Окрема думка

від 14.03.2023 по справі 906/1330/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

14 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 906/1330/21

Судді Верховного Суду Вронської Г.О.

у справі №906/1330/21

за позовом ОСОБА_1

до Релігійної громади Покрова Пресвятої Богородиці Житомирсько-Овруцької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)

про визнання недійсним протоколу загальних зборів, визнання недійсним статуту,

1. У грудні 2021 року ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Господарського суду Житомирської області із позовом до Релігійної громади "Покрова Пресвятої Богородиці Житомирсько-Овруцької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)" (далі - Відповідач, Релігійна громада ПЦУ) про визнання недійсним протоколу № 2 загальних зборів Релігійної громади УПЦ від 06.07.2019; визнання недійсним статуту Релігійної громади ПЦУ у новій редакції.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що загальні збори були скликані неуповноваженими особами, без повідомлення Позивача - настоятеля релігійної організації Української православної церкви Свято-Покровського храму та дійсних її членів, а рішення про зміну підлеглості релігійної громади в організаційних та канонічних питаннях, внесення відповідних змін до статуту прийнято особами, які не були справжніми членами Релігійної організації УПЦ, оскільки їх не було включено до складу парафіяльних зборів Релігійної організації УПЦ.

3. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 20.09.2022, яке залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.11.2022, в позові відмовлено.

4. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що рішення загальних зборів членів релігійної громади про зміну підлеглості релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях без вирішення питань щодо порядку відвідування церкви, заборони проведення релігійних обрядів не порушує прав Позивача, а відтак Позивачем не доведено порушення його прав оспорюваним рішенням, а також неправомірність його прийняття. Позивачем не наведено, а також не подано доказів суперечності статуту у новій редакції нормам законодавства, відтак відсутні підстави для визнання його недійсним, тому в задоволенні позову суд відмовив.

5. Суди попередніх інстанцій врахували висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними в розумінні п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України незалежно від того, чи є позивач та інші учасники справи акціонерами (учасниками) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК України.

6. Також суди першої та апеляційної інстанції врахували висновки, що викладені у постанові колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у складі Верховного Суду у справі №598/157/15-ц, і відмовили в позові з підстав недоведеності порушення прав Релігійної організації УПЦ на сповідування своєї релігії в результаті реорганізації релігійної громади як юридичної особи, зміни підлеглості у канонічних та організаційних питаннях та внесення відповідних змін до статуту, оскільки рішення про зміну канонічної належності зачіпає права виключно членів релігійної громади (постанова Верховного Суду від 24.02.2021 року у справі №233/3516/18-ц); на загальних зборах не приймалось рішення щодо порядку відвідування церкви, тому відсутні підстави вважати, що відбулось втручання у право Позивача на свободу віросповідання; Позивач не позбавлений права бути настоятелем релігійної громади із канонічною приналежністю УПЦ.

7. Суди попередніх інстанцій відхилили аргументи Позивача, що рішення приймалось неправомочними членами Релігійної організації УПЦ, оскільки:

- законодавство не містить визначеної процедури прийняття в члени релігійної громади;

- у статуті не врегульовано порядок та чіткі критерії щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядок їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади;

- Позивач не надав докази та не довів, на якій підставі жителі села Калинівка, які прийшли на парафіяльні збори та прийняли оскаржуване рішення про зміну канонічного підпорядкування, не є парафіянами Релігійної організації УПЦ, настоятелем якої він був;

- доказами у справі підтверджується різна кількість членів релігійної громади села Калинівка, що не означає членство в релігійній громаді виключно перелічених осіб;

- на зборах 06.07.2019 були присутні 10 парафіян. На інших зборах 20.01.2019 були присутні 28 членів релігійної громади, що є більше від кількості членів релігійної організації, яка прийняла оскаржуване рішення про зміну підлеглості Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до релігійного об`єднання - Православної Церкви України.

8. Аргументи Позивача, що загальні збори були скликані неуповноваженими особами, без повідомлення настоятеля - та дійсних членів релігійної громади, суди попередніх інстанцій відхилили. Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 року № 987-XII (далі - Закон № 987-XII) не передбачає й не надає особливих повноважень скликання таких зборів священнослужителям. Відповідно, згода священнослужителя не є обов`язковою.

9. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що частина жителів села вирішила добровільно змінити канонічну приналежність, перейшовши до Православної Церкви України, чим висловили своє право на свободу віросповідування, необхідне у демократичному суспільстві. Реалізація права релігійної громади не може бути обмеженою особистими інтересами особи, яка не погоджується із прийнятими рішеннями про канонічне підпорядкування релігійної громади. Натомість частина громади, що не погоджується з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду, укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).

10. Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

11. Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 цього Кодексу, Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанції неправильно застосували статтю 16 ЦК України, порушили норму частини четвертої статті 236 ГПК України, оскільки, на думку Скаржника, ним було обрано ефективний спосіб захисту, належними та допустимими доказами доведено факт порушення його прав. Суди не врахували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі №910/10011/19 та постанові Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №924/173/22 щодо обрання ефективності способу захисту (подібні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).

12. Також Скаржник підставою касаційного оскарження визначає пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки суди неправильно застосували норми статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", дійшли помилкових висновків, які стали підставою для відмови в позові, ототожнивши поняття "територіальна" та "релігійна" громада, і висновок Верховного Суду з цього питання відсутній. На думку Скаржника, правильним є застосування поняття релігійної громади, яке визначено Державною службою України з етнополітики та свободи совісті у відповідних рекомендаціях та роз`ясненнях, єдина практика Верховного Суду повинна враховувати поняття релігійної громади та не враховувати рішення, які ухвалюються не членами релігійної громади.

13. Ухвалою Верховного Суду від 14.03.2023 справу № 906/1330/21 разом з касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.09.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 передано на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

14. Верховний Суд мотивував своє рішення тим, що вважає за необхідне уточнити висновок Верховного Суду у постанові від 14.12.2022 у справі №924/173/22 щодо застосування статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" з метою забезпечення правової визначеності та подолання сумнівів щодо тлумачення вимог чинного законодавства, які залишаються. Оскільки Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" виходить з автономії релігійних організацій (об`єднань) і їх безумовного права визначати порядок членства, але містить прогалину щодо порядку прийняття рішення про зміну підлеглості у разі відсутності у статуті положень, які регулюють питання членства (або їх неясності, не виконуваності, тощо), враховуючи також, що питання порядку зміни підлеглості стосується всіх релігійних організацій України, а не лише сторін у справі (УПЦ та ПЦУ).

15. Я не погоджуюся з вищевказаним висновком Верховного Суду викладеним в ухвалі від 14.03.2023 у цій справі №906/1330/21. Вважаю, що в даному випадку не було необхідності для передачі цієї справи разом з касаційною скаргою на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з метою уточнення висновку Верховного Суду у постанові від 14.12.2022 у справі № 924/173/22, з таких мотивів.

16. Зі змісту позовної заяви у цій справі №906/1330/21, вбачається, що підставою позову є незгода Позивача з рішенням, оформленим протоколом від 06.07.2019 року про зміну канонічної підлеглості, про реєстрацію статуту в новій редакції, зміну керівного складу, зміну назви, оскільки вони, на думку Позивача, прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, особами, які не мали права його приймати, за відсутності необхідного кворуму, всупереч раніше прийнятому на загальних парафіяльних зборах релігійної громади рішенню, а також незгода з подальшими діями щодо відповідного затвердження (реєстрації) змін про релігійну громаду.

17. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом) відносяться до спорів щодо управління такою юридичною особою і мають розглядатись у порядку господарського судочинства. Судове рішення про визнання недійсним розпорядження про реєстрацію статуту Релігійної організації в новій редакції не є підставою для вчинення реєстраційних дій, а відповідна позовна вимога не відповідає ефективному способу захисту прав та інтересів у цих правовідносинах. Зважаючи на характер спірних відносин, належному способу захисту інтересу Релігійної організації та/або її членів відповідає позовна вимога про визнання недійсним статуту Релігійної організації в новій редакції. Судове рішення про задоволення такої позовної вимоги є підставою для приведення суб`єктом державної реєстрації відомостей про Релігійну організацію, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у відповідність до відомостей статуту Релігійної організації в попередній редакції. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

18. На розгляді Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду перебувала справа №598/157/15-ц за позовом фізичних осіб до релігійної громади «Парафії святого Архистратига Михаїла» села Бутин Збаразького району Тернопільської області Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, треті особи: Бутинська Парафія храму святого Архистратига Михаїла Української православної Церкви, Тернопільська обласна державна адміністрація. Предметом позову були вимоги про визнання недійсним протоколу загальних зборів релігійної громади, яким було прийнято статут релігійної громади у новій редакції. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, в межах перегляду справи в касаційному порядку, постановою від 27.01.2020 залишила без змін судові рішення попередніх інстанцій, якими в позові було відмовлено повністю з підстав відсутності порушеного права позивачів у справі.

19. У вищевказаній постанові Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що рішення, які були прийняті загальними зборами релігійної громади, належать до рішень, які були прийняті всередині цієї громади (релігійної організації) її членами, спрямовані на реалізацію цивільних прав, свобод та інтересів цих членів релігійної громади, а також спрямовані на забезпечення діяльності релігійної громади з метою задоволення інтересів членів релігійної громади. Віднесення вирішення даного спору відповідній релігійній організації, а не суду буде суперечити чинному законодавству.

20. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у зазначеній справі встановила, що на зборах релігійної громади села Бутин 28 лютого 2014 року приймались рішення лише про вихід з юрисдикції Тернопільської єпархії УПЦ Московського Патріархату і про перехід до УПЦ Київського Патріархату та про прийняття Статуту релігійної організації. Будь - якого рішення щодо відвідування церкви на зборах не приймалось. Храм в селі Бутин Збаразького району відкритий для усіх вірян, які можуть його вільно відвідувати.

21. За таких обставин, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у зазначеній справі дійшла висновків, що відсутні підстави вважати, що відбулось втручання у право позивачів на свободу віросповідання, а тому суди дійшли вірного правового висновку про відмову в задоволені позову.

22. Також на розгляді Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду перебувала справа №924/173/22 за позовом фізичної особи до Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Покровської парафії Православної Церкви України с. Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької області», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Хмельницька обласна державна адміністрація. Предметом позову були вимоги про визнання недійсним статуту релігійної організації у новій редакції. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, в межах перегляду справи в касаційному порядку, постановою від 14.12.2022 залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій, якими в позові було відмовлено повністю з підстав відсутності порушеного права позивачки.

23. У вищевказаній постанові у справі №924/173/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що право відповідача на зміну канонічної підлеглості, шляхом внесення відповідних змін до статуту релігійної громади (на підставі відповідного рішення, ухваленого загальними зборами релігійної громади, скликаними її членами) та внесення відповідних змін або доповнень до статуту закріплено ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Більше того, це питання належить до виключної компетенції загальних зборів релігійної громади. Жоден суб`єкт (в тому числі, священнослужителі чи органи управління громади) не може позбавити загальні збори права прийняти рішення щодо зміни підлеглості релігійної громади та внесення відповідних змін до статуту.

24. У постанові №924/173/22 Верховний Суд зазначив, що частиною 2 ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" встановлено, що членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Особи, які так чи інакше беруть участь у житті релігійної громади, вважають себе належними до неї, не підпадають під обмеження, встановлені статутами (положеннями) релігійних громад, можуть бути членами релігійної громади.

25. Також у постанові від 14.12.2022 у справі №924/173/22 Верховний Суд зазначив, що досліджуючи зміст статуту відповідача у редакції від 03.05.2018 (чинний на момент проведення зборів, на яких приймався оскаржуваний статут від 23.02.2019), судами не встановлено порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади. Натомість умовами п. 2.5 статуту від 03.05.2018 встановлено, що до складу парафіяльних зборів належать священнослужителі, церковнослужителі, а також миряни-члени парафіяльних зборів, які досягли 18-річного віку, визнають обов`язковість статуту про управління УПЦ, регулярно беруть участь у богослужінні, сповідуються та причащаються, перебувають у канонічному послухові до настоятеля і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті.

Також жодного порядку обліку членів релігійних організацій не містить і Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації».

26. За таких обставин, Верховний Суд у справі №924/173/22 дійшов висновків, що будь-яка православна особа, яка є віруючою, відвідує церковні богослужіння і проживає у с.Сутківці, може бути членом релігійної громади Свято-Покровської парафії села Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької єпархії Української Православної Церкви. Вказані збори могли скликатися будь-ким із членів громади.

27. Крім того, Верховний Суд у справі №924/173/22 зазначив, що матеріали справи не містять належних доказів, які б підтверджували, що станом на момент проведення зборів від 23.02.2019 кількість членів релігійної громади Свято-Покровської парафії села Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької області є більшою, ніж 126 осіб, як це визначено в протоколі № 1 від 23.02.2019 (протокол № 1 від 17.02.2019 загальних зборів парафіян релігійної громади Свято-Покровської парафії села Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької єпархії Української Православної Церкви, на який посилається позивачка в обґрунтування своїх позовних вимог, містить суперечливі відомості, зокрема у протоколі № 1 зазначено, що всього членів релігійної громади - 300 осіб, на зборах були присутні - 228 особи, з всіх питань порядку денного голосували «за» - 300 осіб, «проти» - 0, «утримались» - 0; також матеріали справи містять протокол від 05.12.2016 (а.с. 22-27, т. 1), з якого вбачається, що загальною кількістю членів релігійної громади є 28 осіб). За таких обставин, Верховний Суд визнав необґрунтованими доводи позивачки про те, що на зборах голосували особи, які не є членами вказаної релігійної організації.

28. Також Верховний Суд у справі №924/173/22 дійшов висновку про безпідставність доводів позивачки про прийняття спірного статуту за відсутності кворуму, адже нею не було доведено, що вказана релігійна організація склалась з 300 членів, а не з 126 осіб як зазначено у протоколі № 1 від 23.02.2019, з яких 124 особи проголосували «за» прийняття рішень, тобто більше ніж 2/3 від усіх присутніх на загальних (парафіяльних) зборах від 23.02.2019, що відповідає ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

29. Враховуючи зазначене, Верховний Суд у справі №924/173/22 дійшов висновку, що позивачкою, наявними у справі доказами не доведено та не встановлено порушення її прав та обов`язків з огляду на гарантовану законами свободу інших осіб мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої. Загальні (парафіяльні) збори від 23.02.2019, на яких приймались, серед іншого, рішення про зміну підлеглості у канонічних та організаційних питаннях вказаної релігійної громади та зміни до статуту релігійної громади, проводились без порушень вимог чинного законодавства, умов статуту (чинного на момент проведення зборів). Позивачкою не доведено невідповідності статуту (у новій редакції) нормам чинного законодавства, а також, встановлено відсутність порушення спірним статутом прав позивачки, а тому суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні позову.

30. У справі, що розглядається, аналогічні умови статуту, як і у справі №924/173/22. Суди попередніх інстанцій у цій справі також вказали, що особи, які так чи інакше беруть участь у житті релігійної громади, вважають себе належними до неї, не підпадають під обмеження, встановлені статутами (положеннями) релігійних громад, можуть бути членами релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Відтак, суди попередніх інстанцій у цій справі також дійшли висновків, що частина жителів села Калинівка Житомирського району Житомирської області, яка вирішила добровільно змінити канонічну приналежність, перейшовши до Православної Церкви України, виразила своє право на свободу віросповідування, необхідне у демократичному суспільстві. Реалізація такого права релігійної громади не може бути обмеженою особистими інтересами особи, яка не згідна із прийнятими рішеннями про канонічне підпорядкування релігійної громади.

31. Суди попередніх інстанцій у цій справі також виходили з того, що оскільки на загальних зборах членів релігійної громади 07.06.2019 р. приймалося рішення лише про зміну підлеглості релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях і, як наслідок, про прийняття статуту цієї релігійної громади у новій редакції, в той час як жодного рішення щодо відвідування церкви не приймалося, відсутні підстави вважати, що відбулось втручання у право позивача на свободу віросповідання. Таким чином, суди попередніх інстанцій у цій справі дійшли аналогічного висновку, що рішення загальних зборів членів релігійної громади про зміну підлеглості релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях без вирішення питань щодо порядку відвідування церкви, заборони проведення релігійних обрядів не порушує прав позивача, а тому також прийняли рішення про відмову в позові.

32. Така правова позиція повністю відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо розгляду подібних справ є зрозумілою, чіткою, ясною та обґрунтованою, а тому я не погоджуюсь з висновком Верховного Суду викладеним в ухвалі від 14.03.2023 в цій справі щодо необхідності уточнювати висновок Верховного Суду, що викладений в постанові від 14.12.2022 у справі №924/173/22.

33. Відповідно до частини першої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.

34. Відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16).

35. Основним завданням Верховного Суду відповідно до частини 1 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення сталості та єдності судової практики. Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

36. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема, 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

37. Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 зі справи №823/2042/16).

38. Зважаючи на це, якщо Верховний Суд доходить висновку щодо необхідності відступлення від висловлених раніше правових позицій, він має обґрунтувати, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин справи.

39. Верховний Суд в ухвалі від 14.03.2023 у цій справі послався на те, що ураховуючи необхідність врахування висновків ЄСПЛ у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України", а також те, що Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 року № 987-XII встановлює кількість членів релігійної громади, що необхідна для прийняття рішення про зміну підлеглості, Верховний Суд вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", що викладений у постанові Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №924/173/22, а саме:

«Закон № 987-XII не містить жодного порядку обліку членів релігійних організацій. Особи, які так чи інакше беруть участь у житті релігійної громади, вважають себе належними до неї, не підпадають під обмеження, встановлені статутами (положеннями) релігійних громад, можуть бути членами релігійної громади. Будь-яка православна особа, яка є віруючою, відвідує церковні богослужіння і проживає у селі, може бути членом релігійної громади УПЦ".

40. На мою думку, зазначені вище підстави необхідності для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є необґрунтованими. Зазначений висновок Верховного Суду є повністю зрозумілим, ясним та чітким і, на мою думку, не потребує жодних уточнень.

41. За таких обставин, я вважаю, що відсутні підстави для передачі цієї справи разом з касаційною скаргою на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з метою уточнення вищевказаного висновку Верховного Суду.

Суддя Г. Вронська