Постанова

від 25.04.2023 по справі 139/456/22

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 139/456/22

Провадження № 22-ц/801/815/2023

Категорія: 39

Головуючий у суді 1-ї інстанції Коломійцева В.І.

Доповідач:Міхасішин І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2023 рокуСправа № 139/456/22м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В.,

суддів: Сопруна В.В., Стадника І.М.

з участю секретаря судового засідання: Ковальчук О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу №139/456/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення коштів,

за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 15 лютого 2023 року, ухвалене у складі судді Коломійцевої В.І., -

встановив:

В серпня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення коштів.

Позов мотивований тим, що 01 січня 2019 року відповідач ОСОБА_2 взяв у нього в борг грошові кошти в розмірі 32 783 Євро, під 36% річних, строком до 31 грудня 2019 року, про що свідчить його письмова розписка. Також, 01 січня 2019 року відповідач ОСОБА_2 взяв у нього в борг грошові кошти в розмірі 197 425 доларів США, під 36 % річних строком до 31 грудня 2020 року, що підтверджується розпискою, яку відповідач написав власноручно. Крім того, 01 січня 2019 року відповідач ОСОБА_2 взяв у нього в борг грошові кошти в розмірі 219 755 доларів США під 18% річних, строком до 31 грудня 2020 року. Одержання вищезазначених коштів підтверджується розписками, які відповідач написав власноруч. Разом з тим, відповідач у зазначений в розписках термін борг не повернув, чим порушив виконання свого зобов`язання. На його неодноразові звернення з проханням повернути гроші, жодним чином не реагує, чим ухиляється від вирішення спору. Також, зазначив, що під час отримання вищезазначених коштів були присутні і два інших відповідача, а саме ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які гарантували повернення коштів ОСОБА_2 та поручались за нього про що, зазначено в розписках та де вони поставили свої підписи. За таких обставин позивач просив стягнути солідарно з відповідачів на його користь борг за розписками від 01.01.2019 року в сумі 34 555 596, 91 грн., з яких - 17 491 347,40 гривень основного боргу та 17 064 249, 51 грн відсотків з дати отримання коштів і до часу звернення до суду з позовом , а також судові витрати.

Рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 15 лютого 2023 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договорами позики від 01 січня 2019 року в розмірі:

- 44 584 Євро 88 центів, що відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 15.02.2023 року становить еквівалент 1 753 991 гривня 40 копійок;

- 339 571 доларів США, що відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 15.02.2023 року становить еквівалент 12 417 636 гривень;

- 298 866 доларів США 8 центів, що відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 15.02.2023 року становить еквівалент 10 929 140 гривень.

В задоволенні позову до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 10 091 (десять тисяч дев`яноста одна) гривня 92 копійки.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні позову до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення відсотків за період на який брались грошові кошти в борг.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 борг за договорами позики від 01 січня 2019 року в розмірі 32783 Євро, 197425 Доларів СШАЮ 219755 Доларів США, що еквівалентно до гривні складає 18282510,90 гривень основного боргу та 42290,07 Євро, 254678,25 Доларів США,141741,97 доларів США, що еквівалентно до гривні складає 17843889,06 гривень відсотків, що разом складає 75073,07 Євро та 813600,22 доларів США, що еквівалентно до гривні складає - 36126399,96 гривень.

Зазначив, що рішення суду першої інстанції ухвалено з недотриманням норм матеріального права та неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи.

06 квітня 2023 року на адресу Вінницького апеляційного суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Від інших учасників справи відзив не надходив.

Позивач ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, просив суд її задовольнити у повному обсязі, на підставі мотивів викладених в апеляційній скарзі.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились про час та місце розгляду справи були повідомлені завчасно та належним чином.

25 квітня 2023 року надійшла заява адвоката Пограничного А.М. з проханням відкласти розгляд справи в зв`язку з його хворобою. Доказів поважності причин неявки до заяви не додано.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. (Саме до таких висновків дійшов Верховний Суд, які викладені у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 (провадження № 61-22682св19).

Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та можливість проведення судового розгляду у відсутність осіб, які не з`явилися.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг на рішення суду, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної скарги переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

По справі встановлено, що відповідно до оригіналу розписки від 01 січня 2019 року ОСОБА_2 взяв в борг ОСОБА_1 32 783 Євро (тридцять дві тисячі сімсот вісімдесят три євро) під 36% (тридцять шість) відсотків річних. Зазначену суму з відсотками зобов`язався повернути до 31 грудня 2019 року (т.1 а.с.119).

Згідно оригіналу розписки від 01 січня 2019 ОСОБА_2 взяв в борг ОСОБА_1 197 425 (сто дев`яносто сім тисяч чотириста двадцять п`ять) доларів США під 36% (тридцять шість) відсотків річних. Зазначену суму з відсотками зобов`язався повернути до 31 грудня 2020 року (т.1 а.с.120).

Згідно оригіналу розписки від 01 січня 2019 року ОСОБА_2 взяв в борг ОСОБА_1 219 755 (двісті дев`ятнадцять тисяч сімсот п`ятдесят п`ять) доларів США, під 18% (вісімнадцять) відсотків річних. Зазначену суму з відсотками зобов`язався повернути до 31 грудня 2020 року (т.1 а.с.118).

Складання письмових розписок відбулося в присутності свідка ОСОБА_5 . В розписках записані гарантами: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Оригінали розписок від 01 січня 2019 року мають підпис ОСОБА_2 (а.с.118-120).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, відповідно до норм ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її отримання.

У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі №642/4200/17 зазначено, що тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 лютого 2022року у справі № 712/2941/19.

Судом встановлено, що відповідно до змісту розписок від 01.01.2019 відповідач ОСОБА_2 (позичальник) отримав від позивача ОСОБА_1 (позикодавець) грошові кошти в сумі 32 783 Євро, 197 425 доларів США та 219 755 доларів США, які зобов`язався повернути позикодавцеві у визначені строки.

Факт отримання відповідачем від позивача зазначених сум грошових коштів у позику підтверджується змістом відповідних розписок від 01.01.2019 року (Т.1 а.с.219-221).

Даний факт також підтвердив допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 , який показав, що 01.01.2019 року в його присутності в квартирі позивача в м. Новодністровськ відбулася передача коштів ОСОБА_1 - ОСОБА_2. Відповідач ОСОБА_2 написав три розписки, в яких зобов`язувався повернути кошти з відсотками в обумовлені в розписках терміни.

Таким чином, позивачем доведено належним чином факт передачі ним відповідачу ОСОБА_2 позики у сумі 32 783 Євро, 197 425 доларів США та 219 755 доларів США, домовленість сторін про розмір і порядок отримання позикодавцем від позичальника процентів за користування позиками та строки повернення позики.

Отже, виходячи з дійсного змісту та достовірності документів, на підставі яких доказується факт отримання коштів у борг, розписки від 01.01.2019 року за своєю суттю є договорами позики, незалежно від найменування даного документу.

Дані договори позики між сторонами, відповідно до положень ст. 204 ЦК України, є укладеними та правомірними, оскільки їх недійсність прямо не встановлена законом і вони не визнані судом недійсними.

Статтями 526, 527, 530 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином, в установлений строк і відповідно до умов договору та вимог закону. Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

На підтвердження невиконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов`язань по поверненню суми позики позивач надав суду оригінали трьох розписок відповідача ОСОБА_2 від 01 січня 2019 року.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 25.04.2012 року у справі № 6-24ц12, наявність оригіналу розписки в кредитора свідчить про існування невиконаного зобов`язання.

З урахуванням наведеного, суд прийшов до висновку, що наявність оригіналів боргових розписок в позивача свідчить про існування невиконаного зобов`язання відповідачем ОСОБА_2 по договорам позики від 01 січня 2019 року.

Отже, права позивача порушені невиконанням зобов`язання відповідачем, а тому підлягають судовому захисту.

Разом з тим, слід зазначити, що позивач просить стягнути з відповідача кошти у іноземній валюті, зокрема в доларах США, тому суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне:

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України).

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

З огляду на викладене, станом на дату подання позову ОСОБА_2 повинен повернути ОСОБА_1 суму основного боргу за договорами позики, оформлених трьома розписками від 01.01.2019 у розмірі 32 783 Євро, що в еквіваленті до національної валюти станом на момент ухвалення рішення становить 1 289 699 гривень 61 копійка, 197 425 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти станом на момент ухвалення рішення становить 7 219 555 гривень 86 копійок та 219 755 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти станом на момент ухвалення рішення становить 8 036 132 гривень 69 копійок.

Окрім заборгованості по основному боргу, позивач просив також стягнути відсотки за користування коштами за період з 01.01.2019 по день звернення до суду в розмірі 42 290,07 Євро, 254 678,25 доларів США та 141 741,97 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти становить 17 064 249, 51 грн.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом частини першої статті 1048 та частини першої статті 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Таким чином, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку користування позиченими грошовими коштами.

Згідно із вимогами статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

В оцінці застосування наведених норм права Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, викладений у постановах від 28 березня 2018 року в справі №444/9519/12 та від 04 липня 2018 року в справі № 10/11534/13-ц, згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, зі спливом строку, на який була надана позика, припиняється право позикодавця нараховувати проценти за договором.

За умовами договорів позики (боргових розписок) від 01 січня 2019 року сторони погодили, що позику в розмірі 32 783 Євро з урахуванням сплати 36 % річних від цієї суми ОСОБА_2 зобов`язався повернути позивачу до 31 грудня 2019 року, позику в розмірі 197 425 доларів США з урахуванням сплати 36% річних до 31 грудня 2020 року, а позику в розмірі 219 755 доларів США з урахуванням сплати 18% річних також до 31 грудня 2020 року.

Відтак, позивач має право на отримання процентів з суми боргу 32 783 Євро - 36% річних з 01.01.2019 (день отримання позики) по 31.12.2019 (строк закінчення кредитування) - 365 днів (кількість днів у році), які розраховуються наступним чином: 32 783 (сума боргу) х 36 (процентна ставка)/100*365 (дні прострочення) = 11801,88 Євро, що в еквіваленті до національної валюти станом на момент ухвалення рішення становить 464 291 гривня 86 копійки.

З суми боргу 197 425 доларів США - 36% річних за період з 01.01.2019 (день отримання позики) по 31.12.2019 - 365 днів (кількість днів у році) та з 01.01.2020 по 31.12.2020 (строк закінчення кредитування) - 366 днів (кількість днів у році), які розраховуються наступним чином: 197 425 (сума боргу) х36 (процентна ставка)/100*365 (кількість прострочених днів) + 197 425 (сума боргу) х36 (процентна ставка)/100*366 (кількість прострочених днів) = 142 146 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти станом на момент ухвалення рішення становить 5 198 080 гривень 22 копійки.

З суми боргу 219 755 доларів США - 18% річних за період з 01.01.2019 (день отримання позики) по 31.12.2019 - 365 днів (кількість днів у році) та з 01.01.2020 по 31.12.2020 (строк закінчення кредитування) - 366 днів (кількість днів у році), які розраховуються наступним чином: 219 755 (сума боргу) х18 (процентна ставка)/100*365 дні прострочення) + 219 755 (сума боргу) х18 (процентна ставка)/100*366 (дні прострочення) = 791118 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти станом на момент ухвалення рішення становить 2 893 007 гривень 77 копійок.

При цьому, згідно ст. 13 ч. 1, 3 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

На підставі повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти заборгованості за договорами позики від 01.01.2019 року в сумі - 44 584 Євро 88 центів, 638 437 доларів США 8 центів, з яких 32 783 Євро та 417 180 доларів США - основної суми боргу, а 11 801 Євро 88 центів та 221 257 доларів США 8 центів - відсотків.

Що стосуються позовних вимог до відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 то суд вважає їх безпідставними зважаючи на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Так, в боргових розписках від 01 січня 2019 року зазначено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виступають гарантами за зобов`язаннями ОСОБА_2 .

Відповідно до ст.560 ЦК України, за гарантією банк, інша установа, страхова організація (гарант) гарантує, перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Разом з тим, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не є суб`єктами в розмінні ст. 560 ЦК України, які можуть виступати гарантами за виконання грошових зобов`язань.

Також, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не можуть нести солідарну відповідальність як поручителі виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Зі змісту наведеної норми випливає, що порука є угодою щодо прийняття перед третьою особою на себе обов`язку поручителя перед кредитором за виконання боржником свого зобов`язання та нести відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов`язання боржником шляхом відшкодування у грошовій формі того, що не було виконане боржником.

Відповідно до вимог ст.554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержання письмової форми, є нікчемним.

Порука є видом забезпечення виконання зобов`язань, і водночас сама має зобов`язальний, договірний характер, тому на правовідносини поруки поширюються загальні положення про зобов`язання та про договори (розділи І та ІІ книги п`ятої ЦК України).

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та форми досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в наданих позивачем боргових розписках, не встановлено обсягу відповідальності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за невиконання боржником свого зобов`язання та умови виконання зобов`язання поручителями, а отже сторонами не визначено істотних умов договору поруки, у зв`язку із чим зобов`язання щодо поруки між сторонами не виникли, надані суду розписки від 01.01.2019 року є борговими документами та підтверджують тільки невиконання зобов`язання ОСОБА_2 за договором позики, а тому позовні вимоги до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про солідарне стягнення боргу як з поручителів задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не правильно застосував норми матеріального права під час розгляду справи є безпідставними та фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржуване судове рішення відповідає критеріям обґрунтованості судового рішення.

Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то понесені судові витрати покладаються на учасника справи, який звернувся з апеляційною скаргою.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд

постановив :

Апеляційну скаргупозивача ОСОБА_1 -залишити без задоволення.

Рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 15 лютого 2023року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: І.В. Міхасішин

Судді: В.В. Сопрун

І.М. Стадник