Постанова

від 22.02.2023 по справі 700/94/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

22 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 700/94/22

провадження № 61-10460св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Петрова Є. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «А. Ф. Злагода»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Бородійчука В. Г., Василенко Л. І., Карпенко О. В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «А. Ф. Злагода» про розірвання договору оренди землі та зобов`язання повернути земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у лютому 2022 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив:

- розірвати договір оренди землі, укладений 03 жовтня 2011 року між ним та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «А. Ф. Злагода» (далі - СТОВ «А. Ф. Злагода»), предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 7122885200:03:001:0692, зареєстрований 10 березня 2015 року;

- зобов`язати СТОВ «А. Ф. Злагода» повернути йому земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах Лисянської ОТГ Звенигородського району Черкаської області площею 2,3797 га, кадастровий номер 7122885200:03:001:0692.

Зазначений позов обґрунтований тим, що згідно з витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно він є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах Лисянської селищної ради (с. Почапинці ) Черкаської області площею 2,3797 га.

Дана земельна ділянка отримана ним у спадщину від батька, після чого йому стало відомо, що він нібито 03 жовтня 2011 року уклав договір оренди, який зареєстрований 10 березня 2015 року.

Вважає даний договір сфальсифікованим, оскільки він не міг бути підписаний батьком.

Вважає, що він не позбавлений можливості звернутися до суду з цим позовом, оскільки є об`єктивні обставини, що вказують на наявність значної міри позбавлення того, на що орендодавець розраховував при укладенні договору оренди земельної ділянки, зокрема чи мав орендодавець можливість контролювати дії орендаря з державної реєстрації договору земельної ділянки, оскільки передача земельної ділянки відбулася у день підписання договору оренди, а державна реєстрація лише через три роки, адже орендодавець мав підстави розраховувати, що строк дії договору оренди закінчиться саме у 2021 році.

Вказана обставина є безумовною підставою для розірвання договору оренди.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Лисянський районний суд Черкаської області рішенням від 29 квітня 2022 року позов задовольнив повністю.

Розірвав договір оренди землі, укладений 03 жовтня 2011 року між ОСОБА_2 та СТОВ «А. Ф. Злагода», який зареєстрований 10 березня 2015 року державним реєстратором Виконавчого комітету Лисянської селищної ради Черкаської області.

Зобов`язав СТОВ «А. Ф. Злагода» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,3797 га, що розташована на території Лисянської об`єднаної територіальної громади з кадастровим номером 7122885200:03:001:0692 в стані придатному для її використання за цільовим призначенням.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що дії відповідача щодо тривалого (протягом трьох років) не проведення державної реєстрації договору оренди землі свідчать про істотне порушення умов договору, що призвело до фактичного продовження терміну оренди земельної ділянки, належної позивачу на праві власності, на три роки поза волею орендодавця, внаслідок чого позивач значною мірою позбавлений того, на що розраховував орендодавець при укладенні договору.

Такі дії відповідача призвели до штучного збільшення строку дії договору без урахування волевиявлення орендодавця та фактично створили умови, за яких строк дії договору збільшився з 10 років, визначених умовами договору, до 13 років.

Також місцевий суд зазначив про те, що заява про застосування позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки позивачем набуто право приватної власності на земельну ділянку площею 2,3797 га, що розташована на території Лисянської об`єднаної територіальної громади на підставі рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 30 вересня 2021 року та зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19 листопада 2021 року.

Черкаський апеляційний суд постановою від 21 вересня 2022 року апеляційну скаргу СТОВ «А. Ф. Злагода» задовольнив.

Рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 29 квітня 2022 року скасував та прийняв нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь СТОВ «А. Ф. Злагода» сплачений судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 2 977,50 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що момент укладення договору, а відтак і початок перебігу строку його дії сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації договору. Інших строків чи термінів початку перебігу чи закінчення дії договору його текст не містить. Інших обставин, які б свідчили про наявність підстав для дострокового припинення договору оренди земельної ділянки відповідно до статті 33 Закону України «Про оренду землі» позивач не зазначив і суд не встановив.

Також апеляційний суд зазначив про те, що позивач не позбавлений можливості звернутися до суду з таким позовом у разі, якщо є об`єктивні обставини, що вказують на наявність значної міри позбавлення того, на що орендодавець розраховував при укладенні договору оренди земельної ділянки, зокрема: чи мав орендодавець можливість контролювати дії орендаря з державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, оскільки передача земельної ділянки відбулася у день підписання договору оренди, а державна реєстрація лише через чотири роки, та чи мав орендодавець підстави розраховувати, що строк дії договору оренди закінчиться саме у 2021 році.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 у жовтні 2022 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Черкаського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19), згідно з яким орендодавець є більш вразливою стороною у договорі, ніж орендар, та не має правового захисту своїх прав власності у разі належного виконання орендарем свого обов`язку з державної реєстрації договору оренди та, як наслідок, протиправного збільшення строку оренди.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 30 листопада 2022 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Лисянського районного суду Черкаської області.

Справа № 700/94/22 надійшла до Верховного Суду 12 грудня 2022 року.

Верховний Суд ухвалою від 26 січня 2023 року справу призначив до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 на праві приватної власності належала земельна ділянка площею 2,3797 га (2,38 га) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в адміністративних межах Почапинської сільської ради, кадастровий номер 7122885200:03:001:0692.

Між ОСОБА_2 та СТОВ «А. Ф. Злагода» 03 жовтня 2011 року було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 2,38 га, згідно з пунктом 8 якого договір укладено на 10 років (у разі укладення договору оренди землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою). Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Відповідно до пункту 43 цього договору цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права судами встановлено, що оспорюваний договір оренди землі зареєстрований в державному реєстрі 10 березня 2015 року.

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Лисянський районний суд Черкаської області рішенням від 30 вересня 2021 року, яке набрало законної сили 01 листопада 2021 року, у справі № 700/566/21 позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Лисянської селищної ради село Почапинці Звенигородського району Черкаської області про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на спадкове майно задовольнив.

Встановив факт, що ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , був батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнав за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом право власності на земельну ділянку площею 2,3797 (2,38) га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану в адмінмежах Почапинської сільської ради, кадастровий номер 7122885200:03:001:0692, відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серії І-ЧР № 028910, виданого на ім`я ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11 січня 2022 року позивач 19 листопада 2021 року зареєстрував своє право власності на вказану земельну ділянку, та саме з цього часу набув усіх правомочностей власника.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про розірвання договору оренди землі та постанова суду апеляційної інстанції у повній мірі не відповідають, з огляду на таке.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Статтею 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

На час підписання договору оренди частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачалось, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. При цьому у статті 125 ЗК України було визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Крім того, частиною п`ятою статті 126 ЗК України було передбачено, що право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Частиною п`ятою статті 126 ЗК України було передбачено, що право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально (стаття 14 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно зі статтею 18 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

У цій справі суди встановили, що на підставі договору оренди землі від 03 жовтня 2011 року ОСОБА_2 передав в оренду СТОВ «А. Ф. Злагода» спірну земельну ділянку строком на 10 років. Цим договором оренди землі передбачено, що він набуває чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (пункт 43).

Отже, момент набрання чинності договору оренди землі сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації.

Такі умови договору відповідають статті 18 Закону України «Про оренду землі».

З 01 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якими з тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України «Про оренду землі» були виключені статті 18 та 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі, а тому після 01 січня 2013 року товариство не могло зареєструвати договір оренди землі.

Схожі за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19) та від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

Водночас проведення 10 березня 2015 року державної реєстрації речового права оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 03 жовтня 2011 року не може підмінити державну реєстрацію самого договору (державна реєстрація речового права не є державною реєстрацією договору оренди землі), а тому не може впливати на момент набрання чинності договором оренди землі, укладеним до 03 жовтня 2011 року.

