Постанова

від 04.10.2023 по справі 509/2831/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 509/2831/19

провадження № 61-6321св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лашкевич Дмитро Володимирович, на постанову Одеського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М., Князюка О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позовну заяву мотивовано тим, що з 14 вересня 1996 року до 01 березня

2016 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбу, під час якого за спільні кошти ними було придбано квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2.

Посилаючись на те, що добровільної згоди щодо поділу зазначеного нерухомого майна сторони не дійшли, позивач просив за ним та відповідачем право власності по частці на зазначені вище квартири.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 лютого 2021 року у складі судді Бочарова А. І. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності за кожним на 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 55,1 кв. м.

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності за кожним на 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 37,5 кв. м.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірне майно придбано сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі та за спільні кошти, а тому належить їм на праві спільної сумісної власності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 лютого 2021 року скасовано в частині вирішення вимог щодо розподілу спірної квартири № 61 та ухвалено нове в цій частині про відмову у задоволенні позову.

В решті рішення суду залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 7 569,57 грн.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що квартира

АДРЕСА_4 була придбана за кошти матері відповідачки, що підтверджується належними та допустимими доказами, а не за спільні кошти подружжя, є особистою приватною власністю відповідача і поділу не підлягає.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи ОСОБА_2 щодо належності їй на праві особистої приватної власності квартири № 21 , оскільки остання не спростувала презумпції спільності права власності подружжя на майно. Також суд вважав необґрунтованими посилання відповідача на сплив позовної давності щодо поділу квартири № 21 , оскільки вважав, що для позивача перебіг позовної давності розпочався 01 червня 2016 року, коли відповідач обмежила йому доступ до квартири, тому позивач звернувся до суду із позовом 01 червня 2019 року в межах позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводи

До Верховного Суду 28 квітня 2023 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просила її скасувати в частині залишення без змін рішення щодо розподілу спірної квартири № 21 та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що зазначена квартира є її особистою приватною власністю, оскільки позивач не довів її придбання за спільні кошти. Зазначає, що про порушення своїх прав позивач повинен був дізнатися ще 17 серпня 2015 року, коли право власності на цю квартиру було зареєстровано за відповідачем. Зазначає, що справу було розглянуто колегією суддів суду апеляційної інстанції, яка брала участь у розгляді спору між цими самими сторонами щодо поділу житлового будинку АДРЕСА_6 (справа

№ 496/839/16), що викликає сумнів у відповідача у їх неупередженості при розгляді цієї справи.

23 травня 2023 року до Верховного Суду ОСОБА_3 подав касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просив її скасувати в частині стягнення судових витрат.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що він є особою з інвалідністю ІІ групи, а тому в силу пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору у судах усіх інстанцій, однак суд апеляційної інстанції помилково стягнув з нього на користь позивача судовий збір.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 27 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Відзив на касаційну скаргу

У червні 2023 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому позивач посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови в частині поділу майна подружжя.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 14 вересня 1996 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбу, який розірвано рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01 березня

2016 року.

Під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі за відповідачкою зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2.

При цьому судами установлено, що договір купівлі-продажу майнових прав від 12 грудня 2012 року щодо однокімнатної квартири № 61 був укладений між ТОВ «Руніком Стройсервіс» та матір`ю відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_4 . Згідно з пунктом 5 цього договору, вартість майнових прав на квартиру становила 242 961,75 грн.

Відповідно до наявних у матеріалах справи копій квитанцій, зазначена вартість майнових прав була сплачена ОСОБА_4 у період

2012-2013 років у повному обсязі.

На підставі додаткової угоди 03 жовтня 2014 року про відступлення за договором купівлі-продажу майнових прав від 12 грудня 2012 року відповідач ОСОБА_2 набула всі права та обов`язки покупця за договором купівлі-продажу майнових прав та у подальшому набула право власності на вказану квартиру.

Квартира АДРЕСА_1 була набута відповідачем на підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 29 листопада 2013 року та додаткової угоди до нього, які укладені між

ТОВ «Руніком Стройсервіс» та ОСОБА_2 .

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, а касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті 63 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Вирішуючи спори між подружжям про майно, потрібно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Системний аналіз наведених норм матеріального права свідчить про існування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з нею не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження

№ 14-325цс18).

Установивши, що спірна квартира АДРЕСА_1 придбана сторонами у період перебування у зареєстрованому шлюбу та за спільні кошти, виходячи із принципу рівності часток подружжя у спільному майні, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що вказане майно є спільною сумісною власністю сторін і підлягає поділу між ними шляхом визнання за сторонами права власності по частині вищезазначеного майна.

Доводи касаційної скарги про те, що спірна квартира придбана в період шлюбу, але за особисті кошти відповідача є безпідставними, оскільки такі доводи не підтверджені належними та допустимими доказами.

Оскільки відповідач не спростувала презумпцію спільної сумісної власності сторін на спірне майно та не надала доказів, які б підтверджували придбання майна за рахунок особистих коштів, то суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився із висновком суду першої інстанції, який визнав за сторонами право власності за кожним по частині спірного нерухомого майна у порядку положення статей 60, 70 СК України.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач звернувся до суду із позовом поза межами позовної давності є помилковими.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

У частині другій статті 72 СК України визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які підтверджували б заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

Отже, початок перебігу позовної давності у справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України), тобто з моменту виникнення спору між ними.

Схожий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27 травня

2022 року у справі № 601/478/18

У постанові Верховного суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13 зазначено, що початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Судами установлено та підтверджено матеріалами справи, що вперше про порушення своїх майнових прав співвласника на спільно набуте нерухоме майна подружжя позивач ОСОБА_1 дізнався на початку червня

2016 року, коли його колишня дружина ОСОБА_2 одноособово змінила двері у спірній квартирі, чим обмежила право позивача на доступ до цих квартир.

Вказане підтверджується, зокрема: копією повідомлення ОСОБА_1 у Овідіопольський ВП ГУНП в Одеській області, яке було зареєстроване до ЖЄО № 5764 від 15 червня 2016 року; наданої з цього приводу письмової відповіді з Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області від 25 червня

2016 року за № 18/4197 з рекомендацією звернутись до суду; подальшим зверненням ОСОБА_1 до Біляївського районного суду Одеської області у справі № 496/839/16-ц із заявою від 29 червня 2016 року про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру.

Отже є правильними висновки суду апеляційної інстанції про те, що для пред`явлення вимог про поділ спільно набутого майна подружжя відлік позовної давності для ОСОБА_1 розпочався на початку червня

2016 року, тобто не раніше 01 червня 2016 року, коли позивач ОСОБА_1 зіткнувся із діями ОСОБА_2 , які свідчили про невизнання останньою прав позивача на спільно набуту у сумісному шлюбі квартиру. Відповідно, звернення 01 червня 2019 року ОСОБА_1 до Овідіопольського суду з даним позовом до ОСОБА_2 про поділ нерухомого майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, здійснено у межах трирічного строку загальної позовної давності.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач про порушення своїх прав дізнався з часу розірвання шлюбу є помилковими, оскільки перебіг строку позовної давності при поділі майна колишнього подружжя через суд починається з моменту порушення права одного із співвласників іншим, а не датою розірвання шлюбу (постанови Верховного Суду від 06 листопада

2019 року у справах № № 203/304/17, 682/735/18).

Реєстрація за відповідачкою права власності на спірну квартиру у серпні 2015 року також не свідчить про порушення прав позивачаі вказувати на початок перебігу позовної давності, оскільки придбання майна у шлюбі та за спільні кошти презюмує виникнення у подружжя права спільної сумісної власності (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15).

Посилання у касаційній скарзі на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 є помилковим, оскільки у цій справі суд вирішував господарський спір і зроблені у ній висновки не стосуються початку відліку строку позовної давності у справах про поділ майна подружжя.

Доводи касаційної скарги про упередженість суддів суду апеляційної інстанції у розгляді цієї справи через розгляд іншого спору між тими самими сторонами щодо поділу житлового будинку АДРЕСА_6 (справа № 496/839/16) не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для відводу суддів відповідач не надала.

Відповідно до положень статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 40 ЦПК України питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.

Європейський суд з прав людини вказав, що наявність безсторонності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного. Стосовно об`єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (рішення у справі «Білуха проти України», N 33949/02, § 49-52, від 09 листопада 2006 року).

Статтею 48 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» встановлено, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і має наслідком відповідальність, установлену законом.

Частиною четвертою статті 36 ЦПК України встановлено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Учасники справи не можуть використовувати інститут відводу суддів з метою схиляння суду до ухвалення бажаного для них процесуального рішення.

Необґрунтоване усунення судді від участі у розгляді певної справи є порушенням права на справедливий суд, так само як і незадоволення обґрунтованої заяви про відвід судді.

Суд враховує, що ухвалами Одеського апеляційного суду від 06 вересня,

05 та 10 жовтня 2022 року ОСОБА_2 було відмовлено у задоволенні заяв про відвід суддів Погорєлової С. О., Князюка О. В., Таварткіладзе О. М. з огляду на те, що наведені у цих заявах доводи свідчать про незгоду заявника із процесуальними рішеннями суддів, прийнятими у межах розгляду справи № 496/839/16.

Верховний Суд дійшов переконання про відсутність підстав стверджувати, що судді Погорєлова С. О., Князюк О. В., Таварткіладзе О. М. виявляли особисту упередженість у цій справі, оскільки безсторонність суддів презюмується, а доказів протилежного заявником не надано, і судом не встановлено.

Відповідачем по суті не було наведено доводів, які б свідчили про існування об`єктивних обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності суддів Одеського апеляційного суду. Подані нею заяви про відвід зводилися до незгоди з процесуальними рішеннями суддів у межах розгляду справи № 496/839/16, що відповідно до частини четвертої статті

36 ЦПК України не можуть бути підставою для їх відводу.

При цьому слід зауважити, що рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 26 січня 2018 року у справі № 496/839/16 позов

ОСОБА_2 щодо про поділ житлового будинку

АДРЕСА_6 задоволено у повному обсязі. Це рішення було залишено без змін постановою Апеляційного суду Одеської області від 19 грудня 2018 року та постановою Верховного Суду від 15 квітня

2019 року.

У справі, яка переглядається, Одеським апеляційним судом було частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 та скасовано рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання про поділ квартири № 61 та відмовлено позивачу у задоволенні позову. Тобто, як у справі № 496/839/16, так і у справі, яка переглядається, суди ухвалювали судові рішення на користь ОСОБА_2 , а тому доводи останньої про упередженість суддів апеляційного суду є неприпустимими, ґрунтуються на припущеннях та не відповідають обставинам справи.

Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_2 були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскарженого судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення в частині поділу майна ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги ОСОБА_2 цих висновків не спростовують.

Щодо стягнення судом апеляційної інстанції судових витрат

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Відповідно до частини першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Порядок розподілу судових витратвирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.

У частині шостій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 20 грудня 2017 року позивачу встановлено ІІ групу інвалідності безстроково (а. с. 52, т. 1).

Суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув, не врахував, що позивач звільнений від сплати судового збору в силу пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у судах усіх інстанцій, а тому помилково стягнув з нього на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 7 569,57 грн.

Зазначену суму судового збору слід компенсувати відповідачу за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З огляду на порушення судом апеляційної інстанції пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», оскаржувана постанова у частині стягнення з позивача на користь відповідача судового збору у розмірі 7 569,57 грн підлягає зміні.

Керуючись статтями 400, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про поділ квартири

АДРЕСА_1 залишити без змін.

Постанову Одеського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору змінити.

Компенсувати ОСОБА_2 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, 7 569,57 грн судового збору за результатами розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович