Рішення

від 29.12.2020 по справі 953/11208/20

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 953/11208/20

н/п 2/953/2445/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 грудня 2020 року Київський районний суд м. Харкова

у складі головуючого судді Колесник С.А.,

за участю секретаря судового засідання Кудінової К.А.,

представника позивача адвоката Зарицької К.Ю.,

представників відповідача адвокатів Матвєєвої Л.В., Потерайло А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 953/11208/20 (н/п 2/953/2445/20) за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Белвіт про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, зміну формулювання причини звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення суми за час невикористаної відпустки,-

ВСТАНОВИВ:

15.07.2020 позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ТОВ Белвіт відповідно до якого просить: визнати незаконним та скасувати наказ №9-к від 31.03.2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера з причини, передбаченою ст. 40 п. 4 КЗпП України звільнення у випадку прогулу на підставі акту від 31.03.2020 року; змінити формулювання причини звільнення зі ст. 40 п. 4 звільнення у випадку прогулу на підставі акту від 31.03.2020 року на ст. 38 КЗпП України - за власним бажанням; стягнути з відповідача ТОВ Белвіт на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 9 269,56 грн.; стягнути з відповідача ТОВ Белвіт на користь позивача компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 18 145,66 грн.; зобов`язати керівника ТОВ Белвіт , в особі директора ОСОБА_2 повернути позивачу ОСОБА_1 трудову книжку, яку ОСОБА_2 незаконно утримує з моменту звільнення позивача - з березня 2020 року.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилається на те, що 01.12.2015 вона була прийнята на роботу у Товариства з обмеженою відповідальністю "Белвіт" на посаду головного бухгалтера, власником якого є ОСОБА_2 .

18.02.2020 керівництво ТОВ звинуватило позивача в крадіжці 3,5 мільйонів гривень тому 24.02.2020 позивач написала заяву про відпустку з 24.02.2020 за 2019 рік, а також заяву про звільнення з 10.03.2020, які були вручені керівнику ТОВ ОСОБА_2 .

Крім того, ОСОБА_1 продублювала наведені заяви та в цей же день направила їх на адресу ТОВ Белвіт замовленим листом з описом вкладанням. Дані заяви ОСОБА_2 отримав поштою 28.02.2020.

12.03.2020 ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 з проханням видати їй трудову книжку, витяг з наказу про звільнення та грошовий розрахунок з урахуванням не використаних відпусток за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки.

На це ОСОБА_2 повідомив, що будь яких заяв від ОСОБА_1 він не отримував, а відпустку за 2019 рік вона використала. Крім того він повідомив, що з 24.02.2020 року позивач здійснює прогули незважаючи на те, що з 24.02.2020 року в ТОВ Белвіт працює інший головний бухгалтер, надати документи, які просила позивач він відмовився.

12.03.2020 ОСОБА_1 звернулась до начальника головного управління Держпраці у Харківській області з заявою, в якій просила провести службову перевірку по факту відмови керівника ТОВ "Белвіт" ОСОБА_2 , надати їй трудову книжку разом з витягом з наказу про моє звільнення, а також відмову сплатити грошові кошти, які повинні сплатити при звільненні разом з не використаними відпустками за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки.

08.04.2020 ОСОБА_1 поштовим відправленням отримала конверт, в якому знаходились: супровідний лист з переліком документів, що відправляються адресату; наказ №9-к від 31.03.2020, в якому зазначено: Звільнити 31.03.2020 ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера з причини ст. 40 п. 4 звільнення у випадку прогулу на підставі акту від 31.03.2020 , який відповідно не містить підпису працівника; акт від 31.03.2020, складений комісією у складі: директора ОСОБА_2 ; головного бухгалтера ОСОБА_7 та вантажника ОСОБА_8 про те, до головний бухгалтер ОСОБА_1 була відсутня на роботі з 11.03.2020 по 31.03.2020.

Таким чином, позивач вказує, що підстава звільнення, яка зазначена в наказі № 9-к від 31.03.2020 - п. 4 ст. 40 КЗпП України, не відповідає дійсним обставинам.

В порушення вимог закону в день звільнення копію наказу їй видано не було, та в ньому позивач не розписувалась, а наказ був направлений поштою.

Також, роботодавець, не видаючи у день звільнення працівника трудову книжку, порушує вимоги трудового законодавства, тим самим, перешкоджає працівнику у реалізації гарантованого Конституцією України права на працю та позбавляє його можливості подальшого працевлаштування.

Прохання ОСОБА_1 видати їй трудову книжку було проігноровано директором ТОВ Белвіт , затримка видачі трудової книжки складає 44 календарні дні, з дня звільнення 31.03.2020 по 13.05.2020, тобто по день влаштування на нове місце роботи.

Крім того, позивачем проведено розрахунок середньомісячної заробітної плати, яку вона просить стягнути з підприємства.

Так, позивач розраховує середньоденну заробітну плату: 11 187, 45 грн. (сума нарахованої заробітної плати за два місяці роботи, передуючі звільненню) /35 кількість робочих днів за вказаний період = 319, 64 грн.

Кількість робочих днів за час затримки виплати - 29 днів. 319, 64x29=9269, 56 грн.

Таким чином, середньомісячна заробітна плата за час затримки виплат та видачі трудової книжки становить 9 269, 56 грн

Також ОСОБА_1 вказує, що згідно бухгалтерської довідки від 31.03.2020 їй нарахована компенсація за невикористану відпустку в розмірі 18 145, 66 грн., проте цю суму сплачено не було.

Щодо строків звернення з позовом до суду, позивачем зазначено, що наказ про звільнення нею отриманий поштою 08.04.2020, тобто кінцевий строк для звернення з позовом до суду 08.07.2020. Проте наказ про звільнення прийнятий 31.03.2020, тому вона звертається до суду з клопотанням про поновлення строку для звернення з позовом до суду, керуючись п. 3 Розділу XII ЦПК України.

На підставі викладеного позивач звернулась до суду з даним позовом.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.07.2020 справу передано для розгляду судді Колесник С.А.

16.07.2020 ухвалою Київського районного суду м. Харкова позовна заява залишена без руху та позивачу надано термін для усунення недоліків.

04.08.2020 позивач, на виконання ухвали від 16.07.2020, подала до канцелярії суду оригінал квитанції про сплату судового збору та позовну заяву з виправленими недоліками.

Відповідно до вимог ч. 2 ст.19 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

Пунктом 2 частини 1 статті 274 ЦПК України передбачено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи , що виникають з трудових відносин.

Ухвалою суду від 07.08.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до ч.1,2 ст.174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

25.09.2020 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому адвокат Потерайло А.М. просить в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ Белвіт відмовити у повному обсязі, судові витрати покласти на відповідача (т.1 а.с.70-76).

В обґрунтування заперечень вказує, що ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді головного бухгалтера ТОВ БЕЛВІТ всупереч інтересам підприємства шляхом зловживання службовим становищем з використанням підроблених документів здійснювала безпідставне переведення коштів з поточного рахунку підприємства на рахунки інших суб`єктів господарювання, чим спричинила матеріальну шкоду ТОВ БЕЛВІТ в особливо великому розмірі.

Також з жовтня 2019 по січень 2020 року ОСОБА_1 перераховувала собі заробітну плату, що значно перевищує розмір її посадового окладу.

Зазначає, що позивача було звільнено з дотриманням норм КЗпП України, оскільки остання в свій останній робочий день (11 березня 2020 року) не з`явилася на роботі, про причини не явки на роботі в останній день ОСОБА_1 директора ТОВ БЕЛВІТ не повідомила, а письмову вимогу директора ТОВ БЕЛВІТ з проханням повідомити причини неявки позивачкою було проігноровано.

19.10.2020 представником позивача подано заяву про поновлення строку на подання відповіді на відзив та відповідь на відзив (т.1 а.с.146-147, 152-157).

Представник вказує, що з відзивом ТОВ Белвіт на позовну заяву позивач не погоджується, вважає доводи відповідача необґрунтованими, оскільки викладені у відзиві доводи не є підставою для відмови у задоволенні позову.

02.11.2020 до суду надійшли заперечення представника відповідача ТОВ Белвіт , в яких він вказує, що позивачку було звільнено відповідно до присів п.4. ст. 40 КЗпП України, оскільки позивачка в свій останній робочий день - 11 березня 2020 року на роботі не з`явилася.

Представник відповідача також наголошує на тому, що позивачем були подані до суду копії заяви на звільнення та про надання відпустки до суду з датами які не відповідають дійсності (т.1 а.с.159-167).

11.11.2020 представником відповідача подано до суду заяву про виклик свідків (т.1 а.с.178-180), яку задоволено 13.11.2020.

Також 11.11.2020 представником відповідача подано до суду заяву про пропуск позивачем строку звернення до суду (т.1 а.с.188-190), у зв`язку з чим представник просить відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача - адвокат Зарицька К.Ю. у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 підтримала, з підстав, викладених у позові, просила задовольнити їх у повному обсязі.

Представники відповідача - адвокати Матвєєва Л.В. та Потерайло А.М. у судовому засіданні проти позову заперечували у повному обсязі, посилаючись на те, що вимоги позивачки безпідставні, не відповідають дійсним обставинам справи і не ґрунтуються на нормах матеріального права.

Суд, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши подані сторонами заяви по суті справи та дослідивши надані докази у їх сукупності, допитавши у якості свідків: директора ТОВ Белвіт ОСОБА_2 , головного бухгалтера ОСОБА_7 та вантажника ОСОБА_8 , приходить до наступних висновків.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Судом встановлені наступні обставини.

На підставі наказу №2 від 01.12.2015 ОСОБА_1 було прийнято на посаду головного бухгалтера ТОВ Белвіт , що підтверджується записом зі сторінки №14-15 трудової книжки (т.1 а.с.32).

24.02.2020 ОСОБА_1 подала заяву про надання відпустки за 2019 рік, зазначаючи час відпочинку з 24.02.2020 по 10.03.2020 (т.1 а.с.79)..

У відповідності до наказу №3-к (розпорядження) Про надання відпустки від 24.02.2020, позивачу надано основну щорічну відпустку у період з 24.02.2020 по 10.03.2020 (т.1 а.с.80).

Також 24.02.2020 ОСОБА_1 , подала заяву про звільнення за власним бажанням у відповідності до ст.38 КЗпП України з 11.03.2020 (т.1 а.с.81).

11.03.2020 позивач на роботі не з`явилася, що не заперечувалося у судовому засіданні її представником.

11.03.2020 комісією у складі директора ТОВ Белвіт ОСОБА_2 , бухгалтера ОСОБА_7 , вантажника ОСОБА_8 , 11.03.2020, складено акт про відсутність позивачки на роботі (т.1 а.с.83).

12.03.2020 на адресу позивача відповідачем було направлено лист з проханням пояснити свою відсутність на роботі 11.03.2020 (т.1 а.с.84), який позивач отримала 18.03.2020. Пояснень щодо причин своєї відсутності на роботі позивач на адресу ТОВ Белвіт не надавала.

12.03.2020 на адресу міської клінічної лікарні №27 від ТОВ Белвіт було надіслано лист з проханням надати інформацію про можливе її захворювання (т.1 а.с.86).

31.03.2020 комісією у складі директора ТОВ Белвіт ОСОБА_2 , бухгалтера ОСОБА_7 , вантажника ОСОБА_8 , 11.03.2020, складено акт про відсутність позивачки на роботі з 11.03.2020 по 31.03.2020 (т.1 а.с.82)..

31.03.2020 ТОВ Белвіт було прийнято наказ № 9-к про звільнення позивача з посади головного бухгалтера на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України (т.1 а.с.80)..

Підставами для видачі такого наказу слугував акт про відсутність працівника на роботі від 31.03.2020.

ТОВ Белвіт 31.03.2020, було направлено поштою позивачу наказ №9-К (розпорядження) Про припинення трудового договору (контракту) від 31.03.2020, копію акту про неявку на роботу від 31.03.2020, копію бухгалтерської довідки про надлишково виплачену заробітну плату за жовтень 2019 - березень 2020 року, що позивачкою було отримано 08.04.2020.

Порядок та механізм поновлення порушених трудових прав працівників визначений главою XV КЗпП України.

Нормою статті 233 КЗпП України визначено строки для звернення до суду за вирішенням трудових спорів. Так, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 Про практику розгляду судами трудових спорів встановлені статтями 228 та 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків та вирішити спір по суті.

Постановою КМУ Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 від 11.03.2020 №211, на всій території України установлено карантин. Дію карантину, встановленого зазначеною постановою, продовжено на всій території України згідно з постановами КМ №392 від 20.05.2020, №500 від 17.06.2020, №641 від 22.07.2020, №760 від 26.08.2020, №956 від 13.10.2020.

Пунктом 1 глави XIX КЗпП України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Таким чином, з огляду на дату отримання позивачем наказу про звільнення, невидачу позивачці трудової книжки, з`явлення позивачем вимог про оплату праці, та продовження дії карантину, суд приходить до висновку, що строк звернення позивача із позовом до суду підлягає поновленню.

Положенням п. 4 ст. 40 КЗпП України закріплено право розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з підстав прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Положенням ст. 38 КЗпП України визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Матеріалами судової справи підтверджено, що позивачка попередила відповідача про розірвання трудового договору за власною ініціативою 24.02.2020, тобто за два тижні у відповідності до положення ст. 38 КЗпП України.

Дослідивши зміст заяви позивачки про звільнення, судом було встановлено, що позивачка просила роботодавця звільнити її за власним бажанням з 11.03.2020.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , які працюють в ТОВ Белвіт , підтвердили факт відсутності ОСОБА_6 11.03.2020 на роботі.

Як встановлено із змісту відзиву на позовну заяву, заперечень на відповідь на відзив, та усних пояснень, відповідачем було звільнено позивачку за прогул відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України з підстав не явки позивачки на роботу 11.03.2020, що мало бути останнім робочим днем.

Отже, відповідачем проведено звільнення позивачки з власної ініціативи з підстав вчинення прогулу, що є дисциплінарним проступком.

Статтею 139 КЗпП України визначено основні обов`язки працівників, відповідно до якої працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Відповідно до частини 3 ст. 149 КЗпП України при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Складовими дисциплінарного проступку, що характеризують його об`єктивну та суб`єктивну сторони, є: дії (бездіяльність) працівника; невиконання або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між його діями (бездіяльністю) та невиконанням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків. Недоведеність роботодавцем наявності будь-якої з цих складових виключає наявність дисциплінарного проступку. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 16.05.2018 у справі №712/6576/17 та постанові від 22.05.2020 у справі №761/33628/16.

Відповідно до ч. 4ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому Верховний Суд зауважив, що саме на роботодавцеві лежить обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, з яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причин такої відсутності.

У постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №572/2944/16-ц зазначено, що крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причини його відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. До поважних причин відсутності на робочому місці слід відносити такі обставини, як: стихійні лиха, хвороба працівника або членів його сім`ї, нерегулярна робота транспорту, участь працівника в порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв`язку з цим на нову роботу. Не вважаються прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці; відмова від незаконного переведення; відмова від роботи, протипоказаної за станом здоров`я, не обумовленої трудовим договором або в умовах, небезпечних для життя і здоров`я; невихід на роботу після закінчення строку попередження при розірванні трудового договору з ініціативи працівника.

Постановою Верховного Суду від 20.10.2020 по справі №676/2489/19 наголошено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, підлягають з`ясуванню обставини, в чому конкретно полягало порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Позивачка звернулася із заявою про розірвання трудового договору за власної ініціативи за два тижні, тобто в межах строку визначеного ст. 38 КЗпП України. Позивачкою було залишено роботу, тим самим вимагаючи розірвання трудового договору.

Положенням ст. 38 КЗпП України закріплено строк попередження про звільнення за ініціативи працівника, що визначений тижнями.

Положенням ст. 241-1 КЗпП України визначено, що строки виникнення і припинення трудових прав та обов`язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями.

Строк, обчислюваний тижнями, закінчується у відповідний день тижня.

Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.

З огляду на фактичні обставини, пояснення сторін, матеріали справи, відсутність позивачки на роботі 11.03.2020 зумовлено закінченням строку попередження про припинення трудових відносин за ст.38 КЗпП України.

Відлік двотижневого строку починають обчислювати не з дати, вказаної в заяві, а з фактичної дати попередження роботодавця.

Заява про звільнення позивачки датована 24.02.2020, двох тижневий термін попередження закінчується - 09.03.2020, який є останнім днем, коли працівник перебуває у трудових відносинах з роботодавцем.

Згідно наказу №3-к (розпорядження) Про надання відпустки від 24.02.2020, позивачці надано основну щорічну відпустку у період з 24.02.2020 по 10.03.2020.

Положенням ст. 3 Закону України Про відпустки визначено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

З огляду на зміст дисциплінарного проступку, що також відповідає висновкам Верховного Суду, не вважається прогулом невихід на роботу після закінчення строку попередження при розірванні трудового договору з ініціативи працівника.

Відповідно до вимог статті 9 Конвенції Міжнародної організації праці №158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року тягар доведення законності звільнення, наявності підстав для звільнення та дотримання процедури звільнення лежить саме на роботодавцеві, а працівник у свою чергу повинен довести відсутність прогулу, а при наявності прогулу - на нього покладається обов`язок довести належними і допустимими доказами поважні причини такого прогулу (відсутності на робочому місці понад визначені законом строки).

З огляду на обставини звільнення, що полягають у завчасному поданні позивачем заяви про розірвання трудового договору з ініціативи працівника, отриманні такої заяви роботодавцем, суд дійшов висновку, що відповідачем застосовано стягнення у виді звільнення за порушення трудової дисципліни, за відсутності врахування обставин за яких вчинено проступок, за відсутності об`єктивної сторони дисциплінарного проступку, за відсутності доведення вини працівника, як суб`єктивного ставлення саме до вчинення прогулу.

Враховуючи наведене, відповідачем не доведено усіх складових дисциплінарного проступку, що виключає наявність останнього. За відсутності дисциплінарного проступку, підстава звільнення позивачки, наведена у наказі №9-К (розпорядження) Про припинення трудового договору (контракту) від 31.03.2020 не відповідає вимогам трудового законодавства.

Згідно із частиною 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Положенням п. 18 постанови Пленуму Верховного суду України Про практику розгляду судами трудових спорів №9 від 06.11.1992 визначено, що суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

Верховним Судом у постанові від 13.02.2020 по справі №489/5112/17, аналізуючи зміст ч. 3 ст. 235 КЗпП України надано висновок, що в разі визнання звільнення таким, що не узгоджується із чинним законодавством, суд на прохання працівника, який у зв`язку з допущеними щодо нього порушеннями законодавства про працю не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, може визнати звільнення незаконним і, не поновлюючи працівника на роботі, змінити дату звільнення та формулювання його причини з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Таким чином, заявлені позовні вимоги в частині скасування наказу про звільнення з підстав прогулу, змінюючи формулювання причини звільнення за власним бажанням, відповідають законодавчому способу захисту та поновленню прав працівника, та підлягає задоволенню.

Згідно вимог ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Положенням п. 4 постанови КМУ Про трудові книжки працівників від 27.04.1993 №301 визначено, що трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, у представництвах іноземних суб`єктів господарювання, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі.

Позивачем наголошено, що разом з наказом про звільнення, трудову книжку видано не було.

Відповідачем не спростовано факту не видачі трудової книжки, спираючись на результати інвентаризації справ на підприємстві ТОВ Белвіт , та повідомляючи про відсутність трудової книжки позивача на підприємстві, вказуючи що трудова книжка позивачки перебувала у її відданні, яку, на його думку, позивачка особисто забрала.

У відповідності до положення п. 4 постанови КМУ Про трудові книжки працівників від 27.04.1993 №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Положенням ст. 141 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган повинен правильно організовувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.

Згідно положення ст. 142 КЗпП України трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил.

Права та обов`язки найманих працівників закріплюються законодавством про працю, та положеннями колективного договору підприємства, статутами підприємств та організацій, трудовим договором, укладеним з працівником письмово, посадовою інструкцією.

Допитаними свідками наголошувалося на веденні трудових книжок позивачкою, однак, до суду не подано жодного письмового доказу в підтвердження закріплення такого трудового обов`язку за позивачем, як працівником ТОВ Белвіт .

У відповідності до положення ст. 31 КЗпП України власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.

З огляду на законодавчо-покладений обов`язок збереження трудової книжки на керівника підприємства, установи, організації, суд критично ставиться до не виконання обов`язку відповідачем вимоги ст. 47 КЗпП України.

За правилами п. 5.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, особа, яка загубила трудову книжку (вкладиш до неї), зобов`язана негайно заявити про це власнику або уповноваженому ним органу за місцем останньої роботи. Не пізніше 15 днів після заяви, а у разі ускладнення в інші строки власник або уповноважений ним орган видає працівнику іншу трудову книжку або вкладиш до неї (нових зразків) з написом Дублікат в правому верхньому кутку першої сторінки.

В такому випадку, в разі відсутності трудової книжки у роботодавця, виходячи з вимог ст. 47 КЗпП України та розділу 5 Інструкції №58 Про порядок ведення трудових книжок працівників працівнику видається дублікат трудової книжки.

Враховуючи рівність юридичної природи трудової книжки та дублікату, а також зважаючи на законодавчу відповідальність відповідача за збереження та ведення трудових книжок, не видача трудової книжки позивачці не відповідає вимогам трудового законодавства.

Позивачем заявлено вимогу, якою просить зобов`язати відповідача видати йому трудову книжку. Достовірних доказів того, що саме позивач утримує трудову книжку у себе, на чому наголошує відповідач, матеріали судової справи не містить.

За таких обставин слід вважати, що трудову книжку не видано працівнику з підстав її відсутності у відповідача, у зв`язку з чим у нього виникає обов`язок без заяви позивача видати йому дублікат трудової книжки. Відповідальність за збереження трудової книжки несе юридична особа.

Враховуючи фактичні обставини, суд дійшов висновку, що зобов`язання відповідача видати позивачу трудову книжку не призведе до належного захисту його порушених прав, а тому суд вважає можливим задовольнити вимоги позивача шляхом зобов`язання відповідача видати позивачу дублікат трудової книжки.

При цьому задоволення позовної вимоги у вказаний спосіб не є виходом за межі позовних вимог, оскільки не змінює правову суть вимоги позивача та є єдиним способом захисту порушеного права позивача за зазначених обставин.

Відповідно до ч. 5 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Матеріалами судової справи встановлено, що позивачці не було видано трудову книжку з дня видачі наказу про звільнення по день працевлаштування на нове робоче місце, тобто з 31.03.2020 по 13.05.2020.

Положенням п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів №9 від 06.11.1992 визначено що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку із затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.

З огляду на кількість відпрацьованих робочих днів та суму нарахованої заробітної плати позивачці за січень-лютий 2020 року, середньоденна заробітна плата позивачки складає: 319,64 грн.

Враховуючи кількість робочих днів за час затримки виплати та середньоденну заробітну плату позивачки, з огляду на доведеність факту не видачі трудової книжки, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню середньомісячна заробітна плата за час затримки виплат та видачі трудової книжки у розмірі 9269,56 грн., при цьому вказана сума не спростована відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У відповідності до змісту бухгалтерської довідки від 31.03.2020, станом на березень 2020 року, позивачці нараховане компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 18145,66 грн., до виплати з якого підлягає сума у розмірі: 14607,26 грн. (т.1 а.с.110).

Вищенаведена сума не сплачена позивачці, що не спростовується відповідачем, необхідність сплати якої встановлено Головним управлінням Держпраці у Харківській області.

За результатами розгляду звернення позивачки та проведеного заходу державного нагляду (контролю) ТОВ Белвіт , листом Управління з питань праці Головного управління Держпраці у Харківській області від 11.08.2020 №М-269/М-361/02.02/12.-08/8187 сповіщено, що при проведеному звільненні позивачки, виплата всіх сум, що належить від підприємства, в розмірі 14607,26 грн. станом на 04.08.2020 не проведена, чим порушено ч. 1 ст. 116 КЗпП України.

Вищенаведений висновок має місце з підстав наданих керівництвом ТОВ Белвіт документів, та виходячи з того, що за весь період роботи на ТОВ Белвіт з 29.09.2015 по 11.03.2020, позивачці слід було надати 107 календарних днів відпустки, з яких було використану щорічну оплачувану відпустку загальним терміном 15 календарних днів.

На підставі викладеного, суд вважає, що своїми діями відповідач порушив вимоги законодавства про працю, що, в свою чергу, потягло порушення законних прав позивача при звільненні.

Суд критично ставиться до пояснень відповідача з приводу не відображення у бухгалтерському обліку знаходження позивачки у відпустці та виплату відпускних, а також про сплату заробітної плати більше, ніж це встановлено посадовим окладом, як не підтвердженого належними та допустимими доказами тверджень.

Не беруться до уваги судом пояснення відповідача з приводу сплати позивачем штрафу, який був покладений на неї особисто за протоколом про адміністративні правопорушення; виявлення порушень податкового законодавства, оскільки відповідачем надано пояснення які не стосуються врегулювання правовідносин, закріплених ЗУ Про відпустки та ЗУ Про оплату праці .

Положеннями Кодексу законів про працю України та ЗУ Про оплату праці не передбачено правових підстав для застосування механізму заліку зустрічних однорідних грошових вимог у сфері оплати праці найманого працівника, натомість, відповідачем фактично підтверджено факт не сплати компенсації за невикористану відпустку.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення компенсації за невикористану відпустку у розмірі 18145,66 грн., проте, із нарахованої суми, сплаті підлягала грошова сума у розмірі 14607,26 грн., що також встановлено Головним управлінням Держпраці у Харківській області, отже, сума компенсації за невикористану відпустку підлягає задоволенню у розмірі 14607,26 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ч. 2 ст. 76 , ч. 1, 2 ст. 77, ч. 1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд постановляє рішення в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, з огляду на те, що цивільне судочинство не може ґрунтуватись на припущеннях, суд приходить до висновку, що позивачем обґрунтовані та доведені позовні вимоги, у зв`язку з чим позов підлягає частковому задоволенню з урахуванням зменшення суми компенсації за невикористану відпустку

Розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до ст.141 ЦПК України.

На підстав викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 49, 141, 223, 263-265, 353 ЦПК України, ст.ст. 38, 40, 47, 116, 147, 149, 233 КЗпП України, суд,-

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, зміну формулювання причини звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення суми за час невикористаної відпустки.

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ №9-к від 31.03.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера з причини ст. 40 п. 4 КЗпП України звільнення у випадку прогулу на підставі акту від 31.03.2020.

Змінити формулювання причини звільнення зі ст.40 п. 4 КЗпП України звільнення у випадку прогулу на підставі акту від 31.03.2020 на ст. 38 КЗпП України - за власним бажанням.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Белвіт (код ЄДРПОУ: 40038443; юридична адреса: 61030, м. Харків, вул. Сидоренківська, 3; фактична адреса: 61161, м. Харків, вул. Тюринська, 96) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 9269 (дев`ять тисяч двісті шістдесят дев`ять) гривень 56 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Белвіт (код ЄДРПОУ: 40038443; юридична адреса: 61030, м. Харків, вул. Сидоренківська, 3; фактична адреса: 61161, м. Харків, вул. Тюринська, 96) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 14607 (чотирнадцять тисяч шістсот сім) гривень 26 копійок.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Белвіт видати ОСОБА_1 дублікат трудової книжки.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Белвіт (код ЄДРПОУ: 40038443; юридична адреса: 61030, м. Харків, вул. Сидоренківська, 3; фактична адреса: 61161, м. Харків, вул. Тюринська, 96) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) гривня 60 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за насідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський районний суд м. Харкова до Харківського апеляційного суду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://court.gov.ua/fair/sud2020.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю Белвіт ; код ЄДРПОУ: 40038443; місце знаходження: 61030, м. Харків, вул. Сидоренківська, буд. 3.

Повне судове рішення складено та підписано 30.12.2020.

Суддя Колесник С.А.