Отже, оскільки СТОВ «А. Ф. Злагода» не здійснило державної реєстрації договору оренди землі від 03 жовтня 2011 року, як це передбачено умовами договору, тому договір, укладений між СТОВ «А. Ф. Злагода» і ОСОБА_2 чинності не набрав і, відповідно, товариство не набуло прав орендаря за спірним договором оренди землі.

Фактичне виконання умов договору оренди землі без його державної реєстрації не свідчить про його укладення.

У зв`язку із цим безпідставними є висновки апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в означеній частині та відсутність порушень прав позивача.

Крім того, правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не може бути розірваний судом.

Враховуючи те, що договір оренди землі, укладений між ОСОБА_2 та СТОВ «А. Ф. Злагода» 03 жовтня 2011 року чинності не набрав, відповідно, права та обов`язки сторін за таким договором не виникли, а розірвати можна лише укладений договір, Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до СТОВ «А. Ф. Злагода» про розірвання договору оренди землі з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у їх задоволенні з наведених вище підстав.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постанові від 12 серпня 2020 року у справі № 541/726/17 (провадження № 61-34038св18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до СТОВ «А. Ф. Злагода» про розірвання договору оренди землі та постанова апеляційного суду в означеній частині підлягають скасуванню з прийняттям в цій частині нової постанови про відмову у їх задоволенні з наведених вище підстав.

Разом з тим, Верховний Суд погоджується із висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до СТОВ «А. Ф. Злагода» про повернення спірної земельної ділянки, виходячи з такого.

Згідно зі статтями 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Як зазначено вище, відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких земельних ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Таким чином, у разі оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про розірвання правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.

Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про повернення спірної земельної ділянки ОСОБА_1 є законним та обґрунтованим та таким, що відповідає ефективному способу захисту, оскільки СТОВ «А. Ф. Злагода» не здійснило державну реєстрацію договору оренди землі, договір між позивачем, який є правонаступником орендодавця, та відповідачем чинності не набрав і, відповідно, вказане сільськогосподарське підприємство не набуло прав орендаря за спірним договором оренди землі.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постанові від 20 жовтня 2021 року у справі № 538/322/21 (провадження № 61-12868св21).

Переглядаючи рішення місцевого суду в означеній частині апеляційний не врахував правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19) та від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19), які відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України є обов`язковими при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для його скасування в означеній частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Суд першої інстанції, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, правильно застосував норми матеріального права, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до СТОВ «А. Ф. Злагода» про повернення спірної земельної ділянки.

Постанова апеляційного суду в означеній частині не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права та правильно застосовані норми матеріального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені повно, але апеляційним судом допущено помилку в застосуванні норм матеріального та процесуального права, судове рішення апеляційного суду, відповідно до статті 413 ЦПК України, підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до СТОВ «А. Ф. Злагода» про повернення земельної ділянки.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу задоволено частково, тому сплачений ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги в частині оскарження судового рішення щодо позовної вимоги про повернення земельної ділянки в розмірі 1 984,80 грн слід стягнути з СТОВ «А. Ф. Злагода».

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 29 квітня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «А. Ф. Злагода» про розірвання договору оренди землі скасувати та прийняти в цій частині нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог в означеній частині із наведених у цій постанові підстав.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «А. Ф. Злагода» про повернення земельної ділянки скасувати та залишити в силі в означеній частині рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 29 квітня 2022 року.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «А. Ф. Злагода» на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання касаційної скарги в частині оскарження судового рішення щодо позовної вимоги про повернення земельної земельної ділянки в розмірі 1 984 (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят чотири) гривні 80 копійок.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийА. І. Грушицький Судді:І. В. Литвиненко С. О. Карпенко Є. В. Петров В. В. Пророк