Постанова

від 21.02.2024 по справі 554/4401/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/4401/22 Номер провадження 22-ц/814/1720/24Головуючий у 1-й інстанції Тімошенко Н.В. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Лобов О.А.,

судді: Дорош А.І., Триголов В.М.

розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Стефківського Володимира Івановича, представника ОСОБА_1 , на рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 06 жовтня 2022 року (час ухвалення судового рішення з 11:56:05 до 13:23:49, дата виготовлення повного тексту рішення - 14 жовтня 2022 року) у справі за позовом адвоката Стефківського Володимира Івановича в інтересах ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи.

Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача,

У С Т А Н О В И В:

У червні 2022 року адвокат Стефківський В.І. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, просив стягнути із відповідача на користь ОСОБА_1 150 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої смертю її сина ОСОБА_2 .

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 05.10.2019, від отриманих тілесних ушкоджень помер її син ОСОБА_2 . В рамках досудового розслідування кримінальної справі встановлено, що під час зазначеного ДТП автомобіль марки «Renault Duster», р/н НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 , який перебував у трудових відносинах із ТОВ «Охорона-15», здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , який від отриманих травм помер.

Загибель сина повністю змінила її звичайний уклад життя, відбулося порушення душевного спокою, погіршення стану здоров`я, настав загальний пригнічений стан, страх та відчай, що, в свою чергу, вимагає та вимагатиме у майбутньому від неї суттєвих додаткових зусиль для подальшої організації свого життя. Моральну шкоду позивачка оцінює у розмірі 150 000 грн.

Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 06 жовтня 2022 року у задоволенні позову відмовлено за недоведеністю.

В апеляційній скарзі адвокат адвокат Стефківський В.І., представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджується, що суд першої інстанції не дав належної оцінки обставинам загибелі її сина, які встановлені у межах кримінального провадження, неправильно витлумачив норми ст.1193 ЦК України, а тому дійшов хибного висновку про недоведеність і передчасність заявлених вимог.

Відзив на апеляційну скаргу судом не отриманий.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року апеляційна скарга адвоката Стефківського В.І., представника ОСОБА_1 , залишена без задоволення, рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 06 жовтня 2022 року змінено у його мотивувальній частині.

Постановою Верховного Суду від 17 січня 2024 року касаційна скарга адвоката Стефківського В.І., представника ОСОБА_4 , задоволена частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, 05 жовтня 2019 року ОСОБА_3 , керуючи автомобілем «Renault Duster», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по осьової лінії по крайній лівій для себе смузі руху на вул. Валентинівській напроти будинку № 23-е в м. Харків, скоїв наїзд на ОСОБА_2 , який у невстановленому місці переходив проїзну частину зліва на право та в момент пригоди перебував у стані алкогольного сп`яніння.

06 жовтня 2019 року інформацію про ДТП внесено до ЄРДР за № 12019220000001453 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.

Під час досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_3 під час керування транспортним засобом «Renault Duster», реєстраційний номер НОМЕР_1 не було допущено порушень вимог Правил дорожнього руху, які могли бути у прямому причинно-наслідковому зв`язку з подією та наслідками, що настали.

Проведеним досудовим слідством встановлено, що в діях ОСОБА_2 вбачаються порушення вимог пунктів 4.7 та 4.14 Правил дорожнього руху, які перебувають у причинному зв`язку з подією.

Постановою від 29 листопада 2019 року кримінальне провадження, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 12019220000001453 від 06 жовтня 2019 року за кваліфікацією частини другої статті 286 КК України, закрите у зв`язку з відсутністю в діянні водія ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення.

Відповідно до поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ПАТ «НАСК «Оранта» від 29 грудня 2018 року № АМ/9535677 транспортний засіб «Renault Duster», реєстраційний номер НОМЕР_1 , забезпечений страховою сумою за шкоду заподіяну життю і здоров`ю, яка визначена у розмірі 200 000,00 грн.

ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .

У липні 2021 року ОСОБА_1 зверталася до ПАТ «НАСК «Оранта» із повідомленням про ДТП та заявою на виплату страхового відшкодування, зокрема заподіяної моральної шкоди.

21 липня 2021 року відповідно до пункту 27.3 статті 27 закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» ПАТ «НАСК «Оранта» виплатило ОСОБА_1 страхову виплату у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, що становить 25 038 грн, в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ДТП, яка сталася 05 жовтня 2019 року за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої загинув син позивачки ОСОБА_2 , є страховим випадком, в страховика виник обов`язок виплатити страхове відшкодування за шкоду, завдану забезпеченим транспортним засобом, яка пов`язана зі смертю потерпілого, а її розмір має бути визначено відповідно до положень пункту 27.3 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, позивачка не обґрунтувала глибину та тривалість моральних страждань, не урахувала грубу необережність потерпілого, що сприяла виникненню шкоди, не надала належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог.

Факт відсутності будь-яких рішень, якими встановлена причетність до смерті ОСОБА_2 (вироку, постанови у кримінальному або адміністративному провадженні, висновку перевірки по страховому випадку самої страхової компанії) свідчать про передчасність звернення з відповідним позовом його законного представника, що є підставою для відмови у задоволені позовних вимог, які не є доведеними у судовому процесі.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з таких міркувань.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина перша статті 1187 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною п`ятою статті 1187 ЦК України встановлено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно зі статтею 1193 ЦК України зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.

Отже, у відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки, яким завдано шкоди, та третіми особами, яким володілець джерела підвищеної небезпеки завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця цього джерела незалежно від його вини.

Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Відсутність обвинувального вироку чи наявність постанови слідчого про відмову в порушенні кримінальної справи не звільняє відповідача від обов`язку доказування своєї невинуватості.

Крім того, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено.

У межах розгляду цієї справи позивачкою заявлена вимога про стягнення із володільця джерела підвищеної небезпеки 150 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої смертю її сина. Заявлений розмір шкоди перевищує, визначений п.27.3 ст.27 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір страхової виплати, отже ТОВ «Охорона-15» є належним відповідачем по заявленій вимозі.

Відповідач у справі не подав суду належних, допустимих і достатніх доказів про існування обставин непереборної сили та/або умислу потерпілого ОСОБА_2 у події, яка мала місце 05 жовтня 2019 року, тобто слід виходити з відсутності обставин, які виключають відповідальність ТОВ «Охорона-15».

Постановою від 29 листопада 2019 року про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_3 не встановлено порушень останнім ПДР України, які б могли бути у причинному зв`язку із подією і наслідками, що настали. Одночасно проведеним досудовим слідством встановлено, що в діях ОСОБА_2 вбачаються порушення вимог пунктів 4.7 та 4.14 Правил дорожнього руху, які перебувають у причинному зв`язку з подією, оскільки останній, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, не переконався у безпеці своїх дій, проявив необережність і намагався перебігти дорогу перед автомобілем «Renault Duster», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_3 .

Отже, поведінку (дії) ОСОБА_2 апеляційний суд розцінює як грубу необережність, яка сприяла виникненню шкоди, і є підставою для зменшення розміру відшкодування моральної шкоди.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд враховує грубу необережність потерпілого ОСОБА_2 , безвинну відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки та визнає, що достатнім еквівалентом компенсації моральних страждань позивачки, пов`язаних із смертю її сина, є грошові кошти у сумі 50 000 грн.

У пункті 1.3 ст.1 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу.

Згідно із статтею 6 цього Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до пункту 22.1 ст.22 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи, а відповідно до пункту 23.1 статті 23 Закону шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Статтею 27 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено порядок здійснення та розміри страхових виплат за шкоду, пов`язану зі смертю потерпілого.

Пунктом 27.1 ст.27 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.

Пунктом 27.3 ст.27 Закону визначено, що страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Згідно наведених норм Закону страховик зобов`язаний виплатити страхове відшкодування моральної шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, у розмірі 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку.

У 2019 році (жовтень 2019 року - настання страхового випадку) мінімальна заробітна плата (у місячному розмірі) становила 4 173 грн, тобто розмір страхового відшкодування за п.27.3 ст.27 Закону становив 50 076 грн.

Відповідно до ст.1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатньої страхової виплати для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.

За твердженням представника позивачки ПАТ «НАСК «Оранта» як страховик у липні 2021 року у відповідності до п.27.3 ст.27 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виплатило ОСОБА_1 страхову виплату у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, що становило 25 038 грн, в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи (а.с.46 зворот).

Тобто слід виходити з того, що страховик сплатив меншу суму, ніж було передбачено законом (50 076 грн), адже у 2019 році мінімальна заробітна плата (у місячному розмірі) становила 4 173 грн х 12 = 50 076.

Враховуючи розмір страхового відшкодування, виплаченого, за твердженням адвоката Стефківського В.І., ПАТ «НАСК «Оранта» на користь позивачки (25 038 грн), розмір недоплаченого страхового відшкодування (25 038 грн), вимоги про достягнення якого не заявлені, апеляційний суд приходить до висновку про відмову у задоволенні вимог до ТОВ «Охорона-15», володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки визначений законом (п.27.3 ст.27 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір страхової виплати за станом на час страхового випадку (жовтень 2019 року) є більшим, ніж визначений апеляційним судом у грошовому виразі розмір моральних страждань позивачки (50 000 грн).

Отже, рішення суду першої інстанції слід змінити у частині мотивів відмови у задоволенні позову.

Керуючись ст.367, ст.374 ч.1 п.2, ст.376 ч.1 п.4, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу адвоката Стефківського Володимира Івановича, представника ОСОБА_1 , на задовольнити частково.

Рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 06 жовтня 2022 року змінити, відмовивши у задоволенні позову з мотивів, викладених у постанові апеляційного суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 21 лютого 2024 року.

Головуючий суддя О.А. Лобов

Судді: А.І.Дорош

В.М.Триголов