Ухвала

від 06.06.2023 по справі 953/11208/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

06 червня 2023 року

м. Київ

справа № 953/11208/20

провадження № 61-7433ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Белвіт» на рішення Київського районного суду міста Харкова від 29 грудня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 04 квітня

2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Белвіт» про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, зміну формулювання причин звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення суми за час невикористаної відпустки,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Белвіт»

(далі - ТОВ «Белвіт»), в якому просила:

- поновити строк для звернення з позовом до суду;

- визнати незаконним та скасувати наказ від 31 березня 2020 року № 9-к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (звільнення у випадку прогулу на підставі акта від 31 березня 2020 року;

- змінити формулювання причини звільнення на підставі пункту 4

статті 40 КЗпП України (звільнення у випадку прогулу на підставі акта

від 31 березня 2020 року) на статтю 38 КЗпП України (за власним бажанням);

- стягнути з ТОВ «Белвіт» на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 9 269,56 грн;

- стягнути з ТОВ «Белвіт» на свою користь компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 18 145,66 грн;

- зобов`язати керівника ТОВ «Белвіт» в особі директора Семакова Б. В. повернути позивачці трудову книжку, яку він незаконно утримує з моменту звільнення позивача - з березня 2020 року.

Київський районний суд міста Харкова своїм рішенням від 29 грудня

2020 року (у складі судді Колесник С. А.) поновив ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, зміну формулювання причини звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення суми за час невикористаної відпустки.

Позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Визнав незаконним та скасував наказ від 31 березня 2020 року № 9-к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України (звільнення у випадку прогулу на підставі акта від 31 березня 2020 року).

Змінив формулювання причини звільнення з пункту 4

статті 40 КЗпП України (звільнення у випадку прогулу на підставі акта

від 31 березня 2020 року) на статтю 38 КЗпП України (за власним бажанням).

Стягнув з ТОВ «Белвіт» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 9 269,56 грн.

Стягнув з ТОВ «Белвіт» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 14 607,26 грн.

Зобов`язав ТОВ «Белвіт» видати ОСОБА_1 дублікат трудової книжки.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Белвіт» оскаржило його в апеляційному порядку.

Верховний Суд своїм розпорядженням від 25 березня 2022 року

№ 14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінив територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду - Полтавському апеляційному суду.

Полтавський апеляційний суд своєю постановою від 04 квітня 2023 року

(у складі колегії суддів: Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І., Триголов В. М.) рішення Київського районного суду міста Харкова від 29 грудня 2020 року залишив без змін.

17 травня 2023 року через систему «Електронний суд» ТОВ «Белвіт» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Київського районного суду міста Харкова від 29 грудня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року, в якій заявник просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 8 частини статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року

у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала,

що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду

на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень

resjudicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом спору у цій справі є вимоги немайнового характеру: про визнання незаконним та скасування наказу від 31 березня 2020 року № 9-к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України (звільнення у випадку прогулу на підставі акта від 31 березня 2020 року, зміну формулювання причини звільнення на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України (звільнення у випадку прогулу

на підставі акта від 31 березня 2020 року) на статтю 38 КЗпП України

(за власним бажанням), зобов`язання керівника ТОВ «Белвіт» в особі директора Семакова Б. В. повернути позивачці трудову книжку,

та майнового характеру: про стягнення з ТОВ «Белвіт» середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 9 269,56 грн, стягнення з ТОВ «Белвіт» компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 18 145,66 грн;

Ціна позову майнового характеру у загальному розмірі становить

27 415,22 грн (9 269,56 грн + 18 145,66 грн), яка станом на 01 січня 2023 року не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684 грн х 250 = 671 000 грн).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі «Зубац проти Хорватії», заява № 40160/1, від 05 квітня 2018 року).

Отже, дана справа щодо вимог як майнового, так і немайнового характеру не є справою з ціною позову, що перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, є незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої

статті 19 ЦПК України.

З урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, а також значення справи для сторін і суспільства, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Зазначення у постанові Полтавського апеляційного суду від 04 квітня

2023 року про можливість її оскарження в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню,

у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Белвіт» на рішення Київського районного суду міста Харкова від 29 грудня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Белвіт» про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, зміну формулювання причин звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення суми за час невикористаної відпустки.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук