Рішення

від 04.04.2023 по справі 911/2415/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" квітня 2023 р. м. Київ Справа № 911/2415/22

Господарський суд Київської області у складі судді Д.Г.Зайця, за участю секретаря судового засідання Д.С.Бабяка, розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокультура 39 Плюс», м. Львів

до Державного підприємства «Дослідне господарство «Шевченківське» Інституту Біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук, Київська область, Тетіївський р-н., с. Денихівка

про стягнення заборгованості

представники:

від позивача Б.С.Кошельник

від відповідача В.А.Тарнавський

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокультура 39 Плюс» б/н від 18.11.2022 року (вх. №2108/22 від 22.11.2022) (далі позивач) до Державного підприємства «Дослідне господарство «Шевченківське» Інституту Біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук (далі відповідач) про стягнення коштів за Договором поставки №2512 від 23.12.2020 року у сумі 373113,17 грн., з яких 35812,00 грн. основного боргу, 58688,86 грн. пені, 64108,64 грн. інфляційних збитків, 6024,06 грн. 3% річних, 208479,60 грн. штрафу.

Ухвалою суду від 22.11.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 20.12.2022 року.

До суду від позивача надійшло клопотання б/н від 19.12.2022 року (вх. №1964/22 від 19.12.2022) про відкладення розгляду справи.

Відповідач у судове засідання 20.12.2022 року не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав.

Ухвалою суду від 20.12.2022 року продовжено строк підготовчого провадження у справі №911/2415/22 та відкладено підготовче засідання на 24.01.2023 року.

До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву №31 від 13.01.2023 року (вх. №1000/23 від 19.01.2023), в якому відповідач проти позову заперечує та просить суд позовну заяву залишити без розгляду.

Протокольною ухвалою суду від 24.01.2023 року підготовче засідання відкладено на 07.02.2023 року.

До суду від позивача надійшли письмові пояснення б/н від 12.12.2022 року (вх. №18822/22 від 21.12.2022).

У судовому засіданні 07.02.2023 року представник відповідача зазначив, що у нього виникли сумніви щодо достовірності підпису директора відповідача на Додатковій угоді до Договору поставки №2512 від 03.12.2021 року.

У судовому засіданні 07.02.2023 року розгляд справи відкладено на 07.03.2023 року.

До суду від відповідача надійшло клопотання №161 від 06.03.2023 року (вх. №4366/23 від 07.03.2023) про зменшення нарахованих позивачем штрафних санкцій на 95%.

У судовому засіданні 07.03.2023 року протокольною ухвалою закрито підготовче провадження у справі №911/2415/22 та призначено розгляд справи по суті на 04.04.2023 року.

До суду від позивача надійшли заперечення б/н від 10.03.2023 року (вх. №4970/23 від 14.03.2023) на клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій.

Представник позивача у судовому засіданні 04.04.2023 року позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити в повному обсязі. Крім того, представник позивача заперечив проти клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій з підстав, викладених у запереченнях.

Представник відповідача у судовому засіданні 04.04.2023 року проти позову заперечив, зазначивши, що ним погашено основний борг у сумі 35812,00 грн. та просив суд зменшити розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій згідно поданого клопотання.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та об`єктивного розгляду спору по суті у судовому засіданні 04.04.2023 року, відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрокультура 39 Плюс» (за договором - постачальник) та Державним підприємством «Дослідне господарство «Шевченківське» Інституту Біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України (за договором покупець) 23.12.2020 року укладено Договір поставки №2512 (далі Договір), згідно умов п. 1.1 якого, за цим договором Постачальник зобов`язується поставити Покупцеві шрот соняшниковий або макуху соняшникову, надалі за текстом Товар, а Покупець зобов`язаний прийняти та оплатити його в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до п.п. 2.3, 2.5 Договору, датою поставки Товару є дата, коли Товар був переданий Покупцю. Передача товару здійснюється у пункті поставки і підтверджується видатковими накладними або товарно-транспортними накладними або специфікаціями, які підписуються уповноваженими представниками Сторін. Зобов`язання Постачальника щодо поставки Товару вважаються виконаними у повному обсязі з моменту передачі Товару Покупцю у місці його поставки на підставі видаткової накладної або товарно-транспортної накладної, або специфікації, підписаної уповноваженими представниками Сторін. Право власності на Товар переходить до Покупця з дати поставки.

Згідно п.п. 3.2, 3.3, 3.4 Договору, ціна поставленого товару визначається у рахунках, видаткових накладних або товарно-транспортних накладних або в специфікації до Договору. Розрахунки за кожну поставлену партію Товару здійснюються в безготівковому порядку шляхом перерахування Покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника на підставі підписаної видаткової накладної або товарно-транспортної накладної або специфікації або виставлених рахунків. Оплата проводиться протягом 5 (п`яти) календарних днів з дня отримання Товару покупцем.

У п. 9.1 Договору сторони погодили, що цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін, а закінчується « 31» грудня 2021 року.

Додатковою угодою б/н від 03.12.2021 року термін дії Договору поставки №2512 від 23.12.2020 року продовжено до 31.12.2022 року.

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору ним поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 694932,00 грн., а саме, шрот соняшниковий у кількості 24,40 т. на суму 239120,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №А-5ВН від 19.01.2022, макуху соняшникову у кількості 22,96 т. на суму 228452,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №А-4ВН від 03.02.2022, шрот соняшниковий у кількості 23,20 т. на суму 227360,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №А-15ВН від 21.02.2022. Однак, відповідачем, в порушення умов Договору, поставлений позивачем товар оплачено частково, у зв`язку із чим за ним утворилась заборгованість у сумі 35812,00 грн.

До матеріалів справи також додано підписаний представниками обох сторін та скріплений їх печатками Акт звірки взаємних розрахунків за період 01.06.2022 01.11.2022, згідно якого заборгованість відповідача перед позивачем станом на 01.11.2022 складає 35812,00 грн.

Так, у зв`язку із неоплатою відповідачем поставленого товару позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 35812,00 грн. основного боргу, 58688,86 грн. пені, 64108,65 грн. інфляційних втрат, 6024,06 грн. 3% річних, 208479,60 грн. штрафу.

Заперечуючи проти позову, відповідач у відзиві зазначив, що між сторонами 01.11.2022 року підписано акт звірки, згідно якого заборгованість відповідача перед позивачем складає 35812,00 грн., яка була погашена відповідачем 24.11.2022, що підтверджується платіжним дорученням №15063 від 24.11.2022. Виконати свої зобов`язання у передбачені Договором строки відповідачу завадило настання форс-мажорних обставин, які виникли внаслідок збройної агресії російської федерації проти України. Згідно п. 7.2 Договору, відповідач вчасно повідомив позивача про настання форс-мажорних обставин «технічними засобами миттєвого зв`язку». При цьому, відповідач посилається на офіційний лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-07.1 від 28.02.2022 про засвідчення форс-мажорних обставин. Зі слів відповідача, він не міг передбачити, що ТОВ «Террафуд» (покупець молока) тимчасово зупинить роботу, а військові дії завадили вчасно провести роботи по збору та сушінню зерна і підготовки його до реалізації. Враховуючи викладене, відповідач просить не стягувати з нього штрафні санкції, нараховані позивачем.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі ГК України), суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем, що позивач здійснив поставку продукції на загальну суму 694932,00 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи видатковими накладними №А-5ВН від 19.01.2022, №А-4ВН від 03.02.2022, №А-15ВН від 21.02.2022, які підписано представниками обох сторін та скріплено їх печатками, а відповідач поставлену продукцію оплатив частково, у зв`язку із чим за ним утворилась заборгованість у сумі 35812,00 грн.

При цьому, судом встановлено, що відповідачем 24.11.2022 року, тобто, після звернення позивача з даним позовом до суду (18.11.2022 року), здійснено сплату основного боргу у сумі 35812,00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення №15063 від 24.11.2022 року, в графі «призначення платежу» якого зазначено «за шрот соняшниковий згідно акту звірки від 01.11.2022». Судом враховано, що до матеріалів справи додано підписаний представниками обох сторін та скріплений їх печатками Акт звірки взаємних розрахунків за період 01.06.2022 01.11.2022, згідно якого заборгованість відповідача перед позивачем станом на 01.11.2022 складає 35812,00 грн.

Таким чином, станом на день прийняття рішення у справі, основний борг у сумі 35812,00 грн. повністю сплачено відповідачем, що не спростовано позивачем під час розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення 35812,00 грн. основного боргу, сплаченого під час розгляду справи у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Позивач також просить стягнути з відповідача 58688,86 грн. пені, 64108,65 грн. інфляційних втрат, 6024,06 грн. 3% річних, нарахованих на заборгованість відповідача з урахуванням часткових оплат за загальний період з 20.01.2022 по 14.11.2022, а також, 208479,60 грн. 30% штрафу від вартості поставленого товару, передбаченого п. 6.5. Договору, у відповідності до виконаного ним розрахунку.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

Згідно п.п. 6.4, 6.5 Договору, у разі порушення термінів оплати, передбачених Договором, Покупець оплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (на період нарахування) від вартості поставленого товару за кожний день прострочення строків оплати, 10 % річних та суму інфляційних збитків. У разі не оплати Покупцем вартості товару на протязі 20 днів з обумовленого терміну оплати, Покупець сплачує Продавцю штраф у розмірі 30 % від поставленого Товару.

Частиною 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені у сумі 58688,86 грн. судом встановлено, що такий розрахунок є обґрунтованим, арифметично вірним, а тому, вимоги в цій частині підлягають задоволенню в заявленій сумі.

Також, до стягнення з відповідача підлягає штраф у сумі 208479,60 грн., що передбачено п. 6.5 Договору

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних у сумі 6024,06 грн. та інфляційних втрат у сумі 64108,65 грн. судом встановлено, що такий розрахунок є обґрунтованим, арифметично вірним, а тому, вимоги в цій частині підлягають задоволенню в заявлених сумах.

Стосовно посилань відповідача на форс-мажорні обставини, що зумовили неможливість виконання відповідачем своїх зобов`язань у встановлений Договором строк та поданого клопотання про зменшення штрафних санкцій суд зазначає наступне.

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України, передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов`язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому, слід враховувати, що ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Неустойка не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Зазначені норми законодавства ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 року №7-рп/2013, а також, у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №913/89/18, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 25.02.2020 у справі №903/322/19, від 07.04.2020 у справі №904/1936/19, від 12.05.2020 у справі №910/9767/19.

Оцінюючи обґрунтованість наведених доводів відповідача суд враховує, що відповідач є державним підприємством зі скрутним фінансово-економічним становищем, а також приймає ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, оскільки відповідачем добровільно сплачено частину основного боргу, що свідчить про вжиття відповідачем заходів до виконання зобов`язання за договором, загальна сума пені та штрафу є значними, а в матеріалах справи відсутні прямі докази понесення позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем свого зобов`язання за Договором.

Крім того, загальновідомо, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан з 24.02.2022, який продовжено згідно зі змінами, внесеними, зокрема, Указом Президента України №58/2023 від 06.02.2023 з 05:30 19.02.2023 строком на 90 діб.

Наслідки вказаної агресії, яка ще триває, негативно відобразилися на усіх без виключення сферах господарської діяльності та вплинули на діяльність суб`єктів господарювання, особливо тих, які її здійснювали (здійснюють) на території ведення активних бойових дій.

Суд враховує, що порушення відповідачем зобов`язань мало місце до початку військової агресії, проте наведене не нівелює права суду за наявності наведених обставин станом на дату розгляду спору зменшити розмір неустойки.

Враховуючи надане законом право суду на зменшення розміру штрафних санкцій, приймаючи до уваги суттєвий розмір заявленої позивачем пені та штрафу, а також, таку істотну обставину, як введення в Україні воєнного стану, що вплинуло на ефективність та можливість ведення господарської діяльності відповідачем, керуючись приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч.1 ст. 233 ГК України та принципом збалансованості інтересів сторін, суд вважає за правомірне зменшити розмір нарахованої позивачем пені та штрафу на 95%.

Відповідно, стягненню підлягають 2934,44 грн. пені, 10423,98 грн. штрафу, а в решті вимог слід відмовити.

Також, суд зазначає, що у ч. 2 ст. 625 ЦК України зазначено, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Таким чином, відсутні підстави для зменшення інфляційних нарахувань у сумі 64108,65 грн. та 3% річних у сумі 6024,06 грн., оскільки, чинне законодавство цього не передбачає (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №902/417/18, від 19.06.2019 року у справі №703/2718/16-ц).

Суд звертає увагу сторін, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, №4241/03, від 28.10.2010).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача. Так, судові витрати підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача у повному обсязі, оскільки, саме такий розмір судового збору належало сплатити з поданої позовної заяви та сплачено позивачем за подачу даного позову та враховуючи, що вимоги заявлено обґрунтовано, а у частині вимог відмовлено внаслідок зменшення судом суми штрафних санкцій.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 123, 129, 233, 236 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокультура 39 Плюс» до Державного підприємства «Дослідне господарство «Шевченківське» Інституту Біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України про стягнення заборгованості задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Дослідне господарство «Шевченківське» Інституту Біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України (09832, Київська обл., Тетіївський р-н., с. Денихівка, вул. Робітнича, буд. 1, код ЄДРПОУ 00497696) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокультура 39 Плюс» (79017, Львівська обл., м. Львів, вул. Водогіна, буд. 2, офіс 114, код ЄДРПОУ 43894573) 2934 (дві тисячі дев`ятсот тридцять чотири) грн. 44 коп. пені, 64108 (шістдесят чотири тисячі сто вісім) грн. 65 коп. інфляційних втрат, 6024 (шість тисяч двадцять чотири) грн. 06 коп. 3% річних, 10423 (десять тисяч чотириста двадцять три) грн. 98 коп. штрафу та 5596 (п`ять тисяч п`ятсот дев`яносто шість) грн. 70 коп. витрат по сплаті судового збору.

3.Провадження у справі №911/2415/22 в частині стягнення основного боргу у сумі 35812,00 грн. закрити.

4.В іншій частині позову відмовити.

5.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 11.04.2023 року.

Суддя Д.Г. Заєць