Постанова

від 13.04.2023 по справі 554/4401/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/4401/22 Номер провадження 22-ц/814/2334/23Головуючий у 1-й інстанції Тімошенко Н.В. Доповідач ап. інст. Абрамов П. С.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Абрамова П.С.,

Суддів: Одринської Т.В., Панченка О.О.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника позивача, ОСОБА_1 , адвоката Стефківського В.І., на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 06 жовтня 2022 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Охорона - 15», третя особа - ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи

УСТАНОВИВ:

короткого змісту позовних вимог і рішення суду першої інстанції;

У червні 2022 ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Охорона - 15», третя особа - ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, а саме прохала стягнути 150 000 грн відшкодування заподіяної моральної шкоди та 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 05.10.2019, від отриманих тілесних ушкоджень помер її син, ОСОБА_3 . Враховуючи, що в рамках досудового розслідування кримінальної справі встановлено факт, що під час зазначеного ДТП автомобіль марки «Renault Duster», р/н НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 . Вказувала, що загибель сина повністю змінила її звичайний уклад життя, відбулося порушення душевного спокою, погіршення стану здоров`я, наступив загальний пригнічений стан, страх та відчай, що в свою чергу вимагає та вимагатиме у майбутньому від неї суттєвих додаткових зусиль для подальшої організації свого життя. В результаті дорожньо-транспортної пригоди їй заподіяно моральну шкоду, яка пов`язана з порушенням основних гарантованих Конституцією України прав громадян - права на життя її сина. Ураховуючи викладене, вважає, що має всі підстави для відновлення свого порушеного права і одержання грошової компенсації за спричинену їй шкоду, яку вона оцінює у розмірі 150 000 грн.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 06 жовтня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Охорона - 15», третя особа - ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи - відмовлено у повному обсязі.

короткого змісту вимог апеляційної скарги; узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу;

Із вказаним рішенням не погодився ОСОБА_1 та оскаржила його в апеляційному порядку через свого представника (адвоката).

В апеляційній скарзі прохала рішення суду першої інстанції скасувати у зв`язку із тим, що воно є необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити у справі нове рішення про задоволення її позовних вимог у повному обсязі.

Не погоджується з висновком суду про те, що позивачем не обґрунтовано глибину та тривалість моральних страждань, не ураховано грубу необережність потерпілого, що сприяла виникненню шкоди, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог..., а також про те, що факт відсутності будь-яких рішень, якими встановлена причетність до смерті ОСОБА_3 (вироку, постанови у кримінальному або адміністративному провадженні, висновку перевірки по страховому випадку самої страхової компанії) свідчать про передчасність звернення з відповідним позовом.

Відповідачем у справі не доведено, що ДТП сталася внаслідок умислу або непереборної сили, а тому відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки не виключається. Навпаки, недоведення протилежного відповідачами та невстановлення судами окреслених винятків відповідальності, свідчить про існування безумовного обов`язку безпосереднього заподіювача шкоди відшкодувати її потерпілому у повному обсязі.

При прийнятті рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції посилається на те, що проведеним досудовим слідством було встановлено, що в діях ОСОБА_3 вбачаються порушення вимог п.п.4.7 та 4.14 Правил дорожнього руху України, які перебувають у причинному зв`язку з подією. Проте, в тексті постанови про закриття кримінального провадження № 12019220000001453 від 29.11.2019 зазначено, що пішохід ОСОБА_3 , не переконавшись в безпеці своїх дій та проявляючи необережність в силу свого стану (алкогольне сп`яніння), поновив свій рух, намагаючись перебігти дорогу перед автомобілем «Рено Дастер».

В силу норм частини 2 статті 1193 ЦК України якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено. Суд першої інстанції, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, невірно оцінив обставини справи та не врахував положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого, які застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо). Ступінь вини ОСОБА_3 не встановлена жодним документом.

Також, скаржник прохав стягнути відповідача витрати, понесені позивачкою у зв`язку із отримання правової допомоги у справі згідно з договором № 2896 від 27.07.2020, укладеним з Адвокатським об`єднанням «Автопоміч» у сумі 6 000 грн.

узагальнених доводів та заперечень інших учасників справи;

Відзив на апеляційну скаргу до Полтавського апеляційного суду не надходив.

встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу;

Місцевим судом установлено, що 05 жовтня 2019 року ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «RENAULT DUSTER», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по осьової лінії по крайній лівій для себе смузі руху по вул. Валентинівська напроти будинку № 23-е в м. Харків, скоїв наїзд на ОСОБА_3 , який у невстановленому місці переходив проїзну частину зліва на право та в момент пригоди перебував у стані алкогольного сп`яніння.

06 жовтня 2019 року інформацію про ДТП внесено до ЄРДР за № 12019220000001453 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України.

Під час досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_2 під час керування транспортним засобом «RENAULT DUSTER», реєстраційний номер НОМЕР_1 не було допущено порушень вимог Правил дорожнього руху, які могли бути у прямому причинно-наслідковому зв`язку з подією та наслідками, що настали.

Кримінальне провадження № 12019220000001453 від 06.10.2019 закрито у зв`язку з відсутністю в діях водія ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення.

Відповідно до поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 29 грудня 2018 року № АМ/9535677 транспортний засіб «RENAULT DUSTER», реєстраційний номер НОМЕР_1 , забезпечений страховою сумою за шкоду заподіяну життю і здоров`ю, яка визначена у розмірі 200 000,00 (двісті тисяч) грн.

Оскільки, ДТП, яка сталася 05 жовтня 2019 року за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої загинув син позивача - ОСОБА_3 є страховим випадком, в страховика виник обов`язок виплатити страхове відшкодування за шкоду, завдану забезпеченим транспортним засобом, яка пов`язана зі смертю потерпілого, а її розмір має бути визначено відповідно до положень пункту 27.3 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Як вбачається з матеріалів справи, проведеним досудовим слідством було встановлено, що в діях ОСОБА_3 вбачаються порушення вимог п.п. 4.7 та 4.14 Правил дорожнього руху України, які перебувають у причинному зв`язку з подією. При цьому, постановою про закриття кримінального провадження від 29 листопада 2019 рок кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019220000001453від 06.10.2019 за кваліфікацією ч. 2 ст. 286 КК України, закрите у зв`язку з відсутністю в діянні водія ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, позивачем не обґрунтовано глибину та тривалість моральних страждань, не ураховано грубу необережність потерпілого, що сприяла виникненню шкоди, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що факт відсутності будь-яких рішень, якими встановлена причетність до смерті ОСОБА_3 (вироку, постанови у кримінальному або адміністративному провадженні, висновку перевірки по страховому випадку самої страхової компанії) свідчать про передчасність звернення з відповідним позовом його законного представника, що є підставою для відмови у задоволені позовних вимог, які не є доведеними у судовому процесі. Факт відмови у задоволені позову є одночасно і підставою для відмови у задоволені вимог про розподіл судових витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги, які понесені стороною позивача.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Згідно із частинами другою, п`ятою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Пунктом 1 частини 2 статті 1167 ЦПК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Згідно з ч. 2 ст. 1168 ЦПК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Тобто, дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого - є страховим випадком.

Згідно з пунктом 27.3 статті 27 вказаного Закону Страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (частина перша статті 1194 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня2021 року у справі № 147/66/17 викладено правову позицію, відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961 IV) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №147/66/17).

Як вбачається з фактично встановлених обставин справи, позивач є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 05.10.2019 за участю застрахованого транспортного засобу - автомобіля «RENAULT DUSTER», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить відповідачу ТОВ "Охорона-15".

Судом першої інстанції вірно встановлено, що оскільки ДТП, яка сталася 05 жовтня 2019 року за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої загинув син позивачки є страховим випадком, то у страховика виник обов`язок виплатити страхове відшкодування за шкоду, завдану забезпеченим транспортним засобом, яка пов`язана зі смертю потерпілого, а її розмір має бути визначено відповідно до положень пункту 27.3 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

З відповіді на відзив на позовну заяву позивачем зазначено, що у липні 2021 року позивач звернулася до страховика відповідача - ПАТ «НАСК «Оранта» - із повідомленням про ДТП та заявою на виплату страхового відшкодування заподіяної моральної шкоди, та 21.07.2021 відповідно до п. 27.3 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховиком було виплачено страхову виплату.

Обсяг відповідальності страхувальника (власника застрахованого транспортного засобу, відповідача ТОВ "Охорона-15"), у даному випадку, обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). (ст. ст. 12, 81, 89 ЦПК України)

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів спричинення позивачці шкоди у розмірі 150 000 грн, що перевищує ліміт відповідальності страховика (12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку).

Місцевий суд дійшов вірного висновку, що визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, позивачем не обґрунтовано глибину та тривалість моральних страждань, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог.

Разом із тим, висновок суду першої інстанції про передчасність звернення позивача до суду у зв`язку відсутністю будь-якого рішення, якими встановлена причетність до смерті сина позивачки (вироку, постанови у кримінальному або адміністративному провадженні, висновку перевірки по страховому випадку самої страхової компанії), що є підставою для відмови у задоволені позовних вимог, є таким, що суперечить нормам матеріального права, адже шкода у даному випадку підлягає відшкодуванню незалежно від вини особи, яка її завдала, та відшкодування такої шкоди є безумовним обов`язком заподіювача шкоди, за виключенням випадку, якщо буде доведено, що ДТП трапилася внаслідок умислу потерпілого або непереборної сили.

Доводи апеляційної скарги в цій частині є слушними, отже, рішення суду першої інстанції слід змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення суду вказаний висновок.

У даному випадку, підставою для відмови у задоволенні позову є те, що позивачем не доведено факту спричинення їй моральної шкоди у розмірі, що перевищує ліміт відповідальності страховика та підлягає стягненню із Товариства з обмеженою відповідальністю «Охорона - 15», як власника застрахованого транспортного засобу.

Інші доводи апеляційної скарги, не спростовують правильності висновків місцевого суду про недоведеність позивачем позовних вимог в частині розміру визначеного нею відшкодування моральної шкоди.

висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції;

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Враховуючи вищевикладені висновки суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції необхідно змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову, виключивши з мотивувальної частини рішення наступний висновок: «Факт відсутності будь яких рішень, якими встановлена причетність до смерті ОСОБА_3 (вироку, постанови у кримінальному або адміністративному провадженні, висновку перевірки по страховому випадку самої страхової компанії) свідчать про передчасність звернення з відповідним позовом його законного представника, що є підставою для відмови у задоволені позовних вимог, які не є доведеними у судовому процесі».

В іншій частині оскаржуване рішення відповідає вимогам законності та обґрунтованості та підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з нормами статті 141 ЦПК України судові витрати підлягають розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що за результатом апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, а оскаржуване рішення суду змінено в частині мотивів відмови, підстави для відшкодування позивачу витрат, понесених на професійну правничу допомогу адвоката у справі, відшкодуванню не підлягають.

А також, враховуючи те, що скаржник була звільнена від сплати судового збору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», витрати зі плати судового збору у даній справі необхідно віднести на рахунок держави.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, ч. 4 ст. 376, ст. ст. 381, 382, 383, 384 ЦПК України

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу представника позивача, ОСОБА_1 , адвоката Стефківського В.І., - задовольнити частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 06 жовтня 2022 року - змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення наступний висновок: «Факт відсутності будь яких рішень, якими встановлена причетність до смерті ОСОБА_3 (вироку, постанови у кримінальному або адміністративному провадженні, висновку перевірки по страховому випадку самої страхової компанії) свідчать про передчасність звернення з відповідним позовом його законного представника, що є підставою для відмови у задоволені позовних вимог, які не є доведеними у судовому процесі».

В іншій частині рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 06 жовтня 2022 року - залишити без змін.

Витрати зі cплати судового збору у даній справі віднести на рахунок держави.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд.

Повний текст постанови складено 13 квітня 2023 року.

Головуючий суддя П.С. Абрамов

Судді Т.В. Одринська

О.О. Панченко