Постанова

від 05.04.2023 по справі 2о-30/2009

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

05 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 2о-30/2009

провадження № 61-11587св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради, Львівське комунальне підприємство «Добробут-401»,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Львівської міської ради на ухвалу Львівського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Шандри М. М., Цяцяка Р. П., від 29 серпня 2022 року про закриття апеляційного провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви

У грудні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

Свою заяву мотивувала тим, що на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу № 881 від 19 вересня 2003 року вона набула у власність нежитлове приміщення, площею 29,4 кв. м, по

АДРЕСА_1 .

На момент придбання вказаного приміщення вона користувалася ще одним нежитловим приміщенням в цьому ж будинку, площею 17,1 кв. м, яке позначено на поверховому плані «22-1» і яке вона також мала намір викупити.

Однак у придбанні приміщення «22-1» їй було відмовлено, оскільки воно не було зареєстроване за територіальною громадою міста Львова, не мало реєстраційного посвідчення і відповідно не могло бути відчужене.

При цьому їй було повідомлено, що в майбутньому вказане приміщення приєднають до придбаного нею приміщення і вона зможе ними користуватись за призначенням.

У 2007 році в управлінні комунального майна вона довідалась, що приєднання приміщення «22-1» до належних їй приміщень є неможливим, оскільки воно не межує з ними, а також не може бути об`єктом оренди, оскільки не має окремого входу.

Вказувала, що користується приміщенням із 1990 року, здійснила в ньому ремонт, є добросовісним користувачем; жодних претензій щодо використання нею приміщення ні з боку мешканців будинку, ні з боку ЖЕК чи органів місцевого самоврядування до неї не виникало.

З урахуванням викладеного, просила суд встановити факт належності їй на праві приватної власності нежитлового підвального приміщення, загальною площею 17,1 кв. м, розташованого в будинку

АДРЕСА_1 , позначеного на поверховому плані «22-1».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та рух справи у судах

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 10 березня

2009 року заяву задоволено, встановлено факт належності ОСОБА_1 на праві приватної власності нежитлового підвального приміщення, загальною площею 17,1 кв. м, яке розташоване в будинку

АДРЕСА_1 і позначеного на поверховому плані літерою

22-1, зобов`язано обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» провести державну реєстрацію цього рішення.

Рішення суду мотивовано тим, що заявниця із 1990 року відкрито володіє та користується нежитловим підвальним приміщенням «22-1» у будинку

АДРЕСА_1 , що в силу положень статті 344

ЦК України є підставою для набуття нею права власності за набувальною давністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, особа, яка не брала участі в справі, - Львівська міська рада, посилаючись на вирішення питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, подала апеляційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 березня

2009 року.

Постановою Львівського апеляційного суду від 04 червня 2021 року апеляційну скаргу Львівської міської ради задоволено, рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 березня 2009 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні заяви

ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, відмовлено. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що набуття права власності на нерухоме майно на підставі судового рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, суперечить вимогам закону, зокрема, положенням статті 328 ЦК України.

Постановою Верховного Суду від 20 липня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Львівського апеляційного суду від 04 червня 2021 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів виходила з того, що апеляційний суд, переглядаючи рішення суду за скаргою особи, яка не брала участі у справі, не з`ясував та не зробив висновків з приводу того, чи вирішувалися судом першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки Львівської міської ради, а отже дійшов передчасного висновку про скасування рішення суду за скаргою Львівської міської ради.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали апеляційного суду

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 29 серпня 2022 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою Львівської міської ради закрито.

Апеляційний суд, закриваючи апеляційне провадження, виходив з недоведеності заявником обставин щодо вирішення судом першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки Львівської міської ради, оскільки у матеріалах справи відсутні відомості про реєстрацію спірного майна за територіальною громадою м. Львова та його неправомірного вибуття із комунальної власності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Львівська міська рада, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права при вирішенні питання про закриття апеляційного провадження, просить скасувати оскаржувану ухвалу суду та передати справу на новий розгляд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

18 листопада 2022 року Львівська міська рада подала касаційну скаргу на ухвалу Львівського апеляційного суду від 29 серпня 2022 року у цивільній справі № 2о-30/2009.

Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У грудні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2023 року призначено справу до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Львівська міська рада вважає, що апеляційним судом порушено норми матеріального та процесуального права при вирішенні питання про закриття апеляційного провадження, оскільки апеляційний суд належним чином не повідомив заявника про час та дату розгляду справи і зробив передчасний висновок, що рішенням суду першої інстанції не порушено права міської ради.

Наголошує, що первинна реєстрація права власності на будинок в цілому за адресою: АДРЕСА_1 , була здійснена ще 15 серпня

2003 року за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради, на підставі рішення Шевченківського райвиконкому № 192

від 14 квітня 1987 року, яке підтверджує право власності територіальної громади м. Львова.

При цьому житлові і нежитлові приміщення, які не були відчужені на користь фізичних осіб та/або юридичних осіб, належать до комунальної власності територіальної громади міста. Державна реєстрація права комунальної на окремі об`єкти нерухомого майна в будинку комунальної власності для підтвердження правового титулу територіальної громади як власника певного об`єкту нерухомості не вимагається.

Додатково звертає увагу, що в порядку окремого провадження не може бути встановлений факт належності нерухомого майна певній особі, а Львівська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування комунального майна - спірного нежитлового приміщення (справа № 466/8470/21).

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У січні 2023 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Зазначає, що судове рішення, оскаржене особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник.

Натомість Львівська міська рада не надала суду доказів на підтвердження того, що спірне майно було зареєстровано за територіальною громадою

м. Львова та неправомірно вибуло із комунальної власності.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

19 вересня 2003 року між ОСОБА_1 та управлінням ресурсів Львівської міської ради укладено договір № 881 купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу, за умовами якого ОСОБА_1 придбала нежитлове підвальне приміщення, площею 29,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 в цьому ж будинку фактично користувалася ще одним нежитловим приміщенням, площею 17,1 кв. м, яке позначено на поверховому плані літерою 22-1.

Позиція Верховного Суду

За змістом статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження ухвали суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року).

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1

статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право має бути забезпечене справедливими судовими процедурами.

Статтею 17 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частина перша статті 352 ЦПК України надає право учасникам справи, а також особам, які не брали участь у справі, оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Зазначена норма визначає осіб, які наділені правом на апеляційне оскарження судового рішення, що поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, але судовим рішенням вирішені питання про їх права, інтереси та (або) обов`язки. При цьому, судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися її прав, інтересів та обов`язків, тобто суд вирішив спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення є заявник. Рішення є таким, що вирішує питання про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, а в резолютивній частині прямо вирішено питання про її права та обов`язки.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Постановляючи ухвалу про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Львівської міської ради, суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова

від 10 березня 2009 року не вирішувалося питання про права та обов`язки Львівської міської ради, як особи, яка не брала участь у справі, оскільки міська рада не надала підтвердження того, що спірне майно було зареєстроване за територіальною громадою м. Львова та неправомірно вибуло із комунальної власності.

Верховний Суд вважає цей висновок апеляційного суду передчасним з огляду на наступне.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц, статтею 10 Конституції (Основного Закону) Української Радянської Соціалістичної Республіки 1978 року було встановлено, що основу економічної системи Української РСР становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Статтею 11 було встановлено, що у виключній власності держави є земля, її надра, води, ліси. Державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв`язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави. Згідно зі статтею 124 органами державної влади в областях, районах, містах, районах у містах, селищах і селах Української РСР є обласні, районні, міські, районні в містах, селищні, сільські Ради народних депутатів.

До 1991 року законодавство не розрізняло загальнодержавної (республіканської) та комунальної власності. З розпадом СРСР та створенням українського національного законодавства постало питання розмежування державного і комунального майна.

15 квітня 1991 року введено в дію Закон УРСР «Про власність», яким розмежовано державну та комунальну власність. Статтею 31 цього Закону було встановлено, що до державної власності в Українській РСР належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Частиною першою

статті 35 цього Закону було встановлено, що об`єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об`єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров`я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв`язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.

05 листопада 1991 року Кабінетом Міністрів України на виконання постанови Верховної Ради УРСР від 26 березня 1991 року «Про введення в дію Закону Української РСР «Про власність» прийнято постанову № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)», якою затверджено Перелік державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). Відповідно до цього Переліку до комунальної власності передано, зокрема, житловий та нежитловий фонд Рад.

Частиною першою статті 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності.

Згідно з частиною п`ятою статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (див. висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 127/28130/20,

від 02 листопада 2022 року у справі № 686/27167/21).

Закриваючи апеляційне провадження у розглядуваній справі апеляційний суд не надав оцінки доданим до апеляційної скарги відомостям з Реєстру прав власності на нерухоме майно про те, що 15 березня 2003 року за територіальною громадою в особі Львівської міської ради, на підставі рішення Шевченківського райвиконкому м. Львова № 192 від 14 квітня

1987 року було зареєстроване право комунальної власності на будинок АДРЕСА_1 загальною площею 968,1 кв. м. (номер запису 5786).

При цьому в пункті 1.1. наявного в матеріалах справи та дослідженого судами договору № 881 купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу від 19 вересня 2003 року зазначено, що приміщення № 24-1, 24-2,

24-3, 24-4 в підвалі будинку АДРЕСА_1 , які придбаває ОСОБА_1 , належать та зареєстровані (номер запису 5786) на праві комунальної власності за територіальною громадою м. Львова на підставі рішення Шевченківського райвиконкому м. Львова № 192

від 14 квітня 1987 року.

Отже, якщо рішення Шевченківського райвиконкому м. Львова № 192

від 14 квітня 1987 року та проведена на його підставі державна реєстрація права власності на будинок АДРЕСА_1 підтверджували право комунальної власності територіальної громади на приміщення № 24-1, 24-2, 24-3, 24-4 при укладенні договору від 19 вересня 2003 року, проти чого не заперечувала ОСОБА_1 , апеляційний суд, у разі відхилення доводів міської ради, мав зазначити чому те саме рішення райвиконкому і державна реєстрація не підтверджують право комунальної власності територіальної громади м. Львова на приміщення № 22-1 в цьому ж будинку.

Крім того, посилаючись на те, що міською радою не надано доказів належності спірного майна до комунальної власності, апеляційний суд не зазначив, яку ж форму власності мало спірне майно на момент виникнення спірних правовідносин.

Зважаючи на викладене, оскаржуване судове рішення не можна визнати обґрунтованим.

Суд касаційної інстанції відповідно до статті 400 ЦПК України перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно статті 406 ЦПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу.

Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Ураховуючи наведене, оскаржувана ухвала апеляційного суду про закриття апеляційного провадження підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Львівської міської ради задовольнити.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 29 серпня 2022 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович