Постанова

від 04.04.2023 по справі 509/2831/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1101/23

Справа № 509/2831/19

Головуючий у першій інстанції Бочаров А.І.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.04.2023 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Таварткіладзе О.М., Князюка О.В.

за участю секретаря: Дубрянської Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ нерухомого майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області, постановлене під головуванням судді Бочарова А.І. 02 лютого 2021 року у смт. Овідіополь Одеської області,

встановила:

У червні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області із позовною заявою до своєї колишньої дружини ОСОБА_1 про поділ нерухомого майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, в якій просив суд здійснити поділ нерухомого майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, наступним шляхом:

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальну частку 2 (двохкімнатної) квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 55,1 кв.м., житловою площею 30,8 кв.м.;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальну частку 1 (однокімнатної) квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 37,5 кв.м., житловою площею 15,9 кв.м.;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частку 2 (двохкімнатної) квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 55,1 кв.м., житловою площею 30,8 кв.м.;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частку 1 (однокімнатної) квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 37,5 кв.м., житловою площею 15,9 кв.м.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 посилався на те, що сторони перебували у шлюбі з 14 вересня 1996 року, який рішенням Київського районний суд м. Одеси від 01 березня 2016 року у справі № 520/12913/15-ц було розірвано.

Під час шлюбу позивачем та відповідачем було спільно придбано майно, а саме:

- житловий будинок, з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 150,5 кв.м., житловою площею 67,8 кв.м., який під час подружнього життя був зареєстрований на праві власності за ОСОБА_2 ;

- двокімнатна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 55,1 кв.м., житловою площею 30,8 кв.м., яка під час подружнього життя була зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 ;

- однокімнатна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 37,5 кв.м., житловою площею 15,9 кв.м., яка під час подружнього життя була зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 .

З приводу наявного між сторонами спору про поділ спільно набутого майна подружжя у провадженні Біляївського районного суду Одеської області раніше знаходилась цивільна справа № 496/839/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 26 січня 2018 року по цивільній справі № 496/839/16-ц зустрічний позов ОСОБА_2 був залишений без розгляду.

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 26 січня 2018 року у справі № 496/839/16-ц первісний позов ОСОБА_1 був частково залишений без розгляду, за винятком вимог про визнання за позивачем права власності на 1/2 частку житлового будинку, з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_3 .

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 26 січня 2018 року у вказаній справі було визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку, з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_3 .

Постановою апеляційного суду Одеської області від 19 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Біляївського районного суду Одеської області від 26 січня 2018 року залишено без змін.

Постановою Касаційного цивільного суду Верховного суду від 15 квітня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 було залишено без задоволення, рішення Біляївського районного суду Одеської області від 26 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 19 грудня 2018 року - залишено без змін.

Таким чином, після реалізації ОСОБА_2 свого права на апеляційне і касаційне оскарження судових рішень по цивільній справі № 496/839/16-ц, майновий спір між колишнім подружжям вирішений рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 26 січня 2018 року тільки щодо поділу житлового будинку, з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_3 .

Отже, між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_1 залишився невирішеним майновий спір щодо поділу нерухомого майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а саме - двох квартир, розташованих за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Мізікевича, «Радужний» масив, ж/масив « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 лютого 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 було задоволено.

Здійснено поділ нерухомого майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, наступним шляхом:

- визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальну частку 2 (двохкімнатної) квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 55,1 кв.м., житловою площею 30,8 кв.м.;

- визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальну частку 1 (однокімнатної) квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 37,5 кв.м., житловою площею 15,9 кв.м.;

- визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частку 2 (двохкімнатної) квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 55,1 кв.м., житловою площею 30,8 кв.м.;

- визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частку 1 (однокімнатної) квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 37,5 кв.м., житловою площею 15,9 кв.м.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем порушено строки звернення до суду із позовом.

Крім того, ОСОБА_1 посилається на те, що квартири, на які претендує позивач, не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою власністю апелянта, оскільки одну з квартир - двокімнатну, ОСОБА_1 було придбано за власні грошові кошти, а кошти на придбання однокімнатної квартири були внесені на стадії будівництва будинку матір`ю відповідача ОСОБА_3 , яка у наступному, на стадії оформлення житла, подарувала ОСОБА_1 майнові права на неї.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін по справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для часткового скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування судом норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, 14 вересня 1996 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01 березня 2016 року у справі № 520/12913/15-ц шлюб між сторонами було розірвано, майновий спір про поділ спільно набутого майна у цивільній справі № 520/12913/15-ц сторонами не заявлявся і Київським районним судом м. Одеси не вирішувався.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 26 січня 2018 року у цивільній справі № 496/839/16-ц, яке набрало законної сили, в порядку поділу спільно набутого майна подружжя було визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку, з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 150,5 кв.м., житловою площею 67,8 кв.м.

Також судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з позивачем ОСОБА_2 , зареєструвала за собою на праві власності наступні об`єкти житлової нерухомості:

- двокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 55,1 кв.м., житловою площею 30,8 кв.м., вартістю 324 132 грн., яка під час подружнього життя сторін була одноосібно зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 , що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями укладеного (російською мовою) «Дополнительного соглашения от 25.09.2014 г. к Договору купли-продажи имущественных прав № Р221 от 29.11.2013г.»;

- однокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 37,5 кв.м., житловою площею 15,9 кв.м., вартістю 242 961 грн. 75 коп., яка під час подружнього життя сторін була зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 , що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями укладеного (російською мовою) «Дополнительного соглашения от 03.10.2014 г. об уступке по Договору купли-продажи имущественных прав № Р 361 от 12.12.2012г.», за яким відповідач ОСОБА_1 набула всі права та обов`язки покупця по Договору купли-продажи имущественных прав № Р 361 от 12.12.2012 г.

Вказане також підтверджується Інформаційною довідкою № 155501463 від 07 лютого 2019 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (квартири АДРЕСА_4 ) та надана позивачем Інформаційна довідка № 155501378 від 07 лютого 2019 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна(квартири АДРЕСА_5 ), а також надана позивачем копія Технічного паспорту на двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 , виготовленого станом на 07 липня 2015 року ТОВ «Центр технічної інвентаризації та оформлення нерухомості», та надана позивачем копія Технічного паспорту на однокімнатну квартиру АДРЕСА_5 , виготовленого станом на 01 жовтня 2014 року ТОВ «Центр технічної інвентаризації та оформлення нерухомості».

При цьому, колегія суддів враховує, що Договір купівлі-продажу майнових прав №Р361 від 12 грудня 2012 року щодо однокімнатної квартиру АДРЕСА_6 , був укладений між ТОВ «Руніком Стройсервіс» та матір`ю відповідачки ОСОБА_1 - ОСОБА_3 . Згідно п. 5 вказаного Договору, вартість майнових прав на квартиру становила 242 961,75 грн.

Згідно наявних у матеріалах справи копій квитанцій, зазначена вартість майнових прав була сплачена ОСОБА_3 у період 2012-2013 років в повному обсязі (т. 1 а.с. 83-84).

ОСОБА_2 факт сплати у повному обсязі майнових прав на квартиру матір`ю ОСОБА_1 не спростований належними доказами.

У наступному, на підставі Додаткової угоди 03 жовтня 2014 року про відступлення за Договором купівлі-продажу майнових прав №Р361 від 12 грудня 2012 року відповідач ОСОБА_1 набула всі права та обов`язки покупця за Договором купівлі-продажу майнових прав № Р 361.

За змістом Додаткової угоди 03 жовтня 2014 року відповідач ОСОБА_1 набула в подальшому право власності на спірну квартиру, також у пунктах 1.1 , 1.2, 1.3 Додаткової угоди встановлено, що Сторона-2 ( ОСОБА_1 ) приймає на себе права та обов`язки Сторони-1 ( ОСОБА_3 ), і стає Стороною-1 по Договором купівлі-продажу майнових прав №Р361 від 12 грудня 2012 року, укладеного між ТОВ «Руніком Стройінвест» і ОСОБА_3 , та зобов`язується здійснювати замість Сторони-1 ( ОСОБА_3 ) всі права та обов`язки останньої за Договором купівлі-продажу майнових прав №Р361 від 12 грудня 2012 року.

Згідно ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Згідно пункту 3 частини першої статті 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

На противагу цьому слід зазначити, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто, статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Таким чином, колегія суддів вважає доведеними доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, спірна однокімнатна квартира була придбана за кошти її матері, яка у наступному відступила майнові права на вказане нерухоме майно на користь відповідачки.

ОСОБА_2 , у свою чергу, не надано належних доказів, що підтверджують його особисту грошову участь у придбанні спірної квартири у період подружніх стосунків з ОСОБА_1 .

Надану позивачем копію друкованої Розписки від 11 грудня 2012 року про отримання позивачем ОСОБА_2 в борг від ОСОБА_4 160 000 грн. для сплати внеску на придбання однокімнатної квартири в ЖМ «Радужний» колегія суддів у якості доказу до уваги не приймає, оскільки дана розписка не спростовує той факт, що Договір купівлі-продажу майнових прав №Р361 від 12 грудня 2012 року щодо однокімнатної квартири АДРЕСА_7 був укладений між ТОВ «Руніком Стройсервіс» та матір`ю відповідачки ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , і саме останньою був сплачений майновий пай за квартиру в сумі 242 961,75 грн. Жодних пояснень позивача щодо того, чому стороною вказаного Договору була ОСОБА_3 , а не позивач (у разі дійсного отримання ним грошових коштів на придбання нерухомого майна у позику від своєї матері) матеріали справи не містять.

На підставі вказаного колегія суддів доходить до висновку, що на однокімнатну квартиру АДРЕСА_6 , не поширюється правовий режим спільної сумісної власності подружжя, та за досліджених фактичних обставин судом апеляційної інстанції встановлені правові підстави для відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 в частині поділу нерухомого майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя спірної однокімнатної квартири.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ нерухомого майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя - двокімнатної квартири у ЖМ «Радужний», то колегія суддів зазначає наступне.

З наявної у матеріалах справи копії друкованої Розписки від 27 листопада 2013 року вбачається факт отримання ОСОБА_2 в борг від ОСОБА_5 165 000 грн. для купівлі двокімнатної квартири в ЖМ «Радужний».

Судом першої інстанції встановлено та не спростовано ОСОБА_1 , що: дата отримання позики, яка вказані у зазначеній Розписці від 27 листопада 2013 року передує даті укладання Договору купівлі-продажу майнових прав № Р221 от 29 листопада 2013 року; зазначена у Розписці ціль отримання позики узгоджується з предметом укладеного в подальшому Договору купівлі-продажу майнових прав № Р221; вказана у Розписці сума позичених ОСОБА_2 грошових коштів складає не менше половини ціни, яку вказано в укладеному в подальшому Договору купівлі-продажу майнових № Р221 от 29 листопада 2013 року 324 132 грн.

З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що копія Розписки від 27 листопада 2013 року підтверджує той факт, що ОСОБА_2 брав позику саме на придбання двокімнатної квартири в ЖМ «Радужний», та є підтвердженням того, що під час шлюбу із ОСОБА_1 позивач приймав особисту грошову участь у придбанні вказаної квартири в ЖМ «Радужний», яка у подальшому була зареєстрована за ОСОБА_1 , у зв`язку із чим спірна квартира є спільно набутим майном подружжя, яке підлягає обов`язковому поділу в рівних частках між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

При цьому, Висновком № 10/2019 будівельно-технічного експертного дослідження від 19 лютого 2019 року експертом встановлена відсутність технічної можливості поділу двохкімнатної квартири АДРЕСА_4 , в натурі між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рівних частках по 1/2 за кожним,

У п. 14 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику по справах за позовами про захист прав приватної власності» від 22 грудня 1995 року роз`яснено судам, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири.

Вказане свідчить про те, що без проведення судової будівельно-технічної експертизи з метою доведення подільності/чи неподільності спільно набутого майна та з метою з`ясування варіантів можливостей реального поділу між сторонами спільно набутого майна, неможливо визнавати за кожним з подружжя право власності на ідеальну частку в нерухомому спільно набутому майні, так як зазначені вимоги будуть юридично хибними, містимуть принципові протиріччя та будуть такими, що виключатимуть одне одного, а саме поділ майна, у відповідності до ч. 3 ст. 372, ч. 2 ст. 367 ЦК України, передбачає припинення відносин спільної власності та у відповідності до ч. 1 ст. 71 СК України, поділ майна в натурі. Але умовою для поділу спільно набутого майна має виступати не тільки бажання співвласника, а й фактична подільність речі, тобто можливість поділити майно в натурі без втрати цільового призначення.

Рівність прав кожного із подружжя та володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено положеннями частини першої статті 63, частини першої статті 65 СК України.

Пунктом 25 Постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначено, що вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК України, щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі, коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що оскільки наданим Висновком будівельно-технічної експертизи встановлений факт неподільності спільно набутого майна подружжя в натурі, то необхідним є проведення поділу спільно набутого сторонами майна відповідно до ідеальних часток, враховуючи принцип рівності часток подружжя у спільно набутому майні.

Згідно ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розірвання шлюбу, згідно ст. 68 СК України, не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Згідно ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» встановлено, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» передбачено, що до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Пунктом 30 вказаної вище Постанови передбачено, що рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідністю взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України.

Згідно ч. 1 ст. 70 СК України і ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

На підставі викладеного та незважаючи на те, що спірна квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_8 , була оформлена в період шлюбу на ім`я ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вказана квартира є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_6 .

Відповідачем ОСОБА_1 не спростовано правовий статус вказаної квартири як об`єкта спільної сумісної власності, зустрічний позов до ОСОБА_2 про визнання спірної квартири особистою приватною власністю ОСОБА_1 останньою не заявлявся, жодних інших належних і допустимих доказів на спростування факту набуття ОСОБА_1 майна під час спільного проживання з ОСОБА_2 та, відповідно, на спростування презумпції спільності права власності на майно - двокімнатну квартиру, набуту під час спільного шлюбу сторін, апелянтом не надано.

Що стосується доводів ОСОБА_1 про порушення позивачем строків звернення до суду із позовом, то судом першої інстанції вірно зазначено наступне.

Момент, з якого шлюб вважається припиненим у разі його розірвання, залежить від порядку розірвання шлюбу. Якщо шлюб розривається у судовому порядку, моментом його розірвання є день вступу в силу рішення суду (ч. 2 ст. 114 СК України).

Таким чином, моментом розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є 14 березня 2016 року - день набуття законної сили рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01 березня 2016 року по цивільній справі № 520/12913/15-ц.

Згідно ч. 2 ст. 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14 викладений правовий висновок стосовно застосування судами ч. 1 ст. 261 ЦК України, зокрема, на думку Верховного Суду, для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Вказане кореспондується із викладеними у пункті 15 у абзаці 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб. Розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`ясненнями про те, що початок позовної давності для вимог про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (ст. ст. 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (ст. ст. 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч.2 ст. 72 СК України).

Таким чином, вказаними нормами права встановлено, що поки не буде порушено право одного з подружжя - співвласника на майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, строк позовної давності не розпочинається.

Таким чином, у даному випадку позовна давність обчислюється виключно від дня, коли ОСОБА_2 дізнався або міг дізнатися про порушення свого права, оскільки сам по собі факт розірвання шлюбу між подружжям жодним чином не може порушити права жодного з подружжя на спільне майно.

Аналогічні правові висновки про те, що відлік строку позовної давності при поділі майна колишнього подружжя через суд починається з моменту порушення права одного із співвласників іншим, а не датою розірвання шлюбу, викладені у постановах Верховного Суду у справі № 203/304/17 від 06 листопада 2019 року, у справі № 682/735/18 від 06 листопада 2019 року.

У постанові Верховного суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13 зазначено, що початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У даному випадку судом першої інстанції було встановлено та підтверджено матеріалами справи, що вперше про порушення своїх майнових прав співвласника на спільно набуте нерухоме майна подружжя позивач ОСОБА_2 дізнався на початку червня 2016 року (тобто ще до подання ним зустрічної позовної заяви в рамках розгляду у Біляївському районному суді Одеської області цивільної справи № 496/839/16-ц), коли його колишня дружина ОСОБА_1 одноособово змінила двері у квартирах за адресою: АДРЕСА_1 та буд. АДРЕСА_2 , чим обмежила право позивача на доступ до цих квартир.

Вказане підтверджується, зокрема: копією повідомлення ОСОБА_2 у Овідіопольський ВП ГУНП в Одеській області, яке було зареєстроване до ЖЄО № 5764 від 15 червня 2016 року; наданої з цього приводу письмової відповіді з Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області від 25 червня 2016 року за № 18/4197 з рекомендацією звернутись до суду; подальшим зверненням ОСОБА_2 до Біляївського районного суду Одеської області у справі № 496/839/16-ц із заявою від 29 червня 2016 року про забезпечення позову шляхом накладення арешт на однокімнатну квартиру АДРЕСА_9 », тощо.

Таким чином колегія погоджується із висновком суду про те, що для заявлення вимог про поділ спільно набутого майна подружжя відлік позовної давності для ОСОБА_2 розпочався на початку червня 2016 року, тобто не раніше 01 червня 2016 року, коли позивач ОСОБА_2 зіткнувся із діями ОСОБА_1 , які свідчили про невизнання останньою прав позивача на спільно набуті у сумісному шлюбі квартири.

Відповідно, звернення 01 червня 2019 року ОСОБА_2 до Овідіопольського суду з даним позовом до ОСОБА_1 про поділ нерухомого майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, здійснено у межах трирічного строку загальної позовної давності.

Колегія суддів також вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не врахував положення ч. ч. 2, 3 ст. 70 СК України щодо можливості відступу від принципу рівності часток подружжя.

Колегія суддів звертає увагу апелянта, що такі вимоги останньою у суді першої інстанції не заявлялись і не були предметом розгляду даної справи, а згідно ч. 6 ст. 367 ЦПК України, в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Безпідставним також є посилання ОСОБА_1 про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке виразилося у відмові судом у виклику та допиті відповідача у якості свідка, оскільки ОСОБА_1 не було дотримано письмової форми заяви про виклик свідка, та пропущено процесуальний строк на подання до суду такої заяви.

Аналогічно не приймаються апеляційним судом до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про неврахування судом першої інстанції правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 29 травня 2019 року у справі №522/19610/15, оскільки предметом спору у цій справі є застосування позовної давності у спорі про поділ майна між спадкоємцями першої черги, що свідчить про відмінність предметів та підстав позовів у справі №522/19610/15 та у справі, що переглядається, що унеможливлює застосування правових висновків, викладених Верховним Судом у справі №522/19610/15, при розгляді даної справи.

З урахуванням встановлених доказів колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції не у повному обсязі з`ясував обставини справи та нормами права, які підлягають застосуванню, що, відповідно, призвело до частково неправильного вирішення справи, і вказане є підставою для скасування рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 лютого 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ нерухомого майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя - однокімнатної квартири ,розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , та постановлення в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, з наведених вище підстав. В іншій частині судове рішення підлягає залишенню без змін.

Що стосується судових витрат, то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч.1, п.3 ч.2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в сумі 7569,57 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 лютого 2021 року скасувати в частині вирішення вимог, щодо розподілу квартири АДРЕСА_9 , загальною площею 37,5 кв.м., житловою площею 15,9 кв.м. між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

В цій частині ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 про розподіл майна подружжя.

В решті рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати по справі у розмірі 7569,57 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 20 квітня 2023 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді О.В. Князюк

О.М. Таварткіладзе