Рішення

від 06.01.2025 по справі 469/259/23

БЕРЕЗАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

06.01.2025 Справа № 469/259/23

2/469/174/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2024 року с-ще Березанка

Березанський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Гапоненко Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Якубець С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Фермерського господарства "Канон" до Миколаївської районної державної адміністрації та ОСОБА_1 про визнання права постійного користування земельною ділянкою, визнання протиправним і скасування розпорядження, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та витребування земельних ділянок,-

в с т а н о в и в:

Позивач Фермерське господарство "Канон" 14 березня 2023 року звернувся до суду із зазначеним позовом, у якому просив:

- визнати за Фермерським господарством "Канон" право постійного користування земельними ділянками з кадастровими номерами 4820980300:01:000:0195 площею 9,9168 га, 4820980300:01:000:0196 площею 10 га, призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім`я ОСОБА_2 відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії МК № 1165, виданого 04 березня 1994 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №59 на підставі рішення 16 сесії 21 скликання Березанської районної ради народних депутатів Березанського району Миколаївської області від 10 грудня 1993 року;

- визнати недійсним розпорядження Березанської районної державної адміністрації № 263 від 12 квітня 2012 року "Про припинення права користування земельною ділянкою";

-визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №45 від 15 березня 2018 року "Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності" в частині земельних ділянок з кадастровими номерами 4820980300:01:000:0195 площею 9,9168 га та 4820980300:01:000:0196 площею 10 га;

- визнати недійсними договори купівлі-продажу земельних ділянок від 17 липня 2020 року;

- витребувати спірні земельні ділянки на користь ФГ "Канон".

Позивач посилався на те, що рішенням Березанської районної ради народних депутатів Березанського району Миколаївської області від 10 грудня 1993 року ОСОБА_2 була надана у постійне користування для ведення селянського (фермерського) земельна ділянка площею 21 га, розташована на території Анатолівської сільської ради, та 04 березня 1994 року видано Державний акт на право постійного користування землею серії МК № 1165; у 1994 році було створено фермерське господарство "Канон", засновником якого був ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Розпорядженням Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області № 263 від 12 квітня 2012 року припинено право користування земельної ділянкою ОСОБА_2 та земельну ділянку переведено до земель державної власності (запасу), а у подальшому розділено на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 4820980300:01:000:0195 площею 9,9168 га та 4820980300:01:000:0196 площею 10 га та зареєстровані як власність ОСОБА_3 , яка 17 липня 2020 року уклала спірні договори купівлі-продажу земельних ділянок з ОСОБА_1 , який наразі є власником спірних земельних ділянок, а спірні земельні ділянки перебувають в оренді у ПП "Анатолівське".

Позивач зазначав, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_2 вона надавалась на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства не як громадянину України, а як спеціальному суб"єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства, що було необхідним для державної реєстрації фермерського господарства та набуття ним статусу юридичної особи, після чого фермерське господарство здійснює обов"язки землекористувача. Закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому у користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ. Надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.

Зі смертю ОСОБА_2 відповідні правомочності та юридичні обов"язки щодо використання земельної ділянки, яка була йому надана саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за фермерським господарством та право користування землею не припинилось.

Ухвалою суду від 15 березня 2023 року позовну заяву повернуто позивачу.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року апеляційну скаргу Фермерського господарства "Канон" задоволено частково: ухвалу Березанського районного суду від 15 березня 2023 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду справи і вирішення питання про відкриття провадження.

Ухвалою Березанського районного суду Миколаївської області від 25 травня 2023 року позовну заяву залишено без руху.

На виконання ухвали суду позивачем надано позовну заяву у новій редакції, у якій до відповідачів Миколаївської районної державної адміністрації та ОСОБА_1 заявлено вимоги про визнання протиправним розпорядження "Про припинення права користування земельною ділянкою" № 263 від 12 квітня 2012 року, видане Березанською районною державною адміністрацією в особі її правонаступника Миколаївської районної адміністрації і скасувати його та визнати за Фермерським господарством "КАНОН" право постійного користування земельними ділянками з кадастровими номерами 4820980300:01:000:0195 площею 9.9168 га, 4820980300:01:000:0196 площею 10 га, призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім"я ОСОБА_2 відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії МК № 1165, виданого 04 березня 1994 року та зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 59 на підставі рішення 16 сесії 21 скликання Березанської районної Ради народних депутатів Березанського району Миколаївської області від 10 грудня 1993 року; визнати недійсними два договори купівлі-продажу земельних ділянок від 17 липня 2020 року з кадастровими номерами 4820980300:01:000:0195 площею 9.9168 га та 4820980300:01:000:0196 площею 10 га відповідно, власником яких є ОСОБА_1 , та витребувати у ОСОБА_1 на користь Фермерського господарства "КАНОН" вказані земельні ділянки.

Оскільки позовні вимоги до раніше заявленого відповідача Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області позивачем не викладені, у цій частині позов ухвалою суду від 29 грудня 2023 року повернуто позивачу, у іншій частині вимог відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 17 липня 2024 року підготовче провадження у справі закрите, справа призначена до розгляду по суті.

Представник позивача Білоусова М.І. просила справу розглянути без її участі за наявними у справі документами, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Представник відповідача Миколаївської РДА Філімонова А.В. надала заяву про розгляд справи без її участі за наявними у справі доказами, відзиву на позов чи заяв про визнання позову не надала, про час та місце розгляду справи відповідач Миколаївська РДА повідомлений належним чином.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Старчеус О.П. позовні вимоги не визнала, надала відзив, у якому просила у задоволенні позову відмовити, посилаючись на ненадання позивачем належним чином засвідчених копій письмових доказів та документів, що посвідчують особу, яка підписала позов, та відсутності у неї повноважень на підписання позову від імені позивача у зв"язку з відсутністю таких повноважень у Статуті фермерського господарства "Канон", а також у зв"язку з відсутністю правонаступників померлого ОСОБА_2 . Також зазначала про те, що фермерське господарство фактично припинило свою діяльність, так як спадкоємець, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_2 , з моменту прийняття спадщини фермерським господарством не цікавився.

Зважаючи, що сторони виклали свою позицію у направлених до суду заявах по суті справи, повідомлені про час та місце судового засідання належним чином, але не скористалися своїм правом взяти участь у судовому засіданні або надати заяви про його відкладення, що не перешкоджає розгляду справи по суті, суд на підставі ст.223 ЦПК України вирішив справу без присутності учасників справи.

Згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії МК № 1165, виданим 04 березня 1994 року головою Березанської районної ради народних депутатів, ОСОБА_2 на підставі рішення 16 сесії 21 скликання Березанської районної ради народних депутатів Березанського району Миколаївської області від 10 грудня 1993 року надана у постійне користування земельна ділянка площею 21.0 га для ведення селянського (фермерського) господарства (а.с.10)

Державна реєстрація фермерського господарства "Канон", засновником якого відповідно до Статуту є ОСОБА_2 , здійснена 10 травня 1994 року (а.с.11) за розпорядженням голови Березанської районної ради народних депутатів Миколаївської області № 41 від 10 травня 1994 року (а.с.15, 16).

Як вбачається з копії Статуту фермерського господарства "Канон", у випадку тимчасової відсутності голови господарства у зв"язку з відрядженням, хворобою та іншими причинами покладено на дружину ОСОБА_4 (а.с.12 на звороті).

Розділом ІІІ Статуту передбачено, що фермерське господарство організоване на землях, що перебувають у державному запасі, наданих йому рішенням 16 сесії 21 скликання Березанської районної Ради народних депутатів від 10 грудня 1993 року. Розмір земельної ділянки визначений цим рішенням у кількості 30 га. Контроль за використанням земель фермерським господарством здійснюється державною земельною службою. У випадку неефективного використання земельної ділянки, погіршення якісного стану земель вони можуть бути вилучені у фермерського господарства за рішенням Березанської районної Ради народних депутатів.

Як визначено ч.ч.1, 2 ст.2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, що діяла на момент створення фермерського господарства "Канон"), селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.

Частиною п"ятою статті 2 вказаного Закону передбачено, що на ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

Відповідно до абз.1 ч.1, ч.2 ст.9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, що діяла на момент створення фермерського господарства "Канон", після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.

Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Статтею 7 Земельного кодексу УРСР від 18 грудня 1990 року (у редакції, що діяла на час надання земельної ділянки) передбачалась можливість постійного користування землею, тобто землекористування без заздалегідь установленого строку.

У постійне користування земля надавалась із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки інакше, ніж за її цільовим призначенням (пункт 1 частини першої статті 40 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), а також юридичні наслідки її використання не за цільовим призначенням (пункт 7 частини першої статті 27, частина друга статті 29, частина перша статті 88 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), надана громадянину у встановленому порядку для ведення селянського (фермерського) господарства земельна ділянка за її правовим режимом була та є такою, яку слід використовувати виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб цього громадянина.

Передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції (частина перша статті 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство"). Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство

Ураховуючи наведене, з моменту створення ФГ "Канон" відбулася фактична заміна постійного землекористувача, і права та обов`язки останнього перейшли до селянського (фермерського) господарства з дня його державної реєстрації.

Саме таких висновків дотримується Верховний Суд (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року № 179/1043/16-ц).

Засновник фермерського господарства "Канон" ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.23 на звороті), у зв"язку з чим Анатолівський сільський голова 26 грудня 2011 року звернулась з клопотанням до голови Березанської районної державної адміністрації, у якому зазначила, що звернень родичів померлого з питання переоформлення земельної ділянки до сільської ради не надходило, встановити статус правонаступника земельної ділянки неможливо.

Розпорядженням голови Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області від 12 квітня 2012 року №263 "Про припинення права користування земельною ділянкою" припинено право користування ОСОБА_2 земельною ділянкою площею 21.0 га ріллі, наданої у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства за межами населеного пункту в межах території Анатолівської сільської ради Березанського району Миколаївської області у зв"язку зі смертю даного громадянина, земельну ділянку переведено до земель державної власності (запасу) (а.с.21).

За нотаріально посвідченим договором від 17 липня 2020 року ОСОБА_3 продала ОСОБА_1 земельну ділянку площею 10.000 га, розташовану в межах території Анатолівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, кадастровий номер 4820980300:01:000:0196, цільове призначення якої - для ведення особистого селянського господарства. Зазначена земельна ділянка утворена шляхом об"єднання земельних ділянок кадастровий номер 4820980300:01:000:0172, 4820980300:01:000:0173, 4820980300:01:000:180, 4820980300:01:000:0177 та 4820980300:01:000:0174.

За нотаріально посвідченим договором від 17 липня 2020 року ОСОБА_3 продала ОСОБА_1 земельну ділянку площею 9.6967 га, розташовану в межах території Анатолівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, кадастровий номер 4820980300:01:000:0195, цільове призначення якої - для ведення особистого селянського господарства. Зазначена земельна ділянка утворена шляхом об"єднання земельних ділянок кадастровий номер 4820980300:01:000:0176, 4820980300:01:000:0170, 4820980300:01:000:171, 4820980300:01:000:0178 та 4820980300:01:000:0175.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об"єктів нерухомого майна щодо об"єкта нерухомого майна, власником земельних ділянок кадастрові номери 4820980300:01:000:0196 та 4820980300:01:000:0195 на час звернення позивача до суду є ОСОБА_1 , земельні ділянки передані в оренду Приватному підприємству "Анатолівське" за договорами оренди землі від 20 липня 2020 року строком на сім років.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ч.2 ст.16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст.41 Конституції України, статті 321 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною п`ятою статті 116 ЗК України встановлено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно із статтею 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіти земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення права; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом способів.

Статтями 203, 215 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом і повинен бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтями 4, 10 та 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, якими передбачено, зокрема, право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою до іншої сторони чи сторін правочину; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, у чому полягає його порушення, і в залежності від цього у який ефективний спосіб порушене право може бути захищено.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так й іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, і хоча й не була титульним володільцем відчуженого майна, однак вважає своє право власності на це майно порушеним або вважає порушеним інше речове право на відчужене майно. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Самі по собі дії осіб, зокрема щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права (постанова ВП ВС від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19).

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, вирішуючи позовні вимоги про визнання правочину недійсним у загальному розумінні, суд зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню (сторонами справи мають бути всі сторони правочину), та, встановивши факт пред`явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, незалучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме із зазначених підстав.

З огляду на зазначене, якщо під час розгляду позовних вимог про визнання правочину недійним суд встановить, що позов пред`явлено не до всіх учасників цього правочину, тобто встановить неналежний суб`єктний склад учасників справи, суд відмовляє в задоволенні позову із зазначеної підстави або за клопотанням сторони спору здійснює заміну відповідача на належного або залучає співвідповідача.

У цій справі позивач заявив до відповідача ОСОБА_1 , який наразі є власником земельних ділянок, вимогу про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, укладених з ОСОБА_3 .

Отже, ОСОБА_3 як учасник спірного правочину, мала була б залучена до участі у справі як співвідповідач.

Разом з тим, позивач клопотань про залучення вказаної особи як співвідповідача не заявив, а тому у позові в частині вимог про визнання договорів недійсними має бути відмовлено у зв"язку з тим, що позов пред"явлено не до всіх учасників цих договорів.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як визначено ч.ч.1, 2 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

На підставі ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обгрунтовуючи вимогу про витребування земельних ділянок у ОСОБА_1 на свою користь, позивач зазначав, що право власності на земельні ділянки з кадастровими номером 4820980300:01:000:0195 площею 9,9168 га та з кадастровим номером 4820980300:01:000:0196 площею 10 га зареєстроване за ОСОБА_1 після того, як надана засновнику ФГ "Канон" ОСОБА_2 у постійне користування на підставі рішення 16 сесії 21 скликання Березанської районної ради народних депутатів Березанського району Миколаївської області від 10 грудня 1993 року земельна ділянка площею 21.0 га для ведення селянського (фермерського) господарства була вилучена розпорядженням голови Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області від 12 квітня 2012 року №263 та розділена на дві спірні земельні ділянки.

На підтвердження вказаної обставини позивачем надано лист Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 05 грудня 2022 року, який містить інформацію, зокрема, такого змісту:

"Відповідно до інформації, наданої відділом № 3 управління надання адміністративних послуг Головного управління, розпорядженням Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області № 263 від 12.04.2012 року "Про припинення права користування земельної ділянки (засвідченої копії), припинено право користування земельною ділянкою гр. ОСОБА_2 площею 21.0 га ріллі, наданої у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства за межами населеного пункту в межах території Анатолівської сільської ради Березанського району Миколаївської області у зв"язку зі смертю даного громадянина.

Станом на 2016 рік згідно державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями, за гр. ОСОБА_2 рахується земельна ділянка площею 10 га державної власності для ведення селянського (фермерського) господарства в межах території Новофедорівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

Земельні ділянки за кадастровими номерами 4820980300:01:000:0195 та 4820980300:01:000:0196 сформовані на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Березанського району Миколаївської області, проведеної на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 15.03.2018 року № 45 "Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності" Миколаївською регіональною філією ДП "Центр ДЗК"."

Зазначений лист не містить даних про те, що саме за рахунок вилученої у ОСОБА_2 земельної ділянки були сформовані земельні ділянки за кадастровими номерами 4820980300:01:000:0195 та 4820980300:01:000:0196.

Інших доказів, які б підтверджували зазначену обставину, у тому числі висновки відповідної експертизи, суду не надано.

За такого суд приходить до висновку про недоведеність порушення його права унаслідок набуття права власності відповідачем ОСОБА_1 на спірні земельні ділянки, у зв"язку з чим вимога про витребування земельних ділянок задоволенню не підлягає.

У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Тож у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до пунктів 1, 6, 13 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб`єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та встановлених судом обставин справи, позовні вимоги ФГ "Канон", яке є юридичною особою, про визнання права постійного користування земельною ділянкою, визнання протиправним і скасування розпорядження адресовані виключно до юридичної особи - Миколаївської районної державної адміністрації.

Тобто учасниками спору в цій частині є виключно юридичні особи, а тому спір у справі у цій частині вимог підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, що відповідає висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц.

Відповідно до частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Тому провадження у справі в частині вимог Фермерського господарства "Канон" до Миколаївської районної державної адміністрації про визнання права постійного користування земельною ділянкою, визнання протиправним і скасування розпорядження підлягає закриттю.

У зв"язку з закриттям провадження у справі у цій частині вимог суд не розглядає заперечення представника відповідача, що стосуються цих вимог, про те, що фермерське господарство фактично припинило свою діяльність, так як спадкоємець, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_2 , з моменту прийняття спадщини фермерським господарством не цікавився.

Через відмову у задоволенні іншої частини вимог з підстав, викладених вище, суд вважає, що ненадання позивачем належним чином засвідчених копій письмових доказів не впливає на висновки суду.

При цьому суд враховує, що відповідачами не оспорювались обставини, відомості про які містяться у наданих позивачем копіях державного акта на право постійного користування землею, статуті СФГ "Канон" та свідоцтві про його державну реєстрацію, інших письмових доказах, та не ставилась під сумнів відповідність поданих копій оригіналам.

Щодо повноважень особи, яка підписала позов, суд зазначає, що під час розгляду справи процесуальні документи надавались представником позивача Білоусовою М.І. через систему "Електронний суд", реєстрація у якій здійснюється відповідно до Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженогоРішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, та передбачає електронну ідентифікація особи з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.

Відомості про повноваження Білоусової М.І. як керівника юридичної особи фермерського господарства "Канон" внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що перевірено судом (відповідь № 819407 від 01.10.2024).

Правомірність набуття Білоусовою М.І. повноважень керівника ФГ "Канон" не є предметом цього спору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд-

у х в а л и в:

Провадження у справі в частині вимог Фермерського господарства "Канон" до Миколаївської районної державної адміністрації про визнання права постійного користування земельною ділянкою, визнання протиправним і скасування розпорядження закрити.

Роз"яснити, що спір у цій частині вимог підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.

У задоволенні інших вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене у загальному порядку протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: