного за статтею 228 Цивільного кодексу України правочину очевидним є те, що особа має намір вчинити такі дії, які є суспільно небезпечними, порушують норми публічного права; зазвичай такі дії цілеспрямовано порушують публічний порядок, тобто особа саме це має на меті, усвідомлює, що її дії насправді не є правочином, а суспільно небезпечним правопорушенням.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 910/12692/18).

5.10. Відповідно до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін у разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з неї - першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.

З огляду на викладене оспорюваним є правочин, який є недійсним в силу визнання його таким судом на вимогу сторони чи заінтересованої особи. Оспорювані правочини викликають передбачені ними правові наслідки до тих пір, доки вони не оскаржені, однак якщо вони заперечуються (оскаржуються) стороною чи заінтересованою особою, то суд за наявності відповідних підстав визнає їх недійсними з моменту їх вчинення.

На відміну від нікчемного оспорюваний правочин на момент вчинення породжує для його сторін цивільні права та обов`язки, тому припускається дійсним. Водночас порушення умов дійсності правочинів в момент вчинення, як вже зазначалося, надає можливість одній зі сторін чи заінтересованій особі звернутися до суду з позовом про визнання такого правочину недійсним. Тобто якщо правочин не оспорюється, то є дійсним і створює відповідні юридичні наслідки.

Аналогічні за змістом правові висновки наведені у постанові Верховного Суду від 25.03.2021 у справі № 911/2961/19.

5.11. Згідно зі статтею 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

5.12. Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (тут і далі - в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення про державну реєстрацію) визначає правові, економічні, організаційні засади створення у складі державного земельного кадастру єдиної системи державної реєстрації речових прав на земельні ділянки та інше нерухоме майно, обмежень цих прав. Закон спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових прав на нерухомість, створення сприятливих умов для забезпечення розвитку ринкових відносин, активізації інвестиційної діяльності, збільшення надходжень до державного та місцевих бюджетів.

5.13. Одним із принципів державної реєстрації речових прав є те, що речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов`язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом (частина 1 статті 3 Закону).

5.14. Перевірка документів, поданих для державної реєстрації речових прав, на наявність підстав, зокрема, для прийняття відповідних рішень, є одним із етапів порядку проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно (частина 1 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень").

5.15. Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законів та інших нормативно-правових актів, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на об`єкт нерухомого майна, наявності інших підстав для державної реєстрації прав або відмови в такій реєстрації.

5.16. Згідно з частиною 1 статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" підставою для державної реєстрації прав, які посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав є, зокрема, рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно, що набрали законної сили.

5.17. За змістом пункту 10 Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об`єкти нерухомого майна (додаток № 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 07.02.2002 № 7/5), до числа відповідних документів віднесено, зокрема, рішення судів про визнання права власності на об`єкти нерухомого майна та про встановлення факту права власності на об`єкти нерухомого майна.

Пунктом 3.6 цього Тимчасового положення встановлено, що реєстрація прав проводиться після технічної інвентаризації об`єкта, права щодо якого підлягають реєстрації.

5.18. Як установили суди, спірне рішення про державну реєстрацію було прийняте державним реєстратором Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" Оприск О. М. 28.05.2008 на підставі заяви ГО "ВСЕУКРАЇНСЬКА СПІЛКА АВТОМОБІЛІСТІВ" від 24.05.2008 та долучених до неї копій документів, зокрема, рішення Господарського суду Львівської області від 01.04.2008 у справі № 19/36, а також матеріалів проведеної 28.05.2008 технічної інвентаризації.

5.19. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що оспорювана позивачами державна реєстрація права власності ГО "ВСЕУКРАЇНСЬКА СПІЛКА АВТОМОБІЛІСТІВ" на автостоянку № 3 за адресою: м. Львів, вул. Харківська, 44, була проведена на підставі поданого заявником правовстановлюючого документа - рішення Господарського суду Львівської області від 01.04.2008 у справі № 19/36 про визнання права власності на об`єкт нерухомості, яке набрало законної сили та є чинним станом на дату розгляду цієї справи, та за наявності проведеної технічної інвентаризації об`єкта, тому зазначена державна реєстрація права власності була проведена з дотриманням вимог чинного на час її проведення законодавства, і підстав для її скасування немає. Суд першої інстанції також установив, що позивачами не доведено та у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, які би підтверджували, що договір купівлі-продажу автостоянки № 3 порушує публічний порядок, та що в осіб, які укладали цей договір, був наявний умисел (вина) на незаконне заволодіння майном.

Крім того, суд апеляційної інстанції зауважив, що позивачі звернулися до господарського суду з цим позовом у 2019 році. При цьому суд апеляційної інстанції встановив, що Львівська міська рада дізналася про оформлення права власності на автостоянку № 3 під час розгляду справи № 914/4407/15, тобто у 2015 році, а тому строк позовної давності для пред`явлення Львівською міською радою позову, встановлений статтею 257 Цивільного кодексу України, сплив ще у 2018 році. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що РЛП "ЗНЕСІННЯ" було відомо про рішення Господарського суду Львівської області від 01.04.2008 у справі №19/36, на підставі якого в подальшому відбулася реєстрація права власності на автостоянку, набагато раніше, ніж ним зазначено (04.05.2016 року). За наведених обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що РЛП "ЗНЕСІННЯ" також пропущено строк, визначений статтею 257 Цивільного кодексу України, для пред`явлення позову у цій справі. Однак суд апеляційної інстанції встановив, що відповідачами клопотання не заявлялось, а лише було зазначено про це у відзиві.

5.20. Прокурор зазначає, що судами застосовано норми матеріального та процесуального права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 10.05.2018 у справі № 910/15993/16, від 27.06.2018 у справі № 921/403/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15, від 13.11.2019 у справі № 916/665/18, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, від 27.06.2022 у справі № 904/8186/17, від 11.02.2020 у справі № 915/572/17, від 30.06.2021 у справі № 263/5988/19, від 21.12.2022 у справі № 263/18985/19, від 18.11.2014 № 21-422а14, від 15.02.2018 у справі № 911/1023/17; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16, від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20.

5.21. Львівська міська рада, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції не застосовано правові позиції, висловлені в постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 27.06.2022 у справі № 904/8186/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15, від 10.05.2018 у справі № 910/15993/16, від 13.11.2019 у справі № 916/665/18.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.22. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, передбачених цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

5.23. Дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційних проваджень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.

5.24. Прокурор і Львівська міська рада зазначають, що суди застосували положення статті 182 Цивільного кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 27.06.2022 у справі № 904/8186/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15, від 10.05.2018 у справі № 910/15993/16, від 13.11.2019 у справі № 916/665/18. Крім того, прокурор зазначає про неврахування судами висновків щодо застосування наведених положень законодавства, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, а також постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 921/403/17, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18.

5.25. Колегія суддів установила, що у постанові Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" до Бориславської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку спірні правовідносини стосувалися переходу права власності на земельну ділянку. Спірним у правовідносинах було застосування судами статті 392 Цивільного кодексу України.

5.26. У постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 910/15993/16 за позовом заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Преско-В", Товариства з обмеженою відповідальністю "Авалон Комерц Груп", Товариства з обмеженою відповідальністю "Аурум Інвест" про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна, повернення земельної ділянки спірним було питання щодо правомірності низки договорів купівлі-продажу нерухомого майна, на яке за першим його продавцем на підставі неіснуючого судового рішення було зареєстроване право власності.

5.27. У постанові Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 921/403/17 предметом позову були вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Комунсервісбуд" до Житлово-будівельного кооперативу "Файне місто 2", Товариства з обмеженою відповідальністю "Комунсервіс-Серет", приватного нотаріуса Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Куницького Віталія Васильовича про скасування рішення про державну реєстрацію на незавершене будівництво та зобов`язання усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою. Позовні вимоги були обґрунтовані скасуванням правовстановлюючих документів, на підставі яких таке право було зареєстроване. Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що державна реєстрація права власності на об`єкт незавершеного будівництва проведена за відсутності передбачених законом підстав і документів. Скасовуючи судові рішення, Верховний Суд зазначив, що судами не встановлено і в рішенні не зазначено, відсутність яких саме документів, визначених законодавством, не давала підстав державному реєстратору вчиняти необхідні реєстраційні дії, а, відтак не навели обґрунтування, яким актам цивільного законодавства суперечить прийняте державним реєстратором рішення про державну реєстрацію прав.

5.28. У постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 916/675/15 за позовом Обслуговуючого кооперативу "Гаражний кооператив "Глушко 11-Е" до Одеської міської ради та Фізичної особи - підприємця Кіктенка О. М. про визнання незаконним та скасування рішення про передачу Фізичній особі - підприємцю Кіктенку О. М. в оренду земельної ділянки та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки спірні правовідносини стосувалися визнання незаконним і скасування рішення міської ради і визнання недійсним укладеного на його підставі договору оренди земельної ділянки з підстав передачі земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів. Висновки, викладені у наведеній постанові, щодо застосування положень частин 1, 2 статті 182 Цивільного кодексу України були сформульовані саме з урахуванням установлених фактичних обставин справи, а саме, за встановлених обставин відсутності на земельній ділянці об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності відповідача (суди у наведеній справі встановили обставини скасування судових рішень, якими за відповідачем було визнано право власності на автостоянку).

5.29. У постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 916/665/18 предметом позову були вимоги заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства (правонаступник Міністерства аграрної політики та продовольства України) до Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Григорян Діани Гагіківни про визнання права власності, визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання незаконним та скасування запису про право власності. Верховний Суд у справі № 916/665/18 зазначив, що спірне майно, включене до Переліку об`єктів, які не підлягають приватизації, було надане відповідачу-1 для здійснення статутної діяльності, і це майно залишається об`єктом права державної власності; позивач-1 не приймав рішення про зміну правового режиму спірного майна, у зв`язку з чим зміна форми власності з державної на приватну не відбулась, отже, відповідач-2 не мав законних підстав для здійснення державної реєстрації права приватної власності відповідача-1 на спірне майно, а тому відповідач-1 неправомірно набув право власності на державне майно.

5.30. У постанові Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18 за позовом Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонас" про звернення стягнення на предмет іпотеки спірні правовідносини були врегульовані статтею 23 Закону України "Про іпотеку" і стосувалися звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, наслідків переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи.

5.31. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 за позовом заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області до Публічного акціонерного товариства "Туристично-виробнича фірма "Чорне море" про зобов`язання знести самовільно побудовану споруду спірні правовідносини врегульовані статтею 376 Цивільного кодексу України, а спір виник щодо захисту прав Одеської міської ради на земельну ділянку комунальної власності від порушення відповідачем при здійсненні ним самочинного будівництва. Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд, зазначив, що суди попередніх інстанцій, виходячи з висновків про втрату спірним майном правового режиму самочинного будівництва, не дослідили зібрані у справі докази щодо обставин здійсненого відповідачем будівництва, тому припустилися порушень норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

5.32. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16 за позовом заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації, Новоушицької районної державної адміністрації Хмельницької області до фізичних осіб, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пономарьова Володимира Юрійовича, приватного нотаріуса Красилівського районного нотаріального округу Грибчика Анатолія Мусійовича про визнання недійсною декларації про готовність об`єкта до експлуатації та скасування її реєстрації, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, іпотеки, скасування рішень приватних нотаріусів (державних реєстраторів) і зобов`язання знести самочинне будівництво спірні правовідносини виникли у зв`язку із здійсненням державної реєстрації самочинного будівництва на земельній ділянці водного фонду. Скасовуючи реєстрацію декларації, суд першої інстанції, зокрема, виснував, що будівництво елінгу здійснене на земельній ділянці, яка не була для цього відведена, без належних дозволів на будівництво та без належно затвердженого проєкту, у межах прибережної захисної смуги, на якій заборонене будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних. З такими мотивами погодилася Велика Палата Верховного Суду, залишаючи в силі рішення місцевого суду.

5.33. У постанові Верховного Суду від 27.06.2022 у справі № 904/8186/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКА - 97" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Світлана-2000" та Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради про визнання права власності на будівлю кафе та скасування в реєстрі прав власності на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно за відповідачем-1 позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, не визнаючи право власності позивача, незаконно зареєстрував право власності на спірне майно за собою, проте спірне майно було внесене до статутного фонду позивача його засновником - ТОВ "Світлана-2000". Спірні правовідносини були врегульовані статтею 392 Цивільного кодексу України. Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що внаслідок внесення спірного майна до статутного фонду позивача не відбулося переходу права власності на це майно до останнього, а його правомочності щодо майна обмежені виключно правом користування ним, тоді як власником спірного майна залишився відповідач-1.

5.34. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 за позовом Лазурненської селищної ради Скадовського району Херсонської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Табіті" про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та застосування наслідків його недійсності позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач незаконно, у позаконкурентний спосіб отримав у власність спірну земельну ділянку з огляду на незаконність спорудження об`єкта будівництва на цій земельній ділянці. Суди у цій справі встановили, що відповідач зареєстрував за собою як внесок до статутного капіталу об`єкт незавершеного будівництва, збудований самочинно. Встановлені обставини, на які посилався позивач, за висновком суду касаційної інстанції, унеможливлювали набуття відповідачем первинної земельної ділянки під цим об`єктом у неконкурентний спосіб на підставі абзацу 2 частини 2 статті 134 Земельного кодексу України.

5.35. Колегія суддів вважає, що наведені скаржниками постанови Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 10.05.2018 у справі № 910/15993/16, від 27.06.2018 у справі № 921/403/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15, від 13.11.2019 у справі № 916/665/18, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, від 27.06.2022 у справі № 904/8186/17, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 ухвалені у правовідносинах, які є відмінними від правовідносин, що склалися у справі № 914/2599/19, що розглядається, як за предметом позовних вимог та підставами позову, так і за встановленими фактичними обставинами справи, що впливають на зміст правовідносин. Зокрема, у справі № 914/2599/19, що розглядається, суди встановили що оспорювана позивачами державна реєстрація права власності ГО "ВСЕУКРАЇНСЬКА СПІЛКА АВТОМОБІЛІСТІВ" на автостоянку № 3 за адресою: м. Львів, вул. Харківська, 44, була проведена на підставі поданого заявником правовстановлюючого документа - рішення Господарського суду Львівської області від 01.04.2008 у справі № 19/36 про визнання права власності на об`єкт нерухомості, яке набрало законної сили та є чинним станом на дату розгляду цієї справи, та за наявності проведеної технічної інвентаризації об`єкта. Наведене свідчить про неподібність правовідносин у наведених справах і справі № 914/2599/19, що розглядається. Крім того, колегія суддів зазначає, що оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, викладеним у наведених постановах, на які посилаються скаржники.

5.36. Крім того, прокурор зазначає, що у постанові Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 915/572/17 за позовом Миколаївської міської ради до Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області, Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "СТІВ" про скасування рішення про державну реєстрацію прав та запису про право власності Суд зауважив:

"При цьому навіть якщо буде встановлено, що суб`єкт державної реєстрації прав дотримався законодавства при внесенні запису про проведену державну реєстрацію права за іншою особою, це не є перешкодою для задоволення позову щодо скасування цього запису, якщо наявність такого запису порушує права чи охоронювані законом інтереси позивача".

У справі № 915/572/17 позовні вимоги були обґрунтовані положеннями статті 39-1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статей 2, 5, 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та пунктів 41, 45 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015. Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію за відповідачем-2 права власності на об`єкт нерухомого майна, скасування запису про право власності, оскільки на час вирішення судом першої інстанції спору підстави позову, зазначені в позовній заяві, відпали у зв`язку зі скасуванням постановою адміністративного суду розпорядчих актів Управління державної архітектурно-будівельної інспекції про скасування реєстрації декларацій, а нові підстави позову позивачем не зазначалися, при цьому позовні вимоги не обґрунтовувалися порушенням відповідачем норм Цивільного кодексу України і Земельного кодексу України щодо проведення самочинного будівництва на земельній ділянці, яка належить до комунальної власності.

5.37. На думку прокурора, суди не врахували висновки, наведені у постановах Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 263/18985/19, від 30.06.2021 у справі № 263/5988/19, щодо відсутності підстав для набуття відповідачем права власності на нерухоме майно та незаконності здійснення державної реєстрації права власності за відповідачем, що є підставою для її скасування у зв`язку з відсутністю доказів надання земельної ділянки відповідачу для будівництва спірного об`єкта нерухомого майна, відсутністю присвоєння їй указаної відповідачем поштової адреси, а також доказів реєстрації декларації про готовність спірного об`єкта до експлуатації.

У справах № 263/18985/19, № 263/5988/19 за позовом заступника керівника Маріупольської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Маріупольської міської ради Донецької області до фізичної особи, державного реєстратора Військово-цивільної адміністрації м. Торецька Донецької області Лясевича Р. В. про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно прокурор посилався на те, що державну реєстрацію права власності громадянина на об`єкт нерухомого майна було проведено без належних правових підстав та з порушенням встановленого законом порядку вчинення реєстраційних дій (зокрема, щодо зазначеної будівлі відповідачем не отримувалась Декларація про готовність об`єкта як новозбудованого нерухомого майна; документи, на підставі яких державний реєстратор проводив реєстрацію права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, відповідними установами не надавались (факт використання підроблених документів та вчинення незаконних реєстраційних дій є предметом розслідування за кримінальним провадженням)). Верховний Суд у постановах від 21.12.2022 у справі № 263/18985/19, від 30.06.2021 у справі № 263/5988/19 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позову, оскільки при проведенні державної реєстрації за громадянином права власності на об`єкт нерухомості було надано недостовірні документи про присвоєння адреси, про наявність права користування земельною ділянкою, а також про готовність об`єкта до експлуатації. Наведене свідчить про неподібність спірних правовідносин у справах № 263/18985/19, № 263/5988/19 та справі № 914/2599/19, що розглядається.

5.38. У постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 911/1023/17 за позовом першого заступника прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної фіскальної служби України, Університету Державної фіскальної служби України до Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю про визнання недійсним договору оренди та повернення коштів, на яку посилається прокурор, Суд зазначив:

"Наведена у статті 228 Цивільного кодексу України підстава не передбачає, що наявність вказаних в цій статті підстав для визнання нікчемним або недійсним правочину має доводитись лише якимсь певним переліком чітко визначених засобів доказування, зокрема і, лише вироком суду про притягнення до кримінальної відповідальності сторони такого правочину, яка його вчинила з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства".

У справі № 911/1023/17 Верховний Суду погодився з висновками суду першої інстанції, який правильно застосував до спірних відносин положення частини 1 статті 203, частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України та на підставі статті 228 Цивільного кодексу України стягнув з відповідача в дохід держави грошові кошти, сплачені Університетом Державної фіскальної служби України за договором оренди, оскільки встановив наявність доведених фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним на момент його вчинення і настання відповідних наслідків.

5.39. У постанові Верховного Суду України від 18.11.2014 № 21-422а14, на яку посилається прокурор, за позовом заступника прокурора Печерського району м. Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю "АНТ ЯПИ", Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАЛКОН-2011" про застосування наслідків нікчемного правочину та стягнення коштів у дохід держави, Суд зазначив:

"Так, статтею 228 Цивільного кодексу України встановлено два окремих види недійсності правочинів: ті, що порушують публічний порядок і є нікчемними, і ті, що вчинені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, та є оспорюваними, - недійсність їх прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність в судовому порядку на підставах, установлених законом (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що застосування наслідків недійсного правочину, які були укладені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, передбачених частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України, мають застосовуватися до правочинів, недійсність яких встановлюється судом".

У справі № 21-422а14 спірним було застосування положень частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України. Верховний Суд України, погоджуючись з висновками Вищого адміністративного суду України про відмову у задоволенні позову, зазначив, що наслідки недійсного правочину, які передбачені частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України, застосовуються до правочинів, недійсність яких встановлюється судом, а оскільки позивач не заявляв позову про визнання укладеного правочину недійсним, то й задоволення позовних вимог про стягнення коштів в дохід держави є передчасним.

5.40. У справі № 914/2599/19, що розглядається, суди попередніх інстанцій зазначили, що позивачі посилалися на те, що договір купівлі-продажу автостоянки укладено всупереч суспільним інтересам. Проте суди, посилаючись на положення статей 216, 228 Цивільного кодексу України, встановили, що скаржниками не доведено та у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, які би підтверджували, що договір купівлі-продажу автостоянки порушує публічний порядок, та що у осіб, які укладали зазначений договір, був наявний умисел (вина) на незаконне заволодіння майном.

5.41. Верховний Суд з урахуванням установлених фактичних обставин у цій справі, проаналізувавши судові рішення, висновки щодо застосування норм права в яких, на думку скаржника, не було враховано при ухваленні оскаржуваних судових рішень, установив, що оскаржувані судові рішення в цій справі не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилаються прокурор та Львівська міська рада.

5.42. Крім того, Верховний Суд вважає безпідставними посилання скаржників на висновки, викладені в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 12.07.2017 у справі № К/800/522/17, оскільки відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. При цьому Верховний Суд звертає увагу скаржників на те, що згідно із частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

5.43. З огляду на викладене Верховний Суд зазначає, що наведені скаржниками підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з цих підстав.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.44. Львівська міська рада, звертаючись із касаційною скаргою, зазначає про порушення судами норм процесуального права, зокрема, статей 75, 236, 238, 316 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суди не дослідили всі доводи та всі зібрані у справі докази (зокрема, частину висновку експертизи щодо будівлі прохідної під літ "Б-1").

5.45. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

5.46. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.47. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.48. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судами зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.49. Крім того, доводи Львівської міської ради те, що суди не взяли до уваги відсутність правовстановлюючих документів, що засвідчують право користування земельною ділянкою, не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки предметом позову є вимоги позивачів, які стосуються вчинених правочинів щодо автостоянки № 3, а питання щодо відведення земельної ділянки не належить до предмета доказування у цій справі.

5.50. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цих підстав.

5.51. Ураховуючи наведене, доводи скаржників не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а тому підстави для задоволення касаційних скарг прокурора і Львівської міської ради відсутні.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

6.3. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційні скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. Оскільки наведені скаржниками підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги заступника керівника Львівської обласної прокуратури і Львівської міської ради необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

7. Судові витрати

7.1. Судовий збір за подання касаційних скарг у порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги заступника керівника Львівської обласної прокуратури і Львівської міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 і рішення Господарського суду Львівської області від 20.10.2022 у справі № 914/2599/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак