Постанова

від 05.04.2023 по справі 618/158/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

05 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 618/158/19

провадження № 61-8221св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне підприємство Сільськогосподарська виробнича фірма «Агро»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- Дворічанська районна державна адміністрація Харківської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 28 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Котелевець А. В., Коваленко І. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного підприємства Сільськогосподарської виробничої фірми «Агро» (далі - ПП СВФ «Агро»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- Дворічанська районна державна адміністрація Харківської області, про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

Позов обґрунтований тим, що на підставі державного акта про право власності на земельну ділянку, серія ЯБ № 11806, вона є власницею земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,7202 га, кадастровий номер 6321882500:05:000:0025, яка розташована на території Кутьківської сільської ради Дворічанського району Харківської області, КСП «Хвиля Революції»(далі - спірна земельна ділянка). Під час реалізації свого наміру укласти договір оренди земельної ділянки дізналася, що земельна ділянка вже перебуває в оренді ПП СВФ «Агро» відповідно до договору оренди землі від 15 січня 2014 року № 130 (далі - договір оренди землі). Проте волевиявлення на укладення цього договору вона не мала, що є підставою для визнання договору оренди між нею та ПП СВФ «Агро» недійсним.

Просила визнати недійсним договір оренди землі, укладений між нею та ПП СВФ «Агро», витребувати з користування відповідача земельну ділянку, стягнути з ПП СВФ «Агро» судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дворічанського районного суду Харківської області від 20 листопада 2019 року позов задоволено.

Суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір оренди землі змінювався, й на час ухвалення рішення встановити його первісні умови неможливо.

Суд дійшов висновку, що підпис ОСОБА_1 , вчинений у договорі на підтвердження погодження сторонами його умов, не встановлює, що її волевиявлення було вільним і відповідало її внутрішній волі, що підтверджується висновком судово-технічної експертизи документів від 20 серпня 2019 року № 10325.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 28 квітня 2020 року апеляційну скаргу ПП СВФ «Агро» задоволено. Рішення Дворічанського районного суду Харківської області від 20 листопада 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач не надала суду належних та допустимих доказів того, що 15 січня 2014 року не підписувала договір оренди на вказаних умовах, що містяться в матеріалах справи. Клопотання про проведення у справі судової-почеркознавчої експертизи в суді першої та апеляційної інстанції не заявила. Висновок суду першої інстанції про те, що заміна частини тексту договору без взаємної згоди сторін вказує на порушення права позивача щодо вільного визначення умов договору, а тому ставить під сумнів той факт, що волевиявлення ОСОБА_1 при укладенні договору оренди було вільним і не відповідало її внутрішній волі, є припущенням.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

20 травня 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 28 квітня 2020 року, просила скасувати постанову апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 479/1049/16-ц, згідно з якими факт відсутності волевиявлення орендодавця на укладення договору є підставою для його недійсності.

У цій справі встановлено, що зміст договору змінено, зокрема її підпис у ньому, що вказує на відсутність волевиявлення на укладення договору.

Аргументи інших учасників справи

Відзив ПП СВФ «Агро» на касаційну скаргу мотивований тим, що позивачка не надала доказів того, що вона не підписувала договір оренди землі.

Договір виконується чотири роки, ОСОБА_1 отримує орендну плату.

Справжність підпису позивачки у договорі не спростована висновком судово-технічної експертизи, про проведення почеркознавчої експертизи вона не заявляла.

Висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц і Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 479/1049/16-ц сформульовані за інших фактичних обставин.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу.

У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2022 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 227/3760/19-ц, провадження № 14-79цс21.

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2022 року поновлено касаційне провадженняу справі.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 10 серпня 2005 року, серії ЯБ № 211806, виданого на підставі розпорядження голови Дворічанської райдержадміністрації від 12 січня 2005 року № 5, ОСОБА_1 є власницею спірної земельної ділянки (а. с. 6).

Згідно з договором оренди, укладеним між ОСОБА_1 та ПП СВФ «Агро», позивачка надала, а відповідач прийняв у строкове платне користування спірну земельну ділянку (а. с . 48 -51).

Відповідно до акта приймання - передання земельної ділянки 15 січня 2014 року встановлено межі та передано в оренду спірну земельну ділянку, яка має чотири поворотні точки. Земельна ділянка передається в такому якісному стані - придатна для сільськогосподарського використання (а. с. 53).

Згідно з актом визначення земельної ділянки в натурі від 15 січня 2014 року сторони склали акт про визначення меж спірної земельної ділянки в натурі із земель власності, яка розташована на території Кутьківської сільської ради (а. с. 52).

Згідно з довідкою від 20 березня 2019 року № 2 щодо нарахування та виплати орендної плати відповідно до договору оренди землі у період з 2014 до 2018 років ОСОБА_1 виплачувалась орендна плата у натуральній та грошовій формах у повному обсязі (а. с. 35).

Відповідно до відомості ПП СВФ «Агро» за 2017 рік ОСОБА_1 отримала 300 кг озимої пшениці на суму 1 200,00 грн як плату за оренду земельних паїв (а. с. 112).

Відповідно до висновку судово-технічної експертизи документів від 20 серпня 2019 року № 10325 друковані тексти на першому та другому аркушах договору оренди землі, укладеному між ОСОБА_1 та ПП СВФ «Агро», виконані на різних друкуючих пристроях, в різний час. Встановлено, що у наданому на дослідження договорі перший аркуш піддавався заміні (а. с. 75 - 81).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частинами першою, другою, четвертою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга, четверта статті 207 ЦК України).

Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.

У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Законом України «Про оренду землі» (далі - Закон).

Відповідно до статті 13 Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Отже, договір оренди землі є договором, за яким у сторін виникають обов`язки щодо його виконання: в орендодавця виникає обов`язок передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а в орендаря - обов`язок використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства та сплачувати орендну плату в порядку і розмірі, встановлених договором або законом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

У справі, що розглядається, позивачка звернулася з позовом про визнання недійсним договору оренди землі, мотивованим тим, що вона цей договір не підписувала та не укладала.

На підтвердження того, що позивачка не укладала та не підписувала договір оренди землі, за її клопотанням в суді першої інстанції проведено судово-технічну експертизу тексту договору оренди землі, укладеному між ОСОБА_1 та ПП СВФ «Агро». За результатами експертизи встановлено, що перший аркуш договору піддавався заміні, оскільки виконаний на іншому ніж другий акруш принтері та в інший час.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (частина перша, друга статті 77 ЦПК України).

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що судово-технічною експертизою тексту договору оренди землі не встановлено того, що позивачка не підписувала цей договір чи того, що підпис в договорі виконала не ОСОБА_1 .

За наявності оспорюваного підпису встановлення його автентичності відбувається шляхом проведення почеркознавчої експертизи, проте позивачка не заявляла про її проведення в суді та не надала суду висновок такої експертизи, виконаний на її замовлення.

Суд першої інстанції не встановлював обставини того, чому перший аркуш договору піддавався заміні, на скільки різний час між друком першого та другого аркушів, але мотивував своє рішення припущенням, що це вказує на відсутність волевиявлення позивачки та непідписання нею договору оренди.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16-ц, провадження № 14-709цс19, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, провадження № 14-740цс19, сформульовано висновок, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд першої інстанції в порушення вимог процесуального закону, мотивувавши своє рішення припущенням, також залишив поза увагою докази фактичного виконання договору сторонами.

Згідно з матеріалами справи ОСОБА_1 передала спірну земельну ділянку у користування відповідачу, що підтверджено підписаними нею актами приймання - передання земельної ділянки від 15 січня 2014 року і актом визначення земельної ділянки в натурі від 15 січня 2014 року (а. с. 52 - 53).

Відповідач користується спірною земельною ділянкою, систематично (щороку з 2014 року) сплачує орендну плату у грошові і натуральній формі, що підтверджено довідкою від 20 березня 2019 року № 2 щодо нарахування та виплати орендної плати (а. с. 35).

Позивачка приймала орендну плату від ПП СВФ «Агро», що підтверджено відомістю ПП СВФ «Агро» за 2017 рік, де у рядку № 19 навпроти прізвища ОСОБА_1 і розміру проведеного розрахунку з орендної плати в грошовій та натуральній формі є підпис позивачки.

Справжність підписів на вказаних документах ОСОБА_1 не спростувала.

Верховний Суд зазначає, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18.

Якщо договір хоч і не був укладений, але виконувався його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність, і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.

Тобто суд повинен встановити не лише факт використання орендарем спірного майна, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю і чи приймав він таку оплату.

У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним і може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц, провадження № 14-79цс21.

Враховуючи те, що касаційну скаргу ОСОБА_1 подала у травні 2020 року, а висновок щодо застосування норм права викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року після подання касаційної скарги, Верховний Суд вважає за необхідне застосувати вказаний висновок та вийти за межі касаційної скарги.

З урахуванням вказаного, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що немає підстав вважати договір оренди землі неукладеним, або таким, що укладений без реального волевиявлення позивачки.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 28 квітня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

О. В. Ступак

В. В. Яремко