Постанова

від 01.09.2010 по справі 2а-8599/10/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01025,  м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6, тел. 278-43-43

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 01 вересня 2010 року           15:25           № 2а-8599/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді  Арсірія Р.О. при секретарі судового засідання  Поліщук О.А.  розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом

 Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт група"

до

 Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м.Києва

про

 скасування повідомлень - рішень № 0003712308/0 від 22.10.2009р.,№ 0003722308/0 від 22.10.2009р.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Стандарт група" звернулося в суд з позовом про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва від 22.10.2009 р. № 0003712308/0 та № 0003722308/0.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем були винесені незаконні податкові повідомлення-рішення про сплату податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 2 705 402,00 грн. (1 352 701,00 грн. - основний платіж; 1 352 701,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції) та податку на додану вартість в розмірі 1 591 023,00 грн. (1 060 682,00 грн. –основний платіж; 530 341,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), що виникли при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Гранд Технолоджи" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Арма-Строй".

31.08.2010 р. позивачем була подана заява про зміну позовних вимог, в результаті чого позивач просив суд визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва, від 22.10.2009 р. № 0003712308/0 та № 0003722308/0; від 22.01.2010 р. № 0003712308/1 та № 0003722308/1, від 22.04.2010 р. № 0003712308/2 та № 0003722308/2; № 0003712308/3 та № 0003722308/3, винесені в результаті розгляду скарг позивача.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, вважав свої рішення обґрунтованими і прийнятим без порушення чинного законодавства в результаті перевірки, яка свідчать про порушення позивачем положень Законів України "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість", просив суд відмовити в задоволенні позову.

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, пояснень їхніх представників, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Стандарт група" зареєстроване Залізничною районною державною адміністрацією м. Києва 22.12.2000 р. (код ЄДРПОУ 31281167) і є платником податків.

Державною податковою інспекцією у Солом’янському районі м. Києва було проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт група" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2006 р. по 30.06.2009 р., валютного законодавства за період з 17.01.2001 р. по 30.06.2009 р.

За наслідками перевірки в акті податкового органу були викладені порушення норм податкового законодавства з податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість, а саме: пп. 4.1.6. п.4.1. ст.4, пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства на загальну суму 1 352 701,00 грн., в тому числі: за І квартал 2008 року на 86 223,00 грн., за ІІ квартал 2008 року на 667 226,00 грн., за ІІІ квартал 2008 року на 594 357,00 грн., за ІV квартал 2008 року на 4 895,00 грн.; пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 060 682,00 грн., в тому числі: за березень 2008 року на 66 667,00 грн., за квітень 2008 року на 31 028,00 грн., за травень 2008 року на 9 427,00 грн., за червень 2008 року на 486 466,00 грн., за липень 2008 року на 133 325,00 грн., за серпень 2008 року на 53 333,00 грн., за вересень 2008 року на 280 436,00 грн., про що було складено акт від 12.10.2009 р. № 12682/23-08/31281167.

На підставі акта перевірки відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення: від 22.10.2009 р. № 0003722308/0 про сплату податкового зобов’язання в розмірі 1 591 023,00 грн. (в т.ч. штрафні (фінансові) санкції –530 341,00 грн.) в рахунок погашення податкового боргу з податку на додатку вартість та від 22.10.2009 р. № 0003712308/0 про сплату податкового зобов’язання в розмірі 2 705 402,00 грн. (в т.ч. штрафні (фінансові) санкції –1 352 701,00 грн.) в рахунок погашення податкового боргу з податку на прибуток приватних підприємств.

Позивач реалізуючи, надане йому, п.п. 5.2.2. п. 5.2. ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", право на апеляційне оскарження, звертався зі скаргами до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва, Державної податкової адміністрації у м. Києві, Державної податкової адміністрації України, але скарги були залишені без задоволення, а оспорювані податкові повідомлення-рішення відповідача - без змін.

З матеріалів справи встановлено, що взаємовідносини між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гранд Технолоджи", Товариством з обмеженою відповідальністю "Арма-Строй" (далі –контрагентами), ґрунтуються на договорах підряду: від 04.06.2008 р. № 04/0608, від 12.08.2008 р. № 12/0608, від 02.07.2008 р. № 02/0708, від 04.03.2008 р. № 04/0308, від 06.06.2008 р. № 08/0408, від 06.06.2008 р. № 06/0608, які були чинні на момент його виконання. В результаті взаємовідносин надання відповідних послуг за цими договорами, як це передбачено податковим законодавством, засвідчувалося актами виконаних робіт та податковими накладними.

Суд критично сприймає, доводи викладені відповідачем в акті перевірки щодо недійсності зазначених договорів підряду в силу своєї нікчемності.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов’язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов’язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб.

Для висновку про нікчемність правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства має бути доведеним, зокрема, умисел суб’єкта господарювання на вчинення такого правочину.

В тексті акту перевірки та додатків до нього, заперечень на позовну заяву та пояснень представників відповідача, відсутні будь які докази, які підтверджують викладене в самому акті, тим більше щодо підтвердження умислу позивача.

Згідно вимог Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затверджених Наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року № 327, не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб’єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб’єкта господарювання.

На час здійснення господарських операцій по наданню послуг згідно договорів підряду, відомості про контрагентів були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтва про реєстрацію платника податків.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, було внесено до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Отже, згідно договорів підряду контрагентами надавалися відповідні послуги, що підтверджується податковими накладними: від 20.06.2008 р. № 196-06, від 27.06.2008 р. № 274-06, від 27.06.2008 р. № 275-06, від 30.07.2008 р. № 305-07, від 30.07.2008 р. № 306-07, від 31.07.2008 р. № 314-07, від 29.08.2008 р. № 296-08, від 30.09.2008 р. № 307-09, від 30.09.2008 р. № 306-09, 29.09.2008 р. № 295-09, від 04.03.2008 р. № 03/047, від 06.03.2008 р. № 03/064, від 14.03.2008 р. № 03/143, від 18.03.2008 р. № 03/185, від 23.04.2008 р. № 04/2314, від 23.04.2008 р. № 04/2315, від 30.05.2008 р. № 05/304, від 31.07.2008 р. № 07/313. В розрахунок за отриманні послуги, позивач перерахував грошові кошти на розрахункові рахунки контрагентів. Таким чином, в результаті взаєморозрахунку за даними договорами, заборгованості не має. Зазначені податкові накладні є документами, які дають позивачу право на податковий кредит.

Законом України "Про податок на додану вартість" передбачено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначеного цим Законом Країни.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 вищевказаного Закону України податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Пп. 7.5.1. п. 7.5. цього Закону України визнає датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт і послуг) або дату отримання податкової накладної.

Податковим законодавством чітко передбачено, що податкова накладна засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), а також право покупця на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. При перевірці, що засвідчено у відповідному акті, позивачем при придбанні та оплаті послуг (товару, робіт) у контрагентів в загальну суму його вартості було включено податок на додану вартість, що підтверджується податковими накладними. Право платника податку (покупця) на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у зв’язку з придбання товарів (робіт, послуг), кореспондується з обов’язком платника податку (продавця) утримати та перерахувати до бюджету відповідні суми податку.

П.п. 7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що датою виникнення податкових зобов’язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу або дата відвантаження товарів.

Крім цього, слід зазначити, що цим же Законом України, а саме: п.п 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, встановлено, що до податкового кредиту не дозволяється включення будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі, коли на момент перевірки платника податку податковим органом, суми податку попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними вище документами, тоді платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством України, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену документами.

З викладеної норми можна зробити висновок, що витрати по сплаті податку на додану вартість не включаються до складу податкового кредиту лише у разі відсутності податкової накладеної, тобто інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість законом непередбачено.

З огляну на зазначене, позиція відповідача щодо донарахування позивачу податку на додану вартість по взаєморозрахунках контрагентами є необґрунтованою.

Крім цього, актом перевірки від 12.10.2009 р. № 12682/23-08/31281167, як вже зазначалося, були виявлені порушення пп. 4.1.6. п.4.1. ст.4, пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Доводи відповідача ґрунтувалися на тому, що позивачем необґрунтовано було віднесено до валових витрат підприємства витрати по виконанню договорів підряду у будівництві (прокладанню водопровідних та каналізаційних мереж), що є необґрунтованим з наступних підстав.

Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що господарська діяльність –це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Валові витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.5.2.1 п. 5.2 ст. 5 зазначеного Закону України, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно пп.5.3.9. п. 5.3. ст. 5 зазначеного Закону України не включаються до складу валових витрат підприємства витрати на: виплату винагород або інших видів заохочень пов’язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час); суми збитків платника податку, понесених у зв’язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов’язаним з таким платником податку особам; будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Непідтверджені відповідними документами витрати не визнаються валовими витратами і на суму недосплаченого податку нараховується пеня у розмірі облікової ставки.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, для підтвердження витрат по виконанню договорів підряду у будівництві (прокладанню водопровідних та каналізаційних мереж), як передбачено в акті перевірки, необхідні документи, що підтверджують факт отримання послуг від іншої особи та документи, що підтверджують зв’язок понесених витрат із господарською діяльністю платника податку.

З матеріалів справи та поданих доказів, судом встановлено, що позивачем під час перевірки, були надані відповідачу відповідні підтверджуючі документи (акти виконаних робіт, податкові накладні ) включення витрат по виконанню договорів підряду у будівництві (прокладанню водопровідних та каналізаційних мереж) до складу валових витрат.

Факт надання первинних документів, їх дослідження під час перевірки визначено безпосередньо в акті, крім того сторони не заперечували цього факту. Відповідно до п. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Сукупністю зібраних по справі доказів встановлено хибність висновків відповідача щодо донарахування позивачу податку на прибуток підприємства по взаєморозрахунках з контрагентами.

Судом оцінено доводи відповідача про наявність обставин, за якими позивач не мав приймати до уваги укладені угоди та фактичне їх виконання. Так, позивач посилається на наявні у нього відомості про те, що керівники ТОВ "Гранд Технолоджи" та ТОВ "Арма-Строй" не виступали від імені підприємств. Зазначена обставина судом до уваги не приймається. Не мала вона прийматися до уваги і під час перевірки оскільки базується на припущенні осіб, що склали акт перевірки. Посилання на висновок почеркознавчої експертизи (суду надано незасвідчену світлокопію з невідомих причин вилучену з кримінальної справи) та можливі пояснення посадових осіб (відсутні як такі), судом до уваги не приймаються з огляду на вимоги п. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України. Як пояснив представник відповідача судові рішення, щодо визнання оспорюваних угод недійсніми не приймалися.

За таких обставин суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та таким, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Аналогічна норма закріплена і в ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач по справі, як суб’єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов’язку щодо доказування правомірності прийнятих ним оспорюваних рішень.

Враховуючи вищезазначене, суд всебічно, повно та об’єктивно, за правилами, встановленими ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт група" задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва від 22.10.2009 р. № 0003712308/0 та № 0003722308/0; від 22.01.2010 р. № 0003712308/1 та № 0003722308/1, від 22.04.2010 р. № 0003712308/2 та № 0003722308/2; № 0003712308/3 та № 0003722308/3.

Судові витрати в сумі 3,40 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАНДАРТ ГРУП" за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя                                                                                                Р.О. Арсірій