Постанова

від 28.03.2023 по справі 910/6901/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"28" березня 2023 р. Справа№ 910/6901/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

при секретарі судового засідання Нікітенко А.В.

за участю представників учасників справи:

від позивача: Резнік А.Б., Тарасюк Д.О.,

від відповідача 1.: Корнійчук Я.П.,

від відповідача 2.: Тімакіна Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засідання апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фелікс-Агро»

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2022 (повний текст рішення складено 19.12.2022)

у справі №910/6901/22 (суддя Маринченко Я.В.)

за позовом Компанії «PE Investments Limited»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фелікс-Агро»

про визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

Компанія «PE Investments Limited» (далі по тексту - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» (далі по тексту - відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фелікс-Агро» (далі по тексту - відповідач 2) про визнання недійсним Договір про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за кредитним договором №21/02/2019/1 від 21.02.2019, укладений між відповідачами (далі по тексту - Договір).

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що спірний Договір за своєю правовою природою є договором факторингу, а тому він має бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 227 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України), оскільки відповідач 2 не відноситься до фінансових установ у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 №2664-III (далі по тексту - Закон №2664-III).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.12.2022 у справі №910/6901/22 позов задоволено. Визнано недійсним Договір про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за Кредитним договором №21/02/2019/1 від 21.02.2019 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фелікс Агро» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Веста». Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» на користь Компанії «PE Investments Limited» витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 240,50 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фелікс-Агро» на користь Компанії «PE Investments Limited» витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 240,50 грн.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції виходив з того, що уклавши спірний Договір відповідач 1 отримав фінансування у сумі 3 670 000 дол. США в гривневому еквіваленті, а відповідач 2 набув право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена Договором, що свідчить про те, що укладений між відповідачами оспорюваний договір за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву як договір про відступлення права вимоги) є договором факторингу.

З укладенням спірного Договору відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, на іншу юридичну особу, яка як встановлено судом першої інстанції, не відноситься до фінансових установ у розумінні Закону №2664-III, що є підставою для визнання судом недійсним спірного Договору на підставі ст. 227 ЦК України.

Не погодившись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідач 2 звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2022 у справі №910/6901/22.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги відповідач 2 посилається на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги те, що до відповідача 2 за оспорюваним правочином перейшли майнові права, які були включені до ліквідаційної маси неплатоспроможного банку та продаж яких здійснено Фондом гарантування вкладів за Договором купівлі-продажу майнових прав №1071/К від 27.12.2018, а тому такі майнові права не є фінансовими послугами.

Як зазначає апелянт, метою укладення спірного Договору є набуття права вимоги на суму 1 578 147 013,12 грн до ТОВ «Агро-ХХІ» та ТОВ «Гранд Холд» в процедурі банкрутства. Спірний Договір не містить ознак договору факторингу, оскільки не передбачає фінансування Фактором Клієнта та не передбачає оплати Первісним кредитором послуг Нового кредитора.

Також апелянт вказує на те, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки, на думку апелянта, ефективним способом захисту мало бути заявлення зустрічного позову про визнання відсутнім права на стягнення в межах справи про стягнення заборгованості.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.12.2022 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фелікс-Агро» у справі №910/6901/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Владимиренко С.В., судді: Ходаківська І.П., Демидова А.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.01.2021 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/6901/22. Відкладено розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фелікс-Агро» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2022 у справі №910/6901/22.

Матеріали справи №910/6901/22 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 16.01.2023.

У зв`язку із перебуванням головуючого судді - Владимиренко С.В. з 03.01.2023 по 06.02.2023 у відпустці, розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фелікс-Агро» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2022 у справі №910/6901/22 здійснено після виходу головуючого судді з відпустки.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фелікс-Агро» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2022 у справі №910/6901/22. Учасникам справи надано право подати відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання, пояснення до 06.03.2023. Розгляд апеляційної скарги призначено на 21.03.2023 на 12 год. 50 хв.

23.02.2023 на адресу Північного апеляційного господарського суду від відповідача 1 надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, за яким останній просить суд апеляційної інстанції задовольнити апеляційну скаргу відповідача 2 та скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2022 у справі №910/6901/22 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що спірний Договір не є договором факторингу, оскільки не містить ознак договору факторингу чи договору фінансових послуг, не містить умов щодо плати за передачу грошових коштів новим кредитором в розпорядження первісному кредитору, тобто умови договору не передбачають отримання прибутку.

Відповідач 1 зазначає, що спірний договір містить ознаки купівлі-продажу прав вимоги та за своєю правовою природою є договором відступлення права вимоги, а тому наявність у відповідача 2 як нового кредитора ліцензії, необхідної для здійснення фінансових послуг факторингу, не вимагається.

23.02.2023 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, за яким останній не погоджується із апеляційною скаргою відповідача 1, посилаючись на те, що фінансування відповідачем 2 господарської діяльності відповідача 1, набуття права грошової вимоги та отримання плати у вигляді дисконту підпадає під визначення фінансової послуги факторингу, що може здійснюватися суб`єктом, визначеним ст. 5 Закону №2664-III.

Позивач зазначає, що за спірним Договором відповідач 2 набув право а здійснення нарахувань, перерахунків, інших фінансових операцій за відступленими кредитними договорами, що у розумінні Закону №2664-III є фінансовою послугою.

Також позивач зазначає, що оспорюваний Договір укладений з порушенням вимог закону, а тому позивач добросовісно за наявності належних підстав скористався правом на звернення до суду за захистом свого порушеного права у межах строку позовної давності.

20.03.2023 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли додаткові письмові пояснення відповідача 1.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2023 відкладено розгляд справи №910/6901/22 на 28.03.2023 на 12 год. 50 хв. за клопотанням відповідача 2.

28.02.2023 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від відповідача 2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із необхідністю підготовки та надання додаткових пояснень щодо обґрунтувань, викладених у відзивах позивача та відповідача 1 на апеляційну скаргу.

Колегія суддів, порадившись на місці, дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача 2 про відкладення розгляду справи.

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі. Про відкладення розгляду справи або перерву в судовому засіданні, місце, дату і час нового судового засідання або продовження судового засідання суд повідомляє під розписку учасників справи, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів, які були присутніми в судовому засіданні. Учасники справи, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі, які не прибули або яких суд вперше залучає до участі в судовому процесі, повідомляються про судове засідання ухвалами.

Відповідно до ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Отже, відкладення розгляду справи є правом суду та здійснюється ним на власний розсуд, з урахуванням конкретних обставин у справі та у разі визнання причин неявки сторін поважними.

Відкладення розгляду справи є прерогативою суду, основною передумовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.11.2022 у справі №922/1966/18, від 01.12.2022 у справі №910/14025/22, від 16.03.2023 у справі №915/1172/20.

У судовому засіданні 28.03.2023 представник відповідача 2 підтримав вимоги та доводи своєї апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2022 у справі №910/6901/22 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволення позову.

Представник позивача у судовому засіданні 28.03.2023 заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача 2, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2022 у справі №910/6901/22 залишити без змін.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні 28.03.2023 підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги відповідача 2, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2022 у справі №910/6901/22 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволення позову.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзивів на неї, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача 2, позивача та відповідача 1, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

21.02.2019 між відповідачем 1 (далі - Первісний кредитор) та відповідачем 2 (далі - Новий кредитор) укладено спірний Договір, предметом якого є передання (відступлення) Первісним кредитором Новому кредитору свого права вимоги, а Новий кредитор набуває та сплачує Первісному кредитору відступлення Права вимоги ціну у порядку та строки визначені цим Договором. (т. 1 а.с. 18-21).

Боржниками за Кредитним договором, право вимоги до якого відступається за цим Договором є ТОВ «Агро ХХІ» (ідентифікаційний номер 34438102) та ТОВ «Град Хол» (ідентифікаційний номер 33510732) (п. 1.1.1 Договору).

Заборгованість за даним Договором є невиконані Боржником грошові зобов`язання перед первісним кредитором в частині залишку суми заборгованості відповідно до умов Кредитного договору, розмір якої визначено в п. 2.2. цього Договору (п. 1.1.2. Договору).

У п. 2.2 Договору вказано, що розмір заборгованості боржника станом на день підсипання Сторонами цього Договору становить у загальному розмірі 1 576 174 013,12 грн, з них: за основним боргом - 834 010 278,04 грн, за процентами 80 748 901,10 грн, за штрафними санкціями, пенею - 661 414 833,98 грн.

За умовами п. 1.1.5 Договору правом вимоги за даним Договором є право грошової вимоги первісного кредитора до боржника за кредитним договором по сплаті заборгованості за кредитним договором, строк платежу за яким настав чи виникне в майбутньому, а також інші права вимоги за кредитним договором і договорами забезпечення.

Згідно з п. 3.1.3 Договору право вимоги переходить до Нового кредитора з моменту виконання Новим кредитором умов по оплаті 40 000 000,00 грн, зазначених в п.4.2.1. та 4.2.2. розділі 4 цього Договору після чого Новий кредитор стає новим кредитором по відношенню до Боржника стосовно його заборгованості по кредитному договору та зобов`язань Поручителів, Боржника та його Майнових поручителів стосовно їх зобов`язань по Договорам забезпечення. Перехід права вимоги підтверджується складеним між Первісним кредитором та Новим кредитором актом приймання-передачі права вимоги, що є невід`ємною частиною цього Договору (Додаток 3). Разом з правами вимоги Новому кредитору переходять всі інші пов`язані з ними права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Ціна Договору складає 3 670 000 дол. США в гривневому еквівалентні по курсу НБУ на дату сплати. (п.4.1. Договору)

Згідно з п. 4.2. Договору Новий кредитор зобов`язаний сплатити Первісному кредитору ціну Договору шляхом перерахування Первісному кредитору грошових коштів у сумі, що дорівнює ціні Договору на рахунок Первісного кредитора, вказаного в п.12. цього Договору у наступному порядку:

- 20 000 000,00 грн в день укладення цього Договору (п. 4.2.1);

- 20 000 000,00 грн на наступний робочий день після укладення цього Договору (з правом дострокової сплати даної частини ціни Договору) (п. 4.2.2);

- Залишок ціни Договору у розмірі 2 202 000,00 дол. США в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати Новий кредитор сплачує на умовах розстрочення платежу до 31.12.2019 (з правом дострокової сплати повної ціни Договору) (п. 4.2.3);

- Повна оплата вважається здійсненою в момент зарахування на рахунок Первісного кредитора, що вказаний в п. 12 цього Договору, грошових коштів в сумі, визначеній в п. 4.1 цього Договору, а також всіх штрафних санкцій та/або інших платежів, які передбачені цим Договором.

Між відповідачами було складено та підписано Акт приймання-передачі прав вимоги за спірним Договором. (т. 1 а.с. 22).

Згідно наявного у матеріалах даної справи Акту звірки взаємних розрахунків станом за період з 21.02.2019 по 14.02.2020 заборгованість відповідача 2 за його даними станом на 14.02.2020 на користь відповідача 1 відсутня. (т. 1 а.с. 26).

14.02.2020 між відповідачами укладено Додаткову угоду до Договору, якою сторони ціну Договору та порядок оплати. (т.1 а.с. 121).

Спір виник у зв`язку із тим, що позивач вважає, що спірний Договір за своєю правовою природою є договором факторингу, а, враховуючи те, що відповідач 2 не є фінансовою установою, такий Договір має бути визначений судом недійсним на підставі ст. 227 ЦК України.

За змістом статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З огляду на зазначені приписи статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №910/12525/20, постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 13.01.2022 у справі №914/1962/19.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 по справі № 905/1227/17).

У провадженні Печерського районного суду міста Києва знаходиться справа №757/68688/21-ц за позовом ТОВ «Фелікс-Агро» до Компанії «PE Investments Limited», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 1 509 916 225,62 грн.

Підставою позову у вказаній справі стала передача АТ «Дельта Банк», будучи кредитором ТОВ «Агро ХХІ» та ТОВ «Гранд Хол» за кредитними договорами: №03/09/KL від 20.01.2009 (зі змінами та доповненнями), №25/08/KL від 06.08.2008 (зі змінами та доповненнями), №28/08/KL від 06.08.2008 (зі змінами та доповненнями), №29/08/KL від 06.08.2008 (зі змінами та доповненнями), №100/12-OVER від 11.05.2012 (зі змінами та доповненнями), №НКЛ-2005422 від 23.11.2010 (зі змінами та доповненнями), №НКЛ-2005422/1 від 13.09.2012 (зі змінами та доповненнями), №НКЛ-2005512 від 20.08.2012 (зі змінами та доповненнями), №26/08/KL від 06.08.2008 (зі змінами та доповненнями), №64/12-KL від 06.08.2008 (зі змінами та доповненнями), право вимоги за якими було продано на користь відповідача 1 у даній справі за договорами купівлі-продажу за результатами електронних торгів №UKR-2018-01 від 12.12.2018. В свою чергу, позивач є власником 50% Компанії Старвел, яка опосередковано володіла корпоративними правами групи компаній, у тому числі ТОВ «Агро ХХІ», також позивач володіло ТОВ «Гранд Хол».

Зазначені обставини сторонами не оспорюються.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно із ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.

Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності.

Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

За змістом ст. 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, фактор зобов`язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов`язаний сплатити факторові залишок боргу.

За приписами ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

У статті 350 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) факторинг визначений як передання чи зобов`язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Факторинг, відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 4 вказаного Закону, вважається фінансовою послугою.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06.02.2014 № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Отже, договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов`язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, але й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» умови.

Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому.

З наведеного вбачається, що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.

Вирішуючи виключну правову проблему щодо розмежування правочину відступлення права вимоги та договору факторингу, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.03.2021 у справі №906/1174/18 вказала, що слід виходити з наведених вище суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу.

Якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.

Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак.

Договір відступлення права вимоги передбачає передання кредитором іншій особі своїх прав за правочином, як грошових, та і не грошових вимоги, тоді як за договором факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

За змістом Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (п. 5 ч. 1 ст. 1). При цьому факторинг є фінансовою послугою (п. 11 ч. 1 ст. 4).

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права, тоді як метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно тоді як за договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу. Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.

Відповідно до п. 2.1. Договору Первісний кредитор передає (відступає) Новому кредитору своє право вимоги, а Новий кредитор набуває право вимогу та сплачує Первісному кредитору відступлення права вимоги ціну договору у порядку та строки встановлені цим Договором.

При цьому правом вимоги за даним Договором є право грошової вимоги первісного кредитора до боржника за кредитним договором по сплаті заборгованості за кредитним договором, строк платежу за яким настав чи виникне в майбутньому, а також інші права вимоги за кредитним договором і договорами забезпечення (п. 1.1.5 Договору).

Згідно з п. 2.2 Договору розмір заборгованості боржника станом на день підсипання Сторонами цього Договору становить у загальному розмірі 1 576 174 013,12 грн, з них: за основним боргом - 834 010 278,04 грн, за процентами 80 748 901,10 грн, за штрафними санкціями, пенею - 661 414 833,98 грн.

Отже, передане за Договором право вимоги не обмежується розміром заборгованості, який визначено у п. 2.2 Договору.

Право вимоги переходить до Нового кредитора з моменту виконання Новим кредитором умов по оплаті 40 000 000 грн, зазначених в п. 4.2.1 та 4.2.2 розділі 4 цього Договору після чого Новий кредитор стає новим кредитором по відношенню до боржника стосовно його заборгованості по кредитному договору та зобов`язань Поручителів, Боржника та його Майнових поручителів стосовно їх зобов`язань по Договорам забезпечення. Перехід права вимоги підтверджується складеним між Первісним кредитором та Новим кредитором актом приймання-передачі права вимоги, що є невід`ємною частиною цього Договору (Додаток 3). Разом з правами вимоги Новому кредитору переходять всі інші пов`язані з ними права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав (п. 3.1.3 Договору).

Ціна Договору складає 3 670 000 дол. США в гривневому еквівалентні по курсу НБУ на дату сплати (п. 4.1 Договору).

Згідно з п. 4.2 Договору Новий кредитор зобов`язаний сплатити Первісному кредитору ціну Договору шляхом перерахування Первісному кредитору грошових коштів у сумі, що дорівнює ціні Договору на рахунок Первісного кредитора, вказаного в п. 12 цього Договору у визначеному порядку.

Таким чином, відповідач 1 уступив грошову вимогу до ТОВ «Агро ХХІ» та ТОВ «Гранд Хол», розмір якої станом на день підписання Договору складає 1 576 174 013,12 грн в обмін на грошові кошти в сумі 3 670 000 дол. США в гривневому еквіваленті, які відповідач 2 зобов`язався сплати Первісному кредитору, тобто фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до боржників, що є ознакою договору факторингу.

Отже, уклавши спірний Договір відповідач 1 отримав фінансування у сумі 3 670 000 дол. США в гривневому еквіваленті, а відповідач 2 набув право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена Договором, що свідчить про те, що оспорюваний Договір за своєю юридичною природою, незважаючи на його назву як договір про відступлення права вимоги, є договором факторингу. Цесія (уступка права вимоги) є одним з обов`язкових елементів відносин факторингу, проте сама по собі назва оспорюваного у даній справі договору не змінює його правової природи.

З укладенням спірного Договору відбулася заміна кредитодавця - відповідача 1, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на іншу юридичну особу - відповідача 2, яка не відноситься до фінансових установ у розумінні Закону №2664-III, яка може надавати фінансові послуги, у тому числі і у формі факторингу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України, ст. 350 ГК України та ч. 5 ст. 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (ч. 2 ст. 1079 ЦК України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ч. 3 ст. 1079 ЦК України) та боржник.

Водночас у ст. 350 ГК України зазначено, що фактором може бути лише банк. Статтею 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 7 вказаного Закону юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ та отримати відповідну ліцензію.

У матеріалах даної справи відсутні докази, які б підтверджували наявність у відповідача 2 відповідного дозволу (ліцензії).

Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.ч. 4, 5 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Доводи апелянта про те, що за спірним правочином до нього перейшли майнові права, які були включені до ліквідаційної маси неплатоспроможного банку та продаж яких здійснено Фондом гарантування вкладів за Договором купівлі-продажу майнових прав №1071/К від 27.12.2018, а тому такі майнові права не є фінансовими послугами, судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки передане за Договором право вимоги не обмежується розміром заборгованості, який визначено у п. 2.2 Договору.

Щодо обраного позивачем способу захисту, то за приписами ч. 2 ст. 5 ГПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

При цьому, частиною 1 статті 5 вказаної правової норми визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Водночас позивач не обмежений своїм правом на подання даного позову для захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції у даній постанові надано вичерпні відповіді на доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, із застосування норм права, які регулюють спірні відносини.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2022 у справі №910/6901/22 прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача 2 задоволенню не підлягає.

Згідно ст. 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (відповідача 2).

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну Товариства з обмеженою відповідальністю «Фелікс-Агро» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2022 у справі №910/6901/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2022 у справі №910/6901/22 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фелікс-Агро».

4. Матеріали справи №910/6901/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 13.04.2023.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

А.М. Демидова