Рішення

від 20.04.2023 по справі 463/4149/21

ЛИЧАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 463/4149/21

Провадження № 2/463/106/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2023 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі:

головуючого судді - Леньо С. І.

з участю секретаря - Станько Р.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «БПФ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Танаїс-ЛТД» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідачів, який у встановленому законом порядку неодноразово уточнював та в кінцевому просить ухвалити рішення, яким стягнути солідарно з відповідачів на його користь 1040,22 грн. матеріальної шкоди, 9000 грн. втраченого заробітку внаслідок загальної втрати працездатності, а також 5000 грн. моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 23.02.2021 близько 08:15 год. послизнувся на льоді та впав при вході в будівлю Радіоринку, що на АДРЕСА_1 , внаслідок чого зламав ногу. Падіння відбулось через незадовільний стан прилеглої території, яка не була посипана піском, сіллю чи іншими сумішами, а також не було жодного попереджувального знаку про слизьку поверхню. Після отриманої травми поніс витрати на лікування в сумі 1040,22 грн., які просить стягнути з відповідачів в солідарному порядку, оскільки останні не забезпечили належного прибирання прилеглої території.

Крім того, перебував на лікуванні у період з 23.02.2021 по 08.04.2021, протягом якого на травмовану ногу було накладено гіпсову шину, що зумовило загальну втрату працездатності. Тому, також просить стягнути заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати загальної працездатності за період з 23.02.2021 по 08.04.2021 в розмірі 9000 грн., який визначений виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, оскільки на момент отримання травми офіційно не був працевлаштований.

Травма задала йому фізичного болю та страждань. Під час стаціонарного і амбулаторного лікування перебував у безпорадному стані, потребував сторонньої допомоги та не мав можливості займатись звичними справами. Все це завдало йому моральної шкоди, яку оцінює до суми 5000 грн. і які також просить стягнути з відповідачів в солідарному порядку.

Відповідач ТДВ «БПФ» не погодився та в особі уповноваженого представника подав відзив на позовну заяву, долучивши докази його направлення позивачу. Вказує, що режим роботи Радіоринку розпочинається з 09:00 год., внаслідок чого позивач не міг виходити з приміщення о 08:15 год. В матеріалах справи відсутні докази про отримання позивачем травми безпосередньо при вході в приміщення «Радіринку». ТДВ «БПФ» безпосередньо не здійснює утримання прибудинкової території, оскільки приміщення Радіоринку передані в оренду і саме орендарі зобов`язані утримувати прилеглу територію в належному стані. Просить в позові відмовити.

Не погоджуючись з позовними вимогами відповідач ТОВ «Танаїс-ЛТД» також подав відзив на позовну заяву, долучивши докази його направлення іншим учасникам справи. Вказує на відсутність доказів про отримання травми безпосередньо при вході в приміщення «Радіринку». Крім того, ТОВ «Танаїс-ЛТД» орендує приміщення загальною площею 369 кв.м., що становить лише 12 % від загальної площі нежитлової будівлі за адресою АДРЕСА_1 , яка становить 20145,1 кв.м. Окрім ТОВ «Танаїс-ЛТД», приміщення нежитлової будівлі за адресою АДРЕСА_1 надано в оренду іншим орендарям і організації прибирання будівлі та прилеглої території здійснюється силами усіх орендарів. Позивач також не надав доказів на підтвердження втрати чи зменшення працездатності, що виключає можливість стягнення втраченого заробітку. Вважає, що вини Товариства у заподіянні шкоди немає, що в свою чергу також виключає можливість стягнення моральної шкоди. Просить в позові відмовити.

У відповіді на відзив представник позивача навів аргументи, аналогічні мотивам позову та вказує, що бригада швидкої медичної допомоги прибула за адресою м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 188, тобто за місцем заподіяння шкоди.

У запереченні на відповідь на відзив представник ТОВ «Танаїс-ЛТД» зазначає аргументи, аналогічні мотивам відзиву, наголошуючи при цьому, що травма позивача трапилась проза межами робочого часу підприємства.

Інших заяв по суті справи, виключно в яких в силу вимог частини першої статі 174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору не було подано.

Інформація про рух справи та процесуальні дії, вчинені судом в процесі її розгляду.

До подання позовної заяви, а саме 24.03.2021 представник позивача подав заяву про забезпечення доказів, шляхом витребування у ТДВ «БПФ», ТОВ «Танаїс-ЛТД», ПП «Львіврадіосервіс» та ФОП ОСОБА_2 відеозапису з камер відеонагляду, що розташовані в приміщенні Радіоринку, на яких зафіксовано момент падіння позивача.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 29.03.2021 така заява задоволена, а представник позивача уповноважений на отримання цих доказів.

В кінцевому, ухвала суду не була виконана і як повідомив представник ТДВ «БПФ», відеозапис з камер спостереження відсутній, оскільки зберігається лише 7 днів.

Безпосередньо позовна заява поступила до суду 12.04.2021.

Ухвалою судді Личаківського районного суду м. Львова від 12.04.2021 позовну заяву залишено без руху.

Після усунення недоліків ухвалою судді Личаківського районного суду м. Львова від 28.10.2022 прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено таку до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Визначено строк та черговість подання заяв по суті справи.

Одночасно з відкриттям провадження у справі суд направив сторонам інформаційне повідомлення про права та обов`язки сторін, в тому числі про обов`язок подати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, а також неможливість приховування доказів. Цим же повідомленням сторонам роз`яснено порядок та строки подання доказів.

Таким чином суд виконав вимоги ст. 221 ЦПК України.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яку останній повторив в п. 22 справи «Осіпов проти України» (заява № 795/09, рішення від 08.10.2020), стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (див. рішення у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії» (Vardanyan and Nanushyan v. Armenia), заява № 8001/07, пункт 86, від 27 жовтня 2016 року, та наведені у ньому посилання). Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов`язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті «справедливого судового розгляду», гарантованого статтею 6 Конвенції.

З огляду на характер спірних правовідносин, справа є малозначною, а оскільки вирішенню підлягали виключно питання права, суд з посиланням на відповідну практику ЄСПЛ при відкритті провадження визнав недоцільним проведення судового засідання та визначив, що розгляд справи проводитиметься без проведення судового засідання за наявними в ній матеріалами. Одночасно, сторонам було роз`яснено право ініціювати розгляд справи з викликом сторін.

Представник позивача таким правом скористався та подав відповідне клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін. Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 14.06.2021 (а.с.75 т.1) таке клопотання задоволено. Цією ж ухвалою суд прийняв до розгляду заяву представника позивача про збільшення позовних вимог (а.с.67-68 т.1).

Надалі, ухвалою суду від 13.09.2021, яка постановлена без виходу до нарадчої кімнати і занесена до протоколу судового засідання суд задоволив клопотання представника позивача про витребування доказів та виклик свідків.

На виконання цієї ухвали суду представник відповідача ТДВ «БПФ» долучив до матеріалів справи копію договору оренди № 34 від 01.08.2018, укладеного між ТДВ «БПФ» та ТОВ «Танаїс-ЛТД» (а.с.83-87 т.1).

Після цього представник позивача подав клопотання про заміну неналежного відповідача та залучення третьої особи (а.с.91 т.1). Зокрема, залучення відповідачем ТОВ «Танаїс-ЛТД» і залучення ТДВ «БПФ» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 01.10.2021 (а.с.93-94 т.1) таке клопотання задоволено та визначено строки для подання заяв по суті справи.

В подальшому, представником ТДВ «БПФ» надано копії інших договорів оренди та суборенди, укладених відносно приміщень за адресою АДРЕСА_1 (а.с.173-250 т.1, а.с.1-74 т.2). Всього приміщення будівлі за адресою АДРЕСА_1 станом на 23.02.2023 були передані в оренду більш ніж 40 суб`єктам господарювання.

З огляду на це представник позивача подав клопотання про залучення ТДВ «БПФ» в якості співвідповідача (а.с.78-79 т.2), і, як наслідок, стягнення матеріальної і моральної шкоди в солідарному порядку.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 11.07.2022 (а.с.91 т.2) таке клопотання задоволено і залучено ТДВ «БПФ» в якості співвідповідача.

Надалі, за відповідним клопотанням представника позивача ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 04.11.2022 (а.с.135 т.2) витребувано у ГУ ДПС України у Львівській області інформацію щодо наявності у ФОП ОСОБА_2 станом на 23.02.2021 найманих працівників на ім`я ОСОБА_3 .

Згідно отриманої відповіді (а.с.139 т.2) станом на 23.02.2021 у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 перебувала ОСОБА_4 . За відповідним клопотанням представника позивача суд допитав ОСОБА_4 як свідка. Попередньо, суд також допитав як свідка позивача, на що останній надав свою добровільну згоду.

Узагальнена позиція сторін під час розгляду справи.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, дав пояснення аналогічні наведеним мотивам позову, просив позов задоволити.

Представники відповідачів в судовому засіданні проти позовних вимог заперечили з мотивів, наведених у відзивах на позов.

В останнє судове засідання 20.04.2023 представники сторін подали заяви про завершення розгляду справи без їх участі.

В силу вимог Закону та враховуючи характер спірних правовідносин справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, а тому, відповідно до вимог частини третьої статті 279 ЦПК України суд не проводив підготовчого засідання.

Перед тим як закінчити з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, суд надав можливість кожній із сторін висловити свою позицію та надати наявні у неї докази.

Відтак, суд у відповідності до вимог частини п`ятої статі 12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Про існування будь-яких інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи сторони суду не повідомляли, при тому що в силу частин другої четвертої статті 83 ЦПК України вони повинні були подати всі свої докази разом з позовом та відзивом та в цей же строк повідомити про існування доказів, які не можуть бути подані разом з першою заявою по суті справи.

Суд у відповідності до вимог частини сьомої 81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов`язків.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь-якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (частина третя статті 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

Позиція суду.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог ст. 264 ЦПК України суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково з огляду на таке.

Фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що 23.02.2021 близько 08:15 год. позивач отримав травму закритий перелом правої ноги із незначним зміщенням, що стверджується випискою із медичної картки амбулаторного хворого (а.с.27 т.1). Лікування тривало з 23.02.2021 по 08.04.2021.

Позивач долучив до матеріалів справи копії квитанції про придбання медикаментів на загальну суму 1040,22 грн. (а.с.28-30 т.1) і з метою стягнення цих коштів як матеріальної шкоди, а також втраченого заробітку і моральної шкоди звернувся до суду з цим позовом.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

З огляду на факти справи, характер спірних правовідносин та предмет доказування, для задоволення вимог пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд повинен вирішити, чи доводиться зібраними доказами факт заподіяння позивачу матеріальної та моральної шкоди та хто повинен нести цивільно-правову відповідальність за завдані збитки.

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права.

Особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22 ЦК України). Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої статті 22 ЦК України).

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частини перша та друга статті 1166 ЦК України).

Фактичною підставою для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. Зазначені підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачене законом. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

В зазначеній нормі міститься пряма вказівка на протиправність поведінки заподіювача шкоди як обов`язкову підставу деліктної відповідальності. Протиправна поведінка в цивільних правовідносинах означає порушення особою вимог правової норми, що полягає в здійсненні заборонених дій або в утриманні від здійснення наказів правової норми діяти певним чином (бездіяльність).

У пункті 2 постанови Пленум Верховного Суду України від 29.03.1992 № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» судам роз`яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір.

Подібний правовий висновок також міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 03.12.2014 у справі № 6-183цс14 та постановах Верховного Суду: від 11.12.2018 у справі № 759/4781/16-ц, від 11.09.2019 у справі № 203/2378/14-ц та від 29.08.2019 у справі № 638/20603/16.

Іншими словами, на позивача покладається обов`язок довести факт завдання йому, діями чи бездіяльністю відповідача, майнової шкоди та її розмір, а на відповідача, в разі його не згоди, покладається обов`язок довести, що шкоду завдано не з його вини.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з повідомленням Комунального некомерційного підприємства «Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги м. Львова» (а.с.21 т.1), куди після отримання травми був госпіталізований позивач, виклик бригади швидкої медичної допомоги був здійснений за адресою АДРЕСА_1 .

Будучи допитаний в якості свідка позивач підтвердив факт отримання травми безпосередньо при вході в будівлю Радіоринку за адресою АДРЕСА_1 і аналогічні обставини підтвердила свідок ОСОБА_4 , яка була очевидцем подій і яка безпосередньо викликала бригаду швидкої медичної допомоги для позивача.

Жодних доказів на спростування цих обставин відповідачі не надали, а тому, факт отримання травми позивачем при вході в будівлю Радіоринку за адресою АДРЕСА_1 суд вважає доведеним.

Згідно з пунктами 4.1, 4.4 ДБН В.1.2-9.2008 «Основна вимога «Безпека експлуатації» вимога щодо експлуатаційної безпеки визначає аспекти будівельних об`єктів, які пов`язані з ризиком тілесних ушкоджень, що виникають у людей на будівельному об`єкті або поряд з ним, з будь-якої причини.

Основана вимога безпеки експлуатації стосується трьох груп ризиків: 1) ковзання, падіння удари; 2) опіки, електроудари, вибух; 3) нещасні випадки як наслідок руху транспортного засобу. Перша група ризиків стосується перешкод через: ковзання і удари, обумовлені, наприклад, падінням, спотиканням чи ковзанням користувачів будівельних об`єктів (п. 4.5).

Згідно з додатком А до ДБН В.1.2-9.2008 для запобігання нещасних випадків через падіння після ковзання має бути забезпечено уникненням слизькості підлоги/тротуару стосовно взуття та босої ноги шляхом покриття підлоги чи тротуару.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 17 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» громадяни у сфері благоустрою населених пунктів мають право звертатись до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної майну чи здоров`ю громадян унаслідок дій чи бездіяльності балансоутримувачів об`єктів благоустрою.

У пункті 1 частини другої статті 18 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначено, що підприємства, установи та організації у сфері благоустрою населених пунктів зобов`язані утримувати в належному стані об`єкти благоустрою (їх частини), що перебувають у їх власності або користуванні, а також визначену правилами благоустрою території населеного пункту прилеглу до цих об`єктів територію.

Пунктом 4.2.1 Правил благоустрою Львівської міської територіальної громади, затверджених ухвалою Львівської міської ради № 376 від 21.04.2011 (далі Правила) передбачено, що відповідальність за утримання будівель, споруд інженерного захисту територій несуть власники, орендарі; керівники підприємств, установ, організацій, а також юридичні та фізичні особи (далі балансоутримувачі) відповідно до законодавства України.

При цьому, згідно пункту 4.2.9 Правил у осінньо-зимовий період прибирання міських території здійснюється: ранкове прибирання до 8 год., денне прибирання з 14:00 год. по 16:00 год.

Таким чином не мають правового значення аргументи відповідача про те, що позивач отримав травму поза межами робочого часу, оскільки ранкове прибирання прилеглої території слід було здійснити до 08:00 год., а позивач отримав травму близько 08:15 год.

Відповідно до пункту 22.1 Правил, власник (балансоутримувач) відповідає за технічний та санітарний стан територій, будівель і приміщень, наданих в оренду, якщо інше не передбачено угодою з орендарем.

Отже, суб`єктом, відповідальним за утримання в належному стані об`єктів благоустрою, та, як наслідок відповідальним за шкоду, заподіяну внаслідок неналежного утримання об`єктів благоустрою є власник, або ж, орендар, якщо на нього такий обов`язок покладено відповідним договором оренди.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.69-72 т.1), власником приміщень за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 20145,1 кв.м. є ТДВ «БПФ».

Відповідач ТДВ «БПФ» також долучив до матеріалів справи договір оренди об`єкта нерухомості № 34 від 01.06.2018 (а.с.83-87), згідно якого приміщення загальною площею 2090,29 кв.м. передано в оренду ТОВ «Танаїс-ЛТД».

Відповідно до п. 7.1.5 зазначеного договору, саме орендар зобов`язаний підтримувати території, прилеглі до об`єкта, що орендується, та земельну ділянку у належному стані.

Водночас, аналогічні умови щодо обов`язку орендаря підтримувати території, прилеглі до об`єкта, що орендується, та земельну ділянку у належному стані передбачені й іншими договорами оренди та суборенди (а.с.173-250 т.1, а.с.1-74 т.2), які укладенні з іншими суб`єктами господарювання,

Під час розгляду справи представник відповідача ТДВ «БПФ» вказав, що місце, де позивач отримав травму найбільш наближена до приміщень, які орендуються ТОВ «Танаїс-ЛТД», внаслідок чого, на думку представника ТДВ «БПФ», саме ТОВ «Танаїс-ЛТД» зобов`язане утримувати таку територію в належному стані.

До таких пояснень суд ставиться критично.

Так, жоден із зазначених договорів, в тому числі договір, укладений з відповідачем ТОВ «Танаїс-ЛТД» не містить схеми об`єктів благоустрою з нанесенням меж територій для прибирання, прилеглих до приміщень що орендуються, а натомість, містить виключно посилання на назву приміщень згідно технічного плану.

Зрештою, позивач отримав травму не стільки поблизу приміщень, орендованих відповідачем ТОВ «Танаїс-ЛТД», скільки при вході в будівлю Радіоринку, де свою господарську діяльність здійснюють ще понад 40 суб`єктів господарювання.

Під час розгляду справи № 753/11000/14-ц (постанова від 18.04.2018) Верховний Суд у складі Об`єднаної ПалатиКасаційного цивільного суду вказав, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem.

Contraproferentem (лат. verbachartarumfortiusaccipiunturcontraproferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою.

Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party).

Таким чином, оскільки умови укладених договорів оренди, в тому числі договору оренди, укладеного з відповідачем ТОВ «Танаїс-ЛТД» не містять чітких схем територій, прилеглих до приміщень, що орендуються і які підлягають прибиранню орендарями, а також не містять умов щодо обов`язку прибирання території перед входом до Радіоринку, суд, застосовуючи принцип contra proferentem тлумачить укладений з відповідачем ТОВ «Танаїс-ЛТД» договір оренди проти відповідача ТДВ «БПФ» та не вважає, що обов`язок прибирання території перед входом до Радіоринку де позивач отримав травму покладено на відповідача ТОВ «Танаїс-ЛТД».

Таким чином, суд вважає, що в силу вимог пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», пункту 22.1 Правил саме власник в особі ТДВ «БПФ» зобов`язаний утримувати в належному стані територію перед входом до Радіоринку, внаслідок чого саме останній є відповідальний за завдані збитки.

Тому, відсутні підстави для висновку, що відповідачі несуть солідарну перед позивачем відповідальність згідно частини першої статті 1190 ЦК України, а відтак ТОВ «Танаїс-ЛТД» не є належним відповідачем і в задоволенні вимог до цього відповідача належить відмовити.

У своєму відзиві представник відповідача ТДВ «БПФ» підтвердив, що ТДВ «БПФ» безпосередньо не здійснює прибирання території, де позивач отримав травму, вважаючи, що такі повинні утримуватись в належному стані орендарями.

Оскільки такі аргументи не знайшли свого підтвердження, слід вважати встановленим, що матеріальна шкода заподіяна позивачу з вини відповідача ТДВ «БПФ».

З огляду на специфіку отриманої травми і її тяжкість, суд не ставить під сумнів, що позивач поніс витрати на лікування.

Також, відповідач жодним чином не спростував наданих позивачем доказів про розмір матеріальної шкоди і суд, з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, погоджується з таким розрахунком та в цій частині ухвалює рішення про стягнення з ТДВ «БПФ» витрат на лікування в розмірі 1040,22 грн.

Що стосується вимоги про стягнення втраченого заробітку (доходу), в її задоволенні суд відмовляє.

Зокрема, відповідно до частини першої статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Частиною другою статті 1195 ЦК України передбачено, що у разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.11.2020 у справі № 227/7154/13-к зазначено, що «відповідно до пунктів 1, 11 Положення про медико-соціальну експертизу, пунктів 3, 26, 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317, Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05.09.2011 № 561, встановлення МСЕК тієї чи іншої групи інвалідності внаслідок загального захворювання визначається за критеріями життєдіяльності людини, зокрема, здатністю особи до виконання трудової діяльності. Здатність до трудової діяльності - сукупність фізичних та духовних можливостей людини, яка визначається станом здоров`я, що дозволяє їй займатися різного виду трудовою діяльністю.

Законодавство вирізняє професійну та загальну працездатність. Професійна працездатність передбачає здатність працівника до роботи за конкретним фахом і на певній посаді, тоді як загальна працездатність це здатність до виконання будь-якої роботи у звичайних умовах праці. Особа, яка зазнала каліцтва та якій встановлено інвалідність, може бути визнана частково працездатною. З метою встановлення в особи здатності до праці МСЕК під час встановлення інвалідності має встановити ступінь професійної (а за її відсутності - загальної) працездатності у відсотках.

Отже, на підставі цих відомостей суд визначає розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я заробітку (доходу) у відсотках, що підлягає відшкодуванню.

Відповідно до пункту 11 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 міські, міжрайонні, районні медико-соціальні експертні комісії: а) визначають ступінь обмеження життєдіяльності людини, у тому числі стан працездатності, групу, причину і час настання інвалідності, а також ступінь втрати професійної працездатності (у процентах) працівників, які одержали каліцтво чи інше ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням своїх трудових обов`язків; б) встановлюють потребу інвалідів у соціальній допомозі, що була б спрямована на полегшення наслідків погіршення здоров`я (протезування, засоби пересування, робочі пристосування, постійний догляд тощо).

Таким чином, належним і допустимим доказом підтвердження ступеня втрати професійної працездатності (у процентах) для застосування статті 1195 ЦК України є відповідний висновок МСЕК з визначенням відсотка втрати працездатності.

Системний аналіз норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що для виникнення у потерпілого права на відшкодування втраченого заробітку (доходу) обов`язковою умовою є факт втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, на відміну від права на відшкодування витрат на лікування та моральної шкоди, яке не пов`язується із встановленням такого факту.

Такі докази позивачем надано не було, що виключає можливість стягнення втраченого заробітку (доходу) згідно частини другої статті 1195 ЦК України.

Щодо моральної шкоди.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Частина друга цієї статті уточнює у чому полягає моральна шкода, а частина третя цієї статті містить також уточнення щодо визначення розміру цієї шкоди.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою статті 1167 ЦК України (частина перша статті 1167 ЦК України).

Тлумачення статей 11 та 1167 ЦК України дозволяє зробити висновок, що зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди, крім випадків, коли така шкода відшкодовується незалежно від вини.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

На думку суду, отримана позивачем травма та перенесений фізичний біль викликало у нього виключно негативні емоції, страждання та переживання. Відтак, йому була заподіяна моральна шкода.

У пунктах 3, 9, 10-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями) роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Крім того, як вказує Європейський суд з прав людини, оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року).

Також, як зазначила Велика Палата Верховного Суду під час розгляду цивільної справи № 752/17832/14-ц (постанова від 15.12.2020) визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Тому у справі яка розглядається суд вирішуватиме питання про розмір моральної шкоди на основі принципів розумності, справедливості та співмірності і з врахуванням загальних обставин справи, а саме, з врахуванням таких аспектів як серйозності порушення, особисті обставини позивача та загальний контекст.

Так, у контексті серйозності порушення з матеріальної точки зору мова йде про заподіяння шкоди здоров`ю, що є значним порушенням.

У контексті особистих обставин позивача слід врахувати, що після отриманої травми у позивача вимушено змінився звичний життєвий ритм. Очевидно, що він певний час потребував сторонньої допомоги, не міг самостійно пересуватись.

Що стосується загального контексту, то насамперед мова йде про тривалість наслідків від перенесеної травми та періоду реабілітації.

Відтак, керуючись принципами розумності, справедливості та співмірності суд присуджує позивачу 5000 грн. моральної шкоди, які мають бути стягнуті з відповідача ТДВ «БПФ».

Отже, в цій частині вимог до відповідача ТДВ «БПФ» позов слід задоволити повністю.

Щодо судових витрат.

Частиною першою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В силу вимог пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору. Тому, відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України такий підлягає стягненню з відповідача ТДВ «БПФ» безпосередньо в дохід держави пропорційно розміру задоволених позовних вимог за ставками, які були чинними на момент звернення до суду і що становить 908 грн.

Клопотання про компенсацію судових витрат, а також доказів про такі витрати відповідач ТОВ «Танаїс-ЛТД» не подавав, а також не повідомляв про орієнтовний розмір судових витрат, які він очікує понести у зв`язку з розглядом справи. Відповідно, суд не вбачає підстав для відшкодування таких витрат.

Клопотання про компенсацію судових витрат, а також доказів про такі витрати пропорційно відхиленій частині позовних вимог відповідач ТДВ «БПФ» також не подавав, та не повідомляв про орієнтовний розмір судових витрат, які він очікує понести у зв`язку з розглядом справи. Відповідно, суд не вбачає підстав для відшкодування таких витрат.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 12,81,82,141,223,263-265,268,279 ЦПК України, ст.ст. 11, 15, 16, 22, 23, 1166, 1167, 1195 ЦК України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Товариства з додатковою відповідальністю «БПФ» (м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 188, код ЄДРПОУ 00306584), Товариства з обмеженою відповідальністю «Танаїс-ЛТД» (м. Львів, вул. Пулюя, 18/81, код ЄДРПОУ 20852656) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «БПФ» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 1 040,22 грн. та моральну шкоду в розмірі 5000 грн., а всього 6040,22 грн. (шість тисяч сорок грн. 22 коп.).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути Товариства з додатковою відповідальністю «БПФ» в дохід держави 908 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст. ст. 354, 355, пп.15.5 п. 15 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Леньо С. І.