Постанова

від 26.04.2023 по справі 469/259/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

26.04.23

22-ц/812/430/23

Справа №469/259/23 Головуюча у 1-й інстанції Гапоненко Н. О.

Провадження №22ц/812/430/23 Доповідачка в апеляційній інстанції Ямкова О.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

26 квітня 2023 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючої судді: Ямкової О. О.,

суддів: Колосовського С.Ю.,Локтіонової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні без повідомлення сторін у спрощеному провадженні цивільну справу

за апеляційною скаргою

Фермерського господарства (ФГ) «КАНОН»

на ухвалу Березанського районного суду Миколаївської області від 15 березня 2023 року, постановлену під головуванням судді Гапоненко Н. О. у приміщенні суду в смт Березанка Миколаївської області зі складанням її повного тексту, по справі

за позовом

ФГ «КАНОН» до ОСОБА_1 ,

Миколаївської районної державної адміністрації,

Головного управління (ГУ) Держгеокадастру у Миколаївської області,

треті особи ОСОБА_2 ,

Приватне підприємство (ПП) «Анатолівське»,

про визнання права постійного користування,

визнання недійсними розпорядження та наказу,

визнання недійсними договорів купівлі-продажу

та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2023 року ФГ «КАНОН» звернувся з позовом до ОСОБА_1 , Миколаївської районної державної адміністрації, ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, треті особи ОСОБА_2 , ПП «Анатолівське», у якому просило про: визнання за фермерським господарством права постійного користування земельною ділянкою, яка була надана на підставі державного акту серії МК №1165, виданого 4 березня 1994 року голові господарства ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнання недійсним розпорядження Березанської районної державної адміністрації №263 від 12 квітня 2012 року про припинення користування спірною земельною ділянкою та наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївської області про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності в частині спірних земель; визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, укладених 17 липня 2020 року, та витребування спірних земельних ділянок на користь фермерського господарства .

Ухвалою Березанського районного суду Миколаївської області від 15 березня 2023 року позовна заява повернута позивачу ФГ «КАНОН».

Суд мотивував своє рішення тим, що фермерським господарством пред`явлено позов про захист права постійного користування землею, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, та в одній позовній заяві заявлено декілька вимог, об`єднання яких не допускається.

В апеляційній скарзі позивач ФГ «КАНОН» просить скасувати ухвалу судді про повернення, а справу повернути для продовження розгляду в той же суд, посилаючись на те, що її постановлено з порушенням вимог закону, так як спір про право на землю виник між фермерським господарством та фізичною особою, яка не є підприємцем, та від якої господарство має бажання витребувати землю.

Ухвалами колегії суддів Миколаївського апеляційного суду з розгляду цивільних справ від 11 і 24 квітня 2023 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи в порядку спрощеного письмового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково із наступних підстав.

Повертаючи позовну заяву, суддя керувався пунктом 2 частини 4 статті 185 ЦПК України і статтею 20 ГПК України, вважаючи, що частина вимог пред`явлена з порушенням судової юрисдикції, внаслідок чого в одному провадженні позивачем заявлено декілька вимог, об`єднання яких не допускається, що є підставою для повернення позовної заяви позивачу.

З такими висновками повністю погодитися не можна, враховуючи наступне.

Устатті 124 Конституції Українизакріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

Застаттею 125 Конституції Українисудоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини 1статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Відтак, судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Тому Велика Палата Верховного Суду (ВП ВС) при розгляді справи №524/8406/17 у своєї постанові від 29 травня 2019 року проаналізовала вищенаведені положення закону та визначила, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто за передбачених законом умов, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є: суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Отже, при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що приймаючи рішення про підвідомчість спору щодо частини позовних вимог суду відповідної юрисдикції, суддя суду першої інстанції повинен керуватися саме цими підставами у їх сукупності: суб`єктним складом правовідносин, предметом спору та характером спірних матеріальних правовідносин, а не самим фактом наявності у колі відповідачів двох юридичних осіб.

Так, відповідно до пункту 6 частини 1 статті 20 ГПК України (у редакції на день прийняття судового рішення) господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.

Тобто, при розгляді справи щодо речового права на землю, яка є предметом спору, участь фізичної особи, в якості сторони у спорі, в порядку господарської юрисдикції не передбачена.

В той же час зі змісту позову вбачається, що право власності на спірні земельні ділянки зареєстровані за фізичною особою ОСОБА_1 , який позивачем визначений у якості відповідача у справі, а отже його право оспорюється особою, яка вважає себе правомірним землекористувачем, та за такого, виключає можливість розгляду цього спору господарським судом.

Крім того, у справі, що переглядається, позивач ФГ «КАНОН» просив визнати протиправним рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою фізичної особи голови фермерського господарства, який помер, та відповідного рішення про поділ цієї земельної ділянки на дві окремі, здійсненого відповідачами у межах своїх повноважень, та як наслідок визнати договори купівлі-продажу цих ділянок недійсними, як таких, що вибули із володіння правомірного землекористувача, та витребувати їх від останнього власника- фізичної особи, який їх набув незаконно.

За такого доводи позивача про те, що ним заявлена лише одна вимога є помилковими, так як ця «вимога» складається із шести вимог, які хоча і є поєднаними спільним інтересом, але є такими, що кожна з них може та повинна бути пред`явлена до окремого відповідача або до декількох відповідачів разом, однак такий обов`язок позивачем не виконано та позовні вимоги ним не сформульовані у відповідності до положень статті 175 ЦПК України та кожна з них не сплачена за ставками судового збору у відповідності до вимог Закону України «Про судовий збір».

Одночасно не є слушним і висновок суду першої інстанції про пред`явлення деяких вимог до відповідачів, які є юридичними особами та суб`єктами владних повноважень, та як наслідок визнання їх такими, що повинні розглядатися у порядку господарського судочинства.

На даний момент пред`явлений ФГ «КАНОН» позов в порядку цивільного судочинства не відповідає вимогам, які пред`являються статтею 175 ЦПК України до позовних заяв, і тому з його змісту неможливо встановити, яким чином позивач визначив для себе спосіб захисту свого порушеного права, чи об`єднав він в одну позовну заяву вимоги, які можуть розглядатися за правилами різного судочинства, та чи можуть вони бути роз`єднані судом у відповідності до статті 188 ЦПК України, чи навпаки, вони об`єднані таким чином, що повинні бути повернуті позивачу за пунктом 2 частини 4 статті 185 ЦПК України.

Вочевидь, подана позовна заява мала недоліки за оформленням та суд першої інстанції був позбавлений можливості відкрити за нею позовне провадження, проте такі недоліки повинні були мати своїм наслідком залишення такого процесуального звернення без руху.

Отже, застосування судом правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, повинно відбуватись із урахуванням обставин конкретної справи та забезпеченням ефективного захисту прав, свобод та законних інтересів.

Формальний підхід суду до здійснення своїх повноважень на стадії вирішення питання про відкриття позовного провадження може призвести до порушення права особи на справедливий судовий розгляд.

Так, у рішенні від 8 грудня 2016 року у справі «ТОВ «ФРІДА» проти України» (заява № 24003/07) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) нагадав, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням. Проте встановлені обмеження не повинні обмежувати доступ, наданий особам, у такий спосіб або такою мірою, що підриватимуть саму суть цього права. Крім того, обмеження буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), якщо воно не переслідує законну мету, та у разі відсутності розумного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення від 17 січня 2012 року у справі «Станев проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06).

Згідно практики ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97) та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada Cavanilles v. Spain) ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання, а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованихКонституцієюі законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Повернувши позовну заяву заявнику на підставіпункту 2 частини 4статті 185 ЦПК України, суд підійшов формально до вирішення питання про можливість відкриття провадження, яке призвело до обмеження права позивача на доступ до суду.

Тому ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції зі стадії вирішення питання про можливість відкриття позовного провадження.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 379, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «КАНОН» задовольнити частково. Ухвалу Березанського районного суду Миколаївської області від 15 березня 2023року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду справи і вирішення питання про відкриття провадження.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, але у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, починаючи з цього дня як дати складення повного судового рішення.

Головуюча О. О. Ямкова

Судді О. В. Локтіонова

С. Ю. Колосовський