Постанова

від 22.03.2023 по справі 2-82/2008

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

22 березня 2023 року

м. Київ

справа № 2-82/2008

провадження № 61-19997св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 ,

відповідач - Чемеровецька селищна рада Чемеровецького району Хмельницької області,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 08 листопада 2021 року про відмову у відкритті апеляційного провадження у складі колегії суддів: Корніюк А. П., П`єнти І. В., Талалай О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2008 року ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , звернулась до суду з позовом до Степанівської сільської ради Чемеровецького району Хмельницької області (далі - Степанівська сільська рада), правонаступником якої є Чемеровецька селищна рада Чемеровецького району Хмельницької області (далі - Чемеровецька селищна рада), про визнання права власності на спадкове майно.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона є донькою ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована і постійно проживала з ним в спадковому будинку. Головою двору на АДРЕСА_1 , де позивач проживала на час подання позову, був її батько ОСОБА_4 .

Після смерті батька вона вступила у фактичне управління та володіння спірним майном.

На час звернення до суду з позовом виникла необхідність у визнанні права власності на житловий будинок і господарські споруди. Проте через те, що ці приміщення не були зареєстровані сільською радою, не визнано права власності на жилий будинок та господарські споруди (відсутній техпаспорт і свідоцтво про право власності), вона не може оформити необхідні документи про право власності шляхом звернення до бюро технічної інвентаризації.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на житлове приміщення та господарські споруди за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної і касаційної інстанцій

Рішенням Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 29 січня

2008 року позов задоволено.

Визнано право власності на житлове приміщення та господарські споруди за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 .

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 21 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 29 січня

2008 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , до Степанівської сільської ради, правонаступником якої є Чемеровецька селищна рада, відмовлено.

Додатковою постановою Хмельницького апеляційного суду від 04 червня

2020 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 5 152,60 грн.

Постановою Верховного Суду від 30 червня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 21 травня 2020 року та додаткову постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 червня 2020 року скасовано і направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції вказав, що, поновлюючи строк на апеляційне оскарження судового рішення та відкриваючи апеляційне провадження

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 29 січня 2008 року, суд апеляційної інстанції не дослідив причин пропуску відповідачем строку, визначеного частиною першої статті 294 ЦПК України 2004 року, та не надав оцінки доказам поважності його пропуску, а лише зазначив про те, що особа, яка подала апеляційну скаргу, дізналась про оскаржуване рішення 23 жовтня 2019 року, про що вказано в апеляційній скарзі.

Апеляційний суд не звернув уваги на те, що у березні 2016 році ОСОБА_3 зверталась з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини (справа

№ 686/6867/16-ц). Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду 01 липня 2016 року позовну заяву залишено без розгляду. Також у вересні 2016 року ОСОБА_3 зверталась з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсними заяви про відмову від спадщини та свідоцтв про право на спадщину (справа № 687/1251/16-ц). Зазначені судові справи стосувалися спірного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а суди досліджували матеріали спадкової справи після смерті ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції не дослідив, коли саме ОСОБА_3 дізналася про рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 29 січня

2008 року з урахуванням того, що саме нею були ініційовані судові спори в інших справах щодо спірного спадкового майна. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Таким чином, апеляційний суд у порушення вказаних вимог відкрив провадження у справі, не зважаючи на пропущений заявником строк на апеляційне оскарження зі спливом значного періоду часу (понад 11 років), без наведення відповідних підстав, чим порушив принцип правової визначеності (res judicata).

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 03 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року визнано неповажними підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 29 січня 2008 року, зазначені ОСОБА_3 в апеляційній скарзі. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 29 січня 2008 року залишено без руху та надано їй строк для надання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення із зазначенням інших підстав для поновлення такого строку.

Суд апеляційної інстанції послався на те, що у березні 2016 року ОСОБА_3 зверталась з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини (справа № 686/6867/16-ц). Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 липня 2016 року позовну заяву залишено без розгляду. Крім того, у вересні 2016 року ОСОБА_3 зверталась з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсними заяви про відмову від спадщини та свідоцтв про право на спадщину (справа № 687/1251/16-ц). Рішенням Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 04 вересня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Вказані судові справи стосувались спірного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , під час розгляду справи суди за участі позивача ОСОБА_3 досліджували матеріали спадкової справи після смерті ОСОБА_1 .

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 08 листопада 2021 року визнано неповажними зазначені ОСОБА_3 причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 29 січня 2008 року та відмовлено у відкритті апеляційного провадження за її апеляційною скаргою.

Суд апеляційної інстанції вказав, що відповідно до статті 294 ЦПК України

(в редакції, чинній на час ухвалення рішення суду першої інстанції) апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Встановлено, що апеляційна скарга на рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 29 січня 2008 року подана 01 листопада 2019 року, тобто з пропуском строку понад 11 років. Поновлення процесуального строку зі спливом встановленого строку та за підстав, які не є переконливими, може свідчити про порушення принципу юридичної визначеності. У кожній конкретній справі суди мають ґрунтовно перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata.

Посилання особи, яка подала апеляційну скаргу, на те, що вона не знала, адвокат їй не розповідав, які документи знаходяться у матеріалах справ № 686/6867/16 та № 687/1251/16 за її позовами, є необґрунтованим, оскільки відповідно до статті 64 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки. З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення суду першої інстанції необхідно відмовити.

Аргументи учасників справи

У грудні 2021 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу

в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду, передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суд апеляційної інстанції не врахував, що ОСОБА_3 не було залучено до участі у справі, у зв`язку з чим копія рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 29 січня 2008 року їй не направлялась та не вручалась;

ОСОБА_3 не була залучена судом першої інстанції до участі у цій справі, їй не могло бути відомо про існування судового рішення. Представник у цивільних справах № 686/6867/16 та № 687/1251/16 за її позовами, поданими у березні 2016 року та у вересні 2016 року відповідно, самостійно здійснював збір документів і вчиняв інші процесуальні дії, оскільки вона у цей час перебувала за кордоном. Водночас представник не інформував її про існування рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 29 січня 2008 року;

висновки суду апеляційної інстанції щодо ознайомлення ОСОБА_3 із рішенням Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 29 січня

2008 року не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. Апеляційний суд формально підійшов до вирішення питання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, необґрунтовано зазначив, що ОСОБА_3 було відомо про існування оскаржуваного рішення суду першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції під час нового розгляду справи не виконав вказівки Верховного Суду, які містяться у постанові від 30 червня

2021 року, щодо необхідності встановлення обставин, коли саме ОСОБА_3 довідалась про ухвалення рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 29 січня 2008 року, оскільки таку дату апеляційний суд не встановив.

У січні 2022 року від представника ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення,

а оскаржену ухвалу апеляційного суду - без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:

на виконання постанови Верховного Суду від 30 червня 2021 року апеляційний суд розпочав розгляд цієї справи зі стадії відкриття апеляційного провадження, повторного розгляду клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження і питання про поважність причин пропуску такого строку. Враховуючи зроблені судом касаційної інстанції висновки щодо неповажності наведених причин пропуску строку на апеляційне оскарження та беручи до уваги, що ОСОБА_3 стало відомо про оскаржуване рішення суду першої інстанції не пізніше 2016 року, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, залишення апеляційної скарги без руху та надання строку для подання додаткових доказів та наведення інших підстав поважності пропуску строку на оскарження;

на виконання ухвали апеляційного суду представник особи, яка подала апеляційну скаргу, надав заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження та зазначив підстави, що є аналогічними тим, яким суд уже надав оцінку (зазначені у клопотанні, яке подано разом із апеляційною скаргою). Крім цього, ОСОБА_3 через свого представника підтвердила факт ознайомлення з оскаржуваним рішенням суду першої інстанції ще у 2016 році, проте наголошувала про незнання процесуального закону, а також неналежне виконання професійних обов`язків її представником, який не роз`яснив їй норми права щодо строків і порядку оскарження рішення суду;

особа, яка подала апеляційну скаргу, та її представник намагаються створити безпідставні передумови для перегляду судового рішення, що набрало законної сили близько дванадцяти років тому;

до матеріалів касаційної скарги як доказ долучено копію закордонного паспорта ОСОБА_3 , у якому наявні відмітки про перетин кордону. Разом з тим, долучені до матеріалів касаційної скарги нові докази не були предметом дослідження у суді першої та апеляційної інстанцій, а тому не можуть бути предметом дослідження під час перегляду справи у касаційному порядку.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою тавитребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2022 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справ № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21).

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права).

Позиція Верховного Суду

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Європейський суд з прав людини зауважував, що:

«відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року)»;

«одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами» (USTIMENKO v. UKRAINE, № 32053/13, § 46, ЄСПЛ, від 29 жовтня 2015 року)»;

«вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року)»;

«складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року)».

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Згідно з пунктом 13 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

У пункті 4 частини першої статті 358 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження

у справі, якщо заявником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі

№ 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21) зазначено, що:

«відповідно до загальновизнаного положення про дію процесуальних норм у часі незалежно від часу відкриття провадження у справі при вчиненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент їхнього вчинення (див. постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 6 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц).

ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, у частині третій статті 3 передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (див. також частину третю статті 3 ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII). Аналогічний за змістом припис був передбачений у частині третій статті 2 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина перша статті 126 ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII). Аналогічний припис є у частині першій статті 118 ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII, а також був передбачений у частині першій статті 72 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII. Згідно з підпунктом 13 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII, застосовним досудових рішень, ухвалених судами першої інстанції перед набранням чинності цією редакцією кодексу, такі рішення набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу. Аналогічний припис передбачений у підпункті 13 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII. Порядок і строки оскарження судового рішення, ухваленого судом першої інстанції до 15 грудня 2017 року, були визначені у частині першій статті 294 й абзаці третьому частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII».

У частині першій статті 126 ЦПК України визначено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18) зроблено висновок про те, що:

«апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Суд апеляційної інстанції не навів мотивів, за яких уважав причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції поважними. Сама по собі вказівка про наявність поважних причин для поновлення строку та/або погодження з доводами особи, яка подала апеляційну скаргу та відповідне клопотання, з урахуванням отримання представником ОСОБА_2 копії рішення 20 липня 2020 року, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції».

Апеляційний суд, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 29 січня 2008 року, вказав, що про існування оскарженого рішення суду першої інстанції особа, яка подала апеляційну скаргу, (її представник) довідалась у 2016 - 2017 роках під час розгляду за її позовами судових справ № 686/6867/16-цта № 687/1251/16-ц, які стосувались спірного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки під час їх розгляду суди досліджували матеріали спадкової справи після смерті ОСОБА_1 .

Колегія суддів із зазначеними висновками апеляційного суду не погоджується з таких підстав.

З матеріалів справи відомо, що ОСОБА_3 не брала участь у справі через те, що не була вказані в позовній заяві як сторона спору і не була залучена до участі у справі судом. Також матеріали справи не містять відомостей про дату ознайомлення ОСОБА_3 чи її представника з рішенням суду першої інстанції у період з моменту його ухвалення до 23 жовтня 2019 року, коли, як зазначає особа, яка подала апеляційну скаргу, вона ознайомилась із текстом рішення суду першої інстанції у Державному реєстрі судових рішень.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Зміст судових рішень у справах № 686/6867/16-ц та № 687/1251/16-ц, на які посилався суд апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі, не містить відомостей про дослідження під час розгляду цих справ рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 29 січня 2008 року.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_3 чи її представнику було відомо про існування рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 29 січня 2008 року задовго до його апеляційного оскарження, оскільки матеріали справи таких доказів не містять.

Крім того, суд апеляційної інстанції не дослідив, коли саме ОСОБА_3 дізналась про існування рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 29 січня 2008 року, не з`ясував конкретну дату та не спростував аргумент ОСОБА_3 про те, що про наявність вказаного рішення суду першої інстанції вона довідалась лише 23 жовтня 2019 року.

Колегія суддів звертає увагу на те, що оскільки ОСОБА_3 , яка подала апеляційну скаргу, не була залучена до участі у справі, має місце виключний випадок, передбачений пунктом першим частини другої статті 358 ЦПК України, що не дає підстав для застосування встановленого наведеною нормою процесуального права річного присічного строку.

За таких обставин апеляційний суд дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та відмову у відкритті апеляційного провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала постановлена без додержання норм процесуального права. У зв`язку

з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржену ухвалу скасувати і передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 406, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 08 листопада 2021 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції ухвала Хмельницького апеляційного суду від 08 листопада 2021 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат Судді:Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук