Ухвала

від 13.04.2023 по справі 759/16206/14-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

13 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 759/16206/14-ц

провадження № 61-570ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

розглянув касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Компанія «Райз» на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 20 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада

2022 року у справі за скаргою Приватного акціонерного товариства «Компанія «Райз» про визнання неправомірною та скасування постанови про перевірку виконавчого провадження від 26 квітня 2019 року, складеної заступником директора департаменту - начальником відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Клименком Романом Васильовичем,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року Приватне акціонерне товариство «Компанія «Райз»

(далі - ПрАТ «Компанія «Райз») звернулося до суду зі скаргою про визнання неправомірною та скасування постанови про перевірку виконавчого провадження від 26 квітня 2019 року, складеної заступником директора департаменту - начальником відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Клименком Р. В. (далі - ВПВР ДВС Міністерства юстиції України).

Скарга мотивована тим, що ПрАТ «Компанія «Райз» послалося на те, що за наслідком розгляду скарги Компанії «Nibulon s. a.» в межах виконавчого провадження (далі - ВП) № НОМЕР_1 начальник ВПВР ДВС Міністерства юстиції України Клименко Р. В. прийняв постанову про перевірку виконавчого провадження, в якій, на думку скаржника, привласнив функції суду, оскільки здійснив дослідження фактів та надав правову оцінку доказам, які є предметом розгляду у справі № 759/16206/14?ц, а також здійснив спробу тлумачення судового рішення, яке виконується органом державної виконавчої служби, чим порушив права ПрАТ «Компанія «Райз» як боржника у виконавчому провадженні.

Посилаючись на вищевказане, ПрАТ «Компанія «Райз» просило суд визнати неправомірною та скасувати постанову (рішення) заступника директора департаменту - начальника ВПВР ДВС Міністерства юстиції України Клименка Р. В. від 26 квітня 2019 року про перевірку ВП № НОМЕР_1.

Святошинський районний суд міста Києва своєю ухвалою від 31 травня 2019 року у відкритті провадження за скаргою ПрАТ «Компанія «Райз» відмовив.

Не погодившись з ухвалою Святошинського районного суду міста Києва

від 31 травня 2019 року, ПрАТ «Компанія «Райз» оскаржило її в апеляційному порядку.

Київський апеляційний суд своєю постановою від 19 вересня 2019 року апеляційну скаргу ПрАТ «Компанія «Райз» залишив без задоволення.

Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 31 травня 2019 року залишив без змін.

Не погодившись з ухвалою Святошинського районного суду міста Києва

від 31 травня 2019 року та постановою Київського апеляційного суду

від 19 вересня 2019 року, ПрАТ «Компанія «Райз» оскаржило їх в касаційному порядку.

Верховний Суд своєю постановою від 10 березня 2021 року касаційну скаргу ПрАТ «Компанія «Райз» задовольнив.

Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 31 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року скасував, справу направив до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

Святошинський районний суд міста Києва своєю ухвалою від 16 червня 2021 року закрив провадження у справі.

Не погодившись з ухвалою Святошинського районного суду міста Києва

від 16 червня 2021 року, ПрАТ «Компанія «Райз» оскаржило її в апеляційному порядку.

Київський апеляційний суд своєю постановою від 07 грудня 2021 року апеляційну скаргу ПрАТ «Компанія «Райз» задовольнив.

Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 16 червня 2021 року скасував і направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Не погодившись з постановою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року, ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України оскаржив її в касаційному порядку.

Верховний Суд своєю постановою від 29 квітня 2022 року касаційну скаргу ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України залишив без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року залишив без змін.

Святошинський районний суд міста Києва своєю ухвалою від 20 липня

2022 року у задоволенні скарги ПрАТ «Компанія «Райз» відмовив.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ПрАТ «Компанія «Райз» оскаржило її в апеляційному порядку.

Київський апеляційний суд своєю постановою від 30 листопада 2022 року апеляційну скаргу ПрАТ «»Компанія «Райз» залишив без задоволення.

Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 20 липня 2022 року залишив без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що скаржником не доведено належними та допустимими доказами порушення особою, дії якої оскаржуються, вимог чинного законодавства, зокрема, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» та розділу ХІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5), щодо її повноважень для відмови у розгляді скарги стягувача або залишення вказаної скарги без розгляду у зв`язку з пропуском строку.

Таким чином, дії, здійснені заступником директора Департаменту - начальником ВПВР ДВС Міністерства юстиції України Клименком Р. В. прямо передбачені та врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», тому не можуть вважатися втручанням у здійснення правосуддя.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2023 року, ПрАТ «Компанія «Райз» просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій

і ухвалити нове рішення про задоволення скарги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Верховний Суд своєю ухвалою від 13 січня 2023 року визнав підстави поновлення строку на касаційне оскарження, наведені в клопотанні

ПрАТ «Компанія «Райз», неповажними.

Касаційну скаргу ПрАТ «Компанія «Райз» залишив без руху та надав строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. Запропонував заявнику надати відповідні докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції. Попередив про наслідки невиконання вимог вказаної ухвали.

У січні 2023 року до Верховного Суду на виконання вимог ухвали суду

від 13 січня 2023 року від ПрАТ «Компанія «Райз» надійшла заява про усунення недоліків касаційної скарги, в якій заявник порушує клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень

з посиланням на те, що строк пропущено з поважних причин, оскільки повний текст постанови Київського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року отриманий 13 грудня 2022 року, який надісланий апеляційним судом засобами електронного зв`язку на електронну пошту підприємства та його представника Русина Ю. Ю., що підтверджується скриншотом з електронної пошти.

Відповідно до частин другої, третьої статті 390 ЦПК України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.

Зважаючи на те, що строк на касаційне оскарження пропущено з поважних причин, колегія суддів вважає за можливе його поновити.

Отже, недоліки касаційної скарги, визначені в ухвалі Верховного Суду

від 13 січня 2023 року, усунуті.

У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на порушення судами норм процесуального права.

Крім того, заявник посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення частини першої, третьої, п`ятої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» та допустили порушення статей 10, 126, частини четвертої статті 263, 447-453 ЦПК України, а також застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) та у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 641/7824/18 (провадження № 61?10355св19).

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано належним чином факту пропуску стягувачем строку для звернення зі скаргою до начальника ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Клименко Р. В. на бездіяльність державного виконавця Сіренка С. В., що є підставою для повернення такої скарги без розгляду та скасування судом постанови про перевірку виконавчого провадження. Заявник вказує на те, що стягувачем подано зазначену скаргу на бездіяльність державного виконавця Сіренка С. В. через три місяці після задоволення його заяви про здійснення розрахунку остаточної суми відсотків за правилами, які визначені у виконавчому документі.

На думку заявника, скарга стягувача до начальника ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Клименко Р. В. на бездіяльність державного виконавця Сіренка С. В. мала бути подана протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення її прав, свобод чи законних інтересів, як передбачено частиною п`ятою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».

Заявник наголошує на тому, що суди першої та апеляційної інстанцій повинні були, встановивши порушення начальником ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Клименко Р. В. частини третьої

статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», застосувати до спірних правовідносин щодо пропуску стягувачем строку на подання скарги аналогію закону у взаємозв`язку статті 126 ЦПК України та частини п`ятої статті 74 «Про виконавче провадження».

Також заявник у касаційній скарзі звертає увагу на те, що судами першої та апеляційної інстанцій проігнорований факт того, що стягувач не мав права подавати скаргу про перерахунок остаточної суми відсотків державним виконавцем, в той час, як цей перерахунок був предметом судового розгляду, а начальник у свою чергу не мав права здійснювати відповідну перевірку.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження»

(у редакції, чинній на момент вчинення виконавчих дій) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Тобто, виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.

Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент вчинення виконавчих дій) передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Звертаючись до суду зі скаргою, ПрАТ «Компанія «Райз», як на підставу своїх порушених прав, посилалось на те, що за наслідком розгляду скарги Компанії «Nibulon s. a.» в межах ВП № НОМЕР_1 начальник

ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Клименко Р. В. прийняв постанову про перевірку виконавчого провадження, в якій, на думку скаржника, привласнив функції суду, оскільки здійснив дослідження фактів та надав правову оцінку доказам, які є предметом розгляду у справі № 759/16206/14-ц, а також здійснив спробу тлумачення судового рішення, яке виконується органом ДВС.

Частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент вчинення виконавчих дій) передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до частини третьої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент вчинення виконавчих дій) рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.

Порядок проведення перевірок законності виконавчого провадження визначений розділом XII Інструкції № 512/5 (у редакції, чинній на момент вчинення виконавчих дій).

Згідно з пунктом 1 розділу XII Інструкції № 512/5 (у редакції, чинній на момент вчинення виконавчих дій) перевірити законність виконавчого провадження мають право: директор Департаменту ВДВС Міністерства юстиції України - виконавче провадження, що перебуває (перебувало)

на виконанні у ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України; начальник ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції

України - виконавче провадження, що перебуває (перебувало) на виконанні у цьому відділі.

Отже, перевірка законності виконавчого провадження віднесена до компетенції, зокрема, начальника ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Клименка Р. В.

Пунктом 3 розділу XII Інструкції № 512/5 (у редакції, чинній на момент вчинення виконавчих дій) визначено, що посадові особи, зазначені

у пункті 1 цього розділу, можуть проводити перевірку законності виконавчого провадження за дорученням керівника вищого органу державної виконавчої служби та з власної ініціативи, за скаргою стягувача та інших учасників виконавчого провадження (крім боржника).

Суди встановили, що відповідно до оскаржуваної постанови начальника ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Клименка Р. В.

від 26 квітня 2019 року, на виконанні у ВПВР Департаменту

ДВС Міністерства юстиції України перебуває зведене виконавче провадження (далі - ЗВП) № НОМЕР_2, яке складається з:

- ВП № НОМЕР_3 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 13 травня 2015 року № 910/5305/15-г про стягнення

з ПАТ «Компанія «Райз» з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання даного рішення суду, на користь

ТОВ «Дікманн Сідс Україна» 18 719 264 грн основного боргу та 70 951,46 грн судового збору;

- ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа Святошинського районного суду міста Києва від 28 грудня 2017 року

№ 759/16206/14-ц про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення апеляційної колегії арбітражного суду Міжнародної організації торгівлі зерном та кормами GAFTA

від 23 травня 2014 року № 4323А(і), згідно з яким рішення арбітражного суду першого рівня змінюється, відповідно до висновків цього рішення.

ПАТ «Компанія Райз» повинно сплатити Компанії «Nibulon s. a.»

17 536 000 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України гривні щодо долара США станом на 06 грудня 2017 року становить 476 354 918,40 грн як відшкодування збитків, а також складні відсотки на цю суму, що розраховуються поквартально, за ставкою 4 % з дати невиконання зобов`язань - 11 січня 2011 року, і до дати повної сплати відшкодування збитків. Порядок відшкодування арбітражних витрат, передбачений рішенням суду першого рівня, підтримується. Витрати на арбітраж за розгляд цієї апеляції (за виключенням витрат Компанії

«Nibulon s.a.» на їх торгового представника) несе ПАТ «Компанія Райз». Витрати та збори за цією апеляцією: збори асоціації - 5 463,29 фунтів стерлінгів; збори апеляційної ради -48 131,56 фунтів стерлінгів, а всього 53 594,85 фунтів стерлінгів, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 06 грудня 2017 року становить 1 955 901,17 грн, сплачуються ПАТ «Компанія «Райз»;

- ВП № НОМЕР_3 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 21 травня 2018 року № 910/14247/17 про стягнення солідарно з ПАТ «Компанія «Райз» на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 214 014 654,13 грн заборгованості за тілом кредиту та 240 000 грн витрат зі сплати судового збору.

Постановою державного виконавця від 21 січня 2016 року відкрито

ВП № НОМЕР_3 та надано боржнику строк для самостійного виконання рішення суду. Постанову направлено боржнику для виконання. Виконавчий документ боржником не виконано.

Постановою державного виконавця від 22 січня 2018 року відкрито

ВП № НОМЕР_1 та об`єднано у ЗВП № НОМЕР_2.

Постановою державного виконавця від 02 липня 2018 року відкрито

ВП № НОМЕР_3 та приєднано до ЗВП № НОМЕР_2.

У січні 2019 року до державного виконавця надійшла заява стягувача Компанії «Nibulon s. a.», в якій останній просив розрахувати остаточну суму відсотків за правилами, визначеними у виконавчому документі, до закінчення виконавчого провадження перерахувати остаточну суму відсотків, які підлягають стягненню з боржника, про що повідомити боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку, на підставі статей 2, 13, 18, 19, 26 Закону України «Про виконавче провадження».

21 січня 2019 року заява стягувача Компанії «Nibulon s. a.» державним виконавцем задоволена, складений перерахунок відсотків за виконавчим листом Святошинського районного суду міста Києва від 28 грудня 2017 року № 759/16206/14-ц станом на 01 січня 2019 року, відповідно до якого остаточна сума відсотків, визначена державним виконавцем у виконавчому документі, склала 43 718 423,66 доларів США.

22 квітня 2019 року стягувач Компанія «Nibulon s. a.» у порядку, передбаченому статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження», подав скаргу на дії та рішення державного виконавця щодо складання перерахунку відсотків за вище вказаним виконавчим листом.

Здійснивши перевірку вказаного звернення стягувача в межах 15-денного строку, визначеного пунктом 6 розділу XII Інструкції № 512/5, начальник ВПВР ДВС Міністерства юстиції України Клименко Р. В. скаргу Компанії «Nibulon s. a.» від 22 квітня 2019 року на дії та рішення старшого державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України

Сіренка С. В. залишив без задоволення. Визнав дії та рішення старшого державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Сіренка С. В. щодо складання перерахунку відсотків за виконавчим листом Святошинського районного суду міста Києва від 28 грудня 2017 року № 759/16206/14-ц станом на 01 січня 2019 року такими, що відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що скаржником не доведено належними та допустимими доказами факт порушення особою, дії якої оскаржуються, повноважень, визначених чинними нормативними актами.

Встановивши, що дії, здійснені заступником директора Департаменту - начальником ВПВР ДВС Міністерства юстиції України Клименком Р. В. прямо передбачені та врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією № 512/5, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні скарги.

Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня

2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18)

та у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі

№ 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19), колегія суддів не бере до уваги з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2018 року

у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) предметом скарги

є вимоги про: визнання неправомірною бездіяльності приватного виконавця Лисенка Ю. О. в частині непередачі до ВПВР Департаменту

ДВС Міністерства юстиції України ВП № НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6 для приєднання їх до ЗВП; визнання неправомірними дій приватного виконавця Лисенка Ю. О. в частинах: накладення арешту на кошти, що належать

ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат», шляхом винесення постанови від 20 грудня 2017 року про арешт коштів боржника у ВП № НОМЕР_4; пред`явлення до банківських установ, у яких відкрито рахунки

ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат», платіжної вимоги

від 20 грудня 2017 року № 7 на суму 10 151 304,38 грн з метою примусового стягнення коштів на підставі наказів Господарського суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2017 року № 904/7325/17,

від 11 грудня 2017 року № 904/7327/17, від 22 листопада 2017 року

№ 904/7326/17, постанови приватного виконавця від 20 грудня 2017 року

№ НОМЕР_4; зобов`язання приватного виконавця Лисенка Ю. О. передати до ВДВС виконавчі провадження № НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6 для приєднання їх до ЗВП; зобов`язання приватного виконавця Лисенка Ю. О. усунути допущені порушення шляхом скасування постанови від 20 грудня 2017 року про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні

ВП № НОМЕР_4; відкликання з установ банків, у яких відкрито рахунки

ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат», платіжної вимоги

від 20 грудня 2017 року № 7 на суму 10 151 304,38 грн з метою примусового стягнення коштів на підставі наказів Господарського суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2017 року № 904/7325/17,

від 11 грудня 2017 року № 904/7327/17, від 22 листопада 2017 року

№ 904/7326/17, постанови приватного виконавця від 20 грудня 2017 року

№ НОМЕР_4.

У постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) предметом скарги є вимоги про: визнання неправомірною бездіяльності старшого державного виконавця МВ ДВС по Основ`янському та Слобідському районах міста Харків ГТУЮ

у Харківській області Біляєва Б. Є. щодо неперевірки наявності або відсутності іншого ВП чи ЗВП щодо одного й того самого боржника; визнання неправомірною та скасування постанови старшого державного виконавця МВ ДВС по Основ`янському та Слобідському районах міста Харків ГТУЮ у Харківській області Біляєва Б. Є. про відкриття ВП

від 03 вересня 2018 року № 57097910, постанови про арешт коштів боржника від 08 жовтня 2018 року № 57097910; визнання неправомірними дій старшого державного виконавця МВ ДВС по Основ`янському

та Слобідському районах міста Харків ГТУЮ у Харківській області

Біляєва Б. Є. зі звернення стягнення на належні КП «Жилкомсервіс» кошти; визнання неправомірними дій старшого державного виконавця МВ ДВС по Основ`янському та Слобідському районах міста Харків ГТУЮ у Харківській області Біляєва Б. Є. з ненаправлення на адресу боржника копії постанови про відкриття виконавчого провадження від 03 вересня 2018 року, постанови про арешт коштів боржника від 08 жовтня 2018 року, прийнятих у ВП № 57097910; визнання протиправною бездіяльності начальника МВ ДВС по Основ`янському та Слобідському районах міста Харків ГТУЮ у Харківській області Селіванова О. А. щодо нездійснення належного контролю вчинених державним виконавцем виконавчих дій та винесення процесуальних рішень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) та у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19), оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги, що стягувач звернувся до начальника ВПВР ДВС Міністерства юстиції України Клименко Р. В. з пропуском десятиденного строку, встановленого частиною п`ятою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до абзаців другого, третього частини третьої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.

Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова.

Згідно з частиною п`ятої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів із дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів із дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 120 ЦПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Частиною першою статті 122 ЦПК України передбачено, що строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Наслідки пропущення процесуальних строків регламентовані статтею 126 ЦПК України, відповідно до якої право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду:

а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Системний аналіз вказаних процесуальних норм разом із положеннями пункту «а» частини першої статті 449 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» свідчать про те, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод, шляхом звернення до суду зі скаргою.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду

від 03 лютого 2021 року у справі № 2-1441/10 (провадження

№ 61-17257св20).

Стаття 449 ЦПК України розміщена в Розділі VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень», якою встановлено строки звернення зі скаргою до суду.

Тобто, з цього слідує, що стаття 74 Закону України «Про виконавче провадження» є загальною нормою по відношенню до

статті 449 ЦПК України, а тому саме норми цього Кодексу є спеціальними

і підлягають до застосування.

Схожі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14 липня

2022 року у справі № 380/10649/21 (адміністративне провадження

№ К/990/3178/22).

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність рішень не впливають, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Частиною шостою статті 394 ЦПК України передбачено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви,

з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись частинами четвертою, шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у справі за скаргою Приватного акціонерного товариства «Компанія «Райз» про визнання неправомірною

та скасування постанови про перевірку виконавчого провадження

від 26 квітня 2019 року, складеної заступником директора

департаменту - начальником відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Клименком Романом Васильовичем, за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Компанія «Райз» на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 20 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук