Ухвала

від 05.04.2023 по справі 911/2892/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

УХВАЛА

про закриття апеляційного провадження

"05" квітня 2023 р. Справа№ 911/2892/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Чорногуза М.Г.

секретар судового засідання Мельничук О.С.

за участю представників сторін

від скаржника - Барановська В.В.,

від позивача - Кілічова Т.М.,

від відповідача - не з`явились,

від третьої особи - не з`явились,

розглянувши матеріали апеляційної скарги

ОСОБА_1

особа, яка не брала участі у розгляді справі

на рішення Господарського суду Київської області від 09.03.2021 року (повний текст рішення складено 09.04.2021)

у справі № 911/2892/20 (суддя Конюх О.В.)

За позовом Державного підприємства "Вищедубечанське лісове господарство"

до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Державне агентство лісових ресурсів України

про визнання недійсними розпоряджень, -

ВСТАНОВИВ:

У 2020 році Державне підприємство "Вищедубечанське лісове господарство" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 12.01.2021) до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області про визнання недійсними розпоряджень.

Позов обґрунтовано тим, що Підприємство є постійним користувачем земель лісового призначення, у тому числі земель на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району (за межами населеного пункту) за державним актом на право постійного користування землею від 24.09.1998 серія ІІ-КВ № 003309, однак Вишгородська РДА оспорюваними розпорядженнями розпорядилася лісовими землями, що перебувають у постійному користуванні позивача, та змінила їх цільове призначення із наміром відчужити їх під індивідуальне дачне будівництво без погодження із позивачем як чинним користувачем, без прийняття компетентним органом, яким у даному випадку є Кабінет Міністрів України, рішень про вилучення лісових земельних ділянок без дотримання процедури зміни цільового призначення та всупереч забороні будівництва, тобто всупереч статтям 20, 141, 142, 149 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), що є підставою для визнання таких розпоряджень недійсними у судовому порядку.

Рішенням господарського суду Київської області від 09.03.2021 року позов задоволено повністю.

Рішення суду мотивовано тим, що негаторний позов про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою у справі поданий позивачем на захист існуючого речового права постійного користування, посвідченого ще з радянських часів матеріалами лісоупорядкування та державним актом на право постійного користування землею від 24.09.1998 серії ІІ-КВ № 003309, чинність якого встановлена у судовому порядку.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2021 року рішення господарського суду Київської області від 09.03.2021 скасовано; прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено повністю.

Суд апеляційної інстанції своє рішення мотивував тим, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження права постійного користування земельною ділянкою, за захистом якого звернувся позивач.

Постановою Верховного Суду від 13.01.2022 року касаційну скаргу Державного підприємства "Вищедубечанське лісове господарство", до якої приєдналося Державне агентство лісових ресурсів України, задоволено. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2021 року у справі №911/2892/20 скасовано. Рішення господарського суду Київської області від 09.03.2021 року у справі №911/2892/20 залишено в силі.

Верховний Суд встановив, що надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, апеляційний господарський суд, на відміну від місцевого господарського суду, дійшов помилкового висновку про відсутність у позивач права постійного користування земельною ділянкою, за захистом якого він звернувся до суду.

Не погодившись із прийнятим рішенням, ОСОБА_1 особа, яка не брала участі у розгляді справі, звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 09.03.2021 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню. Зокрема скаржник вважає, що місцевим господарським судом не досліджувалось питання чи перебувають земельній ділянки у приватній власності, чи здійснюється оформлення права власності на них. Як наслідок не залучено до участі у справі третіх осіб, майбутніх власників земельних ділянок у тому числі і скаржника, та порушено його права, прийнятим судовим рішенням. Скаржник вказує, що він мав правомірні очікування щодо оформлення права власності на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області, оскільки він дотримав процедуру, яка передує одержанню правовстановлюючих документів на землю, а саме розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 31.07.2019 року №354 надано дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельних ділянок. На виконання вказаного розпорядження з метою реалізації права власності за замовленням скаржника, уповноваженим суб`єктом (ФОП Мельник О.В.) розроблено відповідну документацію із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області. Відтак, скаржник вважає, що рішенням Господарського суду Київської області від 09.03.2021 року його фактично позбавлено права очікування на земельну ділянку площею 0,1000 га, розташованої на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області з кадастровим номером 3221884000:32:002:0095 для індивідуального дачного будівництва.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.02.2023 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2023 року відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги ОСОБА_1 , особи, яка не брала участі у розгляді справі на рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2021 року, витребувано з Господарського суду Київська області матеріали справи №911/2892/20.

02.03.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів з Господарського суду Київської області надійшли матеріали справи №911/2892/20.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 09.03.2021 року у справі №911/2892/20, зупинено дію рішення Господарського суду Київської області від 09.03.2021 року у справі №911/2892/20 та призначено розгляд справи на 05.04.2023 року.

16.03.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярія) Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив закрити апеляційне провадження.

В судовому засіданні 05.04.2023 року представник скаржника надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суд. Представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив закрити апеляційне провадження або відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у даному судовому засіданні.

Під час дослідження апеляційної скарги ОСОБА_1 , особи, яка не брала участі у справі, колегією суддів встановлено наступне.

Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, в зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.

Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов`язки скаржника, та лише після встановлення таких обставин розглядати апеляційну скаргу по суті.

Отже, предметом розгляду даної справи є визнання недійсними розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 21.01.2020 року № 32 "Про затвердження детального плану території земельної ділянки, що розташована на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області (за межами населеного пункту)" та від 02.07.2020 року № 314 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок державної власності на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області (за межами населеного пункту)".

Відповідно до ч. 1 ст. 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Отже, наведені положення закону визначають коло осіб, які наділено процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення й які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, що участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки такої особи. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 02.09.2008 року у справі № 23/294.

Рішенням господарського суду Київської області від 09.03.2021 року позов задоволено повністю.

Усунуто перешкоди у здійсненні Державним підприємством "Вищедубечанське лісове господарство" (код 00992094) права постійного користування земельною ділянкою площею 56 га, що розташована на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області (за межами населеного пункту) за Державним актом на право постійного користування землею від 24.09.1998 ІІ-КВ № 003309 (квартал 630 та 646), шляхом:

визнання недійсним розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації Київської області (код 23569369) № 32 від 21.01.2020 "Про затвердження детального плану території земельної ділянки, що розташована на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області (за межами населеного пункту)";

визнання недійсним розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації Київської області (код 23569369) № 314 від 02.07.2020 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок державної власності на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області (за межами населеного пункту)".

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд з яким погодився Верховний Суд, встановив, що підставою для задоволення позову було те, що оспорювані розпорядження об`єктивно створюють перешкоди для позивача у реалізації його речового права користування спірною земельною ділянкою для ведення лісового господарства.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що під час прийняття рішення, місцевим господарським судом було досліджено та встановлено зокрема наступне:

«Оприлюднення відомостей Державного земельного кадастру на офіційному веб-сайті Держгеокадастру здійснюється автоматизовано з моменту їх внесення до Державного земельного кадастру.

З відкритих даних Публічної кадастрової карти суд встановив, що вказані земельні ділянки зареєстровані зі цільовим призначенням 07.03 Для індивідуального дачного будівництва на підставі документації, розробленої інженером-землеупорядником Мельником О.В.

Як вбачається з доданих до матеріалів справи Інформацій з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, станом на час розгляду справи будь-чиї речові права на вказаний перелік земельних ділянок не зареєстровані.»

Тобто, судом першої інстанції, з яким погодився Верховний Суд було розглянуто питання щодо прав інших осіб на спірні земельні ділянки та встановлено відсутність будь-яких прав інших осіб на спірні земельні ділянки.

Як зазначено в апеляційній скарзі, скаржник дотримав процедуру, яка передує одержанню правовстановлюючих документів на землю, а саме розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 31.07.2019 року №354 надано дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельних ділянок.

Також, скаржник зазначає, що в подальшому на виконання вказаного розпорядження з метою реалізації права власності за замовленням скаржника, уповноваженим суб`єктом (ФОП Мельник О.В.) розроблено відповідну документацію із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

З даного приводу колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

В той же час, як вже було вище встановлено, станом на час розгляду справи будь-чиї речові права на перелік спірних земельних ділянок зареєстровано не було.

При цьому, зі змісту самої апеляційної скарги вбачається, що скаржником не було оформлено будь-якого права щодо спірної земельної ділянки, а лише вказано, що скаржник мав правомірні очікування щодо такого оформлення.

Отже, у розумінні статті 125 Земельного кодексу України ОСОБА_1 не набув права власності на земельну ділянку, шляхом постійного користування земельної ділянки та державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Однак, скаржником не надано доказів щодо надання клопотання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, а отже відсутні докази, навіть, щодо очікуваного права, як то помилково вважає скаржник.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17.10.2018 року у справі №380/624/16-ц, а саме: «що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак, отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не являється правовстановлюючим актом.»

З наведеного вище вбачається, що всі підстави, які можуть порушувати або обмежувати права скаржника зводяться до припущень скаржника, а зі змісту рішення Господарського суду Київської області від 09.03.2021 року у справі №911/2892/20 залишеним без змін постановою Верховного Суду від 13.01.2022 року не вбачається жодного обмеження, позбавлення, скасування або припинення прав чи інтересів скаржника ( ОСОБА_1 ). Також оскаржуване рішення (ані його мотивувальна, ані резолютивна частини) не містить будь-якого посилання на права, інтереси чи обов`язки скаржника, рішення з цього приводу судом також не приймалося.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішенням Господарського суду Київської області від 09.03.2021 року у справі №911/2892/20 не порушуються права ОСОБА_1 .

Рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі":

"Право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов`язків", пункт 1 статті 6 залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети, але в той час, коли Договірні держави мають можливість відхилення від дотримання вимог Конвенції щодо цього, остаточне рішення з дотримання вимог Конвенції залишається за Судом.

За приписами п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття провадження за апеляційною скарго, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

З огляду на наведене та те, що при прийнятті рішення Господарського суду Київської області від 09.03.2021 року №911/2892/20 місцевим господарським судом питання про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 , не вирішувалося, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для закриття апеляційного провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 234, 264 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційне провадження у справі №911/2892/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 09.03.2021 року закрити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді А.О. Мальченко

М.Г. Чорногуз