Ухвала

від 20.04.2023 по справі 545/3033/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

20 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 545/3033/19

провадження № 61-4969ск23

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Сердюка В. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Щербанівської сільської ради Полтавського району про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом

до Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області

про визнання права власності на земельну ділянку з цільовим призначенням: землі промисловості - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості».

Позов обґрунтований тим, що вона є власницею земельних ділянок площею

2,97 га, 0,77 га, 0,75 га, 2,94 га на території Щербанівської сільської ради.

На підставі розробленої технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) уточнено площу земельної ділянки на АДРЕСА_1 на території Щербанівської сільської ради, кадастровий номер 5324087700:00:016:0012,

і вказано вважати дійсною її площу 2,9689 га.

Згідно з генеральним планом с. Шмигалі (територія Щербаніваської сільської ради), затвердженим рішенням Щербанівської сільської ради від 10 березня

2017 року «Про затвердження генерального плану с. Шмигалі», ця земельна ділянка є територією виробничої зони та входить у межі с. Шмиглі(територія Щербаніваської сільської ради).

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 20 серпня

2019 року у справі № 545/1730/19 встановлено факт неможливості використання земельної ділянки з кадастровим номером 5324087700:00:016:0012 площею 2,9689 га за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, оскільки відповідно до генерального плану с. Шмиглі, в межах якого знаходиться належна ОСОБА_1 спірна земельна ділянка, вона є територією виробничої зони.

Позивач, маючи намір змінити цільове призначення цієї земельної ділянки, звернулась до Адвокатського об`єднання «АРПІКОМ», а воно, в свою чергу,

з адвокатським запитом до Головного управління Держгеокадастру

у Полтавській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, управління), у відповідь на який управління надало роз`яснення про недопустимість зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва

до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 01 січня 2020 року.

Посилаючись на викладене, вважаючи, що внаслідок відмови

ГУ Держгеокадастру у Полтавській області порушено її права щодо володіння, користування та розпорядження своєю власністю шляхом їх невизнання, позивач просила визнати за нею право власності на земельну ділянку

з цільовим призначенням: землі промисловості - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (код згідно з КВЦПЗ 11.02) загальною площею 2,9689 га, кадастровий номер 5324087700:00:016:0012,

у межах населеного пункту на території Щербанівської сільської ради

за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 10 січня

2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Щербанівської сільської ради задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку з цільовим призначенням: землі промисловості - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (код згідно з КВЦПЗ 11.02), площею 2,9689 га, кадастровий номер 5324087700:00:016:0012, в межах населеного пункту на території Щербанівської сільської ради за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою Полтавського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 10 січня 2020 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Щербанівської сільської ради Полтавського району про визнання права власності відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

05 квітня 2023 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року, в якій заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню із таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Отже, положеннями вказаної норми передбачено, що підставою касаційного оскарження є неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку Верховного Суду про застосування норми права саме у подібних правовідносинах.

Особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно звернути увагу, що у разі посилання у касаційній скарзі як на підставу, на якій подається касаційна скарга, на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в указаних у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У випадку оскарження судових рішень з підстав невідповідності висновків суду постанові Верховного Суду, що не була врахована в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 1 пункт 5 частини 2 статті 392 ЦПК України) або у зв`язку з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного суду (абзац 2 пункт 5 частини 2 статті 392 ЦПК України) у касаційній скарзі, крім відповідної постанови Верховного Суду, повинно бути зазначено відповідний пункт частини 2 статті 389 ЦПК України та обґрунтування і мотивування такої підстави.

Зазначаючи у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судових рішень відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно вказувати щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.

У випадку оскарження судових рішень на підставі частини 4 статті 389 ЦПК України з посиланням на частину 1 статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини 1 статті 411 ЦПК України, який є обов`язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.

У випадку оскарження судових рішень на підставі частини 3 статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини 3 статті 411 ЦПК України, з обґрунтуванням наявності таких підстав.

Особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно звернути увагу, що наявність підстав, передбачених пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України (якщо суд не дослідив зібрані у справі докази), може бути підставою для скасування судового рішення лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

У поданій касаційній скарзі заявник, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення не відповідає вимогам закону, не наводить передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судових рішень.

У пункті 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).

Враховуючи те, що заявник не виконав вимог процесуального закону при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судового рішення, така скарга підлягає поверненню заявнику.

Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Керуючись статями 389, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Щербанівської сільської ради Полтавського району про визнання права власності, повернути заявнику.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя В. В. Сердюк