Постанова

від 04.04.2023 по справі 356/48/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 365/48/22 Головуючий 1 інстанція- Голік Г.К.

Провадження № 22-ц/824/1656/2023 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.

П О С Т А Н О В А

іменем України

04 квітня 2023 року м.Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Ігнатченко Н.В., Мережко М.В.,

за участю секретаря Малашевського О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Березанського міського суду Київської області від 11 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Березанської міської ради Київської області про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, який мотивувала тим, що розпорядженням виконавчого комітету Березанської міської ради Київської області № 64-к від 14 травня 2018 року її було звільнено з посади начальника Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Березанської міської ради у зв`язку з ліквідацією Управління. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09 січня 2020 року, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано вище зазначене розпорядження в частині звільнення її від займаної посади, поновлено на посаді начальника Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Березанської міської ради Київської області, стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 184494,96 грн.

Вказувала, що відповідач рішення суду добровільно не виконує, у зв`язку з чим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області було відкрито виконавче провадження де з відповідача стягнуто на її користь суму заборгованості в розмірі 184494,96 грн. Відповідач продовжував безпідставно порушувати законодавство України , а тому державний виконавець звернувся до органів поліції з повідомленням № 61312889/6 про притягнення винних службових осіб виконкому Березанської міської ради до кримінальної відповідальності за умисне невиконання виконавчого листа по справі № 810/3048/18 у частині поновлення на роботі. Відповідач, знаючи про неправомірність своїх дій, свідомо відмовляється виконувати судове рішення у частині поновлення на займаній посаді тим самим додатково завдає їй як матеріальних так і моральних страждань. Завдані їй матеріальні збитки полягають у підвищенні середньо-добової заробітної плати, яка була втрачена при підвищенні окладів, рангів, відповідно до постанов КМ України, у зв`язку з прийняттям незаконного розпорядження через неможливість перерахунку пенсії по інвалідності з

- 2 -

більшого заробітку; за невиплачену щорічну відпустку та відпустку за вислугу років за період 2018-2019 роки. З часу винесення рішення про поновлення на посаді, яке підлягає до негайного виконання, відповідач грубо порушив закріплене у ст.43 Конституції України право на працю. Окрім, матеріальної шкоди неправомірними діямивідповідача їй завдано немайнові втрати від спричинених моральних страждань, які негативно позначили зміни у її житті. Внаслідок емоційного стресу була вимушена проходити тривале лікування.

У зв`язку з наведеним просила суд стягнути з відповідача матеріальні збитки через незаконне звільнення та невиконання рішення суду станом на 31 січня 2000 року, які становлять 320099,72грн., зобов`язати відповідача сплатити єдиний соціальний внесок з нарахованих та виплачених сум за вимушений прогул у зв`язку з незаконним звільненням відповідно до чинного законодавства у розмірі 22 % у т.ч. виплачених за рішенням апеляційного суду в сумі 40588,89 грн. та стягнути моральну шкоду в розмірі 160000 грн.

21 лютого 2022 року позивачкою подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій додатково просила стягнути середній заробіток на ідставі ст.236 КЗпП України у зв`язку із затримкою виконання судового рішення у розмірі 239754 гривні.

Рішенням Березанського міського суду Київської області від 11 серпня 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з виконавчого комітету Березанської міської ради Київської області на користь ОСОБА_1 5000 грн. моральної шкоди. У задоволенні вимог про відшкодування матеріальних збитків та зобов`язання відповідача сплатити єдиний соціальний внесок з нарахованих та виплачених сум відмовлено. Провадження в частині позовних вимог про стягнення на підставі ст.236 КЗпПУ середнього заробітку закрите.

Не погоджуючись із рішенням, позивачка ОСОБА_1 подала апеляційні скарги (одну до суду першої інстанції, одну до апеляційного суду), в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду і ухвалити нове, яким її позов задоволити у повному обсязі, посилаючись на його незаконність і необгрунтованість.

Скарга мотивована наступним:

-відмовляючи у позові та у частині закриваючи провадження, суд робить взаємовиключний висновок, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення матеріальних збитків не ґрунтуються на нормах КЗпП України, оскільки ст.235 КЗпПУ визначено, що при поновленні на роботі суд одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу;

- суд не врахував, що позивачці нанесені значні матеріальні збитки: понесла великі втрати по заробітній платі тому, що за цей час тричі підвищувалася заробітна плата; втратила щорічну відпустку: відпустку за вислугу років; середньомісячну матеріальну допомогу на оздоровлення, яка є обов`язковою відповідно до колективного договору даної установи; з серпня 2019 року втратила збільшення надбавки за вислугу років;

- суд першої інстанції не врахував положень закону, обгрунтував відмову у зобов`язанні сплатити єдиний соціальний внесок 22 % надуманими підставами;

- судом не враховано, що Київський окружний адміністративний суд своєю ухвалою від 02 листопада 2021 року у справі № 320/3179/21 закрив провадження в адміністративній справі з аналогічним предметом та підставами, а тому висновки суд про закриття провадження у частині вимог про стягнення середнього заробітку за ст.236 КЗпПУ є необгрунтованим. Адміністративним судом також відмічено, що аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 802/1019/18-а (провадження № К/9901/51862/18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19 (провадження № 14-39 цс 20), а тому роз`яснено, що вказаний спір повинен вирішуватись за правилами цивільного судочинства;

- визначений судом розмір моральної шкоди є необгрунтованим, оскільки при її звільненні пережила емоційний стрес, який супроводжувався почуттями розгубленості,

- 3 -

образи, обурення, приниженої гідності, тривоги, проходила тривале лікування, почувалася незручно, дискомфортно, судом не врахована аналогічна практика і постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 461/1303/19 та від 29 січня 2020 року у справі №607/10653/18.

Відповідач виконавчий комітет Березанської міської ради Київської області подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно відмовив у задоволенні позову та закрив провадження, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду.

В суді апеляційної інстанції позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Гаврилюк С.В. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримали, просили задоволити та скасувати оскаржуване рішення Березанського міського суду Київської області як незаконне.

Представниці відповідача Олексійчук Л.В. і Мосінзова І.О. в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині відшкодування матеріальних збитків та зобов`язання відповідача сплатити єдиний соціальний внесок з нарахованих та виплачених сум, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що обставини, на які посилалася позивачка щодо наявності у неї права на отримання відшкодування упущеної вигоди у вигляді неотриманої заробітної плати, яку б вона могла отримувати, якщо була б працевлаштована, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи по суті та не ґрунтуються нормах чинного законодавства України.

Стягуючи з виконавчого комітету Березанської міської ради Київської області на користь ОСОБА_1 5000 грн. моральної шкоди, суд керувався частковою доведеністю позовних вимог.

Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення на підставі ст.236 КЗпПУ середнього заробітку, суд керувався тим, що цей спір має розглядатися адміністративним судом.

Колегія суддів погоджується з такими висновкмами суду, вважає їх правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Судом встановлено, що позивачка обіймала посаду начальника Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Березанської міської ради Київської області та була звільнена із займаної посади розпорядженням відповідача № 64-к від 14 травня 2018 року.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09 січня 2020 року визнано протиправним та скасовано розпорядження виконавчого комітету Березанської міської ради Київської області № 64-к від 14 травня 2018 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника УСЗН виконавчого комітету Березанської міської ради Київської області, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника та стягнуто суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 194393,70 грн.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2020 року рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 січня 2020 року змінено в частині стягнення суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 184494,96 грн., у решті рішення залишено без змін.

- 4 -

Відділом примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області направлено повідомлення № 61312889/6 про притягнення винних службових осіб виконавчого органу Березанської міської ради за умисне невиконання виконавчого листа Київського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року у справі № 810/3048/18 та заява про кримінальне правопорушення.

1. Щодо закриття провадження в частині вимог про стягнення середнього заробітку на підставі ст.236 КЗпПУ.

Судом правомірно закрито провадження, оскільки позивачка перебувала на публічній службі, обіймаючи посаду начальника Управління соціального захисту населення, і вимоги про стягнення середнього заробітку як за час вимушеного прогулу, так і за невиконання судового рішення про поновлення на роботі належать до юрисдикції адміністративного суду.

Такий правовий висновок щодо юрисдикції адміністративного суду є усталеним та міститься у ряді постанов Верховного Суду.

Зокрема у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 661/3699/16-ц зазначено, що вимоги особи про стягнення середнього заробітку за вимушений прогул за місцем проходження публічної служби, за затримку виплати такого заробітку, сум, пов`язаних з індексацією заробітної плати за час вимушеного прогулу, а також недоотриманих сум заробітної плати є вимогами з приводу проходження публічної служби та звільнення з неї. А тому вони мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства зокрема і тоді, коли заявлені окремо від вимоги про поновлення на роботі (п.80).

Такі ж висновки викладено у постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 426/160/14-ц, в якій зазначено, що вимоги публічних службовців про зобов`язання суб`єкта владних повноважень провести розрахунок і виплатити їм індексацію заробітної плати є пов`язаними з проходженням публічної служби, а тому такі вимоги слід розглядати за правилами адміністративного судочинства (п.42).

У постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 607/10429/16-ц зазначено, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано визначив, що оскільки після обрання секретарем Малоходачківської сільради позивачка склала присягу посадової особи місцевого самоврядування і є особою, яка займає посаду службовця органу місцевого самоврядування, тому позовні вимоги пов`язані з проходженням позивачкою публічної служби та виплатою при звільненні з публічної служби середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, що відповідно до п.2 ч.2 ст.17 КАС України у редакції, що діяла на час звернення з цим позовом (п.2 ч.1 ст.19 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року) віднесено до юрисдикції адміністративних судів. Тобто суд апеляційної інстанції правильно визначився з юрисдикційністю спору.

Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 146/579/16-ц та від 06 лютого 2019 року у справі № 146/885/17-ц.

Посилання в апеляційній скарзі на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року у справі № 320/3179/21, якою закрите провадження в адміністративній справі з аналогічним предметом та підставами, що на думку позивачки свідчить про необгрунтованість висновків суду про закриття провадження, безпідставні.

Апеляційний суд звертає увагу, що у справі № 320/3179/21, в якій закрите провадження, предметом спору було виключно відшкодування збитків і моральної шкоди. Вимог про стягнення середнього заробітку на підставі ст.236 КЗпПУ ОСОБА_1 не заявляла, а відтак за цимим вимогами провадження не закривалося.

Це по-перше.

І по-друге, такі доводи суперечать вимогам процесуального закону, зокрема п.2 ч.1 ст.19 КАС України щодо спорів з приводу проходження публічної служби.

- 5 -

2. Щодо відмови у задоволенні вимог про відшкодування матеріальних збитків та зобов`язання відповідача сплатити єдиний соціальний внесок з нарахованих та виплачених сум.

Позивака обгрунтовує вимоги про відшкодування збитківтим, що вона не отримала дохід у зв`язку з підвищенням середньо-добової заробітної плати, яка була втрачена при підвищенні окладів, рангів, відповідно до постанов КМ України; неможливість перерахувати пенсію по інвалідності з більшого розміру; невиплачену щорічну відпустку; відпустку за вислугу років за період 2018-2019 років.

Відповідно до положень ст.22 ЦПК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

За змістом наведених норм під збитками розуміється об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Відшкодування збитків є мірою цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил ст.22 ЦК України, і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи; шкідливого результату такої поведінки (збитків), наявності та розміру понесених збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляду відшкодування збитків не наступає.

Водночас судом встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв`язку із незаконним звільненням позивачки із посади.

В даному випадку спеціальним законом є КЗпПУ, ст.235 якого передбачає, що при поновленні на роботі суд одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Аналогічні положення містить ст.236 КЗпПУ, яка також передбачає, що у разі затримки роботодавцем виконання судового рішення про поновлення на роботі працівнику виплачується середній заробіток за час затримки.

Отже, спеціальне законодавство у трудових правовідносинах в тому числі щодо проходження публічної служби, чітко визначає спосіб захисту прав незаконно звільненого правцівника у вигляді стягнення на його користь середнього заробітку за період вимушеного прогулу, або за період затримки виконання.

Підтвердженням наведених висновків є те, що позивачка просить зобов`язати відповідача сплатити єдиний соціальний внесок з нарахованих та виплачених сум, що можливо виключно у відношенні її доходу як заробітку, а не будь-якого іншого.

Це по-перше.

І по-друге, посилання позивачки на те, що завдані їй збитки полягають у тому, що вона не отримала дохід у зв`язку з підвищенням середньо-добової заробітної плати, яка була втрачена при підвищенні окладів, рангів, відповідно до постанов КМ України; неможливість перерахувати пенсію по інвалідності з більшого розміру; невиплачену щорічну відпустку; відпустку за вислугу років за період 2018-2019 років недоречні та помилкові.

Остання не поновлена на роботі, а тому її посилання на наявність права на отримання заробітку у підвищеному розмірі окладів, рангів, право на отримання відпустки тощо є

- 6 -

безпідставними.

Дані обстаивни мають бути враховані після поновлення її на роботі та виплати усіх передбачени законом сум.

З огляду на те, що у стягненні збитків відмовлено суд першої інстанції вірно відмовив у зобов`язанні відповідача сплатити єдиний соціальний внесок.

3. Щодо часткового задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до положень ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

Стаття 1 КЗпП України передбачає, що на трудові відносини поширюються норми цього Закону.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст.2371 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом даної норми підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами) судам роз`яснено, що згідно ст.2371 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст.2371 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, тобто незаконного звільнення, що доведено преюдиційним судовим рішенням в адміністративній справі і згідно з ч.4 ст.82 ЦПК України не підлягає доведенню, відшкодування моральної

- 7 -

шкоди на підставі ст.2371 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12 та у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 640/14909/16-ц.

Відповідно до положень ст.23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно роз`яснень п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами) розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, ураховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих відносинах, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

При визначенні розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд згідно приписів ст.23 ЦК України та ст.2371 КЗпП України вірно врахував характер та обсяг страждань, яких зазнала позивачка, та характер немайнових втрат, зокрема, урахував тяжкість вимушених змін у її житі, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, вимоги розумності і справедливості таобгрунтовано визначив суму компенсації в розмірі 5000 грн.

Дана сума на думку колегії суддів відповідає обставинам справи та вимогам закону і є справедливою та розумною.

Відхиляючи наведені доводи, колегія суддів враховує, що при визначенні розміру відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (правова позиція Верховного Суду у постанові від від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц п.90).

Отже, з огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 640/14909/16-ц, де з огляду на незаконність звільнення стягнуто з ГУ НП в Харківській області на користь позивача 2000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 490/219/17-ц, де з огляду на незаконність звільнення стягнуто з ГУ НП в Миколаївській області на користь позивача 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову, обгрунтовано викладених у мотивувальній частині

- 8 -

оскаржуваного судового рішення.

Даючи оцінку доводам учасників, викладеним у апеляційній скарзі і відзиві, з огляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даній постанові, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування єдостатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим.

Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Березанського міського суду Київської області від 11 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Головуючий

Судді: