Ухвала

від 20.11.2013 по справі 2а-8599/10/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" листопада 2013 р. м. Київ К-41494/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

за участю секретаря Гончарук І.Ю.

представників позивача Гулейкова І.Ю., Ушакова Р.М.

відповідача Алексєєнко В.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.09.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2010 по справі №2а-8599/10/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт Група» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва про скасування податкових повідомлень-рішень

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.09.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2010, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт Група» (далі-ТОВ «Стандарт Група», позивач) до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва (далі-ДПІ у Солом'янському районі м.Києва, відповідач) задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 22.10.2009 №0003712308/0 та №0003722308/0; від 22.01.2010 № 0003712308/1 та № 0003722308/1, від 22.04.2010 №0003712308/2 та № 0003722308/2; №0003712308/3 та №0003722308/3.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач 10.12.2010 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 21.12.2010 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.09.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2010 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та ст.ст. 7, 11, 69, 71, 72, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України).

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі акта перевірки від 12.10.2009 №12682/23-08/31281167, складеного за наслідками проведення виїзної планової перевірки ТОВ «Стандарт Група» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 по 30.06.2009, та за результатом адміністративного оскарження податковим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення від 22.10.2009 №0003712308/0; від 22.01.2010 №0003712308/1, від 22.04.2010 №0003712308/2; №0003712308/3, якими визначено податкові зобов'язання по податку на прибуток підприємств у розмірі 2705402,00грн., у тому числі 1352701,00грн. основного платежу та 1352701,00грн. штрафних (фінансових) санкцій; від 22.10.2009 №0003722308/0; від 22.01.2010 №0003722308/1, від 22.04.2010 №0003722308/2; №0003722308/3, якими визначено податкові зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 1591023,00грн., у тому числі 1060682,00грн. основного платежу та 530341,00грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Підставою для визначення податкових зобов'язань слугував висновок податкового органу про порушення позивачем:

- п.п.5.3.9 п.5.3 та п.5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» внаслідок заниження валового доходу в частині приросту товарно-матеріальних запасів в сумі 92995,00грн. за господарськими операціями з Київською філією ВАТ «Концерн Галнафтогаз» щодо поставки ГСМ за смарт-картами, з огляду на те, що використання дизпалива позивачем не підтверджено актами на списання матеріалів у виробництво;

- п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», при цьому, податковий орган виходив з того, що підприємством у 2008 році за господарськими операціями з ВАТ «Асфальтобетонний завод» «АБ СТОЛИЧНИЙ» у 32 випадках здійснено перевезення товарно-матеріальних цінностей автотранспортом співробітників без оплати, що є безоплатно наданими послугами, які повинні включатися до валового доходу;

- п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок неправомірного формування валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «Гранд Технолоджи» та ТОВ «АРМА-Строй» з огляду на їх нікчемність, як таких, що не спрямовані на настання реальних наслідків.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що фіктивним можна визнати правочин лише за умови, що обидві сторони діяли без наміру створення та досягнення відповідних наслідків, проте податковим органом вказані факти не доведено, а також з відсутності доказів визнання недійсними у судовому порядку свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ «Гранд Технолоджи» та ТОВ «АРМА-Строй» та інших реєстраційних і первинних бухгалтерських документів вказаних підприємств.

Проте, такий виносок судів є передчасним та помилковим, оскільки встановлене законодавцем правило, що податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку (частина друга ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні») не означає, співпадання правил щодо ведення податкового і бухгалтерського обліків.

Дозволяючи платнику податку зменшувати оподатковуваний прибуток на суму валових витрат, законодавець робить наголос на тому, що такими витратами є витрати, що здійснюються як компенсація вартості товарів (робіт, послуг) які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (пункт 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

З використанням товарів (послуг) в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника податку підпункт 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» пов'язує право платника податку на включення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (послуг).

При цьому, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

З'ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції слід ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції -умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Зокрема, факт відсутності здійснення господарської операції може підтверджуватись неможливістю реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу недостатності фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, відсутність управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій.

Заперечуючи проти позову та доводячи правомірність зменшення в податковому обліку позивача сум валових витрат та податкового кредиту, відповідач звертав увагу на пояснення керівників ТОВ «Гранд Технолоджи» - Красніков В.О. та ТОВ «АРМА-Строй» - Бігун О.В. щодо непричетності до діяльності вказаних товариств, та на висновки судової експертизи у кримінальній справі, відповідно до яких усі підписи від імені ТОВ «Гранд Технолоджи» виконані не Красніковим В.О.

Наведені доводи податкового органу судами не прийнято до уваги, як такі, що не підтверджені належними доказами та базуються на припущенні.

Разом з тим, оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 КАС України, згідно якої суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Крім того, обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами ст. 7, частин 4 та 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

Допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 та ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва задовольнити частково.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.09.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2010, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий:

---

Т.М. Шипуліна

Судді:

---

Л.І. Бившева

---

А.М. Лосєв