Постанова

від 21.12.2023 по справі 826/97/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 826/97/17

адміністративне провадження № К/990/15179/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/97/17

за заявою ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами по адміністративній справі № 826/97/17 за позовом до Київського апеляційного адміністративного суду, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України, про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кравець Ростислав Юрійович,

на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2022 року постановлену у складі колегії суддів: головуюча суддя Кузьменко А.І., судді Добрівська Н.А., Маруліна Л.О.

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2023 року, ухвалену колегією судів у складі: головуючого-судді Собківа Я.М., суддів: Мельничука В.П., Черпіцької Л.Т.,

УСТАНОВИВ:

Суть спору

1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київського апеляційного адміністративного суду (далі - відповідач), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України), Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), у якому просив:

1.1. визнати протиправними дії та бездіяльність Київського апеляційного адміністративного суду щодо невиплати йому вихідної допомоги у зв`язку з відставкою у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою;

1.2. зобов`язати Київський апеляційний адміністративний суд нарахувати і виплатити йому вихідну неоподатковувану допомогу судді у зв`язку з відставкою у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою, що складає 247225, 00 грн.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що постановою Верховної Ради України від 08.09.2016 звільнений із посади судді Київського апеляційного адміністративного суду у відставку. Після звільнення позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату йому одноразової вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, право на яку він набув на підставі статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI). У задоволенні вказаної заяви позивачу відмовлено у зв`язку з тим, що постанова Верховної Ради України про відставку прийнята після набрання чинності Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», яким виключена частина перша статті 136 Закону № 2453-VI, що передбачала виплату вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою.

2.1. Таку відмову позивач уважає протиправною, оскільки установлення менш сприятливих умов надання гарантій матеріального та соціального забезпечення суддя, які призначені (обрані) на посаду раніше введеного в дію нового правового регулювання, порівняно з тими умовами, що були законодавчо передбачені при призначенні (обранні) їх на посаду, за своїм значенням у системі правового регулювання практично означає зниження рівня незалежності суддів, що є недопустимим у силу положень частини третьої статті 22, частин першої, другої, сьомої статті 126 Конституції України та підтверджено практикою Конституційного Суду України.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2018 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Це рішення не оскаржувалося позивачем та набрало законної сили у встановленому законом порядку.

3.1. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на час звільнення ОСОБА_1 чинними були норми Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" (набрав чинності 01.04.2014), яким виключено статтю 136 Закону № 2453-VI.

3.2. Так, за висновком суду, оскільки датою виходу судді у відставку є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади, а не дата подання заяви про відставку чи дата звільнення з посади (відрахування зі штату суду), і на момент винесення Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді у зв`язку із поданням заяви про відставку (08.09.2016) діяли норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI, яким не передбачалося нарахування і виплата спірної вихідної допомоги, у позивача відсутнє право на отримання вказаної допомоги.

3.3. У підсумку судом констатовано, що відмовляючи ОСОБА_1 у виплаті вихідної допомоги відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

4. Надалі ОСОБА_1 подав до суду заяву про перегляд рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2018 за виключними обставинами на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, в якій простив скасувати означене судове рішення та задовольнити його позовні вимоги, а саме:

4.1. визнати протиправними дії та бездіяльність Київського апеляційного адміністративного суду щодо невиплати йому вихідної допомоги у зв`язку з відставкою у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою;

4.2. зобов`язати Київський апеляційний адміністративний суд нарахувати і виплатити йому вихідну неоподатковувану допомогу судді у зв`язку з відставкою у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою, що складає 247225, 00 грн.

5. В обґрунтування цієї заяви позивач указує, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2018 у справі № 826/97/17 вказано про поширення на позивача положень підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України від 27.03.2014 №1166-VІІ "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", що набрали чинності 01.04.2014 і якими статтю 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" було виключено. Проте, рішенням Конституційного суду України від 15.04.2020 № 2-р(ІІ)/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-УІІ (пункт 1 резолютивної частини).

6. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.12.2022, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.04.2023, відмовлено у задоволенні заяви про перегляд за виключними обставинами рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2018 у справі № 826/97/17; рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2018 у справі за позовом ОСОБА_1 до Київського апеляційного адміністративного суду, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України, про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, залишено в силі.

7. Відмовляючи у задоволенні вказаної заяви, суди попередніх інстанцій виходили з того, що наявність Рішення Конституційного Суду України № 2-р(11)2019 від 15.04.2020 не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення судом помилки при вирішенні спору, адже, на час виникнення спірних правовідносин та на час прийняття рішення судом першої інстанції стаття 136 Закону № 2453-VI, яка передбачала право судді, який вийшов у відставку, на отримання вихідної допомоги, була виключена Законом № 1166-VII та не підлягала застосуванню.

7.1. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, ураховуючи правовий висновок щодо застосування пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, викладений у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 19.02.2021 у справі № 808/1628/18, також виходив із того, що за змістом указаної норми встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки, якщо рішення суду ще не виконано. Водночас рішення у справі № 826/97/17 не може вважатися невиконаним у розумінні положень приписів пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, оскільки вказаним рішенням у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено і таке рішення не передбачає примусового виконання.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг та їх рух у касаційній інстанції

8. ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кравець Ростислав Юрійович, не погодившись із такими судовими рішеннями надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій сторона позивача просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.12.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.04.2023 у справі № 826/97/17, та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

9. В обґрунтування підстав касаційної скарги скаржник посилається на необхідність відступу від сформованого Верховним Судом висновку щодо застосування положень частини п`ятої статті 351 КАС України, викладеного у постанові від 19.02.2021 справі № 808/1628/18 відповідно до якого положення пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України містять імперативний припис, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки за умови, якщо таке рішення суду ще не виконане. При цьому, не може вважатись невиконаним, в розумінні положень пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, рішення суду, шо набрало законної сили та яким у задоволенні позову відмовлено, оскільки таке рішення не передбачає примусового його виконання.

9.1. Вказаний висновок, на переконання скаржника, суперечить завданням адміністративного судочинства, визначеним КАС України, принципам верховенства права та законності та призвів до надмірно звужувального тлумачення норми пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, по суті, зробивши цю норму такою, що не підлягає застосуванню в принципі.

9.2. Вказує, що застосоване у цій справі положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII завжди не відповідало частині першій статті 8 Конституції України з огляду на його невідповідність принципові верховенства права у частині, що стосується легітимних очікувань особи (судді при виході у відставку), як про це зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 15.04.2020 № 2- р(ІІ)/2020 у справі № 3- 311/2018 (4182/18, 4632/19, 5755/19), яке підлягало застосуванню при перегляді у цій справі. А отже, в національному законодавстві повинен бути ефективний механізм судового захисту порушених прав особи від застосування щодо неї неконституційних законів не лише в майбутніх правовідносинах, але й в тих, де таке застосування уже мало місце.

9.3. На переконання касатора, встановивши наявність підстав, визначених статтею 361 КАС України, особа повинна мати можливість з великою долею вірогідності передбачати своє право подати відповідну заяву про перегляд судових рішень за виключними обставинами і ця норма не містить посилань на взаємозалежність такого права від дати ухвалення рішення Конституційним Судом України.

9.4. Оскільки висновок у справі №808/1628/18 сформулювала саме Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, то сторона позивача уважає, що повторна передача справи на розгляд тієї ж Об`єднаної палати не дозволить належним чином, об`єктивно та неупереджено вирішити питання про наявність підстав для відступу від попередньо сформульованого нею ж висновку, а тому вважає необхідним у цьому випадку передати цю справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

10. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03.05.2023 відкрито касаційне провадження № К/990/15179/23 за цією касаційною скаргою.

11. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 20.12.2023 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України.

Позиція інших учасників справи

12. Від Київського апеляційного адміністративного суду до Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якій відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій без змін.

12.1. Заперечуючи проти задоволення касаційної скарги зазначає, що на час виникнення спірних правовідносин діяв Закон № 2453-VI у редакції від 01.04.2014, в якому відповідно до Закону № 1166-VII виключено статтю 136, що передбачала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

12.2. Звертає увагу, що відповідно до резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №2- р(ІІ)/2020 від 15.04.2020 у справі № 3-311/2018 (4182/18, 4632/19, 5755/19) положення підпункту 1 пункту 28 розділу її Закону № 1166- VII, яким було виключено статтю 136 Закону № 2453-VI, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто з 15.04.2020.

12.3. Отже, на переконання відповідача, наявність вищезазначеного Рішення Конституційного Суду України не змінює правового регулювання спірних правовідносин.

12.4. Відповідач також наголошує, що судовим рішенням у справі № 826/97/17, про перегляд якого за виключними обставинами просить ОСОБА_1 , у задоволенні позову відмовлено, а відтак таке рішення не може уважатися невиконаним у розумінні положень пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України.

13. Ухвалу Верховного Суду від 03.05.2023 про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 отримано третіми особами ДСА України та ДКС України 03.05.2023, що підтверджується довідками про доставку електронного листа до «Електронного кабінету» третіх осіб, подати відзив на касаційну скаргу треті особи не скористалися, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку.

Позиція Верховного Суду

Нормативне регулювання. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

14. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, виходить із такого.

15. У цій справі суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2018 у справі № 826/97/17, позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності Київського апеляційного адміністративного суду щодо невиплати йому вихідної допомоги у зв`язку з відставкою у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою та зобов`язання Київського апеляційного адміністративного суду нарахувати і виплатити йому вихідну неоподатковувану допомогу судді у зв`язку з відставкою у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою, що складає 247225, 00 грн.

16. Відмовляючи позивачу у позові суд виходив із відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог на підставі статті 136 Закону № 2453-VI, оскільки підпунктом 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 № 1166-VII, який набрав чинності 01.04.2014 (далі - Закон № 1166-VII), із Закону № 2453-VI виключено статтю 136, частиною першою якої передбачалося право судді, який вийшов у відставку, на виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

17. Рішенням Конституційного Суду України від 15.04.2020 у справі № 2-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII.

18. Ухвалюючи таке рішення Конституційний Суд констатував, що до внесення змін Законом № 1166-VII частиною першою статті 136 Закону № 2453-VІ було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

19. Виходячи із системного аналізу положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII, а також пояснювальної записки до проєкту Закону України про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні (реєстр. № 4576) Конституційний Суд уважав наявними підстави стверджувати, що законодавець оспорюваним положенням Закону № 1166-VII тимчасово змінив порядок матеріального забезпечення суддів, посилаючись на введення режиму запобігання фінансової катастрофи, реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів та забезпечення соціальної підтримки усіх громадян виходячи з фінансових можливостей держави.

20. Конституційний Суд України при розгляді справи № 2-р/2020 наголосив на юридичній позиції, викладеній в його Рішенні від 19.11.2013 № 10-рп/2013, відповідно до якої за своєю юридичною природою вихідна допомога є додатковою гарантією матеріального забезпечення судді у разі його виходу у відставку, а її розмір та порядок виплати підлягають регулюванню на законодавчому рівні.

21. Наведене надало Конституційному Суду України підстави стверджувати, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII не суперечать вимогам статті 21, частини третьої статті 22, частин першої, другої статті 24, частини першої статті 126 Конституції України.

22. При цьому, право судді на вихідну допомогу при виході у відставку, яке і було скасоване вказаним положенням, Конституційний Суд України не відніс ані до конституційних гарантій незалежності суддів, ані до передбачених Конституцією України соціальних прав громадян чи їх інших конституційних прав, визначивши суть правової проблеми у тому, що розмір вихідної допомоги судді, який має право на відставку і виходить у відставку, на відміну від розміру грошової винагороди судді та розміру його довічного утримання, не гарантується на конституційному рівні. Тому, за висновком Суду, розсуд законодавця щодо регулювання розміру такої допомоги ширший, ніж стосовно вказаних базових гарантій незалежності судді, рівень яких не може знижуватися взагалі.

23. Поряд із цим Конституційний Суд наголосив, що у контексті принципу верховенства права важливим є встановлення при внесенні змін до законодавства розумного часового проміжку між офіційним оприлюдненням закону і набранням ним чинності. Конституційний Суд України у Рішенні від 22.05.2018 № 5-р/2018 підкреслив, що принцип верховенства права передбачає внесення законодавчих змін із визначенням певного перехідного періоду (розумного часового проміжку між офіційним оприлюдненням закону і набранням ним чинності), який дасть особам час для адаптації до нових обставин; тривалість перехідного періоду у разі зміни юридичного регулювання суспільних відносин має визначати законодавець у кожній конкретній ситуації з урахуванням таких критеріїв: мети закону в межах правової системи і характеру суспільних відносин, що ним регулюються; кола осіб, до яких застосовуватиметься закон, і їх здатності підготуватися до набрання ним (його новими положеннями) чинності; інших важливих обставин, зокрема тих, що визначають час, необхідний для набрання чинності таким законом (абзац п`ятий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини).

24. Конституційний Суд України виходив з того, що зміни в юридичному регулюванні мають бути вчинено так, щоб особи, юридичного статусу яких такі зміни стосуються, мали реальну можливість пристосуватися до нової юридичної ситуації, зокрема, встигли реалізувати певні права (вчинити потрібні дії) у спосіб, встановлений законодавством до внесення відповідних змін. Суд указав, що за певних обставин, зокрема, якщо нове законодавче регулювання погіршуватиме юридичний статус осіб, законодавець повинен передбачити достатній перехідний період (розумний часовий проміжок) з моменту опублікування закону до набрання ним чинності (початку його застосування), протягом якого зацікавлені особи мали б можливість підготуватися до виконання вимог, передбачених новим законодавчим регулюванням.

25. Застосовуючи цей підхід у справі № 2-р/2020 Конституційний Суд України зважив на те, що Закон № 1166-VII був ухвалений парламентом 27.03.2014 та опублікований 31.03.2014 в газеті "Голос України", що підтверджують загальнодоступні відомості, розміщені на офіційному вебпорталі Верховної Ради України. За положенням абзацу першого пункту 2 розділу ІV "Прикінцеві положення" Закону № 1166-VII, у якому визначено умови набрання чинності окремими положеннями Закону № 1166-VII, підпункт 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII набрав чинності з 01.04.2014, тобто з наступного дня після його опублікування.

26. Тож, оскільки можливість реалізації суддею права на вихідну допомогу в розмірах та порядку, встановлених до внесення змін оспорюваним положенням Закону № 1166-VII, залежала від фактичної можливості судді реалізувати право на відставку, то, за висновком Конституційного Суду України, зміни в юридичному регулюванні цього питання (зокрема, виключення статті 136 із Закону № 2453-VІ) мали б бути зваженими, обґрунтованими та доведеними до суддів заздалегідь, тобто з дотриманням достатнього перехідного періоду. Верховна Рада України, скасовуючи вихідну допомогу суддям, що виходять у відставку, мала встановити достатній перехідний період (розумний часовий проміжок), пов`язаний з набранням чинності положенням підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII.

27. На думку Конституційного Суду України, встановлений перехідний період, пов`язаний з набранням чинності оспорюваним положенням Закону № 1166-VII, з 31.03 по 01.04.2014 (1 день) є очевидно недостатнім, оскільки не охоплює фактичної тривалості встановленого законодавством порядку реалізації суддею права на відставку. Внаслідок цього судді, які станом на 01.04.2014 вже мали право на відставку та вихідну допомогу, але продовжували перебувати на посаді судді, стимульовані вихідною допомогою, не змогли належним чином підготуватися до нового юридичного регулювання.

28. Зважаючи на викладене, Конституційний Суд України констатував, що перехідний період між опублікуванням Закону № 1166-VII та набранням чинності положенням підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII (менше одного дня) був явно недостатнім для того, щоб суб`єкти права (судді, які на момент набрання чинності Законом № 1166-VII мали право на вихід у відставку, але станом на 01.04.2014 ще ним не скористалися) змогли адаптуватися до законодавчих новел та скоригувати свої дії для реалізації права на відставку і, відповідно, отримати вихідну допомогу в розмірі, встановленому законодавством до внесення змін Законом №1166-VII.

29. На підставі наведеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII суперечить частині першій статті 8 Конституції України з огляду на його невідповідність принципові верховенства права у частині, що стосується легітимних очікувань особи.

30. У пункті 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 у справі № 2-р/2020 визначено, що положення вищевказаного підпункту втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом цього Рішення.

31. Частиною другою статті 152 Конституції України установлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

32. Зі змісту статті 152 Конституції України слідує, що Конституційний Суд України може самостійно визначати строк втрати чинності актом (його окремими положеннями).

33. Відповідно до частини першої статті 97 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13.07.2017 № 2136-VIII Конституційний Суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.

34. У Рішенні Конституційного Суду України від 15.04.2020 у справі № 2-р/2020 не сформульовано юридичної позиції стосовно правових наслідків визнання неконституційним положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII, яким із Закону № 2453-VI виключено статтю 136. Зокрема, у цьому Рішенні Конституційний Суд не робив висновків, що визнання неконституційним положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII означає поновлення дії статті 136 у тілі Закону № 2453-VI. Це Рішення не містить будь-якого іншого визначеного Конституційним Судом порядку його виконання на реалізацію повноважень, наданих йому частиною другою статті 152 Конституції України та частиною першою статті 97 Закону України "Про Конституційний Суд України".

35. Конституційний Суд України у Рішенні від 24.12.1997 N 8-зп (справа № 3/690-97) роз`яснив, що частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.

36. У Рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2000 №15-рп/2000 вказано, що додаткове визначення у рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов`язковості їх виконання. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (абзац шостий пункту 4 мотивувальної частини).

37. Слід констатувати, що після того, як підпунктом 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII виключено із Закону № 2453-VI статтю 136, Закон № 2453-VІ повністю викладено в новій редакції Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 № 192-VIIІ. Ця редакція Закону № 2453-VІ не передбачала виплати судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги, а стаття 136 має назву "Забезпечення житлових умов судді". Положення Закону № 2453-VІ у редакції Закону № 192-VIIІ не визнавалися неконституційними у зв`язку з відсутністю в ньому норми про виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги.

38. Норма статті 136 Закону № 2453-VІ, яка була вилучена із тіла Закону № 2453-VІ підпунктом 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII, що в подальшому був визнаний неконституційним, автоматично не відновлює свою чинність, внаслідок чого не створює законодавчої підстави для визначення права суддів, статус та положення яких визначаються Законом № 2453-VІ у редакції Закону № 192-VIIІ, на вихідну допомогу та її розмір.

39. За таких обставин правильними є висновки судів попередніх інстанцій, що Рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 у справі № 2-р/2020 не має ретроактивної дії та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення.

40. За загальним правилом чинність закону (його окремих положень) припиняється в цілому або в окремій частині: а) законодавчим органом, шляхом прийняття відповідного закону (про внесення змін до закону, вилучення положень закону тощо); б) за рішенням Конституційного Суду України у разі визнання неконституційним закону або окремих його положень.

41. Норма закону, яка була вилучена іншим законом (внаслідок чого втратила свою чинність), що пізніше був предметом конституційного контролю, за результатами якого Конституційним Судом України прийняте рішення про визнання неконституційними положень закону, якими ця норма вилучена, не підлягає автоматичному поновленню, оскільки це суперечило б принципу поділу влади (стаття 6 Конституції України).

42. Відповідно до цього принципу повноваженнями на прийняття змін в законодавство чи заповнення прогалин внаслідок визнання законів чи інших нормативних актів неконституційними наділений парламент, як єдиний орган законодавчої гілки влади.

43. Згідно з частиною першою статті 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.

44. Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

45. Частиною шостою статті 361 КАС України передбачено, що при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.

46. Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 368 КАС України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі.

47. Приймаючи до уваги, що пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення Конституційного Суду України визначено, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, то дія цього підпункту втратила чинність 15.04.2020. Спірні правовідносини між сторонами виникли до зазначеної дати.

48. За таких обставин Суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що Рішення Конституційного Суду України від 15.04.2020 №2-р(ІІ)/2020 в справі №3-311/2018 (4182/18, 4632/19, 5755/19) на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у цій справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

49. Сталою та послідовною є позиція Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо оцінки, як виключної обставини, рішень Конституційного Суду України, якої дотримується Верховний Суд, зокрема у постановах від 25.07.2019 у справі № 804/3790/17, від 23.12.2020 у справі № 825/3135/15-а, від 28.10.2020 у справі № 823/2372/17 та інш., а висновки, наведені у вищевказаних постановах, є релевантними до обставин цієї справи, і колегія суддів не бачить підстав для відступу від них.

50. Питання щодо наявності у особи, якій відмовили у задоволенні адміністративного позову, можливості перегляду такого судового рішення з підстав встановлених пунктом 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, чи відсутності такої тільки у зв`язку з тим, що вказане рішення не підлягало виконанню було вирішено об`єднаною палатою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.02.2021 у справі № 808/1628/18.

51. За наслідками розгляду справи № 808/1628/18 об`єднана палата, аналізуючи зміст пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, дійшла висновку, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акту чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки, якщо рішення суду ще не виконане.

52. Суд звернув увагу, що словосполучення "ще не виконане", вжите у вказаній нормі, не передбачає множинного тлумачення або множинного його розуміння. Наведена процесуальна норма має імперативний характер, є чіткою та не може бути застосована інакше ніж це обумовлено процесуальним законодавством.

53. Виходячи з того, що згідно з резолютивною частиною Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2019 № 1-р(II)/2019, у зв`язку з яким виникло спірне питання про перегляд судових рішень у справі № 808/1628/18, якими позивачу відмовлено у позові, за виключними обставинами на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, прямо встановлено, що положення закону, яке було предметом конституційного контролю у цій справі (словосполучення "дійсної строкової", що міститься в положеннях частини 3 статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII), визнане неконституційним і втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення, об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що наявність цього Рішення не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення судом помилки при вирішенні спору, у зв`язку із застосуванням на час виникнення спірних правовідносин та на час прийняття рішення судом першої інстанції вказаної норми, положення якої були чинними та підлягали застосуванню.

54. Підсумовуючи наведене з урахуванням того, що рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, про перегляд якого за виключними обставинами з відповідною заявою звернувся позивач у справі №808/1628/18, у задоволенні позову відмовлено, то колегія суддів об`єднаної палати висновувала, що не може вважатись невиконаним, в розумінні положень пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, рішення суду, що набрало законної сили та яким у задоволенні позову відмовлено, оскільки таке рішення не передбачає примусового його виконання.

55. Аналогічна позиція щодо застосування приписів пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України підтримана об`єднаною палатою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 21.12.2022 у справі № 140/2217/19 та постанові від 07.07.2023 у справі № 818/1793/18.

56. Вирішуючи клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від висновків об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 19.02.2021 у справі № 808/1628/18, Верховний Суд виходить із такого.

57. Судом касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 КАС України є Верховний Суд, у складі якого за змістом статей 36, 37 Закону №1402-VIII діє, зокрема, Касаційний адміністративний суд. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

58. Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках, визначених статтею 328 КАС України.

59. Отже, до повноважень Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зокрема, належить вирішення питань про правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, їх тлумачення при вирішенні юридичних спорів в адміністративних справах чи проблем щодо забезпечення захисту прав, свобод або інтересів. Реалізація таких повноважень пов`язана з наявністю правових проблем.

60. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

61. Правовий висновок Верховного Суду щодо наявності у особи, якій відмовили у задоволенні адміністративного позову, можливості перегляду такого судового рішення з підстав встановлених пунктом 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, чи відсутності такої тільки у зв`язку з тим, що вказане рішення не підлягало виконанню, викладено у постановах Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі від 19.02.2021 у справі № 808/1628/18 та від 07.07.2023 у справі № 818/1793/18.

62. Своєю чергою, підстави для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначені, зокрема, у частині третій статті 346 КАС України відповідно до якої суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

63. У той же час механізм відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати визначений у частині другій статті 346 КАС України та передбачає, що у цьому випадку суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від такого висновку.

64. Водночас така підстава як передача справи на розгляд Великої Палати з метою відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні об`єднаної палати цього ж касаційного суду, статтею 346 КАС України не передбачена.

65. Разом із тим, в аспекті доводів касаційної скарги, колегія суддів уважає за необхідне зазначити, що питання відступу від висновку щодо застосування пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 808/1628/18, вже було предметом розгляду об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 21.12.2022 у справі № 140/2217/19 та постанові від 07.07.2023 у справі № 818/1793/18.

66. Вирішуючи питання відступу від указаних висновків, колегія суддів об`єднаної палати в ухвалі від 21.12.2022 зазначила, що особливості перегляду за виключними обставинами судових рішень, які набрали законної сили, у зв`язку із встановленою Конституційним Судом України неконституційністю (конституційністю) закону було також предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду.

67. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 4819/49/19 зазначено, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, уже встановленої остаточним судовим рішенням.

68. Цей висновок підтримано колегією суддів об`єднаної палати у постанові від 07.07.2023 у справі № 818/1793/18. У цій справі також зауважено на тому, що судовим рішенням апеляційний суд відмовив у задоволенні позовних вимог, й за принципом res judicata визначені цим судовим рішенням юридичні наслідки настають для сторін з моменту набрання ним законної сили, тож воно не підлягає примусову виконанню й тому - у значенні пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України - не може переглядатися за виключними обставинами.

69. З урахуванням викладеного, об`єднана палата в ухвалі від 21.12.2022 у справі № 140/2217/19 та постанові від 07.07.2023 у справі № 818/1793/18 дійшла висновку, що немає достатніх і необхідних підстав відступати від правової позиції, висловленій у постанові від 19.02.2021 у справі № 808/1628/18.

70. На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати з метою відступу від висновків об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 808/1628/18 щодо застосування пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України.

71. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

72. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

73. Отже, оскільки при ухваленні судового рішення суди першої та апеляційної інстанцій порушень норм процесуального права не допустили, тому Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

74. З огляду на результат касаційного розгляду у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кравець Ростислав Юрійович, про передачу справи № 826/97/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кравець Ростислав Юрійович, залишити без задоволення.

3. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2023 року у справі № 826/97/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.О. Єресько В.М. Соколов А.Г. Загороднюк