Постанова

від 05.04.2023 по справі 826/97/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/97/17 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко А.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Собківа Я.М.,

суддів: Мельничука В.П., Черпіцької Л.Т.,

за участю секретаря: Керімова К.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київського апеляційного адміністративного суду, треті особи: Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України, про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом звернувся ОСОБА_1 до Київського апеляційного адміністративного суду за участю третіх осіб - Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України, в якому просив:

- визнати протиправними дії та бездіяльність Київського апеляційного адміністративного суду щодо невиплати йому вихідної допомоги у зв`язку з відставкою у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою;

- зобов`язати Київський апеляційний адміністративний суд нарахувати і виплатити йому вихідну неоподатковувану допомогу судді у зв`язку з відставкою у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою, що складає 247225, 00 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Надалі ОСОБА_1 подав заяву про перегляд рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2018 року за виключними обставинами на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2022 року відмовлено у задоволенні заяви про перегляд за виключними обставинами рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2018 року в адміністративній справі №826/97/17, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2018 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Київського апеляційного адміністративного суду, треті особи: Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України про визнання протиправними дій, бездіяльності, зобов`язання вчинити дії залишено в силі.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києві від 01 грудня 2022 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання. Також вказано, що в разі встановлення Конституційним Судом України неконституційності правового акта чи його окремого положення, застосованого судом у процесі розв`язання справи, визначальним є не момент втрати таким актом чинності, а можливість застосування наслідків такого рішення Конституційного Суду України до правовідносин, що виникли до його ухвалення, а відтак апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні, суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні заяви про перегляд за виключними обставинами рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2018 року, суд першої інстанції виходив з того, що ухвалення Конституційним Судом України рішення від 15 квітня 2020 року у справі № 2-р(11)2020 не є підставою для перегляду постанови за виключними обставинами.

Звертаючись до суду першої інстанції із заявою про перегляд рішення за виключними обставинами, позивач як на підставу перегляду послався на те, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2018 у справі № 826/97/17 вказано про поширення на позивача положень підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України від 27.03.2014 №1166-VІІ "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", що набрали чинності 01.04.2014 і якими статтю 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" було виключено. Проте, рішенням Конституційного суду України від 15.04.2020 № 2-р(ІІ)/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-УІІ (пункт 1 резолютивної частини).

Надаючи правову оцінку викладеним обставинам справи та доводам заявника, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки, якщо рішення суду ще не виконане.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення у даній справі було мотивовано тим, що оскільки датою виходу у відставку судді є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади, а не дата подання позивачем заяви про відставку до Вищої ради юстиції, у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Так, рішенням Конституційного суду України від 15.04.2020 № 2-р(ІІ)/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року №1166-УІІ (пункт 1 резолютивної частини), які, зокрема, були підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Разом з тим, згідно статті 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Конституційний Суд України у рішенні від 24 грудня 1997 року № 8-зп зазначив, що частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення (частина перша статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України").

Пунктом 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року у справі № 2-р(11)2020 передбачено, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", яким виключено статтю стаття 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", втратило чинність з 15 квітня 2020 року.

Вказані обставини не спростовують висновків суду про те, що станом на день звільнення позивача, стаття 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яка передбачала право судді, який вийшов у відставку, на отримання вихідної допомоги, була виключена.

Крім того, як вбачається зі змісту пункту 1 частини 5 статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки, якщо рішення суду ще не виконане.

Суд першої інстанції вірно вказав, що у даному випадку рішення не може вважатись невиконаним у розумінні положень приписів пункту 1 частини 5 статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки рішення, що набрало законної сили, яким у задоволенні позову відмовлено, не передбачає примусового виконання.

Аналогічний висновок зі спірного питання викладено Верховним Судом у постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18.

Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Апелянтом в доводах апеляційної скарги жодним чином не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду, яка під час розгляду справи була правомірно врахована судом першої інстанції на виконання ч. 5 ст. 242 КАС України.

Відтак, ухвалення Конституційним Судом України рішення від 15 квітня 2020 року у справі №2-р(11)2020 не є підставою для перегляду рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2018 року за виключними обставинами, а суд першої інстанції вірно вказав, що обставини, на які посилається позивач у своїй заяві не можуть бути визнані виключними.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про залишення без задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2018 року, з чим погоджується колегія суддів.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді заяви неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Суд апеляційної інстанції бере до уваги, що Європейський суд з прав людини у п. 40 рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу остаточності рішень суду. Цей принцип визначає, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, а не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.

Колегією суддів враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Положеннями ст. 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Суддя Мельничук В.П.

Суддя Черпіцька Л.Т.

Повний текст постанови виготовлено - 10 квітня 2023 року.