Постанова

від 27.06.2023 по справі 911/2415/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" червня 2023 р. Справа№ 911/2415/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Скрипки І.М.

Михальської Ю.Б.

секретар судового засіданні: Бендюг І.В.,

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 27.06.2023,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокультура 39 Плюс"

на рішення Господарського суду Київської області

від 04.04.2023 (повний текст складено 11.04.2023)

у справі № 911/2415/22 (суддя Заєць Д.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокультура 39 Плюс"

до Державного підприємства "Дослідне господарство "Шевченківське" Інституту Біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та зустрічних позовних вимог

У листопаді 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрокультура 39 Плюс» звернуло до Господарського суду Київської області з позовом до Державного підприємства «Дослідне господарство «Шевченківське» Інституту Біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук про стягнення 373113,17 грн, з яких 35812,00 грн основного боргу, 58688,86 грн пені, 64108,64 грн інфляційних збитків, 6024,06 грн 3% річних, 208479,60 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки №2512 від 23.12.2020 щодо повної та своєчасної оплати за поставлений товар.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду Київської області від 04.04.2023 у справі № 911/2415/22 позовні вимоги задоволено частково.

Присуджено до стягнення з відповідача на корись позивача 2934,44 грн пені, 64108, 65 грн інфляційних втрат, 6024,06 грн - 3% річних, 10423, 98 грн штрафу та 5596,70 грн витрат по сплаті судового збору.

Провадження у справі №911/2415/22 в частині стягнення основного боргу у сумі 35812,00 грн закрито.

В іншій частині позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з встановлених обставин несвоєчасної оплати відповідачем поставленого позивачем товару, при цьому, дійшов до висновку про наявність підстав для зменшення сум штрафу та пені на 95%. Крім того, оскільки судом встановлено обставини оплати основної заборгованості у сумі 35812,00 грн вже після порушення провадження у даній справі, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі даній частині у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрокультура 39 Плюс" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення змінити, позовні вимоги щодо стягнення пені та штрафу задовольнити у повному обсязі, мотивуючи свої вимоги тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до непогодження з висновками суду щодо зменшення сум штрафу та пені на 95%, оскільки скаржник вважає, що судом першої інстанції не було враховано майнові інтереси позивача, а також не дотримано розумний баланс між інтересами позивача та відповідача.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги, відповідач подав відзив, у якому зазначив, що більшу частину суми, яку просить стягнути позивач складає сума пені та штрафу - 267168,46 грн, яка у відсотковому відношенні до суми позову складає 71%, у зв`язку з чим відповідач вважає їх надмірними в такий скрутний час, а відтак визнає висновки суду першої інстанції щодо зменшення штрафних санкцій до 95% правильними та обґрунтованими. За вказаних обставин відповідач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як встановлено судом першої інстанції, 23.12.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрокультура 39 Плюс» (постачальник) та Державним підприємством «Дослідне господарство «Шевченківське» Інституту Біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України (покупець) укладено договір поставки №2512 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого, постачальник зобов`язується поставити покупцеві шрот соняшниковий або макуху соняшникову, надалі за текстом товар, а покупець зобов`язаний прийняти та оплатити його в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п.п. 2.3, 2.5 договору датою поставки товару є дата, коли товар був переданий покупцю. Передача товару здійснюється у пункті поставки і підтверджується видатковими накладними або товарно-транспортними накладними або специфікаціями, які підписуються уповноваженими представниками сторін. Зобов`язання постачальника щодо поставки товару вважаються виконаними у повному обсязі з моменту передачі товару покупцю у місці його поставки на підставі видаткової накладної або товарно-транспортної накладної, або специфікації, підписаної уповноваженими представниками сторін. Право власності на товар переходить до покупця з дати поставки.

Згідно з п.п. 3.2, 3.3, 3.4 договору ціна поставленого товару визначається у рахунках, видаткових накладних або товарно-транспортних накладних або в специфікації до договору. Розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку шляхом перерахування покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника на підставі підписаної видаткової накладної або товарно-транспортної накладної або специфікації або виставлених рахунків. Оплата проводиться протягом 5 (п`яти) календарних днів з дня отримання товару покупцем.

Пунктом 9.1 договору сторони погодили, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін, а закінчується 31 грудня 2021 року.

Додатковою угодою б/н від 03.12.2021 сторони продовжили термін дії договору поставки №2512 від 23.12.2020 до 31.12.2022.

На виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 694932,00 грн, а саме, шрот соняшниковий у кількості 24,40 т. на суму 239120,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №А-5ВН від 19.01.2022, макуху соняшникову у кількості 22,96 т. на суму 228452,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №А-4ВН від 03.02.2022, шрот соняшниковий у кількості 23,20 т. на суму 227360,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №А-15ВН від 21.02.2022.

Водночас відповідач, в порушення умов договору, поставлений позивачем товар оплатив частково, у зв`язку із чим за ним утворилась заборгованість у сумі 35812,00 грн.

Вказані обставини також підтверджуються актом звірки взаємних розрахунків за період 01.06.2022 01.11.2022, згідно якого заборгованість відповідача перед позивачем станом на 01.11.2022 складає 35812,00 грн. Даний акт підписаний представниками обох сторін та скріплений їх печатками.

Вказані обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 35812,00 грн. основного боргу, 58688,86 грн. пені, 64108,65 грн. інфляційних втрат, 6024,06 грн. 3% річних, 208479,60 грн. штрафу.

Заперечуючи проти позову, відповідач у свою чергу зазначає, що 01.11.2022 між сторонами підписано акт звірки, згідно якого заборгованість відповідача перед позивачем складає 35812,00 грн, яка була погашена відповідачем 24.11.2022, що підтверджується платіжним дорученням №15063 від 24.11.2022. Виконати свої зобов`язання у передбачені договором строки відповідачу завадило настання форс-мажорних обставин, які виникли внаслідок збройної агресії російської федерації проти України. При цьому, згідно з п. 7.2 договору відповідач вчасно повідомив позивача про настання форс-мажорних обставин «технічними засобами миттєвого зв`язку». Відповідачем також надано офіційний лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-07.1 від 28.02.2022 про засвідчення форс-мажорних обставин. За доводами відповідача, він не міг передбачити, що ТОВ «Террафуд» (покупець молока) тимчасово зупинить роботу, а військові дії завадили вчасно провести роботи по збору та сушінню зерна і підготовки його до реалізації. Враховуючи викладене, відповідач просить не стягувати з нього штрафні санкції, нараховані позивачем.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, заслухавши пояснення представників сторін, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Так, відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (частина 1 статті 691 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно із статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За встановленими обставинами, позивачем поставлено товар, обумовлений договором на загальну суму 694932,00 грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними, наданими позивачем, проте станом на момент звернення з даним позовом до суду відповідач не здійснив його оплату в повному обсязі, у зв`язку із чим за ним утворилась заборгованість у сумі 35812,00 грн.

При цьому, судом першої інстанції встановлено, що 24.11.2022, тобто, після звернення позивача з даним позовом до суду (18.11.2022), відповідачем здійснено сплату основного боргу у сумі 35812,00 грн, що підтверджується копією платіжного доручення №15063 від 24.11.2022, в графі «призначення платежу» якого зазначено «за шрот соняшниковий згідно акту звірки від 01.11.2022».

Таким чином, станом на день прийняття рішення у справі, основний борг у сумі 35812,00 грн повністю сплачено відповідачем, що не спростовано позивачем під час розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення 35812,00 грн основного боргу, сплаченого під час розгляду справи у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача 58688,86 грн пені, 64108,65 грн інфляційних втрат, 6024,06 грн 3% річних, нарахованих на заборгованість відповідача з урахуванням часткових оплат за загальний період з 20.01.2022 по 14.11.2022, а також, 208479,60 грн 30% штрафу від вартості поставленого товару, передбаченого п. 6.5. договору, у відповідності до виконаного ним розрахунку.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 193, частини 1 статті 216 Господарського кодексу України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки судом встановлено прострочення відповідача щодо оплати отриманого ним товару, судом першої інстанції задоволено позовну вимогу ТОВ «Агрокультура 39 Плюс» про стягнення 64108,65 грн інфляційних втрат та 6024,06 грн 3% річних за розрахунком позивача, перевіреного судом.

У даній частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, а відтак, в силу положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, не підлягає перегляду у даному апеляційному провадженні.

Водночас, частина 2 статті 20 Господарського кодексу України передбачає право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом застосування штрафних санкцій.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За змістом частини 2 статті 217 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина 2 статті 549 Цивільного кодексу України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.п. 6.4, 6.5 договору у разі порушення термінів оплати, передбачених договором, покупець оплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (на період нарахування) від вартості поставленого товару за кожний день прострочення строків оплати, 10 % річних та суму інфляційних збитків. У разі не оплати покупцем вартості товару на протязі 20 днів з обумовленого терміну оплати, покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 30 % від поставленого товару.

Оскільки, судом встановлено обставини неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором щодо своєчасної оплати електричної енергії за договором, позивач в порядку захисту свого порушеного права вправі вимагати стягнення з відповідача передбачені п.п. 6.4, 6.5 договору пеню та штраф.

Разом з тим, відповідачем було подано клопотання про зменшення штрафних санкцій.

Так, відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі 467/1346/15-ц.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Місцевий господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Згідно з положеннями частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Стаття 546 Цивільного кодексу України визначає неустойку (штраф, пеню) як один із видів забезпечення зобов`язання.

Відповідно до положень статті 3, частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами, на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 року № 7-рп/2013).

Оцінюючи обґрунтованість наведених доводів відповідача суд першої інстанції правомірно врахував, що відповідач є державним підприємством зі скрутним фінансово-економічним становищем, а також прийняв ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, оскільки відповідачем добровільно сплачено частину основного боргу, що свідчить про вжиття відповідачем заходів до виконання зобов`язання за договором, загальна сума пені та штрафу є значними, а в матеріалах справи відсутні прямі докази понесення позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем свого зобов`язання за договором.

Крім того, загальновідомо, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан з 24.02.2022, який продовжено згідно зі змінами, внесеними, зокрема, Указом Президента України №58/2023 від 06.02.2023 з 05:30 19.02.2023 строком на 90 діб.

Наслідки вказаної агресії, яка ще триває, негативно відобразилися на усіх без виключення сферах господарської діяльності та вплинули на діяльність суб`єктів господарювання, особливо тих, які її здійснювали (здійснюють) на території ведення активних бойових дій.

Порушення відповідачем зобов`язань мало місце до початку військової агресії, проте наведене не нівелює права суду за наявності наведених обставин станом на дату розгляду спору зменшити розмір неустойки.

Задовольняючи клопотання відповідача, суд першої інстанції враховуючи надане законом право суду на зменшення розміру штрафних санкцій, приймаючи до уваги суттєвий розмір заявленої позивачем пені та штрафу, а також, таку істотну обставину, як введення в Україні воєнного стану, що вплинуло на ефективність та можливість ведення господарської діяльності відповідачем, керуючись приписами частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України та принципом збалансованості інтересів сторін, дійшов до висновку про зменшення розміру нарахованих позивачем пені та штрафу на 95%, у зв`язку з чим з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 2934,44 грн пені, 10423,98 грн штрафу, а в решті вимог слід відмовити.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо зменшення розміру пені та штрафу, що підлягає стягненню з відповідача, на 95 % від заявленої до стягнення суми пені до 2934,44 грн та штрафу до 10423,98 грн.

При цьому колегією суддів прийнято до уваги також відсутність доказів на підтвердження завдання позивачу збитків порушенням відповідачем умов вказаного договору, причини та наслідки невиконання спірного зобов`язання, розмір нарахованих штрафних санкцій, вартість товару за договором, поведінку відповідача. Також колегія суддів повторно звертає увагу на ті обставини, що неустойка має на меті в першу чергу стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання і не може лягати непомірним тягарем на боржника й бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Подібна за змістом правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 902/417/18.

Зменшення розміру штрафних санкцій на 95% суд апеляційної інстанції вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

За таких обставин позов підлягає задоволенню лише в частині стягнення з відповідача на користь позивача 2934,44 грн пені та 10423,98 грн штрафу.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

З огляду на викладене, колегія суддів визнає висновок суду першої інстанції щодо зменшення розміру штрафних санкцій на 95% обґрунтованим, законним, таким, що прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, встановленим обставинам справи та таким, що не порушує інтересів позивача.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 04.04.2023 у справі № 911/2415/22 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокультура 39 Плюс" на рішення Господарського суду Київської області від 04.04.2023 у справі № 911/2415/22 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 04.04.2023 у справі № 911/2415/22 залишити без змін.

Матеріали справи № 911/2415/22 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено: 21.07.2023.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді І.М. Скрипка

Ю.Б. Михальська