Постанова

від 22.03.2023 по справі 922/2088/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2023 року м. Харків Справа № 922/2088/21

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Здоровко Л.М. , суддя Плахов О.В.

за участю секретаря судового засідання Фурцевої А.М.

за участі представників сторін:

Харківської обласної прокуратури Кадацька Д.М., прокурор

позивача не з`явився

1-го відповідача не з`явився

2-го відповідача Мироненко С.С., адвокат

3-го відповідача - Мироненко С.С., адвокат

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури, м. Харків (вх. №3256 Х/2)

на рішення Господарського суду Харківської області від 21.09.2021 (суддя Шатерніков М.І., повний текст рішення складено та підписано 01.10.2021)

та апеляційні скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури, м. Харків (вх. №3256 Х/2), Фізичної особи ОСОБА_1 , с. Бондарівка, Коломацький район, Харківська область, Фермерського господарства "Олександр-Х", смт. Коломак, Богодухівський район, Харківська область (вх. № 3380Х/2)

на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 06.10.2021 (суддя Шатерніков М.І., повний текст додаткового рішення складено та підписано 18.10.2021) у справі №922/2088/21

за позовом Керівника Богодухівської окружної прокуратури, м. Богодухів, Харківська область, в інтересах держави в особі Коломацької селищної ради Богодухівського району смт. Коломак, Харківська область

до 1. Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, м. Харків

2. Фізичної особи ОСОБА_1 , с. Бондарівка, Коломацький район, Харківська область

3. Фермерського господарства "Олександр-Х" смт. Коломак, Богодухівський район, Харківська область

про скасування наказу, визнання недійсними договору та повернення ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2021 року керівник Богодухівської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківської області; фізичної особи ОСОБА_1 ; фермерського господарства "Олександр-Х", в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області №1181-СГ від 10.06.2014 про надання ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (ріллі), загальною площею 57,6580 га із кадастровим номером №6323281000:01:000:0770, яка розташована за межами с. Нагальне Коломацької селищної ради на території Богодухівського району Харківської області, для ведення фермерського господарства;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 23.06.2015, площею 57,6580 га, кадастровий номер 6323281000:01:000:0770, з урахуванням додаткової угоди до нього від 16.08.2019, який укладений між Коломацькою селищною радою Богодухівського району та фермерським господарством "Олександр-Х";

- зобов`язати фермерське господарство "Олександр-Х", (код ЄДРПОУ - 30759826) повернути у відання держави в особі Коломацької селищної ради Харківської області (об`єднана територіальна громада) земельну ділянку, загальною площею 57,6580 га, кадастровий номер 6323281000:01:000:0770, шляхам складання акту прийому передачі.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що оскаржуваний наказ прийнято з порушенням вимог ст.ст. 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, ст.ст. 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", оскільки Головним управлінням Держземагенства у Харківської області передано в довгострокову оренду земельну ділянку для ведення фермерського господарства, площею 57,6580 га громадянину ОСОБА_1 , який, отримавши її, не створив фермерське господарство, а передав в користування ФГ "Олександр-Х". Прокурор вважав, що внаслідок зазначених обставин, ФГ "Олександр-Х" отримало в користування земельну ділянку без обов`язкової процедури проведення земельних торгів (аукціону). Прокурор зазначав, що вводячи державу в оману, ОСОБА_1 мав на меті не створити нове фермерське господарство, а розширити земельний банк вже існуючих фермерських господарств "АЛЕКС" та "Олександр-Х", засновником та кінцевим бенефіціарним власником яких він є. У зв`язку з чим, прокурор вважав про наявність підстав для визнання незаконним та скасування зазначеного наказу, оспорюваних договорів оренди та повернення у відання держави спірної земельної ділянки державі.

Одночасно у позовній заяві прокурор просив визнати поважними причини пропуску позовної давності у відповідності до положень ст. ст. 256, 257, ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України та зазначав, що про виявлені порушення довідався лише 29.11.2018 за результатами опрацювання листа ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 26.11.2018 №10-20-6-8700/0/19-18 та доданих до нього документів щодо правомірності передачі в оренду земельних ділянок державної власності на території Богодухівського району Харківської області.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.09.2021 у справі №922/2088/21 у задоволенні позову Керівника Богодухівської окружної прокуратури відмовлено повністю. Судові витрати зі сплати судового збору покладено на прокурора.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурором дотримано вимоги статті 53 ГПК України та належним чином обґрунтовано наявність підстав для звернення до суду з позовом в межах даної справи. Суд також дійшов висновку, що прокурором доведено факт порушення вимог законодавства щодо передачі спірної земельної ділянки в оренду. Водночас, врахувавши заяву Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, фізичної особи ОСОБА_1 та Фермерського господарства "Олександр-Х", суд відмовив у задоволенні позову на підставі ст. 267 Цивільного кодексу України з підстав спливу позовної давності.

27.09.2021 до Господарського суду Харківської області надійшла спільна заява адвоката Новицького В.В., Фізичної особи ОСОБА_1 та Фермерського господарства "Олександр-Х" про ухвалення додаткового рішення (вх. 26958), згідно з якою заявники просили:

- стягнути з Коломацької селищної ради Богодухівського району на користь Фермерського господарства "Олександр-Х" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 45 000,00 грн, з яких 35 000,00 грн представництво інтересів в суді першої інстанції та 10 000,00 грн, як гонорар за позитивний результат розгляду у суді першої інстанції;

- стягнути з Коломацької селищної ради Богодухівського району на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн за надання адвокатських послуг у справі № 922/2088/21 на підставі пункту 4.1. договору № 21/21 від 10.06.2021 року.

Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 06.10.2021 частково задоволено заяву Фізичної особи ОСОБА_1 та Фермерського господарства "Олександр-Х" про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з Коломацької селищної ради Богодухівського району на користь Фермерського господарства "Олександр-Х" судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9 000,00 грн. В іншій частині в задоволенні заяви про розподіл судових витрат у справі відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Харківської області від 21.09.2021 та додатковим рішенням від 06.10.2021 у справі №922/2088/21, заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх. №3256 Х/2 від 28.10.2021), в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення Господарського суду Харківської області від 21.09.2021 та додаткове рішення від 06.10.2021 у справі №922/2088/21 скасувати та прийняти по справі нове рішення, яким позов прокурора задовольнити.

Звертаючись до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, прокурор зазначав, що під час розгляду справи судом підтверджено наявність порушень вимог діючого законодавства при передачі спірних земельних ділянок в оренду, водночас судом безпідставно відмовлено у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності на підставі ст. 267 Цивільного кодексу України, оскільки оскаржуваний наказ винесено у 2014 році, а договір оренди укладено у 2015 році. Як вважав апелянт, судом першої інстанції не досліджено поважності причин такого пропуску та, як наслідок, можливості отримання права на судовий захист у разі визнання цих причин поважними. Посилаючись на те, що прокурор у даній справі є самостійним позивачем, вважав, що строк звернення до суду за захистом інтересів держави необхідно обраховувати з дня, коли саме прокурору стало відомо про порушене право. Враховуючи, що Богодухівська окружна прокуратура не є володільцем або розпорядником інформації щодо надання громадянам у користування земельних ділянок, наголошує, що про порушення вимог земельного законодавства прокурор дізнався 29.11.2018 після отримання документів від Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області (лист №10-20-6-8700/0/19-18 від 26.11.2018). Накази Держгеокадастру про передачу землі в оренду в загальнодоступному доступі не перебувають та не розміщуються на офіційному сайті Головного управління, тому прокурор не мав об`єктивної можливості дізнатися про порушення вимог законодавства. Лише після надходження копій відповідних наказів, договорів оренди та документів щодо передачі у користування ОСОБА_1 земельної ділянки державної власності прокурор набув докази на підтвердження матеріально-правових підстав позову та мав можливість звернутись із відповідним позовом до суду. На підтвердження вказаних обставин прокурором надані належні, допустимі та достатні докази в розумінні ст. ст. 76-79 ГПК України, які всупереч ст. 86 ГПК України залишені судом першої інстанції поза увагою.

Посилаючись на наведені обставини, прокурор просив скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 21.09.2021 та додаткове рішення від 06.10.2021 у справі №922/2088/21 та прийняти нове, яким позов прокурора задовольнити. Судові витрати відшкодувати на користь Харківської обласної прокуратури. Справу розглянути за участі представника Харківської обласної прокуратури; про час, день та місце розгляду справи повідомити сторони та апелянта.

Також, до Східного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга (вх. № 3380Х/2 від 08.11.2021) Фізичної особи ОСОБА_1 та Фермерського господарства "Олександр-Х" (в особі представника - адвоката Новицького В.В.), в якій заявники просили скасувати додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 06.10.2021 у справі №922/2088/21 в частині відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у справі. Прийняти нове рішення, яким заяву про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції у справі №922/2088/21 задовольнити в повному обсязі, а саме:

-стягнути з Коломацької селищної ради Богодухівського району Харківської області на користь Фермерського господарства "Олександр-Х" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 45000,00 грн, з яких 35000,00 грн представництво інтересів в суді першої інстанції та 10000,00 грн, як гонорар за позитивний результат розгляду у суді першої інстанції за справою №922/2088/21 згідно договору № 21/21 від 10.06.2021 року;

- стягнути з Коломацької селищної ради Богодухівського району Харківської області на користь ОСОБА_1 10000,00 грн за надання адвокатських послуг у справі №922/2088/21 на підставі пункту 4.1. договору № 21/21 від 10.06.2021 року;

- стягнути з Коломацької селищної ради Богодухівського району Харківської області на користь Фермерського господарства "Олександр-Х" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн за представництво інтересів у суді апеляційної інстанції за апеляційною скаргою на додаткове рішення у справі № 922/2088/21 згідно договору №36/21 від 25.10.2021;

- стягнути з Коломацької селищної ради Богодухівського району Харківської області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн за представництво інтересів у суді апеляційної інстанції за апеляційною скаргою на додаткове рішення у справі № 922/2088/21 згідно договору №36/21 від 25.10.2021.

Як вважають апелянти, у запереченні проти заяви Фермерського господарства "Олександр-Х" та ОСОБА_1 про стягнення витрат на правову допомогу прокурором в порядку ч. 5 ст. 126 ГПК України не доведено неспівмірність витрат на правову допомогу, не надано підтверджуючих заяву доказів та не обґрунтовано неправильність обрахунку розміру витрат, заявлених другим та третім відповідачами до відшкодування з позивача. Також апелянт вважає, що розумність витрат заявників підтверджена самим судом під час розгляду справі, а тому вважає про наявність підстав для скасування додаткового рішення в частині, в якій у задоволенні заяви другого та третього відповідачів було відмовлено.

Одночасно заявниками до апеляційної скарги додано договір про надання правничої допомоги №36/21 від 25.10.2021; попередній розмір судових витрат з детальним описом робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом в рамках виконання умов договору №36/21 від 25.10.2021; акт наданих послуг до договору №36/21 від 25.10.2021; копії квитанцій №4, №5 від 04.11.2021, копії ордерів Хухрянського О.О. на надання правничої допомоги на підставі договору №36/21 від 25.10.2021; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №1366 від 25.01.2013.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.11.2021 задоволено клопотання Заступника керівника Харківської обласної прокуратури та поновлено апелянту строк на апеляційне оскарження. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 21.09.2021 та на додаткове рішення від 06.10.2021 у справі №922/2088/21; призначено справу до розгляду на 25.11.2021.

Також ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.11.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи ОСОБА_1 та Фермерського господарства "Олександр-Х" на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 06.10.2021 у справі №922/2088/21 та призначено справу до розгляду на 02.12.2021. Встановлено сторонам строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань, тощо.

У відзиві (вх.№13345 від 17.11.2021) на апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ФГ "Олександр-Х", що надійшов від Коломацької селищної ради Богодухівського району Харківської області, позивач зазначає, що у заяві про ухвалення додаткового рішення у справі №922/2088/21 другим та третім відповідачами заявлялись вимоги про стягнення з Коломацької селищної ради Богодухівського району Харківської області витрат на правову допомогу на користь ФО ОСОБА_1 та ФГ "Олександр-Х" під час розгляду справи у суді першої інстанції. В заяві відсутні вимоги щодо стягнення з позивача витрат за розгляд справи у суді апеляційної інстанції за апеляційною скаргою на додаткове рішення у справі №922/2088/21 згідно договору №36/21 від 25.10.2021. Такі вимоги не були предметом розгляду у суді першої інстанції, а тому згідно приписів ст. 269 ГПК України не можуть бути предметом розгляду у суді апеляційної інстанції; відповідно до умов п. 4.2. договору преміювання виконавця за наслідками результативного представництва в розмірі 10 000,00 грн здійснюється за бажанням замовників; зазначає, що договір №21/21 від 10.06.2021 містить спочатку фіксований розмір оплати адвокатських послуг, а саме, суму 45 000,00 грн, а акт наданих послуг по вказаному договору містить розрахунок погодинної оплати праці адвоката. Фіксований розмір оплати послуг адвоката і погодинна оплата праці мають різний порядок обчислення, акт виконаних робіт по договору відсутній; у доданих до заяви про ухвалення додаткового рішення документах відсутні докази сплати гонорару виконавцю; Коломацька селищна рада не є позивачем у справі, позивачем у справі є керівник Богодухівської окружної прокуратури, яким подано позов в інтересах держави в особі Ради, а тому відшкодування витрат, пов`язаних із розглядом справи у разі відмови у позові в силу ст. 129 ГПК України мають бути покладені на керівника Богодухівської окружної прокуратури; спір, що становить предмет судового розгляду не характеризується наявністю правової проблеми або значним суспільним інтересом.

Посилаючись на вказані доводи, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги представника другого та третього відповідачів на додаткове рішення суду першої інстанції в повному обсязі.

У відзиві (вх. №13557 від 22.11.2021) на апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури перший відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, проти доводів скарги заперечує та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, у задоволенні апеляційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури відмовити повністю.

Посилаючись на правову позицію Верховного Суду у постановах від 06.06.2018 у справі №348/1237/15-ц, від 10.05.2018 у справі №№914/1708/17 зазначає, що держава несе ризи спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. Перший відповідач вважає, що держава в особі відповідного органу дізналась про наявні обставини саме 10.06.2014, тобто саме з моменту прийняття оскаржуваного наказу, в той час, як з позовом прокурор звернувся лише у червні 2021 року, тобто з пропуском строку позовної давності. З позовної заяви та документів, доданих до неї вбачається, що прокурор здійснював запити щодо спірної земельної у листопаді 2018 року (вже після спливу строку позовної давності), проте прокурором не обґрунтовано неможливість одержання ним необхідної інформації одразу після винесення оскаржуваних наказів та укладення спірних договорів (2015-2017 роки); прокурором не надано жодних доказів, що ним у той період були вчинені відповідні запити, призначено проведення перевірок тощо, але ці заходи не дали результатів з незалежних від прокурора причин. Також вважає, що прокурором не доведено, в чому саме вбачаються порушення інтересів держави оспорюваними наказами Головного управління, не надано належних та допустимих доказів, які б своїй сукупності давали б підстави вважати про порушення інтересів держави, що Головним управлінням було порушено вимоги чинного законодавства при передачі спірних земельних ділянок в користування на умовах оренди ОСОБА_1 , в той час, як матеріали додані до позовної заяви прокурором свідчать про отримання державою прибутку у вигляді оплати орендної плати за користування вказаною ділянкою та її використання за цільовим призначенням з додержанням вимог чинного законодавства. Крім того, перший відповідач зазначає, що частиною 2 статті 1З4 Земельного кодексу України (в редакції від 05.12.2013) було передбачено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельні торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства. При розгляді апеляційної скарги просить врахувати, що прокурором не доведено, що оспорюваний наказ та правочин суперечать вимогам актів цивільного законодавства, прийняті Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області з порушенням компетенції та поза межами повноважень. Зазначає, що порядок передачі земельних ділянок в оренду громадянам для ведення фермерського господарства станом на час видання спірних наказів був врегульований ст. 123 Земельного кодексу України, з урахуванням вимог Закону України «Про фермерське господарство». До Головного управління Держземагенства у Харківській області 14.10.2014 звернулася громадянин ОСОБА_1 із заявою від 23.05.2014 про надання в оренду земельної ділянки площею 57,6580 га для ведення фермерського господарства за рахунок земель запасу із земель сільськогосподарського призначення, що розташована на території Шелестівської сільської ради за межами населених пунктів Коломацького району Харківської області. До заяви додано копії паспорту, ідентифікаційного коду, витягу з ДЗК, копія документу про наявність досвіду роботи у сільському господарстві та наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі, копія витягу з Державного реєстру прав та обґрунтування розміру земельної ділянки. В заяві також було вказано, що ОСОБА_1 не скористався правом на безоплатне отримання земельних ділянок. У своїй заяві ОСОБА_1 не вказав, що він є засновником будь-яких фермерських господарств, а на Головне управління не покладено обов`язку щодо перевірки громадян, які звертаються до нього із заявами та клопотаннями. За результатом розгляду заяви та доданих до неї документів Головним управлінням Держземагенства у Харківській області видано наказ №1181-СГ від 10.06.2014 «Про надання в оренду земельної ділянки», яким передано громадянину ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля) площею 57,6580 га, що розташована на території Шелестівської сільської ради за межами населених пунктів Коломацького району Харківської області строком на 25 років. У заяві ОСОБА_1 до Головного управління від 10.06.2014 зазначено про те, що ведення фермерського господарства буде вестися одноосібно з можливістю використання найманих працівників. Відсутність у власності особи сільськогосподарської техніки для обробітку значних площ земельних ділянок не позбавляє можливості їх використання на інших передбачених законом підставах; доказів нецільового використання вказаної в позові земельної ділянки або несплати орендної плати за її використання прокурором до позову не надано. Окрім цього, Земельним кодексом України та Законом України «Про фермерське господарство» вимог стосовно подання доказів наявності сільськогосподарської техніки та інших засобів обробітку земель разом із заявою про надання земельної ділянки не передбачено. Таким чином, на думку першого відповідача, вищевказану земельну ділянки передано в користування ОСОБА_1 у відповідності до вимог статті 123 Земельного кодексу України; громадянин ОСОБА_1 шляхом подання звернення до Головного управління стосовно отримання користування на умовах оренди земельної ділянки реалізував своє волевиявленні та намір отримати земельні ділянки в оренду саме для ведення фермерського господарства.

У відзиві на апеляційну скаргу (вх. №13704 від 25.11.2021) другий та третій відповідачі проти доводів апеляційної скарги прокурора на рішення суду першої інстанції заперечують та просять залишити її без задоволення, оскаржуване рішення без змін.

Зазначають у відзиві, що Закон України «Про фермерське господарство» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) містив вичерпний перелік кваліфікуючих вимог до фермера та до його заяви, яка подається до відповідної райдержадміністрації. Встановлення державними органами будь-яких не передбачених Законом додаткових кваліфікуючих вимог до фермера або його заяви для отримання землі для ведення фермерського господарства, зокрема, наявність у власності сільськогосподарської техніки, зазначення про її наявність у заяві, наявність контрагентів тощо, не передбачено. Вважає, що відсутність інших осіб, які подавали заяви з метою отримання спірної земельної ділянки для створення фермерського господарства вказує на дотримання першим відповідачем норм законодавства на момент видачі спірного наказу, оскільки, лише при наявності подання заяв іншими особами можливо оцінювати недобросовісність проведення конкурентних заходів. Вважає, що дана позиція узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц, відповідно до якого, частину другу статті 134 ЗК України редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин, слід розуміти таким чином, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) права на земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства за наявності лише одного бажаючого. Якщо ж бажаючих два чи більше, підлягали застосуванню загальні правила статті 135 ЗК України про проведення земельних торгів у формі аукціону, за результатами яких укладається відповідний договір. Також вважає, що суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення допустився помилки у застосуванні норм матеріального права, визначивши, що наказ першого відповідача є протиправним, оскільки вважає, що суд першої інстанції повинен був відмовити у задоволенні позову за відсутності протиправності рішень і дій першого, другого та третього відповідачів, які не завдали жодної шкоди для держави, територіальної громади та не порушили права третіх осіб при винесенні оскаржуваного наказу першим відповідачем.

Також вважає, що згідно Закону України «Про прокуратуру», що набрав чинності з 14.10.2014, керівник прокуратури не був обмежений у користуванні відомостями розмішеними в Державному земельному кадастрі України та відомостями розмішеними в Державному реєстрі речових прав. У відповідності до наказу Генеральної прокуратури №Згн від 07.11.2012 року, а саме пункту 3.1 (який був чинний на момент прийняття спірного наказу та укладення договору оренди землі) визначалося, що не рідше одного разу на місяць відповідним прокурорам вивчати законність актів, які видаються Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Вважає, що у відповідності до наданих повноважень нормами та чинним законодавством керівник прокуратури мав право (зобов`язаний) систематично здійснювати моніторинг законності розпорядження земельними ділянками та у разі виявлення порушень чинного законодавства направляти позови до суду. Отже, в даному випадку, керівник прокуратури не був позбавлений можливості, з використанням повноважень, передбачених Законом України "Про прокуратуру", в редакції до 14.10.2014, своєчасно отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень, а саме, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, необхідну для подання позову інформацію. Також вважає, що в поданій апеляційній скарзі до суду апеляційної інстанції керівником прокуратури не наведено жодних переконливих аргументів в обґрунтування причин пропуску строку та будь-якого фактичного та правового обґрунтування пропуску строку позовної давності щодо необхідності захисту порушеного права.

Одночасно у відзиві зазначають, що попередній розмір судових витрат другого та третього відповідачів за представництво інтересів адвокатом за розгляд апеляційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області в апеляційній інстанції складає 5000,00 грн кожному із відповідачів, що разом становить 10 000,00 грн. Також надає до відзиву попередній (детальний) розрахунок суми судових витрат, понесених другим та третім відповідачами за подання відзиву на апеляційну скаргу керівника прокуратури та перегляд рішення суду першої інстанції в суді апеляційної інстанції з детальним описом робіт (послуг) за договором надання правничої допомоги, актом наданих послуг за договором №36/21 та квитанціями про оплату наданих послуг.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.11.2021 зупинено провадження у справі №922/2088/21 за апеляційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 21.09.2021 та додаткове рішення від 06.10.2021 у справі №922/2088/21 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №922/1830/19 та оприлюднення повного тексту судового рішення. Зобов`язано учасників справи повідомити Східний апеляційний господарський суд про усунення обставин, що спричинили зупинення апеляційного провадження у справі.

З огляду на те, що ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.11.2021 провадження у справі №922/2088/21 за апеляційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 21.09.2021 та додаткове рішення від 06.10.2021 у справі №922/2088/21 зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №922/1830/19 та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухвалою суду від 02.12.2021 зупинено провадження у справі №922/2088/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та Фермерського господарства "Олександр-Х" на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 06.10.2021 у даній справі.

Крім того, приймаючи до уваги, що предметом апеляційного перегляду за апеляційними скаргами Заступника керівника Харківської обласної прокуратури та Хухрянського О.О. та Фермерського господарства "Олександр-Х" " є одне й те ж саме додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 06.10.2021 у справі №922/2088/21, колегія суддів у вказаній ухвалі вважала доцільним об`єднати апеляційні скарги сторін на додаткове рішення для їх спільного розгляду.

Ухвалами суду апеляційної інстанції від 16.02.2023 поновлено провадження у справі №922/2088/21 та призначено розгляд апеляційних скарг заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 21.09.2021 та додаткове рішення від 06.10.2021 у справі №922/2088/21, а також апеляційних скарг ФО ОСОБА_1 та ФГ "Олександр-Х" на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 06.10.2021 у справі №922/2088/21 до розгляду на 22.03.2023.

У письмових поясненнях від 13.03.2023 (вх. №2718) представник ФО Хухрянського О.О. та ФГ "Олександр-Х" зазначає, що апеляційна скарга прокурора зводиться до незгоди з висновками місцевого суду щодо обставин, які, як вважає представник, встановлені судом першої інстанції вірно. Правову позицію з приводу поважності причини пропуску позовної давності прокурором у, справі, якщо інформацію про порушення прокурор здобув вперше вже після спливу трирічного загального строку позовної давності шляхом надіслання запиту та отримання відповіді з додатками(доказами) від Головного управління Держгеокадастру, який в подальшому і стає відповідачем викладено у постанові Верховного Суду від 08.02.2023 у справі № 922/3589/21; судова практика та правова позиція Верховного Суду свідчать про підвищені вимоги до підстав визнання поважними причин пропуску позовної давності прокурором при здійсненні останнім функцій представництва інтересів держави в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру». Надання до суду виключно запиту та відповіді з додатками на запит органами Держгеокадастру не є підтвердженням поважності причин пропуску позовної давності з урахуванням особливої компетентності та систематичного моніторингу стану законності у сфері земельних правовідносин на території відповідної громади, району, області тощо. Також вважає, що отримання органами прокуратури відомостей 29.11.2018 від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області в порядку ст. 23 Закону України «Про Прокуратуру» свідчить про те, що інформація була надана прокуратурі за першим же запитом, що свідчить про можливість її витребування та отримання, починаючи з 2014 року, оскільки відомості про земельну ділянку малися у чисельних відкритих державних реєстрах, в тому числі картографічних. Зокрема, відомості зберігалися у ГУ Держгеокадастру у Харківській області, який є державним органом; відомості зберігалися у відкритому Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; відомості про земельну ділянку містилися та містяться у відкритому Державному земельному кадастрі, графічний функціонал якої працював через сайт Публічної кадастрової карти України; відомості про земельну ділянку знаходилися в органах Державної податкової служби, яка адміністрували процес сплати орендної плати; орган місцевого самоврядування - Коломацька селищна рада (правонаступник - Шелестівської сільської ради Коломацького району), систематично отримувала сплачену орендну плату за спірну земельну ділянку на власні рахунки. Отже, орган місцевого самоврядування знав про земельну ділянку, про розмір сплати орендної плати і не вчиняв жодних дій, починаючи з 2014 року, які б свідчили про його невдоволення та бажання визнати недійсним спірний договір оренди. В 2019 році Коломацька селищна рада добровільно підписала зміни до договору і не висловила жодних зауважень щодо розміру орендної плати.

У наданій до суду 15.03.2023 заяві Головне управління Держгеокадастру у Харківській області просить здійснювати розгляд справи за відсутністю свого представника.

У клопотанні від 22.02.2023 Коломацька селищна рада зазначає, що підтримує апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури в повному обсязі та просить суд розглядати справу без представника Коломацької селищної ради.

Зважаючи на те, що в апеляційній скарзі за вх. №3256 від 28.10.2021 прокурором одночасно викладено вимоги про скасування як основного, так і додаткового рішення суду першої інстанції, а предметом апеляційної скарги другого та третього відповідачів за вх. №3380 від 08.11.2021 є вимоги про часткове скасування додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 06.10.2021 у справі №922/2088/21, враховуючи, що в ухвалі суду апеляційної інстанції від 02.12.2021 вирішено об`єднати апеляційні скарги сторін на додаткове рішення для їх спільного розгляду, колегія суддів вважає за доцільне здійснювати розгляд апеляційних скарг прокурора на рішення Господарського суду Харківської області від 21.09.2021 та додаткове рішення від 06.10.2021 у справі №922/2088/21 та апеляційної скарги ФО ОСОБА_1 та ФГ "Олександр-Х" на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 06.10.2021 у справі №922/2088/21 в одному судовому засіданні.

В судове засідання 22.03.2023 з`явився прокурор та представник ФО ОСОБА_1 та ФГ "Олександр-Х", інші учасники справи своїм правом на участь в судовому засіданні не скористались, про час, дату та місце судового засідання повідомлені судом належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, судом здійснено дії щодо їх належного повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, зважаючи на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, забезпечення судом реалізації учасниками судового процесу права приймати участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції, сприяння у наданні їм достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та поданні процесуальних документів, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи в даному судовому засіданні.

В судовому засіданні 22.03.2023 прокурор підтримав доводи апеляційної скарги та просив скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 21.09.2021 та додаткове рішення від 06.10.2021 у справі №922/2088/21. Представник ФО ОСОБА_1 та ФГ "Олександр-Х" просив у задоволенні апеляційної скарги прокурора відмовити та задовольнити вимоги апеляційної скарги другого та третього відповідачів про часткове скасування додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 06.10.2021 у даній справі.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 ГПК України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 23.05.2014 фізична особа ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держземагенства у Харківській області із заявою про надання в оренду земельної ділянки (кадастровий номер 6323281000:01:000:0770) площею 57,6580 га за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану за межами населеного пункту на території Шелестівської сільської ради Коломацького району для ведення фермерського господарства. Заявник повідомляв, що фермерське господарство буде вестись одноособово з можливим використанням найманих працівників. Також повідомляв, що право на безоплатне одержання земельних ділянок у власність для даного виду користування ним не використовувалось.

10.06.2014 Головним управлінням Держземагенства у Харківській області було прийнято наказ №1181-СГ, яким громадянину ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (ріллі), загальною площею 57,6580 га із кадастровим номером № 6323281000:01:000:0770, яка розташована за межами с. Нагальне Коломацької селищної ради на території Богодухівського району Харківської області, для ведення фермерського господарства строком на 25 років.

Встановлено річну орендну плату за користування земельною ділянкою в розмірі 4% від нормативної грошової оцінки (п. 2 наказу).

Визначено використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням з дотриманням вимог ст. ст. 96, 103 Земельного кодексу України, Закону україни «Про фермерське господарство» та інших нормативно-правових актів (п.п. 3.3. наказу).

В подальшому, на виконання наказу № 1181-СГ від 10.06.2014, між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 23.06.2015 укладено договір оренди земельної ділянки, загальною площею 57,6580 га, кадастровий номер 6323281000:01:000:0770, строком на 49 років (том 1 а.с. 27-31).

Відповідно до пункту 14 вищевказаного договору, земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства.

Згідно з пунктом 29 договору оренди, орендар за письмовим погодженням з орендодавцем має право передавати земельну ділянку або її частину в суборенду.

16.08.2019 між Коломацькою селищною радою Харківської області та громадянином ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 23.06.2015 відповідно до якої, новим орендарем земельної ділянки з кадастровим номером: 6323281000:01:000:0770 стало фермерське господарство "Олександр-Х" (код ЄДРПОУ30759826).

В позовній заяві прокурор зазначає, що опрацюванням інформації Головного управління ДПС у Харківській області від 11.02.2020 №3411/9/20-20-40-52-02-08 встановлено наступне:

- ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 є засновниками, кінцевими бенефіціарними власниками селянського (фермерського) господарства "АЛЕКС" (код ЄДРПОУ 22672935), державна реєстрація якого проведена 24.04.1997;

- ОСОБА_1 є засновником та кінцевим бенефіціарним власником фермерського господарства "Олександр-Х" (код ЄДРПОУ 30759826), державна реєстрація якого проведена 26.10.2000.

Крім того, згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Харківської області від 17.04.2019 №10-20-14,2-3233/0/19-19:

- ОСОБА_2 належать на праві постійного користування земельна ділянка з кадастровим номером №6323281200:02:000:0627, площею 33,1934 га, та земельна ділянка, площею 10,9585 га, з кадастровим номером №6323281200:02:000:0633, що підтверджується державним актом на право постійного користування серія ХР №16-00- 000260;

- розпорядженням Коломацької районної державної адміністрації Харківської області від 11.07.2005 №177 (зі змінами, які внесені розпорядженнями Коломацької районної державної адміністрації від 29.06.2006 №154 та від 25.02.2010 №34), фермерському господарству "Олександр-Х" надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 98,1 га, ріллі із земель запасу на території Коломацької селищної ради для оформлення права користування на умовах оренди для ведення фермерського господарства";

Також зазначав, що відповідно до листа Коломацької районної державної адміністрації Харківської області від 23.05.2019 №01-48/1115, підставою для реєстрації фермерського господарства "Олександр-Х" слугувало рішення XIII сесії XXIII Коломацької районної ради від 07.04.2000 щодо надання в постійне користування ОСОБА_1 земельної ділянки, загальною площею 50 га із земель Шелестівської сільської ради для ведення селянського/фермерського господарства.

Посилаючись на вказані обставини, прокурор вважав, що ОСОБА_1 , після укладення спірного договору оренди земельної ділянки з Головним управлінням Держземагенства у Харківській області не створив фермерське господарство, як це вимагає Закон. Натомість, звертаючись до Головного управління Держземагенства у Харківській області із заявою про отримання земельної ділянки, ОСОБА_1 мав на меті не створити нове фермерське господарство, а розширити земельний банк вже існуючих фермерських господарств "АЛЕКС" та "Олександр-Х" засновником та кінцевим бенефіціарним власником яких він виступає, при цьому без проведення земельних торгів, як того вимагає земельне законодавство, оскільки у вказаних фермерських господарств вже перебували земельні ділянки, які належали ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві постійного користування.

За висновком прокурора, розглядаючи заяву ОСОБА_1 про надання йому в оренду вищевказаної спірної земельної ділянки, Головне управління Держземагенства у Харківській області не провело належну перевірку та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці.

Крім того, ОСОБА_1 при зверненні з заявами про надання в оренду земельної ділянки не підтвердив наявність в нього необхідної матеріально - технічної бази для обробітку такої площі землі (найманих працівників, сільськогосподарської техніки тощо), оскільки згідно листа Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області за громадянином ОСОБА_1 сільськогосподарська техніка не обліковується.

За таких підстав прокурор вважав, що оскаржуваний наказ № 1181-СГ від 10.06.2014 прийнято з порушенням вимог ст.ст. 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, ст.ст. 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", у зв`язку з чим, підлягає визнанню незаконним та скасуванню як такий, що виданий в порушення ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство"; укладені договори оренди - визнанню недійсними та зобов`язанням повернути спірну земельну ділянку у відання держави за актом приймання-передачі. Зазначені обставини стали підставами для звернення прокурора до суду з позовом у даній справі.

Одночасно в позовній заяві прокурор зазначав, що про виявлені порушення прокурор довідався лише 29.11.2018 після надходження спірного наказу та договору оренди до місцевої прокуратури за результатами опрацювання листа Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 26.11.2018 №10-20-6-8700/0/19-18 та доданих до нього документів. Отже, відповідно до положень ст. ст. 256, 257, ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України, наведене, на думку прокурора, свідчить про пропуск строку позовної давності з поважних причин та підлягає поновленню.

Рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову відмовлено на підставі ст. 267 Цивільного кодексу України з підстав спливу позовної давності є предметом апеляційного перегляду.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Предметом спору у даній справі є правомірність надання компетентним органом земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства та підстави набуття орендарем права користування такою земельною ділянкою.

Так, відповідно до ст. ст. 13-14 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно з вимогами частин першої, другої статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статтею 124 Земельного кодексу України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України).

Виходячи з наведених положень, Земельним кодексом України врегульовано загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування.

В той же час, окрім Земельного кодексу України, правові відносини пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств також врегульовано Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону).

У таких правовідносинах Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним.

Правова позиція з цього питання викладена у постанові Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі № 6-2902цс15.

Статтею 1 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції станом на час прийняття 1-м відповідачем оскаржуваного наказу) визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

За умовами статей 5, 7 Закону України "Про фермерське господарство" (станом на момент прийняття 1-м відповідачем оскаржуваного наказу) право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна чи міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки.

Отже, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Статтею 8 Закону (станом на момент прийняття 1-им відповідачем оскаржуваного наказу) також встановлено, що після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

За змістом статті 12 Закону землі фермерського господарства можуть складатися із земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Виходячи з наведених приписів, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Крім того, виходячи зі змісту статей 1, 5, 7, 8, 12 згаданого Закону після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Аналізуючи вказане законодавство, колегія суддів зазначає, що земельні відносини, які є основою створення та діяльності фермерського господарства, проходять у динаміці два етапи: отримання засновником фермерського господарства права (власності або оренди) на землю як передумова створення фермерського господарства; створення фермерського господарства, унаслідок чого особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач. Цей комплекс відносин є нерозривним, одне не існує без іншого в межах легітимної процедури створення фермерського господарства.

До того ж, при вирішенні вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціального по відношенню до статті 123 Земельного кодексу України.

При вирішенні вимог про законність рішення відповідного органу щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства та дійсність договорів, укладених на підставі таких рішень, застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону як спеціального по відношенню до статті 123 Земельного кодексу України.

Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, відповідний орган (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки відповідний орган повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної або комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 03.02.2016 № 6-2902цс15, від 11.05.2016 № 6-2903цс15, від 18.05.2016 № 6-248цс16 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц.

Зі змісту наданої ОСОБА_1 до Головного управління Держземагенства у Харківській області заяви вбачається, що підставою звернення до компетентного органу та прийняття на підставі вказаної заяви спірного наказу №1181-СГ від 10.06.2021, земельну ділянку сільськогосподарського призначення було передано заявнику в оренду саме з метою ведення фермерського господарства.

В той же час, ОСОБА_1 не підтверджено, що отримавши в користування земельну ділянку, ним, у встановленому законом порядку, здійснено реєстрацію такого фермерського господарства, в той час як виходячи з правового аналізу приписів ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство», можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Правова позиція з цього питання викладена в постанові Верховного Суду від 09.06.2021 у справі №587/1521/17.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є засновником та кінцевим бенефіціарним власником фермерського господарства "Олександр-Х" (код ЄДРПОУ 30759826), державна реєстрація якого проведена 26.10.2000. Таким чином, на час прийняття спірного наказу № 1181-СГ від 10.06.2014 за другим відповідачем вже було зареєстровано фермерське господарство, а тому другий відповідач вже використав своє право на отримання земельної ділянки державної власності для цієї мети, та здійснював виробництво сільськогосподарської продукції на земельній ділянці, наданій йому у постійне користування для ведення фермерського господарства,

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України, прийнятій у складі судових палат у цивільних та адміністративних справах, від 18.05.2016 № 6-248цс16, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц та в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 314/3881/15-ц та від 25.09.2019 у справі № 397/30/17, з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної або комунальної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Зазначені висновки щодо можливості безоплатного отримання земельної ділянки державної або комунальної власності саме для ведення фермерського господарства тільки один раз, застосовуються і до правовідносин у даній справі.

Також колегія суддів зазначає, що встановлені у справі обставини свідчать про те, що приймаючи рішення, в даному випадку спірний наказ №1181-СГ від 10.06.2021, яким земельну ділянку передано в оренду з метою ведення фермерського господарства, Головне управління Держземагенства у Харківській області не провело належної перевірки та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника на створення фермерського господарства, наявності в нього бажання створити фермерське господарство, наявності уже створеного фермерського господарства та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, його спроможності вирощувати сільськогосподарські культури, займатися їх обробкою та реалізацією, у який спосіб (самостійно чи через інших осіб) буде здійснюватись обробіток орендованої земельної ділянки.

Виходячи з встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Головним управлінням Держземагенства у Харківській області під час розгляду заяви громадянина ОСОБА_1 використано спрощений режим отримання земель для ведення фермерського господарства всупереч цілей, визначених Законом України "Про фермерське господарство", не перевірено можливість самостійно ним та працею найманих працівників вести фермерську діяльність, а також загалом, чи зможе потенційний орендар проводити діяльність на наданій земельній ділянці.

Крім того, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи прокурора про те, що ОСОБА_1 звертаючись до Головного управління Держземагенства у Харківській області із заявою про отримання земельної ділянки та отримуючи її від останнього згідно з наказом № 1181-СГ від 10.06.2014 мав на меті не створити нове фермерське господарство, а для іншої діяльності, а саме, розширення земельного банку іншого суб`єкта господарювання - ФГ "Олександр-Х" поза процедурою проведення земельних торгів, оскільки отримана в оренду згідно з оскаржуваним наказом земельна ділянка ОСОБА_1 безпосередньо з метою ведення фермерського господарства не використовувалася, а за згодою орендодавця була передана Фермерському господарству "Олександр-Х", як орендарю.

Встановивши такі обставини, колегія суддів вважає, що в сукупності вони підтверджують доводи прокурора про те, що дії Хухрянського О.О. щодо отримання в оренду земельної ділянки загальною площею 50,6580 га, кадастровий номер: 6323281000:01:000:0770 фактично були спрямовані не на ведення (створення) фермерського господарства особисто, а на отримання ФГ "Олександр-Х" цієї земельної ділянки за спрощеною процедурою, без проведення земельних торгів.

За таких обставин, наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області № 1181-СГ від 10.06.2014 щодо передачі в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства прийнятий з порушенням вимог статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України і статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", про що правомірно було зазначено судом першої інстанції. Першим відповідачем під час розгляду заяви другого відповідача використано спрощений режим отримання земель для ведення фермерського господарства всупереч цілей, визначених Законом України "Про фермерське господарство", не перевірено можливість самостійно чи та працею найманих працівників вести фермерську діяльність, не встановлено дійсного волевиявлення заявника на створення фермерського господарства, спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці, зокрема, чи є у нього в наявності сільськогосподарська техніка, самохідні машини тощо. Отже, скасування наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області № 1181-СГ від 10.06.2014 може мати наслідком визнання недійсними Договору оренди земельної ділянки від 23.06.2015 та з подальшим зобов`язанням ФГ "Олександр-Х" повернути спірну земельну ділянку, яка є предметом оренди, у державну власність.

З огляду на наведене, прокурором доведено правомірність вимог при зверненні до господарського суду з позовною заявою в межах даної справи.

З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи у суді першої інстанції представниками відповідачів було подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог керівника Богодухівської окружної прокуратури у даній справі.

Відповідачі вважали, що будь-яких доказів того, що прокурор не міг довідатися про порушення законодавства при винесенні Головним управлінням Держземагенства у Харківській області оскаржуваного наказу раніше ніж у червні 2018 року до суду не було надано, в той час, як факт вчинення лише у 2018 році перевірки стану додержання Головним управлінням вимог земельного законодавства з питань розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності є доказом нездійснення своєчасного прокурорського нагляду.

Суд першої інстанції доводи відповідачів визнав обґрунтованими та в оскаржуваному рішенні дійшов висновку, що починаючи з червня 2014 року, тобто з часу прийняття першим відповідачем оспорюваного наказу та укладення в подальшому спірного договору оренди, у прокурора були всі правові підстави та можливості з`ясувати всі обставини та звернутися з відповідним позовом в межах строку позовної давності. Також суд першої інстанції, за результатом розгляду клопотання прокурора про визнання поважними причини пропуску строку давності дійшов висновку про відмову у його задоволенні, оскільки вважав, що прокурором не наведено будь-якого фактичного та правового обґрунтування пропуску строку позовної давності і будь-яких доказів в обґрунтування наведених прокурором обставин ним не надано.

В апеляційній скарзі прокурор не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає, що судом безпідставно відмовлено у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності на підставі ст. 267 Цивільного кодексу України.

Зокрема, прокурор вважає, що строк звернення до суду за захистом інтересів держави необхідно обраховувати з дня, коли саме прокурору стало відомо про порушене право. Як зазначає апелянт, Богодухівська окружна прокуратура не є володільцем або розпорядником інформації щодо надання громадянам у користування земельних ділянок, а тому про порушення вимог земельного законодавства прокурор дізнався лише 29.11.2018 після отримання документів від Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області (лист №10-20-6-8700/0/19-18 від 26.11.2018). Прокурор також посилається на обставини того, що накази Держгеокадастру про передачу землі в оренду в загальнодоступному доступі не перебувають та не розміщуються на офіційному сайті Головного управління, тому прокурор не мав об`єктивної можливості дізнатися про порушення вимог законодавства. Лише після надходження від першого відповідача копій наказу, договору оренди та документів щодо передачі у користування ОСОБА_1 земельної ділянки державної власності, тобто 29.11.2018, прокурор набув докази на підтвердження матеріально-правових підстав позову та мав можливість звернутись із відповідним позовом до суду.

Крім того, прокурор зазначає, що під час розгляду справи, судом першої інстанції не досліджувалось питання чи проводилась перевірка у рамках нагляду за додержанням та застосуванням законів, чи внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та чи розпочато досудове розслідування. Тобто, не встановлено обставини, за яких прокурор міг би дізнатись про порушене право.

З приводу наведених доводів колегія суддів зазначає наступне.

Так, Європейський Суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93 та № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

Строк, у межах якого пред`являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи носія порушеного права (інтересу) Цивільним кодексом України визначено як позовну давність (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому, і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19, від 17.03.2021 у справі №922/1017/20, від 30.06.2021 у справі №922/3274/19, від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 17.10.2018 у справі №362/44/17, від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц, від 05.07.2018 у справі №915/826/16, від 23.10.2019 у справі №359/6456/15, від 07.11.2018 у справі №372/1036/15-ц, від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі №372/2592/15, від 06.06.2018 у справі №372/1387/13-ц, від 19.04.2017 у справі №405/4999/15-ц, на які посилався скаржник у касаційній скарзі (пункт 6 постанови).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №697/2751/14-ц міститься висновок про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави. Цей висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у постанові від 17.10.2018 у справі №362/44/17 (провадження №14-183цс18). Зокрема, як наголошено у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду, позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Апеляційний суд виходить з того, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому таке питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Водночас до висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Встановлення обставин, які свідчать про поважність причин пропуску позовної давності, здійснюється судом за загальними правилами доказування, визначеними процесуальним законом. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви з посиланням на докази на підтвердження цих висновків.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19.

Як встановлено під час розгляду справи, позов про визнання незаконним наказу Головного управління Держземагентства у Харківській області № 1181-СГ від 10.06.2014, про визнання недійсним Договору оренди землі, укладеного 23.06.2015 та повернення орендованої земельної ділянки прокурором подано 31.05.2021, тобто більше ніж через шість років з моменту прийняття спірного наказу та укладення на його підставі відповідного договору.

В обґрунтування поважності причин пропуску встановленої статтею 257 Цивільного кодексу України трирічної позовної давності прокурор вказує те, що про порушення вимог земельного законодавства під час відведення спірної земельної ділянки Хухрянському О.О. органи прокуратури дізнались тільки 29.11.2018, тобто після отримання документів від Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області та опрацювання листа першого відповідача №10-20-6-8700/0/19-18 від 26.11.2018.

За правилами абзацу першого частини 3 статті 23 Закону Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частина 3 статті 53 ГПК України установлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Досліджуючи обґрунтування прокурора щодо наявності поважних причин, які спричинили пропуск строків позовної давності і які мають бути ураховані судом, апеляційний суд виходить з того, що у разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

У застосуванні зазначених положень слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Разом з тим, вказані прокурором обставини не можна вважати об`єктивно існуючими перешкодами, які унеможливлювали своєчасне звернення з позовом у цій справі. Запитування і отримування необхідної інформації від органів державної влади, місцевого самоврядування, установ і організацій, дослідження загальновідомої інформації з відкритих джерел, зокрема Реєстрів, адміністрування яких здійснюється державними органами, є діями прокурора, спрямованими на виконання посадових обов`язків, що випливають з компетенції прокуратури при здійснені захисту інтересів держави, і не можуть бути віднесені до поважних причин пропуску строків позовної давності.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (пункти 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16).

Прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у справі №924/430/19 від 06.07.2021.

Як вважає прокурор, безпідставним є висновок суду першої інстанції про можливість прокурора витребувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій рішень, розпоряджень на підставі ст. 20 Закону України «Про прокуратуру», оскільки, як зазначає прокурор, відповідно до Закону в редакції від 14.10.2014 суттєво змінено форму реалізації повноважень органів прокуратури в поза кримінальній сфері, зокрема, скасовано повноваження щодо проведення перевірок у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів. Проте, колегія суддів оцінює критично наведені доводи, оскільки вони не можуть вплинути на висновок про відсутність об`єктивно існуючих обставин, які б, незалежно від волі прокурора, позбавляли би його можливості пред`явити позов у межах строків позовної давності.

За приписами частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру (в редакції чинній на момент прийняття спірних наказів), виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Таким чином, прокуратурою систематично здійснюється моніторинг законності розпорядження земельними ділянками і у разі виявлення порушень чинного законодавства направляються позови до суду.

Тобто, прокурор не був позбавлений можливості, з використанням повноважень, передбачених Законом України Про прокуратуру, як чинним до 14.10.2014 так і після, своєчасно отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень (у даному випадку - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області) необхідну для подання позову інформацію.

При цьому, як правомірно враховано судом першої інстанції, будь-яких доказів ухилення Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від надання інформації, необхідної для подання позову прокурором, матеріали справи не містять. У відповідь на запит прокуратури, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області в короткий термін надало витребувані документи. Водночас, прокурором не доведено належними у справі доказами, чому саме із відповідним запитом до органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокуратура звернулася лише у 2018 року і які об`єктивні обставини перешкоджали направити органу прокуратури відповідний запит раніше та раніше звернутися до суду з відповідними позовними вимогами. Отже, починаючи з червня 2014 року прокурор не був позбавлений права та можливості звернутися з відповідним позовом в межах строку позовної давності, що прокурором зроблено не було.

Відтак, дослідивши причини пропуску строку позовної давності, колегія суддів приходить до висновку, що прокурором не наведено достатніх аргументів на підтвердження поважності причин пропуску вказаного строку. За таких обставин судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позову з підстав, встановлених частиною 4 статті 267 ЦК України.

Доводи прокурора стосовно того, що судом першої інстанції не було належним чином вирішено клопотання про визнання причин пропуску строку звернення до суду та не надано правової оцінки наведеним прокурором обставинам спростовуються мотивувальною частиною оскаржуваного рішення.

З огляду на наведене колегія суддів приходить до висновку, що доводи скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

В апеляційній скарзі прокурор також просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 06.10.2021 у даній справі. Крім того, вимоги про скасування додаткового рішення від 06.10.2021 у справі 922/2088/21 в частині, в якій у задоволенні заяви про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу було відмовлено, є предметом апеляційної скарги Хухрянського О.О. та ФГ "Олександр-Х".

Розглянувши апеляційні скарги прокурора, Хухрянського О.О. та Фермерського господарства "Олександр-Х", колегією суддів встановлено наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 27.09.2021 представник Хухрянського О.О. та Фермерського господарства "Олександр-Х" адвокат Новицький В.В. звернувся до Господарського суду Харківської області із заявою, в якій просив суд стягнути з Коломацької селищної ради Богодухівського району на користь Фермерського господарства "Олександр-Х" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 45000,00 грн, з яких 35000,00 грн представництво інтересів в суді першої інстанції та 10 000,00 грн як гонорар за позитивний результат розгляду у суді першої інстанції; стягнути з Коломацької селищної ради Богодухівського району на користь Хухрянського О.О. 10 000,00 грн за надання адвокатських послуг у справі № 922/2088/21 на підставі пункту 4.1. договору № 21/21 від 10.06.2021 року.

За результатом розгляду заяви, Господарським судом Харківської області 06.10.221 прийнято додаткове рішення, яким заяву про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з Коломацької селищної ради Богодухівського району на користь Фермерського господарства "Олександр-Х" судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9 000,00 грн. В іншій частині в задоволенні заяви про розподіл судових витрат у справі відмовлено.

Прийнявши до уваги заперечення позивача щодо витрат на професійну правничу допомогу, врахувавши складність справи, строк її розгляду, загальний обсяг підтверджених доказами наданих послуг з правничої допомоги, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат, їхньої дійсності та необхідності, критерію розумності їхнього розміру, враховуючи обставини справи №22/2088/21, суд першої інстанції дійшов висновку, що достатніми, об`єктивними і співмірними зі складністю справи є витрати, сплачені третім відповідачем на професійну правничу допомогу в розмірі 9 000,00 грн, які вираховано судом наступним чином: формування правової позиції із захисту прав та інтересів з докладним формуванням судової практики - 16 годин робочого часу (вартість години - 500,00 грн, а всього 8000,00 грн; участь у підготовчому та судових засіданнях (вартість години - 1000,00 грн) на суму 1 000,00 грн.

Вказане додаткове рішення є предметом апеляційного перегляду.

З приводу доводів апеляційних скарг сторін на додаткове рішення суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями статті 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За змістом пунктів 6 та 9 частини першої цієї статті представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає, зокрема, в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в господарському судочинстві; інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Статтею 19 Закону передбачено, що видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних осіб; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів юридичних осіб у судах під час здійснення господарського судочинства.

Виходячи з аналізу положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Виходячи із системного аналізу положень частини восьмої статті 129, частини третьої статті 126 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Також, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, другим та третім відповідачами до суду першої інстанції було надано копію ордеру на надання правничої допомоги Фермерському господарству "Олександр-Х" серія ВІ "№ 1035375 від 24.06.2021, копію ордеру на надання правничої допомоги Хухрянському Олександру Олександровичу серія ВІ "№ 1035376 від 24.06.2021, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №1366 від 25.01.2013 року, копію Договору № 21/21 про надання правничої допомоги від 10.06.2021, укладеного між Фермерським господарством "Олександр-Х", ОСОБА_1 та адвокатом Новицьким В.В., копію акту наданих послуг від 24.06.2021 р. до Договору № 21/21 про надання правничої допомоги від 10.06.2021р. (т. 1 а.с.151-156).

Згідно з п. 1.1. Договору № 21/21 про надання правничої допомоги від 10.06.2021, виконавець- адвокат Новицький В.В., зобов`язується надати замовникам послуг, бути представником з усіма необхідними повноваженнями без обмежень прав. Вчиняти від імені замовників всі значущі юридичні дії, а саме: представляти інтереси замовника як фізичної особи та як юридичної особи землекористувача у справі № 922/2088/21..., а замовники зобов`язуються прийняти та оплатити надані послуги.

Відповідно до п. 4.1 договору, вартість послуг щодо представництва інтересів та надання правової допомоги за договором складає 45000,00 грн. без ПДВ. Відповідно до п. 4.2 договору оплата за послуги здійснюється у безготівковій формі на умовах безповоротної оплати 45 000,00 грн. За бажанням замовника за наслідками результативного представництва його інтересів може застосовуватись преміювання виконавця понад суму, визначену у п. 4.1. договору яка складає 10000,00 грн.

З підписаного сторонами Акту наданих послуг від 24.06.2021 слідує, що виконавець (адвокат Новицький В.В.) та сторони (ФГ "Олександр-Х", Хухрянський Олександр Олександрович) склали цей акт про те, що послуги передбачені Договором № 21/21 від 10.06.2021 виконані та прийняті:

- зустріч, обговорення та перевірка фактичних даних щодо обставин за справою № 922/2088/21, з`ясування підстав, мети звернення та узгодження правової позиції, аналіз предмета та підстав звернення до суду, роз`яснення з правових питань - 16 годин робочого часу (вартість години - 500,00 грн) на суму 8000,00 грн;

- формування правової позиції із захисту прав та інтересів з докладним формуванням судової практики та правової позиції відповідача у справі по суті виниклого спору, підготовка проекту заяви по суті /(відзив) - 54 годин робочого часу (вартість години - 500,00 грн) на суму 27 000,00 грн;

- узгодження сторонами варіанту заяви по суті справи, долучення доказів, засвідчення копій документів, підписання та направлення поштою сторонам процесу та Господарському суду Харківської області заяв по суті - 10 годин робочого часу (вартість години - 500,00 грн) на суму 5000,00 грн;

- участь у підготовчому та судових засіданнях до винесення судового рішення з складання процесуальних документів з розрахунку вартості робіт (вартість години - 1000,00 грн).

Таким чином, підписавши вказаний акт, сторони тим самим підтвердили обсяг наданих адвокатом та прийнятих клієнтом послуг з правової допомоги, а також узгодили, що винагорода виконавця становить 45 000,00 грн (а.с. 156 т. 1).

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги в разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачена (див. пункти 138, 139 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Наявними в матеріалах справи платіжним дорученням № 4 від 25.06.2021 на суму 35000,00 грн та квитанцією №2 від 20.06.2021 підтверджується прийняття від Хухрянського О.О. 10 000,00 грн; відповідно до квитанції №3 від 22.09.2021, прийнято від ФГ "Олександр-Х" 10 000,00 грн за позитивний результат розгляду справи.

Таким чином, 2 та 3 відповідачами документально підтверджено, що ним було сплачено 55 000,00 грн за надання правової допомоги у справі № 922/2088/21 (а.с. 64-66 т. 1).

Відповідно до частини п`ятої статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (див. пункти 38, 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", пункти 79 і 112 відповідно).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Основними критеріями визначення та розподілу судових витрат є їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Схожі правові висновки викладені в пунктах 33, 34 та 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем- Коломацькою селищною радою до суду першої інстанції були надані заперечення проти розміру витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до яких позивач, не наводячи власного розрахунку витрат на правову допомогу, в той час вважав, що розмір визначених відповідачами витрат на правову допомогу у справі №922/2088/21 на суму 55 000,00 грн є явно необґрунтованим та неспівмірним зі складністю виконаних адвокатом робіт та складністю справи.

Задовольняючи частково заяву Хухрянського О.О. та Фермерського господарства "Олександр-Х" про стягнення витрат на правову допомогу, судом першої інстанції було враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, суд зазначив, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Судом першої інстанції було правомірно враховано приписи частини 5 статті 129 ГПК України, якими визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

А саме, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Приймаючи доводи, викладені позивачем у запереченнях на заяву про відшкодування витрат на правову допомогу, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тощо, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат і стягнення з позивача на користь третього відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 9000,00 грн. Зокрема, суд виходив із наступного розрахунку обґрунтованості та доведеності послуг, наданих адвокатом: формування правової позиції із захисту прав та інтересів з докладним формуванням судової практики - 16 годин робочого часу (вартість години - 500,00 грн) на суму 8000,00 грн; участь у підготовчому та судових засіданнях (вартість години - 1000,00 грн) на суму 1000,00 грн.

Також суд вважав, що у задоволенні вимог позивача про стягнення 46000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу має бути відмовлено.

Зокрема, приймаючи рішення про відмову у задоволенні заяви в цій частині, місцевий господарський суд дійшов висновку, що представнику відповідачів, який має статус адвоката та передбачає відповідну фахову підготовку, професійні знання, практичний досвід участі у судових засіданнях, об`єктивно вимагалось менше часу на опрацювання матеріалів справи, аналізу чинного законодавства з урахуванням предмета спору та предмета доказування, підготовку до судових засідань та заяв по суті справи. Крім того, суд обґрунтовано врахував, що вартість послуги за засвідчення копій, підписання та направлення документів є завищеною та не є висококваліфікованим трудом; витрати відповідачів у розмірі 10 000,00 грн преміювання виконавця за наслідками результативного представництва його інтересів у договорі унормована як така, що може бути сплачена за бажанням замовника, а тому не може бути покладена на позивача у справі, як надмірний тягар.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає, що у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18 ).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як вбачається зі змісту додаткового рішення, при визначенні сум відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд першої інстанції виходив з критеріїв реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру виходячи з конкретних обставин справи та доведеності того, що такі витрати були фактичними, а їхній розмір відповідає цим критеріям, що узгоджується з правовою позицією Європейського суду з прав людини.

Колегія суддів вважає такі висновки обґрунтованими, оскільки вважає, що спір у даній справі для кваліфікованого юриста не є спором значної складності і у спорах такого характеру судова практика є сталою. Крім того, колегія суддів враховує, що великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачали. До того ж, суд апеляційної інстанції враховує результати розгляду справи судом першої інстанції по суті, зокрема, те, що під час розгляду даної справи позовні вимоги прокурора судом було визнано обґрунтованими, але ж у їх задоволенні відмовлено з підстав позовної давності. Водночас, оскільки у задоволенні позовних вимог прокурора відмовлено, колегія суддів вважає про наявність підстав для часткового задоволення заяви другого та третього відповідачів про стягнення витрат на правову допомогу.

Отже, виходячи з наданих процесуальним законом повноважень, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, реалізуючи свої дискреційні повноваження, дійшов правомірного висновку щодо зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, висновки суду першої інстанції відповідають тривалій та послідовній практиці Верховного Суду у застосуванні статей 126, 129 ГПК України та не спростовуються доводами, викладеними скаржниками в апеляційних скаргах, а тому підстав для задоволення апеляційних скарги Хухрянського О.О., Фермерського господарства "Олександр-Х" та заступника керівника Харківської обласної прокуратури колегія суддів не вбачає.

З огляду на те, що апеляційна скарга заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 21.09.2021 у справі №922/2088/21 залишається без задоволення, відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за її подання покладається судом на скаржника.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.269,275,277,281-283 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 21.09.2021 у справі №922/2088/21 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 21.09.2021 у справі №922/2088/21 залишити без змін.

Апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури, Фізичної особи Хухрянського Олександра Олександровича та Фермерського господарства "Олександр-Х" на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 06.10.2021 у справі №922/2088/21 залишити без задоволення.

Додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 06.10.2021 у справі №922/2088/21 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття; порядок і строки оскарження постанови передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 03.04.2023

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Л.М. Здоровко

Суддя О.В. Плахов