Постанова

від 06.04.2023 по справі 917/1594/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" квітня 2023 р. Справа№ 917/1594/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Гаврилюка О.М.

при секретарі судового засідання : Шевченко Н.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Гавриленко М.П., Лашко С.С.;

від відповідача: Ольховський В.М.;

від третьої особи: Лашко С.С.,

розглянувши апеляційну скаргу Вільної профспілки Полтавського загону воєнізованої охорони Південної залізниці

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2022 року (повний текст складено 27.12.2022 року)

у справі №917/1594/21 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом Вільної профспілки Полтавського загону воєнізованої охорони Південної залізниці

до Акціонерного товариства «Українська залізниця»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Вільна профспілка Південної залізниці

про зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Вільна профспілка Полтавського загону воєнізованої охорони Південної залізниці (далі - позивач) звернулася до Господарського суду Полтавської області із позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - відповідач), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Вільна профспілка Південної залізниці (далі - третя особа) про зобов`язання представника роботодавця виробничий підрозділ «Полтавський загін воєнізованої охорони» філії «Відомча воєнізована охорона» Акціонерного товариства «Українська залізниця» вступити в переговори з Вільною профспілкою Полтавського загону воєнізованої охорони Південної залізниці щодо укладення колективного договору та підписання його з Вільною профспілкою Полтавського загону воєнізованої охорони Південної залізниці, який би поширювався на її членів та на членів виборного профспілкового органу, не перешкоджав законній діяльності профспілки, дотримувався вимог ст.ст. 249, 250, 252 КЗпП України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач випадково дізнався про укладення роботодавцем колективного договору із ППО НОР 2, у зв`язку з чим звертався до цієї профспілки з пропозицією створити спільний представницький орган та внести зміни та доповнення до існуючого колективного договору. Також, позивач вказує про таємне укладення спірного колективного договору.

Таким чином, за тверджень позивача, останнім не досягнуто домовленості з роботодавцем та ВП «Полтавський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» в питанні утворення СПО та початку процедури ведення переговорів щодо укладення та підписання нового колективного договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.12.2022 року у задоволенні позову Вільної профспілки Полтавського загону воєнізованої охорони Південної залізниці відмовлено повністю.

Не погодившись із прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2022 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 249, 250, 252 КЗпП України.

Так, скаржник вказав, що не зважаючи на той факт, що 26.07.2022 рок було закрито підготовче провадження та була призначена справа до розгляду, в судові засідання, призначені судом, представник третьої особи на стороні позивача та представник позивача , як і сам позивач весь час з`являлися в судові засідання. Представник відповідача, своєю неявкою затримував розгляд справи по суту позову.

Крім того, скаржник вказав, що суд першої інстанції протизаконно та необґрунтовано залучив до матеріалів справи протокол конференції від 20.06.2013 року.

Також за твердженням скаржника роботодавець добре знав, що на підприємстві існує дві рівноцінні профспілки, так як представник роботодавця неодноразово був відповідачем в судових засіданнях з 2006 року, за порушення вимог чинного законодавства України, з питань, як б могли бути врегульовані колективним договором.

Щодо твердження представника відповідача, стосовно того, що Вільна профспілка зверталася до правоохоронних органів із заявою про фальсифікацію протоколу від 20.06.2013 року, представник скаржника зазначає, що вперше Вільна профспілка дізналася про існування протоколу конференції нібито трудового колективу відокремленого підрозділу «Полтавський загін воєнізованої охорони» ДП «Південна залізниця» від 20.06.2013 року, лише 15.12.2022 року. До цього часу, про існування даного протоколу, жоден член Вільної профспілки не знав.

При цьому, за твердженням скаржника, так як весь переговорний процес, якщо він і був, стосовно укладенні колективного договору, вівся таємно від позивача, останній не міг звернутися до профспілки роботодавця, для ведення переговорів по укладанню колективного договору. Тому, висновки суду першої інстанції в цій частині не відповідають дійсним обставинам справи, так як ні роботодавець, ні профспілка, з якою він таємно заключив колективний догові, не повідомила іншу профспілку про веденні переговорів, стосовно укладення колективного договору, а отже і не могла реалізувати гарантоване чинним законодавством право, стосовно внесення своїх пропозицій до колективного договору та підписання його. Представником роботодавця не надано жодного документу, який би підтверджував, що профспілка, з якою роботодавець таємно заключив колективний договір, діяла на підставах чинного законодавства України.

Крім того, представник скаржника наголосив, що суд у своїй резолютивній частині, грубо порушив Конвенції Міжнародної організації праці « 98 «Про застосування принципів права на організацію і на ведення колективних переговорів та №154 «Про сприяння колективним переговорам, ст. 36 Конституції України (рівність профспілок), звівши виконання головних статутних обов`язків по захисту соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки, в рамках колективного врегулювання, на нівець, що можна розцінювати як заборону діяльності профспілки або безпідставність діяльності профспілки, позбавивши її права захищати своїх членів профспілки.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.01.2023 року апеляційну скаргу Вільної профспілки Полтавського загону воєнізованої охорони Південної залізниці передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сулім В.В. судді: Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2023 року апеляційну скаргу Вільної профспілки Полтавського загону воєнізованої охорони Південної залізниці на рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2022 року у справі №927/1594/21 залишено без руху.

Апелянтом протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було усунено недоліки та подано до суду апеляційної інстанції сплати судового збору.

Відтак, скаржником усунено недоліки поданої апеляційної скарги.

Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Вільної профспілки Полтавського загону воєнізованої охорони Південної залізниці на рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2022 року у справі №927/1594/21 своєю ухвалою від 07.02.2023 року.

21.02.2023 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2022 року у справі № 917/1594/21 залишити без змін, а апеляційну скаргу Вільної профспілки Полтавського загону воєнізованої охорони Південної залізниці - без задоволення.

Так, представник відповідача, зокрема у відзиві зазначив, що позивач не реалізував своє право, при наявності на підприємстві іншої профспілки, на формування спільного представницького органу та позбавив себе права представляти інтереси найманих працівників при підписанні колективного договору.

Крім того, за твердженням представника відповідача, враховуючи, що позивач є первинною профспілковою організацією виробничого підрозділу «Полтавський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Південна залізниця» АТ» Укрзалізниця, але не приймав участь у погодженні та підписанні колективного договору НОР-2 та не визначив свої конкретні зобов`язання перед працівниками підприємства, тому позивач не набув передбачених законом права та гарантій, які надаються профспілкам у порядку, передбаченому колективним договором.

Також, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів репрезентативності позивача, як первинної профспілкової організації ВППЗ.

При цьому, представник відповідача наголосив, що відповідач не порушує законодавство щодо реалізації прав та гарантій позивача, передбачених, зокрема, ст.ст. 249, 250, 252 КЗпП України, та не перешкоджає позивачу у виконанні його повноважень на підприємстві у межах, визначених чинним законодавством України.

Також, представник позивача зазначив, що положення колективного договору поширюється на всіх працівників підприємства незалежно від того, чи є вони членом профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

У виробничому підрозділі «Полтавський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» діє колективний договір НОР-2, дія якого розповсюджується на всіх працівників виробничого підрозділу незалежно від їх приналежності до певної профспілки або незалежно від того, чи є вони членами профспілки взагалі.

На даний час СПО профспілок та відповідачем розроблений проект нового Колективного договору акціонерного товариства «Українська залізниця», над яким триває робота щодо узгодження розбіжностей, що не заперечується позивачем.

13.03.2023 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника скаржника до суду надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого представник скаржника, зокрема, зазначив, що твердження відповідача, що позивач не реалізував своє право, є безпідставними та надуманими, так як відповідач не надав навіть можливості взяти участь у колективних переговорах по підписанню колективного договору, на які Вільна профспілка Полтавського загону воєнізованої охорони Південної залізниці наполягала з першого дня її реєстрації.

Крім того, за твердженням представника скаржника, жодного закону, який би обмежував кількість колективних договорів на підприємстві, в установі організації, в тому числі і структурних підрозділах, не існує. Усі доводи представника відповідача, стосовно даного питання, є вигаданими та мають єдину ціль ввести суд в оману.

15.03.2023 року розгляд справи було відкладено на підставі ст. 216 Господарського процесуального кодексу України.

21.03.2023 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника скаржника до суду надійшов додаток до відповіді на відзив на апеляційну скаргу.

Представники скаржника та третьої особи в судовому засіданні 06.04.2023 року Північного апеляційного господарського суду підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 06.04.2023 року Північного апеляційного господарського суду заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні, рішення суду першої інстанції залишити - без змін.

Відповідно до с. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалі справи, Вільна профспілка Полтавського загону воєнізованої охорони Південної залізниці (позивач), зареєстрована у Міністерстві юстиції України 06.11.2006 №1009/09-15.

Так за твердженням позивача, Вільна профспілка Полтавського загону воєнізованої охорони Південної залізниці входить в структуру Вільної профспілки Південної залізниці (далі ВППЗ), в свою чергу ВППЗ входить в структуру Вільної профспілки залізничників України (далі ВПЗУ), та на переконання позивача Вільна профспілка Полтавського загону воєнізованої охорони Південної залізниці є репрезентативною у відповідності до вимог Закону України «Про соціальний діалог в Україні».

Після створення профспілки, він неодноразово звертався до представника роботодавця з рішенням конференції про необхідність почати переговори по розробці, обговоренню, укладенню та підписанню колективного договору.

Відповідно до матеріалів справи, вважаючи свої права порушеними, позивач звертався до Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області з позовом до ППО НОР 2 про позбавлення права представляти інтереси працівників виробничого підрозділу «Полтавський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» та підписання колективного договору, яка відмовилась від участі у створенні спільного представницького органу з Вільною профспілкою Полтавського загону воєнізованої охорони Південної залізниці.

За наслідком дослідження позовної заяви, Крюківським районним судом міста Кременчука Полтавської області ухвалою від 13.03.2020 року, яка залишена без змін апеляційним та касаційними судом, відмовлено у відкритті провадження з огляду на підсудність такого спору господарському суду.

Далі, позивач звернувся до Господарського суду Полтавської області з вказаним позовом до виробничого підрозділу «Полтавський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» та Первинної профспілкової відокремленого підрозділу «Полтавський загін воєнізованої охорони» «ДП «Південна залізниця».

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 01.03.2021 року позовну заяву залишено без руху, надано строк для виконання вимог такої ухвали.

З огляду на не виконання в повному обсязі вимог ухвали суду від 01.03.2021 року, Господарський суд Полтавської області ухвалою від 18.03.2021 року повернув позивачеві позовну заяву. Вказана ухвала позивачем не оскаржувалась.

Як вбачається з матеріалі справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивач в особі голови профкому Гавриленка М.П. листом від 28.04.2021 року № 4 звернувся до Первинної профспілкової організації відокремленого підрозділу «Полтавський загін воєнізованої охорони» ДП «Південна залізниця» (ППО НОР 2) з пропозицією щодо створення об`єднаного представницького органу.

Листом від 18.05.2021 вих. № 2, Голова профкому ППО НОР 2 Боровик В.П. надав відповідь, в якій повідомив про проведення процедури приєднання до діючого колективного договору та його затвердження і підписання сторонами в 2013 році, з огляду на що у створенні спільного представницького органу відсутня необхідність на законодавчо визначених підставах.

Далі, листом від 28.07.2021 року позивач звернувся до ВП «Полтавський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» про надання додатків до існуючого колективного договору. Також, запропонував вступити у переговори по розробці, підписанню та узгодженні колективного договору.

Листом від 04.08.2021 № НОР-2-08-34/5 ВП «Полтавський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» повідомив позивача про надання роз`яснень по порушеному питанню стосовно ведення переговорів. В частині надання додатків, повідомив про уточнення заявником конкретного переліку, який останній бажає отримати.

Також, матеріали справи містять копію профспілкового звернення за підписом Гавриленка М.П. до АТ «Українська залізниця» № 16 щодо зобов`язання ППО НОР 2 у створенні з позивачем СПО.

Листом № 9/315 АТ «Українська залізниця» повідомила про не можливість втручання роботодавця в колективні відносини рівня виробничих підрозділів.

22.07.2021 року третя особа звернулась з листом № 144 до ВП «Полтавський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» з проханням вступити в переговори з позивачем для розробки та підписання нового колективного договору.

30.07.2021 року ВП «Полтавський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» надано відповідь № НОР-2-08-34/4, в якій повідомлено про не можливість внесення змін змін/доповнень до колективного договору Вільною профспілкою Полтавського загону воєнізованої охорони Південної залізниці, з огляду на те, що така не є учасником відповідного діючого колективного договору.

Матеріали справи містять також копії переписок між позивачем та роботодавцем, а також ВП «Полтавський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» по суті аналогічних питань, які порушені в названих вище листах та відповідях на них.

Зважаючи на не досягнення позивачем домовленості з роботодавцем та ВП «Полтавський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» в питанні утворення СПО та початку процедури ведення переговорів щодо укладення та підписання нового колективного договору, позивач звернувся до господарського суду з даним позовом.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про колективні договори і колективні угоди» колективний договір укладається між роботодавцем з однієї сторони і одним або кількома профспілковими органами, а у разі відсутності таких органів - представниками працівників, обраними і уповноваженими, трудовим колективом з іншої сторони. Сторонами колективних угод є сторони соціального діалогу, склад яких визначається відповідно до законодавства про соціальний діалог.

Згідно ст. 10 Кодексу законів про працю України (у редакції станом на 2013 рік) колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Кодексу законів про працю України , ч. 2 ст. 4 Закону України «Про колективні договори і угоди» та ч. 2 ст. 37 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», якщо на підприємстві, в установі або організації діє кілька первинних профспілкових організацій, представництво колективних інтересів працівників підприємства, установи або організації щодо укладання колективного договору здійснюється об`єднаним представницьким органом, який утворюється цими первинними профспілковими організаціями, за ініціативою будь-якої з них. У цьому випадку кожна профспілкова організація має визначитися щодо своїх конкретних зобов`язань за колективним договором та відповідальності за їх невиконання. Представницький орган утворюється на засадах пропорційного представництва. Первинна профспілкова організація, що відмовилася від участі в представницькому органі, позбавляється права представляти інтереси найманих працівників при підписанні колективного договору.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, що Колективний договір відокремленого підрозділу «Полтавський загін воєнізованої охорони» на 2013-2015 роки (далі - Колективний договір НОР-2) був укладений між сторонами: з боку роботодавця - виробничий підрозділ «Полтавський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Південна залізниця» (адміністрація); з боку працівників - ППО НОР-2 (профспілка), схвалений на конференції трудового колективу 20.06.2013 року та зареєстрований Управлінням соціального розвитку виконавчого комітету Полтавської міської ради 01.07.2013 року за реєстровим номером 173.

Так, на час укладення Колективного договору НОР-2 (2013 рік), на підприємстві діяли дві профспілкові організації: Вільна профспілка Полтавського загону воєнізованої охорони Південної залізниці (позивач) та Первинна профспілкова організація відокремленого підрозділу «Полтавський загін воєнізованої охорони» ДП «Південна залізниця» (ППО НОР-2).

При цьому, колегія суддів відзначає, що матеріали справи не містять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України доказів звернення позивача до ППО НОР-2 щодо створення спільного представницького органу для ведення переговорів та укладення Колективного договору НОР-2, а також доказів звернення позивача до відповідача (представника відповідача) щодо необхідності почати переговори по розробці, обговоренню, укладенню та підписанню Колективного договору НОР-2 станом на час його укладення та підписання (2013 року).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з твердженням відповідача викладеним у відзиві на апеляційну скаргу, що позивач не реалізував своє право, при наявності на підприємстві іншої профспілки, на формування спільного представницького органу та позбавив себе права представляти інтереси найманих працівників при підписанні колективного договору.

Водночас, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що так як весь переговорний процес, якщо він і був, стосовно укладенні колективного договору, вівся таємно від позивача, останній не міг звернутися до профспілки роботодавця, для ведення переговорів по укладанню колективного договору. Тобто, ні роботодавець, ні профспілка, з якою він таємно заключив колективний догові, не повідомила іншу профспілку про веденні переговорів, стосовно укладення колективного договору, а отже і не могла реалізувати гарантоване чинним законодавством право, стосовно внесення своїх пропозицій до колективного договору та підписання його, з огляду на наступне.

Так, в матеріалах справи наявна копія протоколу конференції трудового колективу відокремленого підрозділу «Полтавський загін воєнізованої охорони» державного підприємства «Південна залізниця» яким ухвалено схвалити проект колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом відокремленого підрозділу «Полтавський загін воєнізованої охорони» на 2013 2015 рр. (том 2, а.с 157-158), яка свідчить, що про первинну профспілкову організацію виробничого підрозділу «Полтавський загін воєнізованої охорони» професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України (сторону колективного договору) зроблено запис ще 25.03.2013 року, тобто до проведення конференції трудового колективу.

При цьому, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що суд першої інстанції протизаконно та необґрунтовано залучив до матеріалів справи вищевказаний протокол конференції від 20.06.2013 року, з огляду на наступне.

Так, під час виступу в суді першої інстанції 08.11.2022 року по справі №917/1594/21 представником позивача було зроблено заяву, що конференція трудового колективу підрозділу по затвердженню та підписанню колективного договору 20.06.2013 року не проводилась, а колективний договір було підписано таємно.

Відповідно до ч. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч.8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Частиною 3 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.

Таким чином, з урахуванням обставин, наведених вище та на спростування твердження представника позивача щодо таємного підписання колективного договору, з метою всебічного, повного та об`єктивного розгляду справи, а також з метою забезпечення реалізації принципу змагальності сторін, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо визнання поважними причини пропуску відповідачем строку для подання доказів, поновив пропущений відповідачем процесуальний строк для подання доказів та прийняв відповідні докази.

Щодо тверджень скаржника про наявність у нього права на внесення змін та доповнень до діючого колективного договору, колегія суддів відзначає наступне.

Так, за твердженням скаржника, останній неодноразово звертався до ППО НОР-2 з пропозицією створити спільний представницький орган (далі - СПО) для внесення змін і доповнень до діючого колективного договору, однак останньому було відмовлено.

Згідно ч. 2 ст. 12 Кодексу законів про працю України, ч. 2 ст. 4 Закону України «Про колективні договори і угоди» та ч. 2 ст. 37 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» СПО утворюється лише для ведення переговорів з укладення колективного договору.

При цьому, колегія суддів відзначає, що на момент звернень позивача, діяв чинний колективний договір, що не заперечується сторонами.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору протягом строку його дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, у виробничому підрозділі «Полтавський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Південна залізниця» діє Колективний договір НОР-2, дія якого щороку продовжується спільними постановами адміністрації та профспілки у зв`язку з неприйняттям нового колективного договору, що підтверджується копією спільної постанови від 09.12.2021 року № 12 про продовження дії Колективного договору НОР-2 на 2022 рік (наявна в матеріалах справи) .

Сторонами Колективного договору НОР-2 є:

- з боку роботодавця - виробничий підрозділ «Полтавський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Південна залізниця» (адміністрація);

-з боку працівників - ППО НОР-2 (профспілка).

Відповідно до абз. 2 Заключних положень Колективного договору НОР-2, протягом строку дії колективного договору спільними постановами адміністрації та профспілки до нього можуть вноситись доповнення та зміни, які доводяться до відома трудового колективу загону. При цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові і соціальні гарантії, пільги, передбачені діючим законодавством, Галузевою угодою та цим колективним договором.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що, оскільки позивач не приймав участі у погодженні та підписанні Колективного договору НОР-2, та не є членом представницького органу профспілок, то позивач не набув передбаченого законом права на внесення зміни та доповнення до Колективного договору НОР-2.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що ППО НОР-2 та виробничий підрозділ «Полтавський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Південна залізниця» AT «Укрзалізниця» неодноразово пропонували позивачеві надати свої пропозиції щодо покращення захисту трудових та соціально- економічних прав та інтересів членів позивача для наступного їх розгляду та, за необхідності, внесення змін та/або доповнень до діючого колективного договору, що підтверджується листом від 14.08.2014 року № НОР-2-08-31/02, від 15.04.2016 року № НОР-2-08- 31/07, від 24.01.2019 року № НОР-2-08-29/02 (наявні в матеріалах справи).

Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивач не надав відповіді на дані листи та відповідні пропозиції.

При цьому, суд першої інстанції правомірно не взяв до уваги твердження позивача про обмеження його в гарантіях та правах, які передбачені Кодексом законів про працю України та Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», з огляду на наступне.

Так, за твердженням позивача, представник роботодавця, в особі виробничого підрозділу «Полтавський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Південна залізниця» AT «Укрзалізниця», обмежив його права та гарантії, які передбачені Кодексом законів про працю України та Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», зокрема:

- не надав дві години на тиждень для членів виборного профспілкового органу позивача, не звільненим від основної роботи, для виконання ними громадських обов`язків;

- не виділив приміщення з усім необхідним для ведення зборів, засідань;

- не відраховує кошти на рахунок позивача не менше 0,3% з фонду оплати праці підприємства на культурно - масову, фізкультурну та оздоровчу роботу.

Також позивач зазначає, що представник роботодавця порушує вимоги ст. 252 КЗпП України, зокрема:

- не включає до складу комісії по оплаті праці представника позивача;

- змінює умови трудового договору;

- притягує до дисциплінарної відповідальності членів виборного профспілкового органу позивача з порушенням вимог.

Такі доводи позивача, як правильно встановлено судом першої інстанції не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами, більш того, спростовуються вимогами законодавства, виходячи з наступного.

Правове становище професійних спілок, їх статус та повноваження регулюються КЗпП України, Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», Законом України «Про колективні договори і угоди», Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 2, ч. 1, 2 ст. 246 Кодексу законів про працю України працівники мають право, зокрема, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку. Первинні профспілкові організації на підприємствах, в установах, організаціях та їх структурних підрозділах представляють інтереси своїх членів і захищають їх трудові, соціально-економічні права та інтереси. Первинні профспілкові організації здійснюють свої повноваження через утворені відповідно до статуту (положення) виборні органи, а в організаціях, де виборні органи не утворюються, - через профспілкового представника, уповноваженого згідно із статутом на представництво інтересів членів професійної спілки, який діє в межах прав, наданих Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та статутом професійної спілки.

Згідно ст. 244 Кодексу законів про працю України права професійних спілок, їх об`єднань визначаються Конституцією України, Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами.

Перелік повноважень виборного органу первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі, організації передбачений ст. 247 Кодексу законів про працю України .

Щодо порушення ст. 252 Кодексу законів про працю України в частині надання вільного від роботи часу, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ст. 252 Кодексу законів про працю України вільний від роботи час із збереженням середньої заробітної плати для участі в консультаціях і переговорах, виконання інших громадських обов`язків в інтересах трудового колективу, а також на час участі в роботі виборних профспілкових органів, але не менш як 2 години на тиждень надається на умовах, передбачених колективним договором членам виборних профспілкових органів, не звільненим від своїх виробничих чи службових обов`язків.

Згідно п. 6.16 Колективного договору НОР-2, голові первинної профспілкової організацій в трудовому колективі загону (якщо налічується більш ніж 150 працюючих членів профспілки), не звільненому від своїх службових обов`язків, надається до двох робочих днів на місяць із збереженням середнього заробітку для участі в консультаціях і переговорах, виконання інших громадських обов`язків в інтересах трудового колективу, а також для участі в роботі виборних профспілкових органів і профспілкового навчання. Членам виборних профспілкових органів надається на тих же умовах і для виконання тієї ж громадської роботи вільний від роботи час тривалістю дві години на тиждень.

Стосовно виконання ст. 249 Кодексу законів про працю України, судом першої інстанції правомірно встановлено, що згідно п. 6.17 Колективного договору НОР-2 надаються профспілковому органу, діючому в загоні, в безоплатне користування необхідні для його діяльності обладнані приміщення, засоби зв`язку і транспорту, споруди, об`єкти для організації відпочинку членів профспілки, проведення дитячої оздоровчої, фізкультурної роботи та надаються приміщення для проведення зборів працівників.

Щодо відрахування коштів у розмірі не менше 0,3% фонду оплати праці, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ст. 250 Кодексу законів про працю України роботодавці зобов`язані відраховувати кошти первинним профспілковим організаціям на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу в розмірах, передбачених колективними договорами та угодами, але не менше ніж 0,3 відсотка фонду оплати праці відповідно до Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

З урахуванням того, що позивач не приймав участі в укладанні Колективного договору НОР-2 (не є його стороною), та враховуючи п. 7.3 діючого/чинного Колективного договору НОР-2, який передбачає перерахування коштів тільки тій профспілковій організації, яка підписала колективний договорі та взяла на себе відповідні зобов`язання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не має права вимагати перерахування таких коштів останньому.

Профспілки, їх об`єднання, здійснюючи представництво та захист трудових і соціально-економічних прав та інтересів своїх членів, повинні додержуватися Конституції України, законів та інших нормативно-правових актів, а також виконувати колективні договори та угоди, які вони уклали, та взяті на себе зобов`язання (ст. 36 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що враховуючи, що позивач не є первинною профспілковою організацією виробничого підрозділу «Полтавський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Південна залізниця» AT «Укрзалізниця», не приймав участі у погодженні та підписанні Колективного договору НОР-2 та не визначив свої конкретні зобов`язання перед працівниками підприємства - позивач не набув передбачених законом права та гарантій, які надаються профспілкам у порядку, передбаченому колективним договором.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2019 року у справі № 266/4331/17.

Щодо порушень з боку роботодавця ст. 252 Кодексу законів про працю України, колегія суддів відзначає наступне.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, представник позивача був включений до складу комісії по оплаті праці та неодноразово запрошувався до роботи у цій комісії, однак жодного разу не прийняв у цьому участі, що підтверджується копією листа від 27.02.2022 року № НОР-2-08-34/04 (наявний в матеріалах справи).

При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що виробничий підрозділ «Полтавський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Південна залізниця» AT «Укрзалізниця» постійно взаємодіяв з позивачем, зокрема, згідно Положення про порядок розрахунку фактичної тривалості додаткової відпустки за умовами і характером праці надавав на погодження Перелік професій (посад) працівників виробничий підрозділ «Полтавський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Південна залізниця» AT «Укрзалізниця», яким надається додаткова відпустка за особливий характер праці, із зазначенням її тривалості у 2020 році, що підтверджується копією листа від 03.02.2020 року № НОР-2-08-34/01 (наявний в матеріалах справи).

Крім того, як правильно встановлено судом першої інстанції, за зверненнями позивача виробничий підрозділ «Полтавський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Південна залізниця» AT «Укрзалізниця» надавав працівникам можливість взяття участі у профспілкових навчаннях зі збереженням за працівниками робочого місця та середньомісячної заробітної плати, що підтверджується копіями листів від 13.09.2021 року № 159 та від 20.09.2021 року № 162 а також наказів від 14.09.2021 року № 640 та від 21.09.2021 року № 655.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах КГС ВС від 19.09.2019 року у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 року у справі № 910/8357/18).

17.10.2019 року набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву ст. 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови КГС ВС від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17).

Аналогічна правова позиція міститься у постанові ВП ВС від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Зазначена правова позиція щодо стандарту доказування викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18

Враховуючи вищевикладене у сукупності, на переконання колегії суддів докази, подані позивачем в обґрунтування заявлених ним позовних вимог не є більш вірогідними ніж докази, подані відповідачем на їх спростування. Факт порушення відповідачем законодавства щодо реалізації прав та гарантій позивача, передбачених зокрема ст.ст. 249,250 252 Кодексу Законів про працю України, а також перешкоджання Позивачу у виконанні його повноважень на підприємстві у межах, визначених чинним законодавством України не підтверджений матеріалами справи та спростований відповідачем.

Щодо тверджень скаржника про наявність у нього статусу репрезентативності, колегія суддів відзначає наступне.

Так, за твердженням позивача він є репрезентативним так як входить в структуру ВППЗ, яка, в свою чергу, входить в структуру Вільної профспілки залізничників України (далі - ВПЗУ).

При цьому, як доказ позивач надає копію свідоцтва від 03.05.2017 року № 022-07-00-Г про підтвердження репрезентативності ВПЗУ.

Згідно абзацу 4 ст. 1 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» організації профспілки - організаційні ланки профспілки, визначені статутом профспілки, що діють у межах повноважень, наданих статутом та цим Законом.

Відповідно до п. 4.2 статуту Вільної профспілки залізничників України (третьої особи)запосиланням http://zalp.org.ua/content/section/12/24/lang,ukrainian/ організаційними ланками профспілки є первинні профспілкові організації (профспілкові організації) та територіальні профспілкові організації.

Згідно пунктів 5.3, 5.7, 5.8, 6.3 статуту ВПЗУ організаційні ланки профспілки у своїй діяльності керуються Статутом ВПЗУ.

Статут ВПЗУ затверджений Установчим з`їздом Вільної профспілки залізничників України 15.11.2006 року та зареєстрований наказом Міністерства юстиції України від 09.02.2007 № 41/5.

Однак, ВППЗ має власний статут. Статут Вільної профспілки Південної залізниці (далі - статут ВППЗ) зареєстрований 27.02.2000 року.

Водночас, колегія суддів відзначає, що зі змісту витягу Статуту ВППЗ не вбачається, що ВППЗ входить в структуру ВПЗУ.

При цьому, колегія суддів критично оцінює надану позивачем копію листа під назвою «свідоцтво про належність до Вільної профспілки Південної залізниці» без номеру та дати, згідно якого вказано, що позивач входить в структуру Вільної профспілки Південної залізниці, з огляду на те, що такий лист по правовій природі створення не кореспондується з вимогами законодавства та повноважень третьої особи на його видання, визначеної Статутом.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що дія свідоцтва від 03.05.2017 року № 022-07-00-Г про підтвердження репрезентативності ВПЗУ не розповсюджується на позивача.

Таким чином, матеріали справ не містять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів репрезентативності позивача, як первинної профспілкової організації ВППЗ, що є обов`язковою умовою для ведення переговорів та утворення СПО.

Крім того, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника щодо можливості на одному підприємстві мати декілька колективних договорів, з огляду на наступне.

Положеннями чинного законодавства України, зокрема Закону України «Про колективні договори і угоди», чітко регламентовані питання щодо кількості колективних договорів, вимог до їх змісту, сторін, порядку проведення переговорів, укладення, підписання тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. З Закону України «Про колективні договори і угоди» регламентовано, що у колективному договорі може бути лише дві сторони: сторона роботодавця, суб`єктами якої є роботодавець та/або уповноважені представники роботодавця, зокрема представники відокремлених підрозділів Юридичної особи, та сторона працівників суб`єктами якої є первинні профспілкові організації, які діють на підприємстві, в установі, організації, відокремлених підрозділах юридичної особи, об`єднують працівників фізичної особи, яка використовує найману працю, та представляють інтереси працівників, які працюють на підставі трудових договорів у цього роботодавця, а в разі їх відсутності - вільно обрані працівниками для ведення колективних переговорів представники (представник).

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про колективні договори і угоди» право на ведення переговорів і укладення колективних договорів, угод надається сторонам соціального діалогу, склад яких визначається відповідно до законодавства про соціальний діалог.

На локальному рівні для ведення колективних переговорів з укладення колективних договорів стороною працівників (суб`єктами якої є первинні профспілкові організації, а в разі їх відсутності - вільно обрані представники (представник) працівників) та стороною роботодавця (суб`єктами якої є роботодавець та/або уповноважені представники роботодавця) утворюється двостороння робоча комісія відповідно до закону (абз. 3 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний діалог»).

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про колективні договори і угоди» якщо на підприємстві створено кілька первинних профспілкових організацій, вони повинні на засадах пропорційного представництва (згідно з кількістю членів кожної) утворити для ведення переговорів з укладення колективного договору спільний представницький орган шляхом укладення відповідної угоди та письмово повідомити про це роботодавця.

Згідно ч. 6 ст. 4 Закону України «Про колективні договори і угоди») ініціювати укладення угоди про утворення спільного представницького органу суб`єктів профспілкової сторони та сторони роботодавців відповідного рівня може будь - який репрезентативний відповідно до законодавства України про соціальний діалог Суб`єкт профспілкової сторони та сторони роботодавців .

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» регламентовано, що колективний договір, угода набирають чинності з дня їх підписання представниками сторін або з дня, зазначеного у колективному договорі, угоді.

Після закінчення строку дії колективний договір, угода продовжує діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянуть чинний, якщо інше не передбачено договором, угодою.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на підприємстві може діяти лише один колективний договір.

Так, станом на час звернення позивача з відповідними заявами про створення СПО, погодження та підписання колективного договору, так і на час розгляду справи та прийняття рішення на ВП «Полтавський загін воєнізованої охорони» наявний чинний/діючий колективний договір, з огляду на що, підстави для укладання та підписання нового/іншого у даному конкретному випадку відсутні.

З огляду на викладене та враховуючи відсутність правових підстав для створення СПО, наявність на підприємстві чинного колективного договору, факт не належності позивача як сторони до такого колективного договору, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та, зокрема, зводяться до переоцінки відповідних висновків судових інстанцій.

Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги Вільної профспілки Полтавського загону воєнізованої охорони Південної залізниці фактично зводяться до мотивів викладених у позовній заяві, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Вільної профспілки Полтавського загону воєнізованої охорони Південної залізниці на рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2022 року у справі №917/1594/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2022 року у справі №917/1594/21 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2022 року у справі №917/1594/21

4. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

5. Матеріали справи №917/1594/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Гаврилюк

Дата складення повного тексту 10.04.2023 року.