Постанова

від 12.04.2023 по справі 564/1999/21

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2023 року

м. Рівне

Справа № 564/1999/21

Провадження № 22-ц/4815/210/23

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (суддя-доповідач) Вейтас І.В.,

суддів: Ковальчук С.О.,

Хилевича С.В.

секретар Пиляй І.С.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Державне підприємство «Волинський військовий лісгосп» (правонаступник Державного підприємства «Костопільський військовий лісгосп»),

розглянувши увідкритому судовомузасіданні апеляційнускаргу Державногопідприємства «Костопільськийвійськовий лісгосп»,правонаступником якогоє Державне підприємство«Волинський військовийлісгосп» нарішення КостопільськогорайонногосудуРівненської областівід 19жовтня 2022року, у складі судді Олійника П.В., повне судове рішення складено 27 жовтня 2022 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Костопільський військовий лісгосп» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

21 липня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства «Костопільський військовий лісгосп». Позов мотивовано тим, що відповідач 20 квітня 2021 року попередив позивачку про те, що у зв`язку з проведенням реорганізаційних заходів при реорганізації ДП «Костопільський військовий лісгосп» шляхом приєднання до ВП «Волинський військовий лісгосп» на підставі наказу № 43 від 20.04.2021 року, відповідно до статті 49-2 КЗпП України, вона буде звільнена із займаної посади за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України 21 червня 2021 року. При цьому відповідач не запропонував ОСОБА_1 жодної вакансії для переведення, які були вільними на ДП «Костопільський військовий лісгосп» та/або ВП «Волинський військовий лісгосп», до якого приєднувалось ДП «Костопільський військовий лісгосп» станом на 20 квітня 2021 року або з`явилися в період з 20 квітня по 22 червня 2021 року. Крім того позивач є членом первинної профспілкової організації працівників Збройних сил України «ДП Костопільський військовий лісгосп», однак відповідач не звертався до профспілкової з письмовим поданням про надання згоди на її звільнення відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Посилаючись на порушення відповідачем вимог трудового законодавства, просила визнати незаконним та скасувати наказ №74-к від 18.06.2021 року про звільнення ОСОБА_1 , старшого бухгалтера, з 22.06.2021 року у зв`язку зі скороченнями чисельності та штату, пункт 1 статті 40 КЗпП України; поновити ОСОБА_1 на роботі в ДП «Костопільський військовий лісгосп» на посаді старшого бухгалтера з 22.06.2021 року; стягнути з ДП «Костопільський військовий лісгосп» на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня поновлення на роботі; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивачки на роботі та стягнення середньої заробітної плати за один місяць, та тягнути судові витрати по справі у вигляді понесених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5600 гривень.

23 лютого 2022 року ухвалою Костопільського районного суду Рівненської області відповідно до положень ст.43 КЗпП України було зупинено провадження у справі та запитано згоду виборного органу первинної профспілкової організації на звільнення ОСОБА_1 згідно п.1 ст.40 КЗпП України.

Згідно витягу з протоколу № 6 засідання від 17 травня 2022 року профком ППО ПЗСУ ДП «Костопільський військовий лісгосп» надав згоду на звільнення ОСОБА_1 згідно п.1 ст.40 КЗпП України.

23 травня 2022 року ухвалою суду поновлено провадження у справі.

Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 19 жовтня 2022 року позовну заяву задоволено, визнано незаконним та скасовано наказ Державного підприємства «Костопільський військовий лісгосп» № 74-к від 18 червня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 , старшого бухгалтера, з 22 червня 2021 року у зв`язку зі скороченням чисельності та штату за п.1 ст.40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на роботі в ДП «Костопільський військовий лісгосп» на посаді старшого бухгалтера з 22 червня 2021 року; стягнуто з ДП «Костопільський військовий лісгосп» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 182689,80 гривень за вирахуванням загальнообов`язкових податків і зборів; стягнуто з ДП «Костопільський військовий лісгосп» на користь ОСОБА_1 судові витрати на отримання правничої допомоги в сумі 5600 гривень; стягнуто з ДП «Костопільський військовий лісгосп» на користь держави судовий збір в сумі 2481 гривень; допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що ДП «Костопільський військовий лісгосп» попередивши ОСОБА_1 про звільнення у зв`язку з проведенням організаційних заходів при реорганізації ДП «Костопільський військовий лісгосп» шляхом приєднання до ВП «Волинський військовий лісгосп», в порушення вимог статті 49-2 КЗпП України не запропонував їй іншу роботу, як на ДП «Костопільський військовий лісгосп», так і на ВП «Волинський військовий лісгосп». Відповідно, звільнення здійснено незаконно, тому позивач має бути поновлена на роботі.

Здійснюючи розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції взяв до уваги довідку ДП «Костопільський військовий лісгосп» від 24.06.2021 року № 31, та дійшов висновку, що середньоденна заробітна плата позивачки, з урахуванням заробітної плати за останні два місяці перед звільненням становила 1062,15 гривень (24974,03+17512,00=42486,03 грн : 40 роб. днів в квітні, травні). При визначенні періоду вимушеного прогулу, суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_1 з 25 лютого 2022 року призначено на посаду бухгалтера (2 категорії) фінансово-економічної служби, ВОС-900053А, шпк «старший солдат».

З апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції звернулось ДП «Костопільський військовий лісгосп». Апеляційна скарга мотивована тим, що оскільки на час попередження про звільнення ОСОБА_1 та її звільнення в ДП «Костопільський військовий лісгосп» були відсутні будь-які вакансії, тому ОСОБА_1 не пропонували вакансій. Вказує на те, що на час ухвалення судом рішення в ДП «Костопільський військовий лісгосп» відсутня організаційна форма державного підприємства, відсутні поточні рахунки підприємства, щоб поновити позивача на посаді та стягнути кошти за час вимушеного прогулу. Крім того не погоджується з визначеним судом розміром середньоденної заробітної плати позивачки, оскільки при проведенні розрахунку суд першої інстанції не врахував, що заробітна за квітень 2021 року становила 24974 гривні з урахуванням квартальної премії за 1 квартал в сумі 7464 гривень. Фактично середньоденна заробітна плата позивачки мала бути розрахована, виходячи з заробітної плати в сумі 17512 гривень.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Євгенік О.Є , який діє від імені ОСОБА_1 вказує що юридичну особу - ДП «Костопільський військовий лісгосп» наказом Міністерства оборони України № 93 від 13.04.2021 року було припинено, реорганізувавши його шляхом приєднання до ДП «Волинський військовий лісгосп» та визначено ДП «Волинський військовий лісгосп» правонаступником усіх прав та обов`язків ДП «Костопільський військовий лісгосп», тому доводи про незаконність рішення суду першої інстанції про поновлення позивача є безпідставними. Також не погоджується з доводами апеляційної скарги щодо неправильності розрахунку середньоденної заробітної плати позивачки. Просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 18 січня 2023 року до участі у справі залучено Державне підприємство «Волинський військовий лісгосп» як правонаступника Державного підприємства «Костопільський військовий лісгосп».

Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача, який підтримав апеляційну скаргу, пояснення позивача та її представника, які заперечують проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала у Костопілському військовому лісгоспі з 13 січня 2003 року на посаді економіста, інспектора з кадрів; з 07 листопада 2013 року переведена на посаду старшого бухгалтера в Костопільський лісгосп ДП «Львівський військовий лісгосп»; а з 30 вересня 2019 року звільнена за переведенням на ДП «Костопільський військовий лісгосп». У подальшому з 01 жовтня 2019 року працювала на ДП «Костопільський військовий лісгосп» на посаді старшого бухгалтера.

Вказані обставини підтверджуються записами у трудовій книжці позивачки серії НОМЕР_1 , виданій 22.01.1996 року.

Наказом Міністерства оборони України № 93 від 13 квітня 2021 року «Про реорганізацію Державного підприємства «Костопільський військовий лісгосп», у зв`язку із проведенням у Міністерстві оборони України організаційних заходів, припинено юридичну особу- Державне підприємство «Костопільський військовий лісгосп», реорганізувавши його шляхом приєднання до державного підприємства «Волинський військовий лісгосп».

Зазначеним наказом визначено Державне підприємство «Волинський військовий лісгосп» правонаступником усіх прав та обов`язків державного підприємства «Костопільський військовий лісгосп», призначено комісію для проведення реорганізації державного підприємства «Костопільський військовий лісгосп»,голова комісії - тимчасово виконуючий обов`язки директора Державного підприємства «Волинський військовий лісгосп» - Панасюк С.М..

20 квітня 2021 року ДП «Костопільський військовий лісгосп» видано наказ №43 «Про попередження про майбутнє вивільнення», відповідно до якого, у зв`язку з проведенням організаційних заходів при реорганізації ДП «Костопільський військовий лісгосп» шляхом приєднання до ДП «Волинський військовий лісгосп» на підставі наказу Міністерства оборони України від 13.04.2021 №93, наказано попередити 58 (п`ятдесят вісім) працівників ДП «Костопільський військовий лісгосп» про майбутнє вивільнення з 21.06.2021 року за п.1ст.40 КЗпП Українизгідно зі списком, в тому числі позивача ОСОБА_1 №26 у списку.

З наказом №43 від 20.04.2021 «Про попередження про майбутнє вивільнення» ОСОБА_1 ознайомилася, про що свідчить її підпис.

18 червня 2021 року ДП «Костопільський військовий лісгосп» видано наказ №74-к «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідно до якого звільнено ОСОБА_1 , старшого бухгалтера, 22.06.2021 року у зв`язку з скороченням штату працівників п.1ст.40 КЗпП України.

З вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомлена, про що свідчить її підпис у наказі.

Відповідно до «Експрес-аналізу контрагента ДП «Костопільський військовий лісгосп», наказу по Міністерству оборони України № 305 від 06.10.2021 року «Про внесення змін до Статуту державного підприємства «Волинський військовий лісгосп» та Статуту державного підприємства «Волинський військовий лісгосп», відповідач ДП «Костопільський військовий лісгосп» припинив своє існування з 22.11.2022 року шляхом приєднання до Державного підприємства «Волинський військовий лісгосп», яке є правонаступником ДП «Костопільський військовий лісгосп».

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованого 15.09.2022 року, ДП «Волинський військовий лісгосп», є правонаступником ДП «Костопільський військовий лісгосп», відомості про перебування юридичної особи у процесі припинення відсутні, дані про юридичних осіб-правонаступників відсутні.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Положеннями частини четвертої статті 36КЗпП України встановлено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані із звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача були зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Положеннями частини другої статті 40КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників (статті 49-2 КЗпП України).

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Зі змісту пункту 1 статті 40КЗпП України вбачається, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником: ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.

При цьому вживані в цій нормі поняття: «ліквідація», «реорганізація», «перепрофілювання», «банкрутство», «скорочення чисельності або штату працівників» - стосуються саме підприємств, установ, організацій як юридичних осіб, а не їх структурних підрозділів.

Правовим наслідком реорганізації підприємства є перехід всіх прав та обов`язків в порядку правонаступництва до нової (іншої) юридичної особи не тільки в частині майна і майнових прав та обов`язків, а й у трудових відносинах.

Згідно довідки ДП «Волинський військовий лісгосп» від 05 квітня 2023 року, станом на 22 квітня 2021 року (день звільнення позивача) у ДП «Волинський військовий лісгосп» були вакантними посади: інженер з охорони праці - 0,5 посади, інспектор з кадрів 0,5 посади.

Крім того судом першої інстанції було встановлено, що із 58 працівників, що були попереджені про наступне звільнення згідно наказу № 43 від 20.04.2021 року, 32 працівника були звільнені за п.5 ст.36 КЗпП України по причині переведення на ДП «Волинський військовий лісгосп», а не за п.1 ст. 40 КЗпП України. Вказане підтверджується Додатком 5 податкового звіту ДП «Костопільський військовий лісгосп», та не заперечується відповідачем (а.с.84-88).

Тобто судами установлено, що як на час вручення позивачу повідомлення про наступне звільнення, так і на час її звільнення у ДП «Волинський військовий лісгосп» були наявні вакантні посади, які мали бути запропоновані позивачці.

Як вбачається з записів в трудовій книжці позивача, вона працювала в ДП «Костопільський військовий лісгосп» на посаді інспектора з кадрів, з чого слідує, що позивач відповідає кваліфікаційним вимогам до вакантної посади - інспектор з кадрів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не виконав свого обов`язку з працевлаштування позивача, не запропонував їй усі наявні вакантні посади, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про незаконність звільнення та поновлення позивача на роботі.

Матеріали справи не містять письмових доказів про те, що позивачці пропонувалися будь-які посади у ДП «Волинський військовий лісгосп», яке є правонаступником ДП «Костопільський військовий лісгосп».

Аргументи апеляційної скарги, що в ДП «Костопільський військовий лісгосп» звільнялися всі працівники, вакантних посад на підприємстві не залишалось і поновлювати позивача на роботі на підприємстві, яке перебуває у стані припинення неможливо, є безпідставними.

Так, наказом Міністерства оборони України № 93 від 13 квітня 2021 року «Про реорганізацію Державного підприємства «Костопільський військовий лісгосп», у зв`язку із проведенням у Міністерстві оборони України організаційних заходів, припинено юридичну особу- Державне підприємство «Костопільський військовий лісгосп», реорганізувавши його шляхом приєднання до Державного підприємства «Волинський військовий лісгосп». Зазначеним наказом визначено Державне підприємство «Волинський військовий лісгосп» правонаступником усіх прав та обов`язків державного підприємства «Костопільський військовий лісгосп», призначено комісію для проведення реорганізації державного підприємства «Костопільський військовий лісгосп»,голова комісії - тимчасово виконуючий обов`язки директора Державного підприємства «Волинський військовий лісгосп» - Панасюк С.М..

Згідно зі статтею 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Юридична особа-правонаступник, до якої внаслідок приєднання перейшли майно, права та обов`язки припиненої юридичної особи, несе відповідальність за її зобов`язаннями в повному обсязі (стаття 107 ЦК України).

Виходячи з наведеного, ДП «Волинський військовий лісгосп», як правонаступник, прийняло на себе основні функції підприємства ДП «Костопільський військовий лісгосп» до внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення.

Підставою для припинення трудового договору з ОСОБА_1 стала саме реорганізація ДП «Костопільський військовий лісгосп»» шляхом приєднання до ДП «Волинський військовий лісгосп».

Відтак, колегія суддів вважає, що ДП «Волинський військовий лісгосп» як підприємство правонаступник зобов`язаний був запропонувати наявні вакантні посади на ДП «Волинський військовий лісгосп».

Правонаступництво - це перехід суб`єктивного права (а у широкому розумінні - також і юридичного обов`язку) від однієї особи до іншої (правонаступника).

Правонаступництво юридичної особи має місце у випадку її припинення шляхом реорганізації: злиття, приєднання, поділу, перетворення (частина перша статті 104 ЦК України). У такому разі відбувається одночасне правонаступництво (передання) прав і обов`язків юридичної особи.

Тому правонаступництво юридичної особи завжди є універсальним, тобто передбачає одночасний перехід до правонаступника і прав, і обов`язків юридичної особи, яка припиняється шляхом реорганізації (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 910/5953/17, провадження № 12-98гс19).

За положеннями частини першої статті 55ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі№ 264/5957/17 (провадження № 14-37цс20) висловила правову позицію про те, що для процесуального правонаступництва юридичної особи, яка є стороною чи третьою особою у судовому процесі, необхідне встановлення або правонаступника такої юридичної особи внаслідок її припинення шляхом реорганізації, або правонаступника окремих її прав чи обов`язків внаслідок заміни сторони у відповідному зобов`язанні. В обох випадках для встановлення процесуального правонаступництва юридичної особи суд має визначити підстави такого правонаступництва, а також обсяг прав та обов`язків, який перейшов до правонаступника у спірних правовідносинах.

Суд будь-якої інстанції зобов`язаний залучити до участі у справі правонаступника сторони або третьої особи, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво прав та обов`язків відповідної особи, а правонаступник існує. Питання процесуальної правосуб`єктності сторони, третьої особи, їхніх правонаступників належать до тих, які суд має вирішити під час розгляду справи незалежно від стадії судового процесу. Не є перешкодами для з`ясування підстав процесуального правонаступництва межі розгляду справи у суді відповідної інстанції, а також предмет доказування за відповідними позовними вимогами.

За таких обставин суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу, залучив до участі у справі Державне підприємство «Волинський військовий лісгосп», відповідно позивач підлягає поновленню саме на Державному підприємстві «Волинський військовий лісгосп». В зв`язку з цим, з метою усунення перешкод у виконанні рішення суду, резолютивна частина рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення відповідача роботодавця.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо помилкового розрахунку середнього заробітку позивачки за час затримки розрахунку.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Пунктом 2 Порядку № 100, передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період,враховуютьсяу тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/ годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Ухвалюючи рішення в частині розрахунку середнього заробітку, суд першої інстанції взяв до уваги довідку ДП «Костопільський військовий лісгосп» від 24 червня 2021 № 31. Вказана довідка видана ДП «Костопільський військовий лісгосп» ОСОБА_1 в підтвердження її сукупного доходу з 01 січня 2021 року по 22 червня 2021 року, який становив за вказаний період 163927,10 гривень. Згідно довідки заробітна плата ОСОБА_1 за березень 2021 року склала 14014,78 гривень, за квітень 2021 року 24974,03 гривень. Відповідно у довідці відсутні дані про преміювання, кількість відпрацьованих днів (а.с.13).

В апеляційній скарзі відповідач вказує, що за квітень місяць 2021 року заробітна плата позивача становила 24974 гривень з квартальною премією за 1 квартал 2021 року 2021, сума премії становила 7464 гривень, що підтверджується копією наказу № 41 від 14 квітня 2021 року про преміювання працівників ДП «Костопільський військовий лісгосп». Відповідно сума премії в розмірі 7464 гривень не має враховуватись в квітень місяць.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3 Порядку № 100 премії та інші виплати, які виплачуються за два місяці або більш тривалий період, при обчисленні середньої заробітної плати включаються шляхом додавання до заробітку кожного місяця розрахункового періоду частини, що відповідає кількості відпрацьованих робочих днів періоду (місяців), за які такі премії та інші виплати нараховані. Така частина визначається діленням суми нарахованих премій та інших виплат на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів кожного місяця, що відноситься до розрахункового періоду для обчислення середньої заробітної плати.

Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, відповідач надав суду довідку № 183 від 05 квітня 2023 року щодо розміру заробітної плати позивача, що розрахована відповідно до Порядку 100. З довідки вбачається, що розмір заробітної плати ОСОБА_1 за останні два повні місяці, що передують звільненню становить: квітень 2021 року 22 робочі дні 17512 гривень, травень 2021 року - 18 робочих днів 17512 гривен; всього 40 робочих днів 35024 гривень. Розмір середньоденного заробітку ОСОБА_1 становить 875,60 гривень.

Таким чином, суд першої інстанції неправильно здійснив розрахунок середнього заробітку, оскільки безпідставно включив до розрахунку виплати, які не враховуються під час обчислення середньої заробітної плати, зокрема: премію, яка нарахована за період січень березень 2021 року, що суперечить абзацу 3 пункту3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого1995 року № 100.

Оскільки середньоденна заробітна плата позивача становила 875,60 гривень, а не 1062,15 гривень, як розрахував суд першої інстанції, то апеляційний суд самостійно обчислює розмір середнього заробітку позивача за час затримки заробітної плати при звільненні.

Обчислюючи кількість днів вимушеного прогулу, суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_2 з 25 лютого 2022 року призначено на посаду бухгалтера (2 категорії) фінансово-економічної служби, ВОС-900053А, шпк «старший солдат». Такий висновок суду першої інстанції ніким не оскаржено.

З урахуванням розрахункового періоду з 22 червня 2021 року до 24 лютого 2022 року кількість робочих днів становить 172. Загальна сумасереднього заробітку позивача за вказаний період становить 150603,20 гривень: 172робочих днів х 875,60 гривень (середньоденна заробітна плата).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині роботодавця, та слід зазначити про поновлення ОСОБА_1 на роботі в Державному підприємстві «Волинський військовий лісгосп» на посаді старшого бухгалтера з 22 червня 2021 року та в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 382, 384 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргуадвоката ТаргоніяВалерія Олександровича,який діяввід іменіДержавного підприємства«Костопільський військовийлісгосп»,правонаступником якогоє Державнепідприємство «Волинськийвійськовий лісгосп»,задовольнити частково.

Рішення Костопільського районногосуду Рівненської області від 19 жовтня 2022 року змінити в частині роботодавця, зазначивши про поновлення ОСОБА_1 на роботі в Державному підприємстві «Волинський військовий лісгосп» на посаді старшого бухгалтера з 22 червня 2021 року.

Вказане рішення суду змінити в частині стягнення з Державного підприємства «Костопільський військовий лісгосп», правонаступником якого є Державне підприємство «Волинський військовий лісгосп», середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшивши стягнуту суму з 182 689,80 гривень до 150603,20 гривень без урахування передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя І. В. Вейтас

Судді: Н. М. Ковальчук

С. В. Хилевич