Постанова

від 21.11.2023 по справі 910/6901/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № 910/6901/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Вронська Г. О., Кондратова І. Д.,

за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю. А.,

представників учасників справи:

позивача - Резнік А. Б.,

відповідача 1 - Курінний С. Ю.,

відповідача 2 - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста"

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Маринченка Я. В.

від 01.12.2022 та

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Владимиренко С. В., Демидова А. М., Ходаківська І. П.

від 28.03.2023

за позовом Компанії "PE Investments Limited"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фелікс-Агро"

про визнання недійсним договору,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Компанія "PE Investments Limited" звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фелікс-Агро" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за кредитним договором № 21/02/2019/1 від 21.02.2019.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір за своєю правовою природою є договором факторингу та в частині суб`єктного складу сторін договору суперечить статтям 1077, 1079 Цивільного кодексу України та статтям 4, 5, 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки новий кредитор - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фелікс-Агро", яке за договором є фактором, не мало як станом на дату укладення договору так і не має спеціального статусу фінансової установи та ліцензії на здійснення фінансових послуг, у зв`язку з чим не має права надавати фінансові послуги та бути фактором у спірному договорі. А тому договір № 21/02/2019/1 від 21.02.2019 має бути визнаний судом недійсним на підставі статті 227 Цивільного кодексу України.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

Згідно із протоколом електронних торгів № UKR-2018-01 від 12.12.2018 відповідачем 1 було придбано пул активів, що складаються з прав вимоги за кредитними договорами, які включені до ліквідаційної маси банку, та за які відповідач 1 сплатив АТ «Дельта Банк» 24 680 683,04 грн.

21.02.2019 між відповідачем 1 (далі - первісний кредитор) та відповідачем 2 (далі - новий кредитор) укладено спірний договір, предметом якого є передання (відступлення) первісним кредитором новому кредитору свого права вимоги, а новий кредитор набуває та сплачує первісному кредитору відступлення права вимоги ціну у порядку та строки визначені цим договором.

Боржниками за кредитним договором, право вимоги до яких відступається за цим договором є Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ» (ідентифікаційний номер 34438102) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Град Хол» (ідентифікаційний номер 33510732) (пункт 1.1.1 договору).

Заборгованість за даним договором є невиконані боржником грошові зобов`язання перед первісним кредитором в частині залишку суми заборгованості відповідно до умов кредитного договору, розмір якої визначено в пункті 2.2 цього договору (пункт 1.1.2 договору).

У пункті 2.2 договору вказано, що розмір заборгованості боржника станом на день підпипання сторонами цього договору становить у загальному розмірі 1 576 174 013,12 грн, з них: за основним боргом - 834 010 278,04 грн, за процентами 80 748 901,10 грн, за штрафними санкціями, пенею - 661 414 833,98 грн.

За умовами пункту 1.1.5 договору правом вимоги за даним договором є право грошової вимоги первісного кредитора до боржника за кредитним договором по сплаті заборгованості за кредитним договором, строк платежу за яким настав чи виникне в майбутньому, а також інші права вимоги за кредитним договором і договорами забезпечення.

Згідно із пунктом 3.1.3 договору право вимоги переходить до нового кредитора з моменту виконання новим кредитором умов по оплаті 40 000 000,00 грн, зазначених в пункті 4.2.1 та 4.2.2 розділі 4 цього договору після чого новий кредитор стає новим кредитором по відношенню до боржника стосовно його заборгованості по кредитному договору та зобов`язань поручителів, боржника та його майнових поручителів стосовно їх зобов`язань по договорам забезпечення. Перехід права вимоги підтверджується, складеним між первісним кредитором та новим кредитором, актом приймання-передачі права вимоги, що є невід`ємною частиною цього договору (додаток 3). Разом з правами вимоги новому кредитору переходять всі інші пов`язані з ними права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Ціна Договору складає 3 670 000 дол. США в гривневому еквівалентні по курсу НБУ на дату сплати (пункт 4.1 договору).

Згідно із пунктом 4.2 договору новий кредитор зобов`язаний сплатити первісному кредитору ціну договору шляхом перерахування первісному кредитору грошових коштів у сумі, що дорівнює ціні договору на рахунок первісного кредитора, вказаного в пункті 12 цього договору у наступному порядку:

- 20 000 000,00 грн в день укладення цього договору (пункт 4.2.1 договору);

- 20 000 000,00 грн на наступний робочий день після укладення цього договору (з правом дострокової сплати даної частини ціни договору) (пункт 4.2.2 договору);

- залишок ціни договору у розмірі 2 202 000,00 дол. США в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати новий кредитор сплачує на умовах розстрочення платежу до 31.12.2019 (з правом дострокової сплати повної ціни договору) (пункт 4.2.3 договору);

- повна оплата вважається здійсненою в момент зарахування на рахунок первісного кредитора, що вказаний в пункті 12 цього договору, грошових коштів в сумі, визначеній в пункті 4.1 цього договору, а також всіх штрафних санкцій та/або інших платежів, які передбачені цим договором.

Між відповідачами було складено та підписано акт приймання-передачі прав вимоги за спірним договором.

Відповідно до наявного у матеріалах даної справи акта звірки взаємних розрахунків за період з 21.02.2019 по 14.02.2020 заборгованість відповідача 2 перед відповідачем 1 станом на 14.02.2020 відсутня.

14.02.2020 між відповідачами укладено додаткову угоду до договору, якою сторони змінили ціну договору та порядок оплати.

У провадженні Печерського районного суду міста Києва знаходиться справа №757/68688/21-ц за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фелікс-Агро» до Компанії «PE Investments Limited», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 1 509 916 225,62 грн.

Підставою позову у вказаній справі стала передача Акціонерним товариством «Дельта Банк», будучи кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Хол» за кредитними договорами: №03/09/KL від 20.01.2009 (зі змінами та доповненнями), №25/08/KL від 06.08.2008 (зі змінами та доповненнями), №28/08/KL від 06.08.2008 (зі змінами та доповненнями), №29/08/KL від 06.08.2008 (зі змінами та доповненнями), №100/12-OVER від 11.05.2012 (зі змінами та доповненнями), №НКЛ-2005422 від 23.11.2010 (зі змінами та доповненнями), №НКЛ-2005422/1 від 13.09.2012 (зі змінами та доповненнями), №НКЛ-2005512 від 20.08.2012 (зі змінами та доповненнями), №26/08/KL від 06.08.2008 (зі змінами та доповненнями), №64/12-KL від 06.08.2008 (зі змінами та доповненнями), право вимоги за якими було продано на користь відповідача 1 у даній справі за договорами купівлі-продажу за результатами електронних торгів №UKR-2018-01 від 12.12.2018. В свою чергу, позивач є власником 50% Компанії Старвел, яка опосередковано володіла корпоративними правами групи компаній, у тому числі Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро ХХІ», також позивач був власником Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Хол».

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.12.2022 у справі № 910/6901/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2023, позов задоволено. Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за кредитним договором № 21/02/2019/1 від 21.02.2019, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фелікс Агро" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Веста".

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду мотивовані тим, що уклавши спірний договір Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" отримало фінансування у сумі 3 670 000 дол. США в гривневому еквіваленті, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Фелікс-Агро" набуло право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором, що свідчить про те, що укладений між відповідачами оспорюваний договір за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву як договір про відступлення права вимоги) є договором факторингу. З укладенням спірного договору відбулася заміна кредитора, який є фінансовою установою, на іншу юридичну особу, яка як встановлено судами, не відноситься до фінансових установ, що є підставою для визнання судом недійсним спірного договору на підставі статті 227 Цивільного кодексу України.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2022 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2023 та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові.

Скаржник у касаційній скарзі зазначив, що Господарський суд міста Києва та Північний апеляційний господарський суд, приймаючи оскаржувані рішення, не прийняли до уваги правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 та Верховного Суду, викладені у постанові від 10.05.2022 у справі № 757/50829/18 в подібних правовідносинах, якими підтверджується, що спірний договір, який є предметом розгляду у даній справі, є договором відступлення права вимоги. Так, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 застосовані статті 177, 178, 190, частина 1 статті 509, частина 1 статті 510, частина 1 статті 512, частина 1 статті 513, частина 1 статті 514 Цивільного кодексу України. При цьому Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" акцентує, що судами не враховано правові висновки щодо застосування статей 177, 178, 190 Цивільного кодексу України, викладені у подібних правовідносинах Великою Палатою Верховного Суду у вказаній справі. Скаржник звертає увагу, що окрім вказаних норм, Велика Палата Верховного Суду у справі № 906/1174/18 проаналізувала норми права, що стосуються договору факторингу, та зробила правові висновки, які не були враховані судами, а саме:

- "якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу";

- "відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому".

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" зазначає, що у постанові Верховного Суду від 10.05.2022 у справі № 757/50829/18 застосовано статті 512-519, 628, 656 Цивільного кодексу України, які встановлюють, що договір відступлення прав вимог може бути змішаним та містити в собі елементи різних договорів, зокрема, ознаки договору купівлі-продажу права вимоги і договору відступлення права вимоги (цесії), укладення яких регулюється вказаними статтями, правові висновки щодо застосування яких також не враховано Господарським судом міста Києва та Північним апеляційним господарським судом, а саме:

- "якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору властиві як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу";

- "відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому";

- "новий кредитор не набув право здійснювати фінансові операції стосовно боржника, оскільки за умовами договорів відступлення права вимоги у нього виникло лише право вимагати виконання зобов`язань за кредитним договором і за договором іпотеки";

- "договори відступлення права вимоги не можна кваліфікувати як договори факторингу. Вони є змішаними, бо містять елементи різних договорів, зокрема ознаки договору купівлі-продажу права вимоги (продавець продав, а покупець придбав право вимоги на публічних торгах) і договору відступлення права вимоги (цесії) (первісний кредитор передав право вимоги новому кредитору)";

- "договори відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами не є договорами факторингу, адже вони не містять ознак договорів факторингу чи договорів фінансових послуг. Ці договори не містять умов, які передбачали б передання грошових коштів новим кредитором в розпорядження первісному кредитору за плату, тобто умови договорів не передбачають отримання прибутку, правовідносини сторін за спірними правочинами не є відносинами у сфері факторингу. Оспорювані правочини є купівлею-продажем прав вимоги та за своєю правовою природою є договорами відступлення права вимоги, укладення яких регулюється статтями 512-519 Цивільного кодексу України і суб`єктний склад на укладення яких не обмежений ні загальними, ні спеціальними нормами цивільного законодавства, тому наявність у відповідача як нового кредитору ліцензії, необхідної для здійснення фінансових послуг факторингу, не вимагається".

Компанія "PE Investments Limited" подала письмові пояснення по справі щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/8115/19 (910/13492/21).

5. Позиція Верховного Суду

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовуються правила статті 300 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Так, скаржник зазначив, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 та висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10.05.2022 у справі № 757/50829/18, щодо застосування статей 177, 178, 190, 509, 510, 512-519, 628, 656 Цивільного кодексу України.

Суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі дійшли висновку про недійсність спірного договору, оскільки уклавши спірний договір Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" отримало фінансування у сумі 3 670 000 дол. США в гривневому еквіваленті, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Фелікс-Агро" набуло право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором, що свідчить про те, що укладений між відповідачами оспорюваний договір за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву як договір про відступлення права вимоги) є договором факторингу; з укладенням спірного договору відбулася заміна кредитора, який є фінансовою установою, на іншу юридичну особу, яка як встановлено судами, не відноситься до фінансових установ, що є підставою для визнання судом недійсним спірного договору на підставі статті 227 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів не погоджується з даними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною 1 статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до частини першої статті 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Таким чином, у Цивільному кодексі України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 (на яку скаржник посилається у касаційній скарзі) навела такі ознаки, притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним чи безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Відповідно до статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Банк має право укласти договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким він передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої особи. Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України (стаття 350 Господарського кодексу України).

Згідно із статтею 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (стаття 1079 Цивільного кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 (пункт 106 постанови) зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові, операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону про фінансові послуги.

Крім того, у постанові від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 (пункт 48 постанови) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 1077 Цивільного кодексу України договір факторингу передбачає, зокрема, те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

Звідси за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини 1 статті 4 Закону про фінансові послуги), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту в розпорядження і клієнт має сплатити фактору за відповідну послугу з фінансування (надання позики або кредиту).

При цьому, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 (пункт 61 постанови), така плата за надану фактором послугу може бути встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу (позику чи кредит).

Натомість грошова вимога, яку клієнт передає фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажем останньому (частина перша статті 1084 Цивільного кодексу України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 Цивільного кодексу України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги. Такий висновок Великою Палатою Верховного Суду викладено у постанові від 08.08.2023 у справі № 910/8115/19 (910/13492/21), яка прийнята після подання касаційної скарги у справі, що переглядається, та висновки викладені в якій враховуються колегією суддів відповідно до частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 177 Цивільного кодексу України визначено, що об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Згідно із частиною 1 статті 178 Цивільного кодексу України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Згідно із частиною 3 статті 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, право вимоги є об`єктом цивільних прав, а саме майном, яке може вільно відчужуватися від однієї особи до іншої, в тому числі на підставі договору купівлі-продажу.

За змістом частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У свою чергу абзац 1 частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України передбачає, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.08.2023 у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) зазначила, що право вимоги, яка відступається (продається), може мати так звану номінальну вартість та реальну вартість.

Номінальною вартістю права вимоги в такому разі є розмір самої вимоги, що відступається (продається) за відповідним договором відступлення.

Реальна вартість права вимоги, як і будь-якого майна, формується з урахуванням ринкових умов, а саме попиту на такий вид вимоги, ліквідності такої вимоги, що залежить від імовірності її задоволення, зокрема, через наявність спору щодо вимоги або складний фінансовий стан боржника, а в процедурах банкрутства - через запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів, черговість задоволення таких вимог, недостатній обсяг ліквідної маси боржника для їх повного задоволення.

Реальна вартість права вимоги має динамічний характер (може змінюватися в будь-який момент залежно від низки обставин), на відміну від номінальної вартості, яка визначається лише розміром самої вимоги кредитора до боржника.

Відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому (такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18).

У постанові від 08.08.2023 у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, мають право на власний розсуд визначити ціну, за якою право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права вимоги, що відступається (продається), яка може бути як більшою, так і меншою за номінальну вартість такої вимоги.

Тобто сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, не обмежені номінальною вартістю права вимоги та встановлюють ціну, за якою таке право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права грошової вимоги, яка залежить від попиту на такий вид грошової вимоги та ліквідності конкретної вимоги, що відступається (продається).

Крім того, у постанові від 08.08.2023 у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що оскільки сторони договору відступлення права вимоги не обмежені номінальною вартістю права вимоги, сама по собі різниця між номінальною вартістю права вимоги, що відступається, та ціною продажу такої вимоги, визначеною сторонами в договорі купівлі-продажу права вимоги, не може вважатися платою за договором факторингу.

Суд також враховує те, що у постанові від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 Велика Палата Верховного Суду відступила від своїх попередніх висновків викладених в постановах від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, від 31.10.2018 у справі № 465/646/11 про те, що відступлення права вимоги за кредитним договором є можливим лише на користь фінансових установ, конкретизувавши цей висновок так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації (пункт 62 постанови). Про це Велика Палата Верховного Суду також зазначила у пункті 34 постанови від 08.06.2021 у справі № 346/1305/19.

Таким чином, враховуючи наведені висновки Великої Палати Верховного Суду стосовно розмежування договорів відступлення права вимоги та факторингу, беручи до уваги, що у цій справі сама по собі різниця між номінальною вартістю права вимоги, що відступається, та ціною продажу такої вимоги, визначеною сторонами в договорі купівлі-продажу права вимоги, не може вважатися платою за договором факторингу та зважаючи на відсутність інших притаманних договору факторингу ознак, зокрема, що підтверджують надання новим кредитором (Товариством з обмеженою відповідальністю "Фелікс-Агро") фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору (Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста"), колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави вважати спірний правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 28.09.2023 у справі № 910/15237/20, яка прийнята після подання касаційної скарги.

Відтак, оскаржені судові рішення у цій справі підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у позові.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом пункту 3 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Частинами 1 - 3 статті 311 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, зокрема, неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2022 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2023 у справі № 910/6901/22 скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

7. Судові витрати

У зв`язку зі скасуванням рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції, та прийняттям нового рішення відповідно до приписів статей 129, 315 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд здійснює розподіл судових витрат.

За змістом частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови у задоволенні позову покладаються на позивача.

З огляду на висновок Верховного Суду про скасування судових рішень у справі та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, судові витрати по сплаті судового збору, понесені Товариством з обмеженою відповідальністю "Фелікс-Агро" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" у зв`язку з переглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2023 у справі № 910/6901/22 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові.

4. Стягнути з Компанії "PE Investments Limited" (6051, Республіка Кіпр, м. Ларнака, вул. Патрон, 10; реєстраційний номер 193903) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фелікс-Агро" (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 94, кв. 1; ідентифікаційний код юридичної особи 42217811) 3 721, 50 грн (три тисячі сімсот двадцять одна гривня 50 коп.) судових витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Стягнути з Компанії "PE Investments Limited" (6051, Республіка Кіпр, м. Ларнака, вул. Патрон, 10; реєстраційний номер 193903) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" (03035, м. Київ, вул. Сурикова, 3, корп. 8Б, оф. 103; ідентифікаційний код юридичної особи 41264766) 4 962, 00 грн (чотири тисячі дев`ятсот шістдесят дві гривні 00 коп.) судових витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги.

6. Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н.М. Губенко

Судді Г.О. Вронська

І.Д. Кондратова