Постанова

від 30.03.2023 по справі 509/5304/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 березня 2023 року

м. Київ

справа № 509/5304/20

провадження № 61-6189св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач (відповідач за об`єднаним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за об`єднаним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Гареєв Євген Шамільович, на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 29 листопада 2021 року в складі судді Бочарова А. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 19 квітня

2022 року в складі колегії суддів: Князюка О. В., Заїкіна А. П.,

Погорєлової С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментівта звільнення від сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що він з 26 вересня 2008 року перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , який розірваний рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 27 листопада

2018 року у справі № 521/9419/18, під час якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 . Вказаним рішенням у справі № 521/9419/18 також стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_3 у розмірі 2 000 грн щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму, встановленого Законом України «Про державний бюджет», з проведенням індексації відповідно до закону, починаючи

з 07 червня 2018 року до досягнення дитиною повноліття, тобто

до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Постановою Одеського апеляційного суду

від 20 травня 2019 року змінено рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 27 листопада 2018 року у справі № 521/9419/18 в частині стягнення аліментів, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_3 у розмірі 7 000 грн щомісячно

з урахуванням індексу інфляції відповідно до закону, починаючи з дати подачі позову до суду, тобто з 04 червня 2018 року, до досягнення дитиною повноліття. Підставою для збільшення розміру аліментів було працевлаштування ОСОБА_1 на посаді повара на морському судні зі значною заробітною платою.

Вказував, що він не відмовлявся від утримання сина та сплачував аліменти частково (відповідно до фінансових можливостей), проте його матеріальний стан погіршися, він більше не працює на морському судні поваром, у зв`язку з поширенням короновірусної хвороби залишився без роботи. Крім того ОСОБА_1 має на утриманні жінку, з якою проживає однією сім`єю без реєстрації шлюбу, її неповнолітнього сина, своїх непрацездатних батьків та дочку від першого шлюбу, а також інші повсякденні витрати. З метою погашення заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_1 взяв у борг гроші, які зобов`язаний повертати. У нього також відсутнє рухоме чи нерухоме майно, яке можна продати з метою погашення заборгованості зі сплати аліментів та сплати аліменти у розмірі по 7 000 грн на місяць. Зазначив, що у нього наявні істотні обставини для звільнення від сплати заборгованості за аліментами.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив:

- зменшити розмір аліментів, утримуваних з нього за постановою Одеського апеляційного суду від 20 травня 2019 у справі № 521/9419/18, а саме: стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини заробітної плати (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця до його повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з дня набрання даним рішенням законної сили;

- виконавчий лист № 521/9419/18, виданий 18 червня 2019 року Малиновським районним судом міста Одеси на підставі постанови Одеського апеляційного суду від 20 травня 2019 року у справі

№ 521/9419/18, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі 7 000 грн щомісяця до його повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з дня подачі заяви, тобто з 04 червня 2018 року, повернути на адресу суду після набрання рішенням законної сили;

- звільнити ОСОБА_1 від сплати заборгованості по аліментам за виконавчим листом № 521/9419/18, виданим 18 червня 2019 року Малиновським районним судом міста Одеси за рішенням суду про стягнення аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання сина

ОСОБА_3 у розмірі 142 000 грн.

У березні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_1 про збільшення розміру аліментів.

Позовні вимоги ОСОБА_2 мотивовані тим, що ОСОБА_1 продовжує працювати моряком, отримує заробітну плату, яка збільшилася, його матеріальне становище змінилося (поліпшилося), він має можливість утримувати сина та сплачувати аліменти, проте приховує свої доходи.

На підставі викладеного ОСОБА_2 просила збільшити розмір аліментів, визначений постановою Одеського апеляційного суду від 20 травня

2019 року у справі № 521/9419/18, та стягнути з ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 12 000 грн.

Ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 12 травня

2021 року вказані позови об`єднано в одне провадження.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області

від 29 листопада 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.

Зменшено розмір аліментів, утримуваних з ОСОБА_1 за постановою Одеського апеляційного суду від 20 травня 2019 року у справі

№ 521/9419/18, а саме: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини заробітної плати (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця до його повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з дня набрання даним рішенням законної сили.

Виконавчий лист № 521/9419/18, виданий 18 червня 2019 року Малиновським районним судом міста Одеси на підставі постанови Одеського апеляційного суду від 20 травня 2019 року у справі

№ 521/9419/18 (провадження 2/521/3336/18), про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 7 000 грн щомісяця до його повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з дня подачі заяви, тобто з 04 червня 2018 року, повернуто на адресу суду після набрання рішенням законної сили.

Звільнено ОСОБА_1 від сплати заборгованості по аліментам

за виконавчим листом № 521/9419/18, виданим 18 червня 2019 року Малиновським районним судом міста Одеси за рішенням суду про стягнення аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання сина

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 142 000 грн.

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що після прийняття постанови Одеським апеляційним судом від 20 травня 2019 року у справі

№ 522/9419/18 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання ОСОБА_3 у розмірі 7 000 грн щомісячно

у ОСОБА_1 змінився сімейний та майновий стан. Так, у ОСОБА_1 з`явився обов`язок по утриманню двох непрацездатних батьків та з`явилась дружина, в якої є неповнолітня дитина, крім того, його було звільнено

з товариства з обмеженою відповідальністю «В.ШІПС ОФФШОР Україна» (далі - ТОВ «В.ШІПС ОФФШОР Україна»), де він працював на час прийняття постанови Одеським апеляційним судом від 20 травня 2019 року у справі

№ 522/9419/18. Крім цього, на утриманні ОСОБА_1 знаходиться дочка від першого шлюбу. У зв`язку з втратою роботи повара на морському судні (відсутністю стабільного заробітку) ОСОБА_1 не мав можливості сплачувати аліменти у розмірі 7 000 грн (сплачував аліменти частково), тому виникла спірна заборгованість.

Постановою Одеського апеляційного суду від 19 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 29 листопада

2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що ОСОБА_2 не надано до суду доказів, що ОСОБА_1 має можливість сплачувати аліменти на утримання дитини саме у розмірі

12 000 грн на місяць. Водночас у матеріалах справи містяться докази, що матеріальний та сімейний стан ОСОБА_1 змінився з моменту прийняття постанови Одеського апеляційного суду від 20 травня 2019 року у справі

№ 522/9419/18 (у нього з`явився обов`язок по утриманню двох непрацездатних батьків та з`явилась дружина, в якої є неповнолітня дитина, крім того, його було звільнено з ТОВ «В.ШІПС ОФФШОР Україна», де він працював на час прийняття вказаної постанови, заробітну плату не отримує). ОСОБА_1 частково сплачував аліменти на утримання сина ОСОБА_3 у зв`язку з відсутністю стабільного заробітку, як міг виконував свій обов`язок по утриманню дитини.

Враховуючи зазначені сторонами обставини в обґрунтування та заперечення заявлених у справі вимог і надані ними докази у їх сукупності, враховуючи баланс інтересів дитини та матеріальних можливостей батька, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що необхідно встановити розмір аліментів на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 , який підлягає стягненню з позивача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у розмірі 1/4 частини заробітної плати (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця до його повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з дня набрання рішенням законної сили, що на думку суду є необхідним та достатнім

для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Враховуючи тяжкий матеріальний стан ОСОБА_1 та значне перевищення розміру аліментів

у порівнянні з прожитковим мінімумом встановленим законом, часткову сплату аліментів, суд першої інстанції правильно вважав за можливе звільнити боржника від сплати заборгованості по аліментам.

Колегія суддів апеляційного суду погодилася з висновками суду першої інстанції, що обставини, зазначені позивачем як підстава для звільнення від сплати заборгованості по аліментам, є обставинами, які мають істотне значення та можуть бути підставою для звільнення від сплати вказаної заборгованості у порядку частини другої статті 197 Сімейного кодексу України (далі - СК України). Правильним також є висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог

ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Гареєв Є. Ш., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 29 листопада 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 квітня 2022 року, ухвалити нове судове рішення, яким

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Рух справи в суді касаційної інстанції

05 липня 2022 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 29 листопада 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 квітня 2022 року.

Верховний Суд ухвалою від 28 липня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Гареєв Є. Ш., на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 29 листопада 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 квітня 2022 року.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень

ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Гареєв Є. Ш., посилається на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вважає, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі

№ 644/4836/18, від 26 грудня 2019 року у справі № 219/6287/17, від 22 січня 2020 року у справі 691/1497/18, від 24 лютого 2020 року у справі

№ 539/3532/18, від 11 березня 2020 року у справі № 759/10277/18,

від 29 січня 2021 року № 303/369/20, від 04 березня 2021 року у справі

№ 177/1090/18, від 16 червня 2021 року у справі № 643/11949/19.

Крім того, зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази. Апеляційний суд залишив поза увагою клопотання представника ОСОБА_2 про витребування доказів, додане до апеляційної скарги. Суди безпідставно не задовольнили клопотання ОСОБА_2 про зміну територіальної підсудності справи, оскільки

в довідці адресно-довідково бюро містилася неправдива інформація щодо місця реєстрації відповідача.

Касаційна скарга також мотивована тим, що суди помилково змінили за позовом ОСОБА_1 спосіб стягнення аліментів. Також суди помилково звільнили ОСОБА_1 від сплати заборгованості по аліментам у розмірі 142 000 грн. Суди не обґрунтували, яким чином зазначені ОСОБА_1

у позовній заяві обставини (укладення договору позики, наявність двох непрацездатних батьків, зміна матеріального становища, утримання повнолітньої дочки) спричинили заборгованість по сплаті аліментів, який причинно-наслідковий зв`язок між заборгованістю та вказаними обставинами. Визначені у позовній заяві ОСОБА_1 обставини не могли спричинити заборгованість по аліментам. ОСОБА_1 не зазначив обставин, які могли бути підставою для зменшення розміру аліментів та звільнення від сплати заборгованості по аліментам.

Позиції інших учасників

Інший учасник справи не скористався своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_4 .

ОСОБА_1 з 26 вересня 2008 року перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , який розірваний рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 27 листопада 2018 року у справі № 521/9419/18. Під час шлюбу у подружжя народився син ОСОБА_3 .

Вказаним рішенням у справі № 521/9419/18 також стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_3 у розмірі 2 000 грн щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму, встановленого Законом України «Про державний бюджет», з проведенням індексації відповідно до закону, починаючи з 07 червня 2018 року до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Постановою Одеського апеляційного суду від 20 травня 2019 року змінено рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 27 листопада

2018 року в частині стягнення аліментів, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_3 у розмірі 7 000 грн щомісячно з урахуванням індексу інфляції, відповідно до закону, починаючи з дати подачі позову до суду, тобто з 04 червня 2018 року до досягнення дитиною повноліття.

На підставі вказаної постанови Одеського апеляційного суду від 20 травня 2019 року у справі № 522/9419/18 Малиновським районним судом

міста Одеси видано виконавчий лист від 18 червня 2019 року № 521/9419/18 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання ОСОБА_3 у розмірі 7 000 грн щомісячно з урахуванням індексу інфляції відповідно до закону, починаючи з дати подачі позову до суду, тобто з 04 червня 2018 року, до досягнення дитиною повноліття.

За свідоцтвом про народження від 13 січня 1982 року серії

НОМЕР_1 ОСОБА_1 є сином ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які

є пенсіонерами, що підтверджується довідкою від 28 березня 2018 року

№ 101 та пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 .

ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , в якої є неповнолітня дитина, нотаріально посвідченою заявою підтвердили факт проживання однією сім`єю. Вказані обставини також підтверджені показаннями свідків.

Згідно з нотаріально посвідченими заявами ОСОБА_8

ІНФОРМАЦІЯ_5 , підтверджує, що батько ОСОБА_1 підтримує її фінансово, оскільки вона не працює, та надає їй помісячну допомогу

у розмірі 2 000 грн.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 09 червня 2021 року задоволено клопотання представника ОСОБА_2 та витребувано від Державної прикордонної служби України інформації щодо виїзду за кордон ОСОБА_1 за 2019-2021 роки, витребувано від банківських установ інформацію щодо наявності банківських рахунків на ім`я ОСОБА_1 та рух грошових коштів на них за 2018-2021 роки.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 червня 2021 року уточнене клопотання представника ОСОБА_2 задоволено та витребувано з акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» та публічного акціонерного товариства «Банк Восток» інформацію щодо наявності банківських рахунків, на ім`я ОСОБА_1 та рух грошових коштів на них за 2018-2021 роки.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 червня 2021 року за клопотанням представника ОСОБА_2 витребувано

з товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Марін Сервіс»

(далі - ТОВ «Комплекс Марін Сервіс») інформацію щодо того, чи надавала послуги із працевлаштування ТОВ «Комплекс Марін Сервіс» як моряку ОСОБА_1 у будь-яких судновласницьких компаніях (іноземних чи інших) та чи сприяла (сприяє) ТОВ «Комплекс Марін Сервіс» працевлаштуванню ОСОБА_1 , , як моряку у компанії JamesFisherShippingServices.

Згідно з відповідями банківських установ: акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» - рахунки не відкривались, рух коштів відсутній; акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» - рахунки не відкривались, рух коштів відсутній; акціонерного товариства «Універсал Банк» - рахунки не відкривались, рух коштів відсутній;

акціонерного товариства «Альфа-Банк» - рахунки не відкривались, рух коштів відсутній. Відповідно до відповіді акціонерного банку «Південний» останній рух коштів по рахункув євро у ОСОБА_1 був 07 жовтня

2019 року, дата закриття рахунку - 09 жовтня 2019 року .

За відповіддю ТОВ «Комплекс Марін Сервіс» від 30 липня

2021 року зазначене товариство не надавало ОСОБА_1 послуги

з посередництва у працевлаштуванні як моряка у будь-яких судновласницьких компаніях (іноземних чи інших), у тому числі

у компанії JamesFisherShippingServices.

Відповідно до листа ТОВ «В.ШІПС ОФФШОР Україна» від 05 липня 2018 року ОСОБА_1 звільнено з посади кухаря за посередництвом компанії

«V. Shipoffshore». З указаного часу ОСОБА_1 офіційно не працював, доходів не отримував.

Державна прикордонна служба України надала відповідь, що ОСОБА_1 перетинав кордон. Відповідно до пояснень ОСОБА_1 він шукав роботу

за кордоном та з січня 2020 року до грудня 2020 року працював у компанії «Мустер-Фірма ГмбХенд.Ко.КГ» і після оподаткування отримав заробітну плату у розмірі 3 640 євро за рік, що підтверджується розрахунковим листом зазначеної компанії, який міститься у матеріалах справи.

Суди встановили, що матеріальний та сімейний стан ОСОБА_1 змінився з часу прийняття постанови Одеського апеляційного суду від 20 травня

2019 року у справі № 522/9419/18. ОСОБА_1 частково сплачував аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв`язку з відсутністю стабільного заробітку. Виконавча служба розрахунком

від 31 жовтня 2018 року повідомила ОСОБА_1 про наявність заборгованості у розмірі 142 000 грн.

Суди також встановили, що у ОСОБА_1 після ухвалення зазначеної постанови від 20 травня 2019 року у справі № 522/9419/18 виник обов`язок щодо утримання непрацездатних батьків, а саме: матері ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_7 , та батька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , з якими він спільно проживає у квартирі АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 на час відкриття провадження у справі була зареєстрована

у квартирі АДРЕСА_2 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція),

а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені

в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд при вирішенні касаційної скарги, та застосовані норми права

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними

чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Згідно зі статтею 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Частиною першою статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. Розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним.

Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 14 грудня

2022 року у справі № 727/1599/22.

Звертаючись до суду з позовом про зміну (зменшення) розміру аліментів, ОСОБА_1 посилався на те, що у нього змінився сімейний і матеріальний стан, оскільки він втратив роботу повара на морському судні (яка і була підставою для збільшення розміру аліментів з 2 000 грн до 7 000 грн)

у зв`язку із розповсюдженням короновірусної хвороби, тому не має можливості сплачувати аліменти у розмірі 7 000 грн. ОСОБА_1 також вказував, що після збільшення розміру аліментів він почав проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_7 , в якої

є неповнолітня дитина, які також потребують додаткових витрат, а також має на утриманні непрацездатних батьків та повнолітню дочку від першого шлюбу.

Статтею 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Аналіз цієї норми права дозволяє дійти висновку, що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану.

При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного і зміни матеріального стану.

Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 691/926/20.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суди дослідили зібрані у справі докази на основі внутрішніх переконань

з точки зору їх достовірності, повноти, несуперечності, достатності та дійшли висновку, що зазначені ОСОБА_1 доводи щодо зміни його сімейного і матеріального стану знайшли своє підтвердження у судових засіданнях.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

У даній справі встановлено наявність двох підстав для зміни розміру аліментів: зміна матеріального та сімейного стану.

На підставі викладеного суди дійшли правильного висновку, що наявні правові підстави для зміни розміру аліментів.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Частиною другою статті 197 СК України передбачено, що за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку із його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Вказана правова норма не встановлює конкретного, вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Лише за наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення, платник аліментів може бути повністю або частково звільнений від сплати заборгованості за ними на підставі судового рішення.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 381/1553/19-ц.

Отже, суд може, за передбачених статтею 197 СК України умов, повністю або частково звільнити платника аліментів від сплати заборгованості.

Суди встановили, що після зміни сімейного і матеріального стану

(втрата роботи через поширення короновірусної хвороби, проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з жінкою, в якої є неповнолітня

дитина, які також потребують додаткових витрат, а також утримання непрацездатних батьків та повнолітньої дочки від першого шлюбу)

ОСОБА_1 частково сплачував аліменти на утримання сина

ОСОБА_3 у зв`язку з відсутністю стабільного заробітку. Проте

ОСОБА_1 не відмовився від виконання своїх батьківських обов`язків, виконував обов`язок по утриманню дитини, як міг.

Враховуючи викладене, суди дійшли правильного висновку, що заборгованість зі сплати аліментів виникла не з вини боржника, а в силу об`єктивних обставин, що мають істотне значення, тому наявні підстави для задоволення вимог ОСОБА_3 про звільнення від сплати заборгованості по аліментам.

З огляду на встановлені у справі обставини та результат вирішення позову ОСОБА_1 , суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_2 .

Такі висновки судів є обґрунтованими, відповідають обставинам справи

і ґрунтуються на вимогах закону.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі

№ 644/4836/18, від 26 грудня 2019 року у справі № 219/6287/17, від 22 січня 2020 року у справі 691/1497/18, від 24 лютого 2020 року у справі

№ 539/3532/18, від 11 березня 2020 року у справі № 759/10277/18,

від 29 січня 2021 року № 303/369/20, від 04 березня 2021 року у справі

№ 177/1090/18, від 16 червня 2021 року у справі № 643/11949/19, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини

є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не

будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Так, постановою Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі

№ 644/4836/18 залишено без змін судові рішення, якими змінено розмір аліментів та відкликано виконавчий лист. Касаційний суд вказував, що, ухвалюючи рішення про зменшення розміру аліментів на утримання дочки

з 1/4 до 1/5 частини заробітку (доходу) позивача, суди попередніх інстанцій врахували зміну його сімейного та матеріального стану, зокрема, створення нової сім`ї та народження другої дочки. При цьому суди дали належну оцінку тим фактам, що строк наданого позивачем трудового договору з нянею для дитини сплив у січні 2019 року, а строк повернення кредиту встановлено до серпня 2019 року, обов`язку утримувати тещу СК України не передбачає,

а відомостей про те, що мати позивача є непрацездатною та потребує матеріальної допомоги, матеріали справи не містять. Апеляційний суд

правильно вказав про те, що утримання 50 % заробітної плати позивача

є тимчасовим та було пов`язано із наявністю заборгованості по сплаті аліментів за попередні періоди.

Залишаючи без змін рішення апеляційного суду, яким відмовлено

у задоволенні позову про звільнення від сплати заборгованості за аліментами, Верховний Суд у постанові від 26 грудня 2019 року у справі

№ 219/6287/17 вказував, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження наявності будь-яких передбачених частиною другою статті 197 СК України обставин, що мають істотне значення та

могли б слугувати підставою для звільнення від сплати заборгованості

з аліментів, тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Будь-яких доказів та пояснень того, чому виникла заборгованість у 2008-2013 роках позивачем не надано.

У справі № 691/1497/18 позивач, посилаючись на інвалідність, незадовільний стан здоров`я через який потребує сторонньої допомоги та позбавлений можливості працювати, відсутність доходів, просив звільнити його від сплати заборгованості по аліментам за відповідний період та змінити розмір аліментів (зменшити до 200 грн). За результатом вирішення справи зменшено розмір аліментів на неповнолітню дитину та відмовлено

у задоволенні вимог про звільнення від сплати заборгованості по аліментам. Верховний Суд у постанові від 22 січня 2020 року вказував, що заборгованість зі сплати аліментів утворилася у позивача за період

з лютого 2014 року до жовтня 2018 року, тобто до виникнення у нього тяжкого захворювання, яке призвело до встановлення йому інвалідності

I групи, тому суди правильно відмовили у задоволенні вимоги про звільнення від сплати заборгованості за аліментами. Апеляційний суд

з урахуванням стану здоров`я та погіршення матеріального становища позивача дійшов обґрунтованого висновку, що розмір аліментів, які стягуються на неповнолітню дочку, підлягає зменшенню з 1/4 частини всіх видів заробітку на 1/6 частину всіх видів заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Постановою Верховного Суду від 24 лютого 2020 року у справі

№ 539/3532/18 залишено без змін судові рішення, якими відмовлено

у зменшенні розміру та зміні способу стягнення аліментів. Касаційний суд погодився з висновками судів, що позивачем не доведено погіршення його майнового стану, оскільки обставини, на які він посилався, існували на час визначення розміру аліментів та були враховані судом.

За результатом касаційного перегляду справи № 759/10277/18 залишено

в силі рішення суду першої інстанції, яким стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дитини в твердій грошовій сумі в розмірі 4 000 грн щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 02 липня 2018 року

до досягнення дитиною повноліття. У постанові Верховного Суду

від 11 березня 2020 року зазначено, що матеріали справи не містять підтвердження, що від сторін надходили заяви про визначення розміру аліментів на утримання дитини у частці від доходу батька. Апеляційний суд, змінивши спосіб присудження аліментів, вийшов за межі позовних вимог та розглянув вимогу, що не була предметом розгляду у суді першої інстанції. Суд першої інстанції правильно зазначив, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини,

а запропонований відповідачем розмір аліментів для сплати у розмірі

1 000 грн є недостатнім для утримання дочки сторін, яка проживає разом із матір`ю.

Постановою Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 303/369/20 залишено без змін судові рішення, якими змінено спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду та стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої доньки у розмірі 1/4 частки від всіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття. Касаційний суд вказував, що суди, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, належним чином оцінивши подані сторонами докази, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову та визначення розміру аліментів на утримання дитини у розмірі 1/4 частки від всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, оскільки він у 2019-2020 роках отримував стабільний щомісячний дохід,

а раніше визначений судом розмір аліментів є меншим, ніж визначений законом як мінімальний, отже недостатнім для забезпечення належного утримання дитини і її гармонійного розвитку. Відповідач не надав належних доказів на підтвердження неможливості виконувати свій обов`язок по утриманню дитини у визначений судом спосіб.

Верховний Суд у постанові від 04 березня 2021 року у справі № 177/1090/18 погодився з висновками апеляційного суду про відмову в задоволенні позову про звільнення від сплати заборгованості за аліментами. Касаційний суд вказував, що з червня 2014 року до 09 травня 2015 року (дати, з якої позивач потрапив у полон) останній не надав державному виконавцю достовірні відомості про свої доходи, допустив утворення заборгованості по аліментам, не виконавши при цьому свого обов`язку з повідомлення державного виконавця про необхідність стягнення аліментних виплат із заробітної плати, яку він отримував під час служби у Збройних силах України. Саме внаслідок цих дій аліменти із заробітної плати позивача почали стягуватися не у момент появи додаткового доходу у червні 2014 року, а лише з вересня 2017 року, що і стало причиною утворення заборгованості. Установивши, що з 2014 року, в тому числі й у період знаходження у полоні на тимчасово окупованій території України, позивачу нараховувалась заробітна плата та з неї повинно було проводитись відрахування аліментів на користь відповідача на утримання дітей,

а боржник не виконав свого обов`язку із надання державному виконавцю достовірних відомостей про свої доходи, зокрема, зміну джерела їх походження та розміру, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із відсутності обставин, які б були підставою для звільнення позивача від сплати заборгованості по аліментам у зазначений період.

У справі № 643/11949/19 позивач просила змінити розмір та спосіб стягнення аліментів на утримання дочки з 1/4 частини з всіх видів доходу щомісяця, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на тверду грошову суму у розмірі 20 000 грн, починаючи

з дати подачі позовної заяви до суду, і до досягнення дитиною повноліття,

з подальшою індексацією. Зазначені вимоги були задоволені судами частково, змінено розмір та спосіб стягнення аліментів, стягнуто аліменти на утримання дочки у твердій грошовій сумі у розмірі 2 500 грн щомісячно,

з подальшою індексацією до досягнення дитиною повноліття. Постановою Верховного Суду від 16 червня 2021 року збільшено розмір стягнутих

з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дочки у твердій грошовій сумі з 2 500 грн до 10 000 (десять тисяч) гривень щомісячно,

з подальшою індексацією, відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з дня набрання судовим рішенням законної сили, і до досягнення дитиною повноліття. У зазначеній справі суди не вирішували питання про зменшення розміру аліментів та звільнення від сплати заборгованості зі сплати аліментів. При цьому касаційний суд вказував, що визначаючи розмір аліментів у твердій грошові сумі 2 500 грн, які підлягають стягненню з відповідача на утримання малолітньої дитини, яка має хронічне захворювання, суди попередніх інстанцій надали перевагу посиланням відповідача на його матеріальне становище (відсутність доходу), при цьому залишили поза увагою інтереси дитини, яка має право на достатній рівень матеріального забезпечення. Визначений судом розмір аліментів для сплати у розмірі 2 500 грн є недостатнім для утримання дочки сторін, яка проживає разом із матір`ю.

Отже, відсутні підстави вважати, що суди у справі, яка переглядається,

не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи та доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що відсутній висновок щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах,

з огляду на таке.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовної практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

При цьому ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Гареєв Є. Ш., не вказувала, щодо якої саме норми права відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах.

У разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Вказані правові висновки викладено в постанові Верховного Суду

від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20.

У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку, що суди ухвалили судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, а також правильно застосували норми права.

Помилковими є доводи касаційної скарги, що суди встановили обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів та не надали належної правової оцінки зібраним у справі доказам, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були надані до суду у визначеному процесуальним законом порядку та були досліджені в судовому засіданні

і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

Суди надали належну правову оцінку обставинам справи та зробили обґрунтовані висновки, які викладено у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.

Заявлені у справі клопотання вирішені судами відповідно до вимог процесуального закону, тому доводи касаційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу. Так, підсудність справи правильно визначена судом відповідно до наданої відділом адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області інформації щодо місця проживання відповідача. ОСОБА_2 не спростувала зазначеної інформації під час розгляду справи. Безпідставними є доводи касаційної скарги щодо заявленого

в суді апеляційної інстанції клопотання про витребування в Державній прикордонній службі України інформації про виїзд за кордон

ОСОБА_1 за 2021-2022 роки, оскільки відповідно до частини третьої

статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин,

що об`єктивно не залежали від нього. При цьому представник

ОСОБА_2 у зазначеному клопотанні не обґрунтував, яким чином перетин ОСОБА_1 державного кордону після подачі у справі позовів та ухвалення рішення судом першої інстанції міг виплинути на результат вирішення спору у справі.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди

з висновками судів стосовно установлення обставин справи та переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції

є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною

в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України»).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої

статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а вказаних судових рішень без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Гареєв Євген Шамільович, залишити без задоволення.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області

від 29 листопада 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду

від 19 квітня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук