Постанова

від 12.04.2023 по справі 626/133/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 квітня 2023 року

місто Київ

справа № 626/133/21

провадження № 61-11044св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне аграрно-орендне підприємство «Промінь»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року, постановлену колегією суддів у складі Абрамова П. С., Одринської Т. В., Панченка О. О.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

ОСОБА_1. у січні 2021 року звернулася до суду із позовом до Приватного аграрно-орендного підприємства «Промінь» (далі - ПАОП «Промінь»), в якому просила розірвати договір оренди землі від 01 листопада 2006 року № 682, зареєстрований 23 березня 2007 року у Красноградському районному відділі Харківської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», укладений строком на 25 років між ПАОП «Промінь» та ОСОБА_1 , на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5, 50 га, кадастровий номер 6323381200:11:000:0044, яка належить їй на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку.

Рішенням від 14 липня 2021 року Красноградський районний суд Харківської області відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Постановою від 05 липня 2022 року Полтавський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Красноградського районного суду Харківської області від 14 липня 2021 року скасував, ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив.

Суд розірвав договір оренди землі від 01 листопада 2006 року № 682, зареєстрований 23 березня 2007 року у Красноградському районному відділі Харківської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», укладений між ПАОП «Промінь» та ОСОБА_1 , на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5, 50 га, кадастровий номер 6323381200:11:000:0044.

Стислий виклад змісту заяви про ухвалення додаткового рішення

ОСОБА_1 25 липня 2022 року звернулася до суду апеляційної інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 19 000, 00 грн. Зазначила, що в апеляційній скарзі було повідомлено у порядку частини восьмої статті 141 ЦПК України про надання доказів витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення судом рішення. Просила поновити строк на подання доказів понесених витрат, оскільки суд апеляційної інстанції розглянув справу без повідомлення учасників справи, а про рішення суду апеляційної інстанції стало відомо з Єдиного державного реєстру судових рішень лише 22 липня 2022 року.

Стислий виклад змісту ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою від 08 вересня 2022 року Полтавський апеляційний суд поновив позивачеві процесуальний строк на подання до суду доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу та відмовив у постановленні додаткового рішення за заявою ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Відмовляючи в ухваленні додаткового рішення за заявою позивача, апеляційний суд зазначив, що, подавши до суду докази понесення витрат на професійну правничу допомогу у загальній сумі 19 000, 00 грн, позивач не дотрималася встановленого процесуальним законом порядку подачі таких доказів, а саме порядку їх надсилання (надання) іншим учасникам справи (стороні відповідача).

Ураховуючи зазначене, а також положення частини дев`ятої статті 83 ЦПК України, апеляційний суд зазначив, що немає правових підстав для прийняття зазначених доказів та стягнення на їх підставі витрат на професійну правничу допомогу. У таких висновках суд апеляційної інстанції врахував правову позицію Верховного Суду, сформовану у постанові від 06 липня 2022 року у справі № 546/338/20 (провадження № 61-4285св22).

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 04 листопада 2022 року з використанням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Полтавського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким залишити без розгляду її, ОСОБА_1 , заяву про ухвалення додаткового рішення у справі про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та роз`яснити, що повернення заяви про ухвалення додаткового рішення без розгляду не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення суд апеляційної інстанції ухвалив з порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначила те, що:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 14 липня 2022 року у справі № 910/430/21, щодо дослідження та оцінки доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу;

- суд апеляційної інстанції неправомірно відмовив у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, оскільки під час встановлення порушення пункту 2 частини другої статті 183 ЦПК України щодо ненадання заявником доказів надсилання іншим учасникам справи копії поданої заяви, суд повинен був застосувати частину четверту статті 183 ЦПК України та повернути її заявнику без розгляду, а не відмовляти у її задоволенні, що обмежило право заявника на повторне звернення до суду після усунення недоліків заяви;

- суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної оцінки.

Узагальнений виклад позиції відповідача

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 05 грудня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою від 30 березня 2023 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Визначаючи межі касаційного перегляду справи, Верховний Суд врахував, що ухвала апеляційного суду оскаржується лише в частині висновків про відмову у прийнятті додаткового рішення у справі. У частині висновків про поновлення процесуального строку для подання доказів до суду ухвала суду апеляційної інстанції не оскаржується, а тому Верховним Судом не переглядається.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 14 липня 2021 року Красноградський районний суд Харківської області відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Постановою від 05 липня 2022 року Полтавський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Красноградського районного суду Харківської області від 14 липня 2021 року скасував, ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив.

ОСОБА_1 25 липня 2022 року звернулася до суду апеляційної інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 19 000, 00 грн.

До заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу адвокат Тимошенко Дмитро Володимирович надав такі докази: договір про надання правової допомоги від 23 червня 2021 року, додатки № 1 та №2 до зазначеного договору, акт виконаних робіт від 19 липня 2022 року на загальну суму 19 000, 00 грн, квитанцію до прибуткового касового ордера від 23 червня 2021 року № 1 на суму 6 500, 00 грн та квитанцію до прибуткового касового ордера від 06 серпня 2021 року № 2 на суму 13 000, 00 грн.

Докази направлення іншим учасникам цих документів позивач не надала, доказів ознайомлення з ними сторони відповідача в іншій спосіб у матеріалах справи немає.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частина перша, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини перша, друга статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3 частини першої статті 270 ЦПК України).

Заява про ухвалення додаткового рішення є заявою з процесуальних питань.

Тож подання учасником справи заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу потрібно здійснювати із дотриманням вимог ЦПК України, встановлених для подання клопотань (заяв) з процесуальних питань.

Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлено - він встановлюється судом (частина третя статті 182 ЦПК України).

Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення з процесуальних питань визначені у статті 183 ЦПК України.

Будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви (клопотання, заперечення) (пункт 6 частини першої статті 183 ЦПК України).

За правилами частини другої статті 183 ЦПК України до заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).

Згідно з частиною четвертою статті 183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Суд апеляційної інстанції встановив, що до заяви ОСОБА_1 не додано доказів направлення (надання) іншим учасникам справи копії заяви про ухвалення додаткового рішення разом із додатками, доданими до неї та, як наслідок, виснував про наявність підстав для відмови в ухваленні додаткового рішення у справі на підставі частини дев`ятої статті 83 ЦПК України.

За правилами частини дев`ятої статті 83 ЦПК України суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Порівняльний аналіз правил частини дев`ятої статті 83 ЦПК України та частини четвертої статті 183 ЦПК України дає підстави для висновку, що правило частини дев`ятої статті 83 ЦПК України застосовується у разі подання до суду безпосередньо доказів, а правило частини четвертої статті 183 ЦПК України - у разі подання до суду заяв, клопотання чи заперечення, у тому числі і з доданими до них додатками на підтвердження вимог цих заяв, клопотань, заперечень.

Верховний Суд врахував, що у справі, яка переглядається, позивач подала до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, до якої додала додатки - докази понесення витрат на правничу допомогу, які є складовими заяви про ухвалення додаткового рішення, а тому до такої заяви підлягають застосуванню правила частини четвертої статті 183 ЦПК України щодо подання заяв, а не правило частини дев`ятої статті 83 ЦПК України щодо подання доказів.

Тож, застосовуючи до спірних процесуальних правовідносин правило частини дев`ятої статті 83 ЦПК України, апеляційний суд не врахував, що докази понесення витрат на правничу допомогу є додатками до заяви про ухвалення додаткового рішення у справі, а тому під час вирішення питання про прийняття до розгляду такої заяви суд мав керуватися правилами статті 183 ЦП України, зокрема і застосовувати наслідки недотримання таких правил як неподання доказів направлення копії заяви разом із додатками іншим учасникам

справи - повернення заяви без розгляду, що відповідає правилу частини четвертої статті 183 ЦПК України.

Верховний Суд у постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 725/1301/21 (провадження № 61-20691св21) зазначив, що, встановивши порушення позивачем установленого процесуальним законом порядку пред`явлення до відшкодування витрат на правничу допомогу, а саме ненаправлення позивачем на адреси інших учасників справи (відповідачів) документів, які підтверджують понесені витрати на правничу допомогу, що позбавило відповідачів можливості подати до суду клопотання про неспівмірність розміру таких витрат відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України, суд апеляційної інстанції обґрунтовано повернув без розгляду клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Аналогічна практика вирішення заяв про ухвалення додаткового рішення, до яких заявники не додали докази надіслання (ненадання) іншим учасникам такої заяви з доданими до неї додатками, сформована Верховним Судом і в ухвалах від 25 лютого 2021 року у справі № 906/977/19, від 01 вересня 2022 року у справі № 759/13013/14-ц (провадження № 61-14029св21), від 16 січня 2023 року у справі № 640/23065/14 (провадження № 61-1456ск21), від 02 лютого 2023 року у справі № 466/1403/20

(провадження № 61-10035св22), від 27 березня 2023 року у справі № 756/820/20 (провадження № 61-8952св22) на стадії касаційного розгляду справи.

Надаючи оцінку релевантності правових висновків Верховного Суду, сформульованих у постанові від 06 липня 2022 року у справі № 546/338/20 (провадження № 61-4285св22), застосованих апеляційним судом під час розгляду заяви позивача про ухвалення додаткового рішення, потрібно враховувати, що вони зроблені за інших процесуальних обставин.

Так, у справі № 546/338/20 під час подання відзиву на позовну заяву відповідач просила суд стягнути з позивача на її користь судові витрати. До відзиву додала копію договору про надання правових послуг, ордер на надання правової допомоги, а також попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат та копію квитанції про їх сплату. Зазначені документи разом із відзивом були направлені стороною відповідача всім учасникам справи, що підтверджується долученими поштовими накладними та описами вкладень до поштових відправлень.

Під час ухвалення судового рішення суд першої інстанції не вирішував питання про розподіл між сторонами витрат на професійну правничу допомогу, оскільки до закінчення судових дебатів представник відповідача заявила клопотання про те, що стороною відповідача протягом п`яти днів будуть подані докази понесених витрат на правову допомогу. У подальшому до канцелярії суду було подано два документи: акт прийому-передачі наданих послуг до договору про надання правових послуг, а також копію квитанції про оплату адвокату за представництво.

Верховний Суд зазначив, що беручи до уваги акт прийому-передачі наданих послуг та квитанцію, апеляційний суд залишив поза увагою дотримання відповідачем установленого процесуальним законом порядку пред`явлення до відшкодування відповідних судових витрат, зокрема порядку подання доказів і надсилання (надання) їх іншим учасникам справи, у зв`язку із чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для їх стягнення у повному розмірі. Верховний Суд звернув увагу, що у матеріалах справи немає доказів направлення іншим учасникам справи акта прийому-передачі наданих послуг та квитанції, як і немає доказів ознайомлення з ними позивача в іншій спосіб.

Ураховуючи зазначене, а також положення частини дев`ятої статті 83 ЦПК України, Верховний Суд виснував, що апеляційний суд не мав правових підстав для прийняття зазначених доказів та стягнення на їх підставі витрат на професійну правничу допомогу. Водночас Верховний Суд вважав обґрунтованим урахування доказів понесення витрат на правничу допомогу, долучених до відзиву на позовну заяву.

Потрібно враховувати, що у зазначеній справі особа подала до суду окремо докази понесення витрат на правничу допомогу, про що заявила клопотання до закінчення судових дебатів.

Натомість у справі, що переглядається, позивач звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі про відшкодування витрат на правничу допомогу після ухвалення постанови по суті спору, до якого додала докази їх понесення.

Тож у такій правовій процесуальній ситуації суд мав оцінювати заяву про ухвалення додаткового рішення на її відповідність вимогам статті 183 ЦПК України та у разі недотримання таких процесуальних вимог застосувати відповідні процесуальні наслідки, передбачені у частині четвертій статті 183 ЦПК України, що відповідає наведеним правовим висновкам Верховного Суду у постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 725/1301/21 (провадження № 61-20691св21) та сталій судовій практиці Верховного Суду під час вирішення питання про прийняття до розгляду заяв про ухвалення додаткового рішення, поданих до суду касаційної інстанції.

Наведеного апеляційний суд не врахував, зробив передчасні висновки про відмову в ухваленні додаткового рішення у справі, не дотримавшись процесуального порядку вирішення такої заяви.

Щодо доводів касаційної скарги про необхідність застосування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 14 липня 2022 року у справі № 910/430/21, то Верховний Суд врахував, що зазначений правовий висновок стосується порядку розподілу витрат на правничу допомогу, коли у справі, яка переглядається, перед судом постало процесуальне питання щодо порядку прийняття до розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення про відшкодування витрат на правничу допомогу, а не вирішення такого питання по суті. Тож наведений правовий висновок Верховний Суд не застосовує під час оцінки законності та обґрунтованості оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Підсумовуючи, Верховний Суд встановив, що апеляційний суд, відмовляючи у прийнятті додаткового рішення у справі, помилково застосував до спірних правовідносин правила частини дев`ятої статті 83 ЦПК України, не врахувавши, що до поданої позивачем заяви підлягали застосуванню правила статті 183 ЦПК України та відповідні процесуальні наслідки у разі недотримання вимог процесуального закону щодо форми та порядку подання такої заяви, оскільки докази понесення витрат на правничу допомогу є складовими заяви про ухвалення додаткового рішення у справі, а не подані окремо на підтвердження понесення таких витрат. Застосовуючи правовий висновок, зроблений Верховним Судом у постанові від 06 липня 2022 року у справі № 546/338/20 (провадження № 61-4285св22), апеляційний суд не врахував, що він зроблений за інших процесуальних обставин справи, а тому не підлягав застосуванню у справі, яка переглядається.

У зв`язку з наведеним Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд у частині вирішення питання про прийняття додаткового рішення у справі.

Відповідно до статті 411 ЦПК України допущені апеляційним судом порушення норм процесуального права є підставою для скасування судового рішення, ухваленого на стадії вирішення питання про пухвалення додаткового рішення у справі, з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про прийняття до розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення.

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).

Під час нового розгляду справи апеляційний суд повинен повторно вирішити питання про прийняття до розгляду заяви позивача про ухвалення додаткового рішення з наведенням обґрунтування прийнятого процесуального судового рішення.

У частині висновків про поновлення позивачеві процесуального строку на подання до суду доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу касаційна скарга доводів не містить, а тому в цій частині ухвала суду апеляційної інстанції не переглядалася.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року в частині відмови у прийнятті додаткового рішення у справі скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко