Постанова

від 04.04.2023 по справі 953/11208/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 953/11208/20 Номер провадження 22-ц/814/612/23Головуючий у 1-й інстанції Колесник С.А. Доповідач ап. інст. Дряниця Ю. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Судді-доповідача : Дряниці Ю.В.,

суддів: Пилипчук Л.І., Триголов В.М.,

секретар: Боштенко В.Ю.

за участю: адвоката Зарицької К.Ю., адвоката Матвєєвої Л.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Товаристваз обмеженоювідповідальністю "Белвіт"на рішення Київського районногосуду м.Харкова від 29грудня 2020року усправі запозовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Белвіт" про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, зміну формулювання причин звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення суми за час невикористаної відпустки,-

В С Т А Н О В И В :

У липні 2020 позивач звернулась до суду з позовом до ТОВ «Белвіт» про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, зміну формулювання причин звільнення та стягнення середнього заробітку, стягнення суми за час невикористаної відпустки.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилається на те, що 01.12.2015 вона прийнята на роботу у ТОВ "Белвіт" на посаду головного бухгалтера.

18.02.2020 керівництво ТОВ звинуватило позивача в крадіжці 3,5 мільйонів гривень, тому 24.02.2020 позивач написала заяву про відпустку з 24.02.2020 по 10.03.2020 за 2019 рік, а також заяву про звільнення з 11.03.2020.

12.03.2020 позивач звернулася до директора ТОВ «Белвіт» з проханням видати їй трудову книжку, витяг з наказу про звільнення та грошовий розрахунок з урахуванням невикористаних відпусток за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки, на яку отримала відмову.

12.03.2020 позивач також звернулась до начальника головного управління Держпраці у Харківській області з заявою, в якій просила провести службову перевірку по факту відмови керівника ТОВ "Белвіт" надати їй трудову книжку разом з витягом з наказу про звільнення, а також відмову сплатити грошові кошти, які повинні сплатити при звільненні разом з не використаними відпустками за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки.

08.04.2020 позивач поштовим відправленням отримала конверт, в якому знаходились: супровідний лист з переліком документів, що відправляються адресату; наказ №9-к від 31.03.2020, яким звільнено 31.03.2020 ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера згідно ст. 40 п. 4 на підставі акту від 31.03.2020, акт від 31.03.2020 відповідно до якого встановлено, що головний бухгалтер ОСОБА_1 була відсутня на роботі з 11.03.2020 по 31.03.2020.

Позивач вказує, що підстава звільнення, яка зазначена в наказі № 9-к від 31.03.2020 - п. 4ст. 40 КЗпП України, не відповідає дійсним обставинам.

Також, в порушення вимог закону в день звільнення копію наказу їй видано не було, та в ньому позивач не розписувалась, а наказ був направлений поштою.

Прохання ОСОБА_1 видати їй трудову книжку було проігноровано директором ТОВ «Белвіт», затримка видачі трудової книжки складає 44 календарні дні, з дня звільнення 31.03.2020 по 13.05.2020, тобто по день влаштування на нове місце роботи.

Також позивач вказує, що згідно бухгалтерської довідки від 31.03.2020 їй нарахована компенсація за невикористану відпустку в розмірі 18 145, 66 грн., проте цю суму при звільненні сплачено не було.

Просила суд поновити строк для звернення з позовом до суду, визнати незаконним та скасувати наказ №9-к від 31.03.2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера на підставі ст. 40 п. 4 КЗпП України- звільнення у випадку прогулу на підставі акту від 31.03.2020 року; змінити формулювання причини звільнення зі ст. 40 п. 4 звільнення у випадку прогулу на підставі акту від 31.03.2020 року наст. 38 КЗпП України- за власним бажанням; стягнути з відповідача ТОВ «Белвіт» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 9269,56 грн.; стягнути з відповідача ТОВ «Белвіт» на користь позивача компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 18145,66 грн.; зобов`язати керівника ТОВ «Белвіт», в особі директора Семакова Б.В. повернути позивачу ОСОБА_1 трудову книжку, яку він незаконно утримує з моменту звільнення позивача - з березня 2020 року.

Рішенням Київського районногосуду м.Харкова від 29грудня 2020року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, зміну формулювання причини звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення суми за час невикористаної відпустки, позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ №9-к від 31.03.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера з причинист. 40 п. 4 КЗпП Українизвільнення у випадку прогулу на підставі акту від 31.03.2020.

Змінено формулювання причини звільнення зіст.40 п. 4 КЗпП Українизвільнення у випадку прогулу на підставі акту від 31.03.2020 наст. 38 КЗпП України- за власним бажанням.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Белвіт» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 9269 гривень 56 копійок.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Белвіт» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 14607 гривень 26 копійок.

Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Белвіт» видати ОСОБА_1 дублікат трудової книжки.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Белвіт» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1681 гривня 60 копійок.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.

Представник відповідач подав апеляційну скаргу на вказане рішення місцевого суду, в якій просить рішення скасувати, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема вказує на те, що місцевий суд дійшов помилкового висновку, щодо допущення роботодавцем порушення вимог закону при звільненні позивача, оскільки не взяв до уваги, що у заяві про звільнення позивач вказала про звільнення її за власним бажанням з 11.03.2020 року, а отже 11.03.2020 року є останнім робочим днем позивача. При цьому, 11.03.2020 року позивач була відсутня на роботі, а тому є підстави вважати, що позивач допустила прогул.

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, у доводах якого вважає рішення місцевого суду законним та обґрунтованим, просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Місцевим судом встановлено, що згідно наказу №2 від 01.12.2015 ОСОБА_1 прийнято на посаду головного бухгалтера ТОВ «Белвіт».

24.02.2020 ОСОБА_1 подала заяву про надання відпустки за 2019 рік, зазначаючи час відпочинку з 24.02.2020 по 10.03.2020.

Згідно наказу №3-к (розпорядження) «Про надання відпустки» від 24.02.2020, позивачу надано основну щорічну відпустку у період з 24.02.2020 по 10.03.2020.

Крім того, 24.02.2020 ОСОБА_1 , подала заяву про звільнення за власним бажанням відповідно дост.38 КЗпП Україниз 11.03.2020.

11.03.2020 позивач на роботі не з`явилася, що не заперечувалося у суді першої інстанції її представником.

11.03.2020 комісією у складі директора ТОВ «Белвіт» ОСОБА_2 , бухгалтера ОСОБА_3 , вантажника ОСОБА_4 , 11.03.2020, складено акт про відсутність позивачки на роботі.

12.03.2020 на адресу позивача відповідачем було направлено лист з проханням пояснити свою відсутність на роботі 11.03.2020, який позивач отримала 18.03.2020. Пояснень щодо причин своєї відсутності на роботі позивач на адресу ТОВ «Белвіт» не надавала, а також на адресу міської клінічної лікарні №27 від ТОВ «Белвіт» було надіслано лист з проханням надати інформацію про можливе захворювання позивача.

31.03.2020 комісією у складі директора ТОВ «Белвіт» ОСОБА_2 , бухгалтера ОСОБА_3 , вантажника ОСОБА_4 складено акт про відсутність позивачки на роботі з 11.03.2020 по 31.03.2020, та ТОВ «Белвіт» видано наказ № 9-к про звільнення позивача з посади головного бухгалтера на підставі п. 4ст. 40 КЗпП Українина підставі акту про відсутність працівника на роботі від 31.03.2020.

ТОВ «Белвіт» 31.03.2020, було направлено поштою позивачу наказ №9-К (розпорядження) «Про припинення трудового договору (контракту)» від 31.03.2020, копію акту про неявку на роботу від 31.03.2020, копію бухгалтерської довідки про надлишково виплачену заробітну плату за жовтень 2019 - березень 2020 року, що позивачкою було отримано 08.04.2020.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем застосовано стягнення у виді звільнення за порушення трудової дисципліни, за відсутності врахування обставин за яких вчинено проступок, за відсутності об`єктивної сторони дисциплінарного проступку, за відсутності доведення вини працівника, як суб`єктивного ставлення саме до вчинення прогулу.

Враховуючи наведене, суд вважав, що відповідачем не доведено усіх складових дисциплінарного проступку, що виключає його наявність. За відсутності дисциплінарного проступку, підстава звільнення позивачки, наведена у наказі №9-К (розпорядження) «Про припинення трудового договору (контракту)» від 31.03.2020 не відповідає вимогам трудового законодавства.

Колегія суддів погоджується з таким висновком.

Відповідно до частини першоїстатті 3 Закону України «Про відпустки»за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Отжепрацівник може одночасно із заявою про звільнення за власним бажанням подати заяву про надання йому невикористаної відпустки або її частини.В такому випадку днем звільнення буде останній день відпустки, навіть якщо цей день буде поза межами встановленого устатті 38 КЗпП Українидвотижневого строку попередження про наступне звільнення.

Суд вважає, що такі заяви були подані ОСОБА_1 із зазначенням дня звільнення з роботи за власним бажанням з наданням частини невикористаної відпустки.

Всупереч вищенаведеним вимогам трудового законодавства відповідач не виконав свій обов`язок щодо розірвання трудового договору з позивачем із вказаної нею підстави.

Звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни (пункт 2 частини першої статті 147 КЗпП України).

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причин такої відсутності.

Місцевий суд, надаючи оцінку обставинам справи та правовідносинам, що виникли між сторонами дійшов вірного висновку, що невихід працівника на роботу після закінчення строку попередження при розірванні трудового договору з ініціативи працівника не є дисциплінарним проступком.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачка звернулася із заявою про розірвання трудового договору з власної ініціативи за два тижні, тобто в межах строку визначеного ст. 38 КЗпП України.

Оцінюючи фактичні обставини справи, районний суд вірно дійшов висновку, що відсутність позивачки на роботі 11.03.2020 зумовлено закінченням строку попередження про припинення трудових правовідносин за ст.38 КЗпП України.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що положення ст. 38 КЗпП України не містять вимог щодо визначення працівником конкретної дати звільнення, а вказують на обов`язок працівника письмово попередити роботодавця про розірвання трудового договору за два тижні.

Вказане спростовує доводи апеляційної скарги щодо неповного з`ясування судом першої інстанції обставин справи щодо визначення останнього робочого дня позивачки.

Отже, з огляду на недоведеність відповідачем допущення позивачкою порушення трудової дисципліни прогулу 11.03.2020 року, колегія суддів вважає вірним висновок місцевого суду щодо задоволення позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та зміни формулювання причин звільнення.

Крім того, місцевий судом встановлено, що при звільнення позивачки не було проведено виплату всіх сум, що належать їй від підприємства.

Вказані обставини підтверджені проведеним заходом державного нагляду (контролю) ТОВ «Белвіт» Управлінням з питань праці Головного управління Держпраці у Харківській області за результатами розгляду звернення позивачки.

Листом Управлінняз питаньпраці Головногоуправління Держпраціу Харківськійобласті від11.08.2020№М-269/М-361/02.02/12.-08/8187повідомлено,що припроведеному звільненніпозивачки,виплата всіхсум,що належитьвід підприємства,в розмірі14607,26грн.станом на04.08.2020не проведена,чим порушеноч.1ст.116КЗпП України.Також, вказаним заходом державного нагляд (контролю) встановлено, що в порушення вимог ч. 1 ст. 47 КЗпП України ОСОБА_1 при звільненні не була видана належним чином оформлена трудова книжка.

Вказані обставини відповідачем не спростовано, а отже колегія суддів доходить висновку, що місцевий судом їм була надана вірна правова оцінка.

Не заслуговують на увагу суду доводи апеляційної скарги про те, що суд вийшов за межі позовних вимог при вирішення питання щодо зобов`язання видати позивачу саме дублікат трудової книжки, оскільки законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей55,124 Конституції Українита статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 15 липня 2020 року у справі № 201/10050/17.

Отже, зобов`язуючи відповідача видати позивачу саме дублікат трудової книжки районний суд визначив ефективний спосіб захисту порушеного права позивача та такий, що забезпечить реальне поновлення такого права.

З наведеного слідує, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правомірно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, що підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, правильно встановив обставини справи.

Обставин, встановлених місцевим судом, відповідач у апеляційній скарзі не спростував.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Отже, висновки місцевого суду ґрунтуються на законі та встановлених у справі фактичних обставинах, на підставі наданих учасниками справи доказів, яким судом дана відповідна правова оцінка згідно ст. 89 ЦПК України.

За вказаних обставин, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування судового рішення, як ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367,368,374,375,382,383 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С ТА Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Белвіт"залишити без задоволення.

Рішення Київського районногосуду м.Харкова від 29грудня 2020року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач: Ю.В. Дряниця

Судді : Л.І. Пилипчук

В.М. Триголов