Постанова

від 26.01.2023 по справі 363/3878/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №363/3878/20 Головуючий у І інстанції - Чірков Г.Є.

апеляційне провадження №22-ц/824/2294/2023 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого Гуля В.В.,

суддів Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.,

за участю секретаря Линок В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 31 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Старшого державного виконавця Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Картошкіної Марини Михайлівни, Начальника Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Попка Володимири Вікторовича, Акціонерного товариства Комерційного банку «Приват Банк», Державного підприємства «СЕТАМ», ОСОБА_3 , треті особи - Приватний нотаріус Вишгородського району Київської нотаріального округу Голуб Людмила Андріївна, Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, визнання недійсними електронних торгів, акту про реалізацію предмету іпотеки, свідоцтва про право власності на майно, витребування майна з чужого незаконного володіння та зобов`язання вчинити певні дії,-

встановив:

Позивачка звернулася до суду з вказаним позовом, в якому, остаточно уточнивши позовні вимоги, просила:

-визнати недійсним і таким, що не підлягає виконанню з моменту вчинення, виконавчий напис №2057 від 27 листопада 2018 року вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М.;

-визнати недійсними електронні торги проведені 29 травня 2020 року Державним підприємством «СЕТАМ» Міністерства юстиції України, протокол проведення електронних торгів №482504 від 29 травня 2020 року в частині продажу лоту за реєстраційним номером 419866, а саме садового будинку з надвірними будівлями площею 236,3 кв.м., та земельної ділянки площею 0,0509 га, кадастровий номер 3221888800:37:171:0007, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , переможцем яких є ОСОБА_3 ;

-визнати недійсним акт старшого державного виконавця Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Картошкіної М.М. від 11 червня 2020 року про реалізацію предмета іпотеки;

-визнати недійсним свідоцтво №799 від 08 липня 2020 року видане приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Голуб Л.А., про посвідчення права власності ОСОБА_3 на садовий будинок загальною площею 46,6 кв.м зазначеного літерою «А», з надвірними будівлями: вбиральня - літера «Б», душ - літера «В», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

-визнати недійсним свідоцтво №803 від 08 липня 2020 року, видане приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Голуб Л.А., про посвідчення права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0509 га, кадастровий номер 3221888800:37:171:0007, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ;

-витребувати з чужого незаконного володіння у приватну власність ОСОБА_1 вказані садовий будинок та земельну ділянку;

-зобов`язати АТ КБ «Приватбанк» здійснити реєстрацію Додаткової угоди №1 від 23 червня 2016 року до договору іпотеки №KIY0GK00830013 від 08 серпня 2006 року (реєстрацію Договору від 30 червня 2016 року про внесення змін до Договору іпотеки №KIY0GK00830013 від 08 серпня 2006 року) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та подати зазначені договори уповноваженому державному виконавцю як мирову угоду між ОСОБА_1 і АТ КБ «Приватбанк» в процесі виконання рішення Вишгородського районного суду Київської області (виконавчий лист №363/1790/15-ц від 12 серпня 2016 року) для передачі на затвердження до Вишгородського районного суду Київської області в порядку статті 434 ЦПК України.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначала, що після ухвалення Вишгородським районним судом Київської області 18 квітня 2016 року рішення про стягнення з неї на користь ПАТ КБ «Приват Банку» суми заборгованості за кредитним договором №KIY0GK00830013 від 08 серпня 2006 року в розмірі 85 708,7 доларів США, що за курсом НБУ від 08 квітня 2015 року становить 2 014 154, 45 грн., а також судових витрат в розмірі 3 654 грн. а всього 2 017 808, 45 грн., з метою реструктуризації вказаної заборгованості між нею та банком укладено Додаткову угоду №1 від 23 червні 2016 року до договору іпотеки №КІY0GК00830013 від 08 серпня 2006 року та договір №1 від 30 червня 2016 року про внесення змін до договору іпотеки №КІY0GК00830013 від 08 серпня 2006 року. За результатами укладання вказаних угод пункт 2 договору іпотеки викладено в новій редакції, згідно якого іпотекою забезпечується виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором №КІY0GК00830013 від 08 серпня 2006 року з повернення кредиту, наданого у вигляді непоновлюваної кредитної лінії, в сумі 717 442,72 грн.

Однак, ПАТ КБ «Приватбанк» після реструктуризації вказаної заборгованості до державного виконавця із заявою про відмову від примусового виконання рішення від 18 квітня 2016 року та укладення з ОСОБА_1 мирової угоди в процесі виконання рішення суду у справі №363/1790/15-ц не звернувся, коли остаточне оформлення реструктуризації (оформлення зменшення та часткового списання) встановленого судом (рішенням суду) боргу мало бути проведено виключно через відповідне рішення суду в порядку статті 434 ЦПК України.

У той же час банк звернувся до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М., яким 27 листопада 2018 року вчинено виконавчий напис №2057 про звернення стягнення на предмет іпотеки - садовий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0509 га, кадастровий номер 3221888800:37:171:0007, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 на користь стягувача АТ КБ «Приватбанк».

Вказаний виконавчий напис вважає таким, що не підлягає виконанню, зі змісту якого вбачається, що документом, за якими стягнення заборгованості проведено у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, є договір іпотеки №КІY0GК00830013 від 08 серпня 2006 року, коли її заборгованість виникла не виключно з нього, а з системно пов`язаних між собою трьох договорів, а саме Договору «Про реструктуризацію кредиту за кредитним договором №КІY0GК00830013 від 08 серпня 2006 року, укладеного в формі додаткової угоди №1 від 23 червня 2016 року до договору іпотеки №КІY0GК00830013 від 08 серпня 2006 року, договору №1 від 30 червня 2016 року про внесення змін до договору іпотеки №КІY0GК00830013 від 08 серпня 2006 року та самого договору іпотеки №КІY0GК00830013 від 08 серпня 2006 року зі змінами та доповненнями, яким встановлено виключно її зобов`язання перед банком, а зобов`язання банку перед боржником вважаються (презюмуються) належним чином виконаними ще в 2006 році шляхом надання кредиту.

Проте нові зобов`язання банку щодо здійснення реструктуризації її заборгованості за кредитним договором №КІY0GК00830013 від 08 серпня 2006 року, від яких її зобов`язання погашати позику є похідними, містяться виключно у додатковій угоді №1 від 23 червня 2016 року до договору іпотеки №КІY0GК00830013 від 08 серпня 2006 року та в договорі №1 від 30 червня 2016 року про внесення змін до договору іпотеки №КІY0GК00830013 від 08 серпня 2006 року, які нотаріус для встановлення безспірності заборгованості не застосовувала і до уваги не брала, а тому її висновок про це є хибним та незаконним. Також посилалася на те, що банк реєстрацію Додаткової угоди №1 від 23 червня 2016 року до договору іпотеки №KIY0GK00830013 від 08 серпня 2006 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не здійснив, а тому вона на момент вчинення оспорюваного виконавчого напису не вступила в дію.

Крім того, посилалася на те, що придбаний нею садовий будинок мав загальну площу 46,6 кв.м., який згодом був добудований та реконструйований, в результаті чого його загальна площа зросла до 236,3 кв.м, однак вона не встигла зареєструвати своє права власності на зазначене майно в передбаченому законом порядку. У той же час державний виконавець, в порушення вимог ч. 10 ст. 440 ЦПК України, з поданням до суду для вирішення питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку під час виконання виконавчого напису, не звертався і виставив на продаж будинок загальною площею не 236,3 кв.м, а 46,6 кв.м, що підтверджується виданим приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Голуб Л.А. свідоцтвом №799 від 08 липня 2020 року.

Також посилалася на те, що в акті державного виконавця від 11 червня 2020 року про реалізацію предмета іпотеки садовий будинок і земельна ділянка вказані як один об`єкт продажу, проданий за ціною 868400 гривень, а в спірних свідоцтвах зазначено майно самочинно розділено нотаріусом на два окремі об`єкти продажу, на кожний з яких видано окреме свідоцтво.

Крім того в позовній заяві, посилалася на те, що кредитний договір №KIY0GK00830013 від 08 серпня 2006 року укладено в іноземній валюті, а предмет іпотеки підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки використовується (використовувався) нею як постійне місце проживання.

Просила позов задовольнити з викладених у ньому підстав. Зазначала, що АТ КБ «Приватбанк» в порушення вимог ст. 434 ЦПК України після укладання з позивачкою угоди про реструктуризацію заборгованості не звернувся до державного виконавця із заявою про укладання мирової угоди або заявою про відмову стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення. Також зазначила, що державний виконавець під час вчинення виконавчих дій спрямованих на реалізацію предмету іпотеки, всупереч вимог ч. 10 ст. 440 ЦПК України до суду з поданням для вирішення питання про звернення стягнення на нерухоме майно позивачки, право власності на частину якого не зареєстровано в установленому законом порядку не звернувся, що вплинуло на правильність визначення вартості предмету іпотеки. Вимоги в частині застосування до виниклих правовідносин Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» в суді не підтримав.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області а від 31 серпня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

В обгрунтування апеляційної скарги вказує, що між нею та відповідачем було укладено додаткові угоди з метою реструктуризації вказаної заборгованості а не у зв`язку з проведенням Банком реструктуризації кредиту. Вказує, що банком відповідно до додаткової угоди кошти у вигляді кредитної лінії їй фактично не надавались, а отже практично реструктуризації проведено не було.

Вказує на не відповідність висновків суду ст.88 Закону України «про нотаріат» відповідно до приписів якої нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Зазначає, що на момент вчинення нотаріального напису у неї була повністю відсутня будь-яка заборгованість за Договором іпотеки від 08 серпня 2006 року, оскільки фактично не одержувала обумовленої договором кредитної лінії у вигляді непоновлюваної кредитної лінії в сумі 717 442,72 грн.

Наголошує, що частина її будинку,який поза її волею незаконно продано на підставі виконавчого напису нотаріуса, відноситься до категорії нерухомого майна, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, що суперечить п.10 ст.440 ЦПК України.

Посилається на порушення процедури проведення електронних торгів, відсутність безпірності заборгованості та порушення в діях нотаріуса да державного виконавця.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції прийшов до висновку про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд враховуючи наступне.

Матеріалами справи встановлено, що 08 серпня 2006 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приват Банк» укладено кредитний договір №KIY0GК00830013, за яким відповідачка отримала кредит в розмірі 30 000 доларів США, з кінцевим терміном повернення до 09 серпня 2021 року.

У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 08 серпня 2006 року сторони уклали договір іпотеки, згідно п. 7 якого іпотекодавець надав в іпотеку банку нерухоме майно а саме: садовий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0509 га кадастровий номер 3221888800371710007, розташовану в садовому товаристві «Лотос» садівницького масиву «Рассвет» на території Хотянівської сільської ради Вишгородського району Київської області, з цільовим призначенням для ведення садівництва. Відповідно до відомостей, що містяться у технічному паспорті, що є невід`ємною частиною правовстановлюючого документа садовий будинок цегляний, збудований в 1990 році, загальною площею 46.6 кв.м, 15 % зносу, до нього прилягають надвірні будівлі: убиральня «Б», душ «В», огорожа «№1-3», колонка «І».

Як передбачено п. 10 договору іпотеки, іпотека за цим договором поширюється і на частину об`єкта предмету іпотеки, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмету іпотеки після укладення цього іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

На строк дії цього договору предмет іпотеки залишається у володінні та користуванні іпотекодавця (п. 11 договору іпотеки).

Відповідно до пп. 18.8.1 п. 18.8 договору іпотеки іпотекодержатель має право з метою задоволення своїх вимог звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов`язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані.

Пунктом 18.10 договору іпотеки передбачено, що у разі звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з п.18.8 цього договору іпотекодержатель має право задовольнити за рахунок предмету іпотеки свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, винагороди та інші платежі, відшкодування збитків, неустойки, витрати на утримання предмету іпотеки, а також на здійснення забезпечених іпотекою вимог.

Як передбачено п. 20.4, п. 20.5 договору іпотеки іпотекодавець зобов`язується забезпечити схоронність предмету іпотеки, знаходження його в обсязі згідно з пп. 7, 8 цього договору, та стані згідно з п. 12 цього договору, запобігати пошкодженню предмета іпотеки, його знищенню, втраті або псуванню, або зменшенню вартості понад норми його звичайної амортизації; утримувати та експлуатувати його відповідно до цільового призначення, а також протипожежних, технічних і санітарних норм. Проводити, у разі необхідності, поточний ремонт, відновлення незначних пошкоджень, інші заходи для належного збереження предмету іпотеки; не здійснювати реконструкцію, перебудову, перепланування майна без відповідного письмового дозволу іпотекодержателя.

Відповідно до п.п. 24-27 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених п.п. 18.8.1. 18.8.2, 18.9 цього договору, відповідно до розділу V Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що містяться в цьому договорі. В разі продажу предмету іпотеки на публічних торгах іпотекодержатель відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» здійснює реалізацію предмету іпотеки у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України №1448 від 22 грудня 1997 року, якщо інше не передбачене законодавством, на день реалізації предмету іпотеки.

При зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку сторони погодились, що початкова ціна предмету іпотеки встановлюється в розмірі 50% від його загальної вартості згідно п. 13 цього договору. Іпотекодержатель має право реалізувати предмет іпотеки за ціною, вище зазначеної в цьому пункті.

Реалізація предмету іпотеки здійснюється відповідно до умов цього договору та чинного законодавства України. Іпотека за цим договором підлягає державній реєстрації в порядку та строки, передбачені чинним законодавством України.

13 січня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до ПАТ КБ «Приватбанк» із заявою про внесення змін до Договору про надання споживчого кредиту №KIY0GK00830013 від 08 серпня 2006 року (реструктуризація/зміна валюти виконання зобов`язання), в якій просила здійснити перерахунок залишку боргу в гривню по курсу НБУ на момент прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» від 22 вересня 2011 року №3795-VI по курсу 8 грн. за 1 долар США, дозволити виплату залишку заборгованості за договором у сумі 416 700,05 грн. та продовжити строк кредитування до 09 серпня 2026 року під обумовлені договором відсотки - 18% річних.

У зв`язку із невиконанням позивачкою договірних зобов`язань по поверненню грошових коштів, в строки та на умовах, визначених в кредитному договорі, рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 18 квітня 2016 року, яке набрало законної сили 01 серпня 2016 року, з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» стягнуто суму заборгованості за кредитним договором №KIY0GK00830013 від 08 серпня 2006 року в розмірі 85 708,7 доларів США, що за курсом НБУ від 08 квітня 2015 року становить 2 014 154,45 грн., а також судові витрати в розмірі 3 654 грн. а всього 2 017 808,45 (два мільйони сімнадцять тисяч вісімсот вісім) грн.

На виконання вказаного рішення суду 12 серпня 2016 року Вишгородським районним судом Київської області видано виконавчий лист №363/1790/15-ц.

23 червня 2016 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 підписано додаткову угоду №1 до договору іпотеки №КІY0GК00830013 від 08 серпня 2006 року, відповідно до п. 1 якої у зв`язку з проведенням банком реструктуризації кредиту, кредитний договір №KIY0GK00830013 від 08 серпня 2006 року, про що сторонами була укладена Додаткова угода № 1 від 23 червня 2021 року, сторони узгодили внести зміну в договір виклавши пункт 2 в наступній редакції: «За цим договором іпотекою забезпечується виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором №KIY0GK00830013 від 08 серпня 2006 року з:

-повернення кредиту, наданого у вигляді непоновлюваної кредитної лінії, в сумі 717 442,72 грн. (сімсот сімнадцять тисяч чотириста сорок дві грн. 72 коп.) на наступні цілі: на споживчі потреби у розмірі 700 136,82 грн. (сімсот тисяч сто тридцять шість грн. 82 коп.), і на оплату страхових платежів у сумі 17 305,90 грн. (сімнадцять тисяч триста п`ять грн. 90 коп.) у строк до 14 червня 2026 року включно.

-сплаті відсотків за користування кредитом у розмірі 18% на рік у період сплати з 08 по 14 число кожного місяця.

-сплати комісії в розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати.

-щомісячного надання грошових коштів (щомісячний платіж) у період сплати сумою не менше 12 759,79 грн. згідно графіку погашення кредиту додатку до додаткової угоди до кредитного договору для погашення заборгованості за кредитним договором, яка включає заборгованість по кредиту та відсоткам.

-сплати відсотків за користування кредитом при порушенні іпотекодавцем зобов`язань по погашенню кредиту у розмірі 36% на рік від суми залишку непогашеної заборгованості за кредитом.

-сплаті пені у випадку несвоєчасного погашення заборгованості по кредиту у розмірі 0,15% від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожен день просрочки, але не менше 1 гривні. При цьому відсотки за користування кредиту на суму простроченої заборгованості додатково до вищезгаданої пені банком не нараховується. Сплата пені здійснюється у гривні. У випадку, якщо кредит видається у іноземній валюті, пеня сплачується у гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати. Виконання зобов`язань зі сплати відсотків, винагороди за надання фінансового інструменту, а також сплати інших винагород, штрафів, пень та інших платежів, відшкодувати збитки, витрати у відповідності порядку та строки, зазначені у кредитному договорі».

Згідно п. 3 вказаної додаткової угоди вона є невід`ємною частиною договору та вступає в дію з моменту нотаріального посвідчення та реєстрації в Державному реєстрі обтяжень нерухомого майна.

30 червня 2016 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено Договір №1 про внесення змін до Договору іпотеки №КІY0GК00830013 від 08 серпня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Голуб Л.А. за реєстровим №8164, згідно п. 1 якого у зв`язку з проведенням банком реструктуризації кредиту, кредитний договір №KIY0GK00830013 від 08 серпня 2006 року, про що сторонами укладена Додаткова угода №1 від 23 червня 2016 року, сторони узгодили внести зміну в Договір, виклавши пункт 2 в редакції Додаткової угоди №1 до договору іпотеки №КІY0GК00830013 від 08 серпня 2006 року.

Вказаний договір про внесення змін є невід`ємною частиною договору іпотеки, набирає чинності з дати його нотаріального посвідчення та припиняє свою дію з дня припиненням дії договору іпотеки (п. 3 та п. 4 договору).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №116142142 від 05 березня 2018 року, після підписання додаткової угоди 30 червня 2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідну відмітку про перенесення запису на земельну ділянку та будинок, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 .

Постановою старшого державного виконавця Вишгородського районного відділу державне виконавчої служби Хмелевої М.В. від 04 жовтня 2016 року відкрито виконавче провадження №5255248 з примусового виконання виконавчого листа №363/1790/15-ц виданого 12 серпня 2016 року Вишгородським районним судом Київської області на підставі рішення суду від 18 квітня 2016 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» суми заборгованості за кредитним договором №KIY0GK00830013 від 08 серпня 2006 року в загальному розмірі 2 017 808,45 грн., копію якої направлено позивачці 04 жовтня 2016 року.

13 вересня 2018 року постановою державного виконавця Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Картошкіною М.М. виконавче провадження №5255248 з примусового виконання виконавчого листа №363/1790/15-ц приєднано до зведеного виконавчого провадження №50883338 яке вів Вишгородський РВДВС ГтУЮ у Київській область, копію якої направлено позивачці 13 вересня 2018 року.

27 листопада 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. вчинено виконавчий напис №2057 про звернення стягнення на предмет іпотеки - садовий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0509 га, кадастровий номер 3221888800:37:171:0007, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 . Зазначене майно на підставі договору іпотеки №KIY0GK00830013 посвідченого 08 серпня 2006 року приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Голуб Л.В. за реєстровим №8164 передане в іпотеку Акціонерному товариству Комерційний банк «Приватбанк». За рахунок коштів отриманих від реалізації нерухомого майна запропоновано задовольнити вимоги Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» у розмірі: заборгованість за кредитом - 672 071,63 грн.; заборгованість за відсотками - 233 119,06 грн. пеня - 104 047,21 грн., що всього становить 1 009 237,90 грн. Витрати пов`язані з вчиненням виконавчого напису становлять 3 500 грн. Всього з урахуванням витрат пов`язаних з вчиненням виконавчого напису розмір заборгованості становить 1 012 737,90 грн. Строк за який проводиться стягнення - одинадцять років одинадцять місяців шістнадцять днів, з 08 серпня 2006 року по 24 липня 2018 року.

Постановою заступника начальника Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Матвієнка М.М. від 10 вересня 2019 року відкрито виконавче провадження №60009753 з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса №2057 від 27 листопада 2018 року, копія якої 13 вересня 2019 року направлена на адресу позивачки.

24 квітня 2020 року постановою старшого державного виконавця Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Картошкіної М.М. виконавче провадження №60009753 з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса №2057 від 27 листопада 2018 року приєднано до зведеного виконавчого провадження №50883338 яке вів Вишгородський РВДВС ЦМУ МЮ (м. Київ).

19 грудня 2019 року державним виконавцем в рамках виконавчого провадження №60009753 складено постанову про опис та арешт нерухомого майна боржника, а саме: садового будинку загальною площею 236,3 кв.м., основною площею 128,2 кв.м. з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,0509 га, кадастровий номер 3221888800:37:171:0007, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , копію якої позивачка отримала наручно 25 травня 2020 року.

10 лютого 2020 року державним виконавцем винесено постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання - TOB «АН Константа-Груп».

Відповідно до звіту TOB «АН Константа-Груп» №КG15022020-4 про оцінку майна від 15 лютого 2020 року, суб`єктом оцінки є садовий будинок загальною площею 236,3 кв.м. основною площею 128,2 кв.м. з господарськими будівлями та спорудами що розташований на земельній ділянці площею 0,0509 га кадастровий номер: 3221888800:37:171:0007 за адресою: АДРЕСА_1 , що є приватною власністю ОСОБА_1 . Ринкова вартість об`єкту оцінки (без ПДВ, з врахуванням вартості земельної ділянки) становить 1 085 500 грн. Крім того оцінювачем додаткового зазначено, що згідно технічного паспорту від 03 жовтня 2018 року садовий будинок збудовано самочинно, який підлягає здачі в експлуатацію.

Згідно технічного паспорту на садовий будинок виготовленого 03 жовтня 2018 року встановлено, що його побудовано самочинно під час переобладнання в 2009 році, а також зведено навіс «Г» та сарай «Е».

З матеріалів справи встановлено, що переобладнано (реконструйовано) будинок, який передано в іпотеку в 2006 році, й на земельній ділянці, яку також передано в цю ж іпотеку.

Листом Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) №15367 від 20 лютого 2020 року позивачку повідомлено про результати визначення вартості нерухомого майна.

11 березня 2020 року Вишгородський районний відділ державної виконавчої служби Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) направив Державному підприємству «СЕТАМ» заяву на реалізацію арештованого майна №17278 та просив внести до системи електронних торгів «СЕТАМ» інформацію про арештоване нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 , а саме: садовий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, що знаходиться Київська обл., Вишгородський р-н, с. Хотянівка, садове товариство «Лотос» садівницького масиву «Рассвет» кадастровий номер 3221888800371710007.

Як вбачається з протоколу проведення електронних торів №475299 від 16 квітня 2020 року з реалізації спірного майна (лот №412004), останні не відбулися оскільки від жодного учасника торгів не надійшла цінова пропозиція.

Повторні електронні торги з реалізації спірного майна (лот №419866) відбулися 29 травня 2020 року, переможцем яких став ОСОБА_3 , про що складено протокол про проведення електронних торів №482504 від 29 травня 2020 року.

11 червня 2020 року старшим державним виконавцем Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Картошкіною М.М. складено акт про реалізацію предмету іпотеки, з якого вбачається, що ОСОБА_3 08 червня 2020 року перерахована сума коштів за придбаний предмет іпотеки, включаючи гарантійний внесок 868 400 грн., а прилюдні торги відбулися з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку».

08 липня 2020 року приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Голуб Л.А. відповідно до ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчого напису №2057 від 27 листопада 2018 року, на підставі Акту ВП №60009853 про реалізацію предмету іпотеки від 11 червня 2020 року, затвердженого Вишгородським районним відділом державної виконавчої служби Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та на підставі протоколу про проведення електронних торів №482504 від 29 травня 2020 року, видано свідоцтва №799 та №803 про право власності ОСОБА_3 на садовий будинок площею 46,6 кв.м. зазначеного літерою «А», з надвірними будівлями: вбиральня - літера «Б», душ - літера «В», що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0509 га, кадастровий номер 3221888800:37:171:0007, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку», тут і далі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов`язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Державна реєстрація застави повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання, космічних об`єктів проводиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ст. 4 Закону України «Про іпотеку»).

Як передбачено ст. 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не припускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу).

Статтею 10 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що якщо інше не встановлено законом чи іпотечним договором, іпотекодавець зобов`язаний вживати за власний кошт всі необхідні заходи для належного збереження предмета іпотеки, включаючи своєчасне проведення поточного ремонту, відновлення незначних пошкоджень, раціональну експлуатацію та захист предмета іпотеки від незаконних посягань та вимог інших осіб.

Іпотекодавець повинен своєчасно повідомляти іпотекодержателя про будь-яку загрозу знищення, пошкодження, псування чи погіршення стану предмета іпотеки, а також про будь-які обставини, що можуть негативно вплинути на права іпотекодержателя за іпотечним договором.

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (ст. 12 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі:

-припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору;

-реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону;

-набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;

-визнання іпотечного договору недійсним;

-знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється;

-з інших підстав, передбачених цим Законом.

Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою.

Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Згідно ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону (ст. 41 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до ст. 43 Закону України «Про іпотеку» прилюдні торги проводяться в двомісячний строк з дня одержання організатором прилюдних торгів заявки державного виконавця на їх проведення.

Початкова ціна продажу предмета іпотеки встановлюється рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а якщо вони не досягли згоди, - на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, при цьому початкова ціна продажу майна не може бути нижчою за 90 відсотків його вартості, визначеної шляхом його оцінки.

Організатор прилюдних торгів не пізніше ніж за 15 робочих днів до дня початку прилюдних торгів публікує в місцевих друкованих засобах масової інформації за місцезнаходженням предмета іпотеки, а у разі проведення електронних торгів - також на веб-сайті проведення електронних торгів, повідомлення про проведення таких торгів. У повідомленні зазначається інформація про день, час, місце проведення прилюдних торгів, опис предмета іпотеки, що підлягає продажу, місце, де можна отримати додаткову інформацію про умови проведення прилюдних торгів та іншу необхідну інформацію.

Організатор прилюдних торгів забезпечує будь-якій зацікавленій особі доступ до інформації про умови проведення прилюдних торгів та про предмет іпотеки, що підлягає продажу.

Згідно ч. 1 ст. 44 Закону України «Про іпотеку» у прилюдних торгах мають право брати участь фізичні і юридичні особи, які сплатили гарантійний внесок і можуть відповідно до закону бути покупцями нерухомого майна, що реалізується. Розмір гарантійних внесків не може перевищувати 5 відсотків початкової ціни продажу предмета іпотеки.

Статтею 45 Закону України «Про іпотеку» прилюдні торги проводяться прозоро. Організатор прилюдних торгів забезпечує кожного учасника прилюдних торгів правилами проведення прилюдних торгів до їх початку. Будь-який учасник може бути покупцем предмета іпотеки, якщо він запропонує найвищу ціну. Якщо покупцем є іпотекодержатель, він зобов`язаний сплатити лише різницю між запропонованою ним ціною і розміром невиконаного основного зобов`язання.

Якщо жоден учасник не зареєструвався або у разі якщо предмет іпотеки не був проданий, прилюдні торги визнаються такими, що не відбулися.

За результатами проведення прилюдних торгів і продажу предмета іпотеки складається протокол, який підписується уповноваженим представником організатора прилюдних торгів та покупцем предмета іпотеки.

Як передбачено ст. 47 Закону України «Про іпотеку» організатор прилюдних торгів протягом трьох днів з дня підписання переможцем прилюдних торгів протоколу надсилає відповідний протокол державному виконавцю, приватному виконавцю, а також інші документи, що підтверджують реалізацію предмета іпотеки відповідно до цього Закону. На вимогу державного виконавця, приватного виконавця для перевірки дотримання порядку проведення прилюдних торгів організатор прилюдних торгів зобов`язаний подати державному виконавцю, приватному виконавцю повну та достовірну інформацію і документи, що стосуються організації та проведення торгів.

Протягом п`яти робочих днів з дня надходження коштів від реалізації предмета іпотеки державний виконавець, приватний виконавець складає акт про реалізацію предмета іпотеки.

На підставі акта про реалізацію предмета іпотеки нотаріус видає покупцеві свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів.

Іпотекодержатель, іпотекодавець, боржник та будь-який учасник прилюдних торгів вправі протягом трьох місяців з дня проведення торгів оскаржити їх результати в суді за місцезнаходженням нерухомого майна (ст. 48 Закону України «Про іпотеку»).

При цьому відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною першої статті 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»).

Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року №296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»).

Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172.

Пунктом 1 Переліку передбачено, що для одержання виконавчого напису нотаріуса за нотаріально посвідченими договорами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно (крім випадку, передбаченого пунктом 1-1 цього Переліку), подаються: оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

У пункті 1-1 Переліку зазначено, що для одержання виконавчого напису за іпотечними договорами, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов`язанням до закінчення строку виконання основного зобов`язання, подаються: оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов`язання; засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; довідка фінансової установи про ненадходження платежу.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів.

Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

При цьому стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.

Так, вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»).

У той же час, сам факт звернення кредитора до суду не є підставою для визнання заборгованості спірною, позаяк спірність заборгованості з урахуванням положень чинного законодавства визначається не за суб`єктивним ставленням кредитора чи боржника до неї, а за об`єктивним закріпленням такого виду заборгованості у Переліку.

Таким чином, вирішуючи питання правомірності вчинення виконавчого напису у розумінні статті 88 Закону України «Про нотаріат» слід враховувати, що наявність спору в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за кредитним договором не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника та жодним чином не свідчить про неправомірність вчинення виконавчого напису.

Спір про право, який унеможливлює вчинення виконавчого напису і, як наслідок, зумовлює певну правову реакцію нотаріуса, міг вбачатися нотаріусом винятково із заяви боржника про зупинення виконавчого провадження, поданої відповідно до частини четвертої статті 42 Закону України «Про нотаріат» і обґрунтованої тим, що боржник звернувся до суду із відповідною позовною заявою про оспорювання заборгованості, а також на підставі отриманого від суду повідомлення про надходження його позовної заяви. Але навіть такі обставини свідчили б про існування спору про право, проте не змінювали б правової характеристики цього виду заборгованості як безспірної (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 15 січня 2020 року в справі №2082/14-ц).

Разом з тим, в чому саме полягає оспорення позивачкою розміру її заборгованості перед АТ КБ «Приватбанк» в позові не обґрунтовано. Свого контррозрахунку не надано.

Жодних належних, допустимих та достатніх доказів, на підтвердження того, що на момент вчинення виконавчого напису, позивачка мала іншу заборгованість, ніж ту, про яку йдеться в останньому, суду не представлено.

Доводи апеляційної скарги про те,що банк в порушення умов укладеної додаткової угоди №1 від 23 червня 2016 року до договору іпотеки №КІY0GК00830013 від 08 серпня 2006 року фактично реально не здійснив реструктуризацію її заборгованості перед банком, суд до уваги не приймає, які є безпідставними та спростовуються змістом вказаної додаткової угоди, в якій сторони домовилися про зменшення розміру заборгованості позивачки, продовження строку дії договору та перехід на національну валюту кредитування, що за своєю правовою природою і є реструктуризацією заборгованості. В силу ст. 204 ЦК України щодо правочину діє призумція правомірності правочину.

Укладений сторонами договір є консенсуальним, тобто вважаються укладеними з моменту, як тільки сторони досягли згоди по всіх істотних умовах договору, що знайшло відображення у формі, яка передбачена для даного виду договору, для введення якого в дію не передбачено вчинення жодних додаткових дій.

Не свідчать про існування спору про розмір заборгованості й доводи апеляційної скарги про те, що укладена між сторонами додаткова угода №1 від 23 червня 2016 року до договору іпотеки №КІY0GК00830013 від 08 серпня 2006 року не зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що також свого підтвердження в суді не знайшло.

Цей договір є частиною основного договору. Таким чином цим договором змінено валюту зобов`язання з доларів США на гривню.

Таким чином підстава заявлена позивачем як валюта кредитування, як підстава для застосування мараторію, спростовується зібраними у справі доказами.

При цьому, оскільки позивачка у встановленому законом порядку не спростувала належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення, не надала доказів часткового чи повного погашення заборгованості, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку про законність вчинення приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. виконавчого напису №2057 від 27 листопада 2018 року вчиненого.

Інших підстав для визнання виконавчого напису недійсним позивачем не заявлено, тому підстав визнання його таким, що не підлягає виконанню немає

Також суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що не підлягає задоволенню й вимога прозову про зобов`язання АТ КБ «Приватбанк» здійснити реєстрацію Додаткової угоди №1 від 23 червня 2016 року до договору іпотеки №KIY0GK00830013 від 08 серпня 2006 року (реєстрацію Договору від 30 червня 2016 року про внесення змін до Договору іпотеки №KIY0GK00830013 від 08 серпня 2006 року) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, коли як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №116142142 від 05 березня 2018 року, після підписання додаткової угоди до Державний реєстр речових прав на нерухоме майно 30 червня 2016 року внесено відповідну відмітку про перенесення запису на земельну ділянку та будинок, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 .

Доводи апеляційної скарги про те, що ПАТ КБ «Приватбанк» після реструктуризації вказаної заборгованості протиправно не звернувся до державного виконавця із заявою про відмову від примусового виконання рішення від 18 квітня 2016 року та укладення з ОСОБА_1 мирової угоди в процесі виконання рішення суду у справі №363/1790/15-ц, коли остаточне оформлення реструктуризації боргу мало бути проведено виключно через відповідне рішення суду в порядку статті 434 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє враховуючи наступне.

Так, згідно ч. 1 та ч. 3 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Як передбачено ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №643/17966/14-ц зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Відтак вчинений між позивачкою та АТ КБ «Приват Банк» правочин (додаткова угода №1 від 23 червня 2016 року до договору іпотеки №КІY0GК00830013 від 08 серпня 2006 року) є правомірним, коли жодних доказів на спростування презумпція його правомірності суду не надано, а тому всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Згідно вимог ч. 1 ст. 434 ЦПК України мирова угода, укладена між сторонами, або заява про відмову стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному або приватному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її для затвердження до суду, який видав виконавчий документ.

Разом з тим, жодних належних допустимих та достатніх доказів, на підтвердження того, що між позивачкою та АТ КБ «Приватбанк» в процесі виконання рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 квітня 2016 року про стягнення з неї на користь банку суми заборгованості за кредитним договором №KIY0GK00830013 від 08 серпня 2006 року в розмірі 2 017 808, 45 грн. укладено мирову угоду в розумінні вимог ст. 434 ЦПК України, яка б могла бути затверджена судом, суду не представлено.

Як вбачається з матеріалів справи, така угода між сторонами не укладалася, державному виконавцю не подавалася та для затвердження судом не передавалася, коли сторони є вільними в укладанні договорів та визначенні їх умов.

Відтак доводи апеляційної скарги про те, що укладена додаткова угода №1 від 23 червня 2016 року до договору іпотеки №КІY0GК00830013 від 08 серпня 2006 року є мировою угодою між позивачкою та АТ КБ «Приватбанк» в процесі виконання рішення суду апеляційний суд відхиляє.

При цьому чинне законодавство України не зобов`язує сторони кредитних правовідносин діяти виключно в спосіб передбачений ст. 434 ЦПК України і не містить заборони укладати договору про реструктуризацію заборгованості, а відтак укладена сторонами угода і її виконання вимогам Закону не суперечить.

Що стосується доводів апеляційної скарги стосовно вимоги в частині застосування до виниклих правовідносин Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», апеляційний звертає увагу на наступне.

Так, 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року, відповідно до п. 1 ст. 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Дія цього Закону не поширюється на осіб, які є суб`єктами Закону України «Про запобігання корупції» (ст. 6 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»).

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов`язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, а також інші особи, які не є службовими особами та які виконують роботу або надають послуги відповідно до договору з підприємством, установою, організацією, - у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 є засновником та керівником юридичної особи: ПП «ФАВЕ-РОЛЬ» (ЄДРПОУ 37496778), місцезнаходження якої знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , відтак, на позивачку не розповсюджується дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», яка є суб`єктом Закону України «Про запобігання корупції».

Крім того, позивачкою в суді не доведено, що будинок, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , використовується нею як місце постійного проживання та є її єдиним житлом.

До того ж додатковою угодою внесено зміни до іпотечного договору і кредит переведено в національну валюту України - гривню, а відтак кредит позивачки не є валютним.

Що стосується доводів сторони позивачки про порушення державним виконавцем процедури проведення звернення стягнення на спірне іпотечне майно, що в свою чергу є підставою для визнання недійсними електронних торгів з його реалізації та пов`язаних з цим документів, то апеляційний суд зазначає наступне.

Так, як вбачається з дублікату договору купівлі-продажу від 08 серпня 2006 року, ОСОБА_1 придбано садовий будинок з надвірні будівлями, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Відповідно до відомостей, що містяться у технічному паспорті, що є невід`ємною частиною правовстановлюючого документа - цей садовий будинок цегляний, збудований в 1990 році, загальною площею 46,6 кв.м, 15 % зносу, до якого прилягають надвірні будівлі: убиральня «Б»; душ «В», огорожа «1-2», колонка «І».

У той же час, як вбачається з технічного паспорту на садовий (дачний) будинок виготовленого КП «Вишгородське бюро технічної інвентаризації» станом на 03 жовтня 2018 року шляхом переобладнання самочинно збудована загальна площа вказаного будинку становить 236,3 кв.м., основна площа - 128,2 кв.м. Крім того позивачкою самочинно збудовані й надвірні будівлі, зокрема навіс «Г» та сарай «Е».

Обставини збільшення площі спірного садового будинку з 46,6 кв.м до 236,3 кв.м. встановлені також в постановах державного виконавця про опис та арешт майна боржника від 19 грудня 2019 року та про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання від 10 лютого 2020 року, а також враховані TOB «АН Константа-Груп» при складанні звіту №КG15022020-4 про оцінку майна від 15 лютого 2020 року, яким спірні будинок загальною площею 236,3 кв.м. та земельну ділянку оцінено ринковою вартістю в розмірі 1 085 500 грн.

Як передбачено вимогами ч. 10 ст. 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Разом з тим, відповідно до ст. 5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов:

нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація;

нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення;

нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Предметом іпотеки також може бути об`єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору.

Частина об`єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об`єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором.

У разі якщо іпотекодавцем предмет іпотеки було реконструйовано або щодо нього було проведено самочинне будівництво (у тому числі, але не виключно, споруджено нові будівлі, споруди тощо на земельній ділянці, що належить іпотекодавцю на праві власності чи перебуває в його користуванні), всі реконструйовані, новостворені об`єкти нерухомості вважаються предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору.

Згідно ст. 16 Закону України «Про іпотеку» передача в іпотеку об`єктів незавершеного будівництва здійснюється шляхом передачі в іпотеку прав на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт незавершеного будівництва, об`єктів незавершеного будівництва та майнових прав на них.

Обтяження об`єкта незавершеного будівництва іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Після завершення будівництва будівля (споруда), житловий будинок або житлова квартира залишається предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору.

У разі передачі в іпотеку об`єкта незавершеного будівництва забудовником і звернення стягнення на завершену будівлю (споруду) іпотека не поширюється на ту її частину, яка виділена в натурі і була придбана будь-якою особою (покупцем) на підставі цивільно-правового договору шляхом повної сплати її вартості до моменту прийняття рішення про звернення стягнення, якщо інше не встановлено договором з покупцем. Після звернення стягнення до нового власника завершеної будівлі (споруди) або об`єкта незавершеного будівництва переходять визначені договором права і обов`язки забудовника щодо третіх осіб-покупців.

Новоствореним об`єктом нерухомості, який підлягає реєстрації вважається виключно об`єкт, створений без прив`язок до іншого, вже існуючого нерухомого майна, без використання його складових структурних елементів. Тобто, не є новоствореним об`єктом нерухомого майна вже існуючий об`єкт нерухомості зі зміненими зовнішніми та внутрішніми параметрами (правовий висновок Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року в справі №335/640/15-ц).

Судом встановлено, що реалізований на торгах будинок переобладнаний (реконструйований) з того будинку, який є предметом іпотеки, на земельній ділянці, яка є предметом іпотеки і щодо якого існує відповідна державна реєстрація обтяження, а тому самочинне будівництво, на яке посилається позивачка, в силу вимог ст. 5 Закону України «Про іпотеку» вважається також предметом іпотеки, не дивлячись на відсутність прийняття його в експлуатацію і відповідної державної реєстрації реконструйованого будинку.

Відтак апеляційний суд вважає, що звернення стягнення на спірне майно здійснювалося в порядку Закону України «Про іпотеку», коли ч. 10 ст. 440 ЦПК України регулює питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку і власник якого офіційно невідомий, та на яке не розповсюджується Закон України «Про іпотеку».

Відтак, на самочинно реконструйований позивачкою садовий будинок, не можуть розповсюджуватися вимоги ч. 10 ст. 440 ЦПК України, який не є новоствореним окремим нерухомим майном відокремленим від предмету іпотеки, власник якого невідомий і право власності на яке взагалі не зареєстроване.

У той же час, апеляційний суд звертає увагу й на те, що згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Права та обов`язки виконавців передбачені в статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно ч. 1 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Відповідно до ч. 7 ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження» примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Як передбачено ч. 1 та 5 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (ст. 447 ЦПК України).

Статтею 287 КАС України встановлено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Вирішуючи спір про визнання електронних торгів недійсними, необхідно встановити чи мало місце порушення вимог порядку та інших норм законодавства під час проведення електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів (правова позиція Верховного Суду в постанові від 13 березня 2018 року в справі №911/494/17).

Правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених Порядком реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок).

Згідно з Порядком електронні торги - це продаж майна за принципом аукціону засобами системи електронних торгів через Веб-сайт, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну.

Відповідно до пунктів 3, 4 розділу II Порядку виконавець у строк не пізніше п`яти робочих днів після ознайомлення із результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна готує проект заявки на реалізацію арештованого майна, який містить інформацію, передбачену абзацами третім - шістнадцятим пункту 2 цього розділу.

Державний виконавець направляє заявку на реалізацію арештованого майна начальнику відділу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, для підписання та передачі організатору.

Начальник відділу державної виконавчої служби після отримання проекту заявки та документів щодо передачі майна на реалізацію у строк до трьох робочих днів перевіряє ці документи на відповідність вимогам законодавства, наявність відомостей про місце зберігання й демонстрації майна та у разі виявлення порушень визначає їх перелік та встановлює строк для усунення порушень, який становить не більше трьох робочих днів, а у разі, якщо відповідно до законодавства реалізація майна неможлива, документи щодо передачі майна на реалізацію повертаються державному виконавцю, який їх подав, із зазначенням визначених законодавством підстав, що унеможливлюють реалізацію майна.

У разі встановлення відповідності документів вимогам законодавства чи після приведення їх у відповідність до вимог законодавства начальник відділу державної виконавчої служби підписує (за допомогою електронного цифрового підпису або власноруч у випадку, передбаченому пунктом 4 розділу 1 цього Порядку) заявку на реалізацію арештованого майна та надсилає її організатору разом із документами, передбаченими абзацами четвертим - тринадцятим пункту 3 розділу II цього Порядку, в електронному вигляді через особистий кабінет відділу державної виконавчої служби для знесення інформації про проведення електронних торгів у систему.

Перевірка змісту заявки на відповідність вимогам законодавства організатором не здійснюється. За відповідність документів, на підставі яких вноситься інформація до системи, а також за достовірність інформації, зазначеної у заявці, відповідають посадові особи відділу державної виконавчої служби (приватний виконавець).

ДП «СЕТАМ» розміщує інформацію в системі електронних торгів виключно на підставі документів, наданих відповідним органом державної виконавчої служби. Обов`язок організатора торгів перевіряти законність дій державного виконавця щодо передачі майна на реалізацію та достовірність інформації, зазначеної у заявці на реалізацію арештованого майна, у тому числі наявність рішень щодо заборони органу ДВС вчиняти дії по виконанню виконавчого провадження чинним законодавством не передбачений.

Державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення електронних торгів, а самі електронні торги з реалізації рухомого майна організовує і проводить організатор електронних торгів.

Порушення, допущені державним виконавцем при здійсненні підготовчих дій з метою проведення електронних торгів, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» та Порядком підлягають оскарженню в спосіб, передбачений Законом України «Про виконавче провадження».

Дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення електронних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання електронних торгів недійсними (правова позиція Верховного Суду в постанові від 08 липня 2020 року в справі № 201/18443/17).

Разом з тим жодних належних, допустимих та достатніх доказів, на підтвердження того, що стороною позивача оскаржувалися дії чи бездіяльність державного виконавця під час здійснення підготовчих дій з метою проведення електронних торгів з реалізації іпотечного майна в рамках виконавчого провадження, і такі його дії чи бездіяльність в передбаченому процесуальним законом порядку (ст. 447 ЦПК України, ст. 287 КАС України) визнавалися незаконними, тобто такими, що порушують права чи свободи позивачки, суду не представлено.

Відтак, оскільки позивачка не посилається на будь-які порушення організатором торгів норм Порядку, а обґрунтовує свої вимоги діями державного виконавця, які мають самостійний спосіб оскарження, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку про відсутність правових підстав для визнання електронних торгів недійсними.

Таким чином, підстав для визнання недійсними електронних торгів проведених 29 травня 2020 року Державним підприємством «СЕТАМ», та похідних від них протоколу проведення електронних торгів №482504 від 29 травня 2020 року, акту старшого державного виконавця від 11 червня 2020 року про реалізацію предмета іпотеки та свідоцтв №799 та №803 від 08 липня 2020 року виданих приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Голуб Л.А., про посвідчення права власності ОСОБА_3 на спірне майно, судом не встановлено, а тому суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

З цих же підстав не підлягає задоволенню вимога позову про витребувати з чужого незаконного володіння у приватну власність позивачки вказаних садового будинку та земельної ділянки, коли перехід права власності на них відбувся законно в передбачений Законом спосіб.

Що стосується доводів про видачу нотаріусом двох свідоцтв щодо одного об`єкта продажу, то зазначене підставою для визнання їх недійсними бути не може і прав позивачки не порушує, коли як будинок так і земельна ділянка під ним є самостійними об`єктами прав власності та об`єктами державної реєстрації.

Відтак, порушених прав позивачки в цій справі, які б піддягали б захистові судом не встановлено, а тому суд першої інстанції вірно прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову за недоведеністю та необґрунтованістю.

Інші доводи апеляційної скарги на законність і правильність висновків суду не впливають.

Отже, рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 31 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий В.В. Гуль

Судді Ю.О. Матвієнко

Я.С. Мельник