Ухвала

від 28.04.2023 по справі 593/202/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

У х в а л а

Іменем України

28 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 593/202/21-ц

провадження № 61-4244 ск 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д., розглянув касаційну скаргуБережанського районного споживчого товариства на рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 12 грудня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Бережанського районного споживчого товариства, третя особа - ОСОБА_2 , про відшкодування майнової шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом,

з урахуванням уточнень, у якій просив стягнути з Бережанського районного споживчого товариствана його користь майнову шкоду у розмірі 344 760 грн.

Рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 12 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Бережанського районного споживчого товариства на користь ОСОБА_1 228 692 грн 83 коп. майнової шкоди, заподіяної пошкодженням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце

18 липня 2019 року, його транспортного засобу Volkswagen Touareg, номерний знак НОМЕР_1 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 10 березня 2023 року апеляційні скарги Бережанського районного споживчого товариства та ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 12 грудня 2022 року залишено без змін.

22 березня 2023 року до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку Бережанським районним споживчим товариством подано касаційну скаргу (передано 27 березня 2023 року), у якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 квітня 2023 року касаційну скаргу Бережанського районного споживчого товариства залишено без руху для усунення недоліків, запропоновано надіслати уточнену касаційну скаргу із зазначенням обов`язкових підстав касаційного оскарження, докази доплати судового збору. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

У наданий судом строк Бережанське районне споживче товариство направило до суду матеріали на усунення недоліків, зазначені в ухвалі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 квітня 2023 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги Бережанського районного споживчого товариства, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Із оскаржуваних судових рішень, доданих до скарги матеріалів убачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 23 ЦК України кожна особа, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою зокрема щодо членів її сім`ї.

За змістом статті 1167 ЦК України, якщо моральної шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, така моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об`єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) зазначено, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.

Шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Згідно з частиною п`ятою статті 1187 ЦК України при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята).

Під непереборною силою необхідно розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого необхідно розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).

Із оскаржуваних судових рішень вбачається, що на час дорожньо-транспортної пригоди власником автомобіля «Skoda Octavia», державний номер НОМЕР_2 був ОСОБА_2 , який перебував у трудових відносинах із Бережанським районним споживчим товариством та працював водієм автотранспорних засобів.

Відповідно до висновку експерта № 6.2-113/19, виконаного 17 вересня

2019 року експертом Тернопільського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Кудровим А. К., сума матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля «Volkswagen Touareg», номерний знак НОМЕР_1 , внаслідок пошкодження транспортного засобу під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 18 липня 2019 року, становить

628 692 грн 83 коп.

Вироком Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 10 липня 2020 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, та призначено йому за даним кримінальним правопорушенням покарання у виді

4 років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі статті 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням

з встановленням іспитового строку на 1 рік 6 місяців.

Цивільно-правова відповідальність Бережанського районного споживчого товариства застрахована у приватному акціонерному товаристві «Стахова група «ТАС», згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, ліміт відповідальності за шкоду, завдану майну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди 100 000 грн. ОСОБА_1 було виплачено страхове відшкодування у розмірі 400 000 грн.

Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (стаття 1194 ЦК України).

Отже, відшкодування шкоди особою, яка її завдала і цивільно-правова відповідальність якої застрахована на підставі Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», можливе лише за умови, якщо згідно із цим законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.

В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі

№ 755/18006/15, провадження № 14-176цс18, зроблений висновок, відповідно до якого відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика

не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.

Обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди, що перевищує ліміт відповідальності страховика,

і сумою виплаченого страхового відшкодування.

З огляду на встановлені судами обставини, колегія суддів погоджується з їх висновком, що відповідач як володілець транспортного засобу, водієм якого фактично вчинено дорожньо-транспортну пригоду, у силу положень статей 1172, 1187, 1188, 1194 ЦК України, зобов`язаний відшкодувати позивачу різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про допустимість висновку експерта Кудрова А. К. як письмового доказу, оскільки експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17 (провадження № 61-10814св19) про то те, що докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема висновку експерта.

Суди попередніх інстанцій правильно врахували допустимість вказаного висновку експерта як письмового доказу, оскільки експертиза, проведена

у кримінальному провадженні, містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні.

Посилання касаційної скарги на правову позицію, висловлену у постановах Верховного Суду: від 03 лютого 2021 року у справі № 910/17947/15-ц (провадження № ) від 17 лютого 2021 року у справі № 753/11069/16-ц (провадження № 61-9777св19), є безпідставним, так як у вказаних справах встановлені різні фактичні обставини справи, відмінні від тих, які встановлені в судових рішеннях суду у справі, що переглядається. Саме по собі посилання на неоднакове застосування норм матеріального права у різних справах, хоч

і у подібних правовідносинах, але за різних фактичних обставин, не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються вищенаведеним та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростувалита ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм процесуального права й висновків суду першої та апеляційної інстанцій

не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити

у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішення свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд вже викладав у постанові висновок щодо питання застосування норм права

у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, а суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення із врахуванням такого висновку, а тому

у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Бережанського районного споживчого товариства на рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 12 грудня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Бережанського районного споживчого товариства, третя особа - ОСОБА_2 , про відшкодування майнової шкодивідмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